Вчення Платона про державу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНФОРМАТИКИ І ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
РЕФЕРАТ
по фiлософiї
НА ТЕМУ:
«ВЧЕННЯ ПЛАТОНА ПРО ДЕРЖАВУ»
спецiальностi 6030101 –
Дiденко Д. О.
Перевiрила Пасько З. О.
Донецьк 2009г.
ПЛАН
ВСТУП…………………………………………………………………………3
1. Концепцiя iдеального полiтичного устрою у творi Платона «Держава»………………………………………………………………4
1. 2. Вчення Платона про досконалi та недосконалi форми держави…………………………………………………………………6
2. Питання держави i права в дiалозi Платона «Закони»………………8
2. 2. Вчення про закони держави…………………………………... 10
3. Соцiальний сенс утопiї Платона…………………………………….. 12
3. 1. Обґрунтування Платона необхiдностi соцiальної нерiвностi. 12
3. 2. Вплив утопiї Платона на європейську iсторичну думку……. 13
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 16
ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………... 18
ВСТУП
систему соцiально рiзного (класового) суспiльства.
Проблема державного ладу була i буде однiєю iз самих складних i суперечливих проблем, що стоять перед людством.
"в iдеалi".
Так проблема суспiльного, державного устрою переростає в проблему розумiння блага, людських цiнностей i свободи особи. Цi питання i розглядав Платон в своїх працях.
Платон пiддав рiзкiй критицi суспiльний та державний устрiй свого часу. Вiн пропонував збудувати таку державу, в якiй пануватимуть мудрiсть та справедливiсть. Головними полiтологiчними творами Платона є трактати «Держава», «Закони», «Полiтик» та «Крiтiй».
Вiн був iдеологом афiнської рабовласницької аристократiї. Вiльнi громадяни повиннi бути розподiленi на правителiв-фiлософiв, стражiв-воїнiв та ремiсникiв-виробникiв.
Слiд зазначити, що Платон одним з перших звертається до характеристики полiтичних форм правлiння державою. Вiн вважав недосконалими формами тiмократiю (владу честолюбцiв), олiгархiю (владу небагатьох), демократiю (владу народу), називаючи останню головним лихом полiтики. Для Платона демократiя – це влада посередностi, яка неминуче призведе до тиранiї бiльшостi. Крiм того, Платон попереджав, що демократiї, звичайно, короткочаснi i натовп дуже швидко поступається владою на користь тирану.
Роздiл 1. Концепцiя iдеального полiтичного устрою у творi Платона «Держава»
1. 1 Характеристика суспiльних станiв у державi Платона
Ряд авторiв вважають, що причиною виникнення сумiсного суспiльного життя i держави Платон рахує наявнiсть у людей природжених соцiальних потреб, якi кожний окремий iндивiд не може задовольнити власними зусиллями i тому потребує допомозi з боку iнших iндивiдiв. Таким чином, кожна людина привертає то одного, то iншого для задоволення тiєї або iншої потреби. Випробовуючи потребу багато в чому, багато людей збираються воєдино, щоб мешкати спiльно i надавати один одному допомогу: таке сумiсне поселення i одержує у нас назву держави[6, 6с.]. Крiм цього, держава створюється для того, щоб забезпечити його членам благополуччя i безпеку.
Рiзноманiтностi людських потреб в державi повинна вiдповiдати спецiалiзацiя працi, бо тiльки на її основi можна забезпечити високу якiсть i продуктивнiсть [7, 71с.]. Цiлi стани людей здiйснюють в державi життєво необхiднi для суспiльства функцiї; цьому сприяють навики ремесла, витонченi професiйним навчанням i досвiдом, помноженi спадковою передачею, засвоєнням їх з дитинства у власнiй сiм'ї i найближчому середовищi [8, 72с.]. Тому мiсто повинне складатися iз землевласникiв, ремiсникiв, купцiв, мореплавцiв, робочих, поетiв, акторiв, кухарiв, вчителiв, лiкарiв, i т. д. Платон упевнений, що краще працює той, хто володiє однiєю справою, до якої бiльш здiбний, i займається тiльки цим.
