Реферат/сочинение: "Критерії ефективності управління"

Критерiї ефективностi управлiння

Реферат з державного управлiння

Для нашого столiття є характерним намагання досягти високої продуктивностi й ефективностi будь-якого виду дiяльностi. Складнiсть полягає у вимiрi i концептуалiзацiї ефективностi, зокрема у сферi управлiння. Оскiльки на ефективнiсть впливає комплекс умов, що самi змiнюються, остiльки ефективнiсть не є константою, вона чутлива до багатьох чинникiв, пов'язаних iз поведiнкою людей, тобто до поняття ефективностi слiд пiдходити з урахуванням її соцiальних результатiв.

їх складовi. Водночас висока ефективнiсть управлiння є одним з проявiв його соцiальної цiнностi. Належнiсть тих чи iнших явищ до соцiальних цiнностей визначається суспiльним устроєм i нормами людського спiвжиття, тому вони не однорiднi в рiзних за своїм економiчним i полiтичним устроєм суспiльствах, але в основi їх завжди лежать загальнолюдськi цiнностi,

Соцiальна цiннiсть значною мiрою характеризує статику об'єкта, тодi як ефективнiсть - його динамiку. У практицi управлiння соцiальна цiннiсть певного управлiнського рiшення або дiї може не викликати сумнiву, хоча ефективнiсть їх часто залишається низькою.

досить для отримання кiлькiсного вимiру ефективностi, якщо ми хочемо порiвняти результати управлiнських дiй з метою, якої реально досягнуто об'єктом управлiння. Щоб отримати знання про ступiнь ефективностi управлiння, потрiбно передусiм з'ясувати: як можна вимiряти ефективнiсть. Це допоможе визначити шляхи, форми, методи i засоби для отримання надiйних та вiрогiдних результатiв.

Останнiм часом у зв'язку з ускладненням соцiальних процесiв, а також розширенням можливостей електронної технiки спостерiгається значне збiльшення кiлькостi критерiїв i показникiв для визначення параметрiв численних суспiльних явищ, в тому числi у галузi управлiння.

Отже, поняття ефективностi передбачає певний елемент порiвняння. Та чи можна кiлькiсно вимiряти ефективнiсть функцiонування системи управлiння апарату управлiння? Суворому кiлькiсному вимiру цей показник пiддається важко. Хоча нам можуть бути досить добре вiдомi залежностi, що пов'язують кiнцевий результат з виконаним обсягом i змiстом управлiнської дiяльностi, але цi залежностi не завжди можна кiлькiсно вимiряти, так само i новий стан системи не завжди можна описати за допомогою кiлькiсних характеристик. До того ж i сама «технологiя» управлiння в цiлому не має кiлькiсних показникiв i «вимiряти» ефективнiсть функцiонування системи на промiжних i кiнцевих етапах руху до заданої мети можна не кiлькiсно, а шляхом якiсної оцiнки стану її, що i є основою визначення ефективностi функцiонування системи.

не дає змоги кiлькiсно визначити соцiальнi наслiдки як результат досягнення мети управлiння. Насамперед слiд вiдокремити критерiй, за яким можна оцiнювати мiру результативностi функцiонування систем управлiння, тобто критерiй ефективностi. критерiй ефективностi управлiння можна сформулювати як рiвень досягнення цiлей управлiння, мiри досягнення об'єктом управлiння бажаного стану.

Так само як змiнюються цiлi управлiння, змiнюються i критерiї ефективностi. Тому при визначеннi ефективностi управлiння слiд чiтко формулювати й диференцiювати цiлi управлiння.

Питання теорiї, методологiї i методики оцiнки функцiонування апарату управлiння не отримали у вiтчизнянiй лiтературi глибокої розробки. Наведенi в лiтературi критерiї оцiнки стосуються передусiм дiлових характеристик працiвникiв, тодi як бiльш важливе значення у справi пiдвищення ефективностi управлiнської дiяльностi мають перiодична оцiнка стану реалiзацiї завдань, оцiнка виконуваної роботи за основними параметрами, орiєнтацiя на результати працi, комплексна оцiнка якостi й кiлькостi виконаної роботи. Значно легше визначити економiчну складову ефективностi, в показниках якої досить зручно представляти результати досягнення мети функцiонування системи. Оцiнка тут заснована на кiлькiсному вимiрi економiї трудових, часових та фiнансових витрат. Рiчна економiчна ефективнiсть управлiнського персоналу у сферi управлiння у загальному виглядi визначається як вiдношення економiчного ефекту, отриманого в результатi економiї витрат, до загальної суми витрат на управлiння i розраховується за формулою Еу = Э_у /3у, де Е_у_у - рiчний економiчний ефект, тис. грн; З_у

