Єднiсть рiзноманiтного. Загальний зв'язок
Єднiсть рiзноманiтного. Загальний зв'язок
Вступ
Людина в навколишньому рiзноманiттi свiту завжди була схильна шукати щось загальне, що поєднує рiзнi явища й речi. Для одних людей єднiсть навколишнього свiту ґрунтувалося на матерiальному, для iнших - на духовному початку. Єднiсть це могло бути субстратним, структурним, функцiональним i т. д. Але, незважаючи на варiативнiсть пiдходiв, iдея єдностi проходить через всi етапи пiзнання миру людством.
єдностi миру ми виявляємо й в античних натурфiлософiв, якi за основу єдностi приймали яку-небудь речовинну першооснову й намагалися з'ясувати процеси виникнення й знищення речей у єдинiй першоосновi. Фiлософи мiркують про "архе" (пiдстава, першопричина, принцип), уважаючи, що "апейрон" (безмежна, невизначена матерiя) - основа свiтобудови. Античний розум спробував зрозумiти хаос через космос. По Гераклiтовi, властивостi речей вiдноснi, тому що природа речей проявляється лише у взаємодiях з iншими речами. У космосi (абсолютне) всi явища, i всi речi (вiдносне) єдинi. А вища мудрiсть полягає в тому, щоб, прислухаючись до природи, зрозумiти, що все єдино. Для Гераклiта єднiсть навколишнього свiту пояснюється не тiльки тим, що вогонь (як "ясновельможне, найтонше повiтря") - основа всього, але й тим, що єдино сам свiтовий процес, у результатi чого виникає гармонiя всього.
Для прихильникiв атомiзму як форми матерiалiстичного погляду на фiзичний мир все iснуюче походить iз багато чого (атоми - основа єдностi природи). У стоїкiв основа єдностi - Логос i безперервне середовище (пневма). Фiлософiя елеатiв затверджувала iдеальну єднiсть (суще як безумовно єдине). Вл. Соловйов, високо оцiнюючи погляди Зенона писав: "І попереднi фiлософи не могли обходитися без мiркувань, без дiалектики, але в них це був елемент другорядний. Зенон уживав винятково дiалектичний спосiб". Однак його дiалектика зверталася на заперечення зовнiшнього буття. У Сократа ж Вл. Соловйов бачить "спосiб позитивної дiалектики", оскiльки Сократ уважає, що "повинне бути щось безумовне, загальне, об'єктивне, для всiх обов'язкове".
Вогонь, повiтря, вода й земля утворять, по Емпедоклу, живий континуум, що стає, i Емпедокл затверджує єднiсть як потяг усього iснуючий друг до друга (любов як протилежнiсть розбрату). Прагнення Емпедокла до унiверсального синтезу було високо оцiнене Гегелем. Для Анаксагора "хаос" (як сум'яття всiх речей) є матерiальна множиннiсть, але саме хаос несе в собi можливiсть єдностi (космос як гармонiчне цiле). Пiфагорiйцi ж розумiли єднiсть у змiстi кiлькiсної гармонiї.
На думку Вл. Соловйова, фiлософiя виникає тодi, коли ворожнеча розриває людське спiвтовариство. Тому батькiвщиною фiлософiї росiйський фiлософ уважав Древню Індiю, де поява фiлософiї бути ознаменовано нечуваним висновком: "усе їсти єдинi", тобто "всi особливостi й подiли суть видозмiни однiєї загальної сутностi". Виявляється, таким чином, "вовлеченiсть людини у всеєднiсть iснуючого".
розвинених форм дiйсностi. Вони зберiгаються, але пронизанi прагненням до єдностi, i "... множиннiсть iстот не є множиннiсть безумовно окремих одиниць, а лише множиннiсть елементiв однiєї органiчної системи, обумовленої iстотною єднiстю їхнього загального початку...". Разом з тим варто визнати, "що немає й не може бути нi чистої єдностi, нi чистої множинностi, що все, що є, є необхiдно i єдине, i багато чого".
