Реферат з фiлософiї
Дiяльнiсть, практика з точки зору фiлософiї
1. Дiяльнiсть
Дiяльнiсть - форма активного, творчого ставлення людини до
оточуючого свiту та самої себе з метою таких змiн, перетворень, якi б полегшували i прикрашували її життя.
(праця), нетрудову. Залежно вiд прикладання творчостi - продуктивну i непродуктивну (вiдтворення вiдомого).
Дiяльнiсть - спосiб буття людини та суспiльно-iсторичного процесу. Вона характеризується доцiльнiстю, предметнiстю, унiверсальнiстю, творчiстю,
соцiальнiстю. Її внутрiшнiми механiзмами є опредмечування i
розпредмечування. Соцiально-психологiчними моментами дiяльностi є потреби,
мотиви, цiлi, задачi, операцiї, дiї.
Дiяльнiсть - основна умова i спосiб розвитку суспiльства. Вона є основою становлення i розвитку людини. В творчiй дiяльностi людина утверджується як певний тип особистостi. Дiяльнiсть є основою створення культури. В суспiльствi людина знаходить мотиви своєї дiяльностi. Суспiльнi вiдносини орiєнтують дiяльнiсть людей.
Дiяльнiсть людини своєю свобiдною волею втручається в об'єктивну закономiрнiсть буття. І тому можуть виникнути проблеми для людини, її життя, коли порушується ця об'єктивна закономiрнiсть свiту. Суб'єктивний, цiлепокладаючий компонент дiяльностi i об’єктивний змiст властивостей, якостей, структури свiту можуть не спiвпадати, не гармонiзувати. Виникають екологiчнi кризи чи соцiально-економiчнi.
Природнi зв'язки є фундаментальними закономiрностями свiтобудови, саме їх людина порушує в процесi дiяльностi. Очевидно не можна порушувати i закономiрностей (фундаментальних) суспiльства в процесi революцiйноїдiяльностi. Не можна знищувати, руйнувати суспiльство до самих основ, "руйнувати продуктивнi сили", всi суспiльнi вiдносини, культуру, мораль, духовнiсть. В цьому величезний недолiк був марксистсько-ленiнської соцiалiстичної революцiї в Росiї у 1917 роцi, коли були знищенi самi основи людського iснування.
п.).
"Людська дiяльнiсть завжди постає як багатоступiнчасте, асимптотичне зняття невiдповiдностей мiж бажаним, iдеальним i реальним свiтом людського iснування. Оскiльки саме дiяльнiсть спричинила власне виникнення людини, є субстанцiєю та способом її iснування й, нарештi формою, виявом та рушiєм людського буття в iсторiї..."[1]
. Бiльш точнiше праця як особливий вид дiяльностi є причиною виникнення людини, субстанцiєю її iснування, оскiльки дiяльнiсть занадто унiверсальна, загальна категорiя, що означає будь-яке активне ставлення до дiйсностi Праця – конкретна дiяльнiсть, яка має метою змiну оточуючого, його перетворення, вiдчутний продуктивний результат, створення засобiв виробництва та їх використання. Тому не випадково в "Капiталi" Маркс аналiзує працю, її роль в економiчному життi людини й в цiлому суспiльному життi, а не дiяльнiсть. І Енгельс доводить про роль працi в становленнi людини, а не дiяльностi.
кожна дiяльнiсть праця.
2 Практика
Практика є одним iз видiв дiяльностi. І визначається вона як матерiальна, чуттєво-предметна, цiлепокладаюча дiяльнiсть людини з метою освоєнняматерiального перетворення природи суспiльств i самої себе. Практика - основа i рушiйна сила суспiльства i пiзнання. Практика включає в себе всi види чуттєво-предметної дiяльностi людини - виробничу, пiзнавальну, полiтичну, соцiальну, педагогiчну, художньо-мистецьку, адмiнiстративну тощо. Практика - сукупна дiяльнiсть людини i людства. І тут вона виступає як досвiд.
Життя людини завжди практичне, бо має справу з предметними дiями, матерiально-вiдчутними результатами дiяльностi.
