Влада як суспiльне вiдношення
Вiдкритий мiжнародний унiверситет розвитку людини “Україна”
Кафедра комп’ютерних наук та програмування
Із дисциплiни: "Полiтологiя"
"Влада як суспiльне вiдношення"
Студент 4-го курсу групи ПA - 41
м. Івано-Франкiвськ 2009 р.
План
Вступ
ІІ. Види влади i засоби їх впливу
ІІІ. Полiтична влада
ІV. Специфiка державної влади
V. Концепцiї влади
Висновок
Список використаної лiтератури
Вступ
Влада є складним за сутнiстю й багатоманiтним за формами вияву явищем суспiльного життя. Існує багато рiзних концепцiй i визначень цього поняття. За вихiдне й найпростiше можна взяти визначення влади як вплив однiєї частини суспiльства (iндивiда, групи, органiзацiї тощо) на поведiнку iншої у бажаному для себе напрямi. Уже з такого елементарного визначення видно, що влада є вiдношенням, отже, передбачає наявнiсть двох сторiн. Будь-яке вiдношення є взаємодiєю його сторiн. Основною особливiстю владного вiдношення є переважний, визначальний вплив однiєї його сторони на iншу. Тому сторону з переважним впливом доцiльно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає, - об'єктом владного вiдношення. Суб'єктами влади можуть бути iндивiди, соцiальнi групи, органiзацiї тощо. Очевидно, що влада не є властивiстю не тiльки об'єкта, а й суб'єкта. Вона виступає саме як вiдношення мiж ними i не iснує як без суб'єкта, так i без об'єкта.
У науцi є рiзнi пiдходи до пояснення причин владних вiдносин. Поширеним є бiологiчний пiдхiд, який визнає владу притаманною бiологiчнiй природi людини. А оскiльки бiологiчна природа людини i тварин є спiльною, то визнається наявнiсть владних вiдносин не тiльки в суспiльствi, а й у тваринному свiтi. Витоки бiологiчного пiдходу до розумiння влади кореняться ще в античнiй фiлософiї. Арiстотель, наприклад, розглядав владу в суспiльствi як продовження влади в природi.
стадо чи зграя. Однак мiж вiдносинами в суспiльствi та у тваринному свiтi iснує принципова вiдмiннiсть. Вiдносини в суспiльствi мають свiдомий характер, тодi як у тваринному свiтi вони зумовлюються iнстинктами i рефлексами. Владнi вiдносини є саме свiдомими вiдносинами. Суб'єкт влади здiйснює свiдомий вплив на поведiнку об'єкта, спрямовуючи її в певному напрямi.
І. Пiдходи до розумiння влади
Пiдхiд, до розумiння влади - антропологiчний - пов'язує поняття полiтичної влади, а отже, й полiтики з суспiльною природою людини i поширює його на всi соцiальнi, в тому числi й докласовi, утворення. Прихильники цього пiдходу доводять наявнiсть полiтичної влади на всiх етапах розвитку суспiльства.
На вiдмiну вiд антропологiчного полiтологiчний пiдхiд до розумiння влади, який грунтується на органiчному зв'язку влади й полiтики, пов'язує їх iснування лише з певними етапами суспiльного розвитку, для яких характерною є наявнiсть спецiальних суспiльних iнститутiв здiйснення влади, насамперед держави.
Будемо виходити, з того, що влада, владнi вiдносини притаманнi будь-якому суспiльству, але не тваринному свiтовi, тодi як полiтична влада, полiтико-владнi вiдносини характернi лише для певних етапiв суспiльного розвитку.
Оскiльки влада є суто суспiльним вiдношенням, у якому задiянi надiленi свiдомiстю i волею люди, а переважний вплив одних людей на iнших є вольовим вiдношенням мiж ними, то влада може бути визначена як вольове вiдношення мiж людьми, тобто таке вiдношення, за якого однi люди можуть нав'язувати свою волю iншим.
М. Вебер у зв'язку з цим зазначав: "Влада означає будь-яку можливiсть проводити всерединi даних соцiальних вiдносин власну волю навiть всупереч опору, незалежно вiд того, на чому така можливiсть заснована". Росiйський полiтолог Ф. М. Бурлацький також вважає, що "влада є реальною здатнiстю здiйснювати свою волю в соцiальному життi, нав'язуючи її, якщо необхiдно, iншим людям".
