Реферат
ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
що до громадсько-полiтичної лексики його ввiв Фукiдiд, iншi – Геродот. Однозначною є лише вiдповiдь на питання: хто першим почав розвивати iдею про громадську рiвнiсть? Це був Протагор.
Теорiя безпосередньої демократiї – стверджує гомогеннiсть, збiг iнтересiв носiїв влади i пiдвладних. Розглядає демократiю як лад, за якого в управлiннi беруть участь всi та безпосередньо через опитування, тощо. Найкомпактнiше змiст безпосередньої демократiї передав 16-й президент США А. Лiнкольн у формулюваннi «Демократiя – це правлiння народу , через народ, i для народу.»
Проте навiть у етнiчних, демократичних Афiнах цей iдеал так i не був втiлений. Адже демос становив меншiсть жителiв. До числа суб’єктiв полiтичних рiшень не включали опору – теж вiльних громадян, а тим бiльше, рабiв.
Однак проблема демократичної єдностi суспiльства має не тiльки кiлькiсний, але i якiсний вимiр. Ось що писав глава вiдомої у XVIIIст. гетингенської школи славiстiв А. фон Галер про порядки у Запорозькiй Сiч: «У нiй всi рiвнi, i голос недосвiдченого молодика має ту ж вагу, що i голос сивочолого воїна, який 50 рокiв брав участь у вiйнах свого народу i як полководець не раз приводив його до перемоги.»
Нарештi чисельне примноження суспiльства дуже ускладнює та робить занадто дорогими форми прямої, безпосередньої демократiї.
Варто додати, що ускладнення суспiльного життя веде то того, що для вирiшення суспiльних справ уже недостатньо практичного досвiду, здобутого у трудi та боях – потрiбнi спецiальнi знання, спецiальна пiдготовка.
на правлiння. Але у ходi революцiї це божественне право було використане для встановлення диктатури. Нарештi теорiя безпосередньої демократiї не вирiшує проблеми охлократiї, влади натовпу. Вона взагалi iгнорує проблему тиску на вiдповiдальних громадян i влади маргiналiзованих та люмпенiзованих верст суспiльства. Так якi своїм проводирем обирають «человека из народа», Шарикова, а Сократа примушують випити цикуту.
Наукова критика iдеї безпосередньої демократiї привела до виникнення iдеї представницької демократiї, репрезентованої депутатами, парламентами. Теорiя представницької демократiї – розглядає демократiю не як владу народу, а як владу за згодою народу: коли члени спiвтовариства залишаються джерелом влади i мають право ухвалювати рiшення, але реалiзують це право через обраних ними представникiв.
Як певний компромiс мiж названими теорiями було запропоновано теорiя плебiсцитарної демократiї. Її прихильники пропонують найвагомiшi питання суспiльного життя вирiшувати всенародним голосуванням. Питання ж поточного управлiння суспiльними справами вирiшувати через обраних представникiв.
Незважаючи на варiант плебiсцитарної демократiї, iдея демократiї розвивлося насамперед у рамках теорiї представницької демократiї.
На ґрунтi представницької демократiї сформувалися такi традицiйнi теорiї демократiї як: теорiя конституцiйної демократiї. Вiдповiдно до її засад коли владу здiйснюють виборнi представники. Спочатку навiть малися на увазi феодальнi володарi. Проте ця влада обмежена конституцiєю, яка встановлює межi повноважень, захищає права меншин i громадян.
Теорiя конкурент демократiї, в свою чергу, тлумачить демократiю як конкуренцiю владних iнтересiв iз прiоритетом бiльшостi i гарантуванням прав меншостi
кожне з яких через свої групи тиску впливає на формування полiтичного курсу, проте жодне не має монополiї на владу.
б) Теорiя елiтарної демократiї - розглядає демократiю, як наслiдок конкуренцiї владних елiт, що виборюють мандат народу на управлiння суспiльством i, виборюючи його, мусять правити в iнтересах народу.
