Лібералізм

Змiст Вступ. 2 2. Поява та розвиток полiтичного лiбералiзму. 8 3. Економiчнi погляди лiберального дворянства. 12 4. Лiбералiзм в контекстi глобалiзацiї. 14 Список використаних джерел. 19 Вступ Лiбералiзм впливає на всю сукупнiсть соцiальних вiдносин, якi визначають глобальний – в усiй його суперечностi – розвиток сучасного людства. З'явившись на суспiльнiй аренi як опонент традицiоналiзму, лiбералiзм сам згодом став традицiєю, набуваючи в ХІХ – ХХ столiттях безперечних рис унiверсалiзму. Вiн є багатовимiрним соцiокультурним явищем, осердям певного соцiального свiтогляду й етики, комплексом цiнностей, основою полiтики багатьох провiдних держав свiту. Епiтет “лiберальний” нерiдко вживається для визначення унiверсальних рис сьогодення – “лiберальний свiтогляд”, “лiберальна ера”, “лiберальна цивiлiзацiя”. життi народiв. Немає такої значимої соцiальної сфери або iнституцiї, на iснування i функцiонування якої не вплинув (i не продовжував би впливати) лiбералiзм. Разом з тим, саме в лiберальних тенденцiях можна вбачати небезпеку для стiйкостi й спадкоємностi, лiберальнi модернiзацiї нерiдко невiдворотньо руйнують структури усталеного соцiального порядку i свiтогляду, примусово втягують спiльноти й окремих людей до нового цивiлiзацiйного круговорот, де ефективнiсть i темп iснування, користь i кориснiсть замiнюють колишню повагу до авторитету й шанобливе ставлення до традицiї та iсторiї. Намагаючись опанувати невичерпну складнiсть сучасного життя, ми опиняємось перед нагальною потребою i необхiднiстю збагнути сутнiсть лiбералiзму, визначити його мiсце й роль у суспiльному життi, з'ясувати причини довготривалостi та життєвої сили лiберальних тенденцiй. Метою контрольної роботи є розглянути передумови появлення лiбералiзму, його розвиток, соцiально-фiлософське осмислення сучасного лiбералiзму, з'ясування його соцiальної мiсiї i основних функцiй, якi вiн виконує у рiзних вимiрах соцiуму. - провести аналiз методологiчних засад, репрезентованих у лiберальнiй традицiї, здiйснити аналiз основних концепцiй лiбералiзму, провiдних напрямкiв, досягнень i невирiшених проблем сучасної лiбералiстики; - виявити сутнiсть лiбералiзму як соцiокультурного феномену; - з'ясувати специфiку лiбералiзму як полiтичної i економiчної iдеологiї в його взаємозв'язку з iншими iдейно-полiтичними, економiчними течiями та рухами; - виявити головнi риси, притаманнi лiберальному образу соцiальної дiйсностi; - виявити значення лiбералiзму в умовах глобалiзацiї i сучасної комунiкативної революцiї. Предметом дослiдження є закономiрностi виникнення, будови (структури), фукцiонування i розвитку лiбералiзму як явища, що природньо виникає на певному етапi розвитку людства. 1. Лiбералiзм - як соцiокультурний феномен. Багатовимiрнiсть лiбералiзму знаходить свiй прояв у тому, що вiн водночас репрезентований такими формами: 1) образ i стиль мислення, емоцiйно-ментальна настанова, свiтовiдношення, аттiтюд; 2) форма фiлософського свiтогляду; 3) рiзновид соцiальної теорiї; 4) форма полiтичної iдеологiї (доктрини); 5) сукупнiсть соцiальних практик (iнновацiй, експериментiв, емансипацiй); 6) соцiально-полiтичний рух. Лiбералiзм закономiрно з'являється скрiзь, де на порядку денному постають питання акселеративних модернiзацiй та iнновативного розвитку. Навiть тодi, коли лiберальнi цiнностi “експортуються”, визначальними факторами його генези є органiчнi потреби суспiльства, яке осучаснюється i експериментує з iнновацiйною пошуковою динамiкою. Немає такого суспiльства, яке можна було б визнати “бездоганно” й “взiрцево” лiберальним, – будь-яке суспiльство може бути з користю для себе лiбералiзоване ще бiльшою