Як вольове вiдношення влада iснує в потенцiальнiй i реальнiй формах. Потенцiальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш iстотна, нiж реалiзована влада. Усвiдомлення наявної, хоча й не реалiзованої влади, справляє на її потенцiальнi об'єкти сильний дисциплiнуючий та органiзуючий вплив, iнодi не менш сильний, нiж реально дiюча влада.
Нав'язування одними людьми своєї волi iншим може здiйснюватись iз використанням рiзних засобiв - примусу, права, авторитету тощо. Залежно вiд засобiв здiйснення влади розрiзняються рiзнi її види - економiчна, соцiальна, полiтична, духовно-iнформацiйна, сiмейна тощо. Глибинним джерелом економiчної влади є вiдмiнностi у вiдношеннi людей до власностi на засоби виробництва. Економiчна влада - це об'єктивно зумовленi матерiальними потребами життя суспiльства вiдносини, в яких власник засобiв виробництва пiдпорядковує своїй волi волю iнших учасникiв процесу виробництва. Засобами такого пiдпорядкування можуть бути як безпосереднє володiння власнiстю, так i контроль над нею, а також кошти, цiннi папери, договiрнi зобов'язання тощо. Використовуванi офiцiйно, цi засоби мають вiдповiдне правове закрiплення.
Якщо економiчна влада передбачає розподiл матерiальних благ, то соцiальна означає розподiл благ соцiальних. Вона пов'язана з визначенням статусу рiзних груп у структурi суспiльства, посад, прав та обов'язкiв, наданням соцiальних послуг у сферi освiти, охорони здоров'я, забезпечення житлом тощо, а також розподiлом доходiв, рiзноманiтних пiльг i привiлеїв.
Духовно-iнформацiйна влада - це органiзацiя духовного виробництва в усiх його формах i здiйснення iнформацiйного та iдеологiчного впливу. Ця влада реалiзується за допомогою засобiв духовно-iнформацiйного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релiгiя, iдеологiя, мистецтво, науковi знання, iнформацiя про поточнi подiї суспiльного життя тощо. Величезну владу над людьми має, зокрема, церква. Ця влада грунтується на вiрi в релiгiйнi догмати i здебiльшого не має правового закрiплення за винятком тих держав, де церква визнається офiцiйним полiтичним iнститутом. Незаперечною є влада так званих моральних авторитетiв - людей з високими моральними рисами, якi присвятили своє життя служiнню суспiльному благу. Та й незаперечна влада кримiнальних авторитетiв грунтується не на правi, а на так званих поняттях - нормах, за якими живе злочинний свiт. Але найбiльшу духовно-iнформацiйну владу в сучасному суспiльствi мають засоби масової iнформацiї - преса, радiомовлення, телебачення, а останнiм часом - мiжнародна iнформацiйна комп'ютерна мережа Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки i називаються ще "четвертою владою", котра за силою впливу на суспiльство прирiвнюється до законодавчої, виконавчої та судової влади держави. Духовно-iнформацiйна влада може слугувати поширенню об'єктивних даних про стан суспiльства, функцiонування держави, її мiжнародне становище тощо, а може виступати й засобом манiпулювання громадською думкою, управлiння свiдомiстю й поведiнкою людей в iнтересах певних полiтичних сил.
не можна створити за допомогою права чи примусу. Вiн є виявом поваги одних членiв сiм'ї до iнших, результатом визнання їхнього життєвого досвiду, трудових заслуг тощо.
Полiтична влада є найважливiшим видом влади в суспiльствi. Оскiльки основнi види влади - економiчна, соцiальна, духовно-iнформацiйна, сiмейна - розрiзняються залежно вiд засобiв їх здiйснення i мають специфiчнi особливостi, то й полiтична влада мусить мати притаманнi лише їй особливостi й засоби здiйснення. В полiтологiчнiй лiтературi немає визначеностi щодо особливостей полiтичної влади. "Полiтична влада, - зазначає росiйський дослiдник В. М. Мазаєв, - усяка органiзована воля однiєї групи людей стосовно iншої, яка здiйснює пiдпорядкування в iм'я спiльних цiлей"3. Але те саме можна сказати й про iншi види влади, якi також є органiзованим вольовим пiдпорядкуванням одними людьми iнших з метою досягнення певних спiльних цiлей.
Б.І. Краснов дає таку характеристику полiтичнiй владi: "Полiтична влада як один iз найважливiших проявiв влади характеризується реальною здатнiстю класу (групи, iндивiда) проводити свою волю, виражену в полiтицi". Це твердження є тавтологiчним, оскiльки в ньому полiтична влада визначається через полiтику, котра сама є дiяльнiстю щодо здiйснення полiтичної влади.
