Науково-технiчний прогрес – основа розвитку виробництва
Пiдготувала
студентка 1-го курсу факультету “Облiк та аудит” групи БД-101 залiкова книжка №16
Мiжгалузевий iнститут управлiння
Кафедра менеджменту i
Вступ
Науково-технiчний прогрес – еволюцiйний i поступовий розвиток науки i технiки. Довгий час наука i технiка розвивались вiдокремлено. Їх зближення почалося при мануфактурному виробництвi, а завершилося пiд час першої промислової революцiї кiнцяXVIII – початку XIX ст. ст. До цього матерiальне виробництво розвивалось здебiльшого завдяки нагромадженню емпiричного досвiду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки i вiдкрило великi можливостi для її технологiчного застосування. Тим самим наука i технiка стали органiчно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток.
розвиток технiки. Характерною рисою сучасного науково-технiчного прогресу є те, що вiн охопив всi сторони життєдiяльностi суспiльства.
1. Сутнiсть виробництва.
1. 1. Загальнi форми економiчного життя.
економiки України.
економiчної органiзацiї суспiльного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти працi як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосереднiх виробникiв i членiв їх родин, тобто для використання в межах господарської одиницi – роду, племенi, патрiархальної сiм’ї, общини тощо як рiзновидiв. В основному натуральну форму господарювання мали й великi маєтки традицiйного типу.
Натуральне господарство характерiзувалося суспiльним подiлом працi в зародковому станi, замкнутiстю органiзацiйно-економiчних зв’язкiв, роз’єднанiстю, вiдiрванiстю господарюючих суб’єктiв один вiд одного, примiтивною технiкою та технологiєю виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил i суспiльства був дуже повiльним. Усi зв’язки натурального господарства обумовленi лише особливостями процесу працi та виконання тих чи iнших операцiй у тiсних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобiльностi, вона виробничо та терiторiально закрiплена. В натуральному господарствi виробничi вiдносини виявляються в нематерiалiзованому виглядi як прямi вiдносини мiж учасниками створення благ. Продукти працi розподiляються безпосередньо. Вони без участi ринку надходять в особисте й виробниче споживання.
З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соцiально-економiчному прогресу. Властивi йому господарська замкнутiсть, примiтивнiсть, вiдособленiсть, патрiархальнiсть, слабкiсть внутрiшнiх стимулiв розвитку не вiдповiдають потребам обмiну продукцiєю мiж виробниками, який все бiльше поширюється у зв’язку з зростанням продуктивностi працi. Всезростаючий вплив на суспiльне виробництво товарних зв’язкiв в епоху пiзнього Середньовiччя вже можна назвати революцiйним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспiльного виробництва, вiдбувся перехiд до загального товарного господарства.
зайнято 50 – 60 вiдсоткiв населення. Деякi його прояви мають мiсце i в умовах розвинутої економiки (наприклад, натуральне пiдсобне господарство). В несприятливих для суспiльства умовах (наприклад, вiйна, полiтика автаркiї тощо) може з’явитися тенденцiя до натуралiзацiї виробництва.
Першою необхiдною умовою для виникнення товарного виробництва є суспiльний подiл працi, в результатi якого проявляється необхiднiсть обмiнювати продукти, виготовленi у рiзних видах виробництва. Історично першим великим суспiльним подiлом працi був подiл мiж тваринництвом i землеробством. Але одного суспiльного подiлу працi для того, щоб виробництво стало товаром, ще недостатньо. Необхiдно щоб суспiльний подiл працi був доповнений правом iндивiдуального привласнення результатiв працi та розпорядження ними. Тобто повинна мати мiсце економiчна вiдособленiсть товаровиробникiв.
Економiчна вiдособленiсть товаровиробникiв – це таке становище, за якого вони самостiйно вирiшують питання господарської дiяльностi: що виробляти, якими засобами, якi ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостiйне розпорядження виробленою продукцiєю, володiння нею, її вiдчуження i використання вiдповiдно до власних iнтересiв. Тому економiчне вiдособлення не вiддiльне вiд власностi на засоби виробництва i вироблювану продукцiю.
Товарне виробництво рабовласницького суспiльства. Товарне виробництво ще в первiснiй общинi досягає розвитку рабовласницького суспiльства. Об’єктивнi умови розвитку суспiльства поступово розкривали кордони натурального виробництва, втягуючи його в новi економiчнi зв’язки, якi набували товарної форми.
З розширенням товарних вiдносин збiльшувалася праця та витрати зi збутом товарiв. Все це в кiнцi кiнцiв привело до того, що в середовище товаровиробникiв почали видiлятися особи, якi взяли на себе посередництво в збутi. Так в рабовласницькому виробництвi виникає купецький капiтал. З появою класу купцiв, якi займалися лише торгiвлею, вiдбувся третiй великий суспiльний подiл працi.
Товарне виробництво в феодальному суспiльствi. Розпад рабовласницького ладу й перехiд суспiльства до феодалiзму на перших порах дещо загальмував розвиток товарно-грошових вiдносин i цим самим затримав процес витiснення натурального господарства. Проте економiчний процес товарних вiдносин вже зупинити було неможливо, особливо цi процеси поширювались в результатi переходу у взаємовiдносини мiж феодалами та крiпосними селянами. Торгiвельнi зв’язки мiж селом i мiстом, мiж рiзними країнами поступово стають бiльш широкими та бiльш регульованими. Спiльний поштовх в розвитку торгiвлi був даний великими географiчними вiдкриттями (Америка, Індiя). Феодальна органiзацiя ремiсничого виробництва в формi цехового ладу, його суворою регламентацiєю обсягу та технологї виробництва i послiдовного прогресу технiки виробництва збiльшення обсягiв товарної продукцiї - все це обмежувало можливостi значного i послiдовного прогресу.
Виникає потреба в лiквiдацiї феодальних виробничих вiдносин i замiни їх новими, якi б вiдповiдали рiвню i характеру зростаючих продуктивних сил.
Висновки:
товарне виробництво, ринок iснували не завжди, вони виникають лише на певному етапi розвитку людського суспiльства;
товарне виробництво, ринок не є породженням капiталiстичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та iснували в первiсному, рабовласницькому та феодальному суспiльствах;
товарне виробництво, ринок самi по собi не породжують капiталiстичних вiдносин. Для цього необхiднi певнi додатковi умов
2. Характеристика товарного виробництва.
суспiльний подiл працi;
визнання суспiльного характеру працi через ринок;
конкуренцiя.
Серед них також вiдкритiсть систем вiдносин, iснування таких категорiй як товар, вартiсть, мiнова вартiсть тощо, i законiв товарного виробництва та обiгу. Цi ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як i товарне виробництво та обiг.
Специфiка товарного виробництва насамперед пов’язана з iснуванням рiзних його типiв. По-перше, товарне виробництво подiляється на просте i пiдприємницьке (тобто розвинене, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистiй працi власникiв засобiв виробництва i є вихiдною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характерiзується безпосереднiм i добровiльним поєднанням виробника з засобами виробництва, вiдсутнiстю купiвлi-продажу робочої сили як товару. В товарнiй формi виступають лише речовi фактори виробництва та готова продукцiя.
мiж виробниками i споживачами, конкуренцiї мiж товаровиробниками тощо. Вiдмiнностi полягають у тому, що при простому товарному виробництвi виробник i власник засобiв виробництва i продуктiв працi – це одна особа, тодi як при пiдприємницькому виробництвi виробник вiдокремлений вiд засобiв виробництва i продуктiв працi. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здiйснюється на основi iндивiдуальної працi. Вiн спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членiв його сiм'ї. Пiдприємницьке виробництво передбачає спiльну працю найманих робiтникiв заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладнiй техницi, а пiдприємницьке – на великiй машиннiй iндустрiї, автоматизованих системах тощо.
Сьогоднi просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинених країнах воно має залишковий характер i виступає у виглядi дрiбного товарного господарства ремiсникiв, фермерiв, роздрiбних торгiвцiв та iн. Останнє набуває все бiльше пiдприємницької спрямованостi як дрiбний бiзнес, породжений вже iснуючою економiчною системою.