мiрою. З iншого боку, лiберальнi “гени” не можуть бути iмплантованi штучно. Вони мусять визрiвати органiчно, переживати необхiднi – й зазвичай тривалi – природнi соцiо-мутацiї для того, щоб за вiдповiдних обставин спричинити докорiннi змiни iнституцiонального й ментального устрою соцiуму, його ритмiв i способiв життя, особистiсних еталонiв. Лiбералiзм був покликаний до життя фундаментальними якiсними трансформацiями, якi вiдбувалися в соцiальному життi XVII – XVIII ст., – iндустрiалiзацiєю, промисловою i культурною революцiями, небаченим прискоренням соцiального розвитку. Це був перiод, коли складалися ментальнi й соцiально-економiчнi передумови для виокремлення i становлення лiбералiзму. В якiсно визначеному виглядi про iснування лiбералiзму можна говорити не ранiше, як з останньої чвертi XVIII столiття. Критерiально важливим для визначення сутностi лiбералiзму є розумiння тiсного зв'язку мiж його специфiчно-критичним пiдходом до iснуючих соцiальних iнституцiй i вiдповiдними концепцiями соцiальної дiї, лiберальною праксеологiєю i перфекцiонiзмом. Потреби доби вимагали глибинних змiн у характерi й формах соцiальних зв'язкiв мiж людьми. Лiбералiзм осмислював i певним чином формував вiдношення до процесiв масштабної i драматичної руйнацiї традицiйних систем примусової соцiальностi з високим ступенем iнтегрованостi людини в соцiум, жорсткими системами соцiального контролю. Розпад та свiдома руйнацiя (у тому числi й самим лiбералiзмом) цих усталених систем традицiйного порядку призводили до епохального за масштабами й наслiдками звiльнення i звеличення особистостi, її духовної енергiї i творчої наснаги i, в той же час, – до соцiальної атомiзацiї, апокалiптичних проявiв маргiналiзацiї та зубожiння, коли окрема людина залишалася наодинцi з жорстоким свiтом, де точиться вiйна всiх проти всiх. Лiбералiзм виходив з того, що подолання могутнiх сил соцiальної гравiтацiї носить позитивний характер, воно сприяє звiльненню окремих соцiальних акторiв, якi отримують змогу ставити й досягати своїх iндивiдуальних цiлей. Все це динамiзує розвиток, надає суспiльному iснуванню багатоманiтностi, розширює простiр вибору – як iндивiдуального, так i соцiального. У той же час iндивiдуалiзацiя i автономiзацiя набагато збiльшують ризик i невизначенiсть iснування – суспiльства в цiлому i окремої людини. Але в межах лiберального свiтосприйняття, у системi лiберальних цiнностей цi константи стресової нестабiльностi набувають статусу плiдної креативностi й перспективностi. Із самого моменту виникнення лiберальна теорiя репрезентувала певний погляд на суспiльство в цiлому, що дає пiдстави iнтерпретувати її як рiзновид аксiологiчно орiєнтованої соцiальної фiлософiї, що акцентує увагу на створеннi соцiальних умов для суспiльної свободи. Лiбералiзм проходить кiлька органiчних етапiв свого становлення – вiд вiротерпимостi, економiчного i полiтичного лiбералiзму – до лiбералiзму сучасного, соцiального – i, нарештi, до його найновiтнiх форм i проявiв – усього того, що дисертант визначає в цiлому як “глибокий” лiбералiзм. Внутрiшня логiка цього процесу визначена поступовим освоєнням нових сфер суспiльної свободи. Спочатку лiбералiзм спрямовував своє вiстря на проблеми свободи совiстi, виступав з проповiддю необхiдностi подолання крайнощiв релiгiйного обскурантизму та нетерпимостi, переконував у важливостi толерантностi, нейтральностi в питаннях вiри. Тим самим лiбералiзм затверджував принципи духовної автономiї i самодостатностi iндивiду, його громадянської гiдностi – iндивид вважався досить зрiлим для того, щоб особисто й неупереджено вирiшувати питання своєї релiгiйної приналежностi. Вiд проблем