Влада у традицiйному суспiльствi
План
1. Рiзниця понять «влада» та «панування»
4. Вождество як складна система правил та традицiй
4. 1 Органiзацiйно-управлiнськi функцiї
4. 2 Перерозподiльчi функцiї
4. 5 Контроль над ремiсничим виробництвом
4. 8 Обряди коронацiї
Лiтература
1. Рiзниця понять «влада» та «панування»
Поняття "традицiйна влада" вимагає уточнення. Веберовське трактування "влада" (Macht) варто вiдрiзняти вiд "панування" (Herrschaft). У першому випадку пiдпорядкування ґрунтується на простому насильствi, не обов'язково легiтимному. У другому - об'єкт влади визнає свiй статус законним i пiдкоряється пановi в силу iснуючих норм. У української мовi "влада" (однокорiннi слова - володiти, владар, воля, великий) ближче до нiмецького Herrschaft, чим до Macht (влада, сила, мiць; дiєслово machen - робити; порiвн. також з англ. domination - панування й power - влада, сила, енергiя). У зв'язку iз цим можна вважати поняття "влада" й "панування" синонiмами й, отже, використати такi сталi словосполучення, як "традицiйна влада", "харизматична влада" й "рацiональна влада".
Однак, говорячи про веберовськi погляди на структуру влади в традицiйних суспiльствах, коректнiше говорити про традицiйний тип панування. Найбiльше докладно традицiйне панування розглядається в книзi "Господарство й суспiльство".
Найважливiшою рисою традицiйного панування є вiра у священний характер традицiй i правил, "порушення яких спричиняє дурнi магiчнi або релiгiйнi наслiдки". Для традицiйної свiдомостi характернi конкретнiсть й образнiсть мислення, вiра в надприроднi сили, якi перебувають поза реальним миром i при певних обставинах можуть втручатися у вiдносини мiж людьми або карати їх. Щоб забезпечити собi психологiчно комфортне iснування, традицiйна людина створює мiфологiчно – ритуальну iдеологiю, покликану магiчними засобами забезпечувати природну й соцiальну гармонiю. Пiдтримка порядку покладена на тi, хто здатний виконувати цi функцiї завдяки своїм надприродним здатностям. Вони можуть вступати в контакти з богами й силами природи й забезпечувати своєму народу захист i стабiльне iснування.
2. Іерархiя панування у традицiйнiй владi
Традицiйне панування має особистiсний характер. Вiдносини мiж правителем i його помiчниками будуються не на службовому боргу й дiловiй компетенцiї, а на вiдданостi пановi, що розглядає керування як функцiю своєї особистостi й використає владу вiдповiдно до власних прагнень й iнтересами. Скiльки-небудь iстотний подiл компетенцiї й обов'язкiв мiж чиновниками вiдсутнiй. "Замiсть твердої дiлової компетенцiї має мiсце конкуренцiя доручень i повноважень, спочатку надана паном по вiльному розсудi, що потiм стають довгостроковими й, нарештi, часто стереотипнi... завдяки цьому найчастiше конструюються дiловi компетенцiї й тим самим вiдомства.
їхнiй придворнiй службi або ж, насамперед, по зовсiм довiльному виборi пана". Як правило, в "штабi" пана (так Вебер називає двiр правителя) вiдсутнi "a) тверда дiлова "компетенцiя"; b) тверда рацiональна iєрархiя; c) систематичне призначення за допомогою вiльного контракту й упорядкованого пiдвищення; d) (звичайно) спецiальна пiдготовка; e) (часто) конкретне й (ще частiше) виражене в грошовiй формi платня"
Соратники правителя розцiнюють виконання своїх посадових обов'язкiв як особисте служiння пановi. Їхнi права й обов'язки є привiлеями, якi данi паном i можуть бути вiдiбранi вiдповiдно до його примх. У вiдносинах з пiдлеглими й простими людьми соратники пана й чиновники дiють так само довiльно, як i сам правитель, якщо це не суперечить сакральним традицiям i вказiвкам понад.