ст. Історiя другого типу розпочалась у другiй половинi ХХ ст. Так, машинобудiвна промисловiсть Великобританiї протягом усього ХІХ ст. використовувала в основному лише два матерiали – чавун i сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин – бавовнянi, вовнянi, ллянi, шовковi. У другiй половинi ХХ ст. спостерiгається безперервне поновлення номеклатури товарiв. Наприклад, в електроннiй промисловостi Японiї це вiдбувається кожнi 5 – 6 рокiв. Є пiдстави вважати, що на рубежi ХХ – ХХІ ст. ст. процес безперервного поновлення номеклатури товарiв буде домiнуючим в економiцi.
Сучасне ринкове господарство є практичною реалiзацiєю рушiйних сил та економiчних законiв товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутнiсть? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Вiдповiдi на цi запитання сприятимуть грунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нинi немає альтернативи при всiх його економiчних i особливо соцiальних суперечностях.
Товарному виробництву властивi особливi сили розвитку, якi виявилися в зародковiй формi вже на початкових етапах виникнення елементiв товарної системи, що протягом тисячолiть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постiйного розвитку i вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економiка тiєї чи iншої країни пов’язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвитковi. Вклинившись до економiчної системи, якiй не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнiвну силу супроводжуються соцiальними катаклiзмами i, врештi-решт, є безрезультатними.
Для визначення механiзму функцiонування рушiйних сил, що втiленi в товарному виробництвi, необхiдно врахувати закон дiалектики про суперечностi як джерело i рушiйну силу розвитку, який є ядром дiалектики. В товарному виробництвi такою суперечнiстю є суперечнiсть, втiлена в товарi, що становить основу суспiльного багатства в елементарнiй формi. Це суперечнiсть мiж конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа працi, яка створює товар, є основою всiх iнших, похiдних суперечностей товару i виявляється передусiм у суперечностi мiж споживною вартiстю та вартiстю, а також мiж iндивiдуальним i суспiльно необхiдним часом, витраченим на виробництво товару.
здiйснюється по-рiзному. Розв’язання суперечностей товарной форми пов’язано з пошуками найефективнiших способiв зв’язку мiж виробництвом i споживанням. Цей зв’язок опосередкований формами обмiну та розподiлу, якi також мають товарний характер.
Суперечностi, втiленi в товарi, розв’язуються тодi, коли товаровиробник його реалiзує. Отже, споживна вартiсть перетворюється в свою протилежнiсть – грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспiльне визнання. Кориснiсть блага “товару” визнає споживач. Товаровиробник ставиться в певнi умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробникiв, оскiльки суспiльнi потреби щодо будь-якого товару досить великi. Тому взаємовiдносини мiж товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигiднi умови реалiзацiї своєї продукцiї.
через грошову форму розв’язуються суперечностi товару. Цiна, за якою реалiзується товар на даний момент, виражає рiвень суспiльно необхiдних витрат на його виробництво, зiставленими з суспiльною кориснiстю цього товару. Проте праця товаровиробника вiдособлена: кожний виготовляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають iндивiдуальний характер, рiзнi за своєю величиною. Ринок через цiну визначає лише рiвень суспiльно необхiдних витрат працi на виробництво товару, тобто витрат, якi вважаються суспiльно нормальними (типовими, пересiчними). Це є законом товарного виробництва, вiдомим як закон вартостi.
Виробникi товарiв, у яких iндивiдуальнi витрати збiгаються iз суспiльно необхiдними, при реалiзацiї їх за ринковими цiнами вiдшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок – прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють тi товаровиробники, iндивiдуальнi витрати яких нижчi за суспiльно необхiднi. Їх прибуток зростає на величину рiзницi мiж суспiльно необхiдними та iндивiдуальними витратами. В гiршому становищi знаходяться тi виробники, якi виготовляють товари при iндивiдуальних витратах, вищих, нiж суспiльно необхiднi. При досягненнi певної межi цього розриву виробництво товару стає економiчно невигiдним, товаровиробникi розорюються.
Боротьба за досягнення приватного економiчного iнтересу, зростання прибутку – мета товаровиробникiв. Останнi потрапляють в неоднакове економiчне становище за сумами доходiв. Чим бiльший обсяг товарiв, необхiдних споживачу, виробляється, чим меншi витрати виробництва, тим у вигiднiшому становищi знаходиться товаровиробник, тим стiйкiше його мiсце в системi суспiльного подiлу працi.
Перетворення споживної вартостi товару на вартiсть, перетворену форму її – цiну зумовлюють вiдповiднi, обов’язковi вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхiдним для нього, якщо вiн хоче залишитися товаровиробником. Увага до якостi товарiв, їх асортименту, вивчення попиту та пропозицiї товарiв на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарiв – цi та iншi вимоги постiйно турбують виробника. Вiд нього вимагаються пiдприємництво, заповзятливiсть, енергiйнiсть у сферi виробництва та реалiзацiї товарiв.
Рушiйнi сили розвитку, внутрiшньо властивi товарному виробництвi, визрiвали протягом тисячолiть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспiльно необхiдних витрат працi. Перехiд вiд однiєї суспiльно-економiчної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цiй основi суспiльного подiлу працi. Зростала кiлькiсть продуктiв для обмiну. Процес вимiру та визначення iндивiдуальної працi, втiленої в товарi, як суспiльної з часом надто ускладнився. Суперечностi товарного виробництва (мiж конкретною та абстрактною працею, споживною вартiстю та вартiстю, мiж iндивiдуальною та суспiльною працею), їх розвиток визначили специфiчний товар – золото, який почав виконувати функцiю загального еквiвалента – грошей.
Суперечностi товару як рушiйної сили розвитку активно виявилися в перiод великого машинного виробництва, коли створювалася матерiально-технiчна основа виробничого пiдприємницького господарювання капiталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечностi товару стали властивими товару “робоча сила”. Перетворення споживної вартостi робочої сили як здатностi створювати бiльшу вартiсть, нiж вона варта, в цiну поставило її носiя в специфiчнi умови. Пiд час аналiзу пiдприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов’язане з експлуатацiєю найманого працiвника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартостi. Все це так, але в тiнi залишається iнший бiк проблеми.
пiдвищення якостi працi, перемiна останньої стали нормою життя. З цим пов’язанi зростання цiни робочої сили, диференцiацiя в оплатi, створення належних умов вiдтворення її, формування нового способу життя в умовах соцiально орiєнтованого ринку з усiма складностями та суперечностями. Ринку працi, як i ринку товарiв, властива конкуренцiя. Боротьба за робочi мiста, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якiсної працi. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечностi товару “робоча сила”, розв’язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технiчного прогресу.
Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соцiальних форм боротьби за створення сприятливiших умов продажу та використання її, конфлiктних ситуацiй мiж роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили вiдстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхiднi результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економiчний iнтерес пов’язаний з певними соцiальними межами, переступати якi небажано, а iнодi й небезпечно.
Рушiйнi сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якiсних змiи, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливiшими до використання досягнень науково-технiчного прогресу.
2. 3. Економiчнi закони та категорiї.
Товаровиробники, якi неспроможнi освоїти нову технiку та технологiю, працюють в гiрших умовах, у них немає переспективи iснування.
себе активно чи пасивно у виробництвi та реалiзацiї продукцiї. Якщо вiн хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активiзувати свою дiяльнiсть, ризикувати.
Виробництво та реалiзацiя споживної вартостi сприяли формуванню стiйких господарських зв’язкiв мiж товаровиробниками, заснована на жорсткiй матерiальнiй вiдповiдальностi, обов’язковостi та взаємнiй довiрi.
З пiдвищенням попиту на окремi товари зростають цiни на них, а отже, i прибуток товаровиробникiв. На розширення виробництва цих товарiв спрямовуються ресурси товаровиробникiв iнших галузей, де виробляється надмiрна кiлькiсть товарiв, якi не поглинаються попитом, i на них знижуються цiни. В епоху вiльної конкуренцiї закон вартостi є стихiйним регулятором суспiльного виробництва.
В сучасних умовах у рiзних господарських системах регулюванням суспiльного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомiрностi, проте при цьому функцiї закону вартостi як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, змiна її неможливi без певних втрат. Врахування попиту та пропозицiї, рух цiн є важливими орiєнтирами розподiлу капiталiв, засобiв виробництва та робочої сили мiж рiзними галузями виробництва. Інших надiйнiших економiчних орiєнтирiв поки ще не знайдено.
