Державне управління та його організуюча роль у суспільстві

Державне управлiння та його органiзуюча роль у суспiльствi Державне управлiння та його Побудова демократичної, правової держави потребує чiткого наукового уявлення про ознаки, особливостi, властивостi, характернi риси управлiння, що притаманнi всiм суспiльствам на рiзних стадiях розвитку. Поряд з цим надзвичайно важливим є розумiння характеру державного управлiння, здiйснюваного у конкретних часово-просторових рамках. Адже процес управлiння повинен якомога повнiше вiдповiдати демократичним принципам, позаяк люди володiють невiд'ємним, природним правом на самоврядування. Управлiння як рiзновид суспiльної дiяльностi, спрямованої на здiйснення планування i керiвництво зусиллями людей, виникло на свiтанку iсторiї людства. Як краще використати зусилля окремих осiб для досягнення бажаних результатiв? Це питання було найважливiшим i найскладнiшим для людства. Багато хто не шкодував сил для його розв'язання, але його вирiшення просувалося вперед дуже повiльно. Останнiм часом до цього питання почали пiдходити по-новому, орiєнтуючись на досягнення наукової методологiї. Основна теоретико-методологiчна проблема управлiння зводиться до того, що процеси управлiння притаманнi лише складним, динамiчним системам, iманентним атрибутом яких є самоуправлiння, тобто здатнiсть до впорядкування системи, приведення її у вiдповiднiсть до об'єктивної закономiрностi даного середовища, до оптимiзацiї її функцiонування. Наука розглядає суспiльство як цiлiсну, складну, динамiчну, самокеровану систему, розвиток якої пiдпорядкований об'єктивним законам. Суспiльство - найвищий тип соцiальної органiзацiї - iснує тiльки тодi, коли саме функцiонує як складне цiлiсне утворення. Таким системам притаманнi рiзноманiтнi процеси управлiння. З цим пов'язана i друга проблема - спiввiдношення стихiйного i свiдомого, об'єктивного й суб'єктивного в регулюваннi суспiльного життя. При цьому управлiння у своїй антиентропiйнiй спрямованостi може бути як свiдомим, так i стихiйним, а вплив на об'єкт за своїм характером - як об'єктивним, так i суб'єктивним. самоуправлiння. Механiзм стихiйного управлiння найбiльш яскраво виявляється у капiталiстичному суспiльствi на раннiй стадiї його розвитку як ринкова стихiя, анархiя та конкуренцiя. Однак це не означає, що на зазначенiй та попереднiх стадiях розвитку суспiльства людина не справляла свiдомого, цiлеспрямованого впливу на iснуючу систему. Питання про ступiнь керованостi суспiльним життям значною мiрою залежить вiд взаємодiї соцiальних iнтересiв, оскiльки iснування i розвиток суспiльства - не що iнше, як дiяльнiсть людини, соцiальних груп, пов'язана з реалiзацiєю (досягненням) своїх цiлей. Проте людина не може досягти цiлей, що стоять перед нею, iнакше, як свiдомо, бо всi її прагнення i вчинки неминуче опосередкованi свiдомiстю. При цьому цiлеспрямована дiяльнiсть людей пов'язана з реалiзацiєю їхнього iнтересу як усвiдомленої потреби, зумовленої їхнiм матерiальним буттям, об'єктивною соцiально-економiчною структурою суспiльства. Соцiальна мета є явищем бiльш загального порядку - суспiльної свiдомостi й вираження загальних потреб та iнтересiв соцiальних груп. незалежно вiд соцiального зрiзу суспiльства? Щодо цього у полiтицi та науцi склалися два протилежнi погляди. На думку марксистiв, свiдоме управлiння, ще втiлює соцiальнi цiлi класового суспiльства в життя, не може не мати класового характеру. Ідеологи лiбералiзму заперечують iснування загальних соцiальних цiлей певного класу i говорять про суму iндивiдуальних воль i