"Штаб" помiчникiв пана складається з пiдданих, котрих Вебер роздiляє на двi категорiї - "патримонiально рекрутуємих" й "екстрапатримонiально рекрутуємих". До першого вiн вiдносить родичiв пана, домашнiх слуг, рабiв, колонiв, клiєнтiв i вiльно вiдпущених. До других - васалiв, зв'язаних словом честi, iнших вiльних осiб, зв'язаних особистими довiрчими вiдносинами iз правителем.
Вебер роздiляє рацiональну бюрократiю й бюрократiю взагалi. Бюрократiя з'явилася ще в патримонiальних державах; чиновниками ставали "екстрапатримонiально рекрутуєми" особи. У традицiйних суспiльствах цi чиновники є, насамперед, особистими слугами пана.
Традицiйне панування базується не на формальному зводi загальних для всiх законiв i правил, а, по-перше, на традицiйних правових нормах й, по-друге, на особистих рiшеннях самого пана або його наближеними, убраними цими обов'язками, - останнє вiдповiдно до нiмецької традицiї Вебер називає "князiвським правом". Причому "особисто присутнiй пан вище всякої законностi", вiн не зв'язаний нiякими формальними приписаннями.
ж правителя або, як правило, його помiчникiв), але не проти iснуючої системи цiнностей.
Вебер видiляє кiлька типiв суспiльства, заснованого на традицiйному пануваннi. До їхнього числа ставиться суспiльство з геронтократичною патрiархальною владою батька сiмейства, найстаршого члена громади або роду, де панування обумовлене традицiями. У патримонiальному суспiльствi влада правителя над васалами, клiєнтами й крiпаками базується на особистих вiдносинах панування й пiдпорядкування. По сутi, це вже держава, де владнi вiдносини заснованi на патрiархальному зв'язку мiж "батьком" й "синами".
"штаб" структурується в замкнуту групу, надiлену певними владними прерогативами й джерелами iснування. У становому суспiльствi система влади децентралiзована. Васали, або "патримонiальнi чиновники", територiально вiддiленi вiд свого пана, кожний з них управляє своєю долею й внаслiдок цього в якомусь ступенi незалежний.
3. Роль вождя у традицiйнiй владi
"патримонiальнi бюрократи") також територiально вiддiленi вiд пана. Однак їхнє право на користування землею спадково: у цьому вiдмiннiсть такого суспiльства вiд станового феодалiзму. Класичний патримонiалiзм перешкоджає розвитку ринкового капiталiзму, тодi як економiчна незалежнiсть феодалiв створює базис для формування надалi середнiх класiв. Зразком цього, на думку Вебера, є Англiя, де перевага станового суспiльства над патримонiальним обумовило раннiй розвиток буржуазних вiдносин.
Бiльшiсть дослiдникiв не схильнi зводити влада вождiв до якому-небудь одному факторовi й видiляють велика кiлькiсть каналiв, по яких здiйснюється розвиток владних вiдносин. Так, вiдповiдно до Томаса Манну, головними силами, що ведуть до влади, є економiка, полiтика, вiйна й iдеологiя. Тiмотi Ерл видiляє такi джерела досягнення влади, як економiчний базис, вiйськову мiць й iдеологiю. Схожий набiр рис вiдзначають й iншi автори.
По ступенi значимостi можна видiлити двi групи факторiв, що обумовлюють владу в традицiйному суспiльствi. З них основними є управлiнськi й редистрибутивнi обов'язки вождiв i контроль над продуктивними ресурсами. Серед неосновних - контроль над внутрiшнiм i зовнiшнiм обмiном або торгiвлею, ремiсничим виробництвом, а також iдеологiя, вiйськовi функцiї вождiв... Розглянемо перерахованi функцiї докладнiше.
4. Вождество як складна система правил та традицiй
Це один iз провiдних каналiв установлення влади правителiв у всiх суспiльствах. Без iєрархiї в керуваннi будь-яка складна система не здатна адекватно реагувати на зовнiшнi збурювання й внутрiшнi стреси й в остаточному пiдсумку приречена на розпад. Уже вождество
являє собою складну iєрархiчну систему, що поєднує локальнi общиннi поселення. Такi передумови й складовi процесу виникнення вождеств (chiefdoms), як рiст прибавочного продукту внаслiдок переходу до "виробляючому" господарству, рiст населення й т. д., приводили до ускладнення керуючої пiдсистеми. Для того щоб регулювати процеси в такому суспiльствi, необхiдно було замiнити виробленi в бiльше эгалiтарних суспiльних структурах системи полiтичного лiдерства на бiльше складнi.
