Економiчнi чинники регiональної полiтики в Українi
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Кафедра полiтологiї
Індивiдуальне завдання
З дисциплiни: «Полiтика i економiка»
На тему: «Економiчнi чинники регiональної полiтики в Українi
»
Косова А. С.
Прийняла: ас. Павлова Л.І.
м. Луганськ, 2007
Змiст
1. Тенденцiї соцiально-економiчного розвитку регiонiв України.
1. 1. Диспропорцiйний характер регiонального розвитку.
1. 2. Регiональна соцiально-економiчна дезiнтеграцiя України.
2. Особливостi економiчної полiтики регiонального розвитку України на сучасному етапi.
2. 1. Інвестицiйний клiмат в Українi та iнвестицiйна привабливiсть регiонiв.
2. 2. Транскордонне спiвробiтництво.
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
Актуальнiсть теми.
Питання розвитку i взаємодiї регiонiв, взаємовiдносин регiональних i центральних органiв влади є надзвичайно актуальними для України. Адже вiдсутнiсть обґрунтованої полiтики регiонального розвитку держави на попередньому етапi призвела не лише до зростання диспропорцiй та загострення економiчних i соцiальних проблем, але й до суттєвої економiчної й суспiльно-полiтичної дезiнтеграцiї держави.
Змiцнення державностi України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням мiсцевих ресурсiв, переваг територiального подiлу працi та запобiгання ускладнень на полiтичному, економiчному, мiжетнiчному пiдґрунтi, що повинна забезпечити регiональна полiтика як складова загальнодержавної полiтики. Визначення короткострокових i стратегiчних завдань полiтики регiонального розвитку, прийняття ефективних рiшень з питань його регулювання потребує аналiзу стану та тенденцiй економiчного i соцiального розвитку регiонiв.
трансформацiйних процесiв, кардинальною змiною вiдносин власностi, трансформацiями системи державного управлiння тощо.
Об
’
даної роботи є вплиа економiчних чинникiв на регiональний розвиток держави.
Мета та завдання роботи.
Метою даної роботи є аналiз економiчних чинникiв розвитку регiональної полiтики в Українi.
- проаналiзувати тенденцiї соцiально-економiчного розвитку регiонiв України;
Нинiшнiй рiк вносить суттєвi корективи в процеси регулювання регiонального розвитку, водночас створюючи певнi ризики для повномасштабної реалiзацiї визначених Президентом України завдань державної регiональної полiтики. Запровадження полiтичної реформи кардинально змiнює формат системи управлiння регiональним i мiсцевим розвитком, розподiл повноважень i вiдповiдальностi за розвиток територiй. Передача основних повноважень щодо регiонального й мiсцевого розвитку органам самоврядування вiдбувається за вiдсутностi адекватної системи й механiзмiв контролю за ефективнiстю рiшень i дiй цих органiв: з одного боку, послаблюється вертикаль виконавчої влади, з iншого - не сформованi дiєвi механiзми контролю мiсцевої влади громадами. У цiй ситуацiї держава зобов'язана посилити увагу до питань регiональної полiтики, в тому числi до постiйного системного монiторингу соцiально-економiчного розвитку територiй.
Загалом у 2005 роцi спостерiгався певний дисонанс мiж динамiкою економiчних i соцiальних процесiв у регiонах: в той час, як динамiка економiчних показникiв уповiльнилася i набула стохастичного характеру, соцiальнi показники суттєво покращились. Така ситуацiя є закономiрним наслiдком динамiки макроекономiчних процесiв у державi, що через структурнi особливостi має рiзний прояв у регiонах, прийняття низки рiшень щодо вiдмiни податкових пiльг для окремих галузей та територiй. Минулого року зберiгалась сформована ранiше позитивна тенденцiя, коли бiльш високi темпи економiчного зростання характернi для регiонiв iз вiдносно невеликим економiчним потенцiалом.
Соцiально-економiчна полiтика Президента України та Уряду у 2005 р. була акцентована насамперед на пiдвищеннi соцiальних стандартiв життя населення. Наслiдком цього стало покращання показникiв доходiв населення, рiвня заробiтної плати, ситуацiї на ринку працi, соцiального забезпечення тощо в усiх регiонах.
Фактично лише впродовж останнiх 5-6 рокiв проблеми регiонального розвитку одержали належну оцiнку як необхiдна передумова i складова соцiально-економiчного поступу держави. Окремi роздiли, присвяченi державнiй регiональнiй полiтицi, стали невiд'ємною складовою найважливiших державних стратегiчних документiв. Здiйснено значну роботу зi створення нормативно-правової бази та iнституцiйного забезпечення регiональної полiтики, розроблення й запровадження економiчних механiзмiв регулювання регiонального розвитку, здiйснено кроки щодо децентралiзацiї державного управлiння.
Стратегiчним напрямом дiй Президента України та Уряду щодо посилення мiжрегiональної економiчної iнтеграцiї, подальшого пiдвищення соцiальних стандартiв життя населення та забезпечення динамiчного економiчного розвитку кожного регiону має стати системний пiдхiд до формування та реалiзацiї державної полiтики регулювання регiонального розвитку. Остання повинна стати вирiшальною у реалiзацiї принципу регiоналiзацiї та зростання ролi регiонiв у забезпеченнi загальнонацiональних iнтересiв, збалансуваннi мiжрегiональних стосункiв на основi критерiїв ефективностi i соцiальної доцiльностi.
