Глобалiзацiя й мiжнароднi фiнансовi iнститути
Глобалiзацiя й мiжнароднi фiнансовi iнститути
рiст, чим це могло б бути в iншому випадку. Мiжнародна торгiвля сприяє економiчному розвитку тодi, коли експорт країни впливає на її економiчний рiст. Стимулювання експортом рiст був центральним пунктом промислової полiтики, що збагатила значну частину Азiї й iстотно полiпшила життя мiльйонiв. Завдяки глобалiзацiї збiльшилася тривалiсть життя в багатьох народiв миру, пiдвищився їхнiй життєвий рiвень. На Заходi низькооплачувану роботу в корпорацiї «Найк» уважають експлуатацiєю, але для величезної бiльшостi населення країн, що розвиваються, можливiсть трудитися на її пiдприємствах представляється набагато кращою долею, чим життя в селi й вирощування рису.
Глобалiзацiя зменшила почуття iзоляцiї, що гостро вiдчувалося в країнах, що розвиваються, i вiдкрила багатьом з них доступ до знань у такому масштабi, що на порядок вище можливостей навiть самих багатих жителiв будь-якої країни сто рокiв тому. Саме антиглобалiський рух є результатом того, що мир став взаємозалежним. Зв'язок мiж активiстами руху в рiзних частинах миру, здiйснюваний, зокрема, через Інтернет, створили тиск громадськостi, що привело до мiжнародного договору про заборону використання протипiхотних мiн, незважаючи на опiр могутнiх держав. Пiдписаний 121 країною в 1997 р., вiн знижує ймовiрнiсть для дiтей i iнших безневинних жертв одержати калiцтво вiд цiєї небезпечної зброї. Добре органiзований суспiльний тиск змусив мiжнародне спiвтовариство списати борги частини найбiднiших країн. Навiть деякi негативнi сторони глобалiзацiї мають нерiдко й позитивнi наслiдки. Вiдкриття молочного ринку Ямайки для iмпорту зi США в 1992 р., можливо, завдало удару по мiсцевих фермерах - виробникам молочних продуктiв, у той же час воно означало, що дiти бiдноти змогли одержувати бiльше дешеве молоко. Новi iноземнi фiрми можуть завдати шкоди державним пiдприємствам, але вони є провiдниками нових технологiй, вiдкривають новi ринки й сприяють виникненню нових галузей.
Іноземна допомога - ще один аспект глобализированного свiту - при всiх її недолiках принесла користь мiльйонам. Однак механiзми її здiйснення залишалися майже непомiченими: повстанцi на Фiлiппiнах, що склали зброю, минулого забезпеченi робiтниками мiсцями по проектi, фiнансованому Всесвiтнiм банком; iригацiйнi проекти подвоїли доходи селян, що одержали воду; освiтнi проекти принесли грамотнiсть у сiльськi мiсцевостi; у деяких країнах проекти боротьби зi СНІДом допомогли стримати поширення цього смертельного захворювання.
з торжествуючим капiталiзмом американського типу) i є прогрес, що розвиваються країни повиннi прийняти його, якщо вони хочуть ефективного росту й подолання бiдностi. Однак великiй кiлькостi країн глобалiзацiя не принесла обiцяних економiчних вигiд.
Зростаючий розрив мiж iмущими i незаможними залишає усе бiльше людей «третього миру» у жорстокiй бiдностi, що живуть менш чим на один долар у день. Незважаючи на обiцянки, данi протягом останнього десятилiття XX в., число людей, що живуть у бiдностi у ХХІ ст.., зросло майже на 100 млн. И це вiдбулося в той час, коли загальносвiтовий дохiд зростав у середньому на 2,5 вiдсотки в рiк.
такою працею протягом останнiх десятилiть збiльшення очiкуваної тривалостi життя перемiняється зворотною тенденцiєю. Хоча головною причиною цього є хвилi СНІДу, бiднiсть також вiдiграє роль убивцi. Навiть тi країни, якi вiдмовилися вiд африканського соцiалiзму, намагалися сформувати чеснi уряди, збалансувати бюджети й стримати iнфляцiю, виявили, що просто не можуть залучити iноземних iнвесторiв, а без цих iнвестицiй вони не в змозi забезпечити стiйкий рiст.
