Механіка від Аристотеля до Ньютона

Механiка вiд Аристотеля до Ньютона Механiка вiд Аристотеля до Ньютона Основна частина 1. Антична механiка В мiру нагромадження знань про свiт задача їхньої систематизацiї ставала усе бiльш насущною. Ця задача була виконана одним з найбiльших мислителiв стародавностi— Аристотелем (384-322р. до н. е.) «Аристотель( «сама унiверсальна голова» серед давньогрецьких фiлософiв», сказав Ф. Энгельс про цей великий ученого Древньої Грецiї. Аристотель народився в Грецiї , у м. Стагире, розташованому поруч з Македонiєю. У 366 р. до н. е. вiн приїхав в Афiни в академiю Платона i пробув там разом iз Платоном бiля 20-ти рокiв. У 339 р. до н. е. Аристотель органiзував в Афiнах свiй Лiцей i успiшно керував їм 13 рокiв. Вмер Аристотель у 322 роцi до н. е. на островi Эвбея. В аристотелевской натурфiлософiї фундаментальне мiсце займає навчання про рух. Рух вiн розумiє в широкому змiстi, як змiна взагалi, розрiзняючи змiни якiсної, кiлькiснi i змiни в просторi. Крiм того в поняття руху вiн включає психологiчнi i соцiальнi змiни - там, де мова йде про засвоєння людиною чи знань про обробку матерiалiв. Поняття рух мiстить у собi також перехiд з одного стану в iнше, наприклад з буття в небуття. є перводвигатель - бог, що живе за сферою нерухомих зiрок, де кiнчається матерiальний Всесвiт. Земного ж руху, де всi незовсiм i має початок i кiнець, бувають природнi i насильницькi. Природний рух- це рух важкого тiла вниз до центра Свiту, до центра Землi, i легенi нагору. Це рух тiл вiдбувається саме собою, у результатi прагнення тiла зайняти своє природне мiсце. Воно не має потребу в силах. Всi iншi рухи на Землi насильницькi i можуть вiдбуватися тiльки пiд дiєю зовнiшнiх сил ( у тому числi рiвномiрний i прямолiнiйний рух). Свiй основний принцип динамiки Аристотель формулює так: « Усе, що знаходиться в русi, рухається завдяки впливу iншого». на тiло, р—вага тiла. Мiркування Аристотеля зводяться до наступного: сила пропорцiйна добутку швидкостi тiла, до якого вона прикладена, на його вагу, тобто f= pv = ps/ t , де s- пройдений шлях, t- вiдповiдне час, а v - швидкiсть. Але разом з тим Аристотель вiрив у бога, протиставляв земне i небесне, у центрi обмеженої Вселенной вiн помiстив нерухому Землю, як тiло, що володiє найбiльшою вагою. За цi i подiбнi їм моменти в навчаннi Аристотеля схопилася церква, перетворивши їх у догми. Аристотеля називають хресним батьком фiзики: адже назва його книги «Фiзика» стало назвою усiєї фiзичної науки. 2. Механiка епохи Вiдродження У серединi XV столiття в Європi починається швидкий рiст мiст, вiддiлення ремiсничого (промислового) виробництва вiд натурального господарства. Цей перiод є початком широкого протестантського руху проти духовної диктатури католицької церкви. до того часу людством, епоха, що мала потребу в титанах i породила титанiв по силi думки, пристрастi i характеру, по багатосторонностi i вченостi...». И серед цих титанiв епохи Вiдродження Ф. Энгельс одним з перших називає Леонардо да Вiнчi ( 1452-1519 р.) «Досвiд( батько усякої вiрогiдностi. Мудрiсть( дочка досвiду.» затверджував цей великий учений. З 1472 по 1482 рiк вiн живе i працює у Флоренцiї, з 1482 по 1499 рiк ( у Милане, потiм знову у Флоренцiї ( 1499(1506 ) i в Милане ( 1506(1513). У 1516 роцi Леонардо да Вiнчi їде у Флоренцiю за запрошенням французького короля i там проводить свої останнi роки. «Механiка( рай