КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Удк: 327(474. 2/. 5):341. 4(051+061. 1)
РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО
АВТОРЕФЕРАТ
дисертацiї на здобуття наукового ступеня
кандидата полiтичних наук
Київ – 2008
Дисертацiєю є рукопис.
Робота виконана на кафедрi мiжнародних вiдносин та зовнiшньої полiтики Інституту мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка.
та зовнiшньої полiтики
Офiцiйнi опоненти: доктор iсторичних наук, професорГарань Олексiй Васильович Нацiональний унiверситет "Києво-Могилянська академiя"професор кафедри полiтологiї;
кандидат полiтичних наукБуренко Наталя МиколаївнаВерховна Рада України, Комiтет з європейської iнтеграцiїНауковий експерт, консультант
Захист вiдбудеться 21 квiтня 2008 року о 14-00 год. на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д 26. 001. 29 в Інститутi мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.
Вчений секретар
спецiалiзованої вченої ради Константинов В. Ю.
Актуальнiсть теми дослiдження.
Процес розширення ЄС та НАТО на схiд має величезне значення для нової системи мiжнародних вiдносин. Завершення холодної вiйни не тiльки трансформувало економiчний, полiтичний та стратегiчний баланс на континентi, але й фактично перетворило ЄС та НАТО на єдиний центр тяжiння для країн Центральної та Схiдної Європи. Серед цих країн можна виокремити три республiки колишнього Радянського Союзу: Литву, Латвiю та Естонiю, якi одразу пiсля проголошення незалежностi заявили про свiй намiр розвивати тiсне спiвробiтництво з європейськими iнституцiями.
Концептуальна, домiнуюча iдея розвитку країн Балтiї полягала в тому, що iнтеграцiя в європейськi та трансатлантичнi структури була запорукою повернення та вiдновлення європейської iдентичностi, втраченої пiсля приєднання до СРСР. „Повернення в Європу” вiдбувалося через вiдчуження вiд Росiї та наближення й закрiплення своїх позицiй на Заходi. Бажання стати повноправними членами ЄС та НАТО визначили головнi контури зовнiшньої полiтики країн Балтiї протягом 1990-х рр.
Складний та суперечливий характер росiйсько-балтiйських мiждержавних вiдносин був пов’язаний з рiзними поглядами сторiн стосовно подальшої долi цього субрегiону. Росiя не бажала випустити цi країни зi сфери свого впливу, а країни Балтiї пов’язували своє майбутнє виключно з повноправним членством у НАТО та ЄС. Виходячи iз цього, країни Балтiї вiдповiдно налагоджували стосунки iз захiдними країнами, насамперед зi США, вiд позицiї та ставлення якої залежала реалiзацiя iнтеграцiйних планiв балтiйських держав. Отже, розвиток вiдносин з Росiєю, з одного боку, та США з iншого, обумовили подальший розвиток питання балтiйських держав щодо їх можливого членства в ЄС та НАТО.
Слiд пiдкреслити, що країни Балтiї, проголосивши про свої зовнiшньополiтичнi цiлi, не на мить не зiйшли з обраного шляху й можуть слугувати прикладом послiдовної зовнiшньої полiтики для iнших країн, що прагнуть стати членами ЄС i НАТО. Зокрема, досвiд країн Балтiї може бути використаний Україною як приклад дотримання чiткої, послiдовної полiтики в європейському та євроатлантичному iнтеграцiйному процесах. Проте мiж Україною й країнами Балтiї є багато як спiльних рис, серед яких можна видiлити спiльне iсторичне минуле (iснування в складi Росiйської iмперiї, а потiм у СРСР), наявнiсть спiльного кордону з Росiєю, значна кiлькiсть росiйськомовного населення, так i вiдмiнних:
країни Балтiї за своїми географiчними розмiрами та кiлькiстю населення є малими країнами на вiдмiну вiд України, яка є середньою державою;
зi своїми зовнiшньополiтичними прiоритетами, пов’язаними виключно iз Заходом;
та противникiв вступу України в НАТО.
Це не дозволяє говорити про наявнiсть спiльних зовнiшньополiтичних цiлей, а вiдповiдно й до формування схожої зовнiшньої полiтики. Видимiсть єдностi позицiй щодо питання iнтеграцiї в ЄС лише завуальовує справжнi iнтереси правлячих полiтичних сил у країнi. На вiдмiну вiд України внутрiшньополiтична ситуацiя в країнах Балтiї не впливала на обраний зовнiшньополiтичний курс.
Як наслiдок країни Балтiї вже є повноцiнними членами НАТО та ЄС, а Україна ще на шляху до цих органiзацiй, членство в яких досi є невизначеним. Тому для української полiтики важливо посiсти й дотримуватися чiткої позицiї щодо своєї стратегiчної мети – в ЄС i НАТО, що є цiлком вiрогiдним за умов об’єктивного сприйняття реалiй i вироблення чiткого зовнiшньополiтичного курсу. Вироблення ефективної стратегiї та дiєвої тактики щодо реалiзацiї нацiональних iнтересiв України на європейському i євроатлантичному напрямах викликає необхiднiсть наукового пошуку вiдповiдного мiсця держави у свiтовiй глобальнiй, полiтичнiй i економiчнiй системах. Врахування досвiду країн Балтiї, накопиченого на шляху iнтеграцiї до Євросоюзу й НАТО, здобутки та втрати внаслiдок приєднання є важливим аспектом зовнiшньополiтичної стратегiї України як до цих країн, так i до ЄС та НАТО. Окрiм того, прагнення реалiзацiї євроiнтеграцiйного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний дiалог на схiдному векторi за умов послiдовного впровадження принципу добросусiдства, стратегiчного партнерства та спiльного бачення неподiльностi європейської безпеки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. (номер держреєстрацiї 0197U015201), програми Інституту мiжнародних вiдносин „Розробка мiжнародних, правових, полiтичних та економiчних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрацiї 0197U003322). Дослiдження виконане згiдно з науковою програмою кафедри мiжнародних вiдносин та зовнiшньої полiтики Інституту мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка “Моделювання мiсця й ролi України в процесi глобальної трансформацiї системи мiжнародних вiдносин” (номер держреєстрацiї 0197U003325).
яке вирiшує автор, полягає у визначеннi особливостей, динамiки та наслiдкiв вступу країн Балтiї в європейськi та євроатлантичнi структури, аналiзi впливу на неї зовнiшнiх чинникiв.
Мета i завдання дослiдження.
Мета дисертацiйного завдання полягає в науковому аналiзi зовнiшньої полiтики країн Балтiї пiсля здобуття незалежностi в контекстi iнтеграцiйних процесiв на європейському континентi.
дослiдити концептуальнi аспекти проблеми, що передбачає визначення основних понять теми й засобiв здiйснення зовнiшньої полiтики;
проаналiзувати передумови, принципи i особливостi формування та здiйснення зовнiшньої полiтики країн Балтiї;
проаналiзувати роль i мiсце США в зовнiшнiй полiтицi балтiйських країн;
простежити еволюцiю вiдносин країни Балтiї – НАТО, оцiнити вплив змiни мiжнародної ситуацiї на початку ХХІ ст. на процес розширення Альянсу;
визначити значення досвiду країн Балтiї для України.