1. Багато чого й одне
У сучасних умовах, на новому етапi розвитку мiждержавних вiдносин, цивiлiзацiї в цiлому, прiоритетного значення набувають загальнолюдськi проблеми й цiнностi. Існуючий рiвень взаємодiї суспiльства iз природою, мiжнацiональнi зв'язки, соцiальне життя ставлять такi питання, рiшення яких вимагає якiсних перетворень у свiтоглядi людей, у науцi, у фiлософiї. Загострилася необхiднiсть охопити все важливi сфери людського буття, вiдбити їхньому динамiку, осягти їх у взаємозв'язку й органiчнiй єдностi. Такий пiдхiд пiд силу саме дiалектичному методу пiзнання.
Багатогранна сфера духовного. Явища й речi постiйно мiняються, множачи це рiзноманiття.
"... загальне не може бути вiдтворено нi в логiку, нi в математику на основi якої-небудь теоретико-множинної моделi його. Основнi труднощi виникають при цьому зi своєрiдної недостатностi самого поняття безлiчi для вiдображення властивостей загального".
Дiалектиковi подiбностi (спiльностi) i розходжень (рiзноманiття) вiдбиває принцип єдностi рiзноманiтного, що орiєнтує на дослiдження об'єкта у всiй сукупностi, у всiй його своєрiдностi. Мир у цiлому є єднiсть рiзноманiтного, i будь-який об'єкт (як конкретне) - це єднiсть рiзноманiття.
Вiдносини єдностi, як i вiдносини розходжень, - самi найпоширенiшi. Поняття єднiсть означає насамперед спiльнiсть, безперервнiсть, системнiсть. Воно вiдбиває наявнiсть взаємозумовленостi, цiлiсностi. Це система взаємодiй, внутрiшньо стiйка у своїх змiнах. Однак єднiсть аж нiяк не виключає розходжень. Поняття рiзноманiття означає не тiльки особливостi просторових i тимчасових характеристик об'єктiв, але й служить вираженням конкретностi наявного буття цих об'єктiв. Рiзноманiття випереджає нескiнченне, воно є складнiсть, рiзнорiднiсть.. Найбiльш глибока єднiсть - це єднiсть сутностей, що формується на базi системного рiзноманiття.
Принцип єдностi рiзноманiтного як би поєднує iншi дiалектичнi принципи, що обумовлює його винятково важливе методологiчне значення. Із цього принципу виходять при дослiдженнi, у першу чергу системному, рiзноманiтних природних процесiв (зв'язок мiкро - , макро - , i мегамира). Його враховує людина при вивченнi власного буття (наприклад, об'єктивної необхiдностi багатоукладної економiки суспiльства, рiзноманiття форм власностi); суспiльної свiдомостi (плюралiзму думок, розмаїтостi iдей, поглядiв, концепцiй). Не менш важливий цей принцип при аналiзi мислення й пiзнання.
Оскiльки будь-який пiзнавальний процес здiйснюється через переривання безперервного, вiн пов'язаний з розмежуванням (рiзноякiснiсть) або ототожненням об'єктiв i їхнiм найменуванням. Розмовна мова, використовуючи тi або iншi поняття, класифiкує явища, об'єкти або їхнi властивостi. Вiн закрiплює це розмежування або ототожнення в назвах. У цьому планi будь-яке поняття є єднiсть рiзноманiтного, оскiльки фiксує те загальне, що властиве класу об'єктiв.
Емпiричнi закони виражають iнварiантнiсть певних вiдносин у сферi дiйсностi. Зрозумiло, це база пiзнання, але не iснує однозначних залежностей мiж емпiричним i теоретичним у пiзнаннi. Науковi теорiї, що формуються в мисленнi дослiдникiв, не виявляються простою логiчною трансформацiєю експериментальних результатiв. Це продукт бiльше складної дiяльностi людського розуму, i певну роль у нiй грає попереднє припущення ( принцип-припущення), тобто порiвняння, вiдбiр i координацiя вихiдних даних.
йде об'єднання всього рiзноманiття почуттєвих даних, одержуваних дослiдником вiд явищ i об'єктiв дiйсного миру. Будучи й натуралiстом, i фiлософом, І. Кант, iмовiрно, краще iнших бачив конструктивну роль фiлософських категорiй i в становленнi теоретичних концепцiй, i в синтезi нового знання. Однак конкретнi механiзми здiйснення категорiями дiалектики творчої функцiї в пiзнаннi дотепер залишилися недостатньо розробленими.