Важливо пiдкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозицiї, вiдхилення цiн i змiни в виробництвi товарiв пiд їх впливом означають не що iнше, як пiдпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членiв суспiльства. В розвинутих економiчних системах, заснованих на використаннi законiв товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронiчний дефiцит товарiв. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучаснi методи вивчення ринку, спираючись на концепцiю маркетингу, дають змогу iстотно наблизити обсяги виробництва товарiв та платоспроможнього попиту на них. Це сприяє формуванню та пiдтриманню пропорцiй суспiльного виробництва.
Розв’язання суперечностей, дiя економiчних законiв товарного виробництва пов’язанi з використанням системи вартiсних категорiй. Крiм уже згаданої вище цiни до них слiд вiднести собiвартiсть продукцiї (iндивiдуальнi витрати виробництва), прибуток, кредит i вiдсоток, земельну ренту, заробiтню платню та iнше. Цi категорiї є нормами використання законiв товарного виробництва. Крiм того, вони є формами прояву сутi (вартостi), але вiдбивають цю суть у перетвореному, модифiкованому виглядi. В своєму русi цi категорiї вiдособлюються вiд сутi, набувають нових рис. В економiчнiй науцi цi форми одержали назву перетворених.
Вартiсть як категорiя не може бути безпосередньо використана як iнструмент у господарськiй практицi. Поки що немає можливостей облiчувати та вимiрювати витрати суспiльно необхiдної працi на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрiбнi iншi матерiально-технiчна та соцiальна основи. В практицi узагальненим представником вартостi є її грошова форма – цiна. Особливiстю руху цiни є здатнiсть її вiдхилятися вiд вартостi товару. На практицi це оптова цiна пiдприємства (цiна виробництва), монопольна цiна, роздрiбна та iн. Роздрiбна цiна, якщо на її величину iстотно не впливає економiчна полiтика, є найближчою до вартостi. Додатковий продукт як частина вартостi в грошовiй формi є частиною цiни i цiлим набором категорiй, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належать передусiм прибуток як перетворена форма додаткової вартостi. Прибуток, у свою чергу, виступає в рiзних формах. Перетворенi форми надто гнучкi, пристосованi до рiзних економiчних ситуацiй. Цi властивостi їх апробованi протягом багатовiкової практики. Нинi процес виробництва товару та його реалiзацiю не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов’язана виплата вiдсоткiв. Це саме стосується торгового капiталу i торгового прибутку.
Використання перетворених форм вартостi пов’язане зi створенням рiзноманiтних установ, системи облiку. Прикладом можуть бути розгалужена банкiвсько-кредитна система, товарнi бiржi.
виробництва, визначається результативнiсть використання їх зiставленням витрат та результатiв господарювання кожного товаровиробника. Комерцiйний розрахунок грунтується на конкуренцiї товаровиробникiв, вiдхилення цiн вiд вартостi, постiйних змiнах попиту та пропозицiї товарiв, визначає лiнiю поведiнки товаровиробникiв: постiйна рацiоналiзацiя виробництва, технiчне удосконалення його матерiальної бази, пiдвищення рiвня нормування й облiку витрат працi, удосконалення органiзацiї виробництва та працi, економiя матерiальних витрат i, врештi-решт, зниження iндивiдуальних витрат на виробництво товарiв, зближення їх з рiвнем суспiльно необхiдних витрат.
Комерцiйний розрахунок зумовлює функцiонування вiдособлених форм капiталу (торгового, банкiвського), сфери послуг. Вiн сприяє реалiзацiї закону економiї часу, який визначають першим економiчним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалiзувати свiй економiчний iнтерес. Вимагаються пiдприємливiсть, постiйний ризик, пошуки резервiв виробництва та шляхiв використання їх.
В умовах комерцiйного розрахунку кругооборот ресурсiв товаровиробника передбачає їх зростання. Початково авансована грошова сума збiльшується. Якщо цього не вiдбувається, авансування коштiв товаровиробником, виробництво та реалiзацiя товару позбавленi сенсу.
Господарювання на основi комерцiйного разрахунку неможливе без стабiльної грошової одиницi. В умовах iстотного коливання її орiєнтири пiдприємницької дiяльностi втрачають стiйкiсть. Руйнується основа комерцiйних розрахункiв товаровиробника. Виявом нестабiльностi грошової одиницi є надмiрне, таке, що не пiддається комерцiйним прогнозам, коливання на ринку цiн не тiльки на товари, якi виробляє та реалiзує товаровиробник, а й на засоби виробництва, комерцiйної дiяльностi. Розрахунки, зробленi сьогоднi, можуть втратити будь-яке значення завтра.
Нестабiльна грошова одиниця перестає виконувати функцiю мiри вартостi, бути надiйною формою економiчних зв’язкiв мiж вiдособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засiб обiгу та засiб платежу. Вона не може забезпечити надiйний суспiльний вимiр iндивiдуальних витрат працi товаровиробникiв. Тим самим пiдривається дiя сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не тi, хто виробляє необхiднi суспiльству товари при менших витратах, а спекулянти, якi використовують постiйне коливання цiн. Спекуляцiя є невiд’ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесi перетворення споживної вартостi в цiну, вiдособленнi торгового капiталу та торгового прибутку, пов’язана з рушiйними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозицiї на окремi товари. За певних умов вона може бути вiднесена до рушiйних сил товарного виробництва, стимулювати дiю їх. Проте коли спекуляцiя починає брати верх, то це свiдчить про серйозний розлад в товарному виробництвi, його грошовiй системi внаслiдок знецiнення грошей, надмiрного випуску їх в обiг, iнфляцiї. Суспiльне багатство не зростає, навпаки, пiдриваються джерела його зростання внаслiдок хижацького перерозподiлу доходiв.
Отже, у товарному виробництвi важливе значення має дотримання закону грошового обiгу. Суть його полягає в тому, що кiлькiсть грошей, необхiдна для обiгу товарiв, повинна дорiвнювати сумi цiн усiх проданих товарiв, подiленiй на середнє число оборотiв однойменних одиниць грошей. При цьому вiд суми цiн товарiв треба вiдняти суму цiн товарiв, проданих у кредит, i суму погашуваних платежiв i додати суму платежiв, за якими настав час оплати.
Науково-технiчний прогрес означає формування нового технологiчного способу виробництва. Вiн вiдбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезнi масштаби виробництва. І сьогоднi ще поряд з високотехнiчним автоматизованим виробництвом iснують галузi, де застосовують ручну працю.
складних професiй, що можливо лише для людей з достатнiм культурним, освiтнiм та професiйним рiвнем.
Проте на практицi, хоч кiлькiсть персоналу, який обслуговує таке устаткування, й знижується, роль людини у виробництвi не тiлькине зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової дiяльностi людини при цьому iстотно змiнюється: вона в основному виконує функцiї проектувальника, програмiста, налагоджує всю технологiчну систему. До того ж “безлюдна технологiя” у матерiальному виробництвi доповнюється значним збiльшенням кiлькостi фахiвцiв, зайнятих розробками нових технологiчних систем та устаткування. Цi працiвники є практично учасниками кiнцевого виробництва. Так, на заводi в одну змiну можуть працювати лише 10 – 20 чоловiк, а в кострукторському бюро при цьому заводi – кiлька сотень.
пiдвищується значення її розумової частини. Виникає багато професiй, якi все менше передбачають виконання фiзичних дiй i все бiльше – розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лiнiях, гiдро-, тепло- та атомних електростанцiях та iн.
На початку ХХ ст. набула поширення органiзацiя виробництва за методом американського iнженера Ф. Тейлора, що грунтувалася на функцiонуваннi робiтника як простого додатка до машини, який у виконаннi певної операцiї досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання продуктивностi працi. Суть її полягала в тому, що поєднувались в одне цiле людина i машина. Досягалося це насамперед рацiоналiзацiєю та прискоренням рухiв людини, приведенням її дiй у вiдповiднiсть з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система “людина – машина”.
За цих умов розумова дiяльнiсть людини обмежувалася, усувалася вiд виробничого процесу, оскiльки була непотрiбною. Це неминуче призводило до зниження ролi професiйних знань виробникiв, їх iнтелектуального рiвня, було реальним пiдпорядкування працi капiталу, спотворення особистостi людини.
