Громадянське суспільство і демократія

Громадянське суспiльство i демократiя Реферат на тему Громадянське суспiльство i демократiя ПЛАН 1. Поняття, структура i функцiї суспiльства. 2. Моделi громадянських суспiльств. 4. Громадянське суспiльство як умова свободи та демократiї. 5. Лiтература. 1. Поняття, структура i функцiї суспiльства. Концепцiя громадянського суспiльства, що почала формуватися на зорi Нового часу, розвивалась i змiнювала свiй змiст паралельно з розвитком сус­пiльної реальностi, яку вона позначала. Прийнятним варiантом перiо­дизацiя подальшого розвитку iдеї i практики громадянського суспiльства можна вважати три стадiї, виокремленi професором Калi­форнiйського унiверситету Дж. Александером i умовно названi ним «грома­дянським суспiльством -І, -II -III». «Громадянське суспiльство-І» (кiнець XVII - перша половина XIX ст.) було молодим буржуазним суспiльством, що утверджувало лiберальнi свободи, пiдкорялося закону, формувало громадську думку щодо проблем, якi були визнанi загально значимими. (середина XIX до другої половини XX ст.) супроводиться загостренням класових суперечностей, пануванням насильницьких методiв розв'язання конфлiктiв, загалом — «нецивiлiзованим» повод­женням та незбалансованим впливом тих, кого ми нинi назвали б «олiгарха­ми». Стають популярними соцiалiстичнi концепцiї суспiльного розвитку, у тому числi й одна з найрадикальнiших — марксизм. К. Маркс i Ф. Енгельс та їхнi послiдовники оголошують громадянськi зв'язки i громадянське сус­пiльство формою класових вiдносин, яка породжена капiталiстичним спо­собом виробництва i має загинути разом iз ним. А в першiй половинi XX ст. в низцi країн громадянське суспiльство взагалi на деякий час сходить зi сцени внаслiдок гiпертрофiї державних функцiй «легiтимного насильства» (фашизм i сталiнiзм). Не дивно, що концепцiя громадянського суспiльства стає непопулярною. Щоправда, саме на перiод громадянського суспiльства-II припадає найвище пiднесення громадського життя в Центрально-Схiднiй Європi i, зокрема, в тiй частинi України, яка належала до Австрiйської iмперiї. Остання саме тодi стала на шлях консти­туцiйного розвитку та надала рiвнi права народам, якi входили до її складу. «Громадянське суспiльство-Ill» як концепцiя вiдродилось у другiй поло­винi XX ст. насамперед як знаряддя критики «соцiалiстичного авторитариз­му» в центрально-схiдноєвропейських країнах. За допомогою цiєї концепцiї спочатку було розроблено нову стратегiю трансформування диктаторських режимiв, а потiм вона стала iнструментом пояснення, чому i як вiдбулося падiння комунiстичних режи­мiв у Центральнiй та Схiднiй Європi. Структурно громадянське суспiльство є пiдсистемою суспiльства як цiло­го, яка наближається до соцiальної (соцiетарної) сфери суспiльного життя. Як пiдструктура суспiльної системи громадянське суспiльство, у свою чергу, має складну внутрiшню структуру, до якої входять компоненти iнституцiйного плану i певний тип культури. Дж. Александер називає три рiвнi громадянського суспiльства як незалежної сфери суспiльного життя, в якiй люди формулюють i реалiзують свої соцiальнi права та обов'язки: культурний рiвень (рiвень цiнностей); iнституцiйний рiвень; практичний рiвень людської взаємодiї. - добровiльнi громадськi органiзацiї та громадськi рухи, а також полiтичнi партiї на перших стадiях свого формування, поки вони ще не задiянi в ме­ханiзмах здiйснення влади; - незалежнi ЗМІ, що обслуговують громадськi потре­би та iнтереси, формулюють i оприлюднюють громадську думку; громад­ська думка як соцiальний iнститут; - на Заходi є тенденцiя зараховувати до iнститутiв громадянського суспiль­ства також розподiльчо-регулятивнi iнститути сучасної держави загаль­ного добробуту. Громадянське (цивiльне) суспiльство — це сфера спiлкування, взаємодiї, спонтанної само­органiзацiї та самоврядування вiльних iндивiдiв на основi добровiльно сфор­мованих асоцiацiй, яка захищена необхiдними законами вiд прямого втру­чання i регламентацiї з боку держави i в якiй переважають громадянськi цiн­ностi. Функцiї та атрибути громадянського суспiльства. Функцiї є втiленням ос­новних напрямiв дiяльностi iнститутiв громадянського суспiльства та їх впливу на суспiльне життя Найголовнiшi з них — наступнi: По-перше, громадянське суспiльство є засобом самовиразу iндивiдiв, їх самоорганiзацiї та самостiйної реалiзацiї ними власних