Якщо глобалiзацiя не добилася успiху в скороченнi бiдностi, то ще менш вона успiшна в забезпеченнi стабiльностi. Кризи в Азiї й Латинськiй Америцi загрожували економiцi й стабiльностi всiх країн, що розвиваються. Є побоювання, що фiнансовi безладдя поширюються по усьому свiтi, що колапс валют виникаючих ринкових економiк може привести до падiння й iнших валют. Протягом 1997-1998 р. здавалося, що Азiатська криза являє загрозу для свiтової економiки в цiлому, а криза 2008 року надала цей удар.
Глобалiзацiя й перехiд до ринкової економiки не дали обiцяних результатiв у Росiї, як i в бiльшостi iнших країн, що переходять вiд комунiзму до ринку. Захiд вселив цим країнам, що нова економiчна система повинна принести їм безпрецедентне процвiтання. Замiсть цього вона принесла безпрецедентну бiднiсть: у багатьох вiдносинах для бiльшостi населення ринкова економiка виявилася навiть гiрше, нiж це пророкували їхнi комунiстичнi лiдери. Бiльший контраст, чим перехiд до ринку в Росiї, органiзований мiжнародними економiчними iнститутами, i перехiд до ринку в Китаї, програма якого була розроблена власними чинностями, важко собi представити. Якщо в 1990 р. внутрiшнiй валовий продукт Китаю (ВВП) становив 60 вiдсоткiв вiд росiйського, то до кiнця XX в. спiввiдношення стало зворотним. У той час як у Росiї вiдбувся безпрецедентний рiст бiдностi, Китай пережив її безпрецедентне скорочення.
Критики глобалiзацiї обвинувачують країни Заходу в лицемiрствi, i вони в цьому правi. Захiднi країни пiдштовхнули бiднi країни до лiквiдацiї торговельних бар'єрiв, зберiгши при цьому свої власнi, перешкоджаючи експорту сiльськогосподарської продукцiї країн, що розвиваються, i тим самим лишаю їх настiльки необхiдного експортного доходу. Сполученi Штати, зрозумiло, були основним об'єктом обвинувачень. Захiд так просував програму глобалiзацiї, щоб забезпечити собi непропорцiйно бiльшу частку вигiд за рахунок країн, що розвиваються. Несправедливим було те, що бiльше розвиненi промисловi країни вiдмовлялися вiдкрити свої ринки для товарiв країн, що розвиваються, наприклад зберiгаючи свої квоти на безлiч товарiв - вiд текстилю до цукру, - i наполягали в той же час на тiм, щоб тi вiдкрили свої ринки для товарiв з бiльше багатих країн; несправедливим було те, що розвиненi промисловi країни продовжували субсидiювати своє сiльське господарство, утрудняючи країнам, що розвиваються, конкуренцiю й наполягаючи при цьому на тiм, щоб що розвиваються країни лiквiдували свої субсидiї виробництву промислових товарiв. Якщо подивитися на «умови торгiвлi» - цiни, якi розвиненi й менш розвиненi країни одержують за свою продукцiю, - пiсля торговельної угоди 1995 р., то виявляється, що чистий ефект укладався в зниженнi цiн для ряду найбiднiших країн щодо того, що вони змушенi були платити за свiй iмпорт. У результатi положення ряду найбiднiших країн фактично погiршилося.
Захiднi банки сильно виграли вiд ослаблення контролю над ринками капiталу в Латинськiй Америцi й Азiї, але цi регiони постраждали, коли приплив у цi країни спекулятивних «гарячих грошей» (грошi, якi приходять у країну раптово, як i залишають її, найчастiше являючи собою не що iнше, як парi, що укладається на те, має бути чи ревальвацiя або девальвацiя) зненацька перемiнявся їхнiм вiдтоком. Рiзко зрослий вiдтiк залишив пiсля себе валюти, що обрушилися, i ослабленi банкiвськi системи. Уругвайський раунд змiцнив також захист iнтелектуальної власностi. Американськi й iншi захiднi фармацевтичнi компанiї тепер могли запобiгати «крадiжку» компанiями Індiї й Бразилiї своєї iнтелектуальної власностi. Але фармацевтичнi компанiї цих країн, що розвиваються, провадили життєво необхiднi медикаменти для громадян своїх країн, доступнi за цiною, що становить лише малу частку вiд тiєї, по якiй аналогiчнi лiки продаються захiдними фармацевтичними компанiями.