повиннi бути спрямованi на створення сприятливих умов для широкого розвитку пiдприємництва, бiльш активне управлiння iнвестицiйними та iнновацiйними процесами, створення передумов для формування регiональних ринкiв й розбудови ринкової iнфраструктури.
1.
Тенденцiї соцiально-економiчного розвитку регiонiв України
1. 1.
Диспропорцiйний характер регiонального розвитку
Тенденцiї економiчного зростання, що сформувалися в державi впродовж кiлькох останнiх рокiв, реалiзуються через активiзацiю економiчного життя регiонiв. Проведений аналiз свiдчить про зростання у 2001-2004 роках практично в усiх регiонах обсягiв промислового виробництва, обсягiв iнвестицiй в основний капiтал, рiвня реальної заробiтної плати тощо. При цьому спостерiгається позитивна тенденцiя бiльш високих темпiв економiчного зростання у менш розвинених регiонах. Темпи приросту деяких основних макроекономiчних показникiв у 2003-2004 рр. наведено у таблицi 1. 1.
15,8%, у 2004 р. - на 12,5 %. Найбiльший прирiст одержано в машинобудуваннi (35,8% у 2003 р. та 28,0 % у 2004 р.), целюлозно-паперовiй та полiграфiчнiй промисловостi (25,7% та 25,9 % вiдповiдно), виробництвi деревини та виробiв iз неї (23,6% та 25,5 %), харчовiй промисловостi та переробцi сiльськогосподарських продуктiв (20% та 12,4 %).
Галузевi особливостi зростання промислового виробництва обумовили його регiональну диференцiацiю. Серед регiонiв найбiльший прирiст промислового виробництва у 2003 р. вiдбувся у Закарпатськiй (44,3%), Тернопiльськiй (34,6%), Черкаськiй (28,3%), Івано-Франкiвськiй (27,7%), Чернiвецькiй (26,9%) та Кiровоградськiй (24,3%) областях. У 2004 р. забезпечено прирiст промислового виробництва в усiх регiонах, за винятком Одеської та Херсонської областей, найбiльше зросли обсяги промислового виробництва в Автономнiй Республiцi Крим (на 28,2%), Кiровоградськiй (33,8%), Закарпатськiй (27,4%), Волинськiй (22,5%) областях, м. Севастополь (25,8%).
виробництва для 16 реґiонiв є харчова промисловiсть та перероблення сiльськогосподарських продуктiв; для Днiпропетровської, Запорiзької та Донецької областей - металургiя та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей - машинобудування, для Луганської та Полтавської областей - виробництво коксу, продуктiв нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франкiвської, Миколаївської, Рiвненської областей та м. Севастополь - виробництво та розподiлення електроенергiї, газу та води.
Найбiльш розвиненими промисловими регiонами є Днiпропетровська, Донецька, Запорiзька, Луганська, Полтавська, Харкiвська областi та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кiровоградської, Тернопiльської, Херсонської, Чернiвецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% вiд загального промислового виробництва по країнi.
Водночас зберiгаються суттєвi регiональнi диспропорцiї за обсягом промислового виробництва на одну особу - коефiцiєнт варiацiї за цим показником впродовж останнiх рокiв становить понад 10 разiв. Регiональна диференцiацiя за показником обсягу реалiзованої промислової продукцiї на одну особу за сiчень-листопад 2004 р. показана на рис. 1.
- 30%. У 2004 р. прирiст цього показника в 3 регiонах становив понад 60 %, ще в 6 регiонах - понад 20 %.
Необхiдно зазначити, що показники темпiв зростання у промисловостi та будiвництвi у 2004 р. були нижчими, нiж у 2003 р., що обумовлено не в останню чергу складними полiтичними процесами в країнi восени i в груднi минулого року. Це пiдтверджує вiдомий висновок, що важливим чинником економiчного зростання є суспiльно-полiтична стабiльнiсть в державi.
проте левову частку в їхньому експортi становить продукцiя гiрничорудної, металургiйної та хiмiчної промисловостi. Водночас питома вага половини регiонiв у загальноукраїнському експортi не перевищує 1%.
Існує велика рiзниця у iнвестицiйнiй привабливостi регiонiв для iноземних iнвестицiй. Найвищий iнвестицiйний рейтинг має м. Київ (його частка становить понад третину всiх iноземних iнвестицiй), а також Днiпропетровська, Київська, Запорiзька, Донецька, Одеська областi. Водночас питома вага у загальному обсязi iноземних iнвестицiй 6 регiонiв становить менше 1 %.
Вiдбулися кардинальнi змiни в структурi власностi на регiональному рiвнi. В результатi приватизацiйних процесiв суттєво зменшилася частка державного сектора економiки регiонiв: виробництво двох третин товарiв i послуг у половинi регiонiв здiйснюють приватизованi пiдприємства. За рахунок доходiв недержавного сектора забезпечується понад 65% доходiв бюджетiв усiх рiвнiв. Кардинальнi змiни у вiдносинах власностi вiдбулися в аграрному секторi.
