Задачi i методи лоббiзму
Змiст
Вступ
1. Особливостi лобiзму в Українi та можливостi лобiювати Верховну Раду України
2. Лобiювання законодавчого процесу в Українi
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В умовах незалежної України таке специфiчне полiтичне явище, як лобiювання, ще не дiстало свого правового оформлення. Крiм того, сам термiн «лобiзм» iнколи вважається майже лайливим. Часто можна зустрiти заяви або висловлювання окремих полiтичних дiячiв, якi з iронiєю вимовляють це слово. І тут немає нiчого дивного. Пригадаймо, що колишнi владнi iнститути тоталiтарного суспiльства мали жорсткий характер, були закритi та спрямованi виключно на дiю «зверху вниз». Але поряд iз цим, як пам'ятаємо, функцiонувала особлива, негласна, надзвичайно розповсюджена непарламентська форма лобiзму, хоч її нiхто так i не називав. Це -«штовхачi», якi вибивали для пiдприємств i органiзацiй плани, лiмiти, сировину тощо в московських чи київських мiнiстерствах. Це - поширенi в минулому намагання керiвникiв мiсцевих парткомiв задобрити вище рангом керiвництво заради завоювання доброго ставлення до себе та майбутньої кар'єри. Сюди ж до певної мiри можна вiднести й колишнє «телефонне право».
На жаль, ще й сьогоднi Верховна Рада України, служби Президента України, мiнiстерства, державнi фiнансовi структури перебувають пiд тиском рiзного ґатунку «лобiстiв», якi вимагають додаткових кредитiв, лiцензiй, податкових пiльг, дотацiй тощо. Помiтним стало активне лобiювання iноземних iнтересiв. Як правило, iснуюча тепер практика обстоювання групових iнтересiв має невпорядкований, «дикий» характер.
1. Особливостi лобiзму в Українi та можливостi лобiювати Верховну Раду України
Однак усе це зовсiм не означає, що полiтичнi й громадськi органiзацiї, групи активних виборцiв, рiзноманiтнi суб'єкти економiчної та iншої дiяльностi не можуть скористатися позитивним досвiдом демократичних країн у галузi лобiювання, обстоювання своїх iнтересiв.
Бiльше того, яким би незвичним для нашої полiтичної культури не був iнститут лобiзму, бажають того владнi структури чи нi, його окремi елементи вже фактично iснують. Водночас ми, на жаль, не досить придiляємо уваги тим легальним можливостям, якими варто скористатися для посилення впливу на депутатiв i роботу Верховної Ради України з боку громадськостi та утворюваних нею рiзноманiтних органiзацiй.
Якi ж це можливостi? Перше коло можливостей пов'язане з обов'язками депутата перед виборцями, зокрема з його звiтнiстю. Це особливо стосується депутатiв, обраних в одномандатних округах. Існуюче законодавство України зобов'язує депутата через певнi промiжки часу звiтувати перед виборцями про свою роботу, а також про роботу Верховної Ради України. Депутат також зобов'язаний звiтувати перед колективами та органiзацiями, якi його висунули. Так, у виборчому окрузi на депутата покладаються такi обов'язки:
пiдтримувати зв'язки з виборцями, iнформувати про роботу Верховної Ради України та реалiзацiю своєї програми;
вивчати громадську думку, потреби i запити населення та вносити вiдповiднi пропозицiї;
вести прийом громадян;
розглядати пропозицiї, заяви та скарги вiд громадян, перевiряти їх та вживати вiдповiднi заходи.
У Законi України «Про статус народного депутата України», зокрема, деталiзується питання про механiзм звiтностi перед виборцями. Наприклад, депутат зобов'язаний перiодично, але не рiдше як раз на рiк, звiтувати перед виборцями, а також перед колективами й органiзацiями, якi його висували, про свою дiяльнiсть i виконання програми. Звiт депутата може бути проведений на вимогу 200 виборцiв. Збори виборцiв для звiту депутата скликаються виконкомами мiсцевих рад, радами трудових колективiв та органами мiсцевого самоврядування. Витрати, пов'язанi з використанням примiщень, має нести держава [5, с. 59].