прагнень, якi збiгаються, що забезпечує сукупнi дiї мас, нацiї, народу незалежно вiд соцiальної диференцiацiї суспiльства. Тим самим вони заперечують i класовий характер свiдомого управлiння. Цей погляд є досить поширеним у країнах вiльного пiдприємництва. Догматично не слiд сприймати анi першого, анi другого погляду. Очевидно, iстина десь посерединi. Вiдомо, що спецiальнi суспiльнi iнститути управлiння, котрi у тiй чи iншiй формi завжди iснували в суспiльствi, утворювалися в iнтересах панiвних соцiальних груп або класiв для свiдомого впливу людей на процеси суспiльного розвитку, для регулювання суспiльних вiдносин. Отже, будь-яка суспiльно-економiчна формацiя потребує змiцнення даного способу виробництва, щоб обмежити елементи випадку i просто сваволi. Сила i межi цього впливу зумовлюються природою соцiальної формацiї та ступенем зрiлостi суспiльства. Сучасна буржуазна держава, що зазнає дедалi зростаючого впливу рiзних соцiальних груп населення, не може не враховувати волi й прагнень широких мас населення у своїх управлiнських рiшеннях i дiях. Останнi за своєю природою вже не мають яскраво вираженого класового характеру i дедалi бiльшою мiрою вiддзеркалюють загальнi соцiальнi цiлi суспiльства. Хоча не можна повнiстю заперечувати домiнування iнтересiв найбiльш забезпечених верств суспiльства в управлiнських рiшеннях. змiсту й вiдповiдних державних форм у соцiально розшарованому суспiльствi. Кожному типу соцiальної органiзацiї, кожному конкретно-iсторичному суспiльству притаманнi свiй змiст, свої специфiчнi процеси, форми i методи управлiння. Тому змiсту управлiння не можна зрозумiти у вiдривi вiд середовища його iснування. По-друге, змiст управлiння як соцiальної функцiї виявляється в органiзуючiй дiяльностi, що досягається шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координацiї i контролю. Органiзацiя - це не що iнше, як засiб досягнення мети. Вона передбачає метод, а управлiння виступає як засiб гармонiзацiї суспiльного розвитку. Управлiння лише тодi буде ефективним, коли успiшно координуватимуться зусилля багатьох людей. Коли зусилля групи людей об'єднуються в систему (органiзацiю), то створюється дещо бiльш-менш вiдмiнне за кiлькiстю та якiстю вiд усього, що притаманне простiй сумi зусиль цих осiб. Сучасне управлiння подiбне до оркестру з диригентом, музикантами, в кожного з яких є свiй iнструмент. Припустимо, що кожен музикант виконує свою партiю, на своєму iнструментi, не звертаючи уваги на iнших. Може, кожен з них i бездоганно виконує свою партiю, але в результатi маємо хаос. Лише в тому разi, коли диригент оркестру координуватиме виконання партiї кожного музиканта, буде досягнуто потрiбного ефекту. При цьому оркестр - це не рояль, на клавiшi якого диригент натискує механiчно. Це живий органiзм, де кожен має свої обов'язки i вiдповiдальнiсть. У диригента вони вдвiчi бiльшi. Багато залежить вiд його волi, розуму, характеру, емоцiй, iнтелекту, освiченостi. Оркестр - це мiнi-образ людського суспiльства. Можна навести безлiч iнших прикладiв, якi засвiдчують необхiднiсть координуючої функцiї. Вiзьмемо ще для прикладу чудову мозаїку, окремi складовi якої будуть лише купою маленьких кольорових камiнцiв, поки якась обдарована людина не збере й не розташує їх у певному порядку, який i створить величну картину. сферi суспiльних вiдносин має здiйснюватися на основi пiдпорядкованостi та єдностi волi учасникiв спiльної дiяльностi. Управлiння - це планування i керiвництво зусиллями людей. По-четверте, соцiальне управлiння завжди передбачає наявнiсть суб'єктiв i об'єктiв. Специфiкою