регiонiв. Зокрема, частка малих пiдприємств у загальних обсягах виробленої продукцiї становить вiд 15-21% у Чернiвецькiй, Закарпатськiй, Івано-Франкiвськiй, Тернопiльськiй областях та м. Севастополь до менш нiж 5% в Днiпропетровськiй, Донецькiй, Запорiзькiй, Луганськiй областях. Близько 55 % загальної кiлькостi малих пiдприємств (офiцiйна статистика в регiональному розрiзi iснує лише щодо малих пiдприємств) зосереджено лише в 7 регiонах: м. Київ, Донецькiй, Днiпропетровськiй, Харкiвськiй, Львiвськiй, Одеськiй областях та Автономнiй Республiцi Крим. На малих пiдприємствах цих регiонiв працює бiльше половини працiвникiв усiх малих пiдприємств України. За кiлькiстю малих пiдприємств на 10 000 осiб населення показник вище середнього по Українi мають лише м. Київ, Миколаївська, Львiвська, Харкiвська областi та Автономна Республiка Крим. Найнижчi значення даного показника зафiксовано в Тернопiльськiй областi, а рiзниця мiж максимальним i мiнiмальним показниками становить 4,7 разу. Диференцiйованою по регiонах є також динамiка малих пiдприємств. Найбiльш динамiчним є процес створення малих пiдприємств у Вiнницькiй, Чернiгiвськiй, Київськiй, Запорiзькiй, Волинськiй, Днiпропетровськiй, Одеськiй областях та м. Київ. Водночас у Кiровоградськiй та Закарпатськiй областях спостерiгається їхнiй найнижчий прирiст.
Одночасно з активiзацiєю економiчної дiяльностi вiдбувалося деяке покращання соцiальних параметрiв розвитку регiонiв. Зокрема, в 2004 р. в усiх регiонах збiльшився розмiр середньомiсячної заробiтної плати, в 24 регiонах прирiст становив понад 20 %. При цьому регiональна диференцiацiя темпiв зростання є незначною, що, на нашу думку, обумовлено реалiзацiєю єдиної державної полiтики пiдвищення заробiтної плати у бюджетнiй сферi. Суттєва регiональна диференцiацiя за розмiром середньомiсячної заробiтної плати обумовлена структурними особливостями економiки регiонiв. Варiацiя у 2004 р. становила 2,5 разу (рис. 2).
громадян, якi мали статус безробiтних, становила за 9 мiсяцiв 2004 р. 993,9 тис. осiб, або 4,9% економiчно активного населення працездатного вiку. Спостерiгається значна диференцiацiя цього показника за регiонами, де рiвень зареєстрованого безробiття коливається вiд 10,5% у Тернопiльськiй та 7,8% у Рiвненськiй i Чернiвецькiй областях, до 0,6% у м. Київ.
Рiвень безробiття населення, визначений за методологiєю МОП, у цiлому по країнi скоротився з 8,7% до 7,8%, у мiського населення - з 8,8% до 8,1%, у сiльськiй мiсцевостi вiдповiдно з 8,5% до 7,2% (Рис. 3). Серед населення працездатного вiку рiвень безробiття за методологiєю МОП складав 8,4%. Однак зазначена динамiка виглядає дещо неоднозначною, якщо врахувати, що протягом 2002-2004 рокiв зменшувалась кiлькiсть економiчно активного населення. Так, станом на 1 листопада 2004 р. в Українi налiчувалось 22217 тис. осiб економiчно активного населення, що на 1,8% менше рiвня 2003 р. i на 2,5% - рiвня 2002 р. Поряд з цим, спостерiгається поступове зменшення частки осiб працездатного вiку у загальнiй кiлькостi економiчно активного населення (з 93,15% у 2003 р. до 92,12% за 9 мiсяцiв 2004 р.). Нерiвномiрно у регiональному розрiзi змiнювалась також чисельнiсть безробiтних. Найбiльше зниження кiлькостi безробiтних за 9 мiсяцiв 2004 р. вiдбулося у Харкiвськiй (на 38%), Запорiзькiй (на 30%), Київськiй (на 29%), Чернiгiвськiй та Івано-Франкiвськiй (на 28%) областях. Водночас значне збiльшення кiлькостi безробiтних спостерiгалося у Чернiвецькiй (32%), Вiнницькiй (25%), Черкаськiй (16%) областях та у м. Київ (19%). Зазначенi неоднорiднi тенденцiї могли значною мiрою вплинути на загальну динамiку показника безробiття, тому не можна говорити однозначно про позитивну закономiрнiсть у цьому аспектi.
Загалом за роки незалежностi регiональна диференцiацiя за всiма економiчними i соцiальними показниками вiдчутно зросла. Зокрема, за узагальнюючим iндикатором рiвня економiчного розвитку - показником обсягу виробництва валової доданої вартостi на одну особу - рiзниця мiж максимальним i мiнiмальним його значенням зросла з 2,7 разу у 1996 р. до 5,8 разу у 2002 р. Вiдбувся територiальний перерозподiл економiчного потенцiалу, його зосередження в кiлькох найпотужнiших регiонах.
