Європейський Союз: склад, структура, цiлi та принципи
Нацiональний банк України
Харкiвська фiлiя
Наукова робота
з курсу Полiтологiя
на тему: Європейський Союз: склад, структура, цiлi та принципи
"
Виконала:
Змiст
Вступ
1. Історiя розвитку iдей про об'єднання Європи та будiвництво Європейського Спiвтовариства
2.Європейський Союз: цiлi i принципи
3. Полiтичнi органи ЄС
3. 3 Європарламент: склад, привiлеї, основнi питання
3. 5Європейська Рада
4. Критерiї асоцiйованого членства в ЄС для iнших держав
Висновок
Список лiтератури
Вступ
вiдносин. Однак масштаби i напрями розвитку багатостороннього регулювання в значнiй мiрi залежать вiд конкретних iнтересiв держав, полiтики їх урядiв i дiяльностi державних органiв, що беруть участь в мiжнародному подiлi працi.
Не торкаючись нацiонального суверенiтету його учасникiв, багатостороннє регулювання впливає на рiшення, що приймаються урядом по питаннях мiжнародних торгiвельно-економiчних вiдносин. В сферу державної полiтики входить не лише регулювання, але i сприяння розвитку мiжгосподарських зв'язкiв, надання пiдтримки учасникам зовнiшньоекономiчної сфери дiяльностi на мiжурядовому рiвнi i в рамках мiжнародних економiчних органiзацiй.
норми, в числi яких статут, процедура, членство, порядок прийняття рiшень. Вони можуть мiстити також наради, конференцiї, конгреси, якi здiйснюють свою дiяльнiсть, як правило, протягом обмеженого перiоду часу.
Методами взаємовiдносин в мiжнародному регулюваннi вважаються резолюцiї та директиви, що розробляються та приймаються мiжнародними органiзацiями, багатостороннi узгодження, що укладаються на мiжурядовому рiвнi, узгодження i домовленостi, консультацiї та спiвробiтництво на регiональному рiвнi та в неурядових органiзацiях.
Регулювання економiки та полiтики країн як в мiжнародному, так i в регiональному аспектi засновується на нормах мiжнародного публiчного та приватного права, якi регулюють вiдносини мiж державами, об'єднаннями, юридичними та фiзичними особами.
Порiвняння ЄС з iншими полiтичними структурами нелегка задача. У ЄС є ряд особливостей, притаманних звичайнiй мiжнароднiй органiзацiї, i, менш характерних, але певних рис федерацiї. При цьому останнi стають все бiльше визначними.
до чого-небудь без згоди цiєї держави. Органи в ЄС в значнiй мiрi автономнi. ЄС реально має значнi повноваження: право ЄС являється обов'язковим для держав-членiв. Рiшення ЄС набувають обов'язкового характеру в результатi прийняття їх органами, що надiленi повноваженнями у вiдповiдностi з Договором – Конституцiєю ЄС, – а не в зв'язку з тим, що були затвердженi державами-членами. Цi риси вiдрiзняють ЄС вiд звичайної мiжурядової органiзацiї. В минулому, характеризуючи цi риси, застосовувалось слово "нацiональнi", сьогоднi цей термiн є дещо застарiлим i застосовується слово "федеральнi".
1. І
сторiя розвитку iдей про об'єднання Європи та будiвництво європейського спiвтовариства
Новим важливим явищем в сучасному життi країн Захiдної Європи, i не тiльки, стала iнтеграцiя. Пiд останньою розумiють процес економiчного i полiтичного зближення, об'єднання.
Це, в свою чергу, тягне за собою необхiднiсть розширення ринкiв. Внутрiшнi ринки навiть великих держав виявилися недостатнiми. Ось чому характерним явищем пiслявоєнного перiоду став швидкий рiст взаємної торгiвлi промислово розвинутих країн, що свiдчить про процеси поглиблення розподiлу працi мiж ними. В пiслявоєнний перiод все бiльшу роль в мiжнародних економiчних вiдносинах став вiдiгравати вивiз капiталу. На базi взаємного руху капiталу мiж промислово розвинутими країнами одним з найбiльш полiтичних феноменiв пiслявоєнного розвитку становиться iнтернацiоналiзацiя капiталу, проявом якої виступило утворення великих мiжнародних компанiй монополiстичного типу – в формi картелi
Протирiччя мiж ростом iнтернацiонального господарського життя i вузькими ринками окремих держав покликало до життя процеси iнтеграцiї. Проте причини виникнення Європейського Союзу були не лише економiчнi, а й полiтичнi. Друга свiтова вiйна показала, наскiльки сильний є СРСР, а тому одним з полiтичних факторiв iнтеграцiї Європи було прагнення iмперiалiстичних держав згуртуватись перед обличчям свiтового соцiалiзму, а також закрiпити плацдарм НАТО в Європi.
Об'єднання в ЄС, головним чином, стало можливим тому, що держави психологiчно дозрiли, щоб створити це спiвтовариство, адже вони вже нацiонально сформованi держави.
Створення Європейського Союзу розпочалося з утворення у 1951р. Європейського об'єднання вугiлля i сталi (ЄОВС). До цього об'єднання увiйшли Францiя, ФРН, Італiя, Бельгiя, Нiдерланди, Люксембург.
або Спiльний ринок (ЄЕС). В 1967р. ЄОВС, ЄЕС i Євратом злилися в єдину органiзацiю – Європейський Союз. В 1968р. мита були вiдмiненi для країн-учасниць i замiненi загальним торговим тарифом.
