Демократiя
як процес.
"влада", зрозумiле всiм. Є м'яке i поетичне слово "народ", є люди. А ще є дядьки на телебаченнi, що бубонять про те, що влада виходить вiд народу. Питання: чи є у народу влада? Вiдповiдь: подивiться на людей в метро - хай око пiдкаже.
І все-таки ми говоримо про демократiю, хочемо її, прагнемо. Принаймнi, на словах. Говорять про неї тирани i генерали. Хай реальну владу нашi громадяни ще не мають, але саме поняття demokratia вже живе своїм життям, хоча використовування його iнодi нагадує ходiння з розмiнною монетою.
Інтерес до поняття "демократiя" в Українi не дозвiльний. У нас в країнi - демократiя або щось iнше? А в Америцi пiсля 11 вересня вона є? А може, демократiї навiть у принципi не буває?
До нього iснував iнший термiн, isonomia - "рiвнiсть перед законом". Припущення небезпiдставне: майнове розшарування населення, як i скромне прагнення багатих приховати за словесами свою владу було вже тодi.
З чого починалася демократiя? А починалася вона з того, що ми сьогоднi називаємо мiсцеве самоврядування. Клiсфен, з iм'ям якого пов'язанi демократичнi реформи в Афiнах в 509-507 роках до н. е., замiнив колишнiй родовий розподiл громадян чисто територiальним, розбивши мiсто на сотню дем. Деми делегували громадян для вiдправлення посад. Тим самим лояльнiсть роду була замiнена лояльнiстю полiсу.
"Випадковiсть - це найстародавнiша аристократiя миру", писав Ф. Нiцше. В Афiнах iснувало бiльше тисячi посад, якi заповнювалися iнодi шляхом виборiв, але бiльшiсть (звернiть увагу!) по долi. Трапитися це могло раз в життi i лише на один рiк. Існував i т. з. Порада П'ятисот, який визначав порядок денний для народного збору.
Афiнянам повезло - їх форма правлiння склалася в сприятливих умовах. Клiмат, прямо скажемо, не рiвня нашому. Нiякої радiацiї i проблем з екологiєю. Були, правда, деякi складнощi, наприклад, проблема вiдстаней. Напевно не всiм було зручне добиратися до заповiтного горба, де проходили збори. Проблемою було i число громадян, рiзнi мови, вiрування, iнтереси, що росте. В невеликих i однорiдних по складу Афiнах з їх неспiшним життям ще вдавалося погоджувати iнтереси громадян "по-хорошому". В гiгантськiй i рiзнорiднiй Персiї - нi. Чи могла вона бути у той час чимось iншим, окрiм як деспотiєю?
Яким було населення мiста, точно невiдомо, в середньому iсторики називають цифру в сорок-п'ятдесят тисяч чоловiк. Природно, збиратися всi разом сорок разiв на рiк на горбi Пникс вони не могли, приходила якась частина. Не мали прав голосу жiнки, раби i переселенцi. Та все ж система працювала, витримавши декiлька олiгархiчних переворотiв. Як неважко пiдрахувати, в суспiльних справах брало участь хоча i не бiльшiсть, то порядку однiєї п'ятої частини населення. Це не весь "демос", звичайно, але важливо не тiльки кiлькiсть, але i мiра впливу громадян, вiдчуття причетностi до загальної справи, вiдповiдальнiсть.
Афiнська демократiя стала як би зразком полiтичної гармонiї. Та все ж Афiнами правила меншина громадян. Полiтика в Афiнах була "жорсткою, складною грою, результат якої часто залежав вiд приватних домагань i амбiцiй. Пряма державна зрада полiтичних вождiв не була чимось нечуваним, приклад чому - iсторiя Алкивiада". Олiгархiчнi перевороти оберталися масовою рiзаниною, коли винищувалися тисячi полiтичних супротивникiв. Ця демократiя була майже iдеальною, якби це "майже" не було рабовласництвом. Греки не були знайомi з унiверсальними поняттями свободи, рiвностi, прав людини. Втiм, цi унiверсальнi поняття i по сьогоднi не дуже признаються, наприклад, в Азiї.