Стiйкiсть понятiйним сiткам i єднiсть кожному реальному стилю мислення, якщо такий формується й здобуває певний конкретно-iсторичний характер, надає домiнуючий, вiдносно твердий каркас фiлософських категорiй. Будь-який категорiальний каркас виражає певну специфiку суб'єктивного образа невичерпного, що вiчно змiнюється миру. Принцип єдностi рiзноманiтного дiє як запропалий регулятив становлення категорiальних структур. Вiн припускає спiвiснування рiзних категорiальних каркасiв навiть в одному понятiйному полi, спiвiснування навiть альтернативних моделей цiлiсних понятiйних систем. Таким чином, немає нiчого протиприродного в можливостi спiвiснування рiзних концепцiй самої дiалектики. Бiльше того, варто пiдкреслити, що варiативнiсть дiалектичних поглядiв необхiдна для бiльше продуктивного розвитку, наприклад, природничо-наукового знання, оскiльки забезпечує бiльшу волю дослiдницького мислення. І тут нiяк не можна минути фiлософiю Гегеля.
"Науки логiки". Говорячи про єднiсть "одного" i "багато чого", Гегель вiдзначає: "Древнє виречення говорить, що одне є багато чого й, особливо, що багато чого є одне" ". На його думку, "вiдштовхування переходить у притягання, багато хто "однi" - у єдине "одне". Одне - це iнобуття того, що ми називаємо багато чого. "Одне" визначене як вийшло за свої межi i як єднiсть..."Одне - це єднiсть рiзноманiтного, це система, що може "само розщеплюватися" на елементи".
Принцип єдностi рiзноманiтного - це вихiдний принцип дiалектики. Вiн у найбiльш загальнiй формi виражає складнiсть i варiативнiсть навколишньої нас реальностi, є основою й головним керiвництвом до її наукового аналiзу. Однак орiєнтуючись тiльки на нього, ми не можемо пояснити всю складну сукупнiсть мiнливих явищ. Дiалектичний пiдхiд спонукує здiйснювати подальше дослiдження явищ iз урахуванням iнших принципiв, що конкретизують вихiдний.
Говорячи про ключовi категорiї понятiйної структури дiалектики, необхiдно пiдкреслити особливе значення поняття взаємодiя. Це одне з найглибших i багатих за змiстом понять дiалектики, а принцип взаємодiї виражає суть дiалектичного пiдходу до дiйсностi. Дослiдник, приступаючи до вивчення тiєї або iншої сукупностi реальних об'єктiв, зiштовхується з їхньою багатограннiстю, роздiленням. Його цiкавить "взаємна дiя" об'єктiв один на одного. Саме пiзнання дiйсностi являє собою процес взаємодiї об'єкта й суб'єкта. Властивостi речей виявляються в результатi саме взаємодiй.
Взаємодiя матерiальних систем об'єктивно, унiверсально й надзвичайно багатогранно, його можна назвати способом буття всього сущого. Воно - ключ до розумiння саморуху матерiальних об'єктiв. Реальнi взаємодiї, здiйснюючись у рiзних формах, визначають стан, тобто якiснi, кiлькiснi й iншi характеристики, самого наявного буття конкретних матерiальних систем. Усе характеризується рiзними внутрiшнiми й зовнiшнiми взаємодiями, причому взаємодiють об'єкти, що мають загальну природу, загальнi елементи.
"взаємодiя" ще до кiнця не розкритi. Вона дозволяє зрозумiти матерiю як субстанцiю, тридцятилiтнiй суть буття, розiбратися в його просторово-тимчасових формах, виявити саморозвиток матерiальних систем, аж до самих елементарних рiвнiв структурної органiзацiї матерiї, коли з'ясовується, що в основi фiзичного миру лежать чотири фундаментальних види взаємодiй: гравiтацiйнi (керуючи рухом планет i галактик), електромагнiтне, сильне (ядерне) i слабке.
Дiалектика, затверджуючи невичерпну складнiсть навколишньої людини реальностi, спонукує його розглядати будь-яку подiю, будь-яку рiч як процес. Взаємодiяти можуть, як мiнiмум, два об'єкти, але всякий реальний процес - це переплетення великої кiлькостi взаємодiючих сторiн, сил, устремлiнь.