видобутком їжi, але на Самоа вони були звiльненi вiд цього, а на Таїтi, Тонга й Гавайях фiзичною працею не займалися також члени родин вождiв й їхнє найближче оточення.
4. 2 Перерозподiльчi функцiї
Цей канал влади тiсно пов'язаний з попередньої, тому що багато архаїчних суспiльств мали централiзовану економiку. У перед державних суспiльствах редистрибуцiя (перерозподiл прибавочного продукту) могла бути використана: 1) для роздач на традицiйних святах; 2) для забезпечення рiзних суспiльних робiт; 3) як страховий фонд у перiоди голоду; 4) для персонального споживання вождя, його домочадцiв, слуг i наближених.
iменi, вождь пiдвищував тим самим свiй престиж, а общинники змушенi були робити вiдповiднi подарунки, як правило, що перевершували по обсязi первiсний дарунок. Таким чином, процес iшов по наростаючi. З iншого боку, за виконання суспiльних функцiй вождь одержував частину колективного прибавочного продукту для особистих потреб, забезпечення домочадцiв i слуг i на "представницькi витрати". Спочатку ця частина була невелика, але поступово вона зростала. У рядi найрозвиненiших iєрархiчних структур того часу правителi використали зроблений народом продукт винятково на власнi потреби. Можливостi манiпуляцiї iз суспiльним продуктом прямо або побiчно приводили до того, що вождi могли вiдкривати або прикривати суспiльну "годiвницю" - заохочувати одних i стримувати iнших. Це пiдсилювало залежнiсть найближчого оточення вiд правителя.
Важливо вiдзначити, що редистрибуцiя характерно не тiльки для традицiйних суспiльств. У СРСР, наприклад, iснувала система особливих магазинiв i спецрозподiльникiв для "номенклатури", де товари вищої якостi продавалися за заниженими цiнами. Іншi громадяни задовольнялися звичайними магазинами з їхнiми невигадливими асортиментами (найбiльш дефiцитнi товари розподiлялися ще на базах i складах магазинiв або з-пiд прилавка по так називаному блатi). Ще в роки громадянської вiйни по указi В. И. Ленiна були створенi спецiальнi магазини для обмеженого числа осiб.
4. 3 Контроль над ресурсами
Серед полiтантропологiв найбiльше послiдовно роль цього фактора вiдстоював М. Фрiд. У його еволюцiйнiй схемi головним критерiєм завершального етапу первiсностi (стратифiковане суспiльство) був нерiвний доступ до основних економiчних ресурсiв. У тiм або iншому ступенi важливiсть цих механiзмiв для посилення влади вождiв пiдкреслювалася багатьма iншими авторами. Дана теза добре пiдтверджується й численними етнографiчними прикладами. На Гавайях вождi контролювали або активно втручалися в перерозподiл земельних дiлянок. За виконання посередницьких функцiй вождь користувався часткою прибавочного продукту, що зберiгався на суспiльних складах. Влада ольмекських вождiв багато в чому ґрунтувалася на контролi над високопродуктивними терасовими землями. Приклади подiбного роду демонструють також карибськi, амазонськi вождества (chiefdoms), заснованi на iнтенсивному землеробствi в алювiальних рiчкових долинах. У число ресурсiв "обмеженого доступу" входили не тiльки землеробськi дiлянки, але й озера, багатi рибою, пасовища iз соковитою травою й т. д. Така практика могла поширюватися й на ресурси, не зв'язанi прямо з видобутком або виробництвом їжi. П. Рiк наводить приклад того, як елiта одного з "чифдомов" намагалася впливати на сектор керамiчного виробництва, контролюючи територiї, багатi глиною.