помiтно почастiшали. Республiканська традицiя, що бере почало з Арiстотеля, демократiю не заперечувала, але прагнула зрiвноважити протиборчi iнтереси через систему iнститутiв влади, жоден з яких не мав би всiєї її повнота. Таким був республiканський Рим з його системою консулiв, Сенатом i народними трибунами.
Батьки американської демократiї (чиї портрети на доларах промальовували) порядком поламали собi голови над тим, як гарантувати обрання в Конгрес самих гiдних, але вирiшити не змогли. Допомiг їм француз Монтескьє з його iдеєю роздiлення влади на три гiлки: законодавчу, виконавчу i судову.
це зовсiм i не демократiя, - просто поняття "суспiльного блага" розвалилося на мiльйони приватних i групових iнтересiв. Зате система годилася для крупних держав. "Республiканець", "демократ", "революцiонер" для монархiв звучало однаково погано. Але гiрше всього стали звучати слова "права людини" - через їх унiверсальне значення, глобальний характер i привабливу силу.
У принципi, республiканiзм i iнститут представництва простому громадянину можливостей впливати на владу особливо не додав. Якщо поглянути на данi дослiджень, проведених "Фрiдом Хаус", то виявиться, що захоплюватися Уолту Уїтмену було особливе нiчим - навiть в серединi 19-го столiття в США право голосу мало всього близько 10% населення. Наприклад, у Венецiанськiй республiцi право голосу мало всього одну десяту вiдсотка населення. Зате вiн помiтно обмежив можливостi виникнення тиранiї.
Все це було ново, незвикло, свiжо. Проте найбiльшою гордiстю "батькiв-засновникiв був винахiд представницького правлiння (обрання депутатiв). В 1820 роцi Джеймс Мiлль проголосив винахiд представницького правлiння "головним вiдкриттям сучасної епохи". Мабуть, iдея i так витала в повiтрi, якщо стала чимось саме собою розумiючим всього за декiлька рокiв.
Слова Ги Ерме про "усвiдомлення меж" звучать заклинанням тiнi Гiтлера. Афiнська демократiя була прямою, а не представницькою. Виявися Сократ в нашому часi, вiн швидше за все не назвав би нашу систему демократичної. І справдi: поставити раз в чотири роки хрестик в бюлетенi проти прiзвища чергового демагога - i це вся влада, дана громадянину?
Маркс виразився мiцно: "пригноблюваним раз в декiлька лiт дозволяють вирiшувати, який саме з представникiв пригноблюючого класу в парламентi представлятиме i пригнiчуватиме їх". Набагато спокiйнiше дивився на справу пан Шумпетер, пояснюючи демократичну державу як величезний магазин, в якому бродять виборцi-покупцi. А полiтики це "продавцi iдей i мети". Дискусiя про те, що є демократiєю i що нею не є, вилилася у величезний збiр наукових i фiлософських праць. Це - свiдоцтво того, що в захiдних суспiльствах виникли новi могутнi сили, якi прагнуть влади. І якщо вони не домовляться мiж собою, справа кiнчиться ще однiєю свiтовою м'ясорубкою.
Коли є могутнiй стимул, трапляється i результат. З часом в дискурс про демократiю прийшло розумiння її меж i слабкостей. Стало ясно, що часто цим словом прикриваються режими автократичнi i тоталiтарнi. Проведення виборiв - мало що значить, коли заперечуються права людини. В якомусь значеннi навiть в самих лiберальних країнах демократiя стала мiфом, що прикриває панування меншини. Нам цiннiше iнше - виправдати теоретично законнiсть панування меншини нiкому не вдалося. Не випадково, що бiльшiсть навiть авторитарних режимiв прагне назвати себе республiками, прикриваючись iнжирним листком "фасадної демократiї". Його називають деколи iнакше: "керована демократiя", "сiмейна", "корпоративна". Але якщо замiсть договiрних вiдносин застосовується сила - iнжирний листок тут же злiтає.
Пора давати вiдповiдь - так що ж є демократiя? Афiняни вiрили, що знають вiдповiдь. Вiрив Уолт Уїтмен, вiрив Монтескьє i Мiллз. Ми вже не вiримо, ми сумнiваємося i смiємося.