математичних наук»,( говорив Леонардо, багато часу й енергiї вiддаючи її вивченню. Роботи Леонардо в областi механiки можуть бути згрупованi по наступним роздiлах: закони падiння тiл; закони руху тiла, кинутого пiд кутом до обрiю; закони руху тiла по похилiй площинi; вплив тертя на рух тiл; теорiя найпростiших машин( важiль, похила площина, блок ); питання додавання сил; визначення центра ваги тiл; питання, зв'язанi з опором матерiалiв. Перелiк цих питань робиться ще бiльш значним, якщо врахувати, що багато хто з них розбиралися узагалi вперше. Іншi ж, якщо i розглядалися до нього, то базувалися в основному на умовиводах Аристотеля, дуже далеких у бiльшостi випадкiв вiд щирого положення речей. По Аристотелю, наприклад, тiло, кинуте пiд кутом до обрiю, повинне летiти по прямiй, а наприкiнцi пiдйому, описавши дугу кола, падати вертикально вниз. Леонардо да Вiнчi розсiяв цю оману i знайшов, що траєкторiєю руху в цьому випадку буде парабола. рушiйне переносить на спонукуване. Імпульс( сила, вiдбита рушiйним у спонукуваному. Кожен вiдбиток тяжiє до чи сталостi бажає сталостi... Усякий вiдбиток хоче вiчностi, як показує нам образ руху, що запам'ятовується в движущимся предметi». тиску тiла на площину i правильно вказавши напрямок цих сил. прагнув створити вiчний двигун: «ПРО, шукачi вiчного руху, скiльки порожнiх проектiв створили ви в подiбних пошуках! Прочь йдiть з алхiмiками( шукачi золота». «Неможливо, щоб вантаж, що опускається, мiг пiдняти в плинi якого нi було часу iншої, йому рiвний, на ту ж висоту, з яким пiшов». Дуже характерно для механiки Леонардо да Вiнчi прагнення вникнути в сутнiсть коливального руху. Вiн наблизився до сучасного трактування поняття резонансу, говорячи про рiст коливань при збiгу власної частоти системи з частотою ззовнi. « Удар у дзвiн одержує вiдгук i надає руху iншому подiбному дзвону, i торкнута струна лютнi знаходить вiдповiдь i приводить у слабкий рух iншу подiбну струну тiєї ж висоти на iншiй лютнi». Леонардо да Вiнчi вперше i багато займався питаннями польоту. Першi дослiдження, малюнки i креслення, присвяченi лiтальним апаратам, вiдносяться приблизно до 1487 року (перший Миланский перiод). У першому лiтальному апаратi застосовувалися металевi частини; людина розташовувалася горизонтально, приводячи механiзм у рух руками i нагами. Надалi Леонардо замiнив метал деревом i очеретом, мотузки( твердими передачами, а людини розташував вертикально. Вiн прагнув звiльнити руки людини: «Людина у своєму лiтальному апаратi повинний зберiгати повну волю рухiв вiд пояса i вище( У людини запас сили в ногах бiльше, нiж потрiбно по його вазi». Однак вiдсутнiсть впевненостi в тiм, що цiєї сили досить для успiшного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини як двигуна i про планер, з яким можна здiйснити якщо не повний полiт, те хоча б ширяння в повiтрi. Вiн побудував модель планера i готував його iспит. Прагнення убезпечити людини в процесi цих iспитiв спонукало його до винаходу парашута. Важко перелiчити всi iнженернi проблеми, над якими працював допитливий розум Леонардо. Любуючись сьогоднi чудовими картинами Леонардо да Вiнчi, розглядаючи його дотепнi проекти його рiзних споруджень, перечитуючи глибокi думки вченого, вдячне людство вiдплачує i буде вiдплачувати данина цьому гiганту з гiгантiв епохи Вiдродження. Однак крiм статики дослiджувалися питання астрономiї. «Революцiйним