Як контроль над ресурсами мiг збiльшувати владу правителiв архаїчних i традицiйних суспiльств? По-перше, наявнi ресурси правитель мiг передавати в користування, "дарувати" своїм пiдданим (так само, як i прибавочний продукт), пiдвищуючи тим самим свiй престиж, а згодом i своє економiчне становище. По-друге, вiн мiг залучати пiдданих до обробки суспiльних або ресурсiв, що перебувають у його розпорядженнi, пiд яким-небудь пристойним приводом. По-третє, правитель мав право на кращу частку ресурсiв: самий родючий шматок землi, самi гладкi пасовища, найбiльш багатою рибою або молюсками частина рiки або озера.
ресурсiв i зробленого прибавочного продукту, виступають як iдеологiчних власникiв засобiв виробництва й прибавочної працi. Однак ця "власнiсть" умовна так само, як "власнiсть" бюрократiв при державному способi виробництва, вона проiзводна вiд функцiї влади] i залежить вiд мiсця в iєрархiї керування суспiльством.
Проте, навiть не володiючи ресурсами, носiї традицiйної влади намагаються iдеологiчно обґрунтувати свої права на них. А. Соутхалл, що спецiально вивчав це питання, думає, що приватизацiя ресурсiв початку здiйснюватися на стадiї вождества через зародження символiчно-ритуального нерiвностi стосовно них, ритуальну монополiю верхiв на засоби виробництва й замiну останньої реальними приватновласницькими вiдносинами. І саме в той момент, коли елiта iдеологiчно монополiзує ресурси й засоби виробництва, на думку А. Соутхалла, з'являються зародковi форми ранньої держави.
тiльки його правителевi або також главам ведучих линиджей. Це робило розрив у статусi мiж елiтою й простими общинниками ще бiльш вiдчутним. Одержуючи через границю своїх володiнь рiдкi й дивовижнi товари й розподiляючи їх у суспiльствi, iєрарх контролював редистрибутивну мережу, пiдвищував свiй престиж i збiльшував вплив на пiдданих. У той же час зовнiшню торгiвлю можна розглядати як один зi способiв конкуренцiї елiти, що приводить до пiдвищення позицiй бiльше щасливих вождiв i до формування широкої мережi династичних шлюбiв, васальних i союзницьких вiдносин. Правителi, чиї вождества й раннi держави були розташованi осторонь вiд головних торговельних артерiй, вели вiйни за контроль над ключовими пунктами обмiну. У той же час торгiвля не була провiдним чинником полiтогенеза. Вона сприяла трансформацiї вождеств у раннi держави тiльки з виникненням широкої торгово-обмiнної мережi; влада елiти бiльше залежала вiд керування економiкою й контролю над озброєнням.
4. 5 Контроль над ремiсничим виробництвом
археологiчних й етнографiчних прикладiв. Однак не слiд забувати, що ремiсниче виробництво у вождествах розвинене ще порiвняно слабко й, отже, вождi можуть здiйснювати контроль тiльки над виробництвом невеликого числа найбiльш престижних речей.
Правителi вождеств прагнуть також тримати пiд контролем виготовлення знарядь працi й озброєння. У поселеннях iндiанцiв камилюї бiльшiсть обсидiанових знарядь концентрується в господарствах елiти. Тробрианськi вождi контролювали iмпорт каменiв, що застосовувалися для виготовлення сокир. З появою залiзних знарядь, коли на великих просторах Європи, Азiї й Африки поширюється землеробська економiка, починається контроль над їхнiм виробництвом i розподiлом. Інодi контроль над "продуктивними технологiями" здiйснювався й за допомогою прямого залучення елiти в ремiсниче виробництво. Не випадково в рядi регiонiв (Скандинавiя, Британiя, Полiнезiя, Пiвденна Африка) вождi й королi повиннi були володiти ковальським ремеслом; у Полiнезiї вождi практикували таку престижну форму ремiсничої дiяльностi, як виготовлення човнiв i рiзьблення по слоновой кiстки. У майя зробленi представниками влади предмети мистецтва служили символiчними маркерами вищих груп населення.
