Геополiтика минулого i сьогоднi
ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ»
КАФЕДРА № 43
(вiйськово-гуманiтарних дисциплiн)
РЕФЕРАТ
з дисциплiни «
Геополiтика
»
Тема: «Геополiтика минулого i сьогоднi»
Виконав:
Студент 1803 навчальної групи
М. М. РУДЬ
Перевiрив:
к.
фiлос. н., доцент О. О. ПУЧКОВ
КИЇВ – 2010
ЗМІСТ
Вступ
Роздiл 1 Геополiтикаякнаука i вчення у минулому i сьогоднi
Роздiл 2 Геополiтичнi парадигми минулого i сьогоднi. Цивiлiзацiйний та геополiтичний типи свiдомостi
Висновки
Список використаної лiтератури
ВСТУП
дослiдження обумовлюється необхiднiстю визначення на сучасному етапi iсторичного розвитку зовнiшньополiтичних iнтересiв, що мають геостратегiчнi, геоекономiчнi та геополiтичнi вимiри.
змогу визначити базовi сценарiї майбутнього в контекстi визначальних зовнiшнiх i внутрiшнiх чинникiв розвитку.
Таким чином, актуальнiсть обраної теми полягає в тому, що геополiтичнi, вiйськово-стратегiчнi, соцiально-економiчнi та iншi змiни, що вiдбуваються останнiм часом, потребують удосконалення та формування нових пiдходiв при визначенi геополiтичних iнтересiв. У зв’язку з цим, проблема визначення геополiтичних прiоритетiв привертає до себе увагу з боку державних дiячiв, полiтикiв та полiтологiв, широкого кола громадськостi.
Мета роботи
– дослiдити геополiтику минулого i сьогоднi.
Для досягнення мети роботи необхiдно сформулювати наступнi завдання:
- проаналiзувати геополiтикуякнауку i вчення у минулому i сьогоднi;
- показати геополiтичнi парадигми у минулому i сьогоднi, цивiлiзацiйний та геополiтичний типи свiдомостi;
- виявити глобалiзацiю геополiтики на межi ХХ-ХХІ столiть.
Об'єктом роботи
є соцiальна фiлософiя.
Предметом
дослiдження
є глобалiзацiя геополiтики на межi ХХ-ХХІ столiть.
РОЗДІЛ 1
Одним iз найважливiших понять соцiальної фiлософiї є поняття географiчного середовища. Людина живе на Землi в межах тоненької сфери, саме тут вона реалiзує свої творчi сили. Ця зона називається географiчним середовищем (вiд грецьких "гео" — Земля i графо — описую, пишу). Географiчне середовище — це сукупнiсть предметiв живої i неживої природи, залучених на даному етапi розвитку суспiльства у процес суспiльного життя i якi, таким чином, є необхiдними умовами iснування i розвитку суспiльства. До географiчного середовища належать земна кора iз корисними копалинами, грунти, луки, лiси, води, болота, рослинний i тваринний свiти, дороги, села, мiста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об'єктом дiяльностi людини i насамперед виробництва. Із розвитком суспiльства географiчне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанiв, Пiвнiчний i Пiвденний полюси, рiзноманiтнi родовища, космiчний простiр тощо. Змiнюється i його роль у життi людини.
На перших етапах розвитку суспiльства важливе значення мали багатий рослинний i тваринний свiт, родючiсть ґрунтiв, сприятливий для життя людини клiмат, багато iнших важливих складових. І це зрозумiло, навiть життя як явище природи могло виникнути лише за сприятливих умов. У подальшому географiчне середовище, його умови або прискорювали, або гальмували розвиток суспiльства. Для порiвняння можна зiставити темпи соцiального розвитку народiв Африки, якi жили в умовах тропiчних лiсiв або в пiсках Сахари, Італiї, Францiї, Іспанiї, Нiмеччини, якутiв, евенкiв тощо. В даному випадку мова йде лише про вплив на життя людини виключно природних умов.
Із розвитком суспiльства географiчне середовище не тiльки розширюється (територiальне) у просторi, а й якiсно змiнюється, зокрема створюється нова природа: новi сорти дерев, рослин, новi породи тварин (методами селекцiї), великi площi земної поверхнi займають культурнi насадження (сади, парки, лiси), створюються новi мiста, дороги, рiчки, озера, будуються електростанцiї, штучнi моря тощо. Тисячу рокiв тому земна поверхня була значно iншою, не кажучи вже про рослинний i тваринний свiт. Ми не стверджуємо, що цi змiни на користь людству i природi, — це окреме питання. Але абсолютно однозначно, що наш сучасник живе практично в iнших природних умовах, нiж його предок тисячу рокiв тому на тiй же територiї. Наприклад, у великих мiстах сьогоднi майже обов'язковi атрибути: трамвай, тролейбус, багатоповерховi будинки, асфальтовi i бетоннi дороги, електромережi, радiо, телебачення, телефонний зв'язок тощо.