"Геббельс запитав мене, звiдки я узяв попередню назву, i я зробив для нього повний переклад Геттiсбергської мови. (В нiй мiститься лiнкольнiвське визначення демократiї: "уряд народу, з народу, для народу"). Вiн читав, ворушивши губами. - "Знаєте, це блискучий приклад пропаганди". За два тижнi Геттiсбергська мова повернулася вiд Гiтлера. Вгорi рукою самого der Fuehrer було накреслене: "Деякi мiсця трохи не примусили мене плакати. Всi пiвнiчнi народи єдинi в своїх вiдчуттях до своїх солдатiв. Це, очевидно, зв'язує нас мiцно всего"".
Демократiя, як виявилося, це дуже вiдносне поняття. Кожний час, i кожна людина в нього вкладає своє власне значення. Сьогоднi його все бiльше потрактують як процес. Бiльше того, це поняття суто захiдної культури, неможливе без визнання автономiї особи, прав людини. "Демократiя - це культура бiльшою мiрою, нiж система iнститутiв... Суть iдеї в тому, що демократiя ґрунтується на повiльному придбаннi терпимостi i усвiдомлення своїх меж: адже демократичний уряд не може вирiшити всiх питань i цiнно швидше своєю природою, нiж результатами дiяльностi" (Ги Ерме).
На жаль, але сучасне уявлення про демократiю має не європейську, але американську прописку. Чим була б iдея демократiї без 10 трильйонiв доларiв ВВП США, без голлiвудських фiльмiв, героїчних астронавтiв i квiтучих красунь? Саме з американською моделлю специ з "Фрiдом Хаус" порiвнюють те, що бачать. А бачать вони ось що: приблизно 80 країн в свiтi вiдносяться до демократичних, ще приблизно чотири десятки - до електоральних демократiй (тобто вибори проводяться, а цивiльного суспiльства немає), а iншi вже недемократичнi.
За океаном виник цiлий букет нових понять, що описують демократiю: полиархия, плюралiзм, цивiльне суспiльство, свобода слова, зростання добробуту, середнiй клас. Помiчено, що бiднi країни не бувають демократичними. Але важливiше навiть не мертвi поняття, а тенденцiя - сучасне демократичне суспiльство, це суспiльство, в якому влада все бiльш розповсюджується, а не концентрується у однiєї людини. З другого боку, в такому суспiльствi є тенденцiя зростання вiдповiдальностi громадян i готовностi узяти цю владу. Як би нi шанували деякi Усаму Бен Ладена, Макiавеллi або Каддафi, але всього за сторiччя демократизацiя, розосередження влади сталi глобальною тенденцiєю.
А ми? Так, у нас є Конституцiя. Роздiлення властей. Вибори. Партiї. З свободою слова - гiрше. Проблеми з ПАРІ. А ще є середня зарплата в 60 у. о. i пенсiя, на яку можна прогодувати собаку. Так, ми любимо демократiю - бачили у сусiдiв. На жаль, як спiвав Калягiн в "Я - ваша тiтка", "любов i бiднiсть назавжди залишаться ворогами."
Адже хто б не набрав найбiльшу кiлькiсть голосiв, якою б не була фракцiйно-коалiцiйна арифметика, все одно знайдеться якась "баба Яга", яка буде проти… І їй (або йому) вистачить голосiв та натхнення знову заблокувати процес.
І не тому, що такi полiтики, а тому, що дiють вони у такiй матрицi. Якщо до парламенту замiсть соцiалiстiв вдасться прорватися блоку Литвина, "бiло-помаранчевi" зможуть сформувати з ним бiльшiсть цiною поступки спiкерського крiсла на користь Володимира Михайловича.
Причому, не факт, що вони справляться з роботою над помилкою "Олександр Мороз" i знову не напорються на черговий "кидок".
Партiя регiонiв вже готується до такого варiанту - сцену на Майданi встановлено про всяк випадок. Риторика бiло-голубого Майдану буде антипомаранчева, але справжнiм адресатом публiчного тиску буде власник "золотої акцiї".
Протистояння затягнеться надовго - суди, оскарження, масовi акцiї. Порядку в країнi не буде. І прогресу теж…
Якщо коалiцiю сформують Партiя регiонiв з комунiстами, це буде кiнець помаранчевої iдеї та постпомаранчевих полiтичних сил. Тому вони будуть боротися проти цього не на життя, а на смерть.