Має право на iснування i бiльш елементарна формула обчислення ефективностi:

Е = Р₃ /Рф,

де Е - ефективнiсть; Р₃ ^_

труднощi кiлькiсного вимiру результатiв управлiнської дiяльностi випливають з обмежень на переклад соцiальних цiнностей мовою математики. Це справдi складно. Однак, незважаючи на специфiчнiсть соцiальних процесiв, не треба перешкоджати спробам використання кiлькiсних, економiко-математичних методiв i електронної технiки для аналiзу й оцiнки етапiв i функцiй управлiння. Для цього активно запроваджується системний метод вивчення й органiзацiї управлiння, використовуються новi методи соцiологiї, моделювання, кiбернетики, iнформатики i, нарештi, комп'ютеризацiя управлiнських процесiв. Очевидно, що соцiальнi процеси за своєю природою не можна повнiстю формалiзувати i вимiряти. Важко уявити собi, як такi людськi риси i цiнностi, як гуманiзм, егоїзм, альтруїзм, емоцiї, пристрастi, а також уся гама людської психiки й духовної сфери, якi тiєю або iншою мiрою впливають на процеси управлiння й вiдбиваються на їхнiй ефективностi, можна формалiзувати i точно вимiряти. І все ж таки застосування методiв кiлькiсного аналiзу управлiння (до речi, як i в юриспруденцiї) поволi набуває поширення.

Один iз важливих шляхiв пiдвищення ефективностi управлiння - це пошук i використання таких факторiв (iндикаторiв) управлiнського процесу, якi могли б слугувати їх кiлькiснiй (числовiй) характеристицi. Ще Галiлсй закликав вимiрювати все доступне вимiрюванню i робити недоступне вимiру доступним. У зв'язку з розвитком ринкових вiдносин у системi управлiння економiкою виникає визначення споживної вартостi управлiнської «продукцiї», якою є iнформацiя, адже управлiння i є процесом збирання, обробки та видання iнформацiї. За такого пiдходу можлива вартiсна оцiнка такої роботи. Тим бiльше, що управлiнська «продукцiя», опредметнюючись у матерiальних результатах виробничого процесу, в пiдсумку мас товарний характер. Та при цьому складно видiлити частку ефекту, який одержано за рахунок управлiнської дiяльностi.

рiшення i процесу його виконання. Вiдомо, що цi компоненти тiсно взаємопов'язанi. Інтенсифiкацiя iнформацiйних процесiв безпосередньо виливає на якiсть рiшень, що приймаються, та виконання їх. Вимiр доступних кiлькiснiй характеристицi факторiв i явищ процесу управлiння є основою досягнення високої ефективностi. Проте на цьому шляху дослiдника очiкує багато труднощiв. Вони є наслiдком вiдсутностi науково обґрунтованих нормативних затрат управлiнської працi, норм чисельностi працiвникiв апарату, слабкого контролю за строками i якiстю виконання завдань, низької дисциплiни i вiдповiдальностi службовцiв, недостатнього використання органiзацiйної й обчислювальної технiки.

На думку праксеологiв, будь-яку працю, перш нiж удосконалювати її, пiдвищувати продуктивнiсть та ефективнiсть, слiд оцiнити. І в принципi немає такої працi, таких дiй, результати яких не можна було б вимiряти й оцiнити. В основi бiльшостi класичних концепцiй оцiнки дiй лежить один з принципiв Г. Емерсона: «Все довкола нас, вся природа вчить, що високi результати створюються скороченням, а не посиленням зусиль... Ми несправедливо вважаємо, що зусилля вимiрюється результатом... Вимiрюючи будь-який вид зусилля за його результатами, ми бачимо, що вiн падає з максимуму до мiнiмуму, а потiм знову пiднiмається до нового максимуму, так що па цiй кривiй є лише один пункт, де максимальний результат збiгається з максимальним зусиллям. Цей пункт i вiдповiдає ста вiдсоткам продуктивностi». Однак праця з управлiння в соцiальнiй сферi досить важко пiддається оцiнцi. Цей тип працi безпосередньо не виробляє споживної вартостi, яку можна було б вимiряти. Вiн належить до розряду розумової працi, оцiнка ефективностi якої взагалi й управлiнської працi зокрема вимагає особливого пiдходу, специфiчного понятiйного апарату. І все ж є спроби перевести економiчнi категорiї або категорiї, що застосовуються при оцiнцi фiзичної працi, в сферу розумової працi, практично не змiнивши їх попереднього стану. Оперування даною термiнологiєю при вимiрi ефективностi управлiнської працi може потягнути за собою неправильне її тлумачення, що позбавляє її всього смислового навантаження. Працiвник розумової працi лише вiдтворює знання, iнформацiю, iдеї, а не матерiальну продукцiю. Розумова праця не пiдлягає звичайному кiлькiсному вимiру i не виробляє чогось такого, що само по собi є ефективним. Тiльки якiсно результати найбiльшою мiрою характеризують управлiнську - розумову за своєю природою - працю.