Негативною тенденцiєю регiонального розвитку в умовах кризи 90-их рокiв став спад економiчного обмiну мiж регiонами, найбiльш тiснi економiчнi зв'язки iснують лише мiж Донецькою, Днiпропетровською, Запорiзькою та Луганською областями, в яких сконцентрована металургiйна промисловiсть України та все необхiдне для її функцiонування: виробничi фонди, сировина (коксiвне та енергетичне вугiлля, залiзна руда), електроенергетика, робоча сила вiдповiдної квалiфiкацiї. З iншими регiонами економiчнi зв'язки набагато слабкiшi. Участь у мiжрегiональному ринку товарiв бiльше половини областей України незначна: майже все, що виробляється в них, споживається в їх межах, або обмiнюється на енергоносiї. Це свiдчить про фактичну дезiнтеграцiю нацiонального внутрiшнього ринку.
1) Процеси економiчного зростання в бiльшостi регiонiв за останнi чотири роки набули стiйкого та динамiчного характеру.
2) Позитивна динамiка соцiальних параметрiв у регiонах вiдстає вiд динамiки економiчних процесiв, у бiльшостi регiонiв дуже гострою залишається проблема зайнятостi.
3) Бiльшiсть регiонiв мають низький рiвень конкурентоспроможностi й привабливостi для iноземних iнвестицiй.
4) В усiх регiонах за роки кризи накопичились серйознi економiчнi, соцiальнi та екологiчнi проблеми
5) Позитивнi тенденцiї економiчного зростання в регiонах призупинили стрiмке поглиблення регiональних соцiально-економiчних диспропорцiй, однак немає пiдстав очiкувати в найближчiй перспективi їх зменшення.
Наявнiсть суттєвого регiонального дисбалансу соцiально-економiчного та культурного розвитку ускладнює проведення єдиної полiтики соцiально-економiчних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарiв i послуг, збiльшує загрозу регiональних криз, дезiнтеграцiю нацiональної економiки. Регiональнi диспропорцiї гальмують забезпечення високих темпiв економiчного зростання на всiй територiї держави.
1. 2. Регiональна соцiально-економiчна дезiнтеграцiя України
замкнутостi регiональних господарських комплексiв чи збiльшення ролi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв, що замiняють мiжрегiональнi зв'язки всерединi країни. Обидва цi прояви дезiнтеграцiї створюють загрозу цiлiсностi країни.
Початок ослаблення мiжрегiональної соцiально-економiчної взаємодiї в Українi спiвпадає у часi з початком глибинної кризи 1990-х рокiв. В умовах загального спаду промислового виробництва, розриву сформованих зв'язкiв споживачiв i постачальникiв, непослiдовностi державної полiтики кризовi явища початкового перiоду незалежностi призвели не тiльки до перебудови власне економiки регiонiв, але й до кардинальної змiни умов життєдiяльностi, а також деформацiй у суспiльнiй свiдомостi, способi життя тощо.
Обсяг мiжрегiонального товарообмiну знизився набагато бiльше, нiж обсяги виробництва; значно скоротився мiжрегiональний пасажирооборот (особливо повiтряним транспортом), що було ознакою дезiнтеграцiї гуманiтарного простору. Вiдсутнiсть достовiрної iнформацiї, висока полiтизацiя економiки i часто неадекватне вiдображення ситуацiї засобами масової iнформацiї призвели до виникнення вогнищ соцiальної напруженостi, що вилилися в деяких регiонах у вiдкритi конфлiкти.
секторi економiки часовий цикл вiд моменту iнвестицiй у розвиток виробництва до одержання прибутку завжди значно довший, нiж у фiнансово-торговiй сферi; з iншого боку, швидкий доход у реальному секторi приносить розпродаж устаткування й iнших матерiальних активiв, згортання програм модернiзацiї, закриття нерентабельних виробництв, переобладнання примiщень тощо. Перенесення фiнансово-торгової логiки на реальний сектор економiки призвiв до масового згортання виробництва, порушення господарських зв'язкiв, постiйних збоїв у сумiжних галузях, - почалася дезiнтеграцiя соцiально-економiчного простору, спричинена внутрiшнiми чинниками. В цьому i криється головна причина зародження в Українi "грабiжницького капiталiзму"; неконтрольований державою спекулятивний пiдхiд до управлiння реальним сектором економiки деструктивний i соцiально небезпечний i сприяє розширеному вiдтворенню кримiнального бiзнесу.
Першопричинами посилення регiональних дезiнтеграцiйних тенденцiй пiсля початку економiчного зростання у 2000 р. були не стiльки прагнення регiональних лiдерiв до економiчної i полiтичної самостiйностi, скiльки вiдсутнiсть ефективно дiючого Центру.