Такi особа й виворiт рiшень, прийнятих на Уругвайському раундi. Захiднi компанiї одержали можливiсть збiльшити прибутки. Їхнi захисники говорили, що це стимулює розширення iнновацiйної дiяльностi; але прирiст прибуткiв вiд продажiв у країнах, що розвиваються, був невеликий, оскiльки лише деякi могли дозволити собi придбання лiкiв, i тому стимулюючий вплив виявився в найкращому разi незначним. З iншого боку, тисячi людей були приреченi на смерть, тому що нi держава, нi частки особи не могли бiльше оплачувати необхiдну тепер високу цiну. Стосовно до СНІДу збурювання мiжнародної громадськостi було настiльки сильним, що компанiї довелося вiдступити й погодитися в остаточному пiдсумку понизити цiни й продавати кошти проти СНІДу за цiнами осiни 2001 р. Але вартi за цим проблеми - а саме той факт, що режим iнтелектуальної власностi, установлений Уругвайським раундом, не був збалансованим i вiдображав переважно iнтереси й плани виробникiв, зачiпаючи iнтереси споживачiв як у що розвиваються, так i в розвинених країнах, - збереглися.
Однак не тiльки в областi лiбералiзацiї торгiвлi, але й у всiх iнших аспектах глобалiзацiї, коли, здавалося б, керувалися благими намiрами, часто виходив негативний побiчний ефект. Коли проекти як в областi сiльського господарства, так i в областi iнфраструктури, рекомендованi Заходом, розробленi за допомогою захiдних радникiв i фiнансованi Всесвiтнiм банком або iншими мiжнародними органiзацiями, провалювалися, то тягар повернення кредитiв проте лягало на бiдних верств населення країн, що розвиваються, якщо, звичайно, не було в тiй або iншiй формi угод про списання боргiв.
Користь вiд глобалiзацiї дуже часто була набагато менше, нiж затверджували її захисники, а її цiна набагато вище, оскiльки руйнувалося середовище перебування, у полiтичнi процеси проникала корупцiя, i, крiм того, швидкi змiни не давали країнам часу для культурної адаптацiї. Кризи, за якими iшло масове безробiття, спричиняли бiльше довгостроковi проблеми розпаду соцiальних структур - вiд актiв насильства в Латинськiй Америцi до етнiчних конфлiктiв в iнших частинах свiтла, наприклад в Індонезiї.
Цi проблеми навряд чи новi, однак зростаюча хвиля збурювання проти полiтики, що рухає глобалiзацiю, iстотно мiняє обстановку. Цiлi десятилiття збурювання африканської бiдноти, так само як країн, що розвиваються, в iнших частинах свiтла, залишалося по бiльшiй частинi не почутим на Заходi. Тi, хто працював у країнах, що розвиваються, усвiдомлювали, що є щось порочне в полiтику глобалiзацiї, особливо коли бачили, що фiнансовi кризи стають звичайним явищем, а число бiдних зростає. Але в них не було нiяких коштiв впливу, щоб змiнити правила або вплинути на мiжнароднi фiнансовi iнститути, якi цього правила пропонували. Люди, що цiнували демократизм у виробленнi рiшень, розумiли, що «обумовленiсть» - умови, що нав'язуються iноземними позикодавцями як плата за їхню допомогу, - пiдривала нацiональний суверенiтет. Але поки не сформувався рух протесту, було мало надiї на змiни й на те, що скарги будуть почутi. Однi протестуючi вдалися до екстремiстських дiй; iншi запропонували пiдвищити протекцiонiстськi бар'єри країн, що розвиваються. Однак, незважаючи на внутрiшнi проблеми руху, саме члени профспiлок, студенти й захисники навколишнього середовища - простi громадяни, маршируючи по вулицях Праги, Вашингтона й Генуї, поставили на порядок денний питання про необхiднiсть реформи в розвиненому свiтi.
породити сумнiв, чи говорять протестуючi й обличчя, що розробляють полiтику, про тих самих явища? Чи розташовують вони тими самими даними? Чи не виникає настiльки затуманене бачення влада iмущих з особливих i приватних iнтересiв?
