Демократична консолiдацiя як шлях змiцнення демократiї
полiтичнiй науцi одержав подальший розвиток цiлий ряд теорiй демократичної консолiдацiї, сформульованих на емпiричному рiвнi. Систематизацiя лiтератури по компаративному аналiзi процесiв консолiдацiї в транзитних демократiях рiзних регiонiв миру дозволяє прийти до висновку про змiцнення в 90-х роках XX в. - початку XXI в. позицiй iнституцiонального пiдходу (Institutionalism) i ослабленню впливу системно-структурного пiдходу, заснованого на теорiях модернiзацiї й теорiї розвитку (Developmentalism). Разом з тим, нова iнституцiональнiсть вiдрiзняється явною орiєнтацiєю на включення в iнституцiональний дослiдницький аналiз структурних факторiв, насамперед компонентiв системи цiнностей i системи паттернов поводження, прийнятих у суспiльствi, з одного боку, i в посиленнi уваги до цих аспектiв також й у рамках системно-структурного аналiзу, з iншої. Результати проведених на цiй основi дослiджень становлять iнтерес для розумiння спiввiдношення цивiльного суспiльства й полiтичної стабiльностi в країнах, що вступили на шлях демократизацiї.
так й iнституцiонального компаративних пiдходiв. У рамках структуралiстського пiдходу, зокрема, вiдбувається й внутрiшня диференцiацiя, перерозподiл акцентiв на дослiдження тiєї або iншої групи структурних факторiв, що визначають процес демократичної консолiдацiї. Традицiйно прiоритет належав тривалий час дослiдженню групи суспiльно-економiчних структурних факторiв, пов'язаних з характеристиками економiчного розвитку, тобто модернiзацiї (Modernization), а саме, рiвня добробуту країни; рiвня iндустрiалiзацiї; наявностi середнього класу й робiтничого класу; рiвня й поширення утворення й урбанiзацiї в країнi. Змiцнення демократiї й полiтичної консолiдацiї зв'язувалося насамперед у впливом саме цiєї групи факторiв, значення яких було обґрунтовано першими розроблювачами теорiї модернiзацiї. Включення в групу суспiльно-економiчних факторiв консолiдацiї таких показникiв, як вага середнього класу, рiвень утворення й ступiнь урбанiзацiї показує iнтерес цiєї категорiї дослiдникiв до питань взаємозв'язку демократизацiї й полiтичної консолiдацiї з особливостями становлення цивiльного суспiльства, детермiнованими специфiкою його соцiальної структури.
В 90-i роки XX в. продовжували змiцнювати позицiї прихильникiв iншої традицiї структурного аналiзу, що дотримується точки зору про домiнуючий вплив на процеси цивiльного суспiльства й процеси полiтичної консолiдацiї факторiв, пов'язаних з характеристиками полiтичної культури: толерантностi (Tolerance); довiри (Trust); егалiтаризму як прихильностi нормам i цiнностям рiвноправностi (Egalitarionizm); схильностi до компромiсу (Willingness to compromise). Бiльша частина дослiдникiв вiдносить цi риси цивiльної культури до протестантських суспiльств у той час як суспiльства, у яких переважають норми й цiнностi католицизму, iсламу або латиноамериканської культури, а також етнiчно гетерогеннi суспiльства вважаються менш схильними до досягнення полiтичної консолiдацiї. Тим самим полiтична стабiльнiсть i становлення цивiльної культури представляються бiльше досяжними в етнiчно гомогенних суспiльствах i суспiльствах iз протестантськими традицiями в полiтичнiй культурi.