З проявами просторової дезiнтеграцiї безпосередньо пов'язане також посилення регiональної диференцiацiї та неоднорiдностi економiчного розвитку. Регiональнi нерiвномiрностi потенцiалу цiлком закономiрно спричинили прискорене зростання одних регiонiв на фонi хронiчного вiдставання iнших. Так, внесок Донецької, Днiпропетровської, Запорiзької, Луганської, Одеської, Харкiвський областей у формування ВВП України перевищує 40%; на цi регiони припадає понад 65% обсягу реалiзованої промислової продукцiї; розрив у показниках реалiзованої продукцiї на душу населення надзвичайно великий i не демонструє тенденцiї до зниження. Вищий рiвень економiчного розвитку обумовлює рiзний ступiнь участi у наповненнi державного бюджету, а також наявнiсть кращих соцiальних показникiв: рiвня доходiв населення, безробiття тощо.
Подiбна ситуацiя закономiрно формує об'єктивнi регiональнi протирiччя - мiж iндустрiально бiльш розвиненими i менш розвиненими регiонами - i викликає гостру реакцiю територiальної влади.
Регiональна соцiально-економiчна дезiнтеграцiя України визначила скорочення обiгу матерiальних i трудових ресурсiв, замикання їх руху внутрiшньорегiональними масштабами, все популярнiшими стають методи штучного "замикання" фiнансових потокiв у тому числi адмiнiстративним способом, посилюється прагнення до продовольчого самозабезпечення тощо. Все це створює пiдґрунтя для подальшої суспiльно-полiтичної дезiнтеграцiї України.
Дезiнтеграцiйнi явища в економiцi України значною мiрою пов'язанi з глобалiзацiйними процесами у свiтi; посилюється залежнiсть регiонiв, особливо iндустрiальних, вiд свiтового господарства, орiєнтацiя на зовнiшнiй ринок, мiнерально-сировинна експортна спецiалiзацiя тощо. Крiм того, специфiка товарної i географiчної структури зовнiшньої торгiвлi регiонiв ставить її перспективи у залежнiсть вiд полiтичної ситуацiї у країнi-iмпортерi та вiдносин України з нею.
налагодження мiжрегiонального спiвробiтництва областей, посилення вертикального i горизонтального технологiчного кооперування пiдприємств, обмiну кадрами, iнновацiйними розробками тощо, у чому держава повинна вiдiгравати роль активного посередника.
Саме змiцнення мiжрегiональних господарських зв'язкiв на основi поглиблення регiональної i галузевої спецiалiзацiї дозволяє якнайповнiше розкрити i задiяти внутрiшнiй потенцiал територiй, а також забезпечити повноцiнне iнтегрування регiонiв України у єдиний нацiональний економiчний комплекс. За таких умов мiжрегiональна економiчна iнтеграцiя потребує зведення в ранг державної полiтики, розробки заходiв на державному рiвнi, здатних прискорити взаємовигiдне спiвробiтництво регiонiв, забезпечити розвиток внутрiшнього ринку та повноцiнний вихiд на зовнiшнiй ринок.
2. Особливостi економiчної полiтики регiонального розвитку України на сучасному
2. 1. Інвестицiйний клiмат в Українi та iнвестицiйна привабливiсть регiонiв
Одним iз найважливiших факторiв стабiлiзацiї економiчної ситуацiї в Українi є сприятливий iнвестицiйний клiмат. На сьогоднi масштаби мiжнародного економiчного спiвробiтництва, розмiри iноземних iнвестицiй залишаються недостатнiми i не вiдповiдають потребам економiки України.
Загальний обсяг залучених прямих iноземних iнвестицiй в економiку України станом на 1 сiчня 2005 року склав 8,35 млрд. дол. США, у тому числi протягом 2004 р. залучено 1,56 млрд. дол. США, що становить 18,7% загального обсягу.
У галузевому розрiзi найбiльш привабливими для iноземних iнвесторiв є оптова торгiвля i посередництво (1,39 млрд. дол. США або 16,6% загального обсягу iнвестицiй) та харчова промисловiсть - (1,12 млрд. дол. США або 13,4%). Варто вiдзначити, що цi галузi пропорцiйно представленi у господарський структурi всiх регiонiв України, таким чином, можна стверджувати, що регiони конкурують у сферi залучення iноземного капiталу.
На галузi, якi вважаються "локомотивами" економiчного розвитку - машинобудування, металургiйну та хiмiчну промисловiсть - припадає, вiдповiдно, 8,1%, 5,1% та 5,7% загального обсягу прямих iноземних iнвестицiй; на "сировиннi" сiльське господарство та видобувну промисловiсть припадає, вiдповiдно, 2,6% та 2,1%.
Значна неоднорiднiсть спостерiгається i у територiальному розподiлi iноземних iнвестицiй (таблиця 2. 1.). Так, найбiльша частка загального обсягу iнвестицiй (32,1%) припадає на м. Київ, а залучених у 2004 р. - 37,2%; найменша частка (0,3%) Чернiвецької областi. Диференцiацiя регiонiв за обсягом прямих iноземних iнвестицiй на душу населення становить 37,5 разу (вiд 26,8 дол. США у Чернiвецькiй областi до 1006,5 дол. США у м. Київ).