цих елементiв є те, що суб'єктами завжди виступають люди та їх об'єднання, а об'єктами - поведiнка, вчинки i дiї людей у процесi їх спiльної дiяльностi. Саме тому галузь управлiння це сфера суб'єктивної дiяльностi людей, здiйснюваної самими людьми i щодо людей. Отже, управлiння являє собою соцiальну функцiю владно органiзуючої дiяльностi, яка забезпечує цiлеспрямованiсть i узгодженiсть спiльної працi i життя людей. Управлiння - це насамперед органiзацiя дiяльностi з координацiї, об'єднання спецiалiзованих зусиль групи людей. Системою, як вiдомо, прийнято називати деяку сукупнiсть елементiв, що виступає у певному вiдношеннi як щось цiле, яке не зводиться до простої суми властивостей цих елементiв. Тому управлiння як органiзуюча дiяльнiсть - це не механiчне об'єднання зусиль людей, а приведення їх до системи з якiсно новими властивостями. Проте не кожна система може бути системою управлiння. Для останньої притаманнi причинно-наслiдковий зв'язок мiж окремими елементами, динамiзм, здатнiсть зазнавати змiн, зберiгаючи свої системнi властивостi, спроможнiсть до посилення управлiнського дiяння, зворотний зв'язок та iншi якостi. та стабiльного iснування. При цьому обов'язково мається на увазi певна iдеологiя, залежно якої може формуватися (в умовах авторитаризму) механiзм урахування волi народу i ступеня вiдповiдальностi влади. Найважливiшою характеристикою процесу управлiння, його єством є мета. Власне задля досягнення певних цiлей i здiйснюється управлiння. Оскiльки змiстом управлiння є його мета, саме змiст цiлей управлiння i становить його цiннiсть. Тому дуже важливо встановити, у чому полягає ця мета, вiдповiдає вона закономiрностям-суспiльного розвитку. Тiльки цiле покладання i цiлеспрямованi дiї можуть забезпечити прогрес суспiльства. сучасне й ефективне приведення суспiльства у вiдповiднiсть з притаманними йому об'єктивними закономiрностями i тенденцiями поступального розвитку. якiсть соцiальної органiзацiї, що реалiзується через соцiальне управлiння. Це означає, що управлiння в царинi суспiльних вiдносин має здiйснюватися на основi пiдпорядкованостi та єдностi волi учасникiв спiльної дiяльностi. Сукупнiсть пiдпорядковує собi iндивiдуальнi волi, владарюючий свою волю пiдвладному, здiйснюючи керiвництво дiями i вчинки iндивiдiв, тобто управлiння людьми. Практичне здiйснення управлiнських процесiв залежить вiд соцiальних умов, в яких вони вiдбуваються. Останнi, як правило, зумовленi матерiальним рiвнем життя суспiльства. Оскiльки ж управлiнська дiяльнiсть - це суб'єктивна дiяльнiсть людей, вона залежить i вiд соцiального досвiду, рiвня культури та свiдомостi людей, зрiлостi суспiльства, його технiчних можливостей, оптимальностi й масштабностi соцiальних цiлей та iн. Отже, без управлiння неможливе цiлеспрямоване функцiонування суспiльства. Тiльки державне управлiння забезпечує функцiонування й розвиток суспiльства як єдиного цiлого. Управлiння - це насамперед органiзуюча дiяльнiсть держави, спрямована на виконання її завдань та функцiй. Державне управлiння як соцiальне явище, його форми, методи, принципи, характер зумовлюються завжди i скрiзь потребами суспiльного розвитку, що виявляються в iнтересах певних соцiальних верств i груп. Це явище пов'язане iз системою суспiльних вiдносин не тiльки безпосередньо через реальнi управлiнськi процеси, що виникають з приводу суспiльного виробництва, а й опосередковано, через свiдомiсть, певнi форми знань, рiзнi управлiнськi доктрини, теорiї й концепцiї. Характер, спрямованiсть i ступiнь впливу на суспiльнi вiдносини тих чи iнших