У другiй половинi нинiшнього столiття можливостi зростання продуктивностi працi за рахунок найбiльш рацiонального використання фiзичних можливостей людини були вичерпанi. Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливостi розуму i духу людини. У зв’язку з цим виникло багато теорiй “людських вiдносин”, “соцiального партнерства” та iнших, спрямованих на те, щоб довести, що пiдприємцi та робiтники через купiвлю акцiй та участь у розподiлi прибутку є рiвноправними соцiальними партнерами. В рядi країн (Японiї, США та iнших, особливо в Скандинавських) цi теорiї вдалося реалiзувати на практицi.
Людина з виконавця виробничих операцiй все бiльше перетворюється у контролера i наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Вiд рiвня її овiти, культури, професiйної майстерностi залежить їх функцiонування. Ускладнення матерiально-речових знаряддь виробництва стимулює появу робiтника нової якостi: вiльного, освiченого, культурного, розвиненого як фiзично, так i розумово, який користується благами виробництва i глибоко заiнтересований у його розвитку i вдосконаленнi. Тому, наприклад у США, мiнiмальна тривалiсть освiти виробникiв (враховуючи рiзного роду курси без вiдриву вiд виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотiлося б пiдкреслити, що в нашiй країнi асiгнування на освiту не вiдповiдають вимогам науково-технiчного прогресу, що позначається на якостi пiдготовки спецiалiстiв, на розвитку науки i технiки.
який внiс якiсно новi риси у працю i життя людини. Нинi докорiнно змiнюється взаємодiя нових поколiнь технiки i нових поколiнь людей. Новими поколiннями технiки вважаються такi вдосконаленi засоби працi, якi хоча б в одному або в кiлькох параметрах принаймнi в 2 раза перевищують попереднi за своєю ефективнiстю. Змiна поколiнь технiки супроводжується змiною поколiнь людей, безпосереднiх виробникiв. Вважається, що протягом столiття змiнюється три поколiння людей.
Сучасна НТР внесла iстотнi змiни у суспiльно-економiчний розвиток: змiна поколiнь нової технiки почала значно випереджати змiну поколiнь працiвникiв. Тепер за життя одного поколiння людей у передових галузях виробництва змiнюється кiлька поколiнь технiки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятирiччя. За цей невеликий iсторичний промiжок часу в електронiцi змiнилося чотири поколiння комп'ютерiв, створюється п'яте, одне поколiння супутникiв зв'язку замiнюється новим, в авiацiї використовують реактивнi двигуни, створено надзвуковi лiтальнi апарати.
Це свiдчить про те, що не фiзично старiння машин, а моральне викликас замiну дiючої технiки новою, що науковi знання, втiленi як в уречевленiй, так i в живiй працi, морально застарiвають. Швидкiсть цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числi й квалiфiкацiя робiтника, наполовину знецiнюється.
Старiння знань з науки i технiки вiдбувається нерiвномiрно. Воно коливається в межах 5—7 рокiв у галузях, що швидше розвиваються, 10—12 рокiв у iнших i 10—15 рокiв у деяких науково-прикладних та iнженерно-технiчннх галузях.
Все ширшим стає коло професiй i спецiальностей, знання у яких швидко старiють, а набута квалiфiкацiя знецiнюється. Щоб пiдтримувати необхiдний рiвень знань, людина повинна перiодично пiдвищувати свою квалiфiкацiю. Система освiти перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разi потреби дає можливiсть пiдвищувати або змiнювати квалiфiкацiю працiвникiв з вiдривом i без вiдриву вiд виробництва: виховує в людинi потяг до постiйного здобугтя нових знань, умiння оволодiвати iнформацiєю, сприймати соцiально-економiчнi, науково-технiчнi нововведення.
Поряд з традицiйною освiтою поширюється "електронна" грамотнiсть людей, яка поступово, але невпинно охоплює все бiльше коло професiй. Вона має стати обов'язковою для всiх, оскiльки визначає квалiфiкованiсть спецiалiстiв, їх здатнiсть обробляти i використовувати iнформацiю.
Поверховий погляд на сучаснi процеси, викликанi НТР, створює враження, нiби стрiмко i масштабне зростання знарядь виробництва, уречевленої працi вiдбувається на фонi незначних змiн у живiй працi, людському факторi виробництва. І справдi, на фонi океанських супертанкерiв, велетенських аеробусiв, комп'ютерiв четвертого поколiння, що виконують мiльйони операцiй за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправдi це не так. Хоч витрати на технiчнi засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освiту, професiйну пiдготовку одного робiтника, здатного працювати на певному робочому мiсцi, становлять значну суму. Про це свiдчать данi країн з розвинутою економiкою.
особистi витрати людей на придбання книг, передплату перiодичних видань, оплату навчання тощо), на виховання дiтей, охорону здоров'я, то витрати на вiдтворення робочої сили стають не тiльки порiвнянними з вартiстю матерiально-речового багатства суспiльства. До того ж хоч яким величезним є останнє, людина — головне багатство суспiльства.
На основi зростання суспiльного виробництва змiнюється спiввiдношення мiж зайнятiстю у матерiальному та нематерiальному виробництвi, особливо у соцiальнiй сферi. Нинi у розвинених країнах частка зайнятих у соцiальнiй сферi бiльша, нiж зайнятих у матерiальному виробництвi. Це пов'язано з тим, що продуктивнiсть працi у матерiальному виробництвi на основi науково-технiчного прогресу зростає i дає можливiсть спочатку при вiдносно, а потiм i абсолютно меншiй кiлькостi зайнятих у матерiальному виробництвi забезпечувати потреби суспiльства i переводити все бiльше працiвникiв у сферу, яка задовольняє соцiальнi, культурнi та духовнi потреби людей.
Ранiше у вiтчизнянiй статистицi до складу сукупного суспiльного працiвника включалися лише робiтники, службовцi, iнженерно-технiчнi працiвники, якi безпосередньо брали участь у створеннi матерiальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на суспiльне виробництво — майже непомiтним. Сьогоднi у зв'язку iз зростанням вимог до людини, до її фiзичних та розумових здiбностей ступiнь розвитку соцiальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економiки i культури країни. Тому не можна не вiдносити до сукупного суспiльного працiвника вчителiв, лiкарiв, працiвникiв культури, побутового та житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту тощо. Вони вiдiграють дедалi зростаючу роль у розвитку економiки i суспiльства. Ось чому нинi при визначальнiй ролi матерiального виробництва треба забезпечувати прiоритетний розвиток соцiальної сфери.
Водночас треба зазначити, що в країнах, якi розвиваються та переходять до ринкових вiдносин, зростання зайнятих у сферi обслуговування вiдбувається за рахунок роздрiбної торгiвлi, надання рiзних побутових послуг тощо, а не за рахунок обслуговування матерiального виробництва. Це наслiдок не прогресу, а вiдсталостi, форма прихованого безробi'ггя.
На сучасному етапi посилюється процес перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, органiчного поєднання науки i виробництва. У сферi науки та наукового обслуговування в Українi зайнято понад 1,5 мли чол.
Науковi дослiдження, а також iнформатика впливають на зростання суспiльного продукту. Результати наукових дослiджень є промiжним, а нерiдко кiнцевим продуктом суспiльного виробництва. У загальному обсязi виробництва швидко зростає наукоємна продукцiя, яка є результатом втiлення наукових розробок. Якiсть таких товарiв, їх асортимент, технiко-економiчнi показники визначають нинi науково-виробничий потенцiал країни.
Щодо промисловостi, то тривалий час частка зайнятих у нiй зростала. Тепер ця тенденцiя у розвинених країнах вже не спостерiгається. Наблизилась до цього i бiльшiсть схiдноєвропейських країн, коли весь прирiст промислової продукцiї досягається за рахунок пiдвищення продуктивностi працi при абсолютному скороченнi чисельностi працiвникiв.
Важливим напрямом якiсного вдосконалення сукупного суспiльного працiвника є швидке пiдвищення загальноосвiтнього рiвня працiвникiв, iнтелектуалiзацiя працi.
пiдготовку студентiв з 60 iнженерних спецiальностей i збiльшено (на 15 вiдсоткiв) з економiчних, юридичних та iнших спецiальностей. Здiйснюється перехiд на багаторiвневу систему пiдготовки спецiалiстiв. Вперше в Українi розроблено i запроваджено єдиний державний перелiк спецiальностей та квалiфiкацiйних рiвнiв.