Не вiдiграли належної ролi у залученнi iноземних iнвестицiй територiї зi спецiальними режимами iнвестування та оподаткування - спецiальнi економiчнi зони (СЕЗ) та територiї прiоритетного розвитку (ТПР). Так, з початку функцiонування СЕЗ i ТПР у них залучено близько 600 млн. дол. США iноземних iнвестицiй, що становить лише 7,2% загального обсягу залучених в Україну iноземних iнвестицiй. Незважаючи на певнi позитивнi досягнення практики СЕЗ i ТПР, доводиться констатувати, що в цiлому результати дiяльностi територiй зi спецiальним режимом оподаткування виявилися досить сумнiвними i не виправдали покладених на них завдань. За весь перiод функцiонування СЕЗ i ТПР очiкувалось досягти наступних показникiв: залучення iнвестицiй - понад 17,1 млрд. дол. США (фактично - 2,1 млрд., або 12,2% вiд запланованого); створення нових та збереження iснуючих робочих мiсць - 387,4 тис. (фактично - 137,7 тис., або 35,5% вiд запланованого). При цьому спостерiгається значна нерiвномiрнiсть у ступенi досягнення очiкуваних результатiв мiж окремими СЕЗ i ТПР. Так, у СЕЗ "Порт Крим" залучено iнвестицiй на рiвнi 0,2% вiд очiкуваного та органiзовано робочих мiсць 0,3% вiд очiкуваного; у СЕЗ "Донецьк" - 1,2% i 3,2% вiдповiдно; у ТПР м. Шостка - 0,7% i 24,8% вiдповiдно; у ТПР Луганської областi - 2,9% i 23,2% вiдповiдно. У той же час, наприклад, для СЕЗ "Яворiв" цi показники становлять 23,7% i 102,4% вiдповiдно; для СЕЗ "Порто-франко" - 24,8% i 160,4%; для ТПР Волинської областi - 55,9% i 45,2% вiд запланованого. Зазначенi показники свiдчать про наявнiсть значної рiзницi у ефективностi функцiонування територiй зi спецiальними режимами дiяльностi у рiзних регiонах.
то у 2004 р. на Днiпропетровську, Донецьку, Запорiзьку, Київську, Луганську, Одеську, Харкiвську областi та м. Київ припадало уже близько 60%.
Особливiстю сучасного перiоду економiчного розвитку України є рiзке скорочення державного бюджетного фiнансування iнвестицiйного процесу. В найближчi роки немає реальної перспективи активiзацiї iнвестицiйної дiяльностi з боку держави.
метал, вугiлля, продукти хiмiчної промисловостi тощо. Інакше кажучи, увагу iноземного iнвестора в першу чергу привертає можливiсть спрощуваного, дешевого, доступного українського сировинного ринку, науково-технiчної бази i квалiфiкованої робочої сили, а невибагливiсть споживачiв українського ринку надає застарiлим i безприбутковим на захiдному ринку товарам можливiсть продовжити своє життя.
Сприятливий iнвестицiйний клiмат покликаний забезпечувати захист iнвестора вiд iнвестицiйних ризикiв (непередбачених фiнансових втрат капiталу i прибуткiв). Разом з тим, за оцiнками експертiв Європейського центру економiчних дослiджень, ризикованiсть iнвестування в Україну складає близько 80%, що перешкоджає значному i цiлеспрямованому збiльшенню обсягiв iнвестицiй та, вiдповiдно, стабiльному розвитку i зростанню економiки.
2. 2. Транскордонне спiвробiтництво
Пiсля розширення Європейського Союзу, яке вiдбулося 1 травня 2004 року як Україна, так i сам Європейський Союз зiткнулися з цiлковито новою ситуацiєю на кордонах. Наразi захiдний кордон України є схiдним кордоном ЄС. Важливо знайти новi iнструменти i механiзми, якi б сприяли перетворенню проблем, що постали з розширенням ЄС в можливостi i переваги для України, водночас використати обопiльнi вигоди з метою змiцнення як сфери нацiональної безпеки, так i нових можливостей транскордонного i регiонального спiвробiтництва. На жаль, завдання рацiонального використання цих можливостей ще не посiло належного мiсця в регiональнiй полiтицi України. Наразi йде пошук розумного компромiсу мiж трактуванням прикордонного спiвробiтництва ЄС з Україною як форми бiльш глибокої iнтеграцiї та чинника мiнiмiзацiї ризикiв iмпорту в ЄС соцiально-економiчних проблем, що мають мiсце в Українi. Дається взнаки й асиметрiя в рiвнях соцiально-економiчного розвитку прикордонних регiонiв України й країн-сусiдiв, якi, за прогнозами експертiв, будуть збiльшуватися.
Зазначимо також, що деякi експерти стан використання європейського досвiду з питань регiоналiзму в Українi оцiнюють як критичний, оскiльки один з основних принципiв європейського регiоналiзму - принцип субсидарностi - залишився за межами державної регiональної полiтики: бiльшiсть регiонiв України є дотацiйними.
Не можна вiдкидати i той факт, що новi члени ЄС (сусiди України: Угорщина, Польща, Словаччина, а в перспективi й Румунiя), маючи вже традицiї й досвiд кооперацiї в рамках прикордонної спiвпрацi в новiй ситуацiї, могли б виконувати роль промоутера iнтересiв України не ззовнi, як ранiше, а вже в самому ЄС, а це також виклик як для України, так i для цих країн. Оскiльки наразi вони мають чiтко дотримуватися принципiв європейської солiдарностi i не будуть вже настiльки вiльними в своїх дiях, як ранiше. Це слiд розумiти.