У 1973р. членами ЄС стали Велика Британiя, Данiя й Ірландiя. В 1978р. в Брюсселi створюється Європейська валютно-фiнансова система. У 1981р. членами ЄС стає Грецiя, а в 1986р. – Іспанiя i Португалiя. В 1986р. був пiдписаний "Акт про Єдину Європу" i встановлений строк вiдкриття усiх кордонiв.
У 1995р. до ЄС входять Австрiя, Фiнляндiя, Швецiя. ЄС надав Польщi, Чехiї, Словаччинi, Румунiї, Угорщинi, Болгарiї, країнам Балтiї право на встановлення тiсних економiчних зв'язкiв i реалiзацiю гуманiтарних програм.
11 грудня 1991р. пiдписується Маастрихтський договiр про тiснiшу соцiально-економiчну iнтеграцiю, перехiд на єдину валюту (екю). 1 сiчня 1999р. на територiї країн Спiльного Ринку вводиться нова грошова одиниця – євро. Укладенi також Шенгенськi домовленостi про безперешкодний перетин кордонiв i лiквiдацiю митниць. 1 сiчня 1993р. в Європi був створений Єдиний ринок.
В 1992р. в Маастрицi (Нiдерланди) був пiдписаний главами держав та урядiв держав-членiв ЄС Договiр про Європейський Союз, який набрав чинностi у 1993р. Договiр додатково до нацiонального громадянства вводить громадянство ЄС, розповсюджує сферу вiдповiдальностi ЄС на iншi iнститути, розширює права Європейського парламенту з процедури прийняття спiльних рiшень, мiстить Положення про проведення спiльної зовнiшньої полiтики в сферi безпеки, про форми спiвробiтництва в сферi юстицiї та внутрiшнiх справ.
У 1996р. на конференцiї держав-членiв ЄС був розпочатий аналiз положень Договору, якi можуть переглядатися у вiдповiдностi з iдеями ЄС та цiлями, що сформульованi в загальних положеннях.
На сучасному етапi дiйсними членами ЄС являються 15 держав: Австрiя, Бельгiя, Великобританiя, Нiмеччина, Грецiя, Данiя, Ірландiя, Іспанiя, Італiя, Люксембург, Нiдерланди, Португалiя, Фiнляндiя, Францiя, Швецiя.
Отже, процес iнтеграцiї в Європi у виглядi Європейського Союзу посприяв зближенню країн Європейського континенту в економiчнiй, полiтичнiй та культурнiй сферах, що призвело до створення об'єктивно нової полiтичної ситуацiї в Європi.
2.Є
вропейський союз: цiлi i принципи
Як i кожна iнша органiзацiя, ЄС має певнi цiлi свого функцiонування та заснована на певних принципах.
1) повага нацiональних особливостей держав-членiв, системи правлiння яких заснованi на демократичних принципах;
2) повага прав людини у вiдповiдностi з Європейською Конвенцiєю про захист прав людини, яка була прийнята в 1950р., та конституцiйними традицiями, спiльними для держав-членiв.
¨ створення спiльного ринку, економiчного та валютного союзу;
¨ сприяння всюди в спiвтовариствi:
– стiйкому та не iнфляцiйному зростанню без шкоди навколишньому середовищу;
– високому рiвню конвергенцiї економiчної дiяльностi;
– високому рiвню зайнятостi i соцiального захисту;
– укрiпленню економiчних i соцiальних взаємозв'язкiв та солiдарностi держав-членiв.
¨ дiяльнiсть включає:
– вiдмiну мита та квот, а також iнших заходiв, якi мають аналогiчний ефект;
– проведення спiльної полiтики в галузi риболовства, сiльського господарства та транспорту;
– створення режиму, що забезпечує захист вiд недобросовiсної конкуренцiї на внутрiшньому ринку;
– зближення законодавств країн-членiв;
– укрiплення економiчного та соцiального зв'язку;
– пiдвищення конкурентоспроможностi промисловостi країн спiвтовариства;
– науковi дослiдження, удосконалення технологiй, створення транс'європейських мереж;
– сприяння: досягненню високого рiвня охорони здоров'я; забезпеченню освiти та професiйної пiдготовки високої якостi; полiпшенню захисту споживачiв;
– заходи в галузi енергетики, туризму та захисту громадянського населення при надзвичайних ситуацiях.
Таким чином, в Європi було створено сильне спiвтовариство, основною цiллю якого було досягнення загальноєвропейського добробуту через контролювання та регулювання майже усiх сфер суспiльного життя.
3. П
олiтичнi органи ЄС
Як i будь-яка iнша органiзацiя, ЄС має свої органи управлiння, кожен з яких має певнi визначенi повноваження та вiдповiдає за певну сферу. У вiдповiдностi з Договором iнститутами або органами ЄС являються:
1) Комiсiя;
2) Рада;
3) Європейський парламент;
4) Європейський суд;
5) Рахiвна палата.
3. 1 Комiсiя: склад, повноваження, ефективнiсть
Комiсiя являється виконавчим органом та несе вiдповiдальнiсть за дотриманням виконання Договору. Найбiльш важливi аспекти дiяльностi Комiсiї: представлення пропозицiй про полiтику спiвтовариства, посередництво мiж державами-членами з метою реалiзацiї цих пропозицiй, координацiя нацiональних полiтик держав-членiв та контроль за реалiзацiєю полiтики ЄС.
Комiсiя складається з 17 членiв, якi повиннi бути громадянами держав-членiв. В складi комiсiї повинен бути принаймнi один громадянин вiд кожної держави-члена.