вiротерпимостi й соцiальної толерантностi лiбералiзм переходить до проблематики iнiцiювання та стимулювання соцiальної свободи. Рушiйною силою i уособленням прискорення суспiльного розвитку i його “осучаснення” у ХVIII – ХІХ ст. виступала економiка. Економiчна свобода була метафорою (i розумiлася як умова) всiх iнших видiв свободи. Тому економiчний лiбералiзм всебiчно обгрунтовував недоторканiсть економiчного життя, невтручання держави в справи пiдприємцiв i промисловикiв. Лiбералiзм у економiцi ставив за мету обмеження “занадто сильної” полiтики по вiдношенню до економiки, яка ще не набула в умовах перших фаз iндустрiалiзму достатньої сили для самостiйного розвитку. Експансiя пан-економiзму, яка охопила практично всi сфери суспiльного життя, призвела до того, що суспiльство почало вимагати певного обмеження суто економiчного – у його вiдношеннi до суспiльного як такого, зокрема, з точки зору iнтересiв соцiальної справедливостi, забезпечення якогось базисного рiвня соцiальної гармонiї та iн. Це спричиняло природну соцiалiзацiю лiбералiзму, бiльш рельєфно i послiдовно ставило в його рамках питання про принципи й засади соцiального розвитку, про прiоритет соцiальних цiнностей над вузькопрагматичними мiркуваннями “ефективностi” та “прибутку”. Важливою складовою соцiокультурної лiбералiзацiї було виникнення i поширення етики гуманiзму, тобто етики людської свободи, розробка фiлософiї прав людини (згодом – конституцiоналiзму), подальша “юридизацiя” свiдомостi. Тим самим лiбералiзм використовував i стимулював автономiзацiю рiзних сфер соцiального життя, їхню гетерогеннiсть i асинхроннiсть розвитку. Досягалася плiдна “рiзниця потенцiалiв”, прискорення соцiальної динамiки, перерозподiл соцiальної свободи й замiщення соцiальних цiнностей. 2. Поява та розвиток полiтичного лiбералiзму. Ґрунтуючись на iдеях давньогрецьких мислителiв Лукрецiя i Демокрiта, лiбералiзм як самостiйна iдеологiчна течiя в основному сформувався на ґрунтi полiтичної фiлософiї кiнця XVII — початку XVIII ст. У полiтичних працях Томаса Гоббса (1588-1679) держава називається головним творiнням людей, а не бога (чим продовжує мiсiю Н. Макiавеллi). "Фiлософськi елементи вчення про громадянина" (1642) i "Левiафан" (1651) вiн викладає свою теорiю держави, аналiзує плюси i мiнуси демократiї, аристократiї i монархiї. Симпатiї — на сторонi монархiї, оскiльки вiдсутнiсть влади як такої — ще гiрша, нiж її надмiрнiсть. Що ж стосується обов'язкiв суверена, то вiн мусить керуватися тезою: "благо народу — вищий закон". У полiтичних ученнях Т. Гоббса i ПІ. Монтеск'є порушуються питання походження i характеру держави, її права на примусову реалiзацiю влади. Далi полiтична думка прямує до лiбералiзму, розвиток якого, як вважають, сприяв становленню сучасних європейських держав. Взагалi полiтологи виокремлюють полiтичнi доктрини аристократичного та демократичного лiбералiзму. До теоретикiв аристократичного лiбералiзму зараховують Дж. Локка, Дж. Вiко, ПІ. Монтеск'є, Д. Дiдро, П. Гольбаха, І. Канта, Б. Констана, А. Токвiлля. Майже всi вони спиралися на концепцiї природного права та суспiльного договору, не виходили за межi конституцiйного монархiзму, парламентаризму, пошанування права й законностi, права на приватну власнiсть, її недоторканностi, наполягали на полiтичних свободах i вiльнiй конкуренцiї. Полiтичнi доктрини демократичного лiбералiзму ґрунтуються насамперед на iдеях К. Гельвецiя i Ж. Ж. Руссо. Клод Адрiан Гельвецiй (1715-1771), якого вважають iдеологом революцiйної французької буржуазiї XVIII ст., виклав свої полiтичнi погляди у творах "Про людину, її розумовi здiбностi та її виховання" та "Про розум" (останнiй був