Демократiя i економiка
Реферат з основ демократiї
ПЛАН
2. Економiчнi свободи й державний контроль.
3. Демократизацiя сфери зайнятостi i боротьба з безробiттям.
4. Демократiя й тiньова економiка в сучасному суспiльствi.
Існує основнi два протилежнi пiдходи до визначення ролi держави в економiчному розвитку, кожен з яких розпадається на декiлька шкiл i напрямiв. Згiдно з одним iз них, через неспроможнiсть ринку вирiшувати деякi проблеми соцiально-економiчного характеру, держава повинна вiдiгравати активну роль в регулюваннi економiки. Вiдповiдно до iншого, ринкова економiка орiєнтує людину на пiдприємництво, розвиток та реалiзацiю своїх можливостей, науково-технiчний прогрес, що в цiлому забезпечує високу ефективнiсть без втручання держави.
До початку XX ст. в захiднiй економiчнiй науцi панував класичний напрям, в основi якого лежала теорiя вiльного ринку i невтручання держави в економiку А. Смiта, викладена в його фундаментальнiй працi «Про причини багатства народiв» (1776). Проте пiсля Першої свiтової вiйни ситуацiя суттєво змiнилася. Економiка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економiчне зростання, а криза. Найбiльше така ситуацiя вiдбилася на зайнятостi. Це вимагало кардинального перегляду класичного визначення економiчної ролi держави, i низка вiдомих економiстiв (Дж. М. Кейнс, економiсти Стокгольмської школи в Швецiї) бачила вихiд в активнiй економiчнiй полiтицi держави — державному регулюваннi економiки. Економiчна криза 1929-1932 pp. пiдтвердила їхнi мiркування i дала змогу випробувати їхнi «рецепти».
результати державного регулюванняв 30-тi роки сприяли широкому застосуванню його iдей та пропозицiй i в пiслявоєнний час. Спектр прямих та опосередкованих методiв державного регулювання економiки досить широкий. До них вiдносяться законодавство, державна власнiсть та пiдприємництво, планування, прогнозування та програмування, механiзми бюджетної та кредитно-грошової систем. З соцiальної точки зору, найважливiшими були сильнi позицiї держави в контролi, розподiлi та перерозподiлi нацiонального доходу.
Але криза 1974-1975 pp., яку не передбачив жоден з напрямiв економiчного аналiзу, у тому числi й кейнсiанцi, стимулювала активну критику кейнсiанської моделi економiчного розвитку противниками державного регулювання, що представляли неокласичний напрям економiчної думки. Були актуалiзованi працi противникiв державного регулювання попередньої епохи: «Соцiалiзм» (1922) Л. фон Мiзеса, в якiй обґрунтовувалась непридатнiсть iдеї планування виробництва та розподiлу з єдиного центру; «Дорога до рабства» (1944) Ф. фон Гаєка, де доводилось, що тiльки ринок, вiльна конкуренцiя за мiнiмальної державної участi спонукають людей до творчостi, допомагають мобiлiзовувати й ефективно використовувати ресурси, координувати дiї багатьох соцiальних агентiв.
Популярностi набув монетаризм, представники якого бачили порятунок вiд криз в антиiнфляцiйних заходах держави (обмеженнi та стабiлiзацiї зростання грошової маси) i критикували iншi види втручання в економiку. Впливовостi монетаризму в 70-тi роки посприяли двi обставини. По-перше, в цей перiод на її основi спецiалiсти Мiжнародного валютного фонду розробили моделi «шокових терапiй» як метод проведення ринкових реформ у країнах «третього свiту», що мали величезну зовнiшню заборгованiсть. По-друге широке розповсюдження отримали загальносвiтовi тенденцiї лiбералiзацiї, їхнi найбiльш вiдомi варiанти — тетчеризм та рейганомiка — дозволили провiдним країнам перебороти небезпечний рiвень iнфляцiї та серйозну кризу.
Проте криза 1981-1982 pp., що набула особливо гострих форм у країнах, якi проводили обмеження грошової маси за схемою монетаристiв, наочно продемонструвала ущербнiсть монетаристського експерименту. Це посприяло деякому вiдновленню позицiй кейнсiанства та помiтному зростанню iншого напрямку — iнституцiоналiзму. Його прихильники запропонували аналiзувати весь комплекс умов та факторiв, якi впливають на господарське життя (правових, соцiальних, психологiчних, полiтичних), а сам капiталiзм вивчати з урахуванням його трансформацiї.