полiтичних iнститутiв й iнститутiв цивiльного суспiльства, а також iнших полiтичних процесiв як факторiв прямого впливу, що визначають перспективи консолiдацiї суспiльств на демократичнiй основi, з одного боку, i структурних факторiв непрямої дiї, що опосередковано впливають на процес консолiдацiї через вплив на характер i наслiдки iнституцiональних перетворень i вiдповiдних полiтичних процесiв, з iншої сторони. Прихильникiв такого iнтегрального пiдходу, проте вiдрiзняє увага насамперед до розробки технологiй структурного аналiзу й проведенню вiдповiдних дослiджень впливу насамперед структурних факторiв i детермiнант консолiдацiї, що приводить до зменшення значення iнституцiональних, полiтичних i культурних факторiв консолiдацiї в проведеному ними структурно-системному аналiзi. У такому видi, зокрема, виконане компаративне дослiдження Газеровськi-Пауера, здiйснене на матерiалi, представленому даними про 56 випадкiв (case-study) успiшного або неуспiшного демократичного транзиту в напрямку полiтичної консолiдацiї в країнах Латинської Америки, Карибського басейну, Африки, Середнього Сходу, Азiї й деяких iнших регiонiв миру в перiод 1980 - 1992 р. XX в.
- валовий нацiональний продукт у процентному спiввiдношеннi й питома вага робочої сили; рiвень унiверситетського, загального й початкового утворення; рiвень урбанiзацiї; рiвень розвитку торговельних зв'язкiв); факторiв полiтико-культурного й етнiчного характеру (спiввiдношення представникiв рiзних етнолiнгвiстичних груп, представникiв iсламу, католицизму, латиноамериканської полiтичної культури); факторiв, що вiдбивають реальну економiчну ситуацiю (рiвень iнфляцiї, реальний рiст валового нацiонального продукту); факторiв iнституцiонального й полiтичного характеру (система президентської влади й т. п.) очевидний вплив на консолiдацiю суспiльства здатнi робити лише трохи факторiв, а саме: а) суспiльно-економiчнi детермiнанти розвитку й модернiзацiї, б) рiвень iнфляцiї, але лише на раннiх стадiях демократизацiї, в) зовнiшнє оточення, представлене сусiднiми демократичними країнами, що здiйснюють трансмiсiю демократичних iдей, норм i властиво полiтичного тиску на процеси нацiональної демократизацiї.
що корелюють насамперед iз групою суспiльно-економiчних факторiв розвитку й iншими зазначеними вище детермiнантами полiтичної консолiдацiї. Дана технологiя в порiвняннi iз процедурами, що передбачають установлення значення окремих змiнних з дослiджуваної безлiчi показникiв (univariate analysis), розглянутого авторами як має бiльшi переваги, з погляду можливостi виявлення певних детермiнант консолiдацiї, виключення другорядних й iнших, менш значимих факторiв. До останнього вiднесенi всi iншi фактори, пов'язанi з полiтичною культурою й структурою, що формується, демократичних iнститутiв суспiльства. До даної сукупностi вiднесенi компоненти полiтичної культури, пов'язанi iз традицiйними iнститутами, нормами й цiнностями католицизму, iсламу, латиноамериканських традицiй, iнкорпорованих у полiтичнiй культурi (проте, це не вiднесено авторами до всiєї цiлiсної структури полiтичної культури з її загальною системою цiнностей).
полiтичного тиску з боку глобального спiвтовариства, здiйснюваного в тому числi, через регiональних полiтичних акторiв, що саме по собi означає незначнi можливостi цивiльного суспiльства, (що формується) конкретної країни впливати на процеси полiтичної консолiдацiї в суспiльствi. При всiй очевидностi недосконалостi використовуваних технологiй й iндексу полiтичної консолiдацiї, заслуговує на увагу установка авторiв на проведення iнтегральних дослiджень, що враховують вплив на процеси полiтичної консолiдацiї, а також формування цивiльного суспiльства (як одного зi стабiлiзуючих детермiнантiв) - структурних факторiв, пов'язаних з характеристиками конкретних соцiальних, економiчного й мiжнародного полiтичного контекстiв, що впливають на характер i спрямованiсть консолiдацiї суспiльства.
У сучаснiй компаративнiй полiтичнiй науцi в рамках системно-структурного аналiзу оформилася ще одна традицiя дослiдження проблем полiтичної стабiлiзацiї, пов'язана з вивченням ризикiв. У центрi уваги тут перебуває вектор, протилежний консолiдацiї: ризики полiтичної поляризацiї (Political Polarization), а також причини виникнення й соцiальних i полiтичних розламiв (розбiжностi i конфлiкти), обумовлених як полiтичнi клiведжi (Political Cleavages).