Практика - фундаментальна категорiя марксистської фiлософiї, марксистського свiтогляду. Завдяки прийнятiй практицi як основи свiтогляду марксизм зумiв вiддiлити себе вiд минулих форм матерiалiзму i вiд iдеалiзму.
характеру в марксизмi.
теоретичний розум i практичний розум. Перший пiзнає те, що є, другий - те, що повинно бути. Рiкет (баденська школа) ототожнює практичну фiлософiю з етикою.
З розвитком науки, технiки, їх безпосереднiм використанням в матерiальному виробництвi, побутi людини iдеалiсти стали практику ототожнювати з утилiтарною дiяльнiстю. "Фiлософiя життя" Дiльтея критикуючи рацiоналiзм стверджує, що життя кожного iндивiда творить саме iз себе свiй власний свiт. Гуссерль розумiє пiд практикою сукупнiсть свiдомих дiй, спрямованих на змiну речей i перетворення соцiального життя.
Прагматизм ототожнює практику з поведiнкою людини, тiлесною корисливою дiяльнiстю. Істиною вважають те, що приносить користi суб'єкту дiяльностi.
Екзистенцiалiзм як аналiтика людського iснування виходить з того, що людина спiввiднесена зi свiтом, її iснування є "буттям у свiтi", для якого
характерно турбота, користуванням рiзними предметами, яке i є, за
Хайдеггером, практикою. Рiч виявляє себе у вiдношеннi до людини, її потреб,
цiлей. Уречевлення вiдношень мiж людьми Хайдеггер бачить в самiй сутностi практики, її соцiальному смислi.
Сутнiсть практики виявляється у спiввiдношеннi з теорiєю. Практика – предметно-чуттєва матерiальна дiяльнiсть. Теорiя – iдеальна дiяльнiсть, вона не має як практика безпосередньої взаємодiї з матерiальними предметами. Практика - основа всiх iнших форм життєдiяльностi людини. Щоб їсти, пити, мати житло i одяг людина приречена активно ставитись до дiйсностi, обробляти її та переробляти вiдповiдно до своїх потреб, в першу чергу матерiальних.
Практично корисливе вiдношення до природи, з метою створення матерiальних благ здiйснюється через працю, матерiальне виробництво. Праця - дiяльнiсть людей (чи груп людей) в матерiальнiй або духовнiй формах. Практика - чуттєво-предметна, матерiальна дiяльнiсть. Праця входить в економiку як систему виробництва, обмiну, споживання, що забезпечує матерiальнi потреби.
Як процес змiни перетворення природи, олюднення її практика людини створює свiт культури. Практика - взаємодiя об'єктивного i суб'єктивного, матерiального та iдеального.
Практика людини обмежена соцiально-iсторично (вона залежить вiд знань, технiки, технологiї i бiологiї (органи чуття людини обмеженi). Сенсорний досвiд суб'єкта завжди обмежений. Людина нiколи повнiстю не знає сутностi речей, їх властивостей, багато явищ є неповторнi. Існує суперечнiсть мiж конечним обсягом мозку i безконечнiстю Всесвiту, невичерпнiстю матерiї. Все це також обмежує практику. На практику впливають клiмат, середовище, свiтогляд, ширина i глибина знань.
Виробнича практика обробляє i змiнює природнi речi, явища, процеси, створюючи засоби працi, продукти життєдiяльностi. Суспiльно-полiтична практика змiнює суспiльство. Експеримент змiнює природнi i штучнi речi, явища, процеси з метою їх пiзнання. Виховна i навчальна практика змiнює i формує людину.
Використана лiтература.
1. Пилюшенко В. Л., Шкрябак И. В. Методология и организация научного исследования. — К., 2001.
3. Творче, практичне i критичне мислення / Вiдповiд. ред. С. П. Щерба. — Житомир, 1997.
4. Чуйко В. Чотири методологiї фiлософiї науки: особливостi та сфери застосування // Фiлософська думка. — 2000. — № 1. — С. 3-26.
5. Фролов И. Т. Гносеологические проблемы моделирования. — М.: Наука, 1961.
6. Босенко В. А. Актуальные проблемы диалектического материализма. — К., 1983.
Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973.
[1]
Бойченко І. К. Фiлософiя iсторiї. Пiдручник. – Київ “Знання”, 2000, с. 120
|