За визначенням Ф. М. Бурлацького, "полiтична влада як один iз найважливiших проявiв влади характеризується реальною здатнiстю даного класу, групи, а також iндивiдiв, якi вiдображають їхнi iнтереси, проводити свою волю за допомогою полiтики i правових норм". У цьому визначеннi також криється елемент тавтологiчностi, який полягає у визначеннi полiтичної влади через полiтику. Однак на вiдмiну вiд попереднiх визначень воно вказує на найважливiший засiб здiйснення полiтичної влади, яким є правовi норми. Реалiзацiя iнших видiв влади тiєю чи iншою мiрою може вiдбуватися з використанням правових норм, однак лише для полiтичної влади такi норми є найважливiшим засобом її здiйснення. Якщо економiчну владу умовно можна назвати "владою грошей", духовно-iнформацiйну - "владою iнформацiї", сiмейну - "владою авторитету", то полiтичну владу - "владою права". Це зовсiм не означає, що полiтична влада скрiзь i завжди здiйснюється за допомогою права, однак право є головним засобом її реалiзацiї.
Норми права - це встановленi або санкцiонованi державою з метою регулювання суспiльних вiдносин загальнообов'язковi правила поведiнки. Дотримання й виконання норм права забезпечується шляхом як переконання, так i державного примусу. Держава, отже, не тiльки встановлює норми права, а й виступає найважливiшим гарантом їх виконання. Вiдповiдно державна влада є найважливiшою формою полiтичної влади. "Поняття полiтичної влади, - зазначає Ф. М. Бурлацький, - значно ширше вiд поняття влади державної. Державна влада - це така форма суспiльної влади, яка має класовий характер, спирається на спецiальний апарат примусу й надiлена монопольним правом видавати закони, розпорядження, обов'язковi для всього населення".
ІV. Специфiка державної влади
Специфiка державної влади, полягає в тому, що вона: по-перше, здiйснюється спецiальним апаратом; по-друге, поширюється на всю територiю країни; по-третє, надiлена монополiєю на прийняття законiв та застосування примусу.
владу полiтичних партiй, громадських органiзацiй, органiв мiсцевого самоврядування як форми полiтичної влади. На вiдмiну вiд державної влади, яка має загальний характер i поширюється на всю територiю країни й суспiльство в цiлому, влада полiтичних партiй i громадських органiзацiй здiйснюється лише в межах цих партiй та органiзацiй. Вона грунтується як на правових нормах, установлених державою, так i на полiтичних нормах, якi не є правовими i дiють лише в межах полiтичних партiй i громадських органiзацiй. Такi норми закрiплюються у статутах партiй i громадських органiзацiй i стосуються визначення прав та обов'язкiв їх членiв, внутрiшньопартiйної дiяльностi тощо. А це означає, що засобами здiйснення полiтичної влади виступають не тiльки правовi, а й полiтичнi норми як такi, що дiють всерединi недержавних полiтичних органiзацiй та у стосунках мiж ними.
Норми права як засiб регулювання суспiльних вiдносин i здiйснення полiтичної влади передбачають наявнiсть примусу щодо їх дотримання. Носiєм такого примусу є лише держава. Природу державної влади характеризує передусiм її здатнiсть домагатися здiйснення тих чи iнших цiлей за допомогою примусу. Державна влада не обов'язково застосовує примус для виконання її настанов. Вона може домагатися своїх цiлей також iншими засобами - економiчними, соцiальними, iдеологiчними тощо. Однак саме держава надiлена монополiєю на те, щоб примусити членiв суспiльства до виконання її настанов.
влада органiв мiсцевого самоврядування поширюється лише на певну частину територiї держави i значною мiрою здiйснюється на громадських засадах. Влада органiв мiсцевого самоврядування грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так i на нормативних актах самих цих органiв, дiя яких поширюється лише на пiдпорядковану їм територiю.
Влада iснує i функцiонує не тiльки в рiзних сферах суспiльства, а й на рiзних рiвнях його структури: суспiльному, асоцiативному та персоналiзованому.
Таким чином, полiтична влада - це реальна здатнiсть одних людей проводити свою волю стосовно iнших за допомогою правових i полiтичних норм.
полягає в обов'язковостi її рiшень для iнших видiв влади, суспiльства в цiлому. Вона може обмежити вплив iнших видiв влади, наприклад економiчної чи духовно-iнформацiйної, або й узагалi припинити функцiонування окремих їхнiх суб'єктiв.