у спiввiдношеннi преференцiй у цивiльному суспiльствi, що формується.
Структуралiстський пiдхiд до концептуалiзацiї в країнах, що розвиваються, Африки, зокрема, характеризується акцентом на демографiчних i економiчних змiнних. Сукупнiсть демографiчних факторiв включає такi параметри, як расова приналежнiсть, вiднесенiсть до категорiї сiльських або мiських жителiв; релiгiйна приналежнiсть, якi з'являються основною групою факторiв, що визначають характер етнiчних розбiжностей й їхнiй вплив на формування iз цими структурними факторами виникнення етнiчних, релiгiйних й iнших лiнiй. Інтенсивно розробляється питання про етнiчну iдентифiкацiю (Ethnicity and Ethnic Identification), його впливу на виникнення етнiчних лiнiй полiтичної поляризацiї. У рамках структуралiстського пiдходу зложилося три перспективи в розумiннi етнiчних аспектiв полiтики в країнах Африки. З позицiй iнструментального структуралiзму (Instrumentalist approach) народнiсть трактувалася як iнструмент, застосовуваний у полiтичнiй боротьбi за владу й такий який має на увазi активiзацiю структур, заснованих на етнiчнiй солiдарностi. Точка зору прiмордалиської школи (Primordialist school), що бачила в народностi якесь споконвiчне, характеризується розумiнням народностi, що як має вiдношення до сфери несвiдомого. Народнiсть сприймається тут не стiльки рацiональним, скiльки афективним й емоцiйним фактам агресивного поводження, що може бути використаний при розробцi вiдповiдних полiтичних стратегiй. Конструктивiстський структуралiстський пiдхiд (Constructivist approach) позбавляє народностi стабiльностi, оскiльки вiдносить її до складного i мiнливого, багато в чому ментального, утворення, пiдданого впливу постiйно, що змiнюється стосовно контексту.
Компаративний аналiз реальних полiтичних процесiв демократизацiї в країнах Африки дозволив ряду дослiдникiв висловити припущення про допомiжну роль народностi, а також тимчасовiсть етнiчних клiведжей, що сприяють процесу поляризацiї в суспiльствi в тих випадках, коли неминучi полiтичнi розбiжностi, що виникають через дефiцит наявних ресурсiв. Так, Рене Лемарчанд (Lemarchand R.) обґрунтовує висновок про посередницьку роль народностi й пов'язаних з нею патронажних полiтичних стратегiях як факторах, що роблять, на вiдмiну вiд самої народностi, прямий вплив на характер полiтичних клiведжей у суспiльствi. Народнiсть є основою стабiльностi й мiцностi патрональних зв'язкiв у суспiльствi (Patron - Clietties). Тип зв'язкiв "патрон - клiєнт" складається мiж акторами або групою акторiв iз приводу керування нерiвними ресурсами, що передбачають взаємовигiдний перерозподiл цих ресурсiв. Вiдповiдно, народнiсть як феномен групового характеру, може впливати на патрональнi зв'язки, викликаючи при цьому часом протилежнi ефекти. Дослiдниками 90-х рокiв виявленi три типи таких ефектiв: а) форми етнiчної солiдарностi обумовлюють знищення таких зв'язкiв, б) народнiсть може сприяти встановленню твердих культурних або регiональних обмежень в) етнiчна солiдарнiсть може сприяти формуванню мереж на загальнонацiональному рiвнi, оскiльки структури етнiчної солiдарностi виконують функцiю iнструмента, за допомогою якого окремi етнiчнi групи домагаються влади, вiдтискуючи вiд її iншi групи.
Характер дiї iнших демографiчних факторiв має чимало загального з роллю народностi. Регiональнi розходження громадян й їхня релiгiйна приналежнiсть, з одного боку, при певних обставинах визначають тенденцiю до поляризацiї суспiльства, з iншого боку, полiтичнi процеси й особливостi формування цивiльних суспiльств у постколонiальнiй Африцi вказують на нечисленнiсть випадкiв полiтичної поляризацiї на основi релiгiйних розбiжностей. Виключення становлять лише невелике число країн, таких як Уганда, Судан, Нiгерiя.