вiдсоткiв. Аналогiчна ситуацiя в Японiї, де квалiфiкованих робiтникiв навчають в основному фiрми.
Такi вiдмiнностi у формах професiйної пiдготовки робiтникiв у зарубiжних країнах свiдчать, що обидвi мають свої переваги. Завдання в тому, щоб рацiонально їх поєднувати i використовувати. Це тим бiльш важливо, що за рiвнем професiйної пiдготовки робiтникiв Україна значно вiдстає вiд розвинутих країн. Так, строк навчання безпосередньо на виробництвi у нас становить 3—6 мiс., а в розвинутих країнах — 3—4 роки.
Науково-технiчний прогрес висуває високi вимоги до iнженерної працi. У колишньому СРСР щорiчний випуск iнженерiв був у 3,5 раза бiльшим, нiж у США. Проте в деяких галузях економiки кiлькiсть їх значно перевищувала реальнi потреби. До того ж значна частина iнженерно-технiчного персоналу використовувалася не за призначенням. Нарештi, масовий потоковий випуск iнженерiв, як i iнших фахiвцiв, неминуче призводив до зниження якостi їхньої пiдготовки.
й вищої, повинна розв'язати проблему iндивiдуалiзацiї навчання кадрiв, iстотного пiдвищення його ефективностi. Необхiдно встановлювати тiснiшi безпосереднi зв'язки навчальних закладiв з пiдприємствами, об'єднаннями та вiдомствами, що дасть змогу органiзувати пiдготовку кадрiв за цiльовим призначенням з оплатою витрат на це самими замовниками.
знань i вмiнь людини-виконавця, до її загальної та спецiальної освiти. Вона незмiрно пiдвищується, коли йдеться про людей, якi управляють iншими людьми. Управлiнська праця своєрiдна i надзвичайно складна; вона пов'язана з прийняттям рiшень, якi потребують знання не тiльки технiки i технологiї, а й економiки, психологiї, менеджменту, маркетингу. Управлiнець — це керiвник високої компетенцiї та культури.
Перебудова економiки, перехiд вiд адмiнiстративних до економiчних методiв управлiння передбачають iстотне пiдвищення квалiфiкацiї управлiнського персоналу. Чиновникiв адмiнiстративної системи повиннi замiнити енергiйнi люди, якi компетентнi самостiйно приймати рiшення i нести за них вiдповiдальнiсть. Наприклад, у Китаї при переходi до нової системи господарювання близько 40 вiдсоткiв управлiнцiв були звiльненi або самi залишили свої пости, оскiльки не вiдповiдали пiдвищеним вимогам. Проте така реформа проводилась розсудливо, поступово, порайонно, з улаштуванням звiльнених, в тому числi через перепiдготовку.
У нашiй країнi гостро стоїть проблема економiчної пiдготовки кадрiв. Майже половина керiвникiв i спецiалiстiв чiтко не розумiють сутi ринкових методiв господарювання. Кожний другий iнженерно-технiчний працiвник не володiє необхiдним обсягом економiчних знань. Особливо негативно позначилася багатолiтня iзоляцiя нашої економiчної освiти вiд свiтової у таких напрямах, як менеджмент, маркетинг, основи бiзнесу, пов'язаних з оволодiнням законами ринку.
Водночас слiд подолати вiдставання в реалiзацiї досягнень науки i технiки. Науково-технiчний прогрес як фундаментальний закономiрний процес дає змогу суттєво розширити виробничi можливостi працiвникiв, збiльшуючи плiднiсть їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнiм фактором розвитку продуктивної сили працi.
4. Науково-технiчний прогрес як основа розвитку виробництва i зниження його потенцiальної небезпеки
4. 1. Екологiчне становище України.
Загострення проблем безпеки навколишнього середовнща i населення стало вiдмiтною рисою сучасного етапу розвитку науково-технiчного прогресу. Розмiр антропогенного впливу на природне середовище, урбанiзацiя територiї, зростання обсягiв штучних елементiв середовища (техносфери) —усi цi фактори справляють потужне зворотнє дiяння на населення. Ускладнення техногенного середовища проживання створює якiсно нову ситуацiю: вiдносини людини з середовищем набувають характеру антагонiстичної суперечностi. Причому в її основi лежать вiдомчi iнтереси, якi будуються на екстенсивнiй ресурсомiсткiй та багатовiдхiднiй технологiї виробництва, шо працює саме на себе.
у свою чергу, викликає необхiднiсть подолання або запобiгання назрiваючим, а в деяких випадках вже рiзко виявленим суперечностям мiж рiвнями виготовлення знарядь працi, створенням нових (з меншою кiлькiстю вiдходiв або взагалi безвiдхiдних) технологiчних процесiв та засобiв, якi забезпечують екологiчну безпеку життєдiяльностi людини вiд негативних наслiдкiв функцiонування промисловостi.
Перший— це створення очисних споруд для запобiгання забрудненню повiтря, води, грунту, флори i фауни на базi нових механiзмiв очищення. Другий—впровадження якiсно нових технологiї, якi дадуть можливiсть поступово перейти до замкнутого технологiчного циклу з мiнiмальним використанням ресурсiв i обмеженою кiлькiстю вiдходiв. При цьому ресурси повиннi йти на виготовлення багатьох видiв продукцiї, хоча у зв'язку iз змiною технологiї змiнюється i саме уявлення про вiдходи.
«Конфлiкт» мiж економiчним зростанням i навколишнiм природним середовищем, що посилюється, спонукав уряди держав усього свiту зосередити увагу на теорiї «сталого, розвитку». Ця теорiя полягає в тому, що процвiтання (розквiт) у майбутньому залежить вiд збереження «природного капiталу»—повiтря, води та iнших екологiчних багатств. Для досягнення цiєї мети потрiбно збалансувати дiяльнiсть людини з швидкiстю природи вiдтворюватися.
особливiстю людини, пов'язаною з характеристиками її мозку i психiки. Тому вiн супроводжуватиме людину завжди. Тiльки прогрес забезпечує дедалi «витонченiшi» технологiї використання природних ресурсiв. Однак практично не iснує технологiй, якi б не деформували природу. Виникнення у свiтовому суспiльствi нового напряму сталого розвитку — результат професiоналiзацiї механiзмiв управлiння державами, регiонами, мiждержавними утвореннями. Головний iнтегральний показник, який вiдповiдає iдеї сталого розвитку,—збiльшення тривалостi життя населення країни. Тому екологiзацiя НТГІ у рамках ринкової економiки—це та передумова, яка повинна забезпечити пiдвищення тривалостi життя як функцiю, залежну вiд якостi середовища проживання, рiвня задоволення потреб населення.
наукомiстких технологiй з поступовим витiсненням ресурсомiстких; а також з вiдповiдною змiною прiоритетiв у структурi зовнiшньої торгiвлi—вiд переважання експорту природних ресурсiв у бiк його збiльшення щодо високоякiсної наукомiсткої продукцiї.
Управлiння науково-технiчним прогресом як вирiшальним фактором розвитку потенцiальне небезпечного виробництва та його iнтенсифiкацiї має передумовою науковi знання про закономiрностi змiн потреб у засобах виробництва. Технологiчний прогрес, спрямований на забезпечення безпеки, змiнює комплекс потреб у засобах виробництва, робить новi висококорисними i позбавляє корисностi застарiлi. Економiчно зумовленi технологiчнi зрушення, змiни в структурi потреб у засобах виробництва та їх екологосуспiльної корисностi складають систему факторiв розвитку потенцiальне небезпечного виробництва. Вiдповiдно до цього засоби виробництва мають кориснiсть остiльки, оскiльки вони створюють умови для органiзацiї та застосування досконалiших. Однак поширення технологiчних нововведень у галузi, скажiмо, атомної енергетики або хiмiчного виробництва та витiснення ними традицiйних технологiй — процес, який вiдбувається у взаємодiї та зiткненнi з iнтересами населення. Отже, вiн є соцiальне конфлiктним за своєю суттю. Саме розумiння технологiї, потенцiальне небезпечної для людини i навколишнього середовища, як результату соцiальної дiї, врахування впливу вiд її виникнення i поширення на суспiльнi вiдносини певною мiрою робить їх об'єктом економiчної науки.