Публiчнiсть полiтичної влади означає її суспiльний, безособовий i вiдкритий характер. На вiдмiну вiд iснуючої в невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сiмейної, полiтична влада реалiзується вiд iменi i в межах усього суспiльства i звертається за допомогою права до всiх його членiв.
Моноцентричнiсть полiтичної влади проявляється в наявностi єдиного центру прийняття рiшень, якi стосуються всього суспiльства. Таким центром є держава, її вищi органи. На вiдмiну вiд полiтичної влади iншi види влади (економiчна, соцiальна, духовно-iнформацiйна) є полiцентричними, вони здiйснюються багатьма незалежними один вiд одного центрами - пiдприємствами, соцiальними фондами, засобами масової iнформацiї тощо. В демократичному суспiльствi немає такого органу, який би зосереджував у своїх руках усю повноту економiчної, соцiальної чи духовно-iнформацiйної влади.
Нарештi, ще однiєю особливiстю полiтичної влади є рiзноманiття її ресурсiв, тобто засобiв здiйснення. Полiтична влада використовує не тiльки примус, а й економiчнi, соцiальнi, духовно-iнформацiйнi засоби. При цьому найважливiшими засобами її здiйснення є правовi й полiтичнi норми.
загальному планi - посилення дiї того чи iншого процесу в результатi поєднання дiї його складових. Виявом кумуляцiї є кумулятивний ефект. Стосовно влади кумулятивний ефект проявляється у зростаючому нагромадженнi влади та значному посиленнi її впливу в результатi взаємодiї рiзних видiв i ресурсiв влади. Так, економiчна влада, засобами реалiзацiї якої є власнiсть на засоби виробництва, грошi, повноваження в межах керiвних посад в економiчних структурах, створює можливостi для оволодiння владою полiтичною, наприклад шляхом фiнансового забезпечення перемоги на виборах. Наявнiсть економiчних ресурсiв вiдкриває доступ i до духовно-iнформацiйної влади. Оволодiння засобами масової iнформацiї, у свою чергу, створює можливостi для iнформацiйного впливу на суспiльство i владу, зайняття провiдних полiтичних позицiй, отримання доходу. Але найбiльшi можливостi створює оволодiння полiтичною владою, особливо державною. Полiтична влада вiдкриває доступ до економiчної, соцiальної i духовно-iнформацiйної влади, дає можливiсть зосереджувати в руках конкретних осiб величезнi економiчнi, соцiальнi та iнформацiйнi ресурси.
В результатi зосередження в руках не багатьох осiб ресурсiв економiчної, полiтичної, соцiальної та духовно-iнформацiйної влади утверджується олiгархiчна форма державного правлiння, коли країною править фактично у власних iнтересах невелика група найбагатших людей. Олiгархiчна форма правлiння наявна, зокрема, в тоталiтарних державах, де вся повнота економiчної, полiтичної, соцiальної i духовно-iнформацiйної влади зосереджується в руках партiйної верхiвки.
У демократичних полiтичних системах iснують застереження проти концентрацiї в одних руках рiзних видiв i ресурсiв влади. Такими застереженнями, зокрема, є: подiл держави i якi мали їм законодавчу, виконавчу й судову гiлки; розподiл яких мiж державою, полiтичними партiями, групами iнтересiв, органами мiсцевого самоврядування; антимонопольне законодавство; заборона на сумiщення посад на державнiй службi з деякими iншими посадами; декларування вищими посадовими особами держави доходiв, майнового стану та iнтересiв в економiчнiй сферi; громадський контроль за здiйсненням державної влади тощо. Однак за формальної наявностi подiбних застережень реально вони можуть не дiяти, i влада в декларативно демократичнiй державi фактично матиме олiгархiчний характер. Через нерозвиненiсть iнститутiв демократiї олiгархiчне правлiння тiєю чи iншою мiрою проявляється, зокрема, в багатьох посттоталiтарних державах, у тому числi в Українi.
функцiєю полiтичної влади, як i полiтики, є керiвництво та управлiння суспiльством у цiлому та його складовими. З цiєю метою полiтична влада розробляє вiдповiдно до конкретних умов, економiчного й полiтичного становища країни стратегiю i тактику управлiння суспiльством. Розробляється конкретна полiтика щодо рiзних соцiальних спiльностей, полiтика забезпечення влади ресурсами, ставлення до полiтичної опозицiї тощо. В результатi реалiзується така функцiя полiтичної влади, як iнтеграцiя суспiльства на основi врахування та узгодження соцiальних iнтересiв.