статус i приналежнiсть до iнституцiйних органiзацiй цивiльного суспiльства. Найбiльш помiтна роль утворення (Education), що виступає найважливiшим фактором входження громадянина в елiтарнi або статуснi групи суспiльства, є умовою соцiальної мобiльностi, забезпечуючи доступ до полiтичної iнформацiї й участi в дiяльностi iнститутiв й органiзацiй цивiльного суспiльства. В африканських суспiльствах менш виражений вплив економiчного статусу, а вiдповiдно й роль середнього класу в полiтичних процесах. Полiтична активнiсть i залучення громадян у бiльшiй мерi визначаються перевагами або приналежнiстю до iнституцiйних структур цивiльного суспiльства, що є пiдтвердженням положення С. Верби i її колег про те, що iнституцiональна приналежнiсть виступає необхiдною й важливою умовою полiтичної активностi, незалежно вiд iндивiдуального економiчного статусу. Проте, лiтература по проблемi ролi класової приналежностi громадянина або його суспiльно-економiчного статусу (бiльше точної, чим клас дефiнiцiї, з погляду фахiвцiв в областi компаративної африканiстики) як значимого фактора полiтичних клiведжей, указує на змiцнення тенденцiй до формування в цих країнах середнього класу, здатного контролювати використання ресурсiв полiтичної влади державою, що повинне вiдповiдати вимогам громадян по використанню наявних ресурсiв (Markovitz I. L., Mazrui A. A., Nzongola G.: Ірвiн Маркович, Алi Мазруї, Джордж Нзонгола й iн.).
Отже, компаративнi дослiдження перiоду 70-х-80-х рр. XX в. указують на нелiнiйнiсть впливу суспiльно-демографiчних клiведжей (Sociodemographic Cleavages) на розгортання полiтичних клiведжей. Ідентичностi, що формуються пiд впливом цих розбiжностей, нестiйкi й мiнливi, залежнi вiд змiн суспiльно-економiчного й полiтичного контекстiв. Залежно вiд змiн соцiальної ситуацiї, демографiчнi клiведжi можуть робити незалежне друг вiд друга впливи (Explained Variable), можуть пiдсилювати один одного (Reinforcing), перетинати й придушувати один одного (Cross-cutting).
з тим, полiтизацiя соцiальних розходжень визначається полiтичними факторами, зв'язаними насамперед iз проведенням державою полiтики по виключенню спроб тих або iнших структур або груп цивiльного суспiльства контролювати iнститути державної влади, у той же час, допускаючи можливiсть такого контролю з боку iнших. Кисангани Емизет у цьому зв'язку вiдзначає, що типовою реакцiєю на таку полiтику (state policies of exclusion) з'являється активiзацiя сил цивiльного суспiльства, що припускає "рiзнi стратегiї впливу на державу. Цi стратегiї включають вiдхiд вiд ринкових вiдносин й участь у тiньовiй економiцi".
суспiльства, що формується, зниженню потенцiалу й можливостей впливу на проведену державою полiтику. У певному змiстi це менше стосується контрабандних мереж й органiзацiй, якi, вважають деякi автори (Morris M. L., Newman M. D.: Моррiс М., Ньюман М.) являють собою структуру, створювану у вiдповiдь на полiтику державного втручання в економiку, а сама контрабандна дiяльнiсть стає засобом акумуляцiї капiталу, як основи формування середнього класу. Вплив же тiньової економiки й корупцiї на перспективи становлення цивiльного суспiльства сучасна компаративiстика багато в чому розглядає як деструктивне. Так, Вiктор Азарiя визначає й ту й iншу форми реакцiї громадян на полiтику обмеження контролюючої функцiї цивiльного суспiльства як найбiльше ймовiрних факторiв демпiнгового ефекту у вiдношеннi й полiтичних клiведжей, i властиво полiтичної участi громадян. Тiньова економiка й корупцiя є стратегiями, що виконують функцiю переорiєнтацiї соцiальної активностi громадян у напрямку, протилежному розширенню полiтичної участi. Дiючi в цих сферах актори багато в чому характеризуються вiддаленiстю вiд полiтики, не втручанням в сферу полiтичної участi. Тiньова економiка й корупцiя схильнi скорiше мiнiмiзувати полiтичнi клiведжi й конфлiкти, знижувати рiвень полiтичної участi, чим пiдсилювати їх.