Спецiалiсти в галузi промислової психологiї та управлiння зазначають, що значна частина лiтератури, присвяченої проблемi управлiнської ефективностi, ґрунтується переважно на особистому досвiдi або описi особистих рис, що їх мають «добрi» менеджери, того, що вони мають робити, аби бути ефективними, або якими можуть бути результати їхньої дiяльностi. І. Друкер виводить необхiднi характеристики менеджера iз характеру п'яти основних операцiй (завдань) у його дiяльностi. Це такi елементи: 1) постановка мети; 2) органiзацiя; 3) мотивацiя i комунiкативнiсть; 4) оцiнка дiяльностi пiдлеглих; 5) удосконалення (пiдготовка) працiвникiв, включаючи i самого се6е. Для бiльшостi дослiджень з проблем ефективностi управлiння характерне зосередження уваги лише на особi, на процесах або тiльки на результатах, пов'язаних з ефективним управлiнням, тодi як особу, процес i результат слiд розглядати в їхньому динамiчному взаємозв'язку.

Деякi американськi дослiдники робили спробу вiднайти формулу вимiру управлiнської ефективностi, але при цьому обмежувалися сферою матерiального виробництва. Вони виходили з того, що основна мета пiдприємства - продуктивнiсть. Тодi ефективнiсть слiд визначати за формулою Е = О/І, де Е - ефективнiсть; О - випуск; І - затрати. Однак при вимiрi ефективностi управлiння доводиться мати справу з досить складними проблемами при вимiрi затрат - випускiв. Це насамперед: 1) проблема невизначеностi, оскiльки управлiнськi рiшення пов'язанi з майбутнiм; 2) проблема визначення чiткої мети, оскiльки заздалегiдь не може бути точно вимiряний випуск, а вiдповiдно, i не можна визначити ефективнiсть; 3) проблема пiдсистемної оптимiзацiї; 4) проблема мобiльностi ресурсiв, оскiльки затрати, наприклад працi й капiталу, не можуть легко перемiщатися з менш вигiдних можливостей у бiльш вигiднi.

І все ж таки, як зазначають американськi дослiдники, попри всi труднощi вимiрювання, iснує ряд способiв, за допомогою яких може бути оцiнена ефективнiсть дiяльностi держави або фiрми. У масштабах суспiльства цс: 1) рiвень реального нацiонального продукту на душу населення; 2) ступiнь зростання реального нацiонального продукту на душу населення; 3) мiра використання витрат; 4) здатнiсть до споживання випуску; 5) рiвень конкуренцiї; 6) адекватнiсть i точнiсть планування.

Крiм того, розраховуючи ефективнiсть управлiння у сферi матерiального виробництва, потрiбно враховувати ряд обставин: не слiд змiшувати господарську ефективнiсть з ефективнiстю управлiння; ефективнiсть господарської системи i ефективнiсть управлiння можуть мати загальнi вимiри i часто-густо на практицi визначаються за допомогою двох основних синтетичних економiчних показникiв -продуктивностi працi i рентабельностi. Останнi можуть застосовуватися для вимiру ефективностi управлiння, але вони не враховують деяких важливих процесiв, що вiдбуваються у виробництвi й управлiннi, i якi впливають на продуктивнiсть та рентабельнiсть.

управлiння має бути пов'язаний з облiком причинно-наслiдкових зв'язкiв по лiнiї «управлiнськi витрати - ефект» та соцiальних факторiв i наслiдкiв.. Проте будь-який розрахунок ефективностi управлiння виправданий, якщо вiн використовується з метою подальшого удосконалення управлiння.

