Новi технологiї енергозбереження: Свiтле майбутнє чорного вугiлля
Наприкiнцi минулого тисячолiття, коли цiни на нафту та газ стрiмко падали, у ЗМІ дедалi частiше з’являлися повiдомлення про новi можливостi використання вiдновлюваних джерел енергiї, а страшилки екологiв про глобальне потеплiння, усупереч усiм законам жанру наукового прогнозування, дедалi впертiше збувалися, доля вугiльної енергетики здавалася вирiшеною. Багато найрозвиненiших країн свiту, вiдсалютувавши першому в iсторiї людства викопному виду палива й головному джерелу енергiї промислової революцiї, почали поступово списувати старе добре вугiлля з енергетичних рахункiв. Як з’ясовується нинi, дещо передчасно. Баланс переваг i недолiкiв твердого енергетичного золота знову доводиться переглядати. Причому практично кожна країна робить це по-своєму.
занадто низький, по-друге, цей процес супроводжується надмiрним забрудненням навколишнього середовища. Примiтно, що для розвинених країн свiту цiлком досить цих двох пунктiв, тодi як для тих, котрi розвиваються, iстотним є третiй — видобуток вугiлля там супроводжується занадто великими людськими жертвами.
Проблеми екологiчних ризикiв вугiльної енергетики найретельнiше розв’язує Захiдна Європа. Вiдкриття першої в свiтi вугiльної електростанцiї, у процесi роботи якої взагалi не вiдбувається викиду вуглекислого газу в атмосферу, описали провiднi ЗМІ свiту, не забувши вiдзначити активну участь в урочистiй церемонiї канцлера Нiмеччини Ангели Меркель. Правда, це була лише експериментальна модель, впровадження якої в комерцiйному масштабi намiчено аж на 2014 рiк. Хоча й за екологiчнi показники тих восьми «реальних» вугiльних електростанцiй сумарною потужнiстю 12 ГВт, що почнуть дiяти на територiї країни до 2011 року, також не соромно.
й iстотно переважає частку атомної енергетики. Правда, усе це забезпечується старими вугiльними електростанцiями, останню з яких було побудовано 1974 року. А тепер прийнято рiшення про реалiзацiю нового проекту вартiстю 3,7 млрд. євро, результатом чого стане поява через три роки на схiдному узбережжi Великобританiї нової, оснащеної найсучаснiшим очисним устаткуванням, вугiльної електростанцiї. Здiйснюватиме цей проект британський пiдроздiл нiмецького концерну E. On, в управлiннi якого на сьогоднi перебувають усi нiмецькi атомнi електростанцiї (вони дають половину всiєї електроенергiї в країнi). Йому на п’яти наступає нiмецький же концерн RWE, конкуруючи за британський ринок, бо на «своєму полi» їх уже обiйшла шведська компанiя Vattenfall, котрiй i вдалося реалiзувати перший проект електростанцiї на «чистому вугiллi» саме на територiї Нiмеччини.
Вiдзначилася в цьому сенсi й Данiя, де навеснi було запущено пiлотний проект найбiльшої в свiтi очисної установки димових газiв. Правда, у реалiзацiї цього проекту брали участь 30 компанiй iз 11 європейських країн, i 50% вiд його загальної вартостi в 16 млн. євро надала Європейська комiсiя. У результатi вдалося не лише скоротити на 90% емiсiю вуглекислого газу, а й знизити витрати на кожну тонну зв’язаного СО2 з 50—60 євро, як у Японiї, до 20—30. «Спiйманий» газ закачують у пiдземнi сховища, де, запевняють автори проекту, вiн без жодних ризикiв для навколишнього середовища та без особливих витрат може зберiгатися столiттями. До речi, Данiя є єдиною державою в свiтi, де з 1994 року iснує Мiнiстерство охорони навколишнього середовища й енергетики. Причому об’єднання цих двох вiдомств, котрi не те щоб ворогують, але не завжди знаходять спiльну мову, вiдбулося саме пiд «дахом» екологiв.
вмiст якої в атмосферi викликає так званi кислотнi дощi.