Людина постiйно змiнює i вдосконалює географiчне середовище у вiдповiдностi з потребами розвитку суспiльства.
Закономiрно, що i географiчне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль i спосiб життя людей, їхню психологiю, звичаї, традицiї, форму одягу, специфiку харчування. Зайве переконувати, що за темпераментом, звичаями, традицiями, способами ведення господарства, полювання, вiдпочинку iталiйцi, iспанцi або грузини вiдрiзняються вiд шведiв i якутiв.
На раннiх етапах розвитку суспiльства географiчне середовище вiдiгравало провiдну роль. Із розвитком виробництва, культури все бiльшого значення набувають стан економiки, виробництва, науки, технiки, освiти, культури в цiлому. Для прикладу можна порiвняти темпи i рiвень соцiального розвитку, наприклад Японiї i Китаю або Нiмеччини i Росiї.
Люди давно помiтили залежнiсть розвитку суспiльства вiд географiчного середовища. Певна частина мислителiв навiть абсолютизувала роль геофафiчного середовища або окремих його елементiв у життi суспiльства. Такi iдеї зустрiчаються вже у Демокрiта, Гiпократа, Геродота, Полiбiя, Страбона, пiзнiше — в окремих мислителiв середньовiччя i Нового часу. Французький фiлософ-просвiтитель Шарль Монтеск'є (1689-1755) вважається засновником географiчного детермiнiзму як окремого напрямку в розвитку фiлософської думки. Вiн розвинув iдею про провiдну роль географiчного середовища, зокрема клiмату в життi людей, культурi й iсторiї народiв.
Боклем (1821-1862), росiйськими вченими i публiцистами, багатьма iншими мислителями минулого столiття. Так, Ілля Мечников у своїй працi "Цивилизация и великие исторические реки", яка вперше була видана в 1889 p., доводив, що розвиток суспiльства визначається фiзико-географiчним середовищем i насамперед гiдросферою. Вiн також виступав проти спроб окремих вчених дати наукове обґрунтування расизму, та проти соцiологiв, якi поширювали бiологiчнi закони на суспiльство. Критерiй соцiального прогресу І. Л. Мечников (брат вiдомого росiйського фiзiолога І.І. Мечникова) вбачав у зростаннi солiдарностi людей i свободи суспiльства.
свiтогляд, виступали проти мiстифiкацiї iсторiї з боку релiгiйних та iнших iдеалiстичних фiлософських систем. Із виникненням матерiалiстичних вчень про суспiльство актуальнiсть концепцiй географiчного детермiнiзму втрачає свою гостроту. Але з часом цi iдеї були вiдродженi, дещо по-iншому витлумаченi й активно використовуються як науковцями, так i полiтиками.
"теоретичне" обґрунтування загарбницької полiтики окремих держав, посилання на життєву "необхiднiсть" приєднати до своїх земель певну територiю сусiднiх держав чи здобути вихiд до моря, океану або оволодiти шельфом моря чи океану, завоювати певнi шляхи сполучення тощо. Аргументацiя для виправдання таких дiй завжди знаходилась. [1]
за "життєвий простiр". Саме вiн обґрунтував роль географiчного середовища у життi народу до рiвня абсолютної цiнностi. Але сам Ф. Ратцель не був нi фашистом, нi шовiнiстом. Навпаки, дуже цiнував вклад у розвиток свiтової культури дiяльностi рiзних народiв. Але його iдеї набули широкої пiдтримки з боку iнших геополiтикiв (Ю. Челлена, К. Хаусхофера, Е. Обста, О. Маулля та iнших), особливо у Нiмеччинi.
Сучасна геополiтика багатогранна як наука. Можна заявити, що геополiтика – це наука про дослiдження орiєнтирiв, дiй i перспектив зовнiшньої та внутрiшньої полiтики держави на основi врахування комплексу рiзноманiтних географiчних факторiв у глобальному масштабi.