процесi обмiну iдеями вiдбувається розвиток та збагачення економiчної теорiї, вдосконалення демократичної органiзацiї економiки.
є включення планування в ринковий механiзм. Воно пройшло у своєму розвитку декiлька етапiв — вiд жорсткого державного регулювання через iндикативне планування до стратегiчного планування.
Нiмецька модель наголошує на важливiй ролi держави в економiчному життi країни. Особливостями ринкового реформування в Нiмеччинi можна вважати: соцiальну спрямованiсть реформ, їх ретельну теоретичну опрацьованiсть, пiдготовленiсть державних чиновникiв до проведення реформ (перед тим вони пройшли вiдповiдну атестацiю) i вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть.
«одужання» економiки i стабiльне покращення соцiально-економiчної ситуацiї вже на основi нових, ринкових механiзмiв.
Китайська модель. Особливiстю китайського переходу до ринкових вiдносин було оновлення командно-адмiнiстративної системи управлiння економiкою i допущення вiльних економiчних зон, де система централiзованого управлiння економiкою взагалi не застосовувалась.
Реформування державної власностi й становлення ринкових вiдносин в Українi
Вiд колишнього СРСР пострадянськi країни успадкували фактично повнiстю одержавлену економiку. Тому в перехiдний перiод головною тут стала не проблема втручання держави в ринкове господарство, а його створення. Серцевину економiчної полiтики посткомунiстичних держав складає синхронне вирiшення двох проблем: формування приватновласницького сектора та створення правових засад ринкових вiдносин.
Курс на створення ринкового господарства в Українi був взятий одразу ж пiсля завершення процесу вiдокремлення України вiд СРСР у 1991 р
Упродовж 90-их рокiв Верховна Рада України прийняла низку законiв: «Про пiдприємницьку дiяльнiсть», «Про власнiсть», «Про пiдприємства», «Про господарськi товариства», «Про приватизацiю державного майна», «Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому комплексi» та iн. Восени 2001 р. був, нарештi, прийнятий «Земельний кодекс», що створює правовий фундамент для приватного володiння землею — основи ефективного господарювання в галузi сiльського господарства. Цi закони визначили рiзноманiтнiсть та рiвноправнiсть форм власностi, започаткували формування правової бази ринкової економiки. На їх основi розпочалися реформи, спрямованi на роздержавлення й приватизацiю державної власностi.
їх якiсного оновлення й ефективного використання; структурну перебудову економiки, стабiлiзацiю соцiально-економiчного стану країни; розвиток конкуренцiї та обмеження монополiзму; залучення iноземних iнвестицiй. Об'єктами приватизацiї стали: майно державних пiдприємств; державний житловий фонд; державний земельний фонд.
певна частка одержавленого майна. Друга була спрямована на отримання додаткових коштiв до бюджету i створення сектора ефективного приватного господарювання. Вiдповiдно до об'єктiв сертифiкатної приватизацiї було передбачено три види цiнних паперiв: майновi сертифiкати, якi отримали всi громадяни, житловi чеки, якими можуть скористатися мешканцi державних квартир, й земельнi бони, якi надавалися тим, хто мiг довести свою здатнiсть до обробки товарної землi. Передбачалося, що кожен з названих видiв ваучерiв може, окрiм прямого призначення, бути використаним у рiзних сферах приватизацiї шляхом їхнього взаємного конвертування.
Сертифiкатна приватизацiя закiнчилась аж у 1999 р. Маючи багато недолiкiв, вона не стала стимулом для зростання економiки та пiдвищення її ефективностi. З 1999 р. була запроваджена виключно грошова приватизацiя, яка деякою мiрою сприяла надходженню iнвестицiй.
2. Економiчнi свободи й державний контроль
.
Свобода вибору в умовах ринкової економiки характеризує дiяльнiсть як пiдприємцiв, так i споживачiв.
Свобода вибору для пiдприємцiв означає, що окремi люди мають право купувати економiчнi ресурси, на власний розсуд вибирати вид дiяльностi, створювати пiдприємства. Свобода вибору означає, що власники економiчних ресурсiв та грошового капiталу можуть використовувати чи реалiзовувати цi ресурси на свiй вибiр. Нiхто: нi держава, нi iншi виробники, — не мають права диктувати пiдприємцю, що йому виробляти, за якою технологiєю, скiльки, на якi цiни та споживачiв орiєнтуватися.