Маючи владу, президент зосередиться на юридично-процедурних аспектах. Порядку в країнi не буде. І прогресу теж…
У якому випадку коалiцiю можуть сформувати Партiя регiонiв i президентський блок? Тiльки пiд занавiс вистави, коли iншi варiанти вичерпаються.
Умовою ПР буде прем’єрство "регiонала", умовою президента… нi не 50% урядових посад, як в угодi з БЮТ, а посилення повноважень чинного президента!
ухвалення закону про мiсцевi держадмiнiстрацiї зi збереженням виконавчої вертикалi влади пiд контролем президента та його секретарiату.
Програма максимум - згода Партiї регiонiв на конституцiйну реформу у редакцiї, яка посилить повноваження президента, що виглядатиме як чергова поразка Януковича при вигранiй кампанiї. Знову порядку в країнi не буде. І прогресу теж…
Варiант коалiцiї БЮТ з ПР практично неможливий: Юлiя Володимирiвна радиться з народом, ким їй бути, президентом чи прем’єром, але вона точно знає, що не хоче бути у Януковича спiкером. Тут як раз повний порядок - цi сторони магнiтiв взаємно вiдштовхуються.
Інiцiатори проведення дострокових виборiв парламенту говорили нам, що це необхiдно для приведення у вiдповiднiсть парламентського представництва з результатами всенародного голосування, якi були спотворенi пiдкупом i зрадою.
пiд полiтичнi партiї.
А надiя на вихiд з кризи через оновлення легiтимностi Верховної Ради шляхом нового голосування сьогоднi виглядає наївною та перебiльшеною, позаяк полiтична ситуацiя в державi ще бiльше погiршилася.
Отже, за усiх можливих варiантiв немає жодного конструктивного. У жоднiй коалiцiї не йтиметься про виконання передвиборчих програм, реалiзацiю стратегiї нацiонального розвитку, усвiдомлення громадянської нацiї, модернiзацiю економiки тощо. Вирiшуватимуться виключно питання влади.
Про те, що головною причиною конституцiйної кризи є неучасть громадян у процесi обговорення та прийняття як Конституцiї Мороза-Кучми 1996 року, так i Конституцiї Мороза-Медведчука 2004 року доводилося писати й ранiше.
Згадайте й ви, чи вповноважували кого-небудь приймати Конституцiю вiд вашого iменi?
перегляд результатiв приватизацiї основних матерiальних ресурсiв.
"Українська держава" на два-три ТОВ.
Хтось скаже, держава вже є, i конституцiя вже є, якi можуть бути установчi збори? У тому то й справа, що назовнi держава є, а от внутрiшнього суверенiтету вже немає.
Усi державнi iнститути й органи влади дискредитовано самими полiтиками у процесi боротьби за владу. Масовi акцiї пiсля Майдану-2004 також спаплюженi своїм вiдверто замовним i проплаченим характером.
через нехтування установчою владою. Можна прокидатись - нас вже обiкрали…
Чи варто у такiй ситуацiї громадянам голосувати, адже бiльшiсть iз нас - не балотується, а наших iнтересiв, крiм нас, не захистить нiхто?
Голосувати варто, але не за Верховну Раду i не за президента, а за установчу владу - Конституцiйну асамблею. Для чого? Щоб мати можливiсть тримати полiтикiв пiд контролем громадської думки, а не дозволяти їх морочити нам голови, як зараз.
Крiм того, державнiсть сама по собi не мета, а лише iнструмент для забезпечення iнтересiв громадян. Інтереси є? Є. Вони забезпеченi державою? Нi.
Якщо полiтикам не до цього, то для громадян необхiднiсть виправлення помилок, зроблених у процесi конституцiйного становлення української держави є нагальною необхiднiстю.
Суспiльний (установчий) договiр як комплекс принципiв та правил спiвжиття в суспiльствi - це справа самого громадянського суспiльства, а влада - система забезпечення погодження, захисту та реалiзацiї iнтересiв суспiльства.
Сама iдея установчих зборiв не нова, але якщо на початках незалежностi її подiляли та пропагували (в мiру можливостей) лише експерти й правозахисники та майже повнiстю iгнорували полiтики, то сьогоднi iдея може оволодiти принаймнi частиною мас.