Взаємодiя мiнливо, i його змiнний характер - складова частина циклiчностi природних процесiв.
Взаємодiя може проявлятися у виглядi пульсуючої, динамiчної системи вiдносин, що змiнюються, мiж взаємозалежними матерiальними об'єктами. Категорiя вiдношення формувалася в ходi вивчення рiзноманiтних об'єктивно iснуючих вiдносин мiж реальними об'єктами. Вона вiдбиває спосiб буття об'єктiв, той тип взаємодiй мiж ними, у результатi яких виявляються тi або iншi особливостi цих об'єктiв. У певному вiдношеннi можуть перебувати тiльки тi сторони дiйсностi, якi зв'язанi мiж собою яким-небудь загальним процесом. Сутнiсть вiдносини - у взаємозалежностi об'єктiв. У розумiннi концепцiї часу, наприклад, часовий порядок обумовлюється матерiальними взаємодiями i їхнiми властивостями. І час, i простiр можна розглядати як особливi вiдносини мiж матерiальними об'єктами. Простiр у цьому випадку є спiвiснування, структурнiсть, мiсце розташування об'єктiв, а час - тривалiсть, послiдовнiсть змiни станiв, руху.
2. Спiввiдношення змiни, руху, розвитку
Дiалектиковi можна розглядати як метод вивчення миру, що обґрунтовує варiативнiсть взаємодiй матерiальних систем i постiйнi їхнi змiни. Вона прагне виявити основу цих змiн, механiзм їхнього формування, можливу спрямованiсть i способи прогнозування "розгорнення" дослiджуваних змiн.
Проблема спiввiдношення понять "розвиток" , "рух" , "змiна" досить детально обговорювалася у фiлософськiй лiтературi, i проте якого-небудь єдиного пiдходу поки не вироблено. Видiляються наступнi основнi точки зору на спiввiдношення зазначених понять:
1) рух - це поняття бiльше широке, чим розвиток. Розвиток можна трактувати як окремий випадок руху, як особливий вид змiни;
2) iнодi розвиток розглядається як щось бiльше загальне, бiльше фундаментальне, чим рух;
3) деякi автори затверджують, що поняття руху й тирi, i вже поняття розвитку;
4) категорiї руху й розвитку збiгаються. Із цього робиться висновок, що вiдзначенi позицiї в основному не виходять за межi "простого, протиставлення категорiй руху й розвитку один одному". Цi категорiї варто розумiти як вiдображення самої дiйсностi, а як елемент їхньої єдностi - поняття змiни.
У реальнiй дiйсностi об'єктивнi рух i розвиток матерiальних систем взаємозалежнi, нерозривнi, органiчно злитi. їхнi фiлософськi категорiї, що вiдбивають, "рух" i "розвиток" - гранично широкi й однаково загальнi поняття вони невиведенi друг iз друга й не збiгаються один з одним.
багатогранний, вiн мiстить у собi рiзнi змiни. Маючи справу з конкретним реальним процесом, ми пiзнаємо його не одноактне, не вiдразу виявляючи всiєї його особливостi, його специфiку. Пiзнання - це теж процес, i здiйснюється вiн поетапно, схiдчасто. Виявлення змiн - це як би перший щабель. Змiна має мiсце, якщо з'явилося щось нове, тобто те, чого не було в об'єкта в попереднiй момент, або ж зникло те, що було.
Змiна - це будь-який перехiд одного стану в iншу, цю наявнiсть розходжень, неоднаковостi. Змiни можуть торкатися структури, функцiї, властивостi, форму, змiст, сутнiсть об'єктiв. Вони можуть бути кiлькiсними, якiсними й т. д. Змiни настiльки ж рiзноманiтнi, як рiзноманiтний сам мир. Дiалектичний пiдхiд до дiйсностi конкретизується тут у принципi вiдносностi змiн.