Сьогоднi вже почав вiдбуватися процес трансформацiї сталих форм транскордонного спiвробiтництва, якi iснували до розширення ЄС, i поява нових iнституцiйних форм транскордонної спiвпрацi по обидва боки кордону.
Наразi можна констатувати, що на сучасному етапi розвитку транскордонного спiвробiтництва пiсля розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли вiд переважно полiтико-декларативного єврорегiонального спiвробiтництва необхiдно прискорено переходити до прiоритетiв економiчної спiвпрацi i реалiзацiї конкретних спiльних господарських транскордонних проектiв. Про це свiдчить, зокрема, поява нових iнституцiйних форм транскордонного спiвробiтництва, якi вже використовуються для мiнiмiзацiї викликiв, пов'язаних з розширенням ЄС. При чому цi новi iнструменти виникають по обидва боки схiдного кордону ЄС i реалiзовуються мiсцевими органами влади, зокрема в Закарпатськiй областi, втiлюючи у життя гасло "Європа регiонiв".
Йдеться про "Стратегiю розвитку транскордонного спiвробiтництва у Карпатському регiонi "Карпати 2003-2011" (жовтень, 2003 р.) iнiцiйована Закарпатською обласною державною адмiнiстрацiєю та Закарпатською обласною радою i пiдтримана регiональними органами влади прикордонних регiонiв України, Польщi, Словаччини, Угорщини та Румунiї. В її основу покладенi базовi iдеї Програми iнтеграцiї України до Європейського Союзу у сферi прикордонної полiтики.
Базуючись на аналiзi специфiки прикордонних територiй (секторальна специфiка, полiтична специфiка, територiальна специфiка), ця Стратегiя мiстить прiоритетнi операцiйнi програми розвитку цих територiй (iнфраструктура, економiка, навколишнє середовище, природа i розвиток сiльської мiсцевостi, туризм, соцiальна i культурна iнтеграцiя), що, безперечно, пом'якшить можливi негативнi наслiдки розширення ЄС у короткотермiновiй перспективi.
Інша програма - "Нiредьгазька iнiцiатива" (жовтень, 2003 року) - iнiцiйована Мiнiстерством Закордонних справ Угорської Республiки та органами мiсцевого самоврядування областi Саболч-Сатмар-Берег, як iнструмент вже практичної реалiзацiї Нової Полiтики Сусiдства ЄС. Головна мета Інiцiативи - змiцнення зв'язкiв мiж мiсцевими та регiональними владами по обидва боки нових схiдних кордонiв ЄС.
Останнiм часом намiтилася й активiзацiя спiвробiтництва по програмi "Інтеррегiо", яка була пiдписана кiлька рокiв тому, проте мала лише формальний характер. Наразi пiдготовлено 12 спiльних проектiв у гуманiтарнiй та економiчнiй сферах. У планах - створення транскордонних територiй з охорони навколишнього середовища, розбудова долини рiчки Тиса та її природний захист.
Не можна також не згадати i "Концепцiю спiльного розвитку прикордонних територiй України i Угорщини", схвалену Закарпатською обласною радою ще в червнi 2003 року, стратегiчна мета якої - максимальне використання можливостей транскордонного спiвробiтництва мiж двома країнами для покращення умов соцiально-економiчного життя населення по обидва боки кордону.
i локальнi програми стратегiчного розвитку прикордонних територiй, що входять до складу КЄ.
у фазi пiсля розширення Євросоюзу.
По-перше, для регiональних структур та органiв влади є можливiсть включити в порядок денний найважливiшi питання транскордонної спiвпрацi.
По-друге, на основi такого порядку денного є можливiсть знайти важiль впливу на центральнi уряди майбутнiх країн-членiв розширеного ЄС, щоб тi пiдняли деякi питання на рiвнi ЄС.
По-третє, регiони можуть стати активними учасниками рiзних спiльних транскордонних проектiв, подавши заявку на членство в ЄС.
Разом з тим, здатнiсть регiонiв вiдiгравати повну роль, щоб впоратися з наслiдками розширення, не варто переоцiнювати. Вони мають вiдiгравати певну роль, але головним чином у сферi додаткових зусиль та заходiв на пiдтримку заходiв держав та влади країн ЄС.
Висновки
i послуг, збiльшує загрозу регiональних криз, дезiнтеграцiю нацiональної економiки. Регiональнi диспропорцiї гальмують забезпечення високих темпiв економiчного зростання на всiй територiї держави.
мiжрегiонального спiвробiтництва областей, посилення вертикального i горизонтального технологiчного кооперування пiдприємств, обмiну кадрами, iнновацiйними розробками тощо, у чому держава повинна вiдiгравати роль активного посередника.
