Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему

Г. Алмонд та Д. Істон про полiтичну систему Г. АЛМОНД ТА Д. ІСТОН ПРО ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ ПЛАН Вступ "полiтична система" 2. Системна модель Д. Істона 3. Структурний функцiоналiзм Г. Алмонда Лiтература ВСТУП Закорiненi в давнiх часах спроби збагнути особливостi полiтичного розвитку людської цивiлiзацiї постiйно розвиваються i вдосконалюються, збагачуючи свiтову суспiльно-полiтичну думку, синтезуючи й систематизуючи полiтичнi знання. Історичний розвиток цих знань фiксується у рiзноманiтнiй лiтературi, яку ми читаємо, вивчаючи рiзнi предмети. Треба знати не тiльки те, що вiдбувається у свiтi, а й минуле. Тому тема реферативної роботи "Г. Алмонд та Д. Істон про полiтичну систему" є досить важливою i актуальною. Метою реферату є ознайомлення з працями американських полiтологiв про полiтичну систему, висвiтлення таких термiнiв як "системний аналiз", "структурний функцiоналiзм" - ключових термiнiв, основу яких i заклали Г. Алмонд та Д. Істон. Завдання, поставленi для розкриття теми: висвiтлення основних концепцiй, думок i висновкiв науковцiв, коротке ознайомлення з поняття "полiтична система", аналiз робiт Г. Алмонда та Д. Істона, їх порiвняння. хоча не у всiх. Найкращими для сприйняття i тими, якi вмiщували найбiльше iнформацiї про полiтологiв, були пiдручники Шляхтуна П. П., пiдручник за редакцiєю проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М.І. i "Базовi засади полiтологiї" Бебика В. М. Основними працями, що мiстять вiдомостi про полiтичну систему i полiтологiв, є "Политические системы и политическая организация общества" Андреева С. С., "Полiтична система суспiльства" Гавриленка І. 1. ПОНЯТТЯ "ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА" "полiтична система" суспiльства. Її завдання — забезпечення неперервностi, взаємопов'язаностi й координацiї дiяльностi рiзних полiтичних суб'єктiв для досягнення поставлених цiлей. Вона гармонiзує суспiльнi вiдносини, визначає механiзми вирiшення соцiальних конфлiктiв i запобiгання кризовим явищам. Теорiя полiтичної системи важлива для розумiння полiтичного життя будь-якого суспiльства, а надто для передбачення напрямiв i перспектив розвитку вiтчизняної реальностi. У науковiй лiтературi побутують рiзнi погляди, як на i тлумачення поняття "полiтична система" суспiльства, так i на сутнiсть цього феномена. Прихильники соцiологiчної теорiї обмiну вважають полiтичну систему iнститутом, який пiдтримує стабiльнiсть загальних правил щодо вiдносин обмiну. Згiдно з конфлiктологiчними концепцiями, полiтична система є iнструментом легалiзацiї та продуктивного розв'язання соцiальних конфлiктiв. Система — одне з основних понять полiтологiї, яке дає змогу скласти уявлення про суспiльство у виглядi його абстрактної, спрощеної моделi чи окремих елементiв. Поняття це запозичили з електронiки й кiбернетики американськi вченi Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мiтчел, вважаючи його унiверсальною категорiєю наукового аналiзу, яка охоплює всi типи дiй та орiєнтацiй, усю сукупнiсть взаємопов'язаних елементiв, дотичних до вироблення полiтичних рiшень. Отже, полiтологiя розглядає систему як єднiсть структури (соцiально-полiтичних iнститутiв) i процесiв (поведiнки спiльнот та iндивiдiв) за умови, що кожен вiдiграє свою роль у забезпеченнi стабiльностi всiєї системи. Кожне суспiльство є сукупнiстю пiдсистем (сфер): виробничої, соцiальної, духовної, полiтичної, до якої належать iнститути держави i влади. Усi цi пiдсистеми надiленi властивими лише їм структурою, функцiями, цiнностями, нормами, цiлями тощо: виробнича забезпечує матерiальну основу життя суспiльства; соцiальна i духовна сприяють нормальному функцiонуванню рiзних соцiальних iнститутiв; полiтична покликана