Представляється доречним конкретизувати специфiку й потенцiал структуралiстського теоретичного аналiзу полiтичних клiведжей й особливостей формування в цих умовах цивiльного суспiльства, розглянувши отриманi на цiй основi данi компаративних дослiджень реальних полiтичних процесiв. Таким прикладом може служити case-study структури полiтичних клiведжей i полiтичних конфлiктiв у Конго (колишнiй Заїр), проведеної К. Емизетом. Найбiльший iнтерес представляє розроблена їм унiверсальна модель полiтичних клiведжей й iндекс, що дозволяє аналiзувати дану концепцiю в термiнах i категорiях теорiї полiтичної участi.
(Socioeconomic Cleavages), корупцiя (Corruption), кожний з яких може автономно й незалежно детермiнувати полiтичнi клiведжi, а також впливати на них через важливий фактор - тiньову або неофiцiйну економiку (Unnoficial Economy), що виконує функцiю мiнiмiзацiї полiтичних кливеджей, з одного боку, i ослаблення полiтичної активностi цивiльного суспiльства, з iншої.
динамiки полiтичних клiведжей залишається суспiльно-демографiчна лiнiя, у рамках якої найбiльш помiтне вплив етнiчного фактора. Пiдвищення ролi етнiчної iдентифiкацiї пов'язане з тим, що виникаючi в суспiльствi етнiчнi утворення i їх iнституалiзацiя представляють громадянам реальну можливiсть знаходження певних владних повноважень. Збереження постколонiальної традицiї в офiцiйнiй полiтицi лiдерiв африканських держав по заохоченню етнiчної iдентичностi й пiдтримки невеликих або локальних етнiчних груп як iнструмента збереження громадського порядку, сприяє тому, що фактор народностi по силi впливу на полiтичнi клiведжi перевершує фактора соцiального статусу. Аналогiчнi випадки застосування стратегiй, що передбачають опору на етнiчний, а не статусний фактор, на наш погляд, перешкоджають створенню умов для формування середнього класу як основної соцiальної бази цивiльного суспiльства.
Друге по значимостi мiсце в конголезькому суспiльствi займає регiональний фактор i пов'язане з ним подiл країни на сiльськогосподарськi або промисловi, у цьому випадку мiськi райони проживання. Специфiка спiввiдношення фактора народностi й регiонального фактора, зв'язаного в першу чергу з урбанiзацiєю, сприяли активiзацiї в цивiльному суспiльствi, що формується, Конго асоцiацiй мiгрантiв iз сiльськогосподарських районiв, що поєднувалися на основi загальної потреби в адаптацiї до сучасних iнститутiв i соцiальних ролей з опорою на змiцнення етнiчних зв'язкiв. Домiнуюча роль народностi (у спiввiдношеннi цього фактора з регiональним фактором) не була переборена й у ходi проведених Мобуту демократичних перетворень перiоду 1991-1992 р. XX в., заснованих на застосуваннi стратегiй змiцнення регiоналiзму й ослаблення етнiчних груп схiдних провiнцiй Конго за допомогою створення мереж з домiнуючим впливом етнiчних асоцiацiй його власного регiону. Така полiтика не тiльки вiддалiла Мобуту вiд схiдного регiону й послабила тим самим його позицiї, але й привела до руйнування такого важливого каналу соцiальної мобiльностi як утворення, замiнивши його принципом регiоналiзму, установленого як основний механiзм входження конголезьких громадян у владу й впливи на неї.
