технологiй. При цьому кiлькiсть людей, якi зазнають впливу технiчних заходiв та їхнiх вторинних ефектiв, значно зростає. Потерпають i природнi системи, що стають об'єктом людської дiяльностi, оскiльки порушується їхня рiвновага, що нерiдко призводить до руйнування цих систем. Нiколи ранiше людина не мала таких потужних важелiв, щоб бути здатною знищити життя у певнiй частинi екологiчної системи i навiть у глобальному вимiрi. Тому суспiльство не повинно без попередньої експертизи виробляти все, що може виробити, не повинно робити всього, на що спроможне, i, звiсно, не одразу ж пiсля вiдкриття нових технiчних можливостей.
створення штучного iнтелекту; зростаюча складнiсть сучасної технiки та пов'язана з цим необхiднiсть її оцiнки; взаємозв'язки мiж технiкою i суспiльством, наукою i природою; шляхи й перспективи розвитку технiки та iн.
Проблема наслiдкiв комп'ютеризацiї суспiльства i створення штучного iнтелекту є однiєю з головних у сучаснiй лiтературi з фiлософiї технiки. У цiй сферi видiляють певнi напрями. Передусiм, це працi про соцiальнi наслiдки комп'ютеризацiї. На Заходi цьому феномену присвячено сотнi томiв. Головна увага звертається на те, що iз застосуванням сучасних комп'ютерних засобiв докорiнно змiнилися всi сфери життя сучасного суспiльства — вiд державного управлiння до освiти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовленi цими змiнами: перетворення iнформацiї на своєрiдний глобальний ресурс людства, потенцiйна можливiсть зростання вiдчуження людини в iнформацiйному суспiльствi, змiни соцiальних засад такого суспiльства. Фiлософи, якi займаються цими проблемами, намагаються сягнути соцiопрогностичного рiвня, не тiльки аналiзуючи суспiльство, а й прогнозуючи його соцiальний розвиток. Класичним прикладом цього напряму є концепцiя «глобального села» Г. Маклюена.
Певною мiрою осторонь фiгурують роботи, присвяченi проблемi створення штучного iнтелекту, що безпосередньо пов'язана з головними пластами фiлософської проблематики. Можливостi сучасних технiчних систем в обчисленнi, розпiзнаваннi образiв, перекладi, цiлеспрямованiй поведiнцi такi значущi, що потребують перегляду традицiйної межi мiж людським «духом» i машиною. Реакцiя фiлософiв на цю проблему складається з констатацiї того, що навiть за найточнiшого моделювання сутнiснi риси людини зникають при спробах їхнього вiдтворення в комп'ютернiй програмi. Однак традицiйним є й контраргумент про невичерпнi можливостi розвитку апаратних засобiв i програмного забезпечення, якi невдовзi зроблять таке вiдтворення можливим.
Сучаснi програмнi засоби спроможнi не тiльки навчатися та самонавчатись, а й здатнi до так званої iнтерактивної поведiнки й корекцiї помилок, до самостiйного пошуку та отримання iнформацiї. Така поведiнка може розглядатися як свiдома, що само по собi спричиняє певнi труднощi. До бiльших проблем може призвести фiлософська iнтерпретацiя поведiнки iнших програм — комп'ютерних вiрусiв, здатних до свавiльного копiювання (розмноження), а також до зовсiм iнших дiй, незалежних вiд волi людини, iнодi — й усупереч їй. Чи означає це, що людина створює певне нове життя, своєрiдний «дух у людинi»? Цю точку зору обстоює прихильник бiхевiористської iнформацiйної теорiї пiзнання К. Сейр. У своєму дослiдженнi «Кiбернетика та фiлософiя розуму» вiн стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна програма здатнi до дiй та цiлеспрямованої поведiнки, типової для людини. Вони можуть мати свiдомiсть, що, зрештою, призводить до заперечення якiсних розбiжностей мiж природою фiзичних i духовних явищ.
разi здатнiсть програми до цiлеспрямованої поведiнки визначається її творцем.
Врештi-решт питання про можливостi створення штучного iнтелекту, який був би рiвним або навiть переважав людський розум, зводиться до традицiйного фiлософського питання про природу людського розуму взагалi. Без його вирiшення навряд чи можливе створення штучного iнтелекту. В цьому контекстi Г. Дрейфує, автор книги «На що спроможний комп'ютер? Межi штучного iнтелекту», зазначає: «Те, що ми дiзнаємося про межi розуму комп'ютера, засвiдчить нам багато й про людський iнтелект». Вiдомий польський письменник-фантаст i фiлософ С. Лем запропонував незвичне вирiшення цiєї дилеми, припустивши, що магiстральним шляхом розвитку для комп'ютерiв буде моделювання не iнтелекту, а iнстинктiв i тропiзмiв. На його думку, розвиток штучного iнтелекту суперечить однiй iз головних домiнант усього технiчного прогресу — принципу доцiльностi. І оскiльки бiльшiсть цiлей, якi постали перед розробниками сучасних iнформацiйних систем, можуть бути досягнутi без звернення до принципу штучного iнтелекту, остiльки створення самого штучного iнтелекту стає другорядним завданням.
Отже, сама постановка проблеми про наслiдки створення штучного iнтелекту є не досить коректною. Але вiдповiдь на питання, чи здатнi машини до самостiйного мислення, ще довго бентежитиме думку фiлософiв.
|