створювати сприятливi умови для ефективної дiяльностi всiх ланок суспiльної системи, для повної реалiзацiї iнтересiв усiх членiв суспiльства. Кожна з пiдсистем може зберiгати життєздатнiсть лише за умови, що всi iншi функцiонуватимуть бездоганно чи хоча б задовiльно [4, 14]. Полiтична система суспiльства — iнтегрована сукупнiсть вiдносин влади, суб'єктiв полiтики, державних та недержавних соцiальних iнститутiв, покликаних виконувати полiтичнi функцiї щодо захисту, гармонiзацiї iнтересiв соцiальних угруповань, спiльнот, суспiльних груп, забезпечувати стабiльнiсть i соцiальний порядок у життєдiяльностi суспiльства. До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральнi, промiжнi i мiсцевi системи управлiння (самоуправлiння), якi базуються на принципах представництва та органiзацiї. Вiд iнших систем полiтичну систему вiдрiзняють: забезпечення неперервностi, зв'язаностi, iєрархiчної координацiї дiяльностi рiзних полiтичних суб'єктiв для досягнення визначених цiлей; вiднайдення механiзму вирiшення соцiальних конфлiктiв i суперечностей, гармонiзацiя суспiльних вiдносин; сприяння досягненню консенсусу рiзних суспiльних сил щодо основних цiнностей, цiлей та напрямiв суспiльного розвитку. Аналiз полiтичної системи надзвичайно важливий для з'ясування полiтичного життя суспiльства, частиною якого вона є. Полiтична система виникла з подiлом суспiльства на класи та появою держави. У процесi еволюцiї державно органiзованого суспiльства вона все бiльше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механiзм її функцiонування завжди мають конкретно-iсторичний характер, зумовленi рiвнем економiчного, соцiального, духовного розвитку суспiльства та iншими чинниками [5, 6]. 2. СИСТЕМНА МОДЕЛЬ Д. ІСТОНА У США теорiя полiтичної системи почала активно розвиватись вiд початку 50-х рокiв. Системний пiдхiд до аналiзу полiтики вперше застосував американсько-канадський полiтолог Девiд Істон. У своїх працях "Полiтична система" (1953), "Концептуальна структура для полiтичного аналiзу" (1965), "Системний аналiз полiтичного життя" (1965) вiн доводить можливiсть i необхiднiсть iснування загальної теорiї в полiтологiї як теорiї полiтичної системи, розробляє концептуальну структуру цiєї теорiї, визначає її основнi поняття та пропонує методи i способи практичної реалiзацiї теоретичних положень. й сама активно впливає на нього для самозбереження i розвитку. Полiтична система, вважає Д. Істон, подiбна до бiологiчних систем й iснує в навколишньому середовищi, яке складають iншi суспiльнi системи — економiчна, соцiальна, духовно-iдеологiчна тощо. Водночас полiтична система якiсно вiдрiзняється вiд iнших суспiльних систем. Головним показником вiдмiнностi є наявнiсть певних меж мiж нею та її оточенням. Завдання науки про полiтику полягає у вивченнi переходiв, або обмiнiв, мiж системою та її оточенням як стабiлiзуючих, так i дестабiлiзуючих чинникiв самого iснування та функцiонування полiтичної системи. Основною одиницею аналiзу полiтичної системи у зв'язку з цим Д. Істон визначив взаємодiю. Вiд iнших соцiальних взаємодiй взаємодiя полiтичної системи з навколишнiм середовищем, тобто полiтична взаємодiя, вiдрiзняється тим, що вона спрямована насамперед на авторитарний (примусовий) розподiл цiнностей у суспiльствi. На основi цього полiтичну систему Д. Істон розглядав як сукупнiсть взаємодiй, якi здiйснюють iндивiди в межах призначених для них ролей i якi спрямованi на авторитарний розподiл цiнностей у суспiльствi. Здiйснюється такий розподiл завдяки владi, що є атрибутом великої суспiльно-полiтичної системи. Головне призначення полiтичної системи, за Д. Істоном, полягає у виконаннi функцiї розподiлу цiнностей та примушеннi бiльшостi членiв суспiльства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цiєї функцiї призводить до зростання напруження в системi i навiть до її руйнування [3, 223]. надходять з навколишнього середовища, а на виходi — рiшення i дiї. Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподiлу матерiальних благ i послуг, регулювання поведiнки, комунiкацiї та iнформацiї тощо. Вимоги є формою вираження думок i дiй iндивiдiв i груп з приводу розподiлу цiнностей у суспiльствi. Однi вимоги надходять з оточення полiтичної системи i є зовнiшнiми, iншi виникають всерединi самої системи. Для збереження полiтичної системи в дiї, крiм вимог, необхiдна й пiдтримка її суб'єктами та об'єктами полiтичного життя. Пiдтримка пов'язує маси людей з полiтичною системою. Вона охоплює всi варiанти позицiй i поведiнки груп та iндивiдiв, якi сприяють системi, i проявляється в рiзних формах: голосуваннi на виборах, сплатi податкiв, дотриманнi законiв, повазi до влади, патрiотизмi тощо. Найважливiшим механiзмом вiдбору вимог i пiдтримки в сучасному демократичному суспiльствi Д. Істон вважає вибори органiв влади та iншi подiбнi форми полiтичного волевиявлення громадян. Всерединi полiтичної системи вiдбувається конверсiя введених до неї вимог i пiдтримки — вони трансформуються i переробляються, в результатi чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарнi рiшення щодо розподiлу цiнностей у суспiльствi та вiдповiднi дiї для їх здiйснення. На виходi системи можуть бути новi закони, субсидiї, пiльги, iнформацiйнi кампанiї, полiтичнi заяви влади або вищих посадових осiб тощо. Продукт функцiонування полiтичної системи, зауважує Д. Істон, слiд вiдрiзняти вiд результатiв або наслiдкiв реалiзацiї прийнятих рiшень. ресурсiв на досягнення цiлей i координацiю зусиль членiв суспiльства у вирiшеннi полiтичних, економiчних, соцiальних i культурних проблем. Механiзм функцiонування полiтичної системи має в собi й елементи зворотного зв'язку, через якi продукти виходу системи впливають на наступнi вимоги й пiдтримку. Зворотний зв'язок є основним механiзмом усунення напруження в суспiльствi, але здiйснити це можна лише за наявностi у влади здатностi реагувати на iмпульси, що надходять до системи [2, 160]. на певний iсторичний перiод у саморегулюючий механiзм, що забезпечує її самозбереження. Однак зовнiшнi впливи, дискретнiсть дiй системних механiзмiв, людський чинник можуть розладнувати систему, спричиняти її неврiвноваженiсть i навiть руйнування. Засобами, за допомогою яких можна уникнути напруження в полiтичнiй системi, її кризового стану, є змiни, пристосування, переорiєнтацiя зусиль, змiна цiлей тощо. А це означає, що полiтична система є не просто системою взаємодiї елементiв її структури, а виступає як функцiонуюча, динамiчна система, що постiйно змiнюється [3, 223]. 3. СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ Г. АЛМОНДА Не менш цiкавi iдеї висловив i американський полiтолог Габрiель Алмонд ("Порiвняльнi полiтичнi системи", "Порiвняльний полiтичний аналiз"). Американський полiтолог одним iз перших застосував структурно-функцiональний метод для дослiдження полiтичної системи. Вiн розглядав полiтику як цiлiсну систему зi складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення i здiйснює специфiчнi функцiї, спрямованi на задоволення потреб системи. Системний i структурно-функцiональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна вiдмiннiсть мiж ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цiлiсностi i взаємозв'язках елементiв структури системи, а другий — на функцiях цих елементiв i системи в цiлому. Полiтичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодiї, що виконує функцiї iнтеграцiї i пристосування за допомогою застосування або загрози застосування бiльш чи менш законного фiзичного примусу. Цi функцiї полiтична система виконує як усерединi кожного конкретного суспiльства, так i за його