Фiлософ О. С. Панарiн дав сучасне комплексне визначення геополiтики «Геополiтична теорiя дослiджує зв’язки мiж просторовими i функцiонально-полiтичними характеристиками тих або iнших регiонiв свiту…». [2]
Існує i таке визначення «Геополiтика – це рiзновид зовнiшньої полiтики обумовлений територiальною близкистю партнерiв». [2]
Хаусхофер: «Геополiтика є наукою про взаємодiю простору i полiтичних процесiв. Вона ґрунтується на широкому фундаментi географiї, яка є наукою про полiтичнi органiзми в просторi та їхню структуру. Бiльше того, геополiтика постачає нас необхiдними iнструментами для полiтичних дiй i слугує директивою полiтичного життя в цiлому. Таким чином, геополiтика перетворюється в мистецтво формування i спрямування напрямку практичної полiтики. Геополiтика це географiчна наука держави». [3]
Знайомство зi змiстом рiзних праць з геополiтики зовсiм не прояснить питання, що таке геополiтика: вчення, наука, теорiя, наукова гiпотеза, iнструментальна полiтика або псевдонаукова iдеологiя. Геополiтика буде мати досить багато значень.
Вiдповiдно до деяких визначень до «геополiтичних» можна вiднести вчення всiх мислителiв, що мiркували про свiт i простiр, починаючи з Античностi – з Аристотеля, Фудiкiна, Ксенофонта, Геродота, Стратона, Ератосфена, Плiнiя тощо, продовжуючи Середньовiччям – Ібн-Хальдун, Резонансом – Боден, Монтеск’є, Токвiль, Гердер, Гумбольд i Карл Риттер, включаючи Еразма Роттердамського, Еодена, i навiть К. Леонтьєва, «слов’янофiльство i навiть панславiзм» у якого «виявилися лише маскою», а також будь-якi змiни полiтичного простору. [4]
народiв, способу мислення i полiтичної стратегiї. Гердер згадував про культуру, лiтературу й лiнгвiстику, як фактори, що впливають на об’єднання територiй, але не бiльше того.
До геополiтичного напряму можна вiднести працi М. Грушевського, С. Рудницького, Ю. Липи, М. Мiхновського, Д. Донцова, О. Бочковського, В. Винниченка, І. Лисяка-Рудницького. Дослiдники обґрунтовували свої iдеї й теоретичнi конструкцiї переконливим науковим фактажем щодо права українського народу на самовизначення, нацiонально-культурну iдентичнiсть i створення держави в її етнiчних межах.
Важливий аспект геополiтики є в дослiдженнях комплексу економiчних, полiтичних, воєнно-стратегiчних, ресурсних та iнших питань, що грають першорядну роль у збереженi або змiнi загальносвiтового її регiонального балансу сил.
Історичний нюанс геополiтики як вчення стосується британської полiтики вона свiй початок бере, починаючи з ХV столiття, коли абсолютистська Англiя розгромом iспанської «Непереможної Армади» у 1588 роцi значно потiснила Іспанiю як колонiально-морську державу.
У пiслявоєннiй американськiй полiтологiї видiляють п’ять напрямкiв дослiдження полiтики (американське володарювання i полiтика, порiвняльна полiтика, мiжнароднi вiдносини та свiтова полiтика, полiтична теорiя i фiлософiя, суспiльне керування i полiтика), причому вони вже активно проникають у держави на наших континентах i вiдтiсняють на другий план традицiйну європейську державно-правову науку. Американська школа дослiдження зовнiшньої полiтики мiститьу собi проблеми вiйни i миру, регiональної iнтеграцiї, контроль за озброєнням i роззброюванням , владу у мiжнародному спiвтовариствi, мiжнароднi органiзацiї i мiжнародне право. [5]
Активними прихильниками геополiтики у XX ст. були А. Гiтлер i Й. Сталiн, багато iнших полiтикiв. Нам вiдомо, що i сьогоднi серед полiтикiв деяких сусiднiх держав є охочi приєднати ту чи iншу частину України i, на жаль, не тiльки Крим.