органi України триває близько двох тижнiв на мiсяць. Один тиждень депутати мають працювати в округах, про що часто оголошує спiкер парламенту.
Але це не завжди буває так. Зв'язок депутата зi своїми виборцями значно залежить вiд особистостi парламентарiя, його активностi, роботи в громадських органiзацiях i партiях. Певне значення мають полiтичнi вiдносини з мiсцевою владою та керiвниками пiдприємств, якi можуть сприяти або перешкоджати органiзацiї зустрiчей iз виборцями. На активнiсть депутата впливає його партiйна належнiсть, полiтична орiєнтацiя i тяжке економiчне становище населення. Багато людей агресивно ставляться до своїх обранцiв або iгнорують зустрiчi з ними. Конкретнi iмперативнi механiзми, якi робили б перiодичну i ефективну звiтнiсть депутата реальнiстю, вiдсутнi як у законi, так i на практицi. Виняток тут становить прийом громадян. Проте вiн, як правило, зводиться до вирiшення прохань побутового змiсту.
Усе це в багатьох випадках трапляється тому, що в нашiй полiтичнiй практицi, у дiяльностi партiйних i громадських органiзацiй, iнших заiнтересованих груп громадян не досить звертається уваги на необхiднiсть продуманої i тривалої роботи з депутатом, причому роботи, iнiцiйованої громадськiстю виборчого округу. Важливу координуючу функцiю тут можна було б доручити спецiально пiдiбраним особам, якi виконували б функцiю лобiстiв [4, с. 70].
Друге коло можливостей органiзованого впливу (тиску) на депутата пов'язане з умовами мандату, який дозволяє виборцям давати накази своєму депутату або вiдкликати його в будь-який час, якщо вiн втрачає довiру бiльшостi населення округу. Пiдставою для вiдкликання, наприклад, може бути порушення парламентарiєм Закону України «Про статус народного депутата України», який зобов'язує його пiдтримувати зв'язки з виборцями i звiтувати перед ними. Крiм того, сама Верховна Рада України може порушувати питання про вiдкликання депутата, якщо той бойкотує її роботу або не вiдвiдує сесiйних засiдань i засiдань комiтетiв. Уточнення щодо цього подано у Регламентi Верховної Ради України: у разi вiдсутностi депутата без поважних причин загалом бiльш як на 20 засiданнях протягом календарного року комiтет, до компетенцiї якого входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради України пропозицiю про порушення питання перед виборцями вiдповiдного округу про його вiдкликання.
Що стосується депутата, обраного за списками полiтичних партiй чи виборчих блокiв, то розв'язання питань такого роду можливе якнайшвидше через партiйнi фракцiї та мiсцевi органiзацiї партiї, вiд якої вiн був обраний.
мiсяцями не з'являються на пленарнi засiдання та засiдання комiтетiв, але питання про їх вiдкликання Верховною Радою України не ставиться. Окремi спроби груп активних виборцiв органiзувати вiдкликання своїх депутатiв також не мали успiху. Зважаючи на це, можна сказати, що тут вiдкривається велике поле дiяльностi для органiзацiї цiлеспрямованого впливу на депутата, особливо тодi, коли ця робота буде вмiло диригуватися професiйно дiючими лобiстами [1, с. 54].
Третє коло можливостей органiзовувати вплив на депутата пов'язане з порядком висвiтлення його дiяльностi у засобах масової iнформацiї. Згiдно з чинним Законом України «Про пресу» засоби масової iнформацiї мають право на одержання будь-яких вiдомостей вiд державних органiв, об'єднань громадян, органiв мiсцевої влади, керiвникiв установ, пiдприємств та органiзацiй. Правда, якщо вести мову про законодавчi положення, якi б регламентували висвiтлення дiяльностi окремих депутатiв, то вони практично зводяться до мiнiмуму.