Висока природомiсткiсть i ресурсно-сировннний генезис економiки України визначають особливi вимоги щодо урахування впливу науково-технiчного прогресу при проведеннi економiчних реформ. Нинi нiхто докладно не уявляє поєднання розмiру ресурсокористування i рiвня науково-технiчного прогресу, необхiдного для сталого. розвитку України, однак ясно, що сьогоднiшнi тенденцiї цьому не сприяють. Тим бiльше, що в рамках СНД вiдсутнi оцiнки впливу господарської дiяльностi, визначення екологiчних загроз з транскордонним дiянням, немає документiв щодо координацiї спiльних дiй у зонах екологiчних стихiйних лих.
4. 2. Безпека життєдiяльностi населення в умовах НТП.
Безпека життєдiяльностi населення як упорядкований за певних умов етап територiальної органiзацiї суспiльства у поєднаннi з рацiональним формуванням територiй для сучасних i майбутнiх потреб жителiв України та їх господарювання—одна з вузлових проблем економiки. Сучаснi тенденцiї її розвитку—широке використання потен-цiально небезпечних технологiй i виробництв, iстотне погiршення екологiчних характеристик окремих регiонiв, господарське освоєння територiй з ухилом до природних катастроф. Переважання доцентрових тенденцiй у розмiщеннi виробництва й розселеннi, у свою чергу, призводить до концентрацiї економiчного i соцiального життя у великих мiстах i породжує соцiально-територiальнi вiдмiнностi в умовах життя мiського i сiльського населення, наростаючу замiну природних компонентiв середовища проживання техногенними. Виробництво i споживання, замкнутi одне на одному, зумовлюють територiальну органiзацiю суспiльства, яка призводить до глибоких змiн у середовищi життєдiяльностi людини на всiх рiвнях: регiон, країна, континент. Таким чином, процес формування середовища життєдiяльностi на всiх рiвнях. розгортається на основi того чи iншого розмiщення виробництва, розселення i створення техносфери. Життєдiяльнiсть постiйно зростаючої чисельностi мiських жителiв дедалi бiльшою мiрою залежить вiд техногенного впливу висококонцентрованих об'єктiв промисловостi. Прагнення зробити технологiчний прогрес вiдповiдальним за нерозв'язанi економiчнi проблеми перебуває у безсумнiвному зв'язку з наростанням суперечностей у забезпеченнi безпеки розвитку промисловостi, особливо її техногенне небезпечних галузей.
Власне рiвень безпеки чiтко виявив неспроможнiсть технологiчного прогресу забезпечити належне середовище проживання людей. Еколого-економiчна неспроможнiсть промислової безпеки постала реальнiстю i перетворилася на одне з уразливих мiсць технологiчного прогресу. Якiсть нових тенденцiй нагромаджувалася поступово. Мiста, розростаючись, зумовили особливу форму розмiщення виробництва i розселення, коли промисловi пiдприємства—основнi джерела забруднення—опинилися всерединi жилої забудови. Це, природно, змiнило характер концентрацiї промисловостi, дозволивши утворити принципово нову форму територiальної органiзацiї. Безпосереднiм середовищем життєдiяльностi є вже не окреме поселення, а певний регiон у цiлому. Слiд зазначити i той факт, що у плановий перiод розвитку економiки спецiалiзацiя регiонiв змiнювалася дуже повiльно. Процес змiни функцiональної структури, господарського профiлю старих, у недалекому минулому ще швидко зростаючих промислових центрiв, проходив повiльно. Справа в тому, що пiдприємства масового серiйного виробництва розмiщенi у старих промислових районах i не передислоковувалися на новi територiї. Одночасно продовжувалися вiдплив населення з сiльської мiсцевостi i просування техносфери—штучного середовища—у новi райони, що потребує великих ресурсiв. Однак при цьому слiд вказати на одностороннiсть ii формування. Цiлеспрямовано i прискорено розвивалися воєчно-промислова i електронно-обчислювальна технiка, зв'язок i автоматизацiя, виробництво синтетичних i штучних матерiалiв, автомобiлебудування. Тiльки в останнє десятирiччя почався розвиток наукових розробок у галузi безвiдхiдної технологiї та промислової безпеки, але не спостерiгалося їх широкого впровадження у практику. В мiру зростання та розвитку мiст i концентрацiї в них населення, будiвель, машин, комунiкацiй, а також вiдходiв, якi викидаються у навколишнє середовище, вiдбувається трансформування територiї; виникає новий «рельєф». Пiдвищення природної поверхнi складає вiд 0,5 до 100 м. Пiд впливом пiдземного будiвництва, статичних ти динамiчних навантажень мiста пiдвищується температура гiрських порiд, рiзко змiнюються їх властивостi i структура, навiть характер i швидкiсть геологiчних процесiв. Пiд усiма мiстами спостерiгається термiчне забруднення надр Землi. Внаслiдок того, що мiста споживають велику кiлькiсть води на промисловi та комунально-побутовi потреби, пiд ними iстотно змiнюється пiдземна гiдросфера, якiсний склад. Виснаження пiдземних вод спричиняє споживання бiльшої кiлькостi поверхневих, забруднених викидами промисловостi. Головним джерелом забруднення атмосфери мiст є автотранспорт i ТЕС: один автомобiль за тисячу кiлометрiв пробiгу забирає рiчну, норму кисню однiєї людини, а кожна тонна спаленого вугiлля — фактично рiчний запас кисню 10 чол.
стає дедалi менш сумiсною з бiологiчними потребами людини. Саме територiальне регулювання рiвня безпеки, незважаючи на наявнiсть концепцiї регiонального розвитку, яка декларує завдання усунення соцiально-економiчної нерiвностi життєдiяльностi: населення мiж територiями, все ще залишається складовою економiчної полiтики. На практицi вона пов'язується з успiхом у розвитку економiки, але ж не тодi, коли територiальнi суперечностi починають загрожувати полiтичнiй стабiльностi (боротьба населення проти будiвництва. потенцiально небезпечного об'єкта), тобто коли складається напружена обстановка окремих регiонах. Однак значна частина капiталовкладень, призначених для периферiї, як завжди, залишається у великих центрах.
4. 3. Техногенна структура.
засобiв працi, сировини та. матерiалiв, форм енергiї, характер обмiну речовин з навколишнiм середовищем. Засоби виробництва пристосованi до умов їх використання в певних, технологiях. (Система машин, устаткування, будiвель та споруд створює внробничий апарат технологiї. Рацiоналiзацiя структури виробництва не зводиться тiльки до зниження кiлькостi техногенне небезпечних об'єктiв. Вона повинна передбачати пiдвищення ролi як галузей, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, так i галузей, якi використовують технологiї iз замкнутим циклом, коли сировина переробляється, а вiдходи повертаються у новий виробничий процес. При цьому виготовляється тiльки екологiчно чиста продукцiя, яка має попит.
Кiнцевим результатом змiн у регiональнiй структурi техногенне небезпечного виробництва повиннi бути усунення i замiна виробiв i матерiалiв, шкiдливих для середовища. Важливою складовою такої рацiоналiзацiї є забезпечення екологiчної безпеки проживання населення України i сумiжних країн. У дослiдженнях, якi проводяться у Радi по вивченню продуктивних сил України НАН України, багато уваги придiляється вивченню закономiрностей функцiонування промислового виробництва як єдностi ного економiки i сфери життєдiяльностi населення їх основу складає налагодження взаємозв'язку мiж технологiчними i антропогенними процесами, якi зумовлюють i змiнюють якiсть навколишнього середовища, а також пiдвищують ступiнь негативного дiяння техногенних факторiв на життєдiяльнiсть людини.