є зовнiшня полiтика країн Балтiї пiсля здобуття ними незалежностi.
Предметом дослiдження
є євроатлантичний вектор зовнiшньої полiтики балтiйських держав.
Методи дослiдження.
Теоретико-методологiчною основою дослiдження є метод системного аналiзу мiжнародних вiдносин i зовнiшньої полiтики. У дисертацiї використаннi проблемно-iсторичнi, логiко-аналiтичнi, нормативнi та емпiричнi методи полiтичного дослiдження. Використання наукових методiв полiтичного дослiдження дозволяє вивчити зовнiшньополiтичну дiяльнiсть країн Балтiї як комплексний процес, виявити фактори, що впливали на формування зовнiшньої полiтики цих країн, визначити мiсце балтiйських держав у системi мiжнародних вiдносин.
Застосування емпiричних методiв виступає певною запорукою наукової об’єктивностi та достовiрностi результатiв дослiдження. Робота з документальними джерелами – матерiалами МЗС та iншими вiдомствами країн Балтiї, офiцiйними документами НАТО та ЄС, текстами мiждержавних угод здiйснювалася за допомогою нормативного методу.
Використання проблемно-iсторичного методу надає можливiсть дослiдити полiтичнi явища й факти в тiсному взаємозв’язку з тiєю iсторичною ситуацiєю, у якiй вони виникли. Для вивчення впливу рiзних факторiв на полiтичний процес були застосованi методи емпiричної полiтологiї: спостереження, аналiз статичних матерiалiв, вивчення документiв i концептуальних пiдходiв. Використання методу системного аналiзу дає можливiсть зробити об’єктивнi висновки з сучасного розвитку дослiджуваних полiтичних явищ i процесiв. Цей вид аналiзу використовується для оцiнки мiжнародно-полiтичних позицiй балтiйських держав, їхнього мiсця в системi мiжнародних вiдносин з урахуванням комплексного впливу географiчних, полiтичних, вiйськово-стратегiчних, релiгiйних, етнiчних та iнших чинникiв. Запровадження системного пiдходу дозволило сформулювати цiлiсне сприйняття процесiв мiжнародної полiтики балтiйських країн та представити комплексне бачення цих процесiв як сукупностi поведiнки мiжнародних акторiв, їхнiх нацiональних iнтересiв.
Методологiчна структура, що використовується в дослiдженнi, поєднує в собi елементи полiтичного, iсторичного та структурного аналiзу, що дозволяє на основi певних подiй з урахуванням рiзних пiдходiв, виявити загальнi закономiрностi формування та реалiзацiї зовнiшньої полiтики країн Балтiї в контекстi розширення ЄС та НАТО.
Наукова новизна
полягає в тому, що вперше в українськiй iсторiографiї розглядається причина, ґенеза, динамiка, особливостi та наслiдки вступу країн Балтiї в європейськi та євроатлантичнi структури. У рамках проведеного наукового дослiдження досягнуто таких результатiв:
комплексно систематизовано захiднi, балтiйськi, росiйськi науковi джерела iз проблеми дослiдження;
виявлено, що країни Балтiї розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтiйськi держави були зацiкавленi в забезпеченi „жорсткої безпеки”, що призвело до змiщення акцентiв у зовнiшнiй полiтицi на користь НАТО (США), вже потiм – ЄС;
визначено пiдходи й перспективи нового формату вiдносин країни Балтiї – НАТО, якi полягають у цiлковитiй та беззаперечнiй пiдтримцi балтiйськими країнами всiх дiй Альянсу;
визначено, що ЄС виявився дещо осторонь процесу залучення країн Балтiї до захiдного свiту. Ключову роль у цьому питаннi вiдiгравали США, якi натиснули на ЄС для початку залучення цих країн до Євросоюзу;
аргументовано, що через країни Балтiї США втiлюють свої iнтереси в регiонi, i за це країни Балтiї отримали гарантiї безпеки з боку США у виглядi членства в НАТО;
виявлено, що проблема росiйськомовної меншостi в країнах Балтiї є штучно створеною. Росiя внаслiдок послаблення власних позицiй у регiонi, пов’язаних з переорiєнтацiєю зовнiшньої полiтики країн Балтiї на Захiд, використовує росiйськомовну меншiсть задля певної дестабiлiзацiї регiону.
Наукове та практичне значення одержаних результатiв
полягає насамперед у можливостi використання запропонованого теоретичного аналiзу та зроблених висновкiв щодо тенденцiй в еволюцiї балтiйського субрегiону для стратегiчного планування зовнiшнiх вiдносин (полiтичних, дипломатичних, воєнних, вiйськово-технiчних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору.
Дослiдження може бути використаним у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при пiдготовцi пiдручникiв, посiбникiв та методичних рекомендацiй, при викладаннi навчальних курсiв: „Мiжнароднi вiдносини та свiтова полiтика”, „Зовнiшня полiтика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз у мiжнародних вiдносинах”, „Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Роль НАТО у сучасному свiтi”.
Матерiали, основнi положення та висновки дослiдження можуть бути використанi в дiяльностi зовнiшньополiтичних та вiйськових вiдомств України, науково-дослiдних iнститутiв та центрiв.
Апробацiя результатiв дисертацiї.
Основнi результати роботи пройшли апробацiю й були оприлюдненi у виступах на чотирьох наукових конференцiях, що проводилися в Інститутi мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, у виступах на засiданнях кафедри мiжнародних вiдносин та зовнiшньої полiтики Інституту мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертацiйного дослiдження.
Основнi результати дисертацiйного дослiдження викладено в п’яти наукових публiкацiях (чотирьох наукових статтях та тезах виступу).
Структурно робота складається зi вступу, трьох роздiлiв i шести пiдроздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (278 найменувань українською, англiйською, росiйською мовами). Загальний обсяг роботи складає 213 сторiнок, у тому числi 22 сторiнки списку використаних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступi
обґрунтовано актуальнiсть теми дослiдження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослiдження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвiтлено методологiчнi засади та структуру дослiдження, наведено iнформацiю про апробацiю та публiкацiю результатiв дослiдження.
У першому роздiлi
– „Концептуально-теоретичнi засади й джерельна база дослiдження” – обґрунтовано концептуальнi засади дослiдження, категорiйно-понятiйний апарат, наводиться пояснення методологiчних засад дослiдження та огляд основних джерел, використаних при пiдготовцi дослiдження, а також лiтератури, присвяченої проблематицi зовнiшньої полiтики країн Балтiї.
Американцi та англiйцi, маючи на увазi Естонiю, Латвiю й Литву, зазвичай використовують такi термiни, як „the Baltic” (Балтика), „the Baltic states” (балтiйськi держави), „the Baltic republics” (балтiйськi республiки), „the Baltic countries” (балтiйськi країни). Коли ж йдеться про всi країни узбережжя, використовують термiн „the Balticum”, що перекладається як „Балтика” або „Балтикум”. У вiтчизнянiй лiтературi для визначення цих держав використовуються аналогiчнi термiни. Росiйськi вченi схиляються до назв Прибалтика, прибалтiйськi республiки, прибалтiйськi країни, якi почали використовуватися СРСР у геополiтичному значеннi з 1940-х рр. ХХ ст. Автор пiд термiном „країни Балтiї” розумiє саме Естонiю, Латвiю та Литву.