Для споживачiв свобода вибору означає, що вони вiльнi в межах своїх грошових прибуткiв купувати товари та послуги в такому наборi, який вони вважають найбiльш сприятливим для задоволення своїх потреб. Свобода споживацького вибору є найширшою з економiчних свобод. Вона орiєнтує виробникiв на виробництво продукцiї, товарiв та послуг, якi користуються попитом.
Проблема вибору вирiшується з урахуванням особистого iнтересу. Вiн є головним мотивом дiяльностi усiх суб'єктiв ринку. Пiдприємцi мають на метi максимiзацiю прибуткiв. Найманi робiтники прагнуть до високої заробiтної плати. Власники матерiальних ресурсiв, за iнших рiвних умов, намагаються отримати вищi цiни пiд час продажу чи здавання в оренду цих ресурсiв. Нарештi, споживачi прагнуть купити товар за найнижчими цiнами. Мотив особистого iнтересу спрямовує функцiонування економiчної системи в певному напрямi й робить її впорядкованою.
В сучасних умовах науково-технiчного прогресу, вiдкриття нових продуктiв, матерiалiв, технологiй, екологiчної кризи держава не може не придiляти серйозної уваги проблемi контролю за економiчною дiяльнiстю пiдприємств. Вона мусить втручатися й визначати межi економiчних свобод. До найважливiших напрямкiв контролю економiчної дiяльностi виробникiв належать: контроль за розмiщенням та будiвництвом пiдприємств; екологiчний та санiтарний контроль; контроль якостi та безпечностi продукцiї; трудове й соцiальне законодавство; антимонопольний контроль.
Зайнятiсть та безробiття утворюють блок питань, де економiчне та соцiальне сплетенi в щiльний вузол.
для визначення статусу безробiтного, а саме: обов'язковiсть реєстрацiї в установах служби зайнятостi; активний пошук роботи; робота впродовж декiлькох мiсяцiв перед звiльненням; вимушений характер звiльнення; вiдсутнiсть пропозицiй про працевлаштування, якi служба зайнятостi вважає такими, що пiдходять для даного претендента; вiдсутнiсть iнших джерел прибутку.
Безробiття веде до серйозних економiчних та соцiальних наслiдкiв. Економiчнi наслiдки полягають у недовипуску продукцiї, що зменшує можливостi покращення загального добробуту суспiльства й погiршує матерiальне становище безробiтних. Соцiальнi наслiдки безробiття пов'язанi зi збiльшенням соцiальної напруги в суспiльствi, яка може призвести до змiни полiтичного курсу держави. Затяжне масове безробiття загрожує порушити стабiльнiсть демократiї. Тому сучаснi уряди намагаються протидiяти надмiрному безробiттю. Водночас, економiчна наука оперує поняттям так званого «природного рiвня безробiття», який у захiдних країнах коливається вiд 4% до 6% безробiтних у країнi. Таке безробiття зумовлене мобiльнiстю робочої сили i не загрожує стабiльностi суспiльства. Мобiльнiсть — це змiна робiтниками своїх позицiй на ринковому просторi (змiна мiсця працi, часткова зайнятiсть, безробiття). Вона вказує на здатнiсть людини змiнювати мiсце працi або професiю, пристосовуючись до змiн економiчної кон'юнктури, або попиту на її працю.
Дослiдники ринку працi виокремлюють європейську й американську моделi регулювання ринку працi. Обидвi моделi демонструють певний порядок, керовану систему вiдносин, проте суб'єкт, вiдповiдальний за рух потокiв робочої сили, в них рiзний. В американськiй системi суб'єктом є фiрма, у європейськiй — держава. Ця вiдмiннiсть обумовлена тим, що в економiцi США домiнують великi, iєрархiчно органiзованi фiрми, здатнi забезпечувати внутрiшню (у межах фiрми) мобiльнiсть. Упродовж останнiх десятилiть американська економiка значно активнiше, нiж європейська, створює новi робочi мiсця, новi види зайнятостi, особливо в сферi сервiсного обслуговування, в приватному секторi економiки. Обидвi системи створюють умови для мобiльностi робочої сили, дають змогу робiтниковi бути активним на ринку працi.
Демократизацiя сфери зайнятостi i боротьба з безробiттям є Українi
В Українi ситуацiя у сферi зайнятостi є складною. По-перше, через низький рiвень оплати працi зайнятiсть в Українi гарантує лише соцiальний статус, але не прибуток, як це є в державах з нормально функцiонуючою ринковою економiкою. По-друге, показник офiцiйно зареєстрованого безробiття перебiльшує допустимi стандарти в декiлька разiв. По-третє, спостерiгається вiдтiк робiтникiв з легальної економiки в тiньову сферу. Водночас в Українi вiдбувається демократизацiя пiдходiв до розв'язання проблем зайнятостi та безробiття.