Всi здiбностi людини належать державi, яка вiльно розпоряджається ними на свiй розсуд. На переконання Платона, держава повинна також виконувати i етичнi функцiї.
В дiалозi “Держава” Платон розглядає iдеальний державний лад по аналогiї з людською душею. Трьом початкам людської душi – розумному, лютому i жадаючому – аналогiчнi три основнi початки держави – нарадче, захисне i дiлове. Останнiм же вiдповiдають три стани – правителiв-фiлософiв, воїнiв (вартою) i виробникiв (ремiсникiв i землевласникiв).
Самовiльний перехiд з низького стану у вищi є найбiльшим злочином, бо кожна людина повинна займатися тiєю справою, якiй вiн призначений вiд природи: Займатися своєю справою i не втручатися в чужi – це i є справедливiсть [9, 13с.]. Мудрiсть, є достоїнство правителiв; мужнiсть властива понад усе стану воїнiв, що захищають суспiльну безпеку; розсудливiсть убачається в пiдкореннi народного натовпу волi правителiв i у взаємнiй згодi громадян; а справедливiсть – в тому, що не тiльки згоднi мiж собою громадяни, але i цiлi стани їх строго виконують свої обов'язки i, таким чином, кожне з них все бiльш затверджується у властивому собi достоїнству.
Стану правителiв Платон надає значно бiльше уваги, нiж двом iншим станам. На чолi держави, затверджував Платон, необхiдно поставити фiлософiв. Правителi повиннi бути iстинними фiлософами. Фiлософ повинен був володiти наступними якостями: мужнiсть, розумнiсть, розсудливiсть, великодушнiсть, пам'ять, справедливiсть. Всi цi якостi Платон називає одним словом – достоїнство. Крiм того, необхiдна також здатнiсть охороняти закони i звичаї держави [10, 197с.]. Фiлософам ввiряється необмежена влада в державi, якою вони правлять, охороняючи закони i стежачи за громадянами вiд самого народження до смертi.
мудрим навiюванням уряду, легко могли охороняти суспiльство i мужньо запобiгати в ньому як зовнiшнiм, так i внутрiшнiм небезпекам. Вартою держави повиннi бути люди одночасно i утворенi, i досвiдченi. Крiм того, добра варта повинна вiдрiзнятися тими ж властивостями, що i собаки: тонке чуття, швидкiсть i спритнiсть, сила, хоробрiсть, гнiвлива. Але, будучи гнiвливi у вiдношеннi до ворога, воїни повиннi бути покiрливi до спiвгромадян.
визначає соцiально-психологiчне мiсце жiнки в структурi суспiльного життя. Мiж чоловiками i жiнками є вiдмiнностi, але вони не мають вiдносин до полiтики.
1. 2 Вчення Платона про досконалi та недосконалi форми держави
постачання всiх членiв суспiльства необхiдними для них матерiальними благами; по-третє, контролювати i направляти розвиток духовної дiяльностi i творчостi [9, 14с.].
Мiж складом характеру i формою державного пристрою вiн убачає пряму вiдповiднiсть. Ідеальному типу Платон протиставляв негативний тип суспiльного пристрою, в якому головним двигуном поведiнки людей виявляються матерiальнi турботи i стимули. Платон вважає, що всi iснуючi держави належать до негативного типу. Негативний тип держави виступає, на думку Платона, в чотирьох можливих формах: як тимократiя, олiгархiя, демократiя i тиранiя. «В негативних формах держави замiсть однодумностi в наявностi розбрат, замiсть справедливого розподiлу обов'язкiв — насильство i насильне примушення, замiсть прагнення правителiв i воїнiв-вартових до вищої мети гуртожитку — прагнення до влади ради низької мети, замiсть зречення вiд матерiальних iнтересiв — пожадливiсть, гонитва за грошима[12, 46с.].