Крiм того, ефективнiсть будь-якого виду соцiальної дiяльностi залежить вiд форм i методiв досягнення поставленої мети. Це особливо проявляється у викопавчо-розпорядчiй дiяльностi, в роботi апарату державного управлiння, рiвень роботи якого - один iз важливих критерiїв загальної культури будь-якого суспiльства, а також полiтичного i соцiально-правового становища в ньому особистостi.

Ось чому пiдвищення ефективностi й я:костi роботи всiх ланок державної системи управлiння, удосконалення її структури, органiзацiї та практичної дiяльностi є складовим елементом загального процесу полiпшення якiсних характеристик сучасного суспiльного розвитку країни.

хоча вони вкрай потрiбнi за умов децентралiзацiї державного управлiння.

Безумовно, iснує i принципова розбiжнiсть в оцiнках ефективностi в сферi публiчної адмiнiстрацiї та дiлової (пiдприємницької) дiяльностi.

Оскiльки дiяльнiсть адмiнiстративних органiв здiйснюється в певному полiтичному середовищi, полiтична система не лише висуває вимоги до них, з й оцiнює результати. І робить це вона iнакше, нiж ринкова система. Однак, якщо ми звернемося до «випускної» сторони адмiнiстративної органiзацiї, то схожiсть з дiловим управлiнням виявиться значно бiльшою. Це пояснюється тим, що будь-яка органiзацiя значною мiрою несе на собi вiдбиток технiчного фактора виконуваної роботи i кiнцева продукцiя адмiнiстративної органiзацiї має деяку, хоча i дуже рiзну за формою i суттю, схожiсть з товарною продукцiєю фiрм.

Важливою функцiєю публiчної адмiнiстрацiї є реалiзацiя полiтичних цiлей за мiнiмальних витрат, але в будь-якому випадку вона має бути успiшною, тобто ефективною. У бiзнесi ефективнiсть прирiвнюється до «оптимiзацiї», одержання максимальної вигоди за наявних ресурсiв. Економiчний смисл ефективностi всеохоплюючий тiєю мiрою, якою вiн може звести всi вiдповiднi оцiнки до грошових форм. У сферi управлiння бiзнесом цей процес здiйснюється через ринковi механiзми. В адмiнiстративно-полiтичнiй дiяльностi, яка забезпечується ресурсами здебiльшого iз центрального «резервуару» ресурсiв, економiчний вимiр ефективностi пов'язаний з полiтичними цiлями (програмами) i соцiальними наслiдками, а «вихiдна» продукцiя оцiнюється в основному через органiзацiйно-правовий механiзм. Дiлове управлiння зумовлено специфiчними завданнями (соцiальна спрямованiсть їх незначна) ресурсної ефективностi, передбаченої цiєю фiрмою. Еквiвалентним завданням для державної системи в пiдсумку є добробут усього народу, стабiльнiсть полiтично органiзованого громадянського суспiльства. Будь-яка концепцiя ефективностi державного управлiння має враховувати не лише економiчнi, людськi ресурси й можливостi, а й соцiальнi потреби суспiльства, полiтичнi та органiзацiйнi фактори.

Справдi, цiннiснi судження про працю у сферi управлiння завдяки її специфiцi надзвичайно складнi. Намагаючись отримати хоча б вiдносно точнi оцiнки дiяльностi i можливостей управлiнських працiвникiв, завжди стикаєшся iз складними людськими проблемами. Ситуацiя ускладнюється ще й тiєю обставиною, що в повному обсязi управлiнську дiяльнiсть практично не можна оцiнити на якийсь певний момент, оскiльки результати її будуть вiдомi лише у вiддаленому майбутньому. Так само i дiяльнiсть апарату управлiння є ефективною лише тодi, коли дiяльнiсть об'єкта управлiння буде ефективною. Однак без постiйного кiлькiсного i якiсного вимiру ефективностi управлiння воно не лише не контролюватиметься, а й не удосконалюватиметься.

Скiльки ж має (може) бути цих комбiнацiй соцiальних, матерiальних, органiзацiйних умов, iндивiдуальних характеристик i моделей поведiнки, з якими б пов'язувалися розумiння ефективного управлiння та його вимiри? Якi його засоби i результати? Вiдповiсти на цi запитання складно.

Американськi дослiдники визначають ефективну управлiнську поведiнку як комплекс управлiнських дiй, що розглядаються як оптимальнi при виявленнi й розподiлi внутрiшнiх i зовнiшнiх ресурсiв з метою пiдтримки на тривалий перiод функцiонування органiзацiйної одиницi, за яку менеджер несе вiдповiдальнiсть. Однак часто-густо не враховується, що ефективнiсть управлiнської дiяльностi залежить не лише вiд менеджера, а й насамперед вiд соцiального середовища, в якому здiйснюється управлiння.