У вiдповiдностi з Маастрихтським договором дiє нова процедура призначення членiв комiсiї, вперше застосована в 1995р. В першу чергу Уряди держав-членiв за спiльною згодою та пiсля консультацiй з Європарламентом вказують кандидата на пост Голови Комiсiї. Потiм Уряди держав-членiв в ходi консультацiй з кандидатом на посаду Голови пропонують i iнших осiб, кандидатiв в члени Комiсiї. Голова та члени Комiсiї, визначенi таким чином, пiдлягають пiдтвердженню в Європарламентi в якостi "єдиного органу". Пiсля цього вони призначаються на посади при наявностi згоди Урядiв держав-членiв. Члени Комiсiї призначаються на 5 рокiв.
Члени Комiсiї не можуть бути розiгнанi за iнiцiативою Урядiв держав-членiв, однак Комiсiя припиняє дiяти в повному складi у випадку винесення Європарламентом вотуму недовiри.
Члени комiсiї повнiстю незалежнi у виконаннi своїх обов'язкiв, що гарантовано Договором. Але баланс сил в спiвтовариствi такий, що Комiсiя хоча й є незалежною силою. не може виконувати свої обов'язки без спiвробiтництва з Урядами держав-членiв. Внаслiдок цього вона враховує нацiональнi iнтереси, i одна з її найважливiших задач – узгодження полiтики окремих держав-членiв та полiтики членiв ЄС для того, щоб уникнути конфлiкту з будь-якою державою-членом.
Мiж членами Комiсiї розподiляються сфери дiяльностi, кожний з них вiдповiдає за одне або декiлька питань. Розподiл вiдбувається за згодою самих членiв Комiсiї за участю Голови.
Апарат Комiсiї включає структурнi пiдроздiли, вiдомi як Генеральнi дирекцiї. Кожна з них очолюється Генеральним директором, який пiдкоряється вiдповiдному члену Комiсiї. Генеральнi дирекцiї пiдроздiляються на Дирекцiї, а тi, в свою чергу – на сектори. Існує також ряд спецiалiзованих служб. Одна з них – Юридична служба, котра забезпечує Генеральнi дирекцiї консультацiями по правовим питанням.
Кожен член Комiсiї в роботi спирається на допомогу Кабiнету, групи спiвробiтникiв, назначених особисто ним i безпосередньо йому пiдпорядкованих. Голови Кабiнетiв усiх членiв Комiсiї проводять регулярнi зустрiчi з метою координування дiяльностi i пiдготовки до засiдань Комiсiї.
Посадовi особи Комiсiї у вiдповiдностi з правом ЄС користуються привiлеями та iмунiтетами, найважливiший з яких – iмунiтет вiд переслiдування судом в державах-членах у зв'язку з дiями, скоєними посадовими особами при виконаннi своїх службових обов'язкiв, та звiльнення вiд податку на прибуток в державах-членах на заробiтну плату, яку вони отримують за роботу в ЄС.
цих повноважень.
Засiдання Комiсiї проходять при зачинених дверях та приймають рiшення простою бiльшiстю голосiв.
Коли Комiсiя виконує обов'язки по реалiзацiї норм, встановлених Радою, передбаченi спецiальнi процедури. Для збереження певного контролю Рада створює комiтет, якому Комiсiя повинна представити проекти актiв, якi планується випустити. В цiй комiтет входять представники Урядiв держав-членiв, а головує посадова особа Комiсiї.
Коли Комiсiя надiляється повноваженнями реалiзовувати норми, встановленi Радою, в конкретних випадках може бути необхiдним ряд процедур. Перша процедура має назву "Комiтетська консультацiйна процедура". Функцiї Комiтету носять виключно консультацiйний характер.
Друга – "Комiтетська управлiнська процедура" – передбачає передання Комiсiєю проекту Акту Комiтету. Пiсля цього Голова Комiтету призначає термiн, протягом якого Комiтет повинен висловити свою думку з приводу цього Акту. Якщо Комiсiя враховує думку Комiтету, Акт Комiсiї має заключний характер. Якщо ж Комiсiя не враховує думку Комiтету, Акт все одно може бути прийнятий, але в цьому випадку вiн повинен бути представлений до Ради.
Комiсiя здатна на багато чого, якщо користується довiрою держав-членiв. Самий великий недолiк Комiсiї – вiдсутнiсть полiтичної бази. Вона не апелює до суспiльної думки, обминаючи глав Урядiв держав-членiв, як могла б, якби призначалась i була пiдзвiтна Європарламенту.
3. 2 Рада ЄС
держав-членiв ЄС, кожна держава представлена Мiнiстром Уряду, уповноваженим представляти свiй Уряд. Зустрiч Мiнiстрiв закордонних справ часто називають "Загальна Рада". Всi засiдання Ради проходять при закритих дверях, i iнформацiя про них не публiкується. В роботi Ради також приймає участь Голова Комiсiї.
Пост Голови Ради протягом 6-ти мiсяцiв по черзi займають представники держав-членiв. В обов'язки Голови входять: зiбрання засiдань, виконання на засiданнях представницьких функцiй, органiзацiя голосування пiдписання прийнятих на засiданнях актiв. Держава-член, яка здiйснює представницькi функцiї, вiдiграє роль посередника у вiдносинах держав-членiв. В питаннях загальної зовнiшньої полiтики та полiтики безпеки вона представляє ЄС у вiдносинах iз зовнiшнiм свiтом.
Рада має власний Генеральний Секретарiат, структура якого схожа на структуру Комiсiї, однак перша набагато менша. Генеральний Секретарiат роздiлений на Генеральнi Дирекцiї, якi очолюються Генеральним Секретарем.