Аристократичному державному пристрою (тобто iдеальнiй державi) як правильному i доброму вигляду Платон протиставляє чотири помилкових. Тимократiя – влада, заснована на пануваннi честолюбцiв. В тимократiї спочатку зберiгалися риси досконалого ладу: тут правителi користуються шаною, воїни вiльнi вiд землеробського i ремiсничих робiт i вiд всiх турбот матерiальних, трапези — загальнi, процвiтають вправи у вiйськовому мистецтвi i в гiмнастицi. Олiгархiя —державний пристрiй правлiння, якого ґрунтується на переписi i на оцiнцi майна, так що в ньому володарюють багатi, а бiднi не мають участi в правлiннi [12, 46с.]. В олiгархiчнiй державi не виконується основний закон життя суспiльства, який, по Платону, полягає в тому, щоб кожний член суспiльства «робив своє». Демократiя — це влада i правлiння бiльшостi, але правлiння в суспiльствi, в якому протилежнiсть мiж багатими i бiдними загострюється сильнiше, нiж при передуючому їй ладi. В демократiї, як i в iдеальнiй державi, всi громадяни дiляться на три класи, якi знаходяться мiж собою у ворожнечi. Перший клас складають оратори i демагоги, псевдоучителi мудростi, яких Платон називає трутнями з жалом. Другий клас — багачi, представники помилкової помiрностi; це трутнi без жала. Третiй клас — бiдняки робочi, постiйно ворогуючi пiд впливом першого класу з другим, яких Платон уподiбнює робочим бджолам. Демократiя оп'яняється свободою в нерозбавленому виглядi i з неї зростає її продовження i протилежнiсть — тиранiя. Надмiрна свобода звертається в надмiрне рабство; це влада одного над всiма в суспiльствi. Тиранiя —найгiрший вид державного пристрою, де панують беззаконня, знищення бiльш менш видатних людей, постiйнi пiдозри у вольних думках i численнi страти пiд надуманим приводом зрад, «очищення» держави вiд всiх тих, хто великодушний, розумний або багатий.
все суспiльство, вся держава в цiлому. Платон приносить в жертву своїй державi людину, його щастя, його свободу i моральну досконалiсть. Накреслений проект якнайкращої органiзацiї держави i суспiльства фiлософ вважає здiйсненним тiльки для грекiв: для iнших народiв вiн незастосовний через них нiби повної нездатностi до пристрою розумного громадського порядку [4, 103с.].
Роздiл 2. Питання держави i права в дiалозi Платона «Закони
Створення утопiчної держави в «Законах» мислиться як реальний процес пiдстави мiста i його соцiально-полiтичного органiзму. Для основи мiста перш за все необхiдно вибрати вiдповiдну мiсцевiсть, причому найзручнiшими для цього є внутрiшнi частини сушi, видаленi вiд моря.[1, 198с.] Кiлькiсть «народонаселення» повинна бути достатньо для захисту i не настiльки велике, щоб утрудняти збереження порядку. Встановлена кiлькiсть громадян – 5040 чоловiк – повинна завжди залишатися незмiнною. Так, правителi вживають заходiв, щоб ця кiлькiсть нiколи не збiльшувалася i не зменшувалася, заохочуючи або здержуючи дiтородiння; у разi надлишку населення, зайвi виселяються в колонiї.