По-перше, в Законi України «Про статус народного депутата України» зазначається лише те, що мiсцева преса повинна об'єктивно висвiтлювати звiти i зустрiчi депутата з виборцями.
По-друге, у Регламентi Верховної Ради України лише в загальному виглядi зазначено, що в газетi Верховної Ради України друкуються вiдомостi про невiдвiдування депутатом сесiї з неповажних або невiдомих причин та обнародується оголошення депутатовi догани за неетичну поведiнку.
По-третє, тiльки зазначено, що в парламентськiй газетi «Голос України» та у «Вiдомостях Верховної Ради України» згiдно з регламентом повиннi друкуватися постанови з приводу запитiв депутатiв до уряду та Верховної Ради України.
i в разi потреби тиску на них. Така лобiстська за своїм змiстом робота може бути спрямованою на забезпечення висвiтлення в мiсцевiй пресi звiтiв депутата, обнародування в нiй результатiв поiменного голосування, друкування матерiалiв (можливих постанов) у вiдповiдь на його запити вiд iменi громадян та органiзацiй виборчого округу [3, с. 73].
Ще одне коло можливостей. Лобiювання слiд розглядати не просто як органiзований тиск на законодавцiв, а масштабнiше.
Вiдомо, що одним iз найголовнiших принципiв функцiонування демократичного суспiльства є вiдкритiсть законотворчого процесу, створення сприятливих умов для участi в цьому процесi багатьох соцiальних груп i органiзацiй. Саме завдяки вiдкритостi законотворчого процесу, наявностi активних громадян i груп тиску (лобiстiв), що усвiдомлюють та органiзовано обстоюють свої iнтереси, урядування в суспiльствi стає бiльш демократичним.
Адже чим бiльша кiлькiсть точок зору, позицiй людей беруться до уваги законодавцями, тим досконалiшим буде результат законотворчої дiяльностi. Крiм того, вiдкритiсть законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосереднiми учасниками самоврядування в найширшому його розумiннi. Коли громадяни вiдчувають себе невiд'ємною частиною законотворчого процесу, тодi зростає не лише позитивне ставлення до законiв, а й готовнiсть їх виконувати. Громадяни, що не знають, як з'явилося те або iнше рiшення (закон), наслiдки дiї якого вони не вважають добрими, схильнi пiдозрювати депутатiв i парламент у корупцiї та неефективнiй роботi.
Вiдкритi полiтичнi режими i системи управлiння є завжди ефективнiшi, нiж закритi, тому що соцiальнi групи i їх органiзацiї, яких найбiльше стосується той чи iнший законопроект, мають змогу заявити про свої прагнення i допомогти у виробленнi необхiдних рiшень. А цi групи часто можуть краще вiд полiтикiв знати, якi конкретнi питання слiд порушувати. Крiм того, нiколи не слiд забувати, що налагодження двостороннього зв'язку мiж депутатом i виборцями є для першого ефективним шляхом збереження свого парламентського мiсця в майбутньому [3, с. 74].
Законодавцi, яким удається налагодити добрi вiдносини iз заiнтересованими органiзацiями i їх представниками (лобiстами), опиратися на групи людей у процесi законотворення, створюють для себе додатковий осередок пiдтримки.
вiд передвиборних обiцянок.
Далi спробуємо висловити деякi мiркування та поради щодо кращої органiзацiї розумного, побудованого на здоровому глуздi впливу на депутатiв Верховної Ради України з метою обстоювання iнтересiв тих чи iнших груп громадян та органiзацiй.
2. Лобiювання законодавчого процесу в Українi
Далi розглянемо можливi дiї лобiюючої органiзацiї або окремого лобiста пiд час розгортання законодавчого процесу у Верховнiй Радi України. Кроки, якi може зробити лобiююча сторона, як правило, треба узгоджувати з конкретними стадiями законодавчого процесу, їх послiдовнiстю, передбаченою Регламентом Верховної Ради України.