Важливо зазначити, що за iснування Радянського Союзу саме поняття "геополiтика" тлумачилось не iнакше, як буржуазне реакцiйне вчення, полiтична доктрина певних кiл, що намагаються використати iдеї географiчного детермiнiзму з метою виправдання загарбницьких воєн або перегляду кордонiв, встановлених пiсля другої свiтової вiйни. Із розпадом Радянського Союзу i утворенням нових незалежних держав ставлення з боку полiтикiв до цього поняття набули широкого вжитку в нашому iнформацiйному полi. Тепер цей термiн (геополiтика) широко використовується у сучаснiй полiтичнiй термiнологiї для позначення будь-якої полiтики, пов'язаної з вирiшенням головним чином територiальних питань. Тобто вiн поступово позбавився суто негативного змiсту i за практикою вживання лiдерами, насамперед наддержав, набуває нейтрального змiсту. Але небезпека абсолютизацiї ролi географiчного середовища у життi окремих держав залишається i сьогоднi. І Україна цю небезпеку вiдчуває постiйно. Саме геополiтичнi проблеми — основна причина вiйни мiж Вiрменiєю та Азербайджаном, вiйни у Грузiї, в Югославiї i багатьох iнших регiонах. [1]
Таким чином, геополiтикаякнаука i вчення у минулому i сьогоднiвизначає стратегiчне спрямування держави. Вона вкрай потрiбна для розвитку полiтичної культури громадян. Прийняття полiтичних рiшень неможливе без урахування геополiтичного розшарування зовнiшньополiтичних i зовнiшньоекономiчних прiоритетiв держав свiту, котрi постають величезними геополiтичними полюсами.
РОЗДІЛ 2
ГЕОПОЛІТИЧНІ ПАРАДИГМИ У МИНУЛОМУ І СЬОГОДНІ. ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ТА ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ТИПИ СВІДОМОСТІ
Констатацiя перехiдного характеру нашої епохи не знiмає питання про визначення її основного вектора з’ясування – вiд чого до чого вiдбувається перехiд. Існує безлiч концепцiй, що пояснюють змiст перехiдної епохи вiд iндустрiального до постiндустрiального (iнформацiйного), вiд тоталiтаризму до демократiї, вiд бiполярного свiту до полiцентричного, вiд технiчної цивiлiзацiї до посттехнiчної.
Класичною є геополiтична парадигма осьового протистояння, «логiки двох блокiв або полiтичних систем», а також протиставлення розвинутої пiвночi i пiвдня, що розвивається, центра та периферiї. У останньому випадку, як центр виступають США, Захiдна Європа, Японiя, а периферiєю – країни з нестабiльною полiтичною системою. Прикладами випадання з геостратегiчної динамiки можуть служити як «великi країни» минулого (Римська й Османська iмперiї, Персiя), так i новi амбiцiйнi полiтичнi територiї, чиї лiдери не визнають загальних правил гри (Ірак, Лiвiя, Іран).
Наступною парадигмою не тiльки за значимiстю, але й за хронологiєю може виступити концепцiя регiональної системи безпеки, що прийшла на змiну бiполярного свiту. Сьогоднi вважають, що iснують шiсть основних центрiв сили: США i Росiя, Китай i Японiя, Європа й арабський свiт. Утiм, замiсть арабського свiту частина аналiтикiв (колишнiй держсекретар США Г. Кiссiнджер) бачать Індiю, оскiльки арабський свiт – це скорiше конгломерат сил, анiж органiчна єднiсть геополiтичної одиницi впливу. З iншого боку, у якостi неймовiрно могутнього геополiтичного фактора може виступити мусульманство. Крiм того у зв’язку зi становленням нової картини свiту ряд держав виявляють намiр стати центрами регiонального тяжiння. Наприклад, мають значний культурно-iсторичний потенцiал для впливу на мiжнароднi подiї «Великий Іран», «Велика Туреччина», «Велике майбутнє Узбекистану», «Великий Туркестан» тощо.
І ще не втратила свою колишню актуальнiсть парадигма зiткнення цивiлiзацiй, де в якостi системо утворюючих i пiдлеглих динамiзму становлення принципiв виступають етнiчнi релiгiйнi, соцiокультурнi унiверсалiї.
Карл Шмiдт передбачив, що в майбутньому можливi три альтернативи iсторичного розвитку: [6]
1. Встановлення тотальної свiтової гегемонiї однiєї наддержави – новий Номос землi або Новий Свiтовий Порядок, тотожний iз глобальним унiверсалiзмом.
2. Альтернатива просторового хаосу.
3. Альтернатива балансу iнтересiв геополiтичних просторiв.