Теоретичним пiдходом, що застосовується в даному науковому дослiдженнi, є теорiя малої держави, або, точнiше, окремий аспект даної теорiї: здiйснення невеликими державами своєї зовнiшньої полiтики. Естонiя, Латвiя, Литва – невеликi держави як за географiчними розмiрами, кiлькiстю населення, так i за ступенем впливу на мiжнароднi справи i, крiм того, не iснує iншої бiльш вдалої теорiї, яка змогла б краще вiдобразити поведiнку невеликих держав у мiжнародних вiдносинах.
Згiдно з теорiєю дiй невеликих держав у здiйсненнi зовнiшньої полiтики такi країни доволi частiше використовують дипломатичнi й економiчнi важелi зовнiшньої полiтики, нiж вiйськовi, а також за можливiстю приєднуються до багатонацiональних iнститутiв. Зробивши вибiр на користь членства в бiльш великiй полiтичнiй спiльнотi, невелика держава може пожертвувати частиною свого суверенiтету, але в обмiн на це отримує значну пiдтримку i бiльш надiйний економiчний фундамент як наслiдок свого членства в масштабнiшiй органiзацiї. Ставши членами НАТО та ЄС, країни Балтiї дiяли вiдповiдно до моделi поведiнки, типової для малих держав.
В якостi джерельної бази дослiдження в дисертацiї використовуються доступнi для широкого використання офiцiйнi документи країн Балтiї, НАТО та ЄС, виступи, доповiдi та статтi офiцiйних осiб, тексти мiжнародних, мiждержавних угод, учасником яких виступали країни Балтiї.
Цi документи мiстять цiнний фактичний матерiал, що дає можливiсть проаналiзувати особливостi та динамiку полiтичного розвитку балтiйських країн, їхню взаємодiю з європейськими та євроатлантичними органiзацiями, а також вiдносини iз США та Росiєю, вiд яких залежала подальша доля як самих країн Балтiї, так i розвитку Балтiйського регiону надалi.
рiвнi автор використав таку типологiю:
iсторiографiя країн Балтiї;
захiдна iсторiографiя;
Я. Ерне, Г. Мiнiотейта, Б. Латковскiса, А. Луха, Е. Некрашюса, В. Рубавiчюса, П. Вареса, Ж. Озолiну. Найбiльший iнтерес становить праця К-Х. Калдаса „Еволюцiя можливих варiантiв нацiональної безпеки Естонiї в 1990-тi рр.”, що присвячена аналiзу полiтики безпеки Естонiї пiсля краху СРСР.
Проблемами країн Балтiї займалися такi вченi – представники захiдної iсторiографiї як С. Арнсвальд, П. Хем, М. Хопп, З. Бжезiнський, К. Мейер, С. Бланк, К. Браунiнг, М. Крамер, Ф. Ларрабi, Г. Херд, С. Кочер, С. Кауфман, Р. Асмус та iншi, причому однаковою мiрою використовувалися як перiодичнi видання, так i монографiї, у тому числi колективнi.
Серед дослiджень, присвячених проблематицi вiдносин мiж ЄС та країнами Балтiї, можна видiлити монографiю авторського колективу за редакцiєю С. Арнсвальда „Розширення ЄС i країни Балтiї”, в якiй були визначенi перспективи iнтеграцiї країн Балтiї в ЄС. У працi П. Хема „Дослiдження кооперативної безпеки в новiй Пiвночi Європи: американськi перспективи i полiтика” дослiджується полiтика США в регiонi у цiлому, i в країнах Балтiї, зокрема, та перспективи розвитку їх взаємовiдносин.
Макаричев, М. Межевич, Т. Мозель та iншi. Найбiльший iнтерес викликають працi Р. Сiмоняна „Росiя i країни Балтiї”, Т. Мозеля „Балтiя, Росiя i Захiд у пошуках моделi безпеки в Європi”, а також колективна монографiя за редакцiєю Л. Карабєшкiна „Регiональний вимiр росiйсько-балтiйських вiдносин”, збiрник наукових праць Клубу дослiдникiв Схiдної Європи „Балтiйськi дослiдження. Нацiональнi й релiгiйнi меншини в Балтiйському регiонi”.
безпеки, визначення мiсця й ролi регiонiв у сучаснiй системi мiжнародних вiдносин. У сучаснiй українськiй науковiй лiтературi науковим працям, якi б комплексно дослiджували зовнiшню полiтику країн Балтiї або проблематику впливу останнiх iнтеграцiйних процесiв у Європi на полiтичну ситуацiю в Балтiйському регiонi взагалi i балтiйських державах, зокрема, придiляється недостатньо уваги. Тiєю чи iншою мiрою зачiпають дану проблему: О. Бодрук, Р. Балабан, Н. Кононенко, С. Божко, О. Гончаренко, Б. Парахонський, О. Бодрук, В. Крушинський, В. Копiйка, І. Мiнгазутдiнов, С. Галака, В. Константинов, В. Матвiєнко та iншi.
У монографiї В. Матвiєнка „Українська дипломатiя 1917-1921 рокiв: на теренах постiмперської Росiї” автор зосередив увагу на роздiлi 8 „Україна i держави Балтiї”, в якому розглянуто та проаналiзовано причини невдачi процесу формування „Схiдної Антанти” за участю балтiйських держав i УНР наприкiнцi 1920-х рокiв.
У дисертацiйному дослiдженнi С. Божка „Система безпеки i спiвробiтництва в регiонi Балтiйського моря в 1990-х роках - на початку ХХІ столiття” аналiзуються фактори, тенденцiї та особливостi формування нової системи безпеки та спiвробiтництва в регiонi Балтiйського моря в 1990-х рр.– на початку ХХІ ст.
вiдносинах”, В. Блума „Індивiдуальна iдентичнiсть, нацiональна iдентичнiсть i мiжнароднi вiдносини”, Г. Моргентау „Полiтика серед держав. Боротьба за владу та свiт”, П. Циганкова „Сучаснi полiтичнi режими: структура, типологiя, динамiка”, А. Макаричева „Безпека як феномен публiчної полiтики: загальнi закономiрностi й проекцiї на Балтiйський регiон” тощо.
У визначення ними подальшого шляху розвитку. Автор проаналiзував як саме геополiтичне розташування, кiлькiсть населення, територiальнi розмiри, нездатнiсть самостiйно впоратися з викликами безпеки вплинули на формування зовнiшньополiтичних прiоритетiв країн Балтiї.
На початку 1990-х рокiв, будуючи свою полiтичну iдентичнiсть, країни Балтiї все ще розглядали себе з позицiї бiполярного свiту, мiж двома культурними та полiтичними полюсами: схiдним та захiдним. З точки зору геополiтики вони вважали себе слабкими маленькими державами на межi двох рiзних культурних традицiй: європейська католицька та протестантська культура (захiдна) та слов’янсько-вiзантiйська культурна традицiя (схiдна). У цьому контекстi нейтралiтет країн Балтiї розглядався як „мiст” мiж Сходом та Заходом. Головною проблемою в першi роки незалежностi країн Балтiї була присутнiсть росiйських вiйськ та вiйськових баз на територiї країн, що залишилася ще за часiв СРСР, а потiм перейшла вiдповiдно до Росiї. Тому на той час не могло йтися про iнтеграцiю у захiднi структури через можливiсть ускладнення вiдносин з Росiєю та затримки виведення росiйських вiйськ з їхнiх територiї. Наприкiнцi 1994 р. росiйськi вiйська остаточно залишили територiю балтiйських країн, що вплинуло на остаточну поразку iдеї нейтралiтету.