управлiнських пiдходiв зумовленi соцiально-полiтичною природою суспiльних сил, що стоять за ними. Система полiтико-правової, у тому числi управлiнської iдеологiї, завжди вiдображає iнтереси певних соцiальних сил, що перебувають при владi. Проте це не означає, що управлiння настiльки полiтизоване й соцiально зорiєнтоване, що не може виконувати загальнi функцiї, зумовленi об'єктивною необхiднiстю i без яких не може обiйтися будь-яке суспiльство. Державне управлiння здiйснюється усiма гiлками влади, але прiоритет в органiзацiї i вiдповiдальностi за результат стану суспiльства залишається за виконавчою владою. При цьому слiд звертати увагу на такi принциповi позицiї в органiзацiї виконавчої влади: 1) цiлi управлiння; 2) наявнiсть iдеологiї; 3) механiзм урахування волi народу; 4) мiра вiдповiдальностi влади. Ю. Тихомиров дає чiткiше визначення: «Державне управлiння є органiзованим процесом керiвництва, регулювання i контролю державних органiв за розвитком сфер економiки i культури, iнших сфер державного життя». Такi визначення дають пiдстави розглядати державне управлiння i вiдповiднi вiдносини у широкому аспектi, як дiяльнiсть усiх гiлок влади по врегулюванню соцiального, полiтичного, економiчного життя, i у вузькому - як органiзацiю i функцiонування виконавчих органiв. При цьому слiд зазначити, що iснують двi грушi основних державно-управлiнських вiдносин: органiзацiйно-структурнi та органiзацiйно-функцiональнi, якi виникають у процесi управлiння i мають обов'язковим суб'єктом орган виконавчої влади, Через що вони є переважно вiдносинами влади - пiдпорядкування. Без цього не можна домогтися упорядкованостi суспiльного життя i постiйно пiдтримувати його у такому станi. У цьому, Власне, й полягає сенс управлiнської дiяльностi держави. плановою дiяльнiстю всiєї системи соцiального управлiння. Означена система вiдображала iнтереси не широких мас, а класово-номенклатурної частини партiйно-державного апарату. Основна соцiальна мета управлiння в радянськiй системi камуфлювалась єднiстю загальних та iндивiдуальних цiлей, яка нiбито цементувала весь соцiальний органiзм. При цьому не можна не визнати, що жорстка централiзацiя всього суспiльного життя пiдвищувала органiзуючу здатнiсть системи управлiння, давала змогу зосереджувати матерiальнi й людськi ресурси на якнайшвидшому досягненнi поставлених цiлей, хоча й далеко не завжди соцiально виправданих. Таке управлiння забезпечує функцiонування суспiльства як виробничого механiзму, який iгнорує людський чинник. Уся система законодавства, механiзми розподiлу елементарних життєвих благ, економiчна й фiскальна полiтика, управлiнська сфера ґрунтувалася на ототожненнi iнтересiв суспiльства з iнтересами держави, на пiдпорядкованостi особи державi в усiх царинах її життєзабезпечення. Номенклатура мала повну монополiю на владу i панування. Тоталiтарна система влади дiставала втiлення в авторитарно-бюрократичних методах управлiння. Ідеологiчнi постулати про вiдсутнiсть принципових вiдмiнностей мiж громадянами i соцiальними станами в суспiльствi «розвинутого соцiалiзму» та загальною участю в управлiннi країною виявилися полiтичною фiкцiєю. Для розкриття сутностi управлiння за умов ринкових вiдносин важливо визначити, як виявляється реальна можливiсть взаємодiї механiзмiв управлiння i самоуправлiння, їх пропорцiйне спiввiдношення, чи мають вони перевагу над механiзмами стихiйного регулювання та стихiйного саморегулювання. З'ясування цих питань допомагає визначити тенденцiю (пiдвищення чи зниження) мiри керованостi. Владно-примусовий, характер державного