засуджений Сорбонною i спалений). На його думку, "люди не народжуються, а стають тими, хто вони є", тобто формуються лише завдяки їхньому оточенню, а генiй переважно має бути зобов'язаний випадковi. Для прикладу вiн розповiдав про Шекспiра, якого було затримано як браконьєра й покарано. Саме тому вiн i не змiг стати торгiвцем вовною (про що мрiяв). Видатне мiсце серед французьких енциклопедистiв посiдає Жан Жак Руссо (1712-1778), який став вiдомим передусiм завдяки книзi "Про суспiльний договiр, чи Принципи полiтичного права" (1762). Основною iдеєю "суспiльного договору" є iдея народу як суверена — носiя верховної влади. "суспiльна особа". Учасники угоди, за термiнологiєю автора, є "народом", окремi особи — "громадянами", якi пiдвладнi державним законам. Оскiльки народ є єдиним сувереном, не варто подiляти владу на виконавчу та законодавчу. Натомiсть Ж. Ж. Руссо пропонував для врахування та виконання владою волi народу проводити всенароднi плебiсцити — опитування. устрою. Ідея "природних прав", що дiстала подальший розвиток у концепцiї "суспiльного договору", пiдштовхнула до розумiння державностi як соцiального iнституту. Вiдповiдно до неї першоелементом суспiльства є автономно iснуючий iндивiд, а сукупнiсть iндивiдiв становить "суспiльство в природному станi". Задля уникнення можливих конфлiктiв люди, мовляв, i вирiшили перейти вiд "природного" до "громадянського" стану, уклали договiр i в такий спосiб створили державу, яка ввiбрала в себе як iндивiда, так i суспiльство. Республiканських iдей додержував Иоганн Готлiб Фiхте (1762-1814) — ректор Берлiнського унiверситету. Вiн вважав, що ядром законодавства має бути воля народу, а нацiональне вiдродження пов'язував iз соцiальним оновленням за великої ролi просвiти й виховання народу. У цiй теорiї стверджується, що основним кредо є користь i щастя особи залежно вiд кiлькостi грошей у її розпорядженнi. Окрiм того, цей цiкавий мислитель сформулював модель радикальної полiтичної (представницької) демократiї, був проти надання виборчих прав неповнолiтнiм i вiйськовим, а також неписьменним, якi легко можуть здобути цi права, навчившись читати. знання, окреслив предмет, структуру, iнструментарiй i можливостi нової науки. "природнi") умови iснування будь-якої суспiльної побудови, а також соцiальну динамiку, що вивчає природнi закони суспiльного розвитку. О. Конт вважав, що панувати в суспiльствi має соцiократiя, якiй належить спиратися на твердження: "Любов як принцип, порядок як основа i прогрес як мета". Прогрес i порядок мають досягатися через реформи, на основi солiдарностi, консенсусу, єдностi полiтичної асоцiацiї як цiлого (держави) та її частин. лiбералiзм мав морально-культурний характер. Герберт Спенсер (1820-1903) створив систему еволюцiйної фiлософiї, що спирається на три елементи: еволюцiйну теорiю, органiцизм, учення про соцiальнi iнститути. Розвиваючи думку О. Конта про суспiльство як систему, започаткував теорiю рiвноваги суспiльно-полiтичних систем i системний аналiз суспiльства. Заперечував революцiї, критикував парламентаризм, що означало кризу лiбералiзму. Пiдсумовуючи, наведемо основнi риси демократичного лiбералiзму, якi можна вважати притаманними лiбералiзму взагалi: 1) соцiальний оптимiзм, впевненiсть в необхiдностi поступових i рацiональних змiн у суспiльному життi; 2) iндивiдуалiзм у поєднаннi з високою полiтичною вiдповiдальнiстю громадян; 3) широкi права й свободи особи; 4) принцип приватної власностi як основа свободи; 5) критичне ставлення до держави, обмеження її функцiй та влади державного апарату; 6) толерантнiсть, плюралiзм, релiгiйна вiротерпимiсть. 