Вiдносини з США вiдiгравали i продовжують вiдiгравати вирiшальну в процесi формуваннi i здiйснення зовнiшньої полiтики. Пiсля розпаду СРСР регiон Пiвнiчно-схiдної Європи набув нового значення для США i став мiсцем перетину трьох ключових лiнiй регiональної полiтики США: росiйської, балтiйської та пiвнiчної. США почали впроваджувати полiтику послаблення позицiй Росiї в регiонi та змiцнення власного впливу, самi країни Балтiї також були зацiкавленi у такiй полiтицi. Одним з перших крокiв з боку США щодо країн Балтiї була програма Пiвнiчноєвропейської iнiцiативи, що мала сприяти побудовi економiчно i соцiально об’єднаного регiону, включаючи Пiвнiчно-захiдну Росiю, та змiцненню регiонального спiвробiтництва i транскордонних зв’язкiв, покладаючись не лише на уряди, а й на приватний сектор та неурядовi органiзацiї. Полiтика ПЄІ була пiдходом США щодо безпеки та iнтеграцiї на пiвночi Європи, включаючи Росiю. Іншим визначальним кроком було пiдписання Хартiї про партнерство з країнами Балтiї (Балтiйська хартiя). Для країн Балтiї пiдписання Хартiї як полiтичного документа мало значення з трьох основних причин. По-перше, документ визнавав роль трьох балтiйських держав в американськiй стратегiї гарантування безпеки i стабiльностi на Європейському континентi. В цьому контекстi США розглядали цi країни не як проблему, яка потребує вирiшення, а як партнерiв, з якими спiвпрацюватиме. По-друге, Хартiя визнавала американську „справжню, глибоку та реальну зацiкавленiсть у незалежностi, суверенiтетi, територiальнiй цiлiсностi i безпецi Естонiї, Латвiї та Литви.” І, по-третє, хоча Хартiя i не надавала гарантiй безпеки, проте США зобов’язалися допомагати створювати умови для вступу країн Балтiї в НАТО тi iншi євроатлантичнi iнституцiї.
Країни Балтiї розглядалися США як лакмусовий папiрець розвитку європейської структури, заснованої на „колективнiй безпецi”. Однiєю з головних цiлей цього пiдходу було сприяти тому, щоб Росiя не виробила проiмперської та експансiонiстської стратегiї нацiональної безпеки. Це було б передумовою iнтеграцiї Росiї в нову європейську систему безпеки. Звичайно, в цьому ракурсi країни Балтiї вiдiгравали роль лакмусового папiрця у вiдносинах мiж США та Росiєю. Вiд вiдносин Росiї до країн Балтiї залежав i подальший розвиток двостороннiх росiйсько-американських вiдносин. Країни Балтiї сповна використали цей пiдхiд на свою користь. Росiя опинилася в неоднозначнiй ситуацiї: або вона визнає себе демократичною країною i вiдповiдно не чинить спротив вступу країн Балтiї до НАТО, або вона визнає себе недемократичною країною, що не позбулася старих стереотипiв мислення i продовжує розглядати НАТО та США як головного ворога, що може призвести до появи нової „залiзної завiси”. Для Росiї другий варiант розвитку був неприйнятний, вона не бажала залишатися осторонь європейських справ та не була зацiкавлена в погiршеннi росiйсько-американських вiдносин.
Росiя та США – найбiльш впливовi актори в схiдно-балтiйському субрегiонi, якi мали i мають безпосереднiй вплив на полiтику країн Балтiї, особливо в сферi безпеки. Країни Балтiї в свою чергу здiйснювали щодо Росiї полiтику максимального дистанцiювання, спричиненого бажанням Росiї i надалi залишити країни Балтiї в сферi свого впливу. Послаблення ролi Росiї в регiонi, пов’язане з її становищем переможеного у холоднiй вiйнi, та посилення ролi США як переможця максимально вплинули на формування нового контуру схiдно-балтiйського субрегiону, а саме орiєнтацiєю країн Балтiї на США як на головного стратегiчного партнера.
Формування нового субрегiону, його мiсце та роль в Балтiйському регiонi – все це складовi нової архiтектури безпеки в Європi. Саме завдяки незворотностi обраному зовнiшньополiтичному курсу,країни Балтiї стали складовою частиною нової Європи, його повноправними членами.
доволi сумнiвною. Рiзнi країни Балтiї мали рiзний рiвень готовностi до початку переговорного процесу. Так, Литва була найбiльш пiдготовленою до членства в НАТО, але до членства в ЄС серед балтiйських країн бiльш наближеною була Естонiя. Проте, автор вiдзначив, що члени ЄС i НАТО не розглядали кожну балтiйську країну окремо, а навпаки, вони сприймали їх лише в сукупностi один з одним. Причини вступу країн Балтiї в ЄС стосуються iдеологiчних, iсторичних, безпекових та економiчних чинникiв. Лiдери трьох країн постiйно наголошували на важливостi „безпекових аспектiв”, „економiчного сприяння, зростання та розвитку”, „соцiального добробуту” i „участi у спiльних європейських справах”. Економiчна iнтеграцiя як шлях подолання торгiвельних бар’єрiв та адаптацiї внутрiшнього ринку до європейських стандартiв була основним методом, що пов’язувала разом країни Балтiї та ЄС i забезпечувала основу для переходу в полiтичну та безпекову площину у вiдносинах. Не дивлячись на певну диференцiацiю пiд час проведення переговорного процесу щодо вступу в ЄС, врештi-решт всi цi країни одночасно стали членами Євросоюзу. Щодо НАТО, то всi три балтiйськi країни були нарiвнi, i на вiдмiну вiд переговорного процесу з ЄС, Литвi не було надано жодної преференцiї пiд час перемовин.
країни-члени НАТО за вступ Литви, Латвiї та Естонiї. Так звана „полiтична” цiна охоплювала всi реальнi та ймовiрнi позитивнi та негативнi наслiдки запрошення нових членiв. Ця сума негативних i позитивних елементiв, що включала вiйськово-стратегiчнi, економiчнi, культурнi й навiть психологiчнi фактори впливала на прийняття рiшення щодо доцiльностi вступу певної країни до НАТО. Рiшення щодо розширення НАТО мали виключно полiтичний характер.
ставлення до можливостi членства в органiзацiї балтiйських держав – все це сприяло вступу цих країн в Пiвнiчноатлантичний альянс. Безперечна та цiлковита пiдтримка країнами Балтiї США вiдiграла ключову роль у досягненнi успiху з основних зовнiшньополiтичних цiлей. Членство в НАТО i ЄС означає остаточний перехiд країн Балтiї до так званого захiдного свiту i вiдмежування вiд Росiї, наскiльки це є можливим з огляду на їх геополiтичне розташування.