актом, яким дослiдження природи заявило про свою незалежнiсть, було видання безсмертного утвору в який Коперник кинув ( хоча i робко i, так сказати, лише на смертному одрi ( виклик церковному авторитету в питаннях природи. Звiдси починає лiточислення звiльнення природознавства вiд теологiї» ( так Ф. Энгельс характеризував значення великої працi Н. Коперника. И. Ньютон на схилi рокiв писав: «Якщо я бачив далi iнших, те тiльки тому, що стояв на плечах гiгантiв». Одним з цих гiгантiв був , син своєї епохи, перший астроном нашого часу. У 1491 роцi Н. Коперник надiйшов у Кракiвський унiверситет, де захоплювався астрономiєю, зберiгши своє захоплення до кiнця своїх днiв. У 1494 роцi, не закiнчивши Кракiвський унiверситет, Коперник повернувся додому. Птоломея. Незважаючи але свою зайнятiсть, вiн продовжував посилено займатися астрономiєю. Що ж зробив Коперник у цiй областi? Зараз це знають усi люди, починаючи зi шкiльного вiку, i, можливо, тому грандiознiсть учиненого Коперником у прозi повсякденних i звичних знань. Але ж Коперник створив наукову картину свiту i, заклавши тим самим, за словами академiка Амбарцумяна, «перший камiнь у фундамент сучасного природознавства». Пiсля повернення на батькiвщину Коперник у плинi 10 рокiв оформив свої iдеї, породженi в роки навчання i мандрiвок, у видi наукової теорiї— гелiоцентричної системи свiту. Близько 1515 року вiн вирiшив познайомити з основами своєї теорiї вузьке коло людей i написав для цiєї мети короткий твiр «Миколи Коперника про гiпотези небесних рухiв, їм висунутих, Малий Коментар». У ньому поки без вiдповiдних математичних доказiв у формi шести аксiом були сформульованi основнi положення гелiоцентричної системи свiту. У своїй системi Коперник звiв Землю до рядової планети, Сонце вiн помiстив у центрi системи, а всi планети разом iз Землею рухалися навколо Сонця по кругових орбiтах. Це вело до перевороту у свiтоглядi людей. Але «Малий Коментар» був лише «пристрелочным» працею. Потрiбнi були дуже вагомi докази висунутих положень. У 1532 роцi, напередоднi свого шiстдесятирiччя, Коперник закiнчив працю усього свого життя «Про обертання небесних тiл». Але потрiбно чи i чи можна його друкувати? Коперник коливався, бачачи хитливу полiтичну обстановку i релiгiйнi вiйни. Але от у 1539 роцi до Н. Копернику приїжджає 25-лiтнiй професор Виттенбергского унiверситету Ретик. Вiн проводить у Фромбоке 2 роки, детально вивчає навчання Коперника й у 1540 роцi за допомогою єпископа Гiзу (великого друга Коперника) видає невеликий твiр «Про книги звертання Миколи Коперника перше оповiдання». Талановитий виклад «Першого оповiдання» було доступно многим; твiр вiдразу знайшло свого читача i на багато десятилiть виявилося прекрасним пропагандистом навчання Коперника. (Через цього Ретик утратив кафедру у Виттенбергском унiверситетi). Успiх «Оповiдання», ентузiазм Ретика i його гарячi переконання опублiкувати трактат цiлком поступово розсiювали сумнiву сiмдесятирiчного Коперника. І вiн дав згоду на опублiкування таблиць. Коперник написав передмову присвячене Павловi III, Передбачаючи можливi докори пiд час вiдсутностi поваги до бiблiйної й аристотелевской космологiї, вiдстоюючи свої переконання з великою смiливiстю i переконливiстю. У лютому 1543 року безсмертний утвiр Н. Коперника «Про обертання небесних сфер» було надруковано. Воно складалося з 6 книг. До речi, як епiграф до цього добутку були