3. Економiчнi погляди лiберального дворянства. На вiдмiну вiд консерваторiв, лiберали розглядали крiпацтво як гальмо суспiльного розвитку, вони зазначали, що воно невигiдне самим дворянам. розробляла проекти буржуазних реформ, якi уряд почав здiйснювати в 60-х рр. Вони розумiли необхiднiсть лiквiдацiї iснуючих феодальних вiдносин i оголошували їх «антиекономiчними», такими, що загрожували як дворянству, так державному ладу. Цим вiдносинам протиставлялись нормальнi, природнi (тобто буржуазнi) вiдносини. Вiдбиваючи буржуазнi тенденцiї економiчного розвитку, ця група виступала за розвиток капiталiстичної промисловостi i торгiвлi, за розвиток фермерського господарства на селi. У перiод пiдготовки селянської реформи виразником iдей дворянського лiбералiзму були Б. Чичерiн, К. Кавелiн, І. Горлов. Б. Чичерiн розглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економiчної дiяльностi, але обстоював думку про збереження станового ладу i верховенства дворян. Чичерiн виступав за надiлення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте вiн негативно його оцiнював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. К. Кавелiн як лiберал виступає проти крiпацтва. Вiн бачить нерацiональнiсть господарства, що грунтується на працi крiпакiв. Водночас вiн — апологет дворянства, яке називає найосвiченiшим i вiдносно найбагатшим з усiх станiв. Вiн провiщає оновленому дворянству панiвну роль у майбутньому буржуазному суспiльствi. К. Кавелiн — прихильник звiльнення селян iз землею за викуп. На вiдмiну вiд Чичерiна, вiн намагався зберегти общинне землеволодiння як засiб пом’якшення соцiальних конфлiктiв i запобiгання диференцiацiї селянства. І. Горлов — професор Казанського, а згодом Петербурзького унiверситетiв. Еволюцiя його свiтогляду характеризувалась переходом з позицiй захисника крiпацтва на позицiї дворянського лiбералiзму. Як викладач полiтичної економiї Горлов схиляється до буржуазних iдей. Проте у вирiшеннi аграрного питання вiн, майже до кiнця 50-х рр., виступає як крiпосник i лише напередоднi реформи визнає необхiднiсть економiчних перетворень. Вiн прихильник викупу селянами землi i крiпосних повинностей. Горлов намагається використати захiдноєвропейську економiчну науку для вирiшення аграрних проблем у Росiї, пристосувати її до потреб класу помiщикiв, що став на шлях капiталiстичного господарювання. У пiдручнику «Засади полiтичної економiї» (1859), наслiдуючи теорiю факторiв виробництва Сея, вiн замiняє категорiю «праця» надуманою категорiєю «економiчнi сили людини», усiляко пропагує концепцiю фiзiократiв щодо ролi природи у створеннi багатства. Як захисник iнтересiв дворянства вiн перебiльшує його роль, називає дiяльнiсть «благородного» стану продуктивною. Горлов виступає як захисник мальтузiанства. Визнаючи необхiднiсть звiльнення селян, вiн, проте, головну увагу зосереджує на тих негативних наслiдках, до яких могла б призвести очiкувана реформа. Застерiгаючи помiщикiв, вiн посилається не на досвiд звiльнення селян у Захiднiй Європi, а на наслiдки лiквiдацiї рабовласництва в англiйських i французьких колонiях: «З економiчного погляду… емансипацiя була справою руйнiвною»[1]. Отже, економiчний занепад колонiй вiн пояснює не iснуванням рабства, а його лiквiдацiєю. 