яка виражена через принципи iєрархiчної органiзацiї. Чим бiльший рiвень спецiалiзацiї, професiоналiзацiї й лiнiйної органiзацiї в єдинiй ланцi командування, тим бiльшим є показник ефективностi. Другий засiб - розгляд ефективностi в рамках обчислення пiдрахункiв витрат - заснований на формулi «витрати - випуск» (витрати - людськi й матерiальнi ресурси), тобто має на метi досягнення головної цiлi за найменших витрат. Вимiром ефективностi є дедалi вищий рiвень дiяльностi за певних витрат¹³⁹ . Іншi дослiдники вважають це визначення ефективностi недостатнiм i при побудовi системи публiчної адмiнiстрацiї вводять принцип «однорiдностi», згiдно з яким сумiщення рiзнорiдних (несумiсних) функцiй в одному органi, органiзацiйнiй одиницi, наприклад «полiтики» й «управлiння», неминуче робить структуру управлiння неефективною.

Процес управлiння - надзвичайно складна комбiнацiя управлiнських дiянь, зворотних зв'язкiв i залежностей. Кiлькiсному вимiру вони, як правило, не пiдлягають. Мабуть, саме тому, що

як смiльний (загальний) продукт дiяльностi працiвникiв, зайнятих в рiзних сферах суспiльного життя, i управлiнцiв. Управлiнська праця безпосередньо не створює елементiв вартiсної формули, тобто у вимiрi результативностi її не можуть застосуватися вартiснi кiлькiснi показники. Простiше, безумовно, визначити економiчну сторону ефективностi управлiння, в показниках якої часто опосередковуються результати управлiнської дiяльностi. У сферi виробництва, наприклад, ефективнiсть управлiнської дiяльностi можна представити певними вимiрюваними результатами, такими, як пiдвищення продуктивностi працi, зростання виробництва i прибутку, зменшення собiвартостi, а також iншi економiко-виробничi показники, вираженi в цифрах. При цьому критерiй ефективностi застосовується не до мети, а до засобiв досягнення їх. «Вимiряти» кiлькiсно ефективнiсть функцiонування системи на промiжних i кiнцевих станах руху до загальної мети не завжди можна. Це можна зробити здебiльшого шляхом якiсної оцiнки її стану, що i є матерiальною основою визначення ефективностi функцiонування системи.

Ще раз наголосимо: йдеться не про кiлькiснi вимiри внутрiшньої дiяльностi системи управлiння, нас цiкавить передусiм матерiальний стан цiєї дiяльностi, промiжний i кiнцевий результати функцiонування системи. Тобто досягнення мети або цiлей управлiння - це досягнення об'єктом управлiння бажаного стану, що вiдбивається в кiлькiсних i якiсних характеристиках залежно вiд специфiки об'єкта управлiння. Наприклад, було б неправильним обчислювати ефективнiсть сучасної структурної перебудови економiки країни без урахування кiлькiсних результатiв господарсько-виробничої дiяльностi галузевої промисловостi, не говорячи вже про соцiальнi наслiдки перебудови промисловостi й сiльського господарства.

Сьогоднi державна система управлiння вирiшує завдання надзвичайної складностi - забезпечити швидкий i максимально безболiсний у соцiальному вiдношеннi перехiд до ринкової економiки. Досягти цiєї мети можна рiзними засобами. Однi країни вибрали «шокову терапiю», iншi - еволюцiйний шлях, однi iгнорують соцiальнi наслiдки, iншi - враховують їх.

Воно залежить, як правило, вiд рiзних причин: високої хаотичностi процесу, недосконалої органiзацiйної структури, помилок у прийняттi основних i часткових рiшень, низької професiйної пiдготовки управлiнських кадрiв, слабкої технiчної бази та iн. Може бути обрана i помилкова «траєкторiя». Як наслiдок цього система управлiння стає неефективною.

Всi цi явища ми спостерiгаємо сьогоднi в Українi. Державне управлiння непомiрно багато вбирає грошей, значних людських ресурсiв, однак має своїм результатом, якщо не критично нульовий, так негативний ефект.