Надiлювання громадян землею передбачається таким чином, що дiлянки повиннi бути по можливостi рiвними, тому там, де грунт гiрше, вони повиннi бути великими, а де краще – меншими. В державi приватна власнiсть соромиться всiма заходами. Платон не допускає i надмiрного збiльшення рухомого. Золото i срiбло виганяють з держави, з метою усунення спонук до тяжб. У зв'язку з рiзним майновим положенням громадяни дiляться на чотири класи, причому податi i почестi розподiляються якомога бiльш рiвним чином усерединi тих або iнших класiв; при цьому допускається з низького класу у вищий i навпаки згiдно достатку. Полiтичним правами володiють тiльки громадяни, основною справою яких є пiдтримка i дотримання загальнодержавного пристрою. Громадяни є рiвноправними. Повноправнi громадяни не займаються нi землеробством, нi торгiвлею, нi ремеслами. Особи, зайнятi фiзичною працею, виключаються з числа громадян. Таким чином, громадяни живуть за рахунок працi рабiв i ремiсникiв. [2, 57с.]
Побут держави в «Законах» пронизаний прагненням всюди насаджувати однодумнiсть i колективiстськi початки. Хоча iндивiдуальна сiм'я i признається, проте вся справа виховання регламентована законами i знаходиться в руках численних посадовцiв. Жiнки рiвноправнi з чоловiками, але на вищi посади в державi вони не допускаються. Їм вiдводиться особливi галузi управлiння - виховання, навчання, спостереження за браками i т. д.
В «Законах» Платон виступає за змiшаний вид державного ладу, в якому поєднуються елементи двох основних форм держави – монархiї i демократiї. Правильна органiзацiя держави, згiдно Платону, повинна сочитати в собi обидва цi початки для досягнення помiрностi в питаннях полiтичної свободи i пiдкорення [5, 194с.].
Вищезгаданi мiркування Платон використовує у рядi випадкiв при формуваннi органiв i посадовцiв, передбачаючи поєднання виборiв з подальшим вiдсiваючим жеребкуванням. Вибори, вироблюванi таким чином, займають середину мiж монархiчним i демократичним пристроєм: державний пристрiй взагалi повинен завжди дотримуватися середини. Органiзацiя державних властей в «Законах» Платона досить складна. Найвищим органом в державi є варта законiв в числi 37 чоловiк.
Також передбачається обрання безлiчi пiдлеглих цивiльних i вiйськових посадовцiв: агорономiв (охоронцi порядку на ринках), астеномiв (охоронцiв порядку в мiстах), евфинiв (здiйснюють перевiрки), стратегiв i iн. Судових iнстанцiй для цивiльних справ повинне бути три: першу утворює третейський суд за призначенням сторiн; мiсцевi суди, де суддi повиннi бути призначений по долi; третя iнстанцiя – верховний суд, у виборi членiв якого повиннi брати участь всi сановники держави. Для злочинцiв, караних смертною стратою, встановлювався особливий суд, що складається з «вартових законiв» i «членiв поради»[3, 160с.]. Справи ж про злочини проти держави повиннi бути на розглядi всього Народного збору.
2. 2 Вчення про закони держави
Велика увага Платон удiляв питанню про закон, який є одним з найголовнiших у всiй його системi полiтичних поглядiв. Платон зв'язує поняття закону зi справедливiстю. Платон вважав, що закон i порядок поняття тотожнi. Закон – основна опора, на якiй тримається держава. Захищаючи iнтереси громадян, вiн все-таки на вищiй метi має благо держави[10, 197с.].
iсторичної епохи, коли цей закон був доцiльний.
Нiкому, пiд страхом смертної страти, не дозволяється порушувати закон. Платон указує два засоби, за допомогою яких закони виконуються: переконання i сила. При цьому вiдзначає, що законодавцi часто забувають про перше i зловживають другим. За допомогою переконання держава повинна копiтко i систематично виховувати у своїх громадян таку здатнiсть, як умiння пiдкорятися[13, 198с.]. Здатнiсть пiдкорятися фiлософ ставить вище за умiння володарювати. Право мiняти закон Платон представляє володарям.
Платон розрiзняє правильнi i неправильнi закони. Правильнi лише тi закони, якi встановленi ради загального блага всiєї держави в цiлому, а не якоїсь вузької володарюючої групи.