iнтересiв. Значну частину суспiльно важливих питань громадськi спiлки та об'єднання розв'язують самотужки або на рiвнi мiсцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцiй, бо зменшують «тягар проблем», якi їй доводиться розв'язувати. По-друге, iнститути громадянського суспiльства виступають гарантом не­порушностi особистих прав громадян, дають їм впевненiсть у своїх силах, служать опорою у їхньому можливому протистояннi з державою, формують «соцiальний капiтал» — тi невiд'ємнi риси особистостi, завдяки яким вона стає здатною до кооперацiї та ефективних солiдарних дiй. По-третє, iнститути громадянського суспiльства систематизують, впоряд­ковують, надають регульованостi протестам i вимогам людей, якi в iншому випадку могли б мати руйнiвний характер, i в такий спосiб створюють спри­ятливi умови для функцiонування демократичної влади. Функцiональна характеристика вказує на роль громадянського суспiль­ства у суспiльнiй системi, на те, чому його розглядають як опору демократiї та як вияв свободи. Але громадянське суспiльство не зможе повноцiнно ви­конувати названi функцiї, якщо вiдсутнiй бодай один з найголовнiших його атрибутiв, до яких слiд вiднести: - органiзоване громадське (публiчне) життя вiльних i рiвних iндивiдiв, чиї права захищенi конституцiєю та законами; - зорiєнтована на громадськi iнтереси та публiчну полiтику дiяльнiсть, наслiдком якої є кооперацiя та солiдарнiсть мiж людьми, спiлкування на за­садах взаємної довiри i спiвробiтництва. За класифiкацiєю Н. Розенблюма видiляють такi рiзновиди громадянського суспiль­ства: «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське сус­пiльство». вирiзняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на полiтичний участi та потенцiйнiй опо­зицiйностi громадських об'єднань до владних структур (функцiя протива­ги). Головною справою громадянських об'єднань тут є «прищеплення гро­мадянам почуття полiтичної дiєспроможностi, здатностi до розгляду полi­тичних питань, а також схильностi розглядати їх в iм'я загального добра. Задля цього вони повиннi внутрiшньо бути лiберальне-демократичними «мiнi-республiками», орiєнтованими на публiчнi арени обговорення i здiй­снення полiтики». «Посередницьке громадянське суспiльство» розглядається як агент фор­мування таких чеснот, як вихованiсть, «соцiабельнiсть», здатнiсть до солi­дарного розв'язання проблем. Воно нацiлює громадян на соцiальнi зв'язки, принципи громадянськостi, вiдкритостi, товариськостi i вiдповiдальностi — якостi, що забезпечують цiлiснiсть плюралiстичної лiберальної демократiї (як це описано у А. де Токвiля). «Виборче громадянське суспiльство» докладає зусиль до пiдвищення еко­номiчної ефективностi i загального добробуту. Це поки що нова тенденцiя в розумiннi його функцiй, але саме вона, на думку автора, найбiльше вiдповi­дає умовам сучасностi. Пропонуючи цю модель як найперспективнiшу, Н. Розенблюм посилається на Геґеля, який писав про суперечливiсть та об­меженiсть морального впливу громадянського суспiльства, в якому перева­жають егоїстичнi iнтереси, вузькогрупова прив'язанiсть, бiднiсть, — риси, що й сьогоднi загрожують єдностi громадянського суспiльства i вимагають «рiзноманiтних виправлень». то не дивно, що перевагу тут також здобуло «демократичне громадянське суспiльство». Справедливою є думка, що українська «оксамитова революцiя» 1989-91 pp., завдяки якiй Україна здобула незалежнiсть, була здiйснена не полiтичними партiями, а громадськими органiзацiями, що ставили перед собою полiтич­нi цiлi. У їхньому середовищi й сформувалися першi українськi полiтики. Не дивно, що пiзнiше саме таке — полiтизоване — уявлення про громадянське суспiльство та його функцiї стало домiнуючим в українському суспiльство­знавствi. Найбiльшого значення стали надавати проблемам опору громадян­ського суспiльства державi — на шкоду пiдкресленню його соцiалiзуючих функцiй. Зосередження уваги на наслiдках протистояння груп та об'єднань, що на­лежать до громадянського суспiльства, репресивнiй державi було закономiр­ним явищем для перiоду, коли сила тоталiтаризму була пiдiрвана саме завдя­ки масовим акцiям громадянського суспiльства. Однак у теоретичному пла­нi такий пiдхiд веде до того, що до уваги береться лише одна, причому не найрозвиненiша його модель. У деяких випадках полiтизацiя доходить до ототожнення «громадянського суспiльства» iз свiдомо