4. Лiбералiзм в контекстi глобалiзацiї. Лiбералiзм – не тiльки певна комунiкативна концепцiя i стратегiя, але й прояв усюди проникаючої комунiкативної експансiї. Всебiчна iнтенсифiкацiя всiх форм спiлкування, “комунiкативний карнавал” є засобом лiбералiзацiї всiх сфер i пiдсистем соцiального буття, зняття перешкод на шляху суспiльних контактiв, збiльшення соцiальної мобiльностi. Тим самим прискорюється хiд iсторичного розвитку, змiнюється образ свiту i людини в ньому. Здiйснюючи комунiкативнi трансформацiї, створюючи справжнє вiстря свiтового комунiкативного прориву, лiбералiзм руйнує (як i ранiше, – але сьогоднi в планетарних масштабах i з радикальною глибиною) старi засади соцiального порядку й творить новi. Свого часу процеси капiталiстичної модернiзацiї докорiнно змiнили комунiкативнi засади суспiльства. Всепоглинаючий iндустрiалiзм потребував справжнього комунiкацiйного перевороту й здiйснив його. Виникла система спiлкування i комунiкативного обмiну, яка вiдповiдала цьому типу суспiльства – пан-економiчному, конкурентному, етично нейтральному, а може й аморальному, орiєнтованому на всебiчну експансiю. Якщо розглядати феномен лiбералiзму в широкому контекстi суспiльної комунiкацiї, складних мереж спiлкування, потокiв iнформацiї, то можна вбачати в ньому динамiчну, надзвичайно чутливу систему, яка постiйно вiдображує та стимулює процеси iнновацiй та соцiальної динамiки. Покликання лiбералiзму – шукати, випробувати, вiдкидати – й знов шукати новi простори та засоби комунiкацiй, якi розширювали, вкорiнювали б свободу – як у її iндивiдуальному, так i в суспiльному вимiрi. iнтимного спiлкування. Лiберальна комунiкативна енергетика формує новi рамки свободи шляхом свiдомого неприйняття традицiї, деформацiї i руйнування старого стилю, старої комунiкативної фiлософiї. Це вiдбувається саме в формi експансiї, вторгнення до тих чи iнших соцiокультурних сфер, у глибинну потаємну сутнiсть суспiльств, у внутрiшнiй свiт особистостi – причому найчастiше поза волею, незважаючи на опiр i небажання тих, кого лiбералiзм робить об'єктом цiєї експансiї. Лiбералiзм у граничному своєму комунiкативному радикалiзмi виходить з того, що не може бути взагалi нiяких заборон щодо змiсту й iнтенсивностi спiлкування, що жодна iнституцiя, жодна владна iнстанцiя не може визначати, не може обмежувати поле комунiкацiйних взаємодiй. Звiдси – уявлення про шкiдливiсть i моральну невиправданiсть будь-якої цензури як прояву недовiри до людини. Саме завдяки комунiкацiйному тиску лiбералiзм спроможний осучаснювати свiт, тi чи iншi суспiльства. Миттєвiсть контактiв, їхня вражаюча необмеженiсть – це те, що дає нам змогу вiдчувати свою належнiсть до єдиного, саме сьогоднiшнього свiту, де всi ми є як сучасниками, так i спiвучасниками глобальної комунiкацiйної гри. Ритм i стиль комунiкацiї в ходi iсторичного розвитку поступово стає змiстовною, iнформацiйно насиченою характеристикою суспiльства. Інформацiя стає невiддiльною вiд способу свого iснування, способу зберiгання i поширення. Через це свобода слова й друку, свобода отримання i передавання iнформацiї – це абсолютна можливiсть реалiзацiї лiберальних iдеалiв рiвностi, незалежностi вiд влади та її цензури, вiд будь-якого утискаючого свавiлля. Вiдстоювання найширшої, нiчим не утисненої свободи вибору в галузi культури, iнформацiї – це кардинально важливий принцип лiбералiзму, без якого втрачають значення всi iншi. Лiбералiзм за доби “кiберiократiї” мусить боронити крихку як нiколи приватнiсть i свободу – перед незлiченними загрозами телематичного суспiльства з його можливостями встановлення всеохоплюючого контролю i спостереження над усiма проявами людського. За цих умов не iснує iнших можливостей для збереження свободи, як слiдування новiй комунiкативнiй етицi, що мусить стояти на завадi зазiханням iнфо-тоталiтарних структур поставити пiд контроль новоутворений комунiкативний простiр. культуру як країн-суб'єктiв глобалiзацiї, так i країн, якi мимоволi втягуються в процес глобального свiто-творення. Соцiокультурна амбiвалентнiсть глобалiзацiї знаходить свiй прояв не тiльки в тому, що