Яка ж суть феномена глобалiзацiї, що є одночасно предметом i нападок, i похвал? У своїй саме глибиннiй основi бiльше тiсна iнтеграцiя країн i народiв принесла величезне скорочення видаткiв на транспорт i зв'язок, зламування штучних бар'єрiв на шляху потокiв товарiв, послуг, капiталiв, знань i (у меншiй мерi) пересування людей через границi. Глобалiзацiя супроводжувалася створенням нових iнститутiв, якi приєдналися до iснуючої, щоб працювати в наднацiональних рамках. В областi мiжнародного цивiльного суспiльства новi групи, подiбнi до Ювiлейного руху, що вимагає зниження тягаря боргiв для найбiднiших країн, приєдналися до вже давно iснуючих органiзацiй, таким, як Червоний Хрест. Глобалiзацiя могутньо проштовхується транснацiональними корпорацiями, якi перемiщають через границi не тiльки капiтали й товари, але й технологiї. Глобалiзацiя обновила також увагу до давно створених мiждержавних iнститутiв: ООН, зайнятий пiдтримкою миру, Мiжнародний органiзацiї працi, заснованої в 1919 р. i провiдної сьогоднi свої програми пiд гаслом «За гiдну працю», i Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я (ВІЗ), стурбованої полiпшенням умов збереження здоров'я в країнах, що розвиваються.
Багато хто, можливо навiть бiльшiсть, з аспектiв глобалiзацiї вiтаються повсюдно. Нiхто не хоче бачити, як його дитина умирає, у той час коли знання й медикаменти доступнi в iнших мiсцях миру. Полемiку викликає економiчний аспект глобалiзацiї в його вузькому змiстi, а також мiжнароднi iнститути, якi створили правила, що узаконюють або нав'язують такi мiри, як лiбералiзацiя ринкiв капiталу (скасування правил i регулювання в багатьох країнах, що розвиваються, розроблених для стабiлiзацiї потокiв «коротких грошей» як iз країни, так i в країну).
у мiжнароднiй економiчнiй системi - ряд регiональних банкiв, бiльше дрiбних i молодших за вiком братiв Всесвiтнього банку, велика кiлькiсть iнститутiв ООН, таких, як Програма розвитку ООН (ПРООН) або Конференцiя ООН по торгiвлi й розвитку. Точки зору цих органiзацiй найчастiше сильно вiдрiзняються вiд позицiй МВФ i Всесвiтнього банку. Наприклад, МАРНОТРАТ стурбований тим, що МВФ придiляє занадто мало уваги правам робiтникiв, у той час як Азiатський банк розвитку вимагає «плюралiзму», в умовах якого країни, що розвиваються, могли б мати у своєму розпорядженнi альтернативнi варiанти стратегiй розвитку, включаючи «азiатську модель». У цiй моделi держава, опираючись на ринки, вiдiграє активну роль у їхньому створеннi, формуваннi й керуваннi ними, у тому числi просуваючи новi технологiї. У нiй фiрми покладають на себе значну частку вiдповiдальностi за соцiальний добробут своїх працiвникiв. Азiатський банк розвитку розглядає цю модель як принципово вiдмiнну вiд «американської моделi», що проштовхується базованими у Вашингтонi iнститутами.
перехiд колишнiх комунiстичних країн до ринкової економiки. МВФ i Всесвiтнiй банк виникли пiд час Другої свiтової вiйни в результатi Конференцiї ООН по кредитно-грошових проблемах у Бреттон Вудсе (Нью-Хемпшир) у липнi 1944 р. як частина концентрованих зусиль по фiнансуванню вiдновлення зруйнованою вiйною Європи, по запобiганню миру вiд економiчних депресiй у майбутньому. Повна назва Всесвiтнього банку звучить як Мiжнародний банк реконструкцiї й розвитку, що вiдображає його первiсну мiсiю; останнє слово в назвi - «розвиток» - було додано майже що заднiм числом. У той час бiльшiсть країн у свiтi, що розвивається, усе ще залишалися колонiями, i вiдповiдальнiсть за тi слабкi зусилля по розвитку, якi могли б або стали б уживати, покладали на їхнiх європейських хазяїв.
Майже три чвертi столiття назад капiталiзм виявився перед особою самої жорстокої кризи за все своє iснування аж до нашого часу. Велика депресiя, що охопила увесь свiт, привела до безпрецедентного росту безробiття. У нижчiй крапцi кризи чверть американських робiтникiв не мали роботи. Англiйський економiст Джон Мейнард Кейнс, що був ключовим учасником Конференцiї в Бреттон-Вудсе, запропонував просте пояснення й вiдповiдно до простий набiр приписань: економiчнi спади пояснюються недостатнiм сукупним попитом, що держава може стимулювати своєю полiтикою. У випадках, коли кредитно грошова полiтика виявляється неефективної, держава може вдатися до фiскальної полiтики, збiльшуючи видатки або знижуючи податки. Хоча моделi, що лежали в основi аналiзу Кейнса, згодом були пiдданi критику й удосконаленi, що привело до бiльше глибокого розумiння того, чому ринковi чинностi не можуть швидко повернути економiку на рiвень повної зайнятостi, основнi висновки Кейнса залишаються в чинностi.