В «Законах» Платон основну ставку робить на детальнi i суворi закони, якi скрупульозно i жорстоко регламентують публiчне i приватне життя людей, визначаючи розпорядок дня i ночi.
i тому видiляють три його рiзнi вигляд. По-перше, це може бути неведення, випадкова, безневинна помилка. По-друге, – незнання, сполучене з небажанням шукати знання або самовпевненим визнанням свого невiдання знанням. По-третє, незнання, обумовлене затемненням розуму афектом або плотським жаданням.
В «Законах» Платон формулює актуальний i до цього дня принцип невiдворотностi покарання за досконалий злочин. Взагалi нiхто нiколи не повинен залишатися безкарним за якою б то нi було вчинок, навiть якщо що вчинив його бiг за межi держави.
До видiв покарання вiн вiдносить: смерть, тюремний висновок, паличнi удари, принизливi мiсця для сидiння i стояння або стояння бiля святилищ на околицi країни; або покаранням повинна бути грошова пеня. Мета кримiнального покарання полягає в попередженнi повторення злочинiв. Покарання приводить до досягнення цiєї мети трояким способом: 1)виправленням самого злочинця, для якого воно є як би лiками, що зцiляють його етичну недугу; 2) усуненням впливу поганого прикладу на спiвгромадян; 3)позбавленням держави вiд небезпечного, шкiдливого члена.
В дiалозi «Закони», останньому своєму творi, Платон зображає «другий по гiдностi» державний лад, наближаючи останнiй до реальної дiйсностi грецьких полiсiв. Цей лад, зберiгаючи деякi риси, що рiднять його в «Державi» (рiвноправнiсть жiнок i чоловiкiв, суспiльне виховання дiтей i т. п.), саме i свої вiдмiннi особливостi: 1. допускається приватна власнiсть (окрiм земельної) i iндивiдуальна сiм'я; 2. розподiл громадян на стани замiнюється градацiєю по майновому цензу; 3. виробничi потреби землеробства передбачається повнiстю забезпечити за рахунок рабiв; 4. передбачається «змiшана форма» правлiння, що поєднує в собi елементи демократiї, (вибори бiльшiстю голосiв) i монархiї (замiщення посад по заслугах i гiдностi).
яке повинне бути строгим. Замiсть абсолютного правлiння фiлософiв, Платон пропонує незмiнне законодавство, написане фiлософом для безумовного виконання.
Роздiл 3. Соцiальний сенс утопiї Платона
3. 1 Обґрунтування Платона необхiдностi соцiальної нерiвностi
подiляв усе вiльне населення в iдеальнiй державi на три стани: фiлософiв, що керують державою; воїнiв, покликаних воювати, боронити державу i лад у нiй; та землеробiв, ремiсникiв i торговцiв, тобто всiх тих, хто займається господарською дiяльнiстю. Раби не належать до жодного стану: вони є тiльки знаряддям працi, яке здатне говорити.
Отже, подiл працi у Платона є також пiдставою для соцiального подiлу суспiльства. Фiлософи й воїни, на думку Платона, не повиннi мати приватної власностi, у них все має бути спiльним. Щоб цi стани могли якнайлiпше керувати державою i захищати її, вони мають бути цiлковито вiльними вiд виробничої працi й матерiальних клопотiв. Засоби iснування для вищих станiв мусять постачати члени третього стану, а також раби. [3, 160c.]
Із тези, що людей вiд природи надiлено неоднаковими здiбностями, випливала необхiднiсть закрiпити їх подiл за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тiєю дiяльнiстю, яка найбiльше вiдповiдає її здiбностям, не поєднуючи її з iншими видами дiяльностi. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом працi, людина iншi свої потреби може задовольнити через обмiн продуктами. Унаслiдок цього з'являються ринок, торгiвля i грошi.