управлiння в ринкових умовах якiсно змiнюється. Зберiгаючи свою природу (мається на увазi владна природа, оскiльки її витоками є державна воля), останнiй вже не є головною i визначальною рисою державно-управлiнських вiдносин. Здiйснення функцiй, орiєнтованих на обслуговування суспiльних потреб, не виключає застосування владно регулюючих i примусових заходiв державного управлiння, але вони не є основою змiсту цiєї дiяльностi. Домiнуючими стають заходи заохочення, стимулювання, переконання, формування громадської думки i свiдомостi, почуття вiдповiдальностi та обов'язку. Лише у пiдтриманнi встановленого правопорядку держава залишається непохитною i широко застосовує владно-примусовi засоби. Капiталiзм зовсiм не означає розчинення ролi держави в системi ринкових вiдносин. Пострадянське суспiльство вiдкинуло тоталiтарну систему державного управлiння. А якою ж має бути принципово нова система управлiння? її не тiльки не створили, а навiть концептуально не розробили. Натомiсть як основний претендент на рушiя суспiльного розвитку утвердилася адмiнiстрацiя з її некомпетентнiстю, корупцiєю, зарозумiлiстю. Спроби використати для розв'язання завдань переходу до ринку попереднiй державний апарат з непiдготовленими до цього iдеологiчно й економiчно кадрами не могли дати позитивних результатiв. Адже основа основ управлiння в ринкових умовах - компетентнiсть, оперативнiсть, розрахований ризик та орiєнтацiя на прибутки. Управлiнська бюрократiя з її авторитарними, командними методами управлiння не сприйняла нових соцiальних i полiтичних цiнностей. Калькування захiдних моделей управлiння ще ускладнило становище. Деструктивнi тенденцiї в управлiннi дедалi поглиблюються. Корумпованiсть охопила всi структури управлiння, бюрократизм став нормою поведiнки державних службовцiв. Усi цi обставини фактично звели нанiвець органiзацiйну дiяльнiсть державного управлiння, спричинили втрату керованостi багатьма сферами суспiльного життя. Дезiнтеграцiйнi процеси в економiцi й полiтичнiй сферi виявилися тривалими i глибокими. Свiтова економiка ще нiколи не стикалась з такими специфiчними економiчними, полiтичними i психологiчними труднощами. За вiдсутностi глибокого розумiння об'єктивних економiчних, полiтичних, соцiальних законiв перехiдного перiоду процес реформування українського суспiльства зайшов у Глухий кут. Постiйна перебудова управлiнських структур - яскраве пiдтвердження тому. Керiвнi ланки управлiння, не розумiючи або не застосовуючи об'єктивнi закони, дискредитували саму iдею сформування суспiльства. Щоб приховати свою некомпетентнiсгь та вiдсутнiсть владно органiзуючої державної волi, вони весь час посилаються на вигаданi труднощi й природнi умови. Деякi полiтики висловлюють думку, що Польща, Чехiя, країни Італiї зберегли капiталiстичну потенцiю i тому так швидко модернiзували економiку й суспiльство. Але є й iншi приклади. Скажiмо, Китай, який сформував модель змiшаної економiки, в основу котрої покладено регульованi державою, соцiально орiєнтованi ринковi вiдносини У результатi виник досить своєрiдний варiант капiталiзованого соцiалiзму, який називають соцiалiстичною модернiзацiєю з китайською специфiкою. За 20 рокiв реформ ВВП у Китаї зрiс у (1,4 раз, а в 2010 р. вiн має подвоїтися порiвняно з 2000 р. В Українi ж за роки реформ ВВП скоротився. Загалом його рiвень у Китаї на душу населення становить 752 долари США на рiк, а в Українi -до 500 доларiв. Китай спокiйно увiйшов в епоху грандiозних перетворень i впевнено примножує народне i державне багатство. Досить сказати, що КНР має плюсове сальдо