Як про обнадiйливу тенденцiю можна говорити про звернення Громадянської асамблеї України до полiтикiв з вимогою ухвалення нової Конституцiї спецiально створеним для цього органом.
Пiсля виборiв настане черга й полiтикiв, якi через усвiдомлення власної безпорадностi будуть змушенi вiдкласти конфлiкт та шукати зовнiшнього арбiтра. Найгiрше - коли вони будуть це робити за межами держави…
Вiд початку передвиборчої кампанiї рiзнi полiтичнi сили пропонують рiзноманiтнi варiанти проведення конституцiйної реформи в Українi. Вони включають в себе як рiзнi спiввiдношення прав i повноважень органiв влади, так i рiзнi способи внесення змiн до Основного Закону включно з ухваленням цiлковито нового документу.
Будь-якi спроби нав’язати суспiльству штучну партiйно-коалiцiйну конституцiю рiшенням парламенту, провести дорадчо-опитувальний, зi спiрними питаннями, референдум або винести на всенародне голосування текст, розроблений виключно юристами-конституцiалiстами - будуть спробами манiпулювати громадською думкою та приреченi на збурення нових суспiльних конфлiктiв.
Це означатиме неефективнiсть Конституцiї через невизнання її частиною суспiльства та її тимчасовiсть, оскiльки для руху країни вперед усе одно доведеться повертатися до вiдправної точки.
Подолати хронiчну кризу можна вже лише вийшовши за межi партiйно-парламентського формату - через ефективне сполучення переваг прямого народовладдя та представницької демократiї. На це, за визначенням, здатнi лише тi квалiфiкованi громадяни, якi фактично перебувають поза парламентом i поза партiями.
З одного боку, загальнонацiональний, колегiальний представницький орган державної влади спецiальної компетенцiї для надiлення його легiтимними повноваженнями має обиратися всенародно.
Про способи обрання Конституцiйної Асамблеї можна дискутувати на круглих столах та конференцiях, i, звiсно, у парламентськiй залi. Але враховуючи установчий характер, у ньому мають бути, насамперед, представленi не партiї (з роз’єднуючими їх полiтичними iнтересами), а територiальнi громади (з об’єднуючими їх суспiльними iнтересами).
З iншого боку, очевидна необхiднiсть професiйної, фахової пiдготовки тексту Конституцiї, забезпечення його виваженого характеру. Конституцiйна асамблея має складатися з уповноважених (обраних спецiально для цього) народом делегатiв, вимоги до яких, повиннi бути суворiшими нiж до народних депутатiв України.
Це - квалiфiкацiйнi вимоги, подiбнi до тих, якi проходять суддi - вiдповiдна освiта, фах, вiкова зрiлiсть, володiння державною мовою, вiдсутнiсть судимостi тощо.
Також необхiдно заборонити балотуватися до Конституцiйної асамблеї чинним членам парламенту, уряду, Конституцiйного Суду України, судiв загальної юрисдикцiї, а також (!) президенту України… Через конфлiкт iнтересiв, адже їхня влада - є встановленою, вторинною, похiдною вiд установчої.
Тому Конституцiйна асамблея потрiбна тут i тепер. Чим швидше настане усвiдомлення цього - тим краще для країни.
"про безпеку громадян, збереження миру та дотримання Конституцiї" ми вже проходили. Янукович i його прибiчники у сферi застосування подвiйних стандартiв нiчим не вiдрiзняються вiд Ющенка. Хоча нi, вiдрiзняються. Вiктор Андрiйович порушував закони безсистемно i безглуздо. Його противники кожним порушенням змiцнювали свою владу. Вони робили це значно акуратнiше i значно масштабнiше. Полiтичний режим дедалi бiльше скидається на царювання Леонiда Даниловича. Використання силовикiв для придушення iнакодумства i взагалi неприйняття iнакодумства як такого знову стає елементом державної полiтики. Досi чинниками вiдносного стримування були чисельна опозицiя i такий-сякий президент, який володiв правом вето. Що буде, коли впадуть i цi бастiони?