Платон стверджує, що «людина — соцiальна тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон дослiджує типологiю особистостi: тимократичну, олiгархiчну, демократичну та тиранiчну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистостi, а решта можуть дiалектично переходити один в один. [6, 6с.]
Поняття «суспiльство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потiм суспiльство, на його думку, розпадається, зовнiшнiм проявом чого є поляризацiя справедливостi й несправедливостi. Внаслiдок своєрiдного заперечення ця протилежнiсть усувається, i суспiльство повертається до вихiдного стану. Тобто Платон намагається позбавити iдеальну державу можливостi розвитку, залишаючи їй право лише функцiонувати. На його думку, будь-якi суспiльнi змiни є не прогресом, а регресом. Кругообiг державних форм i складає фiлософiю iсторiї Платона, яка є критикою неприйнятних для нього форм державного ладу.
Отже, Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соцiальної нерiвностi. На його думку, соцiальна структура суспiльства створювалась внаслiдок дiї надлюдського розуму. Вiн вважав, що теорiя управлiння державою має бути заснована на вивченнi людини, а здорове суспiльство не може складатися з людей, яких переслiдують страх i невпевненiсть.
3. 2 Вплив утопiї Платона на європейську iсторичну думку
його значне мiсце в iсторiї полiтичних та правових вчень.
Всесвiтньо-iсторичне значення духовної спадщини античної Грецiї обумовлене тим, що давньогрецькi мислителi були першовiдкривачами в багатьох галузях людського пiзнання. Я маю на увазi не внесок античних грекiв в iсторiю фiлософської, полiтичної та правової думки, а створення ними фундаменту i формування iдей та концепцiй у рiзноманiтних сферах теорiї та практики. [1, 198c.]
Завдяки давньогрецьким мислителям було зроблено перехiд до рацiонально-логiчного способу пiзнання i пояснення оточуючого свiту та суспiльних явищ. На цiй новiй теоретичнiй базi ними вперше було поставлено, розроблено i оформлено фундаментальнi проблеми полiтико-правової тематики.
Головнi полiтичнi та правовi iдеї, концепцiї i поняття теорiї Платона стали основою всiєї європейської полiтичної та правової думки.
Так Платон сформував основи полiтичної фiлософiї, полiтологiї й етики сучасностi. Його трактування влади, подiл i структуризацiя iнститутiв влади дотепер використовуються в полiтологiї у виглядi трьох галузей влади. Утопiчнi погляди, вплинули на формування соцiалiзму, марксизму й комунiзму. А теорiя вертикальної структури влади знайшла своє вiдбиття в сучаснiй iєрархiї влади багатьох держав.
Вiн, творчо використавши iдеї практично попереднiх античних фiлософiв, але, насамперед, орфиков, пiфагорiйцiв i Сократа, створив вчення, яке досi є джерелом фiлософської творчостi представникам найрiзноманiтнiших фiлософських шкiл i напрямкiв. Хтось приймав та приймає вчення повнiстю. Іншi будують вже свої фiлософськi системи. Третi сперечаються з Платоном, спростовують його, як "бiльшiсть фiлософiв-матерiалiстiв, проте власнi iдеї вони формулюють лише йдучи вiд Платона. Величезний вплив, хоча й опосередковане, вчення Платона справило на формування головних складових християнської фiлософiї i християнського образу думки взагалi. [8, 72c.]
Вчення Платона про iдеї дозволило пiзнiшим дослiдникам охарактеризувати його фiлософiю як iдеалiзм, бо Платон визнає iснування iдеального незалежно вiд усвiдомлення людини. Пiзнiше, вже йдучи вiд платонiвської фiлософiї, було створено вчення суб'єктивного iдеалiзму, яке всi явища свiту вбачає лише як похiднi вiд людської свiдомостi i людської волi.
Платон заклав основу для фiлософських пошукiв кращого способу органiзацiї людського суспiльства, функцiонування держави, права й влади.