Вiйна є ще одним важливим фактором, що потенцiйно сприяє полiтогенезу. Споконвiчно - як "вiйна всiх проти всiх" - вона була названа Т. Гоббсом причиною виникнення держави; Г. Спенсер думав, що вiйна була механiзмом ендогенного розвитку й у той же час сприяла пiдпорядкуванню одних суспiльств iншим. Останнє положення вилилося в особливу "завойовницьку" теорiю, вiдповiдно до якої держава виникав як наслiдок експансiї бiльше сильних груп (Л. Гумплович, Ф. Оппенгеймер, К. Каутский й iн.). Особливо часто вказувалося на роль у цих процесах войовничих кочiвникiв-скотарiв. Зокрема, згiдно "обмежувальної" теорiї Р. Карнейро, генезис держави зв'язаний, головним чином, з ростом населення й конкуренцiєю за ресурси, що приводить до множення конфлiктiв i вiйн. Природний вихiд iз цього - введення полiтичної iєрархiї, що, з одного боку, закрiплює панування перемiгших у конфлiктах груп, i, з iншого боку, iнтенсифiкує виробництво для дозволу демографiчних й економiчних проблем.
Роль вiйськового фактора багаторазово обговорювалася в спецiальнiй лiтературi. У цей час бiльшiсть дослiдникiв схиляються до думки, що хоча вiйна теоретично й не ставиться до обов'язковим складової полiтогенеза, у реальностi багато хто вождества й раннi держави утворювалися саме за рахунок завоювань.
оточення: по-перше, це награбованi предмети престижного споживання й прикраси; по-друге, це захопленi бранцi, якi могли використатися в господарствi вождя, для культово-церемонiальних потреб, даруватися, продаватися, обмiнюватися й т. д.; по-третє, це завойованi землi (як правило, разом з населенням). Оскiльки вiйськовi придбання рiдше пiддавалися престижному перерозподiлу, чим результати безпосередньої економiчної дiяльностi, то контроль над ними пiдсилював владу вiйськових проводирiв.
Крiм цього, у традицiйних суспiльствах з низькою вертикальною мобiльнiстю участь у вiйнах для основної маси населення (особливо для осiб з низьким спадкоємним статусом, маргиналов i молодi) - чи не єдиний спосiб пiдвищити своє положення в суспiльствi. Нерiдко саме тому бiля правителiв вождеств або вiйськових проводирiв (при функцiональнiй розмежованостi елiти) поступово концентруються професiйнi воїни - дружина, що слабко пов'язана iз традицiйними суспiльними структурами й орiєнтована на особисту вiдданiсть командировi. Цiлком зрозумiло, що опора лiдера на особистi зв'язки зi збройними, дисциплiнованими й нерiдко молодими прихильниками - вагомий аргумент у полiтичнiй боротьбi. Досить послатися на добре вiдомi приклади приходу до влади росiйських царiв Івана IV i Петра I. Нарештi, у традицiйних державах, що вже сформувалися, армiя могла бути ефективно використана для придушення внутрiшнього сепаратизму, повстань мас i репресiй.
Особливе мiсце займає питання про участь правителя у воєнних дiях. Як видно, скрiзь вiн уважався верховним воєначальником, i вiд його особи проводилися вiйськовi кампанiї. Багато монархiв особисто брали участь у боях i прославилися як вiдважнi воїни й (або) видатнi полководцi. Своя полiтична могутнiсть добули зi зброєю в руках й Олександр Великий, i Цезар, i Хлодвиг, i Карл Великий, i Наполеон Бонапарт. У вiтчизнянiй iсторiї це такi вiдомi полiтичнi дiячi, як Святослав, Олександр Невський, Дмитро Донськой i Петро Великий.
Однак особиста участь у походах i битвах заохочувалося далеко не скрiзь. У багатьох африканських вождествах i раннiх державах тiло пануючи вважалося занадто великою цiннiстю, щоб пiддавати його небезпеки. Навiть рана, не говорячи вже про хворобу або фiзичний дефект, могла привести до втрати їм сакральних якостей. Кельти нерiдко зв'язували програнi бої iз загибеллю або пораненням свого правителя. Але поза залежнiстю вiд того, приймав правитель участь у вiйськовiй чи дiяльностi нi, всi перемоги приписувалися винятково його надприродним медиативним якостям.