Техногеннi фактори—продукт розвитку суспiльства, передусiм— продуктивних сил. Територiальна структура техногенних факторiв, якi iнтенсифiкують взаємодiю суспiльства i природи, характеризує рiвень розвитку виробництва. Так, видобуток корисних копалин, скажiмо, вугiлля детермiнований геологiчними факторами. Тип взаємозв'язку i вiдносин у системi «навколишнє середовище—техногеннi фактори» у рамках певної територiї визначається наявнiстю шахт, пiдприємств, ТЕС, сiльськогосподарських земель, мiст i транспортних комунiкацiй. У процесi iндустрiалiзацiї техногеннi фактори змiнюють вигляд природного комплексу територiї. Так, у Донбасi на особливу увагу заслуговують гiгантськi терикони—вiдвали порожньої породи. Шляхом iнфiльтрацiї забрудники потрапляють з них у поверхневi i пiдземнi води, що використовуються не тiльки для промислових, а й для комунально-побутових потреб. Терикони безперервно зростають угору i вшир, стаючи серйозною загрозою для водопостачання мiст, для грунтiв i рослинностi. В цiлому обсяг речовин та енергiї, що повертається в результатi вуглевидобування у природне середовище, iстотно менший вiд обсягу, що вилучається з нього. Таким чином, можна говорити про вiд'ємний баланс речовин та енергiї у межах даної територiї.
територiї, є суттєво диференцiйованими залежно вiд мети використання дiючих пiдприємств i потреб суспiльства. Об'єктивна диференцiацiя останнiх зумовлена технiчними i соцiальними передумовами. Вихiдним положенням для розрахункiв повинна стати визнана система соцiальних прiоритетiв, до якої слiд включити формування навколишнього середовища певної якостi. Труднощi в його оцiнцi або у визначеннi витрат на полiпшення i вiдтворення внаслiдок надзвичайних ситуацiй не можуть бути перешкодою для включення проблем формування екологiчної рiвноваги до системи кiлькiсних показникiв при регулюваннi господарської дiяльностi на регiональному рiвнi.
Нинi промислове виробництво i умови життя настiльки наблизилися одне до одного, що треба постiйно враховувати потенцiал навколишнього середовища, а також потенцiал окремих регiонiв з точки зору можливостей їх використання. Антропогенний вплив набув небувалих масштабiв iнтенсивностi. Поряд з позитивними результатами технологiчного прогресу (залучення до процесу виробництва нових матерiалiв i технологiй), зростає небезпека порушення природних екосистем у сферi життєдiяльностi людини внаслiдок ризику техногенних аварiй i катастроф. Серед видiв дiяльностi людини, яка викликає змiни, за iнтенсивнiстю на перше мiсце слiд поставити розвиток та розширення мiст, потiм —добувну промисловiсть, будiвництво шляхiв, розвиток водного господарства.
4. 5. Нова концепцiя промислового виробництва.
Вихiдними положеннями, принципами нової концепцiї промислового виробництва мають стати: по-перше, визнання абсолютної цiнностi всiх природних об'єктiв; по-друге, недопустимiсть будь-якого техногенного втручання у життя природних об'єктiв; по-третє, оцiнка вилучення твердих, рiдких i газоподiбних тiл iз земельних надр за тими наслiдками, якi виникають при надзвичайних ситуацiях. Побудована на цих принципах структура промислового виробництва, яка може бути реалiзована i оптимiзована на основi економiчних критерiїв, дозволить скасувати суперечностi мiж необхiдними темпами розвитку технiчного прогресу та ного руйнiвним впливом на природу. На наш погляд, увагу дослiдникiв треба зосередити на таких напрямах:
— розробка керованої структури виробництва i спiввiдношення рiзномасштабних пiдприємств в однiй галузi, комплексних i автономних, вузько- i широкоспецiалiзовапих виробництв, темпiв оновлення ОВФ, а також тих, хто активно працює, i людей пенсiйного вiку;
---пошук засобiв пiдтримки нових структур самоорганiзацiї виробництва для забезпечення його мобiльностi та здатностi до перебудови як окремих галузей, так i економiки в цiлому з урахуванням техногенного впливу на сферу життєдiяльностi населення.
Перед Україною постає завдання—формувати новi економiчнi умови так, щоб вони не знизили iснуючої ефективностi територiальної структури господарства. Позицiя, згiдно з якою економiку можна вивести з кризи без урахування вимог екологiї, на практицi призведе до згубної економiчної та технiчної полiтики, бо прирече Україну на подальше порушення оптимальної взаємодiї економiки з природою i соцiальним середовищем. Тому за усiх труднощiв перехiдного перiоду необхiдною є пiдтримка стратегiчних наукових програм, пов'язаних з створенням енсрго- i ресурсозберiгаючих технологiй. Йдеться не про заборону тiєї чи iншої технологiї, а про її органiзацiю. Вже є тенденцiя до переходу на безвiдхiднi технологiї. Але обов'язок держави полягає в органiзацiї надiйного, вiрогiдного i оперативного екоконтролю.
У технологiї виробництва видiляються три напрями розвитку: базовi технологiї виготовлення або конкретнi засоби впливу на об'єкт працi вiдповiдними знаряддями виробництва; технiчна реалiзацiя економiчно ефективних умов виробництва або застосування устаткування, яке обслуговує базовi технологiї; органiзацiя умов, якi забезпечують стiйкiсть функцiонування виробництва та його промислову безпеку. Третiй напрям — це рiзнi види контролю за ходом виробничого процесу: дiагностика машин та устаткування, вимiрювальний контроль.
4. 6. Зниження потенцiйної небезпеки виробництва.
Забезпечення збалансованостi та порiвнянностi усiх складових цих напрямiв на високому технiчному та оптимальному економiчному рiвнi є головною умовою поєднання досягнень НТП з розвитком потенцiально небезпечного виробництва, яке дозволяє знизити ступiнь його техногенної небезпеки. Недостатнiй розвиток хоча б одного з цих напрямiв не тiльки не компенсується розвитком двох iнших, але й знецiнює всю сукупнiсть. Саме послiдовнiсть у реалiзацiї цього принципу є найважливiшою обставиною, яка зумовлює ефективнiсть НТП як бази подальшого економiчного зростання потенцiальне небезпечного виробництва взагалi.
Вплив на навколишнє середовище технологiчного процесу кожного окремого виробництва у зв'язку з використанням ним первинних ресурсiв неоднаковий. Саме вiд технологiї залежить рiвень досягнутої промислової безпеки життєдiяльностi населення. Розширення iнформатизованих технологiй, на базi яких формується живий тип взаємодiї виробництв, значно пiдвищує їх iнформацiйний потенцiал i забезпечує ефективнiшi методи управлiння промисловою безпекою. Наданi iнформацiйно-обчислювальною технiкою можливостi надзвичайно активiзують перебудову виробничого апарату пiдприємств, сприяючи забезпеченню вiдповiдного рiвня безпеки процесу виробництва. Головнi напрями такої перебудови: розвиток автоматизацiї, розширення масштабiв виробництва iз замкнутим циклом; широке впровадження технологiй з обмеженим застосуванням живої працi (роботи-манiпулятори); удосконалення технологiчних процесiв, їх оптимiзацiя; iнтеграцiя виробничих процесiв з iнформацiйними на основi використання сiток передачi даних; посилення взаємозв'язкiв у системi «виробництво — безпека».
сiтками рiзних конфiгурацiй. У цьому випадку функцiї людини за своїм принциповим змiстом зводяться до перетворення iнформацiї, яка реалiзується через управлiння вiдповiдними, технiчними системами. Тому переданням вказаних функцiй рiзним iнформацiйно-обчислювальним засобам досягається пiдвищення рiвня безпеки. Тим бiльше, що особливiстю сучасних технологiй є використання таких процесiв, контроль за якими виходить за межi фiзичних можливостей оператора. Це змiцнює тенденцiю до скорочення масштабiв використання живої працi, додатковi витрати на автоматизацiю компенсуються значним пiдвищенням безпеки виробничого процесу, що сприяє формуванню нової якостi навколишнього середовища. :
за вiдкриттям нових прибуткових рахункiв екологiчного спрямування.
Принципова новина поширюваних нинi високих технологiй полягає в їх органiчному поєднаннi з мiкроелектронними засобами отже в їх збагаченнi елементами штучного iнтелекту. Вищою стадiєю цього процесу стане використання комп'ютерiв, роль яких зводитиметься до автоматизацiї багатьох видiв розумової працi. Стане можливим значне вдосконалення всiєї системи виробничих технологiй, багато з яких розробляються на основi емпiричних пiдходiв.
Прогрес мiкроелектронiки, поряд з iншими досягненнями нового етапу науково-технiчної революцiї (передачею сигналiв по оптичних волокнах, засобами нової телекомунiкацiї i т. д.), приведе, на думку соцiологiв, до розгортання так званої «iнформацiйної революцiї», яка за розмахом i можливою глибиною буде подiбна iндустрiальнiй революцiї. Вона стане базою для фундаментальних перетворень в iнтелектуальнiй дiяльностi i, перш за все, у галузi прийняття рiшень з таких важливих i складних питань, якими є проблеми безпеки життєдiяльностi людини.