Центральним для геополiтичних робiт Карла Шмiдта є поняття «Великий простiр». Аналогiчну концепцiю висуває Геннадiй Зюганов, який у своїй книзi «За обрiєм» пише, що «найбiльш ймовiрнi стратегiчнi сценарiї свiтової полiтики можна охарактеризувати так: 1. сценарiй «глобальної смуги», 2. сценарiй «балансу iнтересiв», 3. сценарiй «Нового Свiтового Порядку»». [7]
Перша в iсторiї геополiтична парадигма – Доктрина Монро – була викладена президентом США Монро в посланнi Конгресу в груднi 1823 року i зводилася до того, що США будуть розглядати як недружелюбний акт будь-яку спробу європейських держав втручатися в справи держав Захiдної пiвкулi. Коли ця доктрина була односторонньо проголошена американський уряд заборонив iнтервенцiю європейських країн у Захiдну пiвкулю, але з iншого боку, заявив, що США зобов’язуються також не втручатися в справи Європи й у полiтику європейських країн. Доктрина Монро стала прикладом не тiльки глобального просторового мислення, але також i визначенням нової просторової конфiгурацiї Землi.
у собi чимало небезпек. Його суть – у швидкiй змiнi балансу сил, а це вiдповiдно до закономiрностей полiтологiї, завжди грозить викликати дестабiлiзацiю i навiть конфлiкти.
На тлi сучасної iнформацiйної революцiї та формування глобальної медiа-iнформацiйної системи посилилися роль та значення iнформацiйної парадигми геополiтики, що засвiдчують, зокрема, феномени iнформацiйного терору, iнформацiйних вiйн та протиборств тощо.
Елементом новизни в даному роздiлi роботи є передусiм комплексне дослiдження впливу процесiв глобалiзацiї на геополiтичне середовище й динамiку розвитку сучасних держав та наддержавних утворень, а також на рiзноманiтнi аспекти їхньої взаємодiї. Дослiджено становлення та розвиток “неокласичної” (“критичної”) геополiтики з органiчно властивою їй iнформацiйною та медiйною парадигмою розвитку.
Д. Лонсдейла, М. Лiбiскi, К. Грея, Ж. Туатайля, Дж. Егню, С. Делбi, В. Цимбурського, Ю. Тiхонравова, І. Василенко, К. Сорокiна, К. Гаджiєва, Л.Івашова, І. Кєфєлi та iн. i вiтчизняних В. Гречанiнова, С. Андрущенко (Гринько), А. Кудряченка, Ф. Рудича, В. Храмова, тощо.
стратегiї (геостратегiї) – це створення оперативної концепцiї, що базується на iнформацiйнiй перевазi у вiртуальному просторi й дозволяє досягнути зростання бойової могутностi держави за допомогою iнформацiйних технологiй. У ХХІ ст. iнформацiйне протиборство визнається однiєю з форм геополiтичного протиборства в системнiй сукупностi вiдносин iнформацiйного наступу та захисту, спiвробiтництва (кооперацiї) та суперництва геополiтичних суб’єктiв.
iнформацiйного середовища для проведення будь-яких полiтичних i геополiтичних операцiй, що забезпечують максимальний контроль над простором.
суспiльствi боротьба за цей простiр розгортається переважно в iнформацiйному полi, i саме тут знаходиться “передовий край” неокласичної геополiтики, через це особливого значення набувають духовнi, цивiлiзацiйнi й культурнi фактори, роль i значення яких посилюється на кожному новому етапi сучасного розвитку iнформацiйного суспiльства.[8]
змiнюється свiтом, що не має територiально-правових гарантiй. Його простiр несе явнi риси варварської, кочової динамiки, що грозить затопити всi границi, зробити проблематичними мiжнароднi полiтико-правовi, цивiлiзованi норми.
У цих умовах оживає й активiзується iнший, геополiтичний тип свiдомостi у чомусь явно альтернативний цивiлiзованому. Вiн зв’язаний з вiдчуттям стану свiту як вiйни всiх проти всiх, де нiкому не гарантований «життєвий простiр» i де зможуть вижити тiльки сильнi i озброєннi.
Цивiлiзацiйна презумпцiя довiри готова змiнитися презумпцiєю загальної недовiри, з позицiй якої формулюється тверда дилема поведiнки, агресивний наступ або глуха оборона iзоляцiонiзму. Замiсть фiлософiї вiдкритого й однорiдного простору – гарантiї партнерського обмiну – формується фiлософiя «закритого» або «розiрваного» простору. Не випадково геополiтичний тип свiдомостi рiзко оживився напередоднi Першої свiтової вiйни, а пiк геополiтичних дослiджень припав на 29 – 30-i роки, i центром стала повалена «iзгойська» країна Заходу – Нiмеччина.