в) Теорiя корпоративної демократiї. Вона визнає наявнiсть центрiв сили поза державною владою. Проте їх дiяльнiсть є конструктивною iз точки зору впливу на формування i проведення полiтики, якщо корпорацiї не конкурують, а iєрархiчно пiдпорядкованi одна однiй i знаходяться пiд контролем держави.
Оригiнальною стосовно них є теорiя полiархiї, запропонована Р. Далом, замiсть єдиного центру суверенної влади вiн пропонує множиннiсть таких центрiв, жоден iз яких не може бути повнiстю суверенним. На його думку, система диспестної (розсiяної) влади є набагато ближчою до недосяжного iдеалу демократiї, нiж демократичними механiзмами встановлена влада не багатьох, що завжди ближче до диктатури.
Якщо усi попереднi теорiї турбувалися, насамперед, проблемою участi громадян у здiйсненнi влади, тобто полiтичними правами i свободами, то теорiя лiберальної демократiї на переднiй план виводить повну незалежнiсть особистого життя iндивiда вiд полiтичної влади, тобто громадянськi права i свободи. Її гасло «правлiння не через людей, а через закон, який i стоїть на вартi особистих прав, не допускаючи втручання держави у особисте життя».
Проте втiлення у життя iдеї лiберальної демократiї не забезпечило liberte, eqalite, fraternite. Як виявилося, на завадi цьому стала свобода приватної iнiцiативи, пiдприємницької дiяльностi.
Як наслiдок, в опозицiю лiберальнiй, сформувалася теорiя соцiальної або економiчної демократiї. Її провiдний принцип – безпосереднє залучення до ухвалення економiчних рiшень тих, хто бере участь у виборчому процесi.
В умовах боротьби за голоси виборцiв визрiла теорiя партисипiтарної демократiї. Іншим акцентом є розширення полiтичної участi нижчих верст. Щоб нейтралiзувати антидемократичнi, охлократичнi потенцiї нижчих верст (якi дозволяють легальним шляхом прийти до тиранiчного правлiння), вони пропонують пiдносити їх загальнокультурний i загальноосвiтнiй рiвень, прищеплювати основи полiтичної культури.
І наштовхувалися на ряд труднощiв. Всiх цих теоретичних труднощiв можна уникнути, каже К. Поппер, якщо вiдмовитись вiд питань «хто повинен правити» i замiнити його чисто практичними питаннями «як повинне здiйснюватись правлiння» i « як найкраще влаштувати державу, щоб вiд нiкчемних правителiв можна було позбавитись без кривавих наслiдкiв, без правопорушень».
Свої роздуми К. Понер завершив словами: «І коли ми кажемо, що кращим вiдомим нам рiшенням є конституцiя, яка дозволяє бiльшiстю голосiв розпустити уряд, ми не стверджуємо, що бiльшiсть завжди права. Ми навiть не кажемо, що вони зазвичай правi. Ми кажемо, що це недосконала процедура – краща iз винайденого до цих пiр. Унстон Черчiлль якось пожартував , що «демократiя – гiрша з усiх форм правлiння, за виключенням усiх iнших»».
Принципи демократiї:
1) Принцип народного суверенiтету. Визнання народу єдиним джерелом i верховним носiєм влади. Цей принцип втiлюється насамперед через участь народу у виборах, референдумах, через використання народом своїх полiтичних i громадянських прав i свобод.
2) Принцип представництва передбачає делегування повноважень обраним представникам. Принцип є вiдображенням суспiльної потреби у ефективному, професiйному управлiннi суспiльними справами та потребi захистити обраних фахiвцiв вiд охлократичних неконтрольованих i насильницьких домагань.
Принцип передбачає тимчасове делегування повноважень гiдним у морально-етичному планi та придатним у професiйному планi. Якщо 2 останнi умови не реалiзуються, дiє механiзм вiдкликання обраних представникiв.