Тому, якщо лобiст (як громадянин) або органiзацiя (як юридична особа), яку вiн представляє, в iнiцiативному порядку прагнуть внести законопроект з якого-небудь питання, їм необхiдно зробити певнi кроки на етапах подання законопроекту, його попереднього розгляду, обґрунтування тощо.
Дiї при поданнi законопроекту.
На цьому етапi законодавчого процесу, а вiдповiдно i процесу лобiювання, лобiсту необхiдно:
змiни, якi вносяться до планування законодавчого процесу, регламенту роботи Верховної Ради України, особливо з урахуванням прийняття нової Конституцiї України [1, с. 7].
Ще раз переконатися, чи дiйсно проблему, яка становить iнтерес, можна розв'язати лише за допомогою нового законодавства;
знайти законодавця (депутата), який буде пiдтримувати законодавчi зусилля й вiзьме на себе роль суб'єкта законодавчої iнiцiативи (спонсора). Спробувати вийти на депутата, який користується великою повагою й одночасно входить до складу потрiбного (профiльного) комiтету, до того ж заiнтересований у справi й добре обiзнаний iз проблемою;
визначити цiль, якої необхiдно досягти. Якщо текст законопроекту вже пiдготовлено, попросити депутата, який взяв на себе роль спонсора, ще раз переконатися, чи вiдображенi в ньому необхiднi iнтереси, чи вiдповiдає вiн поставленiй метi;
уважно подумати над тим, хто ще може надати пiдтримку i хто, ймовiрно, складе опозицiю. Пiдготуватися до захисту своєї точки зору, до спростування опозицiйної думки. Пiдготуватися й подати фiнансово-економiчне обґрунтування й пропозицiї щодо покриття витрат на реалiзацiю законопроекту та розрахунки щодо вигоди, яку вiн принесе.
Зусилля на етапi попереднього розгляду законопроектiв постiйними комiтетами.
Це, напевно, одна з найвiдповiдальнiших стадiй законодавчого процесу. Досвiд роботи Верховної Ради України доводить, що поданi законодавчi пропозицiї у багатьох випадках не отримують пiдтримки саме пiд час їх попереднього розгляду у вiдповiдних постiйних комiтетах. Крiм того, оскiльки розгляд законопроектiв у вiдповiдних комiтетах, як i у Верховнiй Радi України в цiлому, проводиться вiдкрито, це дає змогу впливати на змiст окремих положень запропонованих законопроектiв i на пiдготовку висновкiв про доцiльнiсть їх прийняття i включення до порядку денного сесiї.
Разом iз тим саме на етапi попереднього розгляду законопроектiв багато залежить вiд голiв постiйних комiтетiв, оскiльки вони здебiльшого визначають час i порядок слухання законопроектiв, вирiшують, чи направляти законопроект для попереднього розгляду спочатку до вiдповiдних пiдкомiтетiв, чи передавати його на експертизу до спецiально призначених груп фахiвцiв або установ. Це знову ж таки вiдкриває можливостi персонального впливу на хiд таких подiй як через лобiювання обраного з числа iнших авторитетного депутата-спонсора та iнших членiв даного комiтету, так i через надання переконливих аргументiв i фактiв за або проти поданого законопроекту [5, с. 60].
Варто взяти до уваги i той факт, що порядок розгляду i пiдготовки висновку щодо законопроекту визначається вiдповiдним комiтетом, а тому вiдрiзняється вiд комiтету до комiтету.
пiд час вiдкритих слухань деякi органiзацiї можуть скористатися нагодою, щоб продемонструвати свою силу i зацiкавленiсть кiлькiсним складом своїх членiв, присутнiх на засiданнi комiтету.
Дiї на етапi обґрунтування законопроекту.
Вiдповiдно до Регламенту Верховної Ради України обґрунтування законопроекту разом iз текстом самого законопроекту та iншими документами подається в письмовiй формi. Але може трапитися таке, що пiд час попереднього розгляду законопроекту в постiйному комiтетi виникне потреба в додаткових поясненнях або свiдченнях iз боку його iнiцiатора.