Було сформульовано пропозицiї щодо вирiшення проблемних питань:
а перспективного i стабiльного. На нашу думку, цьому сприятимуть:
1. Внесення доповнень до Законiв України "Про мiсцеве самоврядування в Українi" та "Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї" стосовно надання повноважень по розробцi основних напрямкiв iнвестицiйної полiтики на територiї регiону щодо залучення коштiв пiд перспективнi iнвестицiйнi проекти, визначення основних прiоритетiв iнвестування регiону, координацiї iнвестицiйних проектiв.
"Методики оцiнювання роботи центральних i мiсцевих органiв виконавчої влади щодо залучення iнвестицiй..." щодо внесення до перелiку показникiв такого оцiнювання критерiїв оцiнки рацiонального використання отриманих фiнансових ресурсiв.
3. Прийняття закону про акцiонернi товариства, що дозволить захистити права iнвесторiв на мiкрорiвнi i сприятиме iнвестицiйнiй дiяльностi на рiвнi окремих регiонiв.
4. Розробка i ухвалення законодавчого акту про роль центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування у пiдвищеннi iнвестицiйної привабливостi територiй.
5. Розробка та прийняття законодавчих актiв щодо врегулювання розвитку пенсiйної системи у напрямку збiльшення iнвестицiйних ресурсiв на фiнансовому ринку України (через створення недержавних пенсiйних фондiв), розвитку iпотечного кредитування, удосконалення механiзмiв амортизацiйної полiтики.
7. Розширення спiвробiтництва органiв мiсцевої влади iз громадськими органiзацiями та пiдприємствами регiонiв шляхом:
- сприяння розвитку ринкової iнфраструктури (консалтингових груп, юридичних, аудиторських фiрм, маркетингових компанiй);
- проведення тренiнгiв для службовцiв мiсцевого рiвня, зокрема, з приводу створення формування iнвестицiйного портрету регiону;
- надання консультативної допомоги пiдприємствам у розробцi iнвестицiйних проектiв;
- проведення опитування керiвникiв компанiй з метою виявлення їх iнвестицiйних уподобань;
- здiйснення рекламно-iнформацiйної пiдтримки внутрiшнього ринку, активне рекламування i пропагування природно-ресурсного та економiчного потенцiалiв територiї.
Управлiння iнвестицiйною дiяльнiстю залишається стратегiчним напрямком полiтики регiонального розвитку. Держава в цьому процесi вiдiграватиме роль координуючого та направляючого центру, запобiгаючи економiчнiй вiдокремленостi регiонiв. За таких умов регiональний i державний потенцiал отримає необхiднi iнвестицiйнi нагромадження для економiчного оновлення та зростання.
Особливiстю сучасного перiоду економiчного розвитку України є рiзке скорочення державного бюджетного фiнансування iнвестицiйного процесу. В найближчi роки немає реальної перспективи активiзацiї iнвестицiйної дiяльностi з боку держави.
Наразi, можна констатувати, що є принаймнi три способи, якими за об'єднання зусиль регiональних структур захiдних сусiдiв України та самої України можна зробити внесок у розвиток транскордонної спiвпрацi у фазi пiсля розширення Євросоюзу.
По-перше, для регiональних структур та органiв влади є можливiсть включити в порядок денний найважливiшi питання транскордонної спiвпрацi.
По-друге, на основi такого порядку денного є можливiсть знайти важiль впливу на центральнi уряди майбутнiх країн-членiв розширеного ЄС, щоб тi пiдняли деякi питання на рiвнi ЄС.
По-третє, регiони можуть стати активними учасниками рiзних спiльних транскордонних проектiв, подавши заявку на членство в ЄС.
Разом з тим, здатнiсть регiонiв вiдiгравати повну роль, щоб впоратися з наслiдками розширення, не варто переоцiнювати. Вони мають вiдiгравати певну роль, але головним чином у сферi додаткових зусиль та заходiв на пiдтримку заходiв держав та влади країн ЄС.
Список використаної лiтератури
1. Конституцiя України // Вiдомостi Верховної Ради. – 1996. - № 30. – С. 141.
2. Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України «Про схвалення плану заходiв по виконанню програми розвитку iнвестицiйної дiяльностi на 2002-2010 роки» // http: // www.gov. zakon. ua
3. Базовi положення регiональної полiтики в Українi / Пiд ред. М. А. Василика. – К.: Либiдь, 2000. – 142 с.
4. Астаф’єва Н. А., Карасьов Е. П. Щодо вдосконалення державного управлiння iнвестицiйною дiяльнiсть на регiональному рiвнi //http: // www.niss.gov.ua
5. Зотова Н. А., Ірхiна Е. А. Напрями вдосконалення механiзмiв регулювання регiонального розвитку // http: // www.niss.gov.ua
6. Зотова Н. А. Інституцiйне забезпечення регiональної полiтики // http: // www.niss.gov.ua
7. Регiональна полiтика та розвиток мiсцевого самоврядування в Українi / Пiд ред. Г. В. Шемшученко. – Л.: Інфра-Ком, 2001. – 326 с.
9. Послання президента України до Верховної Ради України щодо регiональної полiтики та розвитку мiсцевого самоврядування в Українi // http: // www.day.kiev.ua
11. National incom data and related statistics. United Nations. – New York, 1999, – P. 173-176.
12. The World Bank Atlas. 2005. Washington, 2005, – P. 18-19.
| 