пилу (у складi якого виявляють у значних кiлькостях миш’як, кадмiй, свинець та iншi iнгредiєнти), переоцiнити такi досягнення складно. Із iншого боку, i недооцiнити їх не дасть жоден бухгалтер — адже всi цi «чистi» вугiльнi технологiї коштують дуже дорого. Коли додати до цього винятково високу вартiсть європейського вугiлля (у середньому, з урахуванням усiх соцiальних i екологiчних дотацiй, тонна його обходиться в одну-двi сотнi євро), то вугiльну енергетику в Захiднiй Європi навряд чи можна назвати дешевою. Правда, при цьому вугiлля має цiлком унiкальну перевагу — його родовища виявлено бiльш як у 90 країнах свiту (хоча 88% запасiв i 76% видобутку припадає на вiсiм країн — США, Росiю, Китай, Індiю, Австралiю, ПАР, Україну та Казахстан), а ступiнь монополiзацiї у вугiльнiй промисловостi дуже низький. Та й морськi шляхи доставки дешевого вугiлля з Австралiї чи ПАР є додатковим пiдтвердженням тези: полiтичнi ризики «вугiльного» шантажу наближаються до нуля.
Утiм, по той бiк Атлантики не останнiм доказом на користь вугiльної енергетики є саме її рентабельнiсть. Видобуток вугiлля, за запасами якого Сполученi Штати Америки посiдають перше мiсце, обходиться досить дешево, крiм того, там вважають за доцiльнiше iмпортувати чуже дешеве вугiлля, нiж дотувати видобування власного. До того ж США, котрi так i не приєдналися до Кiотського протоколу, до останнього часу не надто забивали собi голову технологiями очищення димових газiв (600 дiючих там вугiльних електростанцiй викидають в атмосферу близько двох мiльярдiв тонн вуглекислого газу на рiк). Зате американцi дуже наполегливо йшли шляхом пiдвищення ефективностi вугiльної енергетики. ККД вугiльних електростанцiй, якi працюють за традицiйними схемами, ледь перевищує 30%. При цьому iснує безлiч технологiй, що не лише iстотно пiдвищують цей коефiцiєнт, а й значно розширюють можливостi використання вугiлля.
Метод Фiшера—Тропша (вiн дозволяє перетворювати тверде вугiлля на рiдке паливо) вiдомий давно. У 1920-х роках його запропонували нiмецькi вченi Франц Фiшер i Ганс Тропш, в умовах, коли повоєнна Нiмеччина задихалася вiд браку нафти, зате не вiдчувала дефiциту вугiлля. Найактивнiше ця технологiя використовувалася Нiмеччиною i Японiєю в роки Другої свiтової вiйни, а також у часи апартеїду в Пiвденнiй Африцi. А потiм настали роки нафтового достатку, i про цей не дуже дешевий метод забули. Згадав про нього нинi знов-таки Пентагон, запропонувавши фiнансування наукових дослiджень з використання продуктiв переробки вугiлля як палива для вiйськової технiки. Пiдрахувавши, що запасiв американського вугiлля вистачить для отримання неповного трильйона барелей палива, а свiтовi запаси нафти оцiнюються в 22 млрд. барелей, американське вiйськове вiдомство вирiшило розiграти i цю карту. Тим паче що переробка вугiлля в рiдке паливо дає чимало екологiчних переваг. Що з цього вийде — подивимося, а наразi iснують i iншi вельми ефективнi способи пiдвищення ККД вугiльної енергетики.
Зокрема, це стосується утилiзацiї метану, котрий досить часто супроводжує поклади вугiлля. Із одного боку, це винятково вибухо- та викидонебезпечна речовина, яка є чинником високого ризику в процесi вуглевидобутку. З iншого — найцiннiша енергетична сировина. У США, примiром, iз вугiльних родовищ отримують понад 40% усього газу, що видобувається в країнi (найближчим часом цей показник збираються довести до 60). При цьому Сполученi Штати за ступенем газоносностi перебувають на п’ятому мiсцi в свiтi, поступаючись першiстю за запасами Китаю, Росiї, Канадi й Українi. Але позмагатися в ефективностi утилiзацiї метану зi США може хiба що Канада.
теплової й електричної енергiї до 85%. Не дивно, що найближчим часом у США планується ввести в дiю ще близько восьми десяткiв нових вугiльних електростанцiй, котрi використовують найостаннiшi розробки.
І все-таки головними локомотивами вугiльної енергетики, як i ранiше, залишаються Індiя та Китай. До 2020 року вони забезпечуватимуть 33% приросту енергоспоживання в свiтi та 90% — свiтового приросту використання вугiлля. Великi запаси цього виду палива (хоча Індiя i стала вже iмпортером вугiлля) дозволяють не вельми замислюватися над пiдвищенням ефективностi його використання. На природозберiгаючi технологiї в цих країнах елементарно бракує грошей. Тим паче що забруднення атмосфери їх поки ще турбує набагато меншою мiрою, нiж необхiднiсть вiдновлення дефiцитної землi пiсля досить варварського вуглевидобутку.
источник: maidanua.org
|