3) Виборнiсть органiв влади.
4) Громадянський консенсус - принципова згода основної маси громадян дотримуватися норм, у межах яких здiйснюється управлiння обраною владою. Цей принцип є надзвичайно вагомим при здiйсненнi влади у демократичному суспiльствi. Адже у ньому громадяни мають бiльше можливостей ухилитися вiд виконання непопулярних приписiв влади, нiж у неї – примусити громадян пiдкоритися вимогам.
5) Мажоритаризм - право бiльшостi на реалiзацiю своєї позицiї. В усiх демократичних суспiльствах громадяни вiльно приймають рiшення за принципом бiльшостi.
6) Право меншостi на власну позицiю. Влада бiльшостi не завжди є демократичною. Нiхто, наприклад, не назве чесною i справедливою таку систему, у якiй 51 % гнобить решту 49 % в iм’я поглядiв бiльшостi. У демократичному суспiльствi влада бiльшостi включає в себе гарантiї особливих прав людей, якi у свою чергу мають захищати права меншин – етнiчних, релiгiйних , полiтичних чи просто тих, хто програв у змаганнях навколо спiрного законопроекту. Права меншостi не залежать вiд доброзичливостi бiльшостi i не можуть бути скасованi голосами останнiх, тому що люди з правами народжуються. цi права захищаються тому, що демократичнi закони й iнститути охороняють права не бiльшостi i не меншостi, а усiх громадян.
7) Гарантування особливих прав i свобод людей.
Права людей – це невiд’ємнi права – данi Богом природнi права: нi суспiльство, нi уряд не можуть «надавати» чи «вiднiмати» їх, адже люди з ними народжуються.
Розрiзняють: полiтичнi права та громадянськi права. Окремо видiляють право на судовий захист, як полiтичних, так i громадянських прав.
8) Принципи рiвностi:
Вiн втiлюється завдяки вiдсутностi закрiпленої у правi дискримiнацiї та рiвностi всiх перед законом.
9) Принцип плюралiзм :
Розрiзняють, плюралiзм iдейний : (вiд латинського pluralis – множинний). Вперше з’явився у працях у нiмецького фiлософа Х. Вольфа (1679–1754) як фiлософське поняття, протилежне солiпсизму. Ідейний плюралiзм став вiдбиттям потреби втiлити в полiтичних механiзмах основнi iндивiдуальнi iдеї, свободу вибору, рiвнiсть можливостей, демократiї тощо. Характерною рисою демократичного суспiльства є наявнiсть кiлькох партiй та громадянських органiзацiй, якi виражають iнтереси рiзних верст населення. Плюралiзм органiзацiйний – це демократична альтернатива монополiї однiєї партiї або особи на владу протистояння iдеологiчному диктату унiтаризму i тоталiтарнiй органiзацiї суспiльного життя.
а) через верховенство при конституцiї, стосовно усiх законiв та нормативних актiв, що видаються органами влади;
б) через подiл влади, при якому виконавча пiдзвiтна законодавчiй i обидвi апелюють до судової.
в) Через встановлення системного балансу та рiвноваги : право вето; вотум; iмпiчмент; розпуск.
11) Одним iз найважливiших принципiв демократiї – право народу знати (право на iнформацiю). Цей принцип втiлюється через такi засади, як:
а) доступнiсть для населення iнформацiї про подiї у суспiльствi;
б) про рiшення що приймаються владою;
в) публiкацiя повних i об’єктивний даних про стан тих чи iнших суспiльних сфер та суспiльства в цiлому.
Цей принцип є запорукою перетворення народу у суверена влади. Адже управлiння суспiльством передбачає поiнформованiсть про його стан.