безпосереднього здiйснення державної влади є дiяльнiстю непродуктивною. Це суто зовнiшнє сприйняття, що не розкриває внутрiшнiх зв'язкiв цiєї дiяльностi з кiнцевими результатами дiяльностi управлiнської - змiцненням i розвитком суспiльного устрою, його економiчної, полiтичної i соцiальної основи. Якщо подiбна залежнiсть iснує, а сумнiвiв у цьому немає, то ефективнiсть управлiння в цiй сферi слiд визначати за допомогою критерiїв полiтичної i соцiальної ефективностi, яку кiлькiсно не завжди можна точно вимiряти, хоча деякi елементи полiтичної ефективностi (наприклад, виборчi компанiї) можуть бути визначенi кiлькiсно, не говорячи вже про соцiально-побутовi наслiдки державного управлiння для громадян країни.

Для визначення ефективностi управлiння потрiбно видiлити критерiй, за яким можна судити про результативнiсть управлiнської дiяльностi, тобто критерiй ефективностi. Критерiї ефективностi управлiння є засобом оцiнки даної категорiї.

Основним змiстом управлiнської дiяльностi є досягнення мети управлiння. Виходячи з цього, критерiй ефективностi управлiння може бути визначено як рiвень досягнення цiлей управлiння, ступiнь досягнення об'єктом управлiння бажаного стану. Мають право на iснування й iншi показники функцiонування управлiнської системи (затрати, втрати управлiння, фактор часу та iн.), але це поодинокi показники, а загальнi результати можна оцiнити лише за критерiєм ефективностi. X. Сiмон визначає критерiй ефективностi як «вибiр», що дає найбiльший результат з даного застосування ресурсiв.

Отже, ефективнiсть управлiння можна розглядати як засiб зiставлення поставленої мети з досягнутим результатом - з очiкуваним або спланованим (тут ефективнiсть - синонiм результативностi). Тому практично використовуються два критерiї оцiнки функцiонування апарату управлiння - ефективнiсть i економiчнiсть дiяльностi на шляху досягнення мети. Для оцiнки роботи управлiнського апарату велике значення має механiзм формування i реалiзацiї мети. У зв'язку з цим цiкавою є думка одного з провiдних спецiалiстiв у галузi управлiння П. Друкера. Вiн пише: «... Управлiнська праця, управлiнськi роботи i управлiнська органiзацiя -не абсолютнi... рамки їх окреслюються завданнями, що виконуються. Без розумiння мiсiї, цiлей i стратегiї органiзацiї... управлiнська робота не може бути продуктивною».

Отже, управлiнська ефективнiсть оцiнюється здебiльшого шляхом дослiдження ступеня досягнення органiзацiєю поставлених цiлей. Цiлi управлiння бувають рiзними, вони можуть змiнюватись, вiдповiдно змiнюються й критерiї ефективностi.

Виникає i таке запитання: слiд диференцiювати показники ефективностi залежно вiд рiвня управлiння чи потрiбно розробити єдиний принцип утворення узагальнених критерiїв ефективностi для всiх рiвнiв? При вирiшеннi цiєї проблеми треба пам'ятати, що рiзнi рiвнi управлiння передбачають ефективнiсть функцiонування всiєї управлiнської системи, звiдси чiльний взаємозв'язок узагальнюючих критерiїв ефективностi та критерiїв ефективностi iнших рiвнiв управлiння, тобто це не виключає, а передбачає наявнiсть як тих, так i iнших критерiїв, але в тiсному їх зв'язку, з урахуванням загальних засадничих параметрiв.

Намагання вiднайти єдиний критерiй ефективностi не може успiшно закiнчитися через специфiку соцiальних середовищ, в яких функцiонують системи управлiння, що, однак, не виключає можливостi визначити критерiї ефективностi управлiння для конкретних сфер суспiльного життя - може йтися i про систему основних критерiїв. Згiдно з зарубiжними даними, менеджери використовують до 20 критерiїв ефективностi (деякi з них не мiають кiлькiсного вираження), з яких 55 % є цiльовими i 45 %

соцiальної спрямованостi, у свою чергу i полiтична дiяльнiсть не може не впливати на господарську сферу та економiко-виробничi результати. Як свiдчить досвiд державно-полiтичного розвитку України, нерiшучiсть i непослiдовнiсть владних структур управлiння призводять до спаду промислового виробництва, зниження обсягiв продукцiї сiльського господарства, зростання споживчих цiн i, врештi-решт, до зубожiння бiльшостi населення i полiтичної пасивностi мас.