Якщо цивiлiзацiйний тип свiдомостi в чомусь iстотному вiдповiдає парадигмi Просвiтництва i його системi оптимiстично-рацiоналiстичних чекань, то то геополiтичний свiт являє собою ревiзiю Просвiтництва з позицiї органiцизму та соцiал-дарвiнiзму. При цьому характерною рисою геополiтичного мислення, на вiдмiну вiд цивiлiзацiйного, є його «натуральний» характер. А в глибинному соцiокультурному змiстi натуралiстична парадигма неоязичництва парадигма «тiла» - витiсняє християнську парадигму духу.
Вiдкриття геополiтичного неоязичництва стосувалося фатальної несумiсностi латинського i нiмецького духу (Густав Ле Бон), несумiсностi гурманства i слов’янства протистояння бiлої i жовтої рас, нарештi, потистояння мiж морськими i континентальними народами (Ратцель) i близько цьому дихотомiя «Хартленд - Римленд» (Спайкмен). [9]
акт будь-яку спробу європейських держав втручатися в справи держав Захiдної пiвкулi.
Якщо цивiлiзацiйний тип свiдомостi в чомусь iстотному вiдповiдає парадигмi Просвiтництва i його системi оптимiстично-рацiоналiстичних чекань, то геополiтичний тип являє собою ревiзiю Просвiтництва з позицiй органiцизму та соцiал-дарвiнiзму.
фiнансовими, полiтичними, соцiальними i культурними вiдносинами, - найбiльш значущий процес, який визначив обличчя свiту на межi ХХ-ХХІ столiть. Механiзм глобалiзацiї є об'єктом ґрунтовних дослiджень, дискусiй та суперечок серед науковцiв i полiтикiв.
Інтеграцiя i глобалiзацiя - найчастiше обговорюванi теми як у полiтичних колах, так i серед фахiвцiв-вчених i громадськостi. Процеси глобалiзацiї iстотно впливають на змiст i темпи формування нових типiв вiдносин у сучасному суспiльствi i фахiвцiв нового поколiння. [10]
Той факт, що свiт дедалi бiльше глобалiзується (особливо в рiзноманiтних сферах мiжнародних вiдносин), означає, що предмет геополiтики диверсифiкується, а сама геополiтика починає використовувати рiзноманiтнi науковi методи та засоби аналiзу мiжнародних проблем у сферi пошуку, розробки та обґрунтування шляхiв здiйснення полiтичних стратегiй на вiдповiдних рiвнях – глобальному, регiональному та локальному.
"глобалiзацiя" вперше був введений американським економiстом Т. Левiттом у статтi, яку вiн опублiкував у 1983 р., для означення феномену злиття ринкiв окремої продукцiї.
На межi XX та XXI столiть класична геополiтика дедалi бiльше трансформується в “глобальну геополiтику”. У сферi геополiтики вiдбуваються водночас тоталiзацiя й iнверсiя, оскiльки сучаснi геополiтичнi процеси одночасно пронизують усю геосферу й вирiшальним чином впливають на перетворення економiчного, соцiокультурного та iнформацiйного “просторiв”. Не випадково, у науковому обiгу з’являються новi поняття, якi характеризують подiбнi перетворення – геоекономiка, геокультура тощо.
Показано, що предметом класичної геополiтики був аналiз обмежень, якi накладають на полiтичну органiзацiю суспiльства та зовнiшньополiтичну поведiнку держав i наддержавних утворень соцiоприроднi географiчнi чинники та аналiз того, яким чином цi чинники можуть бути найефективнiшим чином використанi.
Класична геополiтика використовувала, вiдповiдно, з метою позицiонування країн та народiв у координатах свiтових взаємодiй досягнення традицiйної географiї. Манiпулюючи географiчними образами карти свiту й основними географiчними поняттями-об'єктами, ця геополiтична “класика” фактично iгнорувала суб’єктивнi чинники полiтичного й зовнiшньополiтичного розвитку.