вестернизуються “наздоганяючi” народи, – глобалiзуючi тенденцiї до невпiзнаностi змiнюють також i серцевинну самобутнiсть тих, хто вважається лiдером i володарем дум. Внаслiдок дiї глобальної лiберальної експансiї змiнюється весь свiт – не залишається нiчого усталеного, успадкованого в незмiнно непорушному виглядi. Висновки. Лiбералiзм - соцiальна фiлософiя та полiтична концепцiя (iдеологiя), яка проголошує, що iнiцiативна (активна), вiльна, тобто неконтрольована дiяльнiсть осiб, головним чином економiчна й полiтична, є справжнiм джерелом поступу в суспiльному життi. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вiльного пiдприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цiннiсть людської особистостi ("особа важливiше держави") та рiвнiсть всiх людей щодо прав особистостi. Метою лiбералiзму є максимальне послаблення ("пом'якшення") рiзних форм державного i суспiльного примусу щодо особи (контролю особи тощо), вiдстоює шлях мирного, реформаторського здiйснення соцiальних перетворень. Лiбералiзм почав формуватися наприкiнцi 17 столiття, його джерелом була фiлософiя та соцiально-полiтична думка епохи Просвiтництва головним чином стосовно того, що кожна людина надiлена певними правами та iдей гуманiзму; розквiт "класичного" лiбералiзму припав на 1-шу половину 19 столiття. Ідеологiчно лiбералiзм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмовi (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкостi змiн у полiтицi), а з iншого боку соцiалiзму, комунiзму, колективiзмовi тощо (в питаннях приватної власностi перш за все, а також питаннях соцiальної пiдтримки з боку держави). Сучаснi лiберальнi доктрини: неолiбералiзм, ордолiбералiзм, лiбертарiанiзм. Головнi представники лiбералiзму: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мiлл, І. Берлiн, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гаєк. Сучасний лiбералiзм репрезентований багатьма формами, їх статус, змiст i вплив змiнюються за рiзних умов. Це – прояв того, що лiбералiзм є категорiєю фундаментально релятивiстською, яку можна визначити тiльки для певного конкретного суспiльства i його соцiокультурного контексту. Немає “iдеально лiберального” стану. У той же час у будь-якому суспiльствi не iснує такої iнституцiї, яку не можна було б лiбералiзувати ще бiльшою мiрою. зрушення i гармонiзацiї розвитку – у тiсному зв'язку з засвоєнням i перерозподiлом соцiальної свободи. Лiбералiзм є багатовимiрним соцiальним феноменом, покликаним до життя специфiчними потребами захiдного суспiльства, яке переживало у XVIII – XIX ст. всебiчну модернiзацiю i рiзке прискорення соцiального розвитку. Лiбералiзм актуалiзується скрiзь, де виникають об'єктивнi умови й потреби прискорення соцiального розвитку й “згущення iнновацiй”. початку ХХ ст. призвели до виникнення лiбералiзму “держави загального добробуту”. Кiнець ХХ ст. знаменує народження чергової версiї лiбералiзму. Вона водночас репрезентує i всеперемагаючий лiберальний проект (“кiнець iсторiї”), i певну кризу (втрата головного опонента – “реального соцiалiзму” – креативно збуджуючого фактору внутрiшнього розвитку). У той же час лiбералiзм доби глобалiзацiї i комунiкативної революцiї виступає формою планетарної комунiкативної експансiї, перетворення культурних свiтiв, втягування цивiлiзацiйних континентiв до Лiберальної Суперцивiлiзацiї. Список використаних джерел 1. Горлов И. Начала политической экономии. — Т.І. — СПб., 1859. — С. 147. 3. Кириченко М. Г. Основи полiтологiї. – К.: Либiдь, 1995. – 332 с. 4. Семкiв О.І. Полiтологiя. – Львiв: Свiт, 1994. - 592 с. 5. Гелей С. Д., Рутар С. М. Полiтологiя. Навчальний посiбн. – К.: Знання, 1999.– 426 с.