Побудова незалежної держави передбачає забезпечення дедалi тiснiшого зв'язку економiчного, соцiального i духовного розвитку суспiльства. Не можна перебудовувати економiку на якiсно новiй основi, не створюючи для цього соцiальних i психологiчних передумов. Так само не можна вирiшувати складнi гуманiтарнi проблеми, не спираючись на надiйний фундамент економiчної й соцiальної полiтики. Ступiнь зв'язку та розв'язання цих проблем є одним з критерiїв ефективностi державного управлiння. Якiсна визначенiсть цього критерiю має не абстрактне значення, а цiлком реальнi та конкретнi соцiально-економiчнi й полiтичнi наслiдки.

Отже, результат функцiонування системи управлiння може бути описаний за допомогою конкретних кiлькiсних параметрiв економiчного зростання, але вони не є всеохоплюючими критерiями оцiнки ефективностi системи управлiння загалом.

Головним критерiєм ефективностi сучасного державного управлiння в соцiально-полiтичнiй сферi є найбiльш повна вiдповiднiсть управлiнської дiяльностi корiнним iнтересам суспiльства, розширення i поглиблення демократiї, забезпечення прав i свобод громадян та їх практична реалiзацiя, успiшне здiйснення тактичних i стратегiчних полiтичних i соцiальних цiлей i завдань щодо реформування суспiльства та перетворення України на розвинену країну.

Цей критерiй має загальний оцiночний характер, а тому не розкриває кiлькiсної визначеностi такого складного суспiльного явища, як управлiння. Це пояснюється не лише суб'єктивним пiдходом, а насамперед складнiстю i рiзноманiтнiстю внутрiшнiх об'єктивних зв'язкiв соцiальної дiяльностi. Однак це не повинно мати своїм наслiдком недооцiнку якiсної характеристики управлiння. Управлiння низької якостi не є ефективним, а тому не може забезпечити досягнення поставлених цiлей в оптимальний строк i за обов'язкової умови зробити витрати соцiальних та енергетичних ресурсiв якомога менш значними.

управлiнська практика позитивної вiдповiдi на це не дали. Досi немає всеохоплюючої формули визначення ефективностi в сферi управлiння.

Єдиної системи оцiнок для всiх соцiальних сфер бути не може. Але це не виключає можливостi визначити критерiї ефективностi управлiння для конкретних сфер суспiльного життя. Навiть i в цьому разi йдеться про систему основних критерiїв.

Бажано мати єдиний унiверсальний показник, критерiй, за допомогою якого можна було б вимiряти ефективнiсть держави в цiлому з її економiчними, соцiальними i полiтичними iнституцiями, якi у взаємозв'язку та єдностi визначають функцiонування суспiльства. Але такого показника не iснує i чи буде вiн знайдений, невiдомо, але пошук триває.

У сферi управлiння економiкою є багато, хоча i далеко недосконалих, методик вимiру економiчної складової ефективностi управлiнської працi. В основу визначення ефективностi вони кладуть економiю, що отримується в результатi впливу апарату управлiння на виробництво, i затратами на управлiння. Узагальненими показниками ефективностi є: рiвень випуску продукцiї (послуг), рентабельнiсть, окупнiсть iнвестицiй та iн., тобто iдеться про кiлькiсний вимiр економiї матерiальних, трудових, часових i фiнансових затрат. Однак у цiй системi показникiв ефективностi управлiння немає показникiв соцiального аспекту, що свiдчить про її неповноту i дає низьку репрезентативнiсть реальної сутi такого складного оцiнюючого явища, яким є ефективнiсть управлiння.

Результативнiсть системи управлiння вiдповiдно до названих методик може бути оцiнена за допомогою єдиного критерiю - економiчного: «ефективнiсть - це показник прибутку», що, однак, зумовлює концептуальну i методичну обмеженiсть пiдходу до проблеми ефективностi управлiння. Оскiльки ефективнiсть управлiння в пiдсумку визначається спiввiдношенням затрачених ресурсiв (людських, органiзацiйних, часових, науково-технiчних, матерiальних) i отриманих результатiв, оптимальне використання цих ресурсiв може забезпечити високу ефективнiсть управлiння.