змiн якiсної визначеностi. Рух бiльш повно вiдбиває процесуальнiсть миру, а оскiльки воно може бути представлено спiвiснуванням рiзних видiв змiн, виникає необхiднiсть класифiкацiї форм руху. Рух об'єктивно, воно завжди рух реальних систем, що здiйснюється в рiзноманiттi конкретних форм. Причому можна вести мову й про рух суб'єктивної реальностi. Таким чином, дiалектика виступає тут як сама загальна теорiя руху й конкретизується в принципi невичерпностi (iнодi говорять: абсолютностi) руху. Цей принцип припускає подальшу деталiзацiю рiзноманiття навколишнього нас миру.
Рух i спокiй (рiвновагу) часто розглядають як полярнi категорiї, де спокiй є сталiсть, збереження об'єкта, його тотожнiсть самому собi. Вiдзначимо, що в бiльше загальному планi рух - це синтез спокою й змiни, єднiсть стiйкостi й мiнливостi. Природознавство, зокрема фiзика, довгий час будував свої узагальнення на припущеннi (принцип-припущення), що в приблизно однакових обставинах будуть вiдбуватися подiбнi подiї. При такому пiдходi до реальностi виникла iлюзiя, що все в цьому свiтi пiддається контролю з боку людини. Однак сьогоднi дослiдники визнають, що немає можливостi повнiстю контролювати як природнi явища, так i соцiальнi процеси. Нерiвнiсть природи означає можливiсть унiкальних подiй, їй властива нестабiльнiсть, мiнливiсть. Це фундаментальна характеристика природи. Матерiальний свiт розкривається як щось рiзноманiтне, i визнання цього варто включити в пiдставу сучасного наукового пiзнання, а це зажадає побудови нових його моделей.
Вираженням загальностi руху є його абсолютнiсть, але рух, як спосiб iснування матерiї, не тiльки абсолютно, але й вiдносно, ця єднiсть абсолютного й вiдносного. Воно абсолютно, тому що немає що не рухається, що не змiнюється матерiї. Рух вiдносно, тому що здiйснюється через конкретнi види змiн конкретних матерiальних систем, реалiзується в конкретних умовах i фiксується також стосовно чого-небудь конкретному - (зв'язкам, станам, властивостям матерiальних систем).
Поняття абсолютне i вiдносного мають сенс тiльки у взаємозв'язку один з одним. Вони визначають i припускають один одного. Як неможливо вiдносне без абсолютного, так i абсолютне без вiдносного. Пiзнання руху, виявлення його характеристик можливi лише через вивчення конкретних форм руху матерiї. Причому класифiкацiї форм руху, вiдбиваючи певний рiвень знань людей про свiт, самi виявляються вiдносними й минущими.
Категорiя розвиток вiдбиває наступний щабель у пiзнаннi реального процесу, новий рiвень поглиблення в його сутнiсть. Тут виявляється цiлiснiсть процесу, його необоротнiсть. Таким чином, розвиток - це така спрямована сукупнiсть змiн, що характеризується необоротнiстю, цiлiснiстю, структурнiстю. Розвиток - це не простий потiк необоротних змiн, це система структурних, якiсних перетворень. Це такий вид змiн, що мiстить у собi вдосконалювання (органiзмiв, дiяльностi людей i т. д.).
розвитку придбало характер очевидностi, бiльше того, дiалектиковi стали визначати як науку про найбiльш загальнi закони розвитку всього. Однак тут необхiдно зробити наступнi зауваження. По-перше, вiдомiсть дiалектики тiльки до вчення про розвиток є грубим спрощенням. Принцип розвитку аж нiяк не найважливiший принцип дiалектичного методу. Ми змушенi пiдкреслювати це, оскiльки бiльша частина лiтератури по фiлософiї, що випускалася в країнi десятилiттями, вiльно або мимоволi мiстила це, на наш погляд, спрощення проблеми. По-друге, розвиток не можна пiдганяти тiльки пiд заперечення заперечення. Це аж нiяк не поступальний рух. По-третє, "боротьба протилежностей" є приватний, "крайовий" випадок взаємодiї.
Лiтература
1. Фурман О.Є, Ливанова Г. С. Круговорот й прогрес у розвитку матерiальних систем. - К., 2002
3. Динник М. Л. Нарис iсторiї фiлософiї класичної Грецiї. - К.,1999
4. Костюк B. В. Кiлькiсно-якiснi змiни i їхня специфiка - К., 2002
|