Розширення ЄС та НАТО визначило новi кордони Нової Європи, i країни Балтiї стали її невiд’ємною частиною.
висновки
:
1. Зовнiшня полiтика країн Балтiї тiсно пов’язана з особливостями розвитку їхньої полiтичної iдентичностi. Формування основних цiлей зовнiшньої полiтики та полiтики безпеки балтiйських держав – змiцнення державного суверенiтету та приєднання до європейського iнтеграцiйного процесу – проходило в умовах „iнтеграцiйної дилеми”. „Інтеграцiйна дилема” у сучаснiй iнтерпретацiї в сучасних визначається як протирiччя мiж процесами будування держави-нацiї та процесом європейської iнтеграцiї, що призводить до напруження мiж зовнiшньою та внутрiшньою полiтикою. Проте з точки зору конструктивiзму, ця дилема набула iншого характеру: Європа та держава-нацiя є взаємодоповнюючими категорiями.
держав в мiжнародних вiдносинах. Країни Балтiї є малими державами з точки зору географiчних розмiрiв, кiлькостi населення та ступеня впливу на мiжнароднi справи. Концепцiя складної взаємозалежностi використовується як доповнення до теорiї малих держав в трактуваннi мiждержавного спiвробiтництва, уразливостi при взаємозалежностi i вибору варiанту полiтики безпеки балтiйських країн. В даному дослiдженнi автор пiдкреслює, що країни Балтiї бажали приєднатися до НАТО для отримання гарантiй своєї „жорсткої” безпеки, а до ЄС – для отримання гарантiй „м’якої” безпеки.
на формування зовнiшньої полiтики країн Балтiї.
Першим розглядався варiант нейтралiтету. Ідея нейтралiтетуне пiшла далi дискусiй серед полiтичної елiти через такi причини: По-перше, нейтралiтет був альтернативою членству в Союзi пiд час бiполярної системи мiжнародних вiдносин. Вiн ґрунтувався на концепцiях суверенiтету i незалежностi полiтики та на iдеї об’єктивно iснуючих загроз. У результатi змiни мiжнародної ситуацiї iдея нейтралiтету втратила свою життєздатнiсть як засiб забезпечення безпеки. Багато дослiдникiв в країнах Балтiї стверджували, що нейтралiтет iснує лише пiд час вiйни або якщо вiйна є цiлком ймовiрною. Ситуацiя ж в Європi не передбачала виникнення вiйни, тому необхiднiсть дотримуватися нейтралiтету, на їхню думку, втратила свою актуальнiсть. Друга причина, чому ця полiтика зазнала невдачi, була пов’язана з iсторичним досвiдом балтiйських країн дотримання полiтики нейтралiтету країни в 1930-х роках, коли це не допомогло країнi i вона була приєднана до СРСР. По-третє, нейтралiтет розглядався як перешкода майбутнiй iнтеграцiї країн Балтiї у захiднi структури безпеки. І, нарештi, останнiй аргумент, який змiцнив позицiю полiтичної елiти країн Балтiї вiдмовитися вiд полiтики нейтралiтету, стосувався Росiї: Росiя продовжувала розглядати країни Балтiї в контекстi своїх геополiтичних iнтересiв.
Другий варiант стосувався iдеї створення вiйськового альянсу трьох країн Балтiї. Проте балтiйськi держави не пiдтримали цю iдею через його слабкiсть i неможливiсть самостiйно протистояти зовнiшнiм загрозам. У той же час в усiх трьох країнах Балтiї сама iдея спiвробiтництва не вiдкидалася, але йшлося про створення спiльних iнституцiй, а не наднацiональних органiв, якi мали б дорадчий характер i координували дiї цих країн у питаннi європейської та євроатлантичної iнтеграцiї.
Третiй найбiльш привабливий i прийнятний варiант для країн Балтiї стосувався iнтеграцiї в захiднi iнституцiї безпеки. В цьому питаннi всi три країни Балтiї були одностайними. Прагнення країн Балтiї вступити до ЄС i НАТО було зумовлено бажанням позбутися впливу Росiї та перейти вiдповiдно до протилежного табору, табору демократичної Європи, що забезпечує власну безпеку та добробут за допомогою НАТО та ЄС. Для країн Балтiї цi двi органiзацiї – уособлення стабiльностi європейського континенту як єдина альтернатива Росiї та її прагненням всеохоплюючого впливу на територiї колишнього СРСР. Тому членство в НАТО та ЄС, закрiплене в концепцiях нацiональної безпеки, висувалася як головна мета зовнiшньої полiтики країн Балтiї. Геополiтичне розташування, кiлькiсть населення, територiальнi розмiри, нездатнiсть самостiйно впоратися з викликами безпеки залишали за країнами Балтiї невеликий простiр для маневрування: або членство в євроатлантичних структурах, або визнання себе частиною геополiтичного простору Росiї, що могло статися у разi закрiплення за цими країнами нейтрального статусу. Дивлячись на ставлення країн Балтiї до Росiї, членство в НАТО та ЄС слiд розглядати як єдиний прийнятний варiант подальшого iснування балтiйських держав.
3. Для країн Балтiї головне мiсце у вiдносинах з США посiдала проблема отримання повної пiдтримки з боку останньої в питаннi забезпечення їхньої безпеки. Для країн Балтiї було вкрай необхiдне подальше залучення США в Європу, так як самi європейськi країн проявили меншу зацiкавленiсть нiж США у питаннi iнтеграцiї країн Балтiї в Європу. Країни Балтiї, бажаючи вступити до НАТО, сприяли впровадженню американської полiтики в регiонi, намагаючись своєю беззаперечною пiдтримкою пiдштовхнути США до прискорення залучення цих країн до трансатлантичних структур.
Проамериканська полiтика країн Балтiї пояснюється кiлькома причинами. По-перше, одразу пiсля вiдновлення незалежностi саме американцi запевнили країни Балтiї в тому, що сприятимуть швидкому виводу росiйських вiйськ з їхньої територiї та перспективi їхнього членства в НАТО. По-друге, США нiколи не визнавали законним акт приєднання балтiйських країн до СРСР. По-третє, це звичайний прагматизм: США залишилися єдиною наддержавою у свiтi, й iгнорувати їх не в змозi анi Росiя, анi будь-яка iнша держава.
моря, але одночасно США не були зацiкавленi у погiршеннi вiдносин з Росiєю, що могло призвести до виникнення нового витка напруження мiж ними. Адмiнiстрацiя Б. Клiнтона у своїй полiтицi стосовно країн Балтiї вiдштовхувалася вiд так званої iдеї „логiки розширення”. Змiст її полягав в тому, що розширення євроатлантичних iнституцiй було цiлком природним процесом, i майбутнi члени вiдповiдно мають стати частиною Європи, якої вони були позбавленi пiд час „холодної вiйни”. Бажання стати членами ЄС та НАТО розглядалося як необхiдний елемент повноцiнної європейської країни. Це означало, що США не виключали країни Балтiї з процесу розширення НАТО. Але конкретного сценарiю розвитку не було, а отже, не було вiдомо, коли цi країни зможуть приєднатися до євроатлантичного простору безпеки. Пiд час президентства Б. Клiнтона питання про членство країн Балтiї в НАТО не стояло на порядку денному, i вiдповiдно майбутнє країн Балтiї залежало вiд полiтики нового президента та його адмiнiстрацiї.