представниками є посли держав-членiв в ЄС. Корепер вiдiграє важливу роль у функцiонуваннi Ради. Питання, що пiдлягають вирiшенню в Радi, спочатку розглядаються в Корепер.
значення.
При цiй процедурi голоси держав –членiв розподiляються наступним чином:
Нiмеччина, Францiя, Італiя, Великобританiя –10 голосiв кожна;
Бельгiя, Грецiя, Нiдерланди, Португалiя –5 голосiв кожна;
Данiя, Ірландiя – 3 голоси кожна;
Люксембург – 2 голоси.
Загальне число голосiв – 76.
загроза блокувати рух i iнших, не пов'язаних питаннях; загроза блокувати наступнi засiдання i загроза виходу з ЄС. Тактика цього типу, якщо загрози реальнi, може бути дуже ефективною, але застосування її не проходить безслiдно. В iнших держав це викликає негативне вiдношення, i вони стають менш схильними до спiвробiтництва. Крiм того, бойкот чи вихiд з ЄС нанесуть державi, проти якої вони направленi, бiльш велику шкоду, нiж iншим державам. По цим причинам така поведiнка використовується державами лише у випадку, коли вирiшується питання життєвої вадливостi.
Враховуючи це, було б дивним, якби в ЄС не виникло традицiї, згiдно з якою прийняття рiшень бiльшiстю не повинно бути, якщо одна з держав-членiв вважає це рiшення таким, що ставить пiд загрозу її життєвi iнтереси. Така традицiя насправдi iснує, але рамки її дiї не визначенi. Якщо вважати, що право вето iснує тiльки тодi, коли це рiшення суперечить життєво важливим iнтересам держави, якої стосується це рiшення, iншi держави-члени мають повне право поставити це рiшення на голосування. За останнi роки процедури голосування стали бiльш загальноприйнятими, але з цього не випливає, що полiтичному вето покладений кiнець.
Це звичай, тому рамки його дiї завжди будуть залежати вiд консенсусу держав-членiв в той чи iнший момент. Якщо бiльшiсть держав-членiв проти голосування (або вiдмовляється голосувати так як визначає право однiєї з держав-членiв стверджувати, що пiд загрозою знаходяться її життєво важливi iнтереси), пропозицiю буде заблоковано, якщо ж нi – голосування буде проведено.
3. 3 Європарламент: склад, привiлеї, основнi питання
що визначає прямi вибори, передбачає, що до прийняття унiфiкованої процедури виборiв кожна держава-член має право прийняти власну процедуру проведення виборiв. На сьогоднi узгодження вiдносно унiфiкованої системи не досягнуте, головним чином через небажання Великобританiї погодитися з пропорцiйним представництвом; таким чином, питання – в законодавствах держав-членiв, а системи виборiв в рiзних державах рiзнi.
Члени Європарламенту (ЧЄП) можуть бути одночасно i членами Нацiональних парламентiв. Але стаття Акту 6 (1), що є додатком до рiшення Ради ЄС, визначає перелiк повинностей, з якими виконання обов'язкiв ЧЄП несумiсне. Найважливiшi з них наступнi: член Уряду держави-члена, член Комiсiї, суддя, Генеральний адвокат, секретар суду ЄС, або посадова особа iнституту ЄС на перiод виконання своїх обов'язкiв.
ЧЄП отримують такий же оклад, як i їх колеги по парламентам держав-членiв; рiзниця мiж ними значна i змiнюється в залежностi вiд того, яку державу-члена вони представляють. З окладу ЧЄП в державi, яку вони представляють, знiмається податок на прибуток. ЧЄП мають значнi надбавки до окладу, з яких в державах-членах ЄС податок не знiмається. Для ЧЄП встановлений ряд привiлеїв та iмунiтетiв, найважливiшi з яких: свобода руху до мiсць засiдань Парламенту i назад; iмунiтет до процесуальних дiй по вiдношенню до висловленої думки або голосування пiд час виконання ними службових обов'язкiв; iмунiтет вiд арешту та переслiдування судом. Останнi iмунiтети дiйснi лише на перiод сесiї Парламенту, але так як вона триває протягом всього року, це обмеження не має значення. Парламент сам може прийняти рiшення про лiквiдацiю останнiх iмунiтетiв.
ЧЄП розмiщуються в залi засiдань у вiдповiдностi з партiйною належнiстю, а не по державам-членам. Правила процедури передбачають офiцiйне визнання європейських полiтичних партiй i для визначених таким чином партiй iснують рiзнi як процедурнi, так i адмiнiстративнi переваги. Для отримання визнання партiя повинна об'єднати певний мiнiмум ЧЄП. Бiльшiсть партiй представляють собою коалiцiї партiй держав-членiв, в деяких випадках одна з партiй може вiдiгравати домiнуючу роль. Наприклад, Партiя європейських соцiалiстiв включає ЧЄП-лейбористiв iз Великобританiї i соцiал-демократiв iз iнших держав-членiв; Європейська народна партiя включає в себе Християнських демократiв з Нiмеччини та iнших країн, а в теперiшнiй час – також консерваторiв Великобританiї. Ступiнь єдностi в цих партiях рiзна, i у вiдношеннi деяких питань нацiональнi прiоритети стають важливiшими, нiж лояльнiсть по вiдношенню до одної з полiтичних груп.
Характерна риса Європарламенту – роль, яку виконують комiтети. Ряд комiтетiв забезпечують пiдготовку пленарних засiдань. Якщо передаються питання для обговорення в Парламентi, вони в першу чергу розглядаються у вiдповiдному комiтетi з послiдуючим обговоренням в Парламентi на основi представленого вiдповiдним комiтетом докладу.