При цьому постає питання, чи варто давати свiдчення? Щоб вiдповiсти на це запитання, лобiсту потрiбно зважити:
Чи достатньо глибоко вiн особисто володiє проблемою, щоб дати вичерпнi вiдповiдi на запитання членiв комiтету? Чи є iнша особа, яка квалiфiкованiше i переконливiше вiдповiсть на запитання?
Чи будуть корисними для справи додатковi пояснення членам комiтету, зробленi науково-технiчними експертами?
Чи можуть дати бiльше користi пояснення та свiдчення, пiдготовленi спiльно з iншими органiзацiями, що лобiюють з того ж питання?
з'ясувати, чи вносився подiбний законопроект ранiше? Якщо вносився, то дослiдити iсторiю його внесення;
якщо суть законопроекту неповнiстю ясна i зрозумiла, поговорити з депутатом-спонсором, чому його було внесено i яка користь очiкується вiд нього. Якщо є намiр пiдтримати законопроект, запитати в депутата-спонсора, як це краще зробити;
уважно вивчити очiкуванi соцiально-економiчнi та iншi наслiдки, фiнансово-економiчне обґрунтування та пропозицiї щодо покриття витрат держави на впровадження пропонованого законопроекту. Це надто важливо. Такi документи, як правило, готуються до обговорення законопроекту;
поговорити з iншими людьми, заiнтересованими в даному законопроектi, i довiдатися про їхню думку, а також про те, що вони говоритимуть пiд час його обговорення на засiданнi комiтету. Найкраще пiдготувати свiдчення у письмовiй формi, дотримуючись ряду правил. Зокрема лобiсту рацiонально:
3. Коротко сформулювати свої рекомендацiї, а потiм детально пояснити кожну з них. Дати вiдповiдi на наступнi запитання: До чого зводиться його особливий iнтерес? Яким чином вiн дiйшов до свого висновку? Хто матиме користь i в який спосiб?
4. Запропонувати свої доповнення, дати їх формулювання та вказати мiсце в текстi законопроекту, куди їх вставити.
5. По можливостi зупинитися на питаннi фiнансово-економiчного обґрунтування поданого законопроекту, тобто на його вартостi або передбачуваному заощадженнi витрат.
6. Уникати заїжджених клiше, зайвого багатослiв'я, сумнiвних узагальнень та улесливих суджень.
7. Наприкiнцi стисло узагальнити свою позицiю.
Необхiдно проявити терпiння. Кожного дня в комiтетi можуть проводитися читання законопроектiв, якi, здавалося б, мало пов'язанi мiж собою. Порядок розгляду законопроектiв може не збiгатися з тим, що зазначений у порядку денному. Це часто залежить вiд присутностi депутатiв, вiд iменi яких iнiцiюється законопроект. Спочатку слово надається депутату-спонсору, потiм - представникам державних органiв, дiяльнiсть яких має вiдношення до змiсту конкретного законопроекту. Іншим учасникам його обговорення слово надається в порядку їхньої реєстрацiї.
Треба зайняти зручне мiсце в кiмнатi, де засiдає комiтет, щоб швидко вийти до трибуни, коли буде надано слово для виступу.
Важливо пiдготувати необхiдну кiлькiсть копiй заяви та iнших документiв, щоб вистачило для всiх членiв комiтету, а також для представникiв преси i заiнтересованих осiб. Не треба роздавати документи особисто, можна передати їх секретарю пiд час виходу до трибуни або вiдразу ж пiсля виступу. У деяких комiтетах, як правило, поширюють копiї документiв до початку слухань. Копiї документiв готуються на аркушах, зручних за розмiрами для зберiгання в робочих папках депутатiв, де мiстяться тексти законопроектiв та iншi документи, якi додаються до них. Зверху на першiй сторiнцi заяви слiд поставити вихiднi реєстрацiйнi данi обговорюваного законопроекту.