4. 7 Ідеологiя
Голе насильство не може дiяти нескiнченно. Панування припускає наявнiсть певної iдеологiчної системи, що зв'язує панiв i пiдданих певними нормами. Із цiєї причини важко не погодитися з думкою Петера Скальника, що виховання в людей прийняття iснуючого полiтичного порядку грало не меншу роль, чим пряме насильство.
цiєї системи був правитель. У багатьох архаїчних i традицiйних суспiльствах люди вважали, що вiн надiлений надприродними здатностями або ж є представником миру богiв на землi, i тому плин природного й соцiального життя в чималому ступенi пiдлегал його впливу. Правитель може викликати дощ, зупиняти буру, робити тварин бiльше плiдними, а врожаї рясними, вiн може викликати страх у ворогiв i приносити вiйськовi перемоги. Це вважається головною (а нерiдко i єдиної) його завданням, i вiд того, наскiльки успiшно вiн з нею справляється, залежить тривалiсть його царювання й навiть життя.
Особливо багато для вивчення цього механiзму зробив Джордж Фрезер. Вiн займався вивченням магiї й релiгiйних звичаїв в архаїчних народiв й, зокрема, численних обрядiв, пов'язаних iз сакралiзацiєю влади в суспiльствi. Фрезер вiдзначав, що в поданнях багатьох архаїчних народiв iснує чiткий зв'язок мiж благополуччям суспiльства й авторитетом його правителя. У народiв латуку, бари й лалуба, що жили в посушливих районах Нила, влада проводирiв-знахарiв ґрунтувалася на вмiннi викликати дощi за допомогою магiчних ритуалiв. Своїми здатностями вони здобували значний авторитет у суспiльствi. Однак у перiоди посух розгнiванi одноплемiнники могли вбити проводиря, мотивуючи це тим, що вiн не справляється з покладеними на нього обов'язками. Його посада в цьому випадку часто переходила до його сина або якому-небудь iншому близькому родичевi, оскiльки вважалося, що подiбнi чудеснi якостi передаються в спадщину. Інший приклад, що приводить Дж. Фрезером, показує, що архаїчнi подання про зв'язок мiж авторитетом правителя й вищих сил зачiпали не тiльки зовнiшнi, безпосередньо спостережуванi подiї (дощ - посуха, удала - невдале полювання, урожай - неврожай i проч.). Шиллукi Судану вважали, що й реальнi вчинки, i здоров'я вождя, зокрема його потенцiя, впливають на добробут усього суспiльства. У випадку захворювання правителя або при ознаках його недiєздатностi землеробство й тваринництво прийде в занепад, а народ почнуть переслiдувати хворостi та iншi напастi. Із цiєї причини численнi дружини й старiйшини уважно спостерiгали, наскiльки регулярно вождь виконує свої подружнi обов'язки. З появою тривожних симптомiв вождевi вручалася "бiла мiтка" - пiд час щоденного полуденного вiдпочинку його особа накривалася шматком бiлої матерiї. Через якийсь час пiсля цього приводився у виконання жорстокий вирок - вождя замуровували в спецiально побудованiй хатинi з незайманою, що досягла повнолiття.
Подiбний набiр iдеологiчних обов'язкiв був досить типовий для правителя пiзнього перед державного й раннього державного суспiльства. Порiвняльно-iсторичне дослiдження 21 ранньої держави, пророблене Х. Классеном, показує, що в 18 з 19 випадкiв правитель мав надприродний статус; в 17 з 19 випадкiв вiн генеалогiчно був пов'язаний з богами; в 14 з 16 випадкiв виступав посередником мiж миром людей i миром богiв; в 5 з 18 випадкiв мав статус верховного жерця.