Ринковий характер вiдносин зайнятостi в сучасних умовах визначається двома основними принципами. Перший з них передбачає добровiльний характер працi, крiм випадкiв, обумовлених законодавством. Другий принцип передбачає вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалiзацiї права громадян на працю.
Мобiльнiсть робочої сили в економiцi України не може бути такою ж рiзноманiтною, як на Заходi, з трьох причин: з причини економiчної нестабiльностi, низького рiвня розвитку приватного сектора та через її традицiйну структуру, в якiй переважає iндустрiальний тип зайнятостi. Тобто, в Українi дуже поширене структурне безробiття. Воно зумовлене тим, що професiйно-квалiфiкацiйна структура робiтникiв не вiдповiдає перспективним структурним змiнам господарства. Найiнтенсивнiше за п'ять рокiв зменшувалася потреба у працiвниках таких галузей, як промисловiсть, сiльське господарство.
На структурнi змiни серйозно впливає перебудова вiдносин власностi. Потреба в працiвниках на пiдприємствах приватної й колективної власностi зростає, особливо в таких галузях, як торгiвля i громадське харчування. Там, де названi галузi отримали найбiльший розвиток, спостерiгається й найменший рiвень безробiття.
В Українi повиннi розвиватися два напрями розвитку ринку працi: полiтика сприяння зайнятостi та полiтика соцiальної пiдтримки безробiтних. Якщо перший напрям пов'язаний з появою нових форм власностi, нових робочих мiсць, нових сфер господарства, то другий залежить вiд таких факторiв, як стан законодавства про зайнятiсть, розмiр допомоги, навчання й перенавчання безробiтних.
Полiтика соцiального партнерства
та вирiшення проблем, передусiм у соцiальнiй та виробничiй сферах.
1. Профспiлки (професiйнi об'єднання найманих робiтникiв) виникли з метою захисту та представництва iнтересiв осiб найманої працi. У сучасному суспiльствi вони є iндикатором громадської думки, беруть участь в системi зворотного зв'язку мiж державою та працiвниками, допомагають державi виробляти та коригувати свою соцiально-економiчну полiтику.
2. Пiдприємцi з часом також дiйшли висновку про доцiльнiсть та необхiднiсть регулювання й координацiї власної дiяльностi та вiдносин з робiтниками, представлених профспiлками. Вони створили добровiльнi об'єднання для захисту своїх iнтересiв, а пiзнiше зробили кроки назустрiч вимогам профспiлок та держави, якi не завжди суперечили iнтересам пiдприємництва й допомагали уникати конфлiктiв.
3. Держава як на галузевому, так i на нацiональному рiвнях найчастiше виступає в ролi законодавця, гаранта громадянських прав, регулятора трудових вiдносин, працедавця та миротворця-умовлювача.
У процесi взаємодiї держави, пiдприємцiв та найманих робiтникiв присутнiй постiйний пошук балансу iнтересiв трьох сторiн. Створено загальносвiтовий механiзм системи соцiального партнерства, найвищою структурною ланкою якого є Мiжнародна органiзацiя працi (МОП). Існує думка, що ступiнь розвинутостi партнерства прямо пропорцiйний ступеню демократичностi суспiльства.
В Українi формування системи соцiального партнерства почалося в 90-их роках XX ст. У лютому 1993 р. була створена Нацiональна рада соцiального партнерства при Президентовi України як консультативно-дорадчий орган. За його iнiцiативою розроблявся проект закону «Про соцiальне партнерство в Українi». Таким чином, формування системи соцiального партнерства було пiднесене в ранг державної полiтики. Для перехiдної української економiки тристороннє партнерство є важливим у тому планi, що послаблює всесилля державних органiв в галузi економiки та соцiальної опiки, i його можна розглядати як компонент демократизацiї вiдносин i становлення ринкової економiки.
4. Демократiя й тiньова економiка в сучасному суспiльствi
.
Тiньова економiка (по Е. Фейджу) включає в себе всю економiчну дiяльнiсть, яка з якихось причин не враховується офiцiйною статистикою та не потрапляє до валового нацiонального продукту.
Звiдси виводяться двi основнi складовi частини тiньової економiки.