Лише пiд час президентства Дж. Буша–молодшого став можливим вступ країн Балтiї до НАТО. До цього призвели такi подiї: по-перше, прихiд до влади в Росiї В. Путiна, що призвiв до вiдходу вiд застарiлих принципiв зовнiшньої полiтики Росiї, особливо стосовно питання щодо розширення НАТО на Схiд. Фактично це означало, що Росiя, хоча i не в захватi вiд iдеї наближення НАТО до її кордонiв, проте не буде перешкоджати вступу країн Балтiї, тобто це не призведе до ескалацiї напруження в регiонi Балтiйського моря. По-друге, пiсля подiй 11 вересня 2001 р. перемогли полiтичнi критерiї розширення НАТО. Ситуацiя, яка склалася у внутрiшньоатлантичних вiдносинах пiсля 11 вересня, проблема „неадекватностi” НАТО новим викликам та загрозам змусили i сам альянс наполягати на розширеннi за максимально можливим варiантом i не вiдкладати питання на майбутнє. Саме розширення НАТО як у кiлькiсному вiдношеннi, так i в планi поширення сфери його активностi на новi регiони стає одним з важливих шляхiв подолання кризи iдентичностi Альянсу.
США були зацiкавленi в розширеннi Альянсу на Схiд так само, як i країни Балтiї, отже, розширення було iнiцiативою, що мало взаємний iнтерес. Пiдтримавши розширення Альянсу, США максимiзували свою власну мiць i силу в унiполярному свiтi. США були зацiкавленi продовжувати мати вплив в європейськiй зовнiшнiй полiтицi та полiтицi безпеки, особливо коли ЄС рухається в бiк вiдокремлення. США були потрiбнi надiйнi союзники, якi б беззаперечно пiдтримували полiтику США у свiтi й були б надiйними захисниками американських iнтересiв в ЄС. У свою чергу країни Балтiї шукали i отримали в особi США надiйного союзника, що сприяв їх вступу до НАТО, а отже, виконанню основної зовнiшньополiтичної мети - отримання надiйних гарантiй безпеки, загрозу якiй балтiйськi держави вбачали в Росiї, в її намаганнях залишити цi країни в зонi свого впливу.
4. Вiдносини мiж країнами Балтiї та Росiєю можна охарактеризувати як стабiльно недружнi. Прозахiдна, а точнiше, проамериканська полiтика країн Балтiї протягом всього перiоду пiсля поновлення незалежностi не залишала сумнiвiв, що це призведе до погiршення вiдносин з Росiєю. Росiя, зi свого боку, не могла не зважати на позицiю США, НАТО та ЄС стосовно цих країн. Її розрахунки на те, що цей регiон залишиться пiсля „холодної вiйни” в зонi її впливу не виправдалися: США не збиралися втрачати можливiсть закрiпитися в регiонi, спираючись на зацiкавленiсть самих країн Балтiї у посиленнi їх присутностi та впливу. Балтiйськi країни розумiли, що лише пiдтримка з боку США стане гарантiєю їх iнтеграцiї у захiдне спiвтовариство. У той же час жодна з цих країн не досягла б успiху, якби iз самого початку не провадила чiтку зовнiшню полiтику, спрямовану на повноправний вступ до євроатлантичних структур. Росiя стратегiчно програла цей регiон, що чiтко простежується провалом її iнiцiатив у серединi 1990-х рр. Звiсно, в програшi полiтики Росiї в регiонi не останню роль вiдiграли США, якi з успiхом втiлили свою полiтику стосовно країн Балтiї – домоглися вступу цих країн до НАТО. Росiя вже наприкiнцi 1990-х рр. зрозумiла, що вплинути на перебiг подiй не в змозi, а варiант конфронтацiї, що виник пiд час загострення Косовської кризи, коли вiдносини мiж НАТО i Росiєю заморозилися на рiк, продемонструвавши свою неефективнiсть передусiм для Росiї. Росiя мала вибiр: або залишатися i далi осторонь всiх iнтеграцiйних процесiв на Європейському континентi, або визнати неефективнiсть цього процесу i пристосуватися до нього, максимально використовуючи можливостi, що вiдкривалися в разi партнерського розвитку вiдносин передусiм iз США, а також з НАТО та ЄС. Нове керiвництво Росiї обрало другий варiант, поступившись невиправданими амбiцiями, що також i стосувалися країн Балтiї, якi росiйське керiвництво протягом 1990-х рр. вiдмовлялося визнавати поза зоною свого впливу. Але визнавши факт незворотностi процесу вступу країн Балтiї до НАТО та ЄС, Росiя не збиралася повнiстю втрачати важелi впливу на балтiйськi країни.
Росiя продовжує розiгрувати карту проблем iз становищем росiйської меншини в Латвiї та Естонiї сьогоднi, що триває з початку 1990-х рр. Росiя розглядає нацiональну проблему в країнах Балтiї як один з важелiв впливу на цi країни, але ця полiтика поки що не виправдала себе, а, навпаки, призвела до погiршення вiдносин з Естонiєю та Латвiєю, якi вважають втручанням у внутрiшнi справи будь-якi висловлювання та дiї росiйських полiтикiв, спрямованi на так званий захист прав росiйської меншини цих країн. На сьогоднi проблеми, пов’язанi з нацiональними меншинами, а також територiальне питання є ключовими у вiдносинах мiж Росiєю та Балтiєю.
досi не вiдмовилася вiд подiбної риторики, хоча її безперспективнiсть очевидна. Вступ до НАТО та ЄС остаточно вирiшив питання приналежностi країн Балтiї до захiдного свiту. Доки Росiя цього не визнає, вiдносини мiж нею та країнами Балтiї залишатимуться стабiльно недружнiми. На сьогоднi всi три балтiйськi країни здiйснюють проамериканську полiтику. У США вони вбачають основного гаранта безпеки, що пiдтверджується членством країн Балтiї в НАТО.
дiалогу мiж сторонами, участi країн Балтiї в новостворених програмах та iнституцiях НАТО. Другий етап (1994-1999 рр.) охоплює перiод з часу подання заявки країнами Балтiї на членство в НАТО i до розширення Альянсу в 1999 р. на три країни ЦСЄ. Пiд час цього перiоду взаємовiдносини мiж НАТО та країнами Балтiї розвивалися в напрямi полiпшення стосункiв, проте про можливе членство країн Балтiї в Альянсi не йшлося. Це було пов’язано передусiм з небажанням керiвникiв НАТО остаточно погiршити вiдносини з Росiєю, що могло призвести до змiни полiтичної ситуацiї в Росiї, приходу до влади нацiоналiстичних сил i в майбутньому погiршення вiдносин з НАТО. Вiдносини мiж НАТО i Росiєю i так наприкiнцi 1990-х рр. погiршилися i були зведенi до мiнiмуму через бомбардування Югославiї натовськими силами. До того ж членство країн Балтiї в НАТО не розглядалося як життєво важливий елемент безпеки Захiдної Європи. Країнам Балтiї також не вистачало пiдтримки з боку найбiльш впливових європейських країн альянсу, якi на той час не бажали бути гарантом безпеки країн Балтiї i, таким чином, погiршувати свої вiдносини з Росiєю.