Однiєю з важливих функцiй полiтичної влади є оптимiзацiя полiтичної системи вiдповiдно до цiлей i завдань правлячих сил. Тi сили, якi оволодiвають полiтичною владою, прагнуть змiнити полiтичну систему вiдповiдно до проголошуваних ними цiлей i завдань. Однак при цьому вони мусять зважати на iнтереси й потреби iнших полiтичних сил, щоб не дестабiлiзувати обстановку в країнi, уникати загострення полiтичного й соцiального протистояння. Забезпечення полiтичної стабiльностi в країнi також є однiєю з основних функцiй полiтичної влади. У рiзних державах полiтичнiй владi вдається це неоднаковою мiрою. Однак виконати таку функцiю у кiнцевому пiдсумку прагне будь-яка полiтична влада, оскiльки стабiльнiсть є основою її iснування.
й регулятивнi функцiї полiтичної влади конкретизуються в полiтицi у багатьох видах полiтичної дiяльностi: управлiннi, прийняттi рiшень, виборi цiлей, визначеннi завдань, виконавцiв, їх пiдборi, орiєнтацiї в полiтичних i неполiтичних ситуацiях тощо.
Полiтична влада є багатоманiтним суспiльним явищем. Розкриттю цiєї багатоманiтностi, рiзних сторiн та аспектiв полiтичної влади сприяють рiзнi концецiї влади, основними з яких є телеологiчна, реляцiонiстська, системна, бiхевiористська, психологiчна.
Телеологiчна концепцiя влади характеризує її як здатнiсть досягнення поставлених цiлей, одержання намiчених результатiв. При цьому владу розумiють досить широко - не тiльки як стосунки мiж людьми, а й як взаємодiю людини з довкiллям. У межах телеологiчної концепцiї йдеться не тiльки про владу людини над людиною, а й про владу людини над природою. Ця концепцiя наголошує на цiлеспрямованому характерi влади, проте тлумачить її занадто широко, включаючи в систему владних вiдносин i природу.
iндивiди, так i рiзноманiтнi групи та органiзацiї. Влада - це взаємодiя суб'єкта i об'єкта, яка виявляється в тому, що суб'єкт контролює об'єкт за допомогою певних засобiв. Такi вiдносини с конфлiктними i складають суть полiтики.
Існують три основнi рiзновиди реляцiонiстської концепцiї влади: спротиву, обмiну ресурсами й розподiлу сфер впливу. Концепцiя спротиву розглядає владнi вiдносини як такi, за яких суб'єкт долає спротив об'єкта. Концепцiя обмiну ресурсами виходить iз нерiвномiрностi розподiлу ресурсiв у суспiльствi i трактує владу як таке вiдношення, коли суб'єкт нав'язує свою волю об'єкту в обмiн на надання останньому певних ресурсiв. Концепцiя розподiлу сфер впливу має на метi пом'якшення недемократичного характеру владних вiдносин як панування i пiдкорення. За цiєю концепцiєю владнi вiдносини в кожному окремому випадку є пануванням - пiдкоренням. Однак у масштабi всього суспiльства наявний баланс владних вiдносин мiж суб'єктами i об'єктами, оскiльки з часом i в рiзних сферах впливу вони мiняються мiсцями: суб'єкти стають об'єктами i навпаки. Якщо, наприклад, наймач робочої сили диктус умови працi найманому працiвниковi, то останнiй, у свою чергу, через профспiлкову органiзацiю може контролювати самого наймача. Правляча партiя може перетворитися на опозицiйну, а опозицiйна - стати правлячою. Рядовий виборець може стати полiтиком, i той - рядовим виборцем тощо.
Реляцiонiстська концепцiя влади слушно наголошує на тому, що влада з пiдношенням мiж людьми, за якого суб'єкт тим чи iншим чином долає спротив об'єкта, що суб'єкти та об'єкти владних вiдносин можуть мiнятися мiсцями. На базi цiєї концепцiї визначаються шляхи, методи й засоби впливу на суспiльство з метою досягнення соцiальної злагоди i забезпечення полiтичної стабiльностi. До них належать, наприклад, стимулювання активностi трудової дiяльностi, дотримання норм громадської поведiнки тощо, проте реляцiонiстська концепцiя перебiльшує можливостi для об'єкта стати суб'єктом влади. Владнi вiдносини є результатом об'єктивно зумовленого суспiльного подiлу працi, який не вирiзняється динамiзмом. Подiл на владарюючих i пiдвладних є одним з найбiльш сталих у суспiльствi. Зрештою, iснує величезна рiзниця мiж, наприклад, державною владою, в розпорядженнi якої є рiзноманiтнi ресурси, i владою тiєї ж профспiлки, основним засобом впливу якої виступає сама органiзацiя.
