МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Самостiйна робота з педагогiки на тему:
«Аналiз твору Ф. Нiцше «К генеалогии морали»
Студентки 306 групи
Київ – 2008
Твiр Фрiдрiха Нiцше «К генеалогии морали» є фiлософським текстом, що слугує додатковим матерiалом до iншого твору «По ту сторону добра и зла».
наслiдками занепаду та виснаження людства.
На думку Нiцше первинне поняття доброго та злого не мало нiчого спiльного з душевними якостями. Спочатку «добрий» позначало багатий, могутнiй, той, що займає високу посаду. Низьким вважалося все плебейське. Цi «добрi» люди мали владу, саме вони створювали цiнностi на свiй розсуд. З протиставлення господар – плебей вийшло протиставлення добрий – злий. Саме в культурi жерцiв Нiцше вбачає корiння появи дiйсно злої людини. Жерцi-священики на думку фiлософа найбiльшi ненависники в свiтi. А їх ненависть виростає з їх безсилля. Наприклад, вони є найбiльш ярими противниками вiйни, а все через їх слабкiсть. Така моральнiсть дуже вiдповiдала рабському свiтогляду, i вони прийняли її. В свiтi тварин хижак не мислиться злим через те, що вiн вбиває ягня, а ягня не вважається добрим через свою покiрнiсть долi. Хижак лише має силу, вiн не може її не використовувати. Аналогiчно й в людському свiтi. І тут ось що нам пропонує рабська моральнiсть: слабкiсть перетворити в заслугу, безсилля – в доброту, боягузтво – в примирення, немiчнiсть – в терпiння, невмiння помститися – в пробачення.
Далi автор починає вiдтворювати шлях такого поняття як «совiсть». Вона, на його думку, вийшла з загострення пам’ятi; в мить, коли людина пiдкорила собi майбутнє i змогла давати обiцянки: «"Свободный" человек, держатель долгой несокрушимой воли, располагает в этом своем владении также и собственным мерилом ценности: он сам назначает себе меру своего уважения и презрения к другим; и с такою же необходимостью, с какой он уважает равных себе ,.. кто дает слово как такое, на которое можно положиться, ибо чувствует себя достаточно сильным, чтобы сдержать его даже вопреки несчастным случаям ,.. с такою же необходимостью у него всегда окажется наготове пинок для шавок, дающих обещания без всякого на то права…».
затрати у «злодiя» беруть те, що вiн може вiддати – частину тiла, жiнку, життя. В процесi покарання обвинувачувач дорiвнюється господарю, який має владу над iншим; тому найбiльш пригнiченi – найбiльш жорстокi. Вважається, що головною метою покарання є пробудження почуття провини. Але iнститут покарання, як говорить Нiцше, лише затримує цей процес. Людина була змушена втримувати свої природнi iнстинкти переслiдування, нападу, руйнування, i вони обернулися проти неї. Тепер всi цi процеси почали проходити всерединi людини – так виникла неегоїстична поведiнка (самопожертва, самовiдчуження, безкориснiсть та iн.).
Почуття обов’язку, заборгованостi бере свiй початок ще в племiнному суспiльствi. Кожен рiд був впевнений, що своїм благополуччям вiн зобов’язаний пращурам. А борги ж треба повертати! Тому й виникли цi жертвоприношення. Але нiколи не було впевненостi в тому, що пращури задоволеннi, тому страх перед ними збiльшувався, i поступово пращури починають перетворюватися на богiв. Християнський Бог як максимальний є результатом максимального почуття провини на землi. Але Нiцше переконаний, що прийде «человек будущего, который избавит нас как от прежнего идеала, так и от того, что должно было вырасти из него, от великого отвращения, от воли к Ничто, от нигилизма, этот бой полуденного часа и великого решения, наново освобождающий волю, возвращающий земле ее цель, а человеку его надежду, этот антихрист и антинигилист, этот победитель Бога и Ничто - он-таки придет однажды...».
Розглядаючи всю культуру людства як спосiб, яким людина пристосовується до життя, Нiцше виходить з примату самоствердження життя, її надлишку i повноти. У цьому сенсi, всяка релiгiя i фiлософiя повиннi прославляти життя у всiх її проявах, а все, що заперечує життю, її самоствердженню - гiдно смертi. Таким великим запереченням життя Нiцше вважав християнство. Людство iнстинктивно використовує мораль для того, щоб добиватися своєї мети — мети розширення своєї влади. Питання не в тому, чи правильна мораль, а в тому, чи служить вона своїй метi. Таку «прагматичну» постановку питання ми спостерiгаємо в Нiцше у вiдношеннi до фiлософiї i культури взагалi. Нiцше ратує за прихiд таких «вiльних розумiв», якi поставлять собi свiдомi цiлi «полiпшення» людства, розум яких вже не буде «задурманен» жодною мораллю, жодними обмеженнями. Таку «надетичну», «по той бiк добра i зла» людину Нiцще i називає «надлюдиною».
|