Ще не виданий президентський указ коалiцiянти погрожують iгнорувати i називають його антиконституцiйним. Тим часом таку ухвалу може винести лише Конституцiйний суд. Президент на власний розсуд трактує Основний Закон, - обурюється регiонал Михайло Чечетов, - необхiдно було почекати роз’яснення КС i вже тодi говорити про порушення Конституцiї й можливiсть розпуску. Дозволимо собi посперечатися.
Ющенко, у разi видання указу, не трактує, а застосовує норму Основного Закону. Противники мають право оскаржити нормативний акт, який вийде з-пiд його пера, у Конституцiйному судi, i тодi вже КС винесе рiшення щодо його вiдповiдностi Конституцiї. А пану Чечетову ми пропонуємо згадати недавнє ухвалення Закону про Кабiнет мiнiстрiв. Вiдповiднiсть цiлої низки його положень Основному Закону викликала сумнiв, цiла низка норм оскаржувалася в КС. Але бiльшiсть не стала чекати рiшення суддiв - вона узаконила документ, який серйозно змiнив механiзм розподiлу владних повноважень. А мiнiстр юстицiї Лавринович на запитання, чи не краще було дочекатися роз’яснень суду, вiдповiв приблизно так: це наше право. Суд ухвалить рiшення про неконституцiйнiсть окремих норм або всього закону - ми його виконаємо. Президентовi ж у такому правi Чечетов та його боси вiдмовляють.
Регiонали не менш гучно, нiж президент, сьогоднi кричать про законнiсть i мораль. Але який закон i яка мораль дозволяють їм фактично купувати обранцiв народу?
Помаранчевi нiчого не зробили для захисту тендiтних завоювань демократiї. І немає жодної впевненостi в тому, що два з гаком рокiв помилок i поразок чогось їх навчили. Активнiсть борцiв iз "донцями" скидається на бажання одних зберегти рештки влади i прагнення iнших у неї повернутися.
Нова влада не приховувала свого заперечення будь-яких завоювань помаранчевої революцiї. І немає жодної впевненостi в тому, що вона вiдмовиться вiд свого бажання випалити все чуже їм розпеченим залiзом.
Тi, кому доля демократiї небайдужа, єдиним порятунком називають новий Майдан. Але чи можливий вiн? Кого, а головне - ради чого вiн має пiдтримати?
Те, що вiдбулося на межi 2004-го i 2005-го, було явищем. Те, що заплановано на сьогоднi, - поки що лише технологiя. Та пiдтримка була забезпечена вiрою у свiтле завтра. Сьогоднi нам пропонують пiдтримати одних "вчорашнiх" у боротьбi з iншими "вчорашнiми". У цьому рiзниця, якої не помiчають або не хочуть помiчати органiзатори нової революцiї. Це та рiзниця, якою зловживають представники нинiшньої влади. Але проблема в тому, що кожен, хто вирiшуватиме - йти чи не йти на акцiю, мусить розумiти: незалежно вiд кольору уподобань чи безбарвностi, пожинатимемо плоди битви у верхах ми всi. Скаже своє вагоме слово суспiльство в цiй ситуацiї чи нi - питання. А ось президент його сказати зобов’язаний. Яким воно буде i як вiдгукнеться?
Використана лiтература
1. Брецко Ф. Ф. Основи держави i права. У 2-х кн. - Кн. . 1. - Ужгород: Закарпаття, 1998.
4. Колодiй А. М., Копєйчиков В. В., Лисенко С. Л. Теорiя держави i права - Київ: Юрiнком Інтер 2003.
5. Копєйчиков В. В. Загальна теорiя держави i права - Київ: Юрiнком Інтер, 1999.
6. Котюк В. О. Основи держави та права, К. 1995 р.;
7. Лiвшиць Р. З. Теорiя права. - М.: Инфра-М, 1999.
8. Медведчук В. В. Україна: актуальнi проблеми розвитку суспiльства, держави i права. - Київ, 1999.
9. Общая теория права и государства: Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юрист 1994.
10. Олiйник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. Теорiя держави i права Навч. посiбник. - К., 2001.
13. Теорiя держави й права. Курс лекцiй. / Пiд ред. проф. М. Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1996.
14. Хропанюк В. М. Теорiя держави та права, М. “ДТД", 1996 р.
15. Цвiк М. В., Ткаченко В. Д., Петришина О. В. Загальна теорiя держави i права - Харкiв: Право, 2002.
| 