Подiбнi подання були широко поширенi й у середньовiчних суспiльствах. Можливо, найбiльш вiдомим прикладом є популярне в середнi столiття повiр'я, що французькi королi можуть зцiляти хворих золотухою покладанням рук. Вiра в це чудо проiснувала аж до нового часу. Уважалося, що подiбним дарунком володiли й англiйськi королi. Коли в 1649 р. англiйський король Карл I був страчений, з'явилися слухи, що хустки, змоченi в його кровi, володiють тим же цiлющою властивiстю, що i його руки. Останнiй сюжет був докладно розглянутий М. Блоком в 1922 р. у книзi "Королi-чудотворцi". Вiдштовхуючись вiд здатностi королiв лiкувати золотуху, Блок перейшов до бiльше широкого кола сакральних функцiй монархiчної влади й, виходячи iз цього, - до iдеологiчних поглядiв широких мас, ментальностi середньовiчного суспiльства. Стає зрозумiло, яким потужним знаряддям влади є вiра у взаємодiю вождiв з потойбiчними силами. Користуючись своїми "зв'язками" з богами, вождь мiг наслати на неугоднi або не пiдкоряються йому осiб хвороби або iншi напастi.
груп, фiксацiї в культурно-ритуальнiй формi реальних полiтичних зв'язкiв i структур. Іншими словами, у веберiанської термiнологiї символи влади - це особлива система ознак приналежностi до якої-небудь групи в рамках даної системи панування. Символи можуть бути офiцiйно затвердженими або визнаними неофiцiйно, але вони завжди легiтимнi. Сфери поширення символiв дуже рiзноманiтнi. Одяг, татуювання, прикраси, зачiска, комплекцiя (тучнiсть як показник солiдностi), мова, манера поводження, - от неповний перелiк маркерiв соцiального стану iндивiда.
Влада створює також спецiальнi символи iндивiдуального статусу, у яких концентруються її магiчнi властивостi. Уже чаклуни й шамани мають священнi предмети, що дозволяють їм викликати парфумiв i змiнювати плин природних процесiв. Потiм з'явилися традицiйнi атрибути влади - корона, держава, скiпетр, цiпок, жезл.
вершникiв. Навiть для сучасного обивателя досить сильне виглядає супровiд iз чорних машин iз блимавками, численнi охоронцi, помiчники, секретарi. Символiка влади в архаїчних суспiльствах вимагала, щоб при спiлкуваннi iз правителем пiдданi пiдкреслювали свою повну незначнiсть. У Дагомеї й Буганде пiд час аудiєнцiї прохач повинен був пiдповзати до короля, iнодi повнiстю оголеним, посипаючи свою голову й особу пилом або брудом. На Таїтi й Тонга не дозволялося перебувати в присутностi вождя з покритими плечима. В iнкiв до iмператора покладалося пiдходити тiльки босонiж i з вантажем на плечах. У багатьох суспiльствах на правителя заборонялося дивитися, а iнодi з ним можна було спiлкуватися тiльки через спецiального посередника. Вiдповiдно до iнший широко розповсюдженiй традицiї правитель не мiг стосуватися землi босими ногами. Тому вiн пересувався на спецiальних носилках, а в аканов один iз соратникiв вождя завжди мав при собi запаснi сандалiї.
У рядi вождеств i раннiх держав не покладалося бути присутнiм при прийомi правителем їжi. У королiвствi Лоанго були вбитi дванадцятирiчний син й улюблений собака правителя, якi випадково застали його за трапезою. Посуд, з якої вождь або король приймає їжу, строго табуйован. Залишки недоїденої їжi, зрiзанi волосся, нiгтi, а також екскременти таємно знищуються у вiдповiдностi зi спецiальним ритуалом, щоб вони не стали надбанням чаклунiв. Деякi ритуали й церемонiї (наприклад, обряди коронацiї або похорону) супроводжуються людськими жертвоприносинами.
Особливе значення мають обряди коронацiї. З магiчної точки зору вони призначенi для передачi правителевi сакрального статусу. У рiдких випадках цей статус успадковувався претендентом до iнаугурацiї - наприклад, на Гавайях або Таїтi. Як правило, пишно обставлену церемонiю випереджають ритуали очищення, у момент зведення в царське достоїнство вручаються символи верховної влади (корона, жезл, спис i т. п.), коронований володар приймає належному його статусу, титул (Чингисхан) або нове iм'я (китайська традицiя), здiйснює масовi роздачi подарункiв. Нерiдко церемонiя коронацiї супроводжується людськими жертвоприносинами (у Буганде, на Гавайях i Таїтi, в ацтекiв й iнкiв, у Древньому Китаєвi, Єгиптi, у йоруба, скiфiв, монголiв i т. д.).