звернуться до письмового свiдчення.
Виступ має бути якомога коротшим. В iншому випадку можна втратити контроль за увагою членiв комiтету. В бiльшостi комiтетiв час виступу регламентується.
Треба завоювати довiру до себе та уважно ставитися до членiв комiтету, якi прагнуть довiдатися про точку зору кожного. У них немає пiдстав збивати кого-небудь iз толку аби кидати виклик, проте в них є бажання поставити запитання, щоб до кiнця з'ясувати висловлювану точку зору. Якщо є можливiсть, слiд вiдповiдати на їх запитання вiдразу; якщо готової вiдповiдi немає, необхiдно сказати про це вiдверто й пообiцяти їм пiзнiше надати iнформацiю в письмовiй формi [2, с. 35].
Слiд бути готовим коротко узагальнити змiст своєї заяви, особливо у випадках, коли час на виступ вже вичерпано. Зайве переказувати або повторювати тi точки зору, що вже були висловленi попереднiми промовцями; можна просто зiслатися на них i додати свої мiркування.
законопроекту.
3. Лобiювання пiсля попереднього розгляду законопроекту в постiйному комiтетi
Пiсля закiнчення слухання законопроекту, пiдтримуваного або заперечуваного лобiюючою органiзацiєю, та пiсля того, як його iнiцiатор виступив на засiданнi комiтету, виникає питання: що робити далi? Найголовнiше - що-небудь робити! Наведенi аргументи - лише початок! Загальною помилкою бiльшостi органiзацiй, що готують законопроекти в iнiцiативному порядку, є те, що вони перестають стежити за розвитком подiй. Адже ще багато що можна зробити. Так, якщо пiд час попереднього розгляду законопроекту в комiтетi виникли якiсь запитання, що не отримали вiдповiдi, або очевидною була вiдсутнiсть повного обсягу потрiбної iнформацiї, необхiдно докласти всiх зусиль, щоб виправити положення. Потурбуватися про те щоб усi члени постiйного комiтету, особливо тi, що пiдтримують законопроект, одержали додаткову iнформацiю.
Якщо лобiст знає депутата, котрий йому симпатизує, вiн має порадитися з ним, якi кроки можна зробити далi. Необхiдно лобiювати кожного члена комiтету персонально, насамперед через членiв органiзацiї у виборчих округах, де вони обиралися як депутати, та через тих людей, якi мають з ними хорошi стосунки; прислуховуватися до депутатiв - членiв комiтету, до того, що їх турбує; виявляти особливу увагу до тих депутатiв, якi виказали свою стурбованiсть пiд час попереднього розгляду законопроекту; концентрувати свою увагу на тих членах комiтету, якi, як здається, ще не визначилися. Що ж до тих, хто рiзко виступив проти iнiцiйованого органiзацiєю законопроекту, то на них, напевне, впливати буде неможливо [3, с. 75].
Вiдомо, що секретарiат Верховної Ради України веде справу законопроекту. Цiнним було б попросити ознайомитися з нею. У цiй справi можуть бути листи або iнша iнформацiя, про що не згадувалося пiд час попереднього розгляду.
Лобiст може спробувати передбачити розподiл голосiв серед членiв комiтету за i проти пропонованого законопроекту. Якщо не очiкується потрiбної кiлькостi голосiв за, можна попросити своїх спiльникiв серед членiв комiтету вiдкласти голосування на певний час, щоб спробувати забезпечити необхiдну кiлькiсть голосiв на пiдтримку законопроекту.