узятi слова, по переказi, написанi на двер академiї Платона: «Нехай не входить нiхто, не знаючi математики». Навчання Коперника вершило свою революцiйну справу. Адже недарма в 1616 роцi його добуток Був внесений церквою в «Індекс заборонених книг». І ця ганебна заборона продовжувалася бiльш 200 рокiв. навчання Коперника, це чи не доказ його iстинностi? І в даний час навчання Коперника не утратило свого значення. Ми, нащадки вченого, схиляємо свої голови перед пам'яттю того, хто розкрив щиру картину свiту, хто зробив революцiйний переворот «у розвитку системи наукового свiтогляду», хто вiдкрив перед нами дверi у Всесвiт. Ще одним найбiльшим дослiдником астрономiї i пропагандистом навчання Коперника був великий iталiйський учений ДЖОРДАНО БРУНО (1548-1600) . З 14 вiн рокiв навчався в домiнiканському монастирi i став ченцем, перемiнивши справжнє iм'я Филиппо на Джордано. Глибокi знання одержав шляхом самоосвiти в багатiй монастирськiй бiблiотецi. За смiливi виступи проти догматiв церкви i пiдтримку навчання Коперника Бруно змушений був залишити монастир. Переслiдуваний церквою вiн довгi роки скитался по багатьом мiстам i країнам Європи. Скрiзь вiн читав лекцiї, виступав на публiчних богословських диспутах. Так, в Оксфордi в 1583 р. на знаменитому диспутi про обертання Землi, нескiнченностi Всесвiту i незлiченностi населених свiтiв у нiй вiн, по вiдкликаннях сучасникiв, "раз п'ятнадцять заткнув рот бiдолахо доктору" - своєму опоненту. У 1584 р. у Лондонi вийшли його основнi фiлософськi i природничонауковi твори, написанi iталiйською мовою. Найбiльш значним була праця "Про нескiнченнiсть всесвiтi i свiтах" (свiтом називали тодi Землю з її мешканцями). Натхненний навчанням Коперника i глибоких загальфiлософських iдей нiмецького фiлософа XV в. Миколи Кузанского, Бруно створив своє, ще бiльш смiливе i прогресивне про свiтобудову, багато в чому угадавши прийдешнього наукового вiдкриття. Ідеї Джордано Бруно на цiлi сторiччя обiгнали його час. Вiн писав "Небо... єдиний безмiрний простiр, лоно якого мiстить усi, ефiрна область, у якiй усi пробiгає i рухається. У ньому - незлiченнi зiрки, сузiр'я, кулi, сонця i землi... розумом ми укладаємо про нескiнченну кiлькiсть iнших"; "Усi вони мають свої власнi рухи... однi кружляються навколо iнших". Вiн затверджував, що нi тiльки Земля, але i нiяке iнше тiло не може бути центром свiту, тому що Всесвiт нескiнченний i "центрiв" у нiй нескiнченне число. Вiн затверджував, що мiнливiсть тiл i поверхнi нашої Землi, вважаючи, що протягом величезних промiжкiв часу "моря перетворюються в континенти, а континенти - у моря". Навчання Бруно спростовувало священне писання, що спирається на примiтивнi представлення про iснування плоскої нерухомої Землi. Смiливi iдеї i виступи Бруно викликали ненависть до вченого з боку церкви. І коли в тузi за батькiвщиною Бруно повернувся в Італiю, вiн був виданий своїм учнем iнквiзицiї. Його оголосили в боговiдступництвi. Пiсля семирiчного ув'язнення у в'язницi його спалили на багаттi в Римi на площi Квiтiв. Тепер тут коштує пам'ятник з написом «Джордано Бруно. Вiд сторiччя, що вiн передбачав, на тiм мiсцi, де був запалений багаття». Для торжества теорiї Коперника й iдей, висловлених Джордано Бруно, а отже, i для прогресу матерiалiстичного свiтогляду узагалi величезне значення мали астрономiчнi вiдкриття, зробленi Галилео Галилеем(1564—1642). Цей великий