Третiй етап (1999-2004 рр.) характеризується рiзкою змiною позицiї Альянсу щодо можливостi балтiйського членства в НАТО. Так, якщо пiсля завершення процедури прийому в Альянс Польщi, Чехiї та Угорщини, ставлення бiльшостi захiдних держав, i насамперед США, до планiв подальшого розширення альянсу було вкрай обережним, то вже в наприкiнцi 2001 р. ситуацiя докорiнно змiнилася. Це було пов’язано з подiями 11 вересня 2001 р., що змусило керiвництво США переглянути багато критерiїв членства в Альянсi. Так США стали бiльш придiляти уваги країнам, якi здiйснюють проамериканську полiтику, що i вплинуло на прийняття рiшення про включення країн Балтiї в наступне коло розширення Альянсу. Саме рiшення Бiлого дому визначило вступ країн Балтiї до НАТО.
Членство в Альянсi лише формально закрiпило прозахiдну тенденцiю у зовнiшнiй полiтицi країн Балтiї. Фактично вiйськове спiвробiтництво йшло вже з середини 1990-х рр., в рамках програми „ПЗМ” i двостороннiх вiдносин Латвiї, Естонiї i Литви з країнами НАТО. Балтiйська хартiя остаточно закрiпила цей курс. Розширення не обмежує сферу вiйськово-полiтичного впливу Росiї, але практично робить неможливим її повернення до країн Балтiї.
з Росiєю. Для НАТО розмiщення невеликого контингенту (чотири лiтака, персонал авiабаз) важливе як факт, що пiдтверджує рiвнiсть принципiв i цiнностей Альянсу для всiх його членiв. Зокрема це принцип неподiльностi безпеки. До того ж необхiдно враховувати i прийняту в НАТО вiйськову спецiалiзацiю країн–учасниць: на територiї країн Балтiї розмiщенi саме тi сили i засоби, якi цi країни не мають. У Росiї це не викликає захоплення, але поки що незначна присутнiсть натовських сил не розглядається як загроза вiйськовiй безпецi Росiї. Проте як iстотну загрозу в Москвi сприйматимуть подальше вiдновлення i розширення вiйськових об’єктiв НАТО в країнах Балтiї. До того ж Росiю хвилює питання вiдносно ратифiкацiї країнами Балтiї Адаптованого договору ЗЗСЄ. Режим контролю над озброєнням та обмеження присутностi вiйськових означає для Росiї додатковi гарантiї, що в разi кризи високий рiвень вiйськового потенцiалу не буде сконцентровано в країнах Балтiї. Але в цiй ситуацiї країни Балтiї посiли безпрограшну позицiю – зобов’язалися приєднатися до нього лише пiсля набрання чинностi адаптованим договором, перекинувши, таким чином, конфлiкт в площину вiдносин Росiя – НАТО.
6. Першочергова роль в питаннi можливого членства країн Балтiї в ЄС придiлялася готовностi самого Спiвтовариства прийняти нових членiв, внутрiшньому становищу в країнах Балтiї, процесу проведення реформ, виконання критерiїв ЄС, необхiдних для членства в органiзацiї. Країни Балтiї з’явилися на порядку денному ЄС в той момент, коли воно зiткнулося з величезними змiнами та безпрецедентними викликами. Завершення „холодної вiйни” та кiнець бiполярної системи мiжнародних вiдносин поставили перед Спiвтовариством новi завдання: переглянути роль ЄС як одного з гарантiв забезпечення безпеки та процвiтання в Європi та заповнити вакуум безпеки, що з’явився в ЦСЄ. Для ЄС було важливим було побудувати такi вiдносини з країнами ЦСЄ, в тому числi й з країнами Балтiї, що забезпечували б ефективне спiвробiтництво мiж ЄС та державами ЦСЄ, але одночасно зберiгали бiльшiсть досягнутих результатiв у межах самого Спiвтовариства. Усi цi подiї вплинули на формування позицiї ЄС щодо можливого розширення на Схiд. ЄС ввiв так званий принцип обумовленостi, що означав можливiсть членства в ЄС країн ЦСЄ, якщо цi країни досягнуть успiху в проведеннi полiтичних та економiчних реформ. Принцип обумовленостi став основою полiтики ЄС щодо країн ЦСЄ та балтiйський держав тощо.
Приєднання країн Балтiї до ЄС було обумовлене не лише вдалим впровадженням полiтичних, економiчних, правових реформ, але i через отримання значної пiдтримки з боку деяких членiв ЄС, а саме Нiмеччини, Фiнляндiї, Швецiї i Данiї. До того ж отримання пiдтримки з боку США в питаннi європейської iнтеграцiї вплинули на рiшення ЄС розпочати переговори спочатку з Естонiєю, а потiм i з Литвою i Латвiєю.
Вступ країн Балтiї до ЄС означав отримання балтiйськими державами „м’яких” гарантiй безпеки. Водночас порiвняно з процесом їх iнтеграцiї в НАТО можна помiтити вiдносну легкiсть їхнього вступу до ЄС. На противагу негативному сприйняттi та реакцiї росiйського керiвництва по вiдношенню до вступу цих країн до НАТО, розширення ЄС не викликало у Москви жодних протирiч. Тому, розглядаючи особливостi приєднання балтiйських країн до ЄС, автор зазначає, що росiйський фактор не вiдiгравав ключової ролi.
континентi безпосередньо вiдповiдає нацiональним iнтересам України. Полiтична стратегiя реалiзацiї Україною намiру стати повноправним членом НАТО та набути статусу асоцiйованого, а згодом i повноправного членства в Євросоюзi, має ґрунтуватися на детальному аналiзi та оцiнцi досвiду країн ЦСЄ, особливо країн Балтiї, оскiльки вони єдинi з країн колишнього СРСР досягли повного успiху у реалiзацiї свої iнтеграцiйних планiв. Мiж Україною та країнами Балтiї є багато вiдмiнностей, особливо геополiтичних, проте iснує i багато спiльних рис, таких як спiльне минуле, наявнiсть спiльного кордону з Росiєю, значна росiйськомовна меншина. До того ж i країни Балтiї, i Україна пiсля здобуття незалежностi зiткнулися зi схожими економiчним, соцiальними, полiтичними проблемами, тому вдалий досвiд балтiйських країн, що базується на поєднаннi ефективного полiтичного дiалогу та взаємовигiдного економiчного спiвробiтництва з ЄС i НАТО, може бути запозичений Україною, але з огляду на свої геополiтичнi специфiку i реалiї. Звичайно, членство в НАТО та досягнення рiвня вiдповiдностi критерiям членства в ЄС є складним трансформацiйним процесом. Опанування європейськими критерiями сприятиме становленню України як полiтично виваженого та економiчно стабiльного партнера у свiтовiй полiтицi.
Країни Балтiї у свою чергу виступають за iнтеграцiю України в європейськi та євроатлантичнi iнституцiї, отже Україна може розраховувати на їхню пiдтримку. Лiдери балтiйських країн неодноразово про це заявляли i зi свого боку обiцяли всiляко сприяти Українi на її шляху до ЄС i НАТО. Зацiкавленiсть балтiйських держав в iнтеграцiйних прагненнях Києва є додатковими аргументом на користь України, що в майбутньому може бути використано як один iз засобiв досягнення мети.