Не слiд забувати, що за Регламентом Верховної Ради України (ст. 6. 3. 1) на визначення строкiв розгляду законопроектiв постiйними комiтетами може впливати погоджувальна рада депутатських груп (фракцiй). Тому можна звернутися до її членiв за пiдтримкою. Проходження кожного законопроекту, розпочинаючи з попереднього розгляду в постiйних комiтетах, потiм на засiданнях Верховної Ради України, завжди має унiкальний, але водночас i циклiчний характер. Як би далеко не просувалося його обговорення (у першому, другому i т. д. читаннi на пленарних засiданнях Верховної Ради України), пiсля зауважень i пропозицiй вiн знову й знову повертається до постiйних комiтетiв на доопрацювання. Тому робота лобiста з депутатами на рiвнi комiтетiв продовжується доти, доки законопроект не стане законом. Зрозумiло, лобiст чи лобiююча органiзацiя не можуть дозволити собi бути стороннiми спостерiгачами за долею свого законопроекту, на якому б етапi розгляду вiн не знаходився. Їхня робота має носити постiйний характер [1, с. 10]. Проходження й остаточне схвалення законодавчого акту залежать вiд конкретного роздiлу законодавства, розстановки сил у парламентi i багатьох iнших чинникiв, притаманних перехiдному етапу розвитку нашого суспiльства. Але визначальну роль у цьому регламентованому та вже закрiпленому в Конституцiї України процесi вiдiграє особистiсть депутата, його бажання i готовнiсть пiдтримати або не пiдтримати конкретний законопроект. Законодавець - жива людина, з усiма своїми сильними рисами характеру та недолiками, якi нелегко лiквiдувати. Виваженiсть дiй законодавця значно залежить вiд глибини його знань, iнформацiї, якою вiн володiє.
Висновки
Досвiдченi лобiсти та законодавцi доходять спiльної думки, що питання своєчасностi та повноти iнформацiї - особливо важливi у процесi законотворення i впливу на нього. Зрозумiло, що специфiка дiяльностi того чи iншого лобiста залежить вiд напрямку законодавства, на яке вiн збирається впливати, та вiд характеру органiзацiї, яку вiн представляє.
Але незалежно вiд цього всiм лобiстам у бiльшостi випадкiв доводиться так або iнакше виконувати таку роботу:
1. Збирати факти. Державне управлiння - це нескiнченна кiлькiсть конкретних фактiв, статистичних даних, економiчних показникiв, думок i рiшень, про якi потрiбно знати i в яких потрiбно розбиратися.
2. Інтерпретувати управлiнськi акцiї. Ключова функцiя лобiста в тому, щоб iнтерпретувати керiвництву органiзацiї значення управлiнських акцiй i потенцiальнi наслiдки законодавчих актiв, що мають бути прийнятi. Лобiсти часто прогнозують, що може вiдбутися у сферi законодавства, та рекомендують заходи щодо запобiгання можливим небажаним наслiдкам.
3. Інтерпретувати дiї органiзацiї. Пiд час щоденних контактiв iз членами парламенту i їхнiми помiчниками лобiст повiдомляє їм думку органiзацiй i конкретних груп громадськостi щодо законодавства. Лобiст має добре розумiтися у справах клiєнта i вiдношеннi органiзацiй до акцiй державного управлiння.
4. Захищати позицiї органiзацiї. Крiм надання окремих фактiв, лобiст вiд iменi клiєнта захищає його iнтереси, тобто переконує законодавця в необхiдностi пiдтримки або протидiї щодо певного законопроекту.
державними посадовцями, може бути каналом, що з'єднує державнi установи та компанiю або органiзацiю.
Список використаних джерел
1. Антоненко В. Г., Бабкiн В. Д., Бабкiна О. В., Бебик В. М., Головатий М. Ф., Горбатенко В. П. Полiтологiя. — К.: Академiя, 2008. — 567c.
2. Безаров О. Т. Полiтологiя. — Чернiвцi: БДМУ, 2007. — 326с.
3. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Полiтологiя. — К.: Знання, 2008. — 384с.
4. Іщенко М. П., Гаман П. І. Полiтологiя. — Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2007. — 387с.
5. Храмов В. О., Кучменко Е. М., Кучменко Б. А., Машковець М. П., Тiмкiн І. Ф. Полiтологiя. Загальний курс. — К.: ІПК ДСЗУ, 2007. — 482с.
| 