Мiжнародному валютному фонду було доручене запобiгання нової глобальної депресiї. Передбачалося, що це буде здiйснюватися шляхом органiзацiї мiжнародного тиску на країни, якi не вносять належного внеску в пiдтримку глобального сукупного попиту й допускають скочування своїх економiк у спад. При необхiдностi вiн повинен був також надавати лiквiднi кошти у виглядi кредитiв країнам, якi, зштовхнувшись iз економiчною кон'юнктурою, виявлялися не в змозi стимулювати сукупний попит зi своїх власних ресурсiв.
країнам для вiдновлення економiки. МВФ опирався на принцип, вiдповiдно до якого економiчна стабiльнiсть вимагає колективних дiй на глобальному рiвнi, подiбно тому як Об'єднанi Нацiї опиралися на принцип необхiдностi колективних дiй на глобальному рiвнi для пiдтримки полiтичної стабiльностi. МВФ уважається суспiльним iнститутом, заснованим на грошi платникiв податкiв усього миру. Дуже важливо не забувати це, тому що МВФ не звiтує безпосередньо нi перед тими громадянами, якi його фiнансують, нi перед тими, чию життя зачiпає його дiяльнiсть. Замiсть цього вiн звiтує перед мiнiстерствами фiнансiв i центральних банкiв держав усього миру. Вони здiйснюють свiй контроль за допомогою складної процедури голосування, в основi якої лежить переважно спiввiдношення економiчної моцi країн, що зложилося наприкiнцi Другої свiтової вiйни. З тих пор були внесенi незначнi змiни, але командують парадом основнi розвиненi країни, причому тiльки одна країна - Сполученi Штати - має фактичне право вето. (У цьому змiстi Фонд аналогiчний ООН, що де став iсторичним анахронiзмом принцип визначає тих, хто має право вето, а саме переможцi в Другiй свiтовiй вiйнi, - але там принаймнi його дiлять п'ять країн.)
принципу необхiдностi мiжнародного тиску на країни, для того щоб змусити їх проводити бiльше експансiонiстську економiчну полiтику - таку, як збiльшення видаткiв, зниження податкiв або зниження процентних ставок з метою стимулювання економiки, - сьогоднi МВФ, як правило, надає фонди тiльки тодi, коли країни погоджуються проводити полiтиковi скорочення бюджетних дефiцитiв, пiдвищення податкiв або процентних ставок, що веде до стиску економiки.
i Всесвiтнiй банк стали новими мiсiонерськими iнститутами, через якi цi iдеї проштовхувалися, але гострий нестаток у кредитах i грантах бiднi країни. Мiнiстерства фiнансiв бiдних країн були готовi прийняти нову вiру, якщо це було потрiбно для одержання фондiв, незважаючи на те, що переважна бiльшiсть державних чиновникiв i, бiльше того, населення цих країн найчастiше продовжували сумнiватися в необхiдностi пропонованих мiр. На початку 1980-х рокiв у дослiдницькому департаментi Всесвiтнього банку, що робили iдеологiю й напрямок полiтики Банку, було проведене чищення команди Холлиса Ченери, одного з найбiльш видатних в Америцi фахiвцiв з економiчного розвитку, професори Гарвардського унiверситету. Ченери внiс фундаментальний вклад у вивчення економiчного розвитку й в iншi областi економiчної науки, був довiреною особою й радником Макнамари, що став президентом Всесвiтнього банку в 1968 р. Пiд враженням вiд бiдностi, що вiн бачив у всiх країнах «третього миру», Макнамара переорiєнтував зусилля Банку на лiквiдацiю бiдностi, i Ченери зiбрав групу першокласних економiстiв iз усього миру для спiльної роботи. Новий 1981 р. вiдбулася змiна варти, i пост президента зайняв Вiльям Клаузен, а новим головним економiстом стала Енн Крюгер, фахiвець iз мiжнародної торгiвлi, найбiльше вiдома своїми дослiдженнями проблеми «полювання за рентою», тобто використання тарифiв i iнших протекцiонiстських мiр особливими групами iнтересiв для пiдвищення свого доходу за рахунок iнших. Якщо Ченерi i його команда зосереджували увагу на тiм, чому ринковий механiзм виявився неспроможним у країнах, що розвиваються, i що може зробити державу для його полiпшення й зниження бiдностi, то Крюгер уважала, що сама держава створює проблеми. На її думку, рiшення проблем країн, що розвиваються, повиннi були дати вiльнi ринки. В атмосферi нової iдеологiчної лихоманки багато першокласних економiстiв, запрошенi Ченерi, покинули Банк.