iталiйський був основоположником експериментально—математичного методу дослiдження природи. Леонардо да Вiнчi дав лише начерки такого методу вивчення природи, Галилей же залишив розгорнутий виклад цього методу i сформулював найважливiшi принципи механiчного свiту. особливо в областi механiки й астрономiї. За допомогою сконструйованого їм телескопа Галилей знайшов кратери i хребти на Мiсяцi (у його представленнi - "гори" i "моря"), розглянув незлiченнi, скупчення зiрок, що утворять Млечный Шлях, побачив супутники, Юпiтера, розглянув плями на Сонце i т. д. Завдяки цим вiдкриттям Галилей здобував усеєвропейську славу "Колумба неба". Астрономiчнi вiдкриття Галилея, у першу чергу супутникiв Юпiтера, стали наочним доказом iстинностi гелiоцентричної теорiї Коперника, а явища, що спостерiгаються на Мiсяцi, що представлявся планетою, цiлком аналогiчнiй Землi, i плями на Сонце пiдтверджували iдею Бруно про фiзичну однорiднiсть Землi i неба. Вiдкриття ж зоряного складу Млечного Шляху з'явилося побiчним доказом незлiченностi свiтiв у Всесвiтi. Зазначенi вiдкриття Галилея поклали початок його запеклiй полемiцi зi схоластиками i церковниками, що вiдстоювали аристотелевско—птолемеевскую картину свiту. Якщо дотепер католицька церква за викладеними вище причинами була змушена терпiти погляду тих учених, що визнавали теорiю Коперника в якостi однiєї з гiпотез, а її iдеологи вважали, що довести цю гiпотезу неможливо, то тепер, коли цi докази з'явилися, римська церква приймає рiшення заборонити пропаганду поглядiв Коперника навiть як гiпотезу, а сама книга Коперника вноситься в "Список заборонених книг" (1616 р.). Усе це поставило дiяльнiсть Галилея пiд удар, але вiн продовжував працювати над удосконалюванням доказiв iстинностi теорiї Коперника. У цьому вiдношеннi величезну роль зiграли роботи Галилея й в областi механiки. Схоластична фiзика, що панувала в цю епоху, що заснувалася на поверхневих спостереженнях i умоглядних викладеннях, була засмiчена представленнями про рух речей вiдповiдно до їхнiй "природи" i метою, про природну вагу i легкостi тiл, про "острах порожнечi", про досконалiсть кругового руху й iнших ненаукових домислiв, що сплелися в заплутаний вузол з релiгiйними догматами i бiблiйними мiфами. Галилей шляхом ряду блискучих експериментiв поступово розплутав його i створив найважливiшу галузь механiки (динамiку, тобто навчання про рух тел. ваги в безповiтряному середовищi(усупереч думцi Аристотеля i схоластикiв про пропорцiйнiсть швидкостi падiння тiл їхньої ваги); збереження прямолiнiйного рiвномiрного руху, повiдомленого якому-небудь тiлу, доти, поки який-небудь зовнiшнiй вплив не припинить його (що згодом одержало назву закону iнерцiї), i iн. Фiлософське значення законiв механiки, вiдкритих Галилеем було величезним. Вiдкриття ж законiв механiки Галилеем i законiв руху планет Кеплером, що дали строго математичне трактування поняття цих законiв, ставило це розумiння на фiзичний ґрунт. Тим самим вперше в iсторiї розвиток людського пiзнання поняття закону природи здобувало строго науковий змiст. Закони механiки були застосованi Галилеем i для доказу теорiї Коперника, що була незрозумiла бiльшостi людей, що не знали цих законiв. Наприклад, з погляду "здорового розуму" здається зовсiм природним, що при русi Землi у свiтовому просторi повинний виникнути найсильнiший вихор, що змiтає усi з її поверхнi. У цьому i складався один