«неформальна» економiка. Вона охоплює виробництво в домашньому господарствi, надання послуг на епiзодичнiй основi, невеликi пiдробiтки (догляд за дiтьми, неоподатковуваний доход з присадибних дiлянок, ремонт будинкiв власними силами тощо).
2. «Пiдпiльна економiка», яка включає забороненi види економiчної дiяльностi, злочиннi дiї та iншу дiяльнiсть, суб'єкти якої навмисне приховують її з протиправною метою (ухиляння вiд сплати податкiв та iн.). Із зростанням тiньової економiки вiдбулося оформлення органiзованої злочинностi та їх зрощення. Поряд з використанням загальнокримiнальної злочинностi для «прикриття» своєї дiяльностi, тiньовики звернулися за «послугами» до осiб у владних структурах, що iстотно розширило масштаби корупцiї.
тiньової економiки. Що ж стосується «неформальної» частини тiньової економiки, то через неможливiсть i недоцiльнiсть (великi витрати) його контролювання, а також зв’язку iз злочинним свiтом, їй придiляють набагато менше уваги.
Тiньовий сектор є умовах демонтажу командної економiки та переходу до ринку
Демонтаж адмiнiстративно-командної системи й перехiд до ринку наприкiнцi 80-их - на початку 90-их рокiв сприяли активiзацiї тiньового сектору. З одного боку, пiд прикриттям ринкових лозунгiв був рiзко послаблений державний контроль за збереженням та ефективнiстю використання державної власностi. З iншого — держава дозувала свободу пiдприємництва, ставлячи обмеження у збiльшеннi прибуткiв пiдприємцiв та робiтникiв пiдприємств. Почасти це було викликано об'єктивними причинами. Але певну роль тут зiграла й суб'єктивна дiяльнiсть матерiально зацiкавлених сторiн — учасникiв процесу приватизацiї та ринкових перетворень.
Результати не забарилися. За рiзними пiдрахунками тiньовий сектор в Українi упродовж другої половини 90-их рокiв складав вiд 40 до 60%.
Тiньова економiка, органiзована злочиннiсть i корупцiя
Хоч тiньова економiка не зводиться до економiчної активностi представникiв органiзованої злочинностi, питання про їх спiввiдношення актуальне. Пiд органiзованою злочиннiстю розумiють вiдносно масове функцiонування стiйких керованих угруповань злочинцiв, для яких злочин є промислом (бiзнесом) i якi створюють для себе систему захисту вiд суспiльного контролю за допомогою корупцiї.
США органiзована злочиннiсть з'явилася пiд час «сухого закону» й розвивалася за рахунок заборонених видiв промислiв, контролювання азартних iгор, бiзнес у проституцiї, наркобiзнесу.
В ролi специфiчної доморощеної мафiї в СРСР виступали об'єднання так званих «злодiїв в законi», що не мали аналогiв у свiтовiй практицi. Об'єднанi загальною «злодiйською iдеєю», цi невеличкi групи не мали постiйного мiсця перебування, але мали спiльний орган управлiння — всесоюзну сходку — де вирiшувались органiзацiйнi, фiнансовi (спiльна каса – общак) питання, розв’язувалися конфлiкти.
На ранньому етапi масштаби тiньової економiки були незначними, сировина та збут продукцiї — обмеженi. В разi виникнення суперечок i непорозумiнь, вони розв'язувались тiньовиками мирним шляхом. Зростання масштабiв пiдприємств та збiльшення обсягу виробництва призвело до ускладнення тiньових структур, обумовило появу розгалуженої системи взаємних розрахункiв. У випадках порушення прийнятих зобов'язань неминуче виникали конфлiкти. У сферу тiньової економiки почала проникати загальна кримiнальна злочиннiсть, яка дiяла тут фактично безкарно через небажання тiньовикiв звертатися до правоохоронних органiв. За таких обставин тiньова економiка пiшла шляхом легальної. Вона сформувала не лише адмiнiстративно-управлiнську систему, але й апарат примусу, що спирався на кримiнальнi структури. Вiдбулося органiчне зрощення нелегальних форм бiзнесу iз загальнокримiнальною злочиннiстю. Так тiньова економiка стала фактором формування органiзованої злочинностi.
та безпораднiсть правоохоронних органiв приватний бiзнес почав досягати виконання договiрних зобов'язань за допомогою рекету. Спiвпраця бiзнесу та органiзованої злочинностi стала взаємовигiдною, що зробило зруйнування цього союзу органами правопорядку нелегкою справою.