у свiтовiй торгiвлi понад 90 млрд. доларiв на рiк. Враховуючи, що продукти харчування, одяг, побутовi товари й енергоносiї в Китаї майже вдвiчi дешевшi, нiж в У країн, не важко пiдрахувати, що сьогоднi життєвий рiвень населення Китаю майже втричi вищий, нiж в Українi. Найсуттєвiшим, що вирiзняє соцiальне управлiння серед iнших нидiв управлiння (технiчного й бiологiчного), є те, що воно здiйснюється шляхом впливу на свiдомiсть i волю, а отже, на iнтереси людини щодо досягнення поставлених цiлей. Цiлепокладаюча дiяльнiсть людей пов'язана з реалiзацiєю їхнього iнтересу як усвiдомленої потреби, що зумовлена їхнiм матерiальним буттям, об'єктивною соцiально-економiчною структурою суспiльства. Соцiальна мета - це явище суспiльної свiдомостi, вираження загальних потреб та iнтересiв соцiальних груп, класiв. Об'єктами управлiння є соцiальна органiзацiя суспiльства з властивими їй соцiальною структурою i соцiальними процесами. формацiї i ступенем зрiлостi суспiльства. Тому державне управлiння як соцiальне явище, його форми, методи, принципи, характер завжди i скрiзь зумовлюються потребами суспiльного розвитку, що виявляються в iнтересах певних соцiальних верств i груп. Це явище пов'язане iз системою суспiльних вiдносин не тiльки безпосередньо через реальнi управлiнськi процеси, з приводу суспiльного виробництва, а й опосередковано, через свiдомiсть, певнi форми знань, рiзнi управлiнськi доктрини, теорiї й концепцiї. Тобто на формування управлiнських вiдносин активно впливають не тiльки матерiальнi вiдносини, а й суспiльна свiдомiсть, насамперед полiтико-правова та органiзацiйно-управлiнська. Проте суспiльна свiдомiсть неоднорiдна i не є абстрактним поняттям, вона завжди вiдображає iнтереси певних соцiальних груп. Не є соцiально нейтральними й управлiнськi погляди, котрi зумовлюються полiтико-економiчними iнтересами конкретних соцiальних сил. Їх практична реалiзацiя має за мету не тiльки зростання ефективностi суспiльного виробництва через пiдвищення продуктивностi працi та якостi роботи, а й досягнення поставлених владними структурами соцiально-полiтичних цiлей. Тому характер, спрямованiсть i ступiнь впливу на суспiльнi вiдносини тих чи iнших управлiнських поглядiв зумовленi соцiально-полiтичною природою сил, що стоять за ними. Вони якраз i визначають межi iснуючої в тому чи iншому суспiльствi системи знань, зокрема управлiнських. Система полiтико-правової, у тому числi управлiнської, iдеологiї завжди вiдображала iнтереси певних соцiальних сил, що перебувають при владi. Намагання офiцiйної радянської науки управлiння подати себе як виразницю iнтересiв усього народу не було адекватним iснуючим потребам, оскiльки вона формувалася i пристосовувалася для обслуговування та утвердження влади номенклатурної бюрократiї, тобто вузької панiвної верстви радянського суспiльства. Апологетична роль науки тепер стала особливо очевидною. В буржуазному суспiльствi панiвними i практично реалiзованими є також управлiнськi погляди соцiальних сил (груп), що стоять при владi. Усе це не означає, що управлiння настiльки полiтизоване й соцiально орiєнтоване, що не може виконувати загальнi функцiї, без яких не може обiйтися жодне суспiльство, їхнi соцiальна роль i мiсце в сукупнiй дiяльностi, пов'язанiй з управлiнням, постiйно зростають, особливо в демократичному суспiльствi, яке розвивається у соцiально орiєнтованiй, державнiй формi. Демократичне суспiльство не прагне запровадити якусь соцiальну систему чи модель, сконструйовану апрiорi, а розвивається у пошуках найкращих варiантiв соцiального прогресу з метою