iз самих "сильних" аргументiв проти теорiї Коперника. Галилей же установив, що рiвномiрний рух тiла анiтрошки не вiдбивається на процесах, що вiдбуваються на його поверхнi. Наприклад, на кораблi, що рухається, падiння тiл вiдбувається так само, як i на нерухомому. По(цьому знайти рiвномiрний i прямолiнiйний рух Землi на самiй Землi неможливо. Спростовуючи аргументи Птоломея проти обертання Землi шляхом розбору безлiчi механiчних явищ, Галилей приходить до вiдкриття закону iнерцiї i механiчного принципу вiдносностi. Вiдкриттям закону iнерцiї була лiквiдована багатовiкова омана, висунуте Аристотелем, про необхiднiсть постiйної сили для пiдтримки рiвномiрного руху. Це мало величезне не тiльки чисто наукове, але i свiтоглядне значення. Як вiдомо до инерциальным систем вiдлiку вiдносяться спочиваючi системи i системи, що рухаються щодо нерухомих рiвномiрно i прямолiнiйно. Рiвноправнiсть таких систем Галилей доводить рiзними досвiдами i логiчними мiркуваннями. У результатi вiн дiйде висновку важливому висновку: «Нiякими механiчними досвiдами, проведеними усерединi системи, неможливо установити, спочиває чи система рухається рiвномiрно i прямолiнiйно». Це i є механiчний принцып вiдносностi. Иоганну Кеплеру (1571-1630) належить спроба динамiчного пiдходу до пояснення руху небесних тiл, що стала разом з тим величезним кроком до створення дiйсно небесної механiки. И. Кеплер говорив:«Думку моя належала небу». Народився цей великий нiмецький астроном i математик 27 грудня 1571 року в мiстi Вейль-дер-Штадт на пiвднi Нiмеччини в бiднiй протестантськiй родинi. Але незважаючи на це Кеплер поставив i вирiшив силою свого генiя задачу про закони руху планет; вiн осяг його порядок i уразумел його красу, вiн став творцем небесної механiки. Вiн вiдкрив три основних закони руху планет, винайшов оптичну систему, застосовувану зокрема, у сучасних рефракторах, пiдготував створення диференцiального, iнтегрального i варiацiйного числення в математику. Кеплер написав багато наукових праць i статей. Найважливiший його твiр -«Нова астрономiя» (1609), присвячена вивченню руху Марса за спостереженнями Т. Бразi й утримуюча першi два закони руху планет. У творi "Гармонiя Свiту" (1619) Кеплер сформулював третiй закон, що поєднує теорiю руху всiх планет у струнке цiле. Сонце, займаючи один з фокусiв елiптичної орбiти планети, є, по Кеплеру, джерелом сили, що рухає планети. Вiн висловив справедливi здогади про iснування мiж небесними тiлами тяжiння i пояснив припливи i вiдливи земних океанiв впливом Мiсяця. Складенi Кеплером на основi спостережень Бразi "Рудольфовы таблицi" (1627) давали можливiсть обчислювати для будь-якого моменту часу положення планети з високої для тiєї епохи точнiстю. У роботi "Скорочення коперниковой астрономiї" (1618- 1622) Кеплер виклав теорiю i способи пророкування сонячних i мiсячних затьмарень Його дослiдження з оптики викладенi у творi "Доповнення до Вителло" (1604) i "Дiоптрики" (1611). Чудовi математичнi здiбностi Кеплера проявилися, зокрема, у висновку формул для визначення обсягiв багатьох тел. Рукопису Кеплера були придбанi Петербурзькою академiєю наук i зберiгаються зараз у Росiї в Санкт-Петербурзi. Але усе-таки вченим, що заклав основи сучасного природознавства i який є творцем класичної фiзики, був великий англiйський фiзик, механiк, астроном i математик Исаак Ньютон (1643-1727) унiверситетi ; з 1703 р. майже