В основi iндексу полiтичних клiведжей Емизета - концепцiя полiтичної участi (Political Participation), пiд яким розумiються рiзновиди цивiльної активностi, спрямованої на те, щоб вплинути на структуру державного керування, систему виборiв представникiв державної влади, на змiну проведеної державою полiтики. У цьому випадку є через насамперед полiтична участь Unconventional Political Participation: UNCOPOPA. Другий елемент iндексу - вiдношення до полiтичних партiй (Party Affiliation: PAf). Третiй - полiтичний патронаж (Political Patronage: PAt).
iнтереси громадян, якi, уважається, суперечать iнтересам правлячого класу. Індекс ураховує й альтернативний аспект спiввiдношення цих iнтересiв, а саме залежнiсть iнтересiв громадян вiд iнтересiв влади, що i представлений концепцiєю полiтичного патронажу. Патронаж i вiдповiднi зв'язки вiдрiзняються стабiльнiстю, становлячи альтернативу ситуативному й недовговiчному корупцiйному зв'язкам. Полiтичний патронаж виконує функцiю унiфiкацiї й об'єднання дiючих у суспiльствi впливових iнститутiв, об'єднань i структур у суспiльствi тим, що з'єднує їх в "рамках кооперацiї й взаємодiї, якi тiсно пов'язанi з державною владою".
й Paf. Це означає, що регiональнi розходження, релiгiйний фактор i корупцiя не визначають полiтичнi клiведжi й розбiжностi у взаємодiї цивiльного суспiльства й держави в Конго, у той час як значна група факторiв створювала ризики полiтичної поляризацiї. Ризики збiльшувалися слабiстю органiзацiйних утворень цивiльного суспiльства. Вiдхiд суспiльно активних громадян у сферу неофiцiйної економiки в певнiй мерi мiг служити фактором зниження ризикiв поглиблення полiтичних клiведжей тим, що створював у перспективi потенцiал для формування автономного й впливового цивiльного суспiльства, але не мiг стати основою полiтичної поляризацiї й дестабiлiзацiї в Конго, що виявилося в розширеннi етнорегiональної поляризацiї; у протиборствi полiтичних елiт й опозицiйних партiй (Союз за демократiю й соцiальний прогрес: UDPS); у полiтичнiй кризi, пов'язаному з дискредитацiєю полiтичних партiй у зв'язку з поширенням корупцiї; в економiчнiй кризi, занепадi економiки, що спричинило загострення етнiчних протирiч, що виникли в боротьбi за ресурси; у колапсi державних iнститутiв i переходi громадян у сферу впливу етнiчних асоцiацiй з метою знаходження соцiальної пiдтримки й iн.
"полiтична лiбералiзацiя - це процес, для здiйснення якого необхiдне дотримання цiлого ряду умов, крiм яких необхiдний також консенсус полiтичної елiти в розумiннi сутi процесу демократизацiї. Насамперед, такою умовою є автономне цивiльне суспiльство, функцiя якого складається в забезпеченнi розвитку довiри (Trust) i взаємодiї в рамках процесу демократизацiї. [Цивiльне суспiльство] є чинником полiтичної стабiлiзацiї, тiєю силою, що повинна привнести справедливiсть (Fairness) i толерантнiсть (Tolerance) у полiтичнi процеси, що вiдбуваються. Довiра, що вiдсутнiй в африканськiй полiтичнiй культурi, забезпечує здiйснення демократичних перетворень вiдповiдно до дiйсних iнтересiв суспiльства. Демократизацiя, проведена без облiку [суспiльних i культурних реалiй] може привести до загострення полiтичної поляризацiї, стає контр продуктивною. Саме контр продуктивнiсть, що мали мiсце в Конго й у країнах Африки в цiлому, привели до не лiнiйностi процесу демократизацiї в цьому регiону миру. Для того, щоб вiдродити реальний демократичний процес й уникнути при цьому демократичного реверса полiтичнi лiдери повиннi зосередитися на забезпеченнi процесу забезпечення в суспiльствi згоди, консенсусу, упевненостi, вiдповiдальностi й спiвчуття". Варто лише доповнити, що реалiзацiя стратегiї забезпечення перерахованих норм - багато в чому прерогатива цивiльного суспiльства.