Тiльки системний пiдхiд може допомогти врахувати бiльшiсть складних причинно-наслiдкових взаємозв'язкiв i взаємозалежностей, дасть змогу представити всi фактори, що впливають на пiдвищення ефективностi державного управлiння як iнтегрального цiлого. Знаючи їх, можна з бiльшою точнiстю судити про ефективнiсть управлiння. Але навiть такий пiдхiд не може забезпечити вимiр, тому що ефективнiсть управлiння - це не просто сукупнiсть впливу окремих факторiв, а результат складної взаємодiї полiтичних, соцiально-економiчних, органiзацiйних, iдеологiчних, психологiчних, ситуацiйних i мотивацiйних факторiв. У цiй сукупностi факторiв кожний iз них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективнiсть управлiння рiзний: однi з них мають стiйкий, визначений характер; iншi дiють спорадично i дискретно й не справляють вирiшального впливу.

Отже, багатофакторна комплексна модель пiдвищення ефективностi управлiння вимагає багатокритерiального пiдходу до її оцiнки, коли використовується комплекс взаємопов'язаних критерiїв, аналогiчних зазначеним факторам. Багатокритерiальний пiдхiд має явнi переваги перед монокритерiальним, оскiльки змiстовнiше розкриває поняття ефективностi управлiння.

Ось чому для бiльш чiткого визначення ефективностi управлiння потрiбно або застосовувати метод вимiру впливу рiзних факторiв, або, об'єднавши окремi фактори i критерiї в певнi групи, вивести груповий критерiй оцiнки i застосовувати саме його. Але слiд пам'ятати, що просте арифметичне складання показникiв лише з великим наближенням допоможе визначити ступiнь ефективностi управлiння. Щоб вiднайти i науково обґрунтувати узагальнюючий критерiй, який оцiнював би комплекс явищ матерiально-економiчного, соцiально-полiтичного, органiзацiйного i морально-етичного характеру, слiд мати чiтко вiдпрацьований механiзм управлiння. Лише вiн дасть можливiсть простежити i здiйснити якiснi, а якщо можливо, то й кiлькiснi вимiри на всiх стадiях управлiнського процесу факторiв, що чинять на нього вплив, i отримати достовiрну оцiнку ефективностi функцiонування системи управлiння. Однак за сучасних умов розладу всiєї системи державного управлiння це завдання не може бути розв'язане.

Визначення ефективностi управлiнських структур та об'єктивна оцiнка їх потребують науково обґрунтованої моделi управлiння, що дало б змогу створити систему критерiїв, за допомогою яких можна було б оцiнити на практицi типи управлiння. Сучасний рiвень науки управлiння навряд чи дає можливiсть створити подiбну модель, а тому вся система критерiїв має вiдносний характер iз деяким суб'єктивним нальотом.

Є багато критерiїв, за якими можна оцiнювати ефективнiсть тiєї чи iншої системи державного управлiння, але головний з них, в якому концентруються всi цiнностi й недолiки управлiння - це динамiка продуктивностi суспiльної працi. Вiдповiдно до цього критерiю сучасна система державного управлiння абсолютно неефективна, якщо не руйнiвна. Головне завдання, яке маємо вирiшити сьогоднi, - це позбутися низької якостi управлiння. Слiд не тiльки визначити основнi фактори пiдвищення ефективностi й якостi управлiнської дiяльностi, а й з'ясувати причини низької якостi управлiння.

Отже, рiвень ефективностi управлiнської дiяльностi зумовлений складною взаємодiєю ситуативних, iндивiдуальних i мотивацiйних чинникiв. Ситуативнi характеристики включають органiзацiйнi та соцiальнi передумови, що можуть вплинути на процес управлiння, це насамперед кiлькiсть службовцiв, структура органiзацiї й органiзацiйно-психологiчний клiмат колективу. Суттєво впливають на ефективнiсть управлiння система комунiкацiй, iєрархiя влади i пiдпорядкування, усталенi процедури прийняття рiшень, характер взаємодiї членiв групи, iндивiдуальнi характеристики керiвника, його особистiснi особливостi, уподобання, вмiння, навички, рiвень iнтелектуальної обдарованостi, загальна й спецiальна пiдготовка та iн. Неабияке значення мають i мотивацiйнi характеристики, якi спонукають людину до виконання певного завдання.

Отже, ефективнiсть управлiння визначається дiєю кiлькiсних i якiсних чинникiв технiчного, органiзацiйного, полiтичного, соцiально-психологiчного та морально-iдеологiчного характеру. Ось чому така увага придiляється багатофакторнiй комплекснiй моделi пiдвищення ефективностi управлiння. У цiй сукупностi кожний з факторiв має свою питому вагу.

Використана лiтература

3. Гаджиев К. С. Геополитика. — М., 1997.

5. Даниленко В. И. Современный политологический словарь. — М., 2000.