Договiр про ЄС зобов'язує головуючу державу-члена консультуватися з Європарламентом по важливим питанням загальної зовнiшньої полiтики та полiтики безпеки i передбачає, що Парламент може звернутися з питаннями до Ради ЄС, має право утворювати комiтети (тимчасовi), для розгляду порушень або неправильного використання прав ЄС ( за винятком випадкiв, коли питання являється предметом розгляду суду). Детальнi умови, що передбачають використання прав по розслiдуванню, повиннi бути встановленi спiльною згодою мiж Європарламентом, Радою та Комiсiєю.
Любий громадянин ЄС має право звернутися з петицiєю в Європарламент з питання, що входить в сферу компетенцiї ЄС i яке стосується його безпосередньо.
суду. Омбудсмен призначається пiсля кожних виборiв Європарламенту i виконує свої обов'язки до наступних виборiв. Вiн має право на повторне призначення. Вiн повнiстю незалежний при виконаннi своїх обов'язкiв.
У випадку, коли омбудсмен встановлює факт поганого управлiння, вiн направляє справу в заiнтересований заклад, який має протягом 3-х мiсяцiв повiдомити свою точку зору. Пiсля цього омбудсмен направляє повiдомлення до Європарламенту i заiнтересованi заклади.
Повноваження Парламенту рiзнi в залежностi вiд того, на основi яких положень приймається той чи iншiй захiд: в деяких випадках Парламент має досить широкi повноваження, а в iнших вiн має тiльки право проведення консультацiй.
У вiдповiдностi з цiєю процедурою Комiсiя надає пропозицiю в Раду ЄС, яка в свою чергу передає її в Парламент для отримання остаточного пiдсумку Парламенту. На першiй стадiї пропозицiя розглядається в одному з комiтетiв Парламенту, який складає доповiдь та проект рiшення Потiм цi документи передаються до Парламенту повного складу, який дає остаточне рiшення (позитивне чи негативне), i можна внести поправки до пропозицiй. Комiсiя може модифiкувати свою пропозицiю, спираючись на рiшення Парламенту, але нi Комiсiя, нi Рада не лише не зобов'язанi дотримуватися рiшення Парламенту, але й давати йому пояснення у зв'язку з вiдхиленням цього рiшення.
що Парламенту запропоновано дати остаточне рiшення, чи вiн реально повинен представити це рiшення? Якщо вiн повинен реально представити це рiшення, то Парламент може вiдкласти прийняття нормативного акту на невизначений термiн, просто не даючи свого остаточного рiшення. Якби таке було можливим, право отримати консультацiю перетворилося б в право вето. В своєму рiшеннi Суд вказав, що аналiз вимоги консультацiї передбачає, щоб Парламент надав остаточне рiшення. Неможливо прийняти точку зору, що потреба задоволена, якщо Рада просто попросила остаточне рiшення. В разi, якщо пiсля отримання рiшення Парламенту в пропозицiю внесенi поправки, то завжди треба отримати нове рiшення Парламенту, процедура чого стане дуже громiздкою, так як вносити доповнення часто необхiдно для згоди держав-членiв у Радi ЄС. Тому Суд постановив, що, якщо положення остаточного тексту акту майже iдентичнi положенням, що мiстяться в варiантi, який представлений Парламентом, необхiднiсть в повторних консультацiях хникає. Якщо змiнений текст має суттєвi вiдмiнностi вiд того, який був направлений в Парламент, вiн має бути знову направлений в Парламент. Якщо це не буде здiйснено, то акт буде визнано недiйсним.
Нормоутворення – не єдине питання, за яким повиннi проводитися консультацiї з Парламентом. Ще одна сфера, де дiють такi обов'язки, – мiжнароднi узгодження мiж ЄС та державами, що входять до його складу. Процедура укладення мiжнародних договорiв у вiдповiдностi з договором про ЄС змiнена в результатi внесення Маастрихтським договором поправок.
В деяких випадках на сьогоднiшнiй день Парламент має право вето; у всiх iнших випадках у вiдповiдностi з Договором про ЄС, за винятком угод по тарифам та торгiвлi, Парламент має право проводити консультацiї. Але чiтко сформульовано, що Рада може встановити Парламенту термiн для прийняття рiшення, i при вiдсутностi остаточного рiшення у встановлений термiн Рада може дiяти без нього.
У вiдповiдностi з Договором про ЄС головуюча держава-член повинна консультуватися з Європейським Парламентом по важливим питанням i основним альтернативам загальної зовнiшньої полiтики i полiтики безпеки, i повинна забезпечити, щоб позицiї Європарламенту були належним чином взятi до уваги. Але, в зв'язку з тим, що Суд ЄС не має повноважень в данiй сферi, будь-якi юридичнi санкцiї у випадку, якщо це не буде виконано, неможливi.
В рядi випадкiв Парламент повинен давати згоду на акт, що приймається Радою. В таких випадках Парламент має право вето. Перший випадок стосується нормоутворення: Парламент повинен надати згоду на положення, прийнятi Радою ЄС з метою сприяти втiленню прав громадян Європейського Союзу на вiльне пересування i постiйне проживання на територiї держав-членiв. Другий випадок стосується мiжнародних угод: згода Парламенту повинна бути отримана при укладеннi цих угод, що встановлюють особливi iнституцiональнi рамки шляхом створення процедур спiвробiтництва, узгоджень, що мають важливе бюджетне значення для ЄС, узгоджень, що тягнуть за собою поправки до акту, який прийнятий у вiдповiдностi зi спiльною законодавчою процедурою.