Натомiсть, неокласична (критична) геополiтика використовує переважно проективнi вiртуальнi ансамблi образiв, “випробовуючи” їх у силових полях впливiв рiзноманiтних владно-полiтичних чинникiв. Вiдтак, виникають тi геополiтичнi ансамблi, у межах яких перебуває вiртуальне буття класичних “геополiтичних паттернiв” (“хартленд”, “рiмленд” i т. п.), не виключаючи кон’юнктурної (adhoc) актуалiзацiї традицiйних образiв “Євро-Африки”, “Євразiї” тощо iз вiдповiдними змiнами й розширеннями або звуженнями (adhoc) спектрiв можливих значень. Вiртуалiзацiї, iнформатизацiї та медiатизацiї зазнають також класичнi геополiтичнi образи “номоса Суходолу” i “номоса Океану” (Карл Шмiтт). [11]
Але водночас виникають нетрадицiйнi поняття “геополiтичного кодування”, “геополiтичної уяви” та “геополiтичного бачення” (“вiзiї”), якi негласно слугують пiдставами для творення сучасними державами та наддержавними утвореннями зовнiшньої полiтики. Зазначене означає, що неокласична “критична геополiтика” фактично ототожнює реальнi (фiзичнi) i концептуальнi вiртуальнi “простори”, сполучаючи елементи полiтичної економiї й геополiтичної практики, культурологiї й народної (фольклорної) образно-метафоричної геополiтики, видової й надвидової нацiональної й наднацiональної iдентичностi, як елiтних, так i масових геополiтичних дискурсiв. Ця новiтня геополiтика активно використовує данi сучасної психологiї й психоаналiтики, геополiтичної уяви, а також образи масової свiдомостi, прищеплюванi масам телекомунiкацiйними мережами.
(глобалiзацiї та локалiзацiї водночас), обумовленi гнучким реструктуруванням геополiтичних регiонiв свiту.
Надзвичайно важливим для визначення предмету та методiв сучасної геополiтики, як показано в дисертацiйнiй роботi, є питання взаємодiї цивiлiзацiй та позицiонування держав у рiзноманiтних “Свiтах”. Ідеться про приналежнiсть або до “Першого свiту” розвинених країн, або до “Другого свiту” тих країн, якi мають вагомi шанси прилучитися до “клубу розвинених”, або до “Третього свiту” країн “на шляху розвитку”, у яких розвитку зазвичай не спостерiгається. [12]
Уявлення про подiбну “багатопросторовiсть” iз розподiлом країн свiту на розвинене ядро, нерозвинену периферiю й напiврозвинену напiвпериферiю (І. Валлерштайн) актуалiзувалися в 1990-тi рр. пiсля закiнчення “холодної вiйни”, позначеної гострою змагальнiстю двох свiтових соцiально-економiчних систем, очолюваних США та СРСР. Проблема подiбного позицiонування перетворилася не лише в тему обговорення в мiжнародних ЗМІК i пiд час полiтичних дискусiй, але також у невiд'ємний iдентифiкатор державної та регiональної геополiтики.
Наслiдком описаної ситуацiї стало остаточне утвердження у свiдомостi полiтикiв та науковцiв уявлень про принципово новi вiртуально-географiчнi “простори”, якi не вписуються в традицiйну бiнарну логiку аристотелiвського типу та позбавленi суперечливостi традицiйних геополiтичних образiв, деформованих контрпродуктивними фольклорними клiше, згiдно з якими цiлi регiони свiту асоцiюються з безнадiйною “вiдсталiстю й нерозвиненiстю” свiтової периферiї. [13]
прокинувся”, “храму ненавистi”, “метастазiв ракової пухлини”, “метастазiв сепаратизму”, “чорної дiри”, “вiсi зла”, “iмперiї зла”, якi виражають невизначенiсть ситуацiй або нерозумiння специфiки певних країн та регiонiв свiту, якi iдеологи намагаються використати для прищеплення масовiй свiдомостi синдрому “манiхейства” та рiзноманiтних iррацiональних фiлiй та фобiй iз “єврофiлiями” та “єврофобiями” включно (Дж. Крiстева). У роботi доведено, що такi тенденцiї до творення “фольклорної геополiтики” (popular geopolitics) особливо посилилися на тлi “зiткнення цивiлiзацiй”, обумовленого антитерористичною кампанiєю США та їхнiх союзникiв, започаткованої подiями 11 вересня 2001 р.
Визначено, що в процесi будiвництва нової геополiтичної архiтектури Європи є очевиднi лiдери, довкола яких групуються iншi його учасники. Стосовно ЄС – це Нiмеччина, Францiя й Велика Британiя. Іншими “великими гравцями” на полi європейської геополiтики є США та Росiйська Федерацiя. З’ясовано, що названi три провiднi країни Євросоюзу є не лише безпосереднiми учасниками системи європейської безпеки, але i ядром нової геополiтичної архiтектури Об’єднаної Європи. Водночас усi три входять до НАТО й у цьому сенсi є найвпливовiшими європейськими учасниками iнтеграцiйних процесiв у рамках Захiдної Спiльноти, до якої передусiм слiд вiднести наймогутнiшу країну сучасного свiту – США.