запобiгти виникненню тоталiтаризму. В такому суспiльствi важливе значення має оптимальна взаємодiя рiзних типiв соцiальних механiзмiв, особливо застосування демократичних технологiй виборiв, переговорiв, договорiв, референдумiв, вивчення громадської думки тощо, реалiзацiя принципiв соцiального партнерства i солiдарної вiдповiдальностi. За цих умов перетворююча роль державного управлiння полягає у забезпеченнi стабiльностi суспiльних вiдносин, без чого неможливо домогтися впорядкованостi суспiльного життя i постiйно пiдтримувати його в такому станi. У цьому полягає головний змiст управлiнської дiяльностi держави. функцiї i завдання, змiнюється змiст управлiнських вiдносин, вiдбувається змiна державного устрою. Аристотель писав: «Коли держава - певне об'єднання (громадян), причому полiтичне, але в ньому вiдбувається змiна державного устрою, вiдмiнного вiд попереднього, - тодi й державу не можна вважати тiєю самою. Ми ж як говоримо: хор у комедiї - одне, хор у трагедiї - iнше, навiть коли його учасники - однi й тi самi». Перехiдний перiод в Українi ускладнюється тим, що в iсторiї людства капiталiзацiя i демократизацiя суспiльства соцiалiстично-радянського типу здiйснюється вперше. Крiм того, перебудова вiдбувається в умовах загальної глибокої соцiальної i полiтичної кризи. Ускладнює функцiонування державного управлiння й те, що процеси, якi вiдбуваються у країнi, суперечливi та неоднозначнi, їхнi основнi вектори видаються, за задумом, необхiдними та обґрунтованими, але форми й методи реалiзацiї спотворюють їхнє iдейне спрямування. Перехiдний перiод дуже вiдповiдальний психологiчно. Наше минуле суперечливе, хитке i навiть трагiчне. Однак життєздатнiсть суспiльства залежить вiд здатностi вчитися в iсторiї, продукувати, як зазначає Г. Атаманчук, «обґрунтоване i справедливе ставлення до свого минулого». Дiйсно, потрiбно подолати все негативне, спотворене, що вiдбувалося у попередньому перiодi iсторичного розвитку, водночас усе найкраще, що було створено ранiше, взяти у майбутнє. А ми стали дiяти за добре засвоєним: «До основания мы разрушим, а затем...». А потiм ми отримали системну кризу українського суспiльства. «Реформатори» зосередили всi свої зусилля на змiнi форм власностi, а руйнували все, що створено минулими поколiннями. Вiдбувався кримiнальний перерозподiл матерiальних i грошових ресурсiв. У соцiально-економiчному вiдношеннi Україна здiйснює перехiд вiд казарменого соцiалiзму до номенклатурно-мафiозного капiталiзму, збагачення нуворишiв на спекуляцiях супроводжується загальним зубожiнням народу. Нинi у нашому суспiльствi моральнiсть перетворюється на щось другорядне. Сьогоднi аморальнiсть - шахрайство, обман, цинiзм - вважаються ледь не чеснотою. Сталася дивовижна метаморфоза людей. Безлад у економiцi породив хвилю войовничої аморальностi, викинув на поверхню суспiльного життя мафiознi групи хижих дiлкiв, якi, користуючись нашими труднощами, намагаються нагрiти руки, набити свої кишенi. Доступнiсть легкого збагачення розбещує молодих людей, вiдчужує їх вiд працi, породжує атмосферу вседозволеностi, беззаконня. Суспiльство морально деградує, торжествує гендлярська мораль нуворишiв. прикро, що вiн не тiльки не застрахований вiд недолiкiв минулого, а й стає ще бюрократичнiшим i корумпованiшим. Це, зокрема, призвело до рiзкого зниження рiвня керованостi суспiльним виробництвом i вiдкрило простiр для стихiйних, руйнiвних сил. Звичайно, за таких умов чекати вiд апарату управлiння ефективностi не доводиться. 1. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с франц. — М., 1994.