Але Парламент не має права вето у вiдношеннi до узгодження , якщо воно вiдноситься до сфери, в якiй внутрiшнi правила можуть бути прийнятi тiльки у вiдповiдностi з процедурою спiвробiтництва, або спiльною законодавчою процедурою, крiм ситуацiї, коли змiни акту необхiднi.
Третiй випадок, коли Парламент має право вето: Парламент, що приймає рiшення бiльшiстю голосiв членiв (абсолютною бiльшiстю, а не бiльшiстю голосiв), повинен дати згоду на вступ нових держав-членiв в ЄС.
У вiдповiдностi з Маастрихтським договором Парламент має ще одне повноваження – затвердження призначення Голови та iнших членiв Комiсiї: пiсля висунення державами-членами вони пiдлягають "в якостi єдиного органу" затвердженню голосуванням в Європейському Парламентi. Але, так як Парламент зобов'язаний затвердити всi призначення на посади, вiн не має можливостi скористатися правом вето по вiдношенню до окремих кандидатiв. Якщо Парламент принципово проти одного з кандидатiв, вiн може не затвердити всi призначення, доказавши цим самим, що вiн готовий змiнити своє рiшення у випадку, якщо призначення, проти якого вiн настроєний, буде вiдмiнене. У вiдповiдностi з Договором встановлене правило, що якщо Парламент не затверджує нову Комiсiю, члени Комiсiї продовжують виконувати свої функцiї, в результатi, члени дiючої Комiсiї повиннi продовжувати виконання своїх обов'язкiв до моменту вирiшення протирiччя.
в 2/3 поданих голосiв, що представляють бiльшiсть членiв Європейського Парламенту. Але ця процедура також передбачає, що вiдставка набирає сили тiльки пiсля призначення нової Комiсiї. Таким чином, якщо Парламент не затверджує запропонований Радою новий склад Комiсiї, який фактично може бути тим же, дiюча Комiсiя може виконувати свої обов'язки скiльки завгодно. В результатi це повноваження має обмежене значення i реально поки не використовувалось, частково тому, що Комiсiя та Парламент являються самими проєвропейськими з усiх полiтичних iнститутiв i майже завжди дiють разом.
Отже повноваження Європейського Парламенту уже закрiпленi в нормальних умовах за законодавчими органами федерацiї. Але вони поступово розширюються – завжди, коли в договори, що стосуються заснування ЄС вноситься нова поправка, парламент отримує деякi додатковi повноваження.
3. 4 Європейський Суд та його полiтика
на суперечки мiж державами-членами i iнститутами, iнститутами та iндивiдами. Вiн уповноважений давати заключення вiдносно iнтерпретацiї Договору, законностi рiшень ЄС i Європейського Центрального банку.
складовi полiтики Суду ЄС:
1) Укрiплення Спiвтовариства;
2) Розширення сфери i пiдвищення ефективностi права Спiвтовариства;
Цi складовi можуть бути об'єднанi як сприяння європейськiй iнтеграцiї. Не на всi суди, звичайно, здiйснює вплив полiтика, але в Судi ЄС вона вiдiграє особливо важливу роль: Суд може для досягнення полiтичних цiлей навiть проiгнорувати сформульованi положення Договору.
Приклад цього – справа, яка стосувалася рiшення Європейського Парламенту, що передбачає виплати грантiв з бюджету ЄС полiтичним партiям, пiд видом покриття розходiв в зв'язку з iнформацiйною компанiєю для роз'яснення електорату механiзму роботи Парламенту в перiод виборiв 1984р.; але фактично призначених для покриття розходiв партiй у зв'язку з виборами. Формула розподiлу засобiв була бiльш вигiдною для партiй, якi були представленi в Парламентi до виборiв, i допускала дискримiнацiю по вiдношенню до партiй, якi боролися за те, щоб бути представленими в перший раз. Одна з партiй з останньої категорiї Французька екологiчна партiя подала в Суд ЄС з метою анулювання рiшення. Суд здiйснює нагляд за законнiстю актiв Парламенту, Ради, Комiсiї. Рiшення щодо цiєї ситуацiї було прийнято в 4 етапи. На першому етапi констатувалося, що Спiвтовариство дiє не основi принципу верховенства права i акти як держав-членiв, так i iнститутiв ЄС з метою забезпечення вiдповiдностi Договору є об'єктом контролю Суду. на другому етапi з'ясувалося, що в Договорi ЄС не закрiпленi повноваження переглядати акти Парламенту, так як в перiод його укладення Парламент не мав повноважень приймати акти, що стосуються iнтересiв третiх сторiн. На третьому етапi пiдкреслювалося, що Парламент отримав такi повноваження, зокрема в бюджетних угодах i Актi про прямi вибори. На четвертому етапi був зроблений висновок, що якщо акти Парламенту не виступали об'єктом контролю з боку Суду, то це суперечить духу Договору.
3. 5.Європейська Рада
В 1974р. було прийнято рiшення, що глави держав-членiв, а також мiнiстри закордонних справ будуть регулярно проводити зустрiчi на вищому рiвнi. Через деякий час цi зустрiчi отримали офiцiйний статус i стали називатися Європейською Радою. В 1986р. Європейська Рада отримала правове закрiплення.
Маастрихтський договiр передбачає, що Європейська Рада дає ЄС необхiдний iмпульс для розвитку i визначає загальнi полiтичнi орiєнтири. Голова Комiсiї i один з членiв Комiсiї можуть брати участь в засiданнях Європейської Ради, якi вiдбуваються двiчi на рiк пiд головуванням глави державного уряду держави-члена, яка головує в Радi.