США, хоча й не є європейською країною, через механiзми ОБСЄ та НАТО, а також рiзноманiтнi “спiльнi простори” мають змогу активно впливати на європейську iнтеграцiйну полiтику, а, отже, впродовж досить тривалого часу зберiгатимуть домiнуючi геополiтичнi впливи в Європi. [14]
Таким чином, глобалiзацiя геополiтики на межi ХХ-ХХІ столiть полягає у використовуваннi рiзноманiтних наукових методiв та засобiв аналiзу мiжнародних проблем у сферi пошуку, розробки та обґрунтування шляхiв здiйснення полiтичних стратегiй на вiдповiдних рiвнях – глобальному, регiональному та локальному, адже формується новий свiтоустрiй, що розвивається вiд примусової унiфiкацiї старої бiполярної системи до майбутньої, якiсно нової, iнтеграцiї.
ВИСНОВКИ
Виходячи зi змiсту роботи, необхiдно зробити наступнi висновки:
По перше - геополiтикаякнаука i вчення у минулому i сьогоднiвизначає стратегiчне спрямування держави. Вона вкрай потрiбна для розвитку полiтичної культури громадян. Прийняття полiтичних рiшень неможливе без урахування геополiтичного розшарування зовнiшньополiтичних i зовнiшньоекономiчних прiоритетiв держав свiту, котрi постають величезними геополiтичними полюсами.
По друге - перша в iсторiї геополiтична парадигма – Доктрина Монро – була викладена президентом США Монро в посланнi Конгресу в груднi 1823 року i зводилася до того, що США будуть розглядати як недружелюбний акт будь-яку спробу європейських держав втручатися в справи держав Захiдної пiвкулi.
Якщо цивiлiзацiйний тип свiдомостi в чомусь iстотному вiдповiдає парадигмi Просвiтництва i його системi оптимiстично-рацiоналiстичних чекань, то геополiтичний тип являє собою ревiзiю Просвiтництва з позицiй органiцизму та соцiал-дарвiнiзму.
По третє - глобалiзацiя геополiтики на межi ХХ-ХХІ столiть полягає у використовуваннi рiзноманiтних наукових методiв та засобiв аналiзу мiжнародних проблем у сферi пошуку, розробки та обґрунтування шляхiв здiйснення полiтичних стратегiй на вiдповiдних рiвнях – глобальному, регiональному та локальному, адже формується новий свiтоустрiй, що розвивається вiд примусової унiфiкацiї старої бiполярної системи до майбутньої, якiсно нової, iнтеграцiї.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Фiлософiя: Навч. посiб. / [Губерський Л. В., Надольний І. Ф., Андрущенко В. П. та iн.]; за ред. Надольного І. Ф.—[7-ме вид., стер.]. — Київ: Вiкар, 2008.
— 534 с.
/
Дергачев В. А. —
Москва:ЮНИТИ-ДАНА, 2004. — 526 с.
3. Василенко И. А. Геополитика / Василенко И. А – Москва: Логос, 2003.
–204 с.
4. Кисельов П. Л. Методологiя геополiтики / Кисельов П. Л. – Харкiв: Видавництво ХарРІ УАДУ Магiстр, 2002. – 236 с.
5. Демидов А. И. Основы политологии / Демидов А. И., Федосеев А. А. – Москва: Высшая школа, 1995. —271 с.
6. Гаджиев К. С. Геополитика / Гаджиев К. С. – Москва: Междунар. отношения, 1997. – 383 с.
7. Алексеева И. В. Геополитика в России. Между Востоком и Западом. Конец XVIII-начало XX в./ Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И.–СПб.: ИздательствоСПбГУ, 2001. –361 с.
10. Манилов В. Л. Геополитика / Манилов В. Л.,Баришполец В. А., Баришполец Д. В. – Москва: ТЕРРА-Книжный клуб, 2002. –623 с.
11. Мадiссон В. В. Сучасна українська геополiтика: Навч. посiбник для студ. гуманiт. спец. вищих навч. закл. / Мадiссон В. В., Шахов В. А. – Київ: Либiдь, 2003. – 172 с.
12. Рамоне Игнасио. Геополитика хаоса /Рамоне Игнасио; [пер. с фран. Егорова И. А. ].– Москва: ТЕИС, 2001. — 128с.
13. Соскiн О. Сучасний геопростiр i прiоритети розвитку України / Соскiн Олег, Полохало Володимир, Гуцал Анатолiй// Економiчний часопис-ХХІ. – 2000. – № 2.–С. 13-22
14. Исаев Б. А. Геополитика: Учебное пособие / Исаев Б. А. — СПб.: Питер, 2006. — 384 с.
| 