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Аракелян Д. В. Основнi положення концепцiй нацiональної безпеки країн Балтiї // Актуальнi проблеми мiжнародних вiдносин. - № 53, част. ІІ. – К.: Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, Інститут мiжнародних вiдносин, 2005. – С. 70–78.
2. Аракелян Д. В. Взаємовiдносини країн Балтiї i Росiї (територiальний та нацiональний аспекти) // Вiсник Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка. Мiжнароднi вiдносини. - № 33-34. – К.: Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, 2006. – С. 72–76.
3. Аракелян Д. В. США – країни Балтiї: становлення i розвиток вiдносин // Актуальнi проблеми мiжнародних вiдносин. - № 61, част. ІІ. – К.: Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, Інститут мiжнародних вiдносин, 2006. – С. 75–83.
4. Аракелян Д. В. Особливостi вступу країн Балтiї в ЄС // Актуальнi проблеми мiжнародних вiдносин. - № 65, част. І. – К.: Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, Інститут мiжнародних вiдносин, 2006. – С. 83–90.
Великої Перемоги. – Вип.ІІІ:Ч. 1. – К.:Логос, 2005. – С. 168–169.
Тараса Шевченка, Інститут мiжнародних вiдносин, 2008.
щодо країн Балтiї. Виявлено, що країни Балтiї розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтiйськi держави були зацiкавленi в забезпеченi „жорсткої безпеки”, що призвело до розмiщення акцентiв у зовнiшнiй полiтицi на користь НАТО (США), а потiм ЄС.
США вiдiграли ключову роль у процесi європейської та євроатлантичної iнтеграцiї країн Балтiї. Саме через залучення країн Балтiї до сфери свого впливу вiдбулося остаточне закрiплення США в регiонi. Країни Балтiї отримали за це гарантiї безпеки з боку США у виглядi членства в НАТО. Вiдносна легкiсть вступу країн Балтiї в ЄС пояснюється не лише вдалим впровадженням полiтичних, економiчних, правових реформ, але i через отримання значної пiдтримки з боку США та деяких членiв ЄС (Нiмеччини, Фiнляндiї, Швецiї i Данiї). Внаслiдок приєднання країн Балтiї до ЄС i НАТО позицiї Росiї у регiонi значно послабилися, що призвело до виникнення певної напруги у вiдносинах Росiї з країнами Балтiї, але це жодним чином не вплинуло на реалiзацiю нацiональних iнтересiв балтiйських держав на європейському i євроатлантичному напрямках.
Ключовi слова:
країни Балтiї, безпека, „м’яка” безпека, Європейський Союз, НАТО, європейська iнтеграцiя, євроатлантична iнтеграцiя, розширення ЄС, розширення НАТО.
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23. 00. 04 – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2008.
Диссертация посвящена анализу внешней политики стран Балтии, а именно Литвы, Латвии и Эстонии в период 1990-2004 гг. Определены основные этапы и особенности эволюции стратегии расширения как ЕС, так и НАТО в отношении стран Балтии. Выявлено, что страны Балтии рассматривали ЕС как гаранта «мягкой безопасности», а НАТО как гаранта «твердой безопасности». Прежде всего, балтийские государства были заинтересованы в обеспечении «твердой безопасности», что привело к размещению акцентов во внешней политике в пользу НАТО (США), а потом ЕС.
страны Балтии получили за это гарантии безопасности со стороны США в виде членства в НАТО. Относительная легкость вступления стран Балтии в ЕС объясняется не только успешным проведением политических, экономических, правовых реформ, но и через значительную поддержку со стороны США и некоторых членов ЕС (Германии, Финляндии, Швеции и Дании). Вследствие присоединения стран Балтии к ЕС и НАТО позиции России в регионе значительно ослабли, что привело к возникновению определенной напряженности в отношениях России со странами Балтии, но это никаким образом не повлияло на реализацию национальных интересов балтийских государств в европейском и евроатлантическом направлении.
Ключевые слова:
страны Балтии, безопасность, «мягкая» безопасность, Европейский Союз, НАТО, европейская интеграция, расширение ЕС, расширение НАТО.
Arakelian D. The foreign policy of the Baltic states in the context of the EU and NATO’s enlargement. –
Thesis for the Ph. D. in Political Science, specialty 23. 00. 04. – Political Problems of International Systems and Global Development. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2008.
The thesis concentrates the analysis of the foreign policy of the Baltic States namely Lithuania, Latvia and Estonia during the period of 1990-2004. In 1990 all three Baltic States declared their independence from the Soviet Union but the situation in these countries was unstable and unpredictable with Moscow implementing both direct and indirect military, political, and economical pressure. In this environment, the Baltic States were striving to establish a national defence system in order to exercise full sovereignty over their territory. On the political level the policy of neutrality was implemented. NATO membership at that time was considered to be not achievable option. During this period, the Soviet army was still deployed in the Baltic States. Therefore, the Baltic States' policy of neutrality was directly implemented as a mean to enable the departure of the Soviet armed forces.
After the withdrawal of Russian troops, the Baltic states applied for NATO membership, an action that would have been unthinkable in the first two years of independence when the Soviet army was still present on their territory. Indeed, the withdrawal of Russian troops created favourable conditions for a rapid change in the direction of the Baltic states’ foreign and security policy. This moved away from a policy of neutrality, to become more clearly oriented towards integration into Western security structures and the implementation of common European principles. The decision to apply for NATO membership was approved by the majority of citizens of the Baltic states and in effect resolved the Baltic states’ major security policy dilemma at a stroke. Since this time internal clashes over defence policy have decreased significantly. Indeed, since 1994, arguments over security have ceased to be about its fundamental goals, more over how best to reach the agreed objective of NATO membership. The agreement over the primary goal of the Baltic states’ defence policy eased strained relations between the political parties and provided an opportunity to create NATO interoperable and capable Armed Forces.
of “soft security” and NATO as the guarantor of “hard security”. First of all the Baltic States were interested in ensuring of “hard security” caused to highlighting key points in foreign policy in favour of NATO (USA) and then the EU.
The USA played a crucial role in process of the Baltic States’ European and euroatlantic integration. The USA strengthened finally in the region owing to the commitment of the sphere of their interest. The Baltic States got insurance of security from the USA by way of NATO’s membership. Comparative easiness in the Baltic States’ joining to the EU is explained by not only successful realization of political, economic and legal reforms but also significal support from the side of the USA and some members of the EU (Germany, Finland, Sweden and Norway). Russia's position in the region has weakened as the result of the Baltic States integration to the EU and NATO and it caused to the certain tension in the relations between Russia and the Baltic States. But it didn't impact to the realization of the Baltic States national interests on the European and Euro Atlantic direction.
It took 10 years for Lithuania, Latvia and Estonia to achieve their goal and become members of two important organisations – NATO and the EU. Membership in the EU represents a clear indication that Baltic states successfully implemented reforms necessary to become western style democracy, while membership in NATO also signifies Lithuanian, Latvia and Estonian succeeded in their efforts to build their Armed Forces and provide capabilities to the Alliance.
Key words:
|