Дискусiї в рамках Європейської Ради стосуються як питань, пов'язаних з ЄС, так i зовнiшнiх питань. Якщо проводиться обговорення питань, пов'язаних зi Спiвтовариством, Європейська Рада може дiяти в якостi Ради Європейського Спiвтовариства. Право Спiвтовариства не має положень, що заважають тому, щоб держави-члени були представленi на засiданнях Ради главами держав або урядiв. Але на практицi, навiть коли Європейська Рада розглядає питання, пов'язанi зi спiвтовариством, вона бере до уваги лише загальнi полiтичнi питання; вони потiм набувають юридичної форми на засiданнях Ради, що проводяться на рiвнi мiнiстрiв.
4. К
ритерiї асоцiйованого членства в ЄС для iнших держав
документах ЄС, якi умовно можна подiлити на двi основнi групи.
По-перше, країни, що претендують на повноправне членство в ЄС, повиннi мати ринкову економiку, яка вже функцiонує (тобто не перехiдну до ринку, а саме ринкову), бути здатними витримувати конкуренцiю, брати повноцiнну участь у ринкових зусиллях в рамках ЄС.
"стратегiю приєднання" з видiленням прiоритетiв, конкретних дiй, в тому числi в сферi формування ринкової економiки, удосконалення органiв державного управлiння, соцiальної та регiональної полiтики, полiтики щодо ключових галузей господарювання.
Така стратегiя розрахована на те, що кожна країна щорiчно буде проводити аналiз того, наскiльки вона наближається до вступу в ЄС.
Кожна з країн-претендентiв розробляє свою Нацiональну програму iнтеграцiї в ЄС. Структура програми вiдповiдає критерiям оцiнки Євросоюзу. Критерiями оцiнки того, що в країнi функцiонує ринкова економiка, визначенi наступнi:
– технологiчний рiвень виробництва;
– рiвень конкурентоспроможностi виробництва;
– прогрес у формуваннi ринкової iнфраструктури.
Заслуговує на увагу той факт, що досягнення певних макроекономiчних показникiв ще не гарантує вступ до Євросоюзу. Головним є проведення реформ, функцiонуюча ринкова економiка, конкурентоспроможнiсть виробникiв. Мотивацiєю для прийняття нових членiв до ЄС є безпека в Європi.
Проблеми європейської iнтеграцiї стали актуальними для багатьох країн. Інтеграцiйнi процеси, якi характернi для сучасної епохи, стосуються як сфери мiждержавних вiдносин, так i нацiональних економiк. Можна впевнено стверджувати, що цей процес мiстить у собi величезнi можливостi для вирiшення полiтичних i соцiально-економiчних проблем суб’єктiв регiональної iнтеграцiї.
Подальша iнтеграцiя i розвиток Європейського Спiвтовариства має значний перспективний характер. Ця перспективнiсть проявляється у тому, що Європейське Спiвтовариство все бiльше прямує до такої форми як конфедерацiя з тiєю лише рiзницею, Європейський Союз можна вважати бiльш довготривалим, нiж взагалi бувають конфедерацiї. Обґрунтувати цей факт можна таким чином.
По-перше, народи Європи, створюючи тiсний союз мiж собою, мали на метi забезпечити мирне майбутнє, засноване на спiльних iнтересах кожної європейської нацiї. Крiм того, ЄС послiдовно спирається на загальнолюдськi цiнностi: гiднiсть, свободу, рiвнiсть i солiдарнiсть. Ґрунтуючись на засадах демократiї та верховенства права, в основу своєї практичної дiяльностi ЄС поставив людину заснувавши громадянство Європейського Спiвтовариства i створивши простiр свободи, безпеки та справедливостi. Отже, нi про яке порушення прав людини не може бути й мови, бо ЄС постiйно намагається зберiгати i розвивати загальнолюдськi цiнностi, водночас поважаючи рiзноманiтнiсть культур i традицiй народiв Європи, а також нацiональну iдентичнiсть держав-членiв та органiзацiю їх органiв влади на нацiональному, регiональному та мiсцевому рiвнях. ЄС постiйно сприяє збалансованому, сталому та всебiчному розвитку держав-членiв i забезпеченню вiльного руху осiб, товарiв, послуг, капiталiв.
По-друге, ЄС iснує як спiвробiтництво держав, об’єднаних на основi права. І це цiлком зрозумiло, адже лише союз, заснований на вiльному волевиявленнi його членiв може надiйно iснувати протягом тривалого часу.
По-третє, ознакою наближення до конфедерацiї є вiдкритiсть кордонiв мiж державами-членами, для перетину яких не потрiбно спецiальних документiв.
По-четверте, країни, що входять до складу ЄС, мають єдинi митнi правила, єдину грошову одиницю.
Подальша перспектива розвитку Європейського Спiвтовариства також пов’язана iз розширенням ЄС як за територiєю, так i за населенням приблизно у пiвтора рази внаслiдок подальшого вступу країн. Але майбутнiй процес розширення буде набагато складнiшим, нiж попереднiй, оскiльки є значно бiльшим за масштабами й охоплюватиме не лише економiчнi аспекти, а й зовнiшню полiтику, внутрiшнi справи. Складнiсть буде полягати в досягненнi балансу мiж доцентровими силами iнтеграцiї, i у визначеннi спiльних iнтересiв та переваг, та прагненням держав зберегти свiй суверенiтет i нацiональну самобутнiсть.