На Заходi цей принцип вважається настiльки вагомим, що заради нього у випадку суперечки мiж громадськiстю та урядовцями щодо доступу до iнформацiї принцип презумпцiї невинностi щодо чиновника не дiє. І якщо до суду звертається громадянин з обвинуваченням з приводу прихововування певної iнформацiї певним чиновникам, саме на нього покладається тягар доводити, що вiн не винен i що ненадання iнформацiї вiдповiдає нормам закону.
Багатоаспектнiсть демократiї
як свiт свого буття й дiяльностi, визначає i сприймає своє мiсце i призначення в ньому) передбачає:
- визнання людини як самодостатньої одиницi, надiленої всiєю повнотою громадських i полiтичних прав i свобод;
- визнання народу джерелом влади;
- визнання принципiв свободи i полiтичної рiвностi громадян;
- шанування закону i правопорядку;
- визнання обов’язкiв перед суспiльством;
- визнання доцiльностi суворої виконавської дисциплiни;
Демократiя, як iдея
Ідея – це орма духовно-пiзнавального вiдображення певних закономiрних зв’язкiв та вiдношень зовнiшнього свiту, що спрямована на його перетворення. Оскiльки iдея є випереджальним вiдображенням дiйсностi, то сьогоднi демократiя як iдея спрямована не стiльки на утвердження зовнiшнiх проявiв демократизму, скiльки на створення соцiально-економiчних основ демократiї, розвитку громадянського суспiльства, утвердження механiзму правової держави.
У цьому аспектi демократiя передбачає конкретнi унормованi механiзми полiтичного волевиявлення щодо управлiння суспiльством. Розрiзняють безпосереднi форми вияву полiтичної волi народу: вибори, референдуми, плебiсцити; та опосередкованi форми. Останнi здiйснюються через представницькi органи через звернення до депутатiв, скарги та iн.
- демократичних способах формування органiв влади;
- наявнiсть опозицiї, створення сприятливих умов для її дiяльностi;
- дiєвiсть механiзмiв контролю за державними органами влади, їх службовцями, посадовими особами за допомогою т. зв. формальних механiзмiв демократiї;
- розподiл компетенцiї мiж центральними i мiсцевими органами влади;
- децентралiзацiю влади (центральнi органи не узурпують повноважень мiсцевих органiв влади. Мiсцевi органи – це органи самоуправлiння, не лише провiдники полiтики центральної влади на мiсцях).
Демократiя, як форма органiзацiї дiяльностi партiй, громадських органiзацiй передбачає:
- визначення становища, умов дiяльностi громадських органiзацiй, партiй, рухiв принципом полiтичного плюралiзму;
- автономiю первинних органiзацiй;
- контроль знизу за керiвництвом, ротацiю керiвних кадрiв;
- свободу критики;
- свободу фракцiйної дiяльностi.
забезпечує вiльне волевиявлення громадян, як стосовно персонального складу органiв влади, так i стосовно змiсту полiтичних рiшень, прийнятих носiями влади.
Демократичнi процедури
До них насамперед належать: вибори, референдуми, плебiсцити.
Демократичнi вибори – є такими, що вiдповiдають вимогам:
- конкурентностi – альтернативнiсть кiлькох кандидатiв на мандат;
- перiодичностi- не дозволяє перетворювати владу у замкнену корпорацiю;
- всенародностi, загальностi – право на участь у виборах всiх громадян, що досягли певного вiку; безпосередностi – передбачає безпосереднє обрання представникiв без промiжних виборiв;
- остаточностi – неможливостi скасування результатiв виборiв (за умови дотримання законностi процедури);
- рiвностi для виборцiв – передбачає один голос одному виборцю;
- вiдклику обраних представникiв – що дозволяє усунути вiд влади негiдних морально-етичних чи некомпетентних представникiв;
- опонування i змагальнiсть – є втiленням принципу плюралiзму; втiлюється у механiзмах: опозицiї, фракцiйностi, передвиборчої кампанiї, служить генеруванням i iмплантацiєю iдей у суспiльну свiдомiсть.
- таємницi голосування.
| 