створеною опозицiєю до владних структур. І тодi громадянське суспiльство фактично не вiдокрем­люється вiд полiтичного суспiльства. державах. Інша пов'язана з тим, що можна назвати навздогiнною моделлю розвитку цих країн, за якої визначальну роль в усiх сферах суспiльного прог­ресу вiдiграє духовно-iнтелектуальна елiта — iнтелiгенцiя, яка прагне «пiд­тягнути» свiй народ до здобуткiв свiтової цивiлiзацiї. Ця риса змiнює модель громадянського суспiльства, яке тут формується, з масового, закорiненого в народi (grass-roots) на «iнтелiгентське», або «освiчене» (Р. Шпорлюк), тобто таке, що твориться людьми, котрi розумiють суть i цiннiсть вибору, зробле­ного нацiєю на доволi пiзньому етапi її розвитку, необхiднiсть iнституцiалiзацiї громадянського суспiльства як «трансцедентнологiчної передумови демократiї» (Дж. Кiн). З цiєї причини в усiх країнах навздогiнного розвитку, у тому числi й в Українi, саме iнтелектуали перебувають в опозицiї до влади, гуртують народ, виконують роль «фермента», без якого не може виникнути громадянське суспiльство. Йдеться про початковi етапи розвитку, про перi­од вiдродження громадянського суспiльства та про те, звiдки має взятися iнiцiатива, що ґрунтується на розумiннi сутi i значення громадських форм дiяльностi. Розвинене громадянське суспiльство у будь-якому варiантi охоп­лює широкi верстви громадянства i розв'язує значне коло проблем, що сто­суються загалу. Громадянське суспiльство вкрай необхiдне для утвердження демократич­ного врядування. Чим розвинутiшим є громадянське суспiльство, тим легше громадянам за­хищати свої iнтереси, тим бiльшими є їхнi можливостi щодо самореалiзацiї в рiзних сферах суспiльного життя i тим меншою є небезпека узурпацiї полi­тичної влади тими чи iншими її органами, або окремими особами. Вiдстою­ючи матерiальну i духовну незалежнiсть людини вiд держави, домагаючись правової гарантiї такої незалежностi, захисту приватних i суспiльних iнтере­сiв людей, громадянське суспiльство активно сприяє процесам полiтичної демократизацiї, набуття державою ознак правової держави. Рiвновага мiж громадянським суспiльством i державою є важливим фактором стабiльного демократичного розвитку, а порушення її веде до гiпертрофiї владних струк­тур, вiдчуженостi й полiтичного безсилля народу. Але, з iншого боку, громадянське суспiльство залежить вiд держави i не може набути розвинених форм в умовах полiтичного насильства й тиранiї. Тому зворотнiй зв'язок у стосунках громадянського суспiльства i правової держави дуже важливий. Визнаючи автономнiсть громадянського суспiль­ства, правова держава має реагувати на запити i потреби асоцiйованого гро­мадянства, видавати вiдповiднi законодавчi акти та слiдкувати за їх виконан­ням, iншими словами, вона повинна створити ситуацiю правової захище­ностi громадян, сформувати сприятливе правове поле для дiяльностi ство­рюваних ними громадських iнститутiв. Захищенiсть конституцiйних прав є фундаментальною умовою автономностi громадянського суспiльства i заборолом проти беззаконного правлiння. Вiдомий український правник i полiтолог Б. Кiстякiвський пiдкреслював взаємозалежнiсть, взаємну обумовленiсть правової держави i громадянсько­го суспiльства. «Правильне i нормальне справляння державних функцiй у правовiй державi залежить од самодiяльностi суспiльностi i народних мас, — писав вчений. — Без активного ставлення до правового порядку i державних iнтересiв, що виходить iз надр самого народу, правова держава немислима». Але так само й громадянське суспiльство неможливе без правової держави, яка «неодмiнно передбачає широкi громадянськi та народнi органiзацiї, зав­дяки яким зростає i її власна зорганiзованiсть». За будь-яких обставин утвердження громадянського суспiльства в моло­дих демократiях — непроста i тривала справа. «Народження та вiдродження громадянського суспiльства завжди пов'язане з небезпеками», — зазначає Дж. Кiн, адже «воно дарує свободу деспотам та демократам рiвною мiрою». З цiєї причини «незрiле громадянське суспiльство може перетворитися на поле битви, на якому, завдяки громадянським правам i 2. Громадянське суспiльство як здiйснення свободи. Центрально-схiдно­європейський досвiд: Збiрник наук, праць / За ред. А. Карася. — Львiв, 1999. 3. Кiн Дж. Громадянське суспiльство. Старi образи, нове бачення. — Київ, 2000. 4. Основи демократiї. За ред. А. Колодiй. – К., – 2002.