Бiльшiсть народiв “старого свiту” зi своєю багатовiковою державнiстю та iсторiєю, незважаючи на всi складностi та труднощi, вже увiйшли або в найближчi 3-5 рокiв увiйдуть до об’єднаної Європи, забезпечивши собi надiйнi можливостi для подальшого прогресу в усiх сферах життя, бо саме Європейське Спiвтовариство буде вiдiгравати провiдну роль у забезпеченнi економiчного та соцiального розвитку та полiтичної стабiльностi на континентi на довгострокову iсторичну перспективу, i саме ЄС повинна стати в майбутньому гарантом збереження усiх загальнолюдських цiнностей та добробуту загальноєвропейської спiльноти.
В
исновок
На теперiшнiй момент вiдомi два факти: перший – федерацiйний елемент в Спiвтовариствi хоч i реальний, але має обмежений характер; другий – демократичний елемент хоч також i реальний, але в ще бiльшiй мiрi обмежений. Можливо, мiж цими двома фактами є зв'язок: ймовiрнiсть того, що федерацiйний елемент може значно пiдсилюватися в умовах, коли обмежений демократичний елемент, дуже мала. Значного розширення бюрократiї не буде. Подальша iнтеграцiя буде здiйснюватися шляхом розширення повноважень Європейського Парламенту.
Найважливiшi повноваження, якi будуть переданi Європейському Парламенту наступнi:
"сенатом", що представляє iнтереси держав-членiв);
2) Повний об'єм повноважень по вiдношенню до прийняття бюджету;
3) Повноваження по контролю за виконавчою вiткою влади.
Якщо розвиток подiй буде таким, Комiсiя трансформується в уряд – пiдзвiтний Парламенту – а Рада стане "сенатом", що буде представляти iнтереси держав-членiв.
З часу ,коли були створенi три Спiвтовариства, вiдбулося багато змiн, що стосуються розподiлу повноважень серед полiтичних iнститутiв. Європейський Парламент, перший раз вибраний в результатi прямих виборiв в 1979р., значно розширив свої повноваження, в основному в сферi бюджету, але також i в iнших сферах, зокрема в законодавчiй. Розподiл повноважень мiж Комiсiєю та Радою ЄС змiнився рiзним шляхами. Повноваження Комiсiї по вiдношенню до iнших iнститутiв були найбiльшими в перiод, коли iснувало одне ЄОВС, так як у вiдповiдностi iз Договором про нього передбачалося, що Комiсiя буде домiнуючим органом влади. Договiр ЄС передбачає зменшення ролi Комiсiї та посилення позицiй Ради Європейського Спiвтовариства. Це можна пояснити тим, що на вiдмiну вiд Договору ЄОВС Договiр ЄС визначає лише основну, першочергову направляючу полiтику; решту вiднесено до компетенцiї iнститутiв. В цих умовах не слiд дивуватися, що держави-члени наполягли на прiоритетi позицiй Ради ЄС.
Наступнi змiни в розподiлi повноважень вiдбулися пiсля того, як Договiр набрав чинностi. Вiдмова протягом багатьох рокiв вiд використання прийняття рiшення бiльшiстю голосiв значило, що прийняття правових норм залежало вiд переговорiв в Корепер та Радi ЄС. Ця обставина зменшила значення повноважень Комiсiї представляти пропозицiї; збiльшення престижу i значення посади голови знизило роль Комiсiї як посередника i створення Європейської Ради виявилося кроком назад до традицiйних мiжурядових процедур.
Але в 80-х рр. позицiя Комiсiї почала пiдсилюватися. З моменту вступу в силу Єдиного Європейського акту рiшення в Радi бiльшiстю голосiв приймалися все частiше; в той же час Комiсiя пiд керiвництвом Жака Дегора стала бiльш наполегливою.
Важливi змiни вiдбулися в сферi права: в рядi ключових рiшень Суд ЄС закрiпив позицiї права Спiвтовариства настiльки, що по характеру правової системи в теперiшнiй час Спiвтовариство володiє бiльшiстю характеристик федерацiй. Найбiльш яскравою рисою цього процесу був розвиток доктрини прямої дiї норм Спiвтовариства (принцип, у вiдповiдностi з яким право ЄС повинно застосовуватися судами держав-членiв як їх внутрiшнє право) i затвердженнi верховенства права ЄС над правом держав-членiв. Ще однiєю рисою стало розширення компетенцiї ЄС, особливо в мiжнароднiй сферi. В результатi ЄС став бiльш федеративним в правовiй сферi, нiж в полiтичнiй
С
писок лiтератури
1. Воронов К. Пятое расширение ЕС: судьбоносный выбор // мировая экономика и международные отношения, №9, 2002 г. с. 59-69.
2. Герчикова А. А. Международные экономические организации. М.: 2001г., с. 236-243.
3. Барч Я. Європейська iнтеграцiя – суверенiтет – самовизначення // Економiчний часопис №4, 2001р. с. 3-6.
4. Будзiнський Т. Закономiрностi європейської iнтеграцiї: вiд економiки до полiтики // Економiст №2, 1999р. с. 32-37.
5. Дiкон Боб Глобальна соцiальна полiтика: мiжнароднi органiзацiї й майбутнiй соцiальний добробут. К.: Основи, 1999.
6. Жуков В. И. Международные экономические отношения. М., 2000 с. 392-401.
8. Романюк О. Історичнi вiхи та сьогодення Європейського Союзу: загальний огляд // Вiсник Укр. акад. держ. управ. при Президентi України, 1999 №1, с. 89-101.
9. Топорчик Б. Европейское право: Учебник – М.: Юрист, 1998 – 456.
10. Хартин Т. К. Основы права Европейского Сообщества: введение в конституционное и административное право Европейского Сообщества. М.: Юнити: Закон и право; 1998 – 703с.
| 