Хоча мiсiї обох iнститутiв залишалися рiзними, саме iз цього часу почалося тiсне переплетення їхньої дiяльностi. В 1980-х роках Банк вийшов за межi кредитiв пiд проекти (такi, як дороги й греблi) i став надавати широкомасштабну пiдтримку у формi кредитiв для структурної адаптацiї, але робив це тiльки тодi, коли одержував схвалення МВФ - i разом зi схваленням на країну накладали умови Фонду. Передбачалося, що Мiжнародний валютний фонд зосередиться на кризах; але країни, що розвиваються, постiйно потребували допомоги, i, таким чином, МВФ став невiд'ємною частиною життя бiльшостi країн, що розвиваються.
кризи стали масштабнiше й навiть об'ємистi скринi МВФ, очевидно, виявилися недостатнiми, Всесвiтнiй банк був запрошений для того, щоб надавати десятки мiльярдiв надзвичайної пiдтримки, але строго на положеннi молодшого партнера, що дiє в рамках програм, якi диктує МВФ. У принципi iснував подiл працi. Передбачалося, що робота МВФ iз країною обмежиться проблемами її макроекономiки, дефiцитом державного бюджету, кредитно-грошовою полiтикою, iнфляцiєю, торговельним дефiцитом, iноземними запозиченнями; а Всесвiтнiй банк приблизно брав на себе структурнi проблеми: порядок витрати грошей урядiв країни, її фiнансовi iнститути, ринки працi, торговельну полiтику. Але МВФ зайняв досить iмперську позицiю вiдносно подiлу обов'язкiв: оскiльки майже всi структурнi проблеми могли торкнути загальне функцiонування економiки й, отже, державний бюджет або торговельний дефiцит, МВФ уважав, що майже все це попадає в сферу його компетенцiї. Вiн часто виражав невдоволення Всесвiтнiм банком, де навiть у роки, коли iдеологiя вiльного ринку верховодила у всiм, часто виникала полемiка з питань про те, яка полiтика щонайкраще вiдповiдає умовам даної країни. Але МВФ, маючи на всi свої вiдповiдi (в основному однаковi для будь-якої країни), не визнавав необхiдностi цих дискусiй i, у той час як Всесвiтнiй банк обговорював, що треба зробити, уважав себе вправi заповнити вакуум i забезпечити рiшення.
демократичний процес. Але обоє вони були веденi колективною волею «великої сiмки» - G-7 (уряди семи головних розвинених промислових країн), головним чином їхнiх мiнiстрiв фiнансiв, i найчастiше найменше прагнули до демократичних дебатiв по альтернативних стратегiях.
Через пiввiку пiсля заснування МВФ стало ясно, що його мiсiя обернулася провалом. Не було реалiзовано - надання фiнансових фондiв країнам, що стоять перед загрозою спаду, з метою надання допомоги у вiдновленнi економiк до рiвня повної зайнятостi. Всупереч тому, що наше розумiння економiчних процесiв за останнi п'ятдесят рокiв помiтно поглибилося, i незважаючи на зусилля МВФ в останню чверть столiття, кризи в нашiм свiтi почастiшали й (за винятком Великої депресiї) стали глибше. За деякими оцiнками, майже сто країн випробували кризи. Але що ще гiрше, багато полiтичних заходiв МВФ, зокрема передчасна лiбералiзацiя руху капiталу, внесли свiй внесок у посилення глобальної нестабiльностi. І якщо в країнi починалася криза, то фонди й програми МВФ не тiльки не сприяли стабiлiзацiї положення, але в багатьох випадках фактично погiршували стан справ, особливо для бiдних. МВФ не впорався зi своєю первiсною мiсiєю пiдтримки глобальної стабiльностi; не досяг вiн успiхiв i в керiвництвi переходом країн вiд комунiзму до ринкової економiки.
5.Індур Гокланi. Полiпшуючи стан миру. - К., 2008
|