правителя викликала ритуальну анархiю (Анкол, Вольта, Гавайи й iн.). На Таїтi молодь пiд предводительством жерцiв робила забороненi, табуйованi вчинки. На Тонга розверталися iнсценованi бої мiж слугами покiйного вождя й плакальщiками.
Похорони правителя вироблялися з особливою пишнiстю. Зводився монументальний похоронний комплекс (гробниця, мавзолей, пiрамiда, курган i т. д.), що нерiдко вимагало бiльших матерiальних i людських витрат. Пiд час жалобної церемонiї в могилу разом з розкiшно прикрашеною труною опускався багатий iнвентар - одяг, прикраси, зброя, предмети побуту, їжа - словом, усе, що могло знадобитися покiйному на тiм свiтлi. Жалобна церемонiя закiнчувалася, як правило, пишною ритуальною трапезою iз приношенням жертв богам, душi померлого, майбутньому правителевi. У багатьох вождествах i державних утвореннях обряд похорону супроводжувався людськими жертвоприносинами (в алеутiв, галлiв, германцiв, кельтiв, маорi, монголiв, полiнезiйцiв, скiфiв, у Древньому Єгиптi й Китаєвi, у середньовiчнiй Норвегiї i Японiї й т. д.), нерiдко досить кривавими. У Дагомеї, наприклад, для покiйного правителя труна виготовлялася iз глини, замiшаної на людськiй кровi.
Смерть правителя могла викликати серйознi соцiальнi наслiдки: смуту через престолонаслiдування, повстання вчорашнiх васалiв i данникiв, нарештi, спробу скористатися ситуацiєю з боку сусiднiх країн. Чи може таке суспiльство вважатися деспотичним? При всiй зовнiшнiй подобi потрiбно враховувати одна важлива обставина: правитель має настiльки високий статус тiльки тому, що, на думку пiдданих, при його сприяннi природнi процеси сприяють їхньому благополуччю. Вiн бог або посередник мiж богами й людьми. Люди ставляться до нього як до бога, оточують пiклуванням i почестями, схиляються перед ним. Однак це преклонiння продиктоване прагненням вiдгородити суспiльство вiд потойбiчних сил. "Правитель живе, обплутаний мережами детально розробленого етикету, заборон i приписань, цiль яких складається не в охоронi його достоїнства й тим бiльше благополуччя, а в утриманнi його вiд здiйснення вчинкiв, якi, порушуючи гармонiю природи, могли б увергнути його самого, народ й увесь свiт у загальну катастрофу. Цi приписання, що регламентують кожен його вчинок, не тiльки не сприяють зручностi, але, навпроти, донезмоги стискують його волю й часто перетворюють саме життя його, що вони мають своєю метою зберiгати, у тяжкий тягар".
суспiльства нiколи не управляв одноосiбно. Його завжди оточували численнi родичi й дружини, вождi й старiйшини пiдлеглих володiнь, воєначальники й особисто вiдданi воїни, придворнi й слуги. Як правило, на них була покладена бiльшiсть практичних завдань по керуванню вождеством або державою. У рядi суспiльств правитель взагалi був вiдсторонений вiд реальної полiтичної влади. Уважалося, що вже своїм iснуванням вiн пiдтримує божественний порядок (Японiя, Хазарський каганат, Бенiн, Непал).
При вiдсутностi реальних механiзмiв iнтеграцiї, контролю й примуса бiльших мас людей персона сакрального правителя виконувала важливi консолiдуючi й органiзацiйнi функцiї. Вона була не тiльки ключовим психологiчним механiзмом iдеологiї державного суспiльства, що зароджується, але й важливим символом, що поєднує соцiум. З формуванням державної системи з'явилися бiльше дiючi механiзми запобiгання розколу в суспiльствi (армiя, полiцiя, суд.). Необхiднiсть в "сакральному правителi" вiдпала. Однак залишилися повага, таємничий церемонiал i символiка влади, значимiсть яких iнтуїтивно усвiдомлюється, але функцiональний змiст уже втрачений.
Лiтература
1. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. - М., 1994.
6. Крадин Н. Н. Вождество: современное состояние и проблемы изучения. – М., 2003.
|