Системна концепцiя влади розглядає владу як системоутворююче вiдношення в полiтичнiй системi суспiльства. Влада, що в полiтичнiй системi виступає як полiтична влада, з'єднує всi елементи системи в єдине цiле. Основне призначення полiтичної влади полягає в тому, щоб забезпечувати стабiльнiсть у суспiльствi, а для цього вона повинна регулювати вiдносини мiж людьми й суспiльством у цiлому, в тому числi й державно-полiтичними iнститутами. Влада покликана вирiшувати суперечнiсть мiж необхiднiстю органiзованостi й порядку в суспiльствi та багатоманiтнiстю iнтересiв членiв суспiльства, мiж якими виникають конфлiкти. Влада з'єднує всi елементи полiтичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так i суспiльства в цiлому.
Якщо системна концепцiя в поясненнi феномену влади йде вiд полiтичної системи суспiльства до iндивiда, то бiхевiористська (вiд англ. ЬеЬаУiоиг - поведiнка) концепцiя зорiєнтована у зворотному напрямi. Бiхевiоризм розглядає владу як особливий тип поведiнки, за якої однi люди командують, а iншi пiдкоряються. Тому цю концепцiю називають iше поведiнковою. Подiбно до реляцiонiстської концепцiї вона розглядає владу як вiдношення панування i пiдкорення, однак головну увагу зосереджус на особливостях людей, мотивах їхньої поведiнки в боротьбi за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домiнуючою рисою природи людини, яка визначає її полiтичну поведiнку. Наголошується, що у прагненнi до влади важливу роль вiдiграють тi блага i привiлеї, якi отримують надiленi владою люди. З набуттям влади пов'язано отримання матерiальних благ, свободи, престижу, безпеки тощо.
У межах бiхевiористської концепцiї влади виокремлюються три основнi моделi трактування влади: силова, ринкова та iгрова. Силова модель виходить з того, шо головним мотивом полiтичної поведiнки людини є її прагнення до влади. Набута влада, у свою чергу, стає засобом досягнення iнших благ. Оскiльки владнi прагнення людей є рiзноспрямованими, то головне завдання полiтичної влади полягає в тому, щоб забезпечити оптимальне спiввiдношення, баланс сил як владних вольових прагнень.
В результатi виникає своєрiдний ринок влади зi своїми покупцями i продавцями та менеджерами як посередниками мiж ними. Вони, зокрема, готують кандидатiв на владу i забезпечують їх перемогу на виборах. Ігрова модель влади розглядає владнi вiдносини, боротьбу за владу як своєрiдну гру, що вiдбувається за певними правилами.
У частинi мотивацiї полiтичної поведiнки бiхевiоризм с рiзновидом психологiчної концепцiї влади. Головною особливiстю цiєї концепцiї є пояснення владних вiдносин психологiчними мотивами. В одних випадках, наприклад у бiхевiоризмi, постулюється воля до влади як її джерело, в iнших - прагнення людини до влади, особливо володiння владою, пов'язуються з необхiднiстю суб'єктивної компенсацiї нею притаманних їй фiзичних чи духовних вад. Деякi дослiдники психологiчнi основи волi до влади шукають у пiдсвiдомих мотивах, у тому числi сексуальних. Стверджується, зокрема, шо у психiцi людини є структури, якi сприяють тому, що вона пiдсвiдомо вiддає перевагу рабству перед свободою заради уникнення вiдповiдальностi, власної захищеностi й заспокоєння за допомогою любовi до володаря. Цi та iншi рiзновиди психологiчної концепцiї влади допомагають з'ясувати механiзми мотивацiї влади, як вiдносин панування i пiдкорення.
", 2006р.
2. ПП. Шляхтун. Полiтологiя: Пiдручник для вищих закладiв освiти. - 2-ге вид. - Київ „Лебiть". 2005р.
3. Ф. П. Шульженко, Т. Г. Андрусяк - Історiя полiтичних i правових вчень. Навчальний посiбник вид. 3-тє: - К. „Юрiнком Інтер". 2002р.
4. Основи полiтологiї: Навчальний посiбник / Ф. М. Кирилюк. - К., 1995.
5. Полiтологiя. Курс лекцiй. - Тернопiль, 1998.
|