межами у вiдносинах з iншими суспiльствами. Полiтична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка пiдтримує порядок i здiйснює перетворення в суспiльствi, що забезпечують його згуртованiсть i цiлiснiсть [3, 226]. Як i будь-яка iнша система, зазначає Г. Алмонд, полiтична система виконує два базових набори функцiй — входу i виходу. Є чотири функцiї входу i три — виходу. Функцiї входу — це полiтична соцiалiзацiя й залучення до участi в полiтичному життi; артикуляцiя iнтересiв, тобто формування вимог, якi вiдповiдають реальним або уявним iнтересам; агрегування, тобто поєднання iнтересiв; полiтична комунiкацiя. Функцiї виходу — це розробка норм, застосування норм i контроль за дотриманням їх. Функцiї входу здiйснюються недержавними формуваннями — полiтичними партiями, групами тиску, засобами масової iнформацiї тощо, а функцiї виходу — державними органами. Так, функцiю розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцiю застосування норм — органи виконавчої влади, а функцiю контролю за дотриманням норм — судовi органи. Двi функцiї входу — полiтична соцiалiзацiя i полiтична комунiкацiя — передбачають наявнiсть сфери полiтичної дiяльностi. Так завдяки категорiї "полiтична система суспiльства" було поєднано в єдину систему основнi поняття науки про полiтику. частина такої дiяльностi людей називається роллю. Ролi — це тi одиницi, з яких комплектуються всi соцiальнi системи, у тому числi полiтична. Полiтичнi ролi є одним iз основних компонентiв полiтичної системи. Сукупностi взаємозв'язаних ролей складають структури [1, 196]. суспiльства цiлей, втiлити їх у конкретнi дiї. ВИСНОВКИ Полiтична система суспiльства — iнтегрована сукупнiсть вiдносин влади, суб'єктiв полiтики, державних та недержавних соцiальних iнститутiв, покликаних виконувати полiтичнi функцiї щодо захисту, гармонiзацiї iнтересiв соцiальних угруповань, спiльнот, суспiльних груп, забезпечувати стабiльнiсть i соцiальний порядок у життєдiяльностi суспiльства. Д. Істон i Г. Алмонд заклали основи рiзних варiантiв концепцiї полiтичної системи й дати поштовх до розвитку теорiї полiтичної системи суспiльства в цiлому. Кожний iз варiантiв дослiджує рiзнi сторони полiтичної системи суспiльства, використовує особливий пiдхiд до системного аналiзу. Суть першого пiдходу (Д. Істон), який часто називають мiкроскопiчним, полягає в розглядi полiтичної системи пiд кутом зору її складових пiдсистем, вивченнi сукупностi взаємозв'язкiв i взаємодiй, що виникають всерединi її. Суть другого пiдходу (Г. Алмонд), який нерiдко називають макроскопiчним, полягає в тому, що вiн на противагу першому концентрується на розглядi бiльш загальних характеристик, а саме на вивченнi входiв i виходiв, а також зворотних зв'язкiв, якi встановлюються мiж полiтичною системою та навколишнiм середовищем. "взаємодiй структурних елементiв, за допомогою яких у суспiльствi авторитарно розподiляються цiнностi" (Д. Істон), у другому — як система ролей або взаємодiй структурних елементiв, якi виникають на входi i виходi полiтичної системи та асоцiюються "iз застосуванням або загрозою застосування фiзичного примусу" (Г. Алмонд). Також слiд зазначити, що на вiдмiну вiд Істона, Алмонд успiшно iнтегрує макро– i мiкропiдходи, що в деякiй мiрi послужило стимулом для активного використання його теоретичних моделей в широкому спектрi полiтологiчних дослiджень. 1. Бебик В. М. Базовi засади полiтологiї: iсторiя, теорiя, методологiя, практика: [Монографiя]. – К.: МАУП, 2000. 3. Шляхтун П. П. Полiтологiя (теорiя та iсторiя полiтологiчної науки). – К.: Либiдь, 2002. 4. Андреев С. С. Политические системы и политическая организация общества. // Социально-политические науки. – 1992. - № 1. - c. 14-16. 5. Гавриленко І. Полiтична система суспiльства. // Полiтологiчнi читання. – 1993. - № 1. – c. 6-9.