чверть столiття - беззмiнний президент Лондонського королiвського суспiльства - англiйської Ньютон сформулював основнi закони класичної механiки, вiдкрив закон всесвiтнього тяжiння, розробив основи диференцiального й iнтегрального числень. У книзi "Оптика" вiн пояснив бiльшiсть свiтлових явищ за допомогою развитой їм корпускулярної теорiї свiтла. Фiзичнi вiдкриття Ньютона були тiсно зв'язанi з рiшенням астрономiчних задач. Оптика Ньютона виросла зi спроб удосконалити об'єктиви для астрономiчних телескопiв - рефракторiв, позбавить їх вiд перекручувань - аберацiй. У 1668 р. вiн розробив конструкцiю дзеркального телескопа - рефлектора i за це в 1672 р. був обраний членом Лондонського королiвського суспiльства. Ньютон на основi встановленого їм закону всесвiтнього тяжiння зробив висновок, що всi планети i комети притягаються до Сонця, а супутники - до планет iз силою, назад пропорцiйної квадрату вiдстанi, i розробив теорiю руху небесних тел. Ньютон показав, що з закону всесвiтнього тяжiння випливають закони Кеплера, прийшов до висновку про неминучiсть вiдхилень вiд цих законiв унаслiдок дiї, що обурює, на кожну чи планету супутник iнших тiл Сонячної системи. Теорiя тяжiння дозволила йому пояснити багато астрономiчних явищ - особливостi руху Мiсяця прецесiю, припливи i вiдливи стиск Юпiтера, розробити теорiю фiгури Землi. Але головна праця Ньютона «Математичнi початки натуральної фiлософiї» був вiдправним пунктом усiх робiт з механiки протягом наступних двох столiть. Гелiоцентрична система свiту Коперника одержала тепер динамiчне обґрунтування i стала мiцною науковою теорiєю. Три закони Ньютона завершили працi Галилея, Декарта, Гюйгенса й iнших учених по створенню механiки i стали мiцною основою для подальшого її розвитку. фiзики: «Твiр це нами пропонується як математичне обґрунтування фiзики. Усi труднощi фiзики, як буде видно, полягає в тому, щоб по явищах руху розпiзнати сили природи, а потiм по цих силах пояснити всi iншi явища». Так Ньютон сформулював задачi фiзики. «Початку» ( вершина Наукової творчостi Ньютона ( складаються з трьох частин: у перших двох мова йде про рух тiл, остання частина присвячена системi свiту. Приведемо формулювання законiв Ньютона в росiйському перекладi, зробленому академiком А. Н. Крилов. Усяке тiло продовжує утримуватися в станi чи спокою рiвномiрного прямолiнiйного руху, поки й оскiльки воно не примушується прикладеними силами змiнити цей стан. «Начала» Ньютона знаменували нову эру в розвитку науки. Вони з'явилися мiцним фундаментом, на якому успiшно будувалася фiзика ((((((((( столiть, що одержала назву класичної. Книга пiдбивала пiдсумок усьому зробленому за попереднi тисячорiччя в навчаннi про найпростiшi форми руху матерiї. Здоров'я Ньютона було гарним, i тiльки на 80-м року життя вiн почав страждати кам'яною хворобою, вiд якої i вмер у нiч на 21 березня 1727 року вiсiмдесятьох чотирьох рокiв вiд роду. По указi короля його урочисто поховали у Вестмiнстерському абатствi. На надгробнiй плитi могили Ньютона висiченi слова: «Тут спочиває те, що було смертного в Исааке Ньютонi». Напис на пам'ятнику Ньютоновi говорить: «Тут спочиває сер Исаак Ньютон, дворянин, старанний, мудрий i вiрний истолкователь природи, що майже божественним розумом першим довiв зi смолоскипом математики рух планет, шляху комет i припливiв океанiв. Нехай смертнi радуються, що iснувала така прикраса роду людського».