Проблемi полiтичної консолiдацiї й забезпечення достатнього рiвня полiтичної стабiльностi в умовах демократичного транзиту присвячено не менше дослiджень, виконаних з позицiй iнституцiонального компаративного аналiзу. Повернення й змiцнення впливу iнституцiонального пiдходу в полiтичнiй компаративiстицi ставати особливо помiтним в 90-i роки XX в. Для iнституцiонального аналiзу властиве пiдкреслення ролi полiтичних процесiв у детермiнацiї полiтичної стабiльностi (або нестабiльностi) i консолiдацiї в нових демократiях, а також твердження й обґрунтування положення про автономностi полiтичних факторiв консолiдацiї, їхньої незалежностi вiд структурних детермiнант. Тим самим, нова iнституцiональна компаративна лiтература мiстить обґрунтування основного теоретичного принципу iнституцiонального аналiзу консолiдацiї, вiдповiдно до якого остання пiдтримується переважно розвитком полiтичних процесiв, а також полiтичних iнститутiв як вирiшальних факторiв запобiгання кризи полiтичної влади в умовах демократичного транзиту.
Одержала подальший розвиток iнституцiональна традицiя порiвняльного аналiзу рiвнiв полiтичної стабiльностi президентської й парламентської демократiй. З'явилися новi пiдходи до цiєї проблеми, заснованi на виявленнi рiзноманiття iнституцiональних факторiв, що визначають порiвняно менша полiтична стiйкiсть президентських демократiй у порiвняннi з парламентськими, що свiдчить про те, що сучасна компаративiстика виходить за рамки аналiзу цiєї проблеми з позицiй одномiрного пiдходу, що вiдрiзняється акцентом на спiввiдношеннi виконавчої й законодавчої галузей влади як фактора полiтичної консолiдацiї. До таких розробок можна вiднести дослiдження Жозе Антонiо Чейбуба (Cheibub J. A.), що систематизували данi про процес демократизацiї в 133 країнах миру за перiод 1946-1996 р. XX в., у тому числi в 23 країнах Латинської Америки й застосування даного iмперативу, що показав недостатнiсть, для пояснення полiтичної стабiльностi (нестабiльностi) у суспiльствi. Дана робота, однак, не виходить за рамки iнституалiзацiї: її автор як альтернатива пропонує в якостi детермiнант нестабiльностi латиноамериканський президентських демократiй iншi, але всi тi ж iнституцiональнi фактори, зокрема, наявнiсть або вiдсутнiсть факторiв, що дозволяють президентовi здiйснювати взаємодiя з парламентом без легiтимної пiдтримки й iн.
У руслi канонiчної iнституалiзацiї, але iз застосуванням багатофакторного iнституцiонального аналiзу, що виходить за рамки вiдомого iмперативу про подiл влади (як принципу, що пояснює ступiнь стабiльностi президентської влади) ведуться новацiйнi розробки iнших дослiдникiв.
Таким чином, збереженнi класичних лiнiй iнституцiонального аналiзу в компаративiстицi 90-х рокiв XX в. усе бiльше змiцнюють ново iнституцiональний пiдхiд, заснований на принципi сполучення iнституцiональних i структуралiстських технологiй дослiдження проблеми полiтичної консолiдацiї в країнах демократичного транзиту. Ново iнституцiональнi моделi концептуалiзацiї проблеми припускають необхiднiсть ураховувати аспект впливу на дослiджуванi полiтичнi процеси факторiв, пов'язаних з бiльше широким контекстом, а самi ново iнституцiональнi теоретичнi моделi розробляються як вiдображення зв'язку полiтичної дiї й структури (Agency - Structure).
1. В. Н. Лукин Цивiльне суспiльство й полiтична консолiдацiя.,- К, 2005.
4. Голубов С. Полiтична диспозицiя. - К, 2006
5. Наумов Р. Демократiя й глобалiзацiя. К, 2005
|