культури й свiдомостi. Висока оцiнка моральнi якостi громадян i введення розумiння суспiльного блага актуально для побудови сучасної правової держави, цивiльного суспiльства з демократичними правами та свободами.
ВИСНОВКИ
"iдеального", кращої держави. Ця модель не є опис якого-небудь iснуючого ладу, системи, а, навпаки, модель такої держави, якої нiде i нiколи не було.
Беручи за основу ступiнь користi в державних правлiннях, Платон виводить два рiзновиди держав: правильнi (аристократiя та монархiя) i неправильнi (тимократiя, олiгархiя, демократiя й тиранiя).
Такий подiл обов'язкiв враховує уявлення Платона про троїстiсть душi та справедливiсть, як про благо, утворюване сполученням всiх цих трьох якостей. Цi його погляди представленi головним чином у дiалозi "Держава".
"Закон" вiн бiльше придiляє увагу праву й вiдкидає iдею аристократичного правлiння елiти. Тепер вiн бачив можливої для практичного застосування концепцiю "другого за гiднiстю" державного ладу, що являв собою сполучення монархiї та демократiї. Родина та приватна власнiсть є нормою, на вiдмiну вiд "iдеальної держави" попередньої теорiї, хоча державний комунiзм залишається iдеалом. Цiль держави в "Законах" – установлення порядку, верховенства чеснот. Але в трактатi "Закони" Платон ближче пiдходить до iнтерпретацiї полiтичного життя, малює реалiстичну картину соцiальної й полiтичної еволюцiї людства.
Платон сформував основи полiтичної фiлософiї, полiтологiї й етики сучасностi. Його трактування влади, подiл i структуризацiя iнститутiв влади дотепер використовуються в полiтологiї у виглядi трьох галузей влади. Утопiчнi погляди, вплинули на формування соцiалiзму, марксизму й комунiзму. А теорiя вертикальної структури влади знайшла своє вiдбиття в сучаснiй iєрархiї влади багатьох держав.
І, на мою думку, Платон заклав основу для фiлософських пошукiв кращого способу органiзацiї людського суспiльства, функцiонування держави, права й влади.
Його вчення про державу було суперечливе й мiстило досить спiрнi тези, зовсiм незастосовнi для сучасного людства. Але Платоном були оформленi основи європейської фiлософської й полiтичної науки, полiтичної культури й свiдомостi.
ЛІТЕРАТУРА
2. Васильева Т. В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви. — М.: Логос, 1999. — 195 с.
3. Жизнь замечательных людей. Биографич. библ. Павленкова Ф. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. — М.: республика, 1995. — 300 с.
4. Козловски П. Общество и государство. Неизбежный дуализм. — М.: Республика, 1998. — 250 с.
5. Сафонов В. Н. Политические взгляды Платона // Социально-политический журнал. — 1998. — № 3. — С. 194-206.
6. Хрестоматия по истории политических и правовых учений / под ред. Л. М. Волосниковой – Тюмень, 1996. — Ч. 1. – С. 6.
8. Васильева П. В. Путь к Платону Любовь к мудрости или мудрость любви – М.: Логос Прогресс – традиция, 1999. – С. 72.
9. Кондрашова Е. А. Теория и практика античной демократии: методические указания – Новосибирск, 1994. – С. 13-14.
10. Платон. Государство // соч. в 3 Т. – М.: 1971 – Т. 3 – С. 289; см.: Сафонов В. Н. Политические взгляды взгляда Платона // Социально-политический журнал – 1998 - №3 – С. 197-198.
11. См.: Кондрашова Е. А. Теория и практика античной демократии: методические указания. — Новосибирск, 1994. — С. 14.
12. Щербаков А. И. Древнегреческая философия эпохи классики. — Краснодар, 1994. — Ч. II. — С. 46.
13. См. Сафонов В. Н. Политические взгляды Платона. // Социально-политический журнал. – 1998. – № 3 – С. 198-199.
| 