Виживання людства вимагає не тiльки глибокого осмислення небезпеки, яка виходить з негативних явищ розвитку НТП, але й нового нетрадицiйного погляду на них. Майбутнє залежить не тiльки вiд вирiшення технiчних завдань проблем безпеки, а й вiд досягнення згоди щодо суперечностей в його розвитку та вiд змiни самої людини, її внутрiшньої сутi: кардинальне трансформування життєвих цiнностей i цiлей та впровадження iнновацiйного навчання, що може привести до змiн, оновлення та перебудови структури i переформулювання проблем, вiд вирiшення яких залежить сприятлива життєдiяльнiсть населення на територiї розмiщення потенцiальне небезпечного виробництва.
Рiзнi фактори, що викликають аварiї, у багатьох випадках перехрещуються, впливають один на одного, нерiдко мають подiбнi елементи. Поряд з тим, багатоварiантнiсть пiдходiв до розв'язання проблем безпеки, рiзноманiтнiсть конкретних її напрямiв тiсно пов'язанi з питанням її практичної значущостi, з оцiнкою її здатностi впливати на подолання усiх суперечностей щодо практичної реалiзацiї. Однак сьогоднi, на жаль, слiд констатувати, що загальновизнаної теорiї безпеки життєдiяльностi населення (з урахуванням ризику аварiй i катастроф техногенного та екологiчного походження) поки що не iснує. Залишається вiдкритим питання про принципову можливiсть створення подiбної теорiї на базi сучасних знань про процеси розвитку НТП, еволюцiї навколишнього середовища, про пов'язанi з цим негативнi явища, адаптацiю людини до створеної її генiєм техносфери та про її вiдносини з самою собою.
головним є завдання розробки методiв i принципiв практичної реалiзацiї найбiльш плодотворних iдей i рекомендацiй щодо пiдвищення рiвня промислової безпеки, основою якої є технологiчний прогрес.
Творцi теорiї про роль людського фактора, людських ресурсiв i знань у подоланнi планетарних утруднень розробляють концепцiю «суспiльства знань», згiдно з якою людськi ресурси не марнуватимуться даремно. Для науки стане необхiдним поступове стирання границь мiж рiзними галузями знань i пiзнання сутi явищ на базi взаємозв'язаних мiждисциплiиарних пiдходiв. Подана модель майбутнього передбачає також подолання технологiчних труднощiв та верховенства технократiв з тим, щоб демократизувати виробництво i використання досягнень науки i технiки з метою полiпшення життя, його безпеки i якостi середовища проживання людини. Саме демократизацiя дасть можливiсть подолати дедалi зростаючий «людський розрив» у свiдомостi людини мiж знанням i тим, як воно використовується. Суть такого розриву полягає у пiдвищеннi складностi технiчних систем i нездатностi людини впоратися з ними.
«Суспiльство знань» повинне перейти з системи пiдтримуючого навчання на тип навчання, який дiстав назву «iнновацiйне». Для нього властиве поєднання двох принципiв: передбачення i участi. Передбачення орiєнтує людину на свiдомий, заздалегiдь осмислений вибiр довгочасних альтернатив її майбутнього. Навчання передбаченню пiдготує людей до використання таких методiв, як прогнозування, створення сценарiїв i моделей для дослiдження майбутнього. Принцип участi передбачає участь окремих людей та їх професiйних груп у процесi прийняття важливих рiшень на усiх рiвнях — вiд локального до глобального. Професiйна пiдготовка у галузi управлiння технологiями i технiкою є вирiшальним фактором у поведiнцi виконавця при виникненнi нештатних ситуацiй та для неприпустимостi технологiчних помилок при наближеннi надзвичайної подiї.
Некомпетентнiсть спецiалiста породжує економiчнi наслiдки вiд неправильних дiй. Тому першочерговим завданням, яке стоїть перед НТП, є проектування потенцiальне небезпечних промислових об'єктiв на якiсно нових принципах, якi повиннi забезпечити конструювання агрегатiв i механiзмiв з пiдвищеним рiвнем внутрiшньо властивої їм безпеки, покликаної значно знизити наслiдки вiд непродуманих, неправильних дiй. Це досягається шляхом створення технологiчної системи, вiдхилення в якiй вiд нормативного режиму є сигналом для автоматичного її повернення у нормальний стан або зупинки, що не дозволить статися надзвичайнiй подiї. Науково-технiчний прогрес у розвитку засобiв захисту повинен забезпечити зниження ймовiрностi реалiзацiї уражаючого потенцiалу сучасних технологiчних об'єктiв.
До системи державного регулювання необхiдно поступово вводити процедуру визначення техногенно-екологiчного ризику та його оцiнки в процесi прийняття рiшення. Ця процедура фактично передбачає право накладання вето на технологiю навiть у тому випадку, коли не виявлено залежностi мiж ефектом її впровадження i негативними екологiчними наслiдками. Йдеться про введення поняття «прийнятний» i «недопустимий» рiвень ризику, який має бути закрiплений законодавче. Для видiв дiяльностi з прийнятним рiвнем ризику повинна бути встановлена єдина ставка компенсацiї.
засобiв, якi б ураховували вичерпання ресурсiв i екологiчнi збитки; створення нової системи для нового столiття (оскiльки мета змiнилася i розширилася)—вiд охорони навколишнього середовища до обсяговiшої концепцiї досягнення сталого розвитку. Досвiд останнiх 10 рокiв показує, що економiчнi, екологiчнi та соцiальнi проблеми не можна вирiшувати iзольовано, їх передбачення та запобiгання їм шляхом планування i прогнозування є бiльш економiчним порiвняно з витратами по лiквiдацiї їх наслiдкiв.
Критичний характер i нестабiльнiсть нормального функцiонування промислових об'єктiв, викликанi надзвичайними подiями, є базою для проведення глибоких дослiджень проблем екологiчної та промислової безпеки. Досi в Українi не придiлялася увага розробцi програм попередження таких подiй на промислових i, особливо, на потенцiальне небезпечних об'єктах. Розробка Державної програми запобiгання i реагування на аварiї, катастрофи та iншi надзвичайнi ситуацiї, в межах якої Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України проводить дослiдження, має змiнити ситуацiю. Нею передбачається проведення фундаментальних i пошукових дослiджень як у галузi розробки технiчних систем, так i у галузi розробки заходiв по захисту життєдiяльностi населення. В усьому свiтi визнається факт, що будь-яка аварiя (якими б не були її причини) впливає на навколишнє середовище i здоров'я населення. Водночас радiус уражаючого дiяння бiльшостi промислових аварiй може бути обмежений межами пiдприємств i прилеглою територiєю. Однак часто наслiдки аварiй виходять за цi межi, i вiдбувається негативний коротко- або довгостроковий вплив на життя людей, системи життєзабезпечення, майно, усе мiсто.
Катастрофа на Чорнобильськiй АЕС привела до усвiдомлення головної особливостi аварiй на сучасних промислових пiдприємствах — колосальний масштаб наслiдкiв, який перетворює аварiю на катастрофу, коли до виниклої надзвичайної ситуацiї потрапляють населення навколишнє середовище, економiчнi структури, великi територiї. Захист iнтересiв населення, що проживає на територiях, якi характеризуються пiдвищеним ризиком виникнення техногенних аварiй, а також осiб, що постраждали вiд їх катастрофiчного впливу, об'єктивно повинен бути у центрi державної полiтики, її правильне формування є важливою умовою розв'язання усього спектра завдань, пов'язаних як з розвитком НТП у галузi екологiчної безпеки, так i з охороною прав населення, яке проживає в техногенне небезпечних районах. Формування грамотної полiтики у сферi розвитку напрямiв НТП, пов'язаних iз забезпеченням безпеки населення та промислових об'єктiв, потребує прийняття цiлеспрямованих державних рiшень щодо фiнансування таких розробок.
Список литературы
1. Гош О. П. «Полiтична економiя»
2. Гальчинський А. С. та iн. «Основи економiчних знань»
3. Журнал «Економiка України»
|