Тiньова економiка та корупцiя. Проте «криша» (прикриття, захист, наявнiсть сильного покровителя), вибудувана загальнозлочинним кримiналiтетом, не могла дати тiньовикам повної безпеки. У багатьох випадках виникала потреба у пiдтримцi й захистi з боку владних структур рiзних рiвнiв. Таким чином, у тiньової економiки з'явилися спонуки до активного використання важелiв корупцiї. Пiд корупцiєю розумiють пiдкуп, продажнiсть суспiльних та полiтичних дiячiв, а також чиновникiв та посадових осiб.
У громадянських суспiльствах (суспiльствах з високою правосвiдомiстю громадян, здiйсненням ними контролю за владою, з пануванням закону) сфера, де може поширюватись корупцiя, є вкрай обмеженою. В деспотичних та ще й водночас бюрократизованих суспiльствах, де чиновник володiє необмеженою владою, корупцiя розцвiтає пишним цвiтом. За висновком мiжнародної неурядової органiзацiї Transparency International (Мiжнародна прозорiсть), з 90 включених до аналiзу стану корупцiї країн Молдова, Вiрменiя i Узбекистан займають 75, 76 i 79 мiсця вiдповiдно. Росiя йде 83-ю, Азербайджан — 87, Україна — 88.
Корупцiя веде до катастрофiчної деформацiї моральних засад. Члени суспiльства привчаються жити всупереч закону. Стимулюється правовий нiгiлiзм як у простих громадян, так i у представникiв правозахисних органiв. Тiнiзацiя та кримiналiзацiя економiки спричиняє зубожiння величезної частини населення, вона вкрай негативно впливає на розвиток громадянського суспiльства й полiтичної системи. Адже бiднi люди — поганi громадяни, бо усi їхнi сили поглинає боротьба за фiзичне виживання. Та не менш важливим є й те, що багатiям, якi приховують свої доходи вiд оподаткування i стають на шлях порушення закону або й вiдверто злочинних дiй, громадянськiсть також не властива, якщо вони навiть i беруть участь у полiтичному життi. Домiнування тiньових капiталiв в економiцi породжує домiнування тiньових, прихованих iнтересiв у полiтицi, внаслiдок чого притаманна громадянському суспiльству плюралiстична модель захисту групових iнтересiв щораз енергiйнiше витiсняється представництвом корпоративних iнтересiв олiгархiчно-кланових груп.
Перспективи трансформацiї тiньової економiки й подолання її негативних наслiдкiв в Українi
Ескалацiя тiньової економiки на певному етапi призводить до того, що економiчнi закони перестають дiяти i у сферi легальної економiки. Нiчого не можна вчинити за допомогою економiчних важелiв, i економiка виходить з-пiд контролю. Отже, надмiрна експансiя тiньової економiки в Українi вимагає термiнових та ефективних заходiв протидiї цьому процесовi.
до цього, в Українi було б добре провести декримiналiзацiю ряду дiй, розширивши сферу легального пiдприємництва. Що ж стосується «пiдпiльного» сектора, то тут необхiдний диференцiйований пiдхiд. Якщо пiдприємець-тiньовик не сплачував значнi суми податкiв, але при цьому створив рентабельне виробництво, до нього необхiдно застосувати амнiстiю iз залученням його в офiцiйну економiку. Якщо ж капiтал нажитий кримiнальним шляхом та пов'язаний з галузями для задоволення деструктивних потреб (нарко- та порнобiзнес, проституцiя), то нi про яку амнiстiю не може бути мови. Наприклад, використання фiктивних грошових мас для надання кредитiв, навмисне банкрутство з метою неповернення боргiв, комп'ютерний економiчний шпiонаж i розголошення вiдомостей з обмеженим доступом та багато iнших дiй, наслiдки яких досить руйнiвнi для економiки.
Тiньова економiка наявна в рiзних соцiально-економiчних системах, проте їй найменшою мiрою сприяє економiчна система, в якiй добре налагодженi ринковi механiзми i панує закон.
Лiтература.
1. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. — Київ, 1998.
2. Петрова І. Загострення проблеми прихованого безробiття // Економiка України. - 1997. - № 3.
4. Турчинов О. Тiньова економiка: теоретичнi основи дослiдження. — Київ, 1995.
5. Черняк В. Модель економiки: вибiр України // Економiка України. — 1995. - № 9.
| 
