План
Вступ
1. Проблема спiввiдношення мови та мислення. Вчення про внутрiшню форму слова О. Потебнi
2. Розбiжностi у поглядах Г. Г. Шпета та О. О. Потебнi як послiдовникiв Гумбольдта
Висновки
Вступ
Лiнгвiстична концепцiя українського фiлософа О. О. Потебнi розроблена ним у рiчищi дiяльнiстного розумiння природи мови. спираючись на iсторичну генезу мови i мислення, вiн створює вчення про внутрiшню форму слова,
в якому стверджує, що кожне слово за своєю структурою є сукупнiстю членованих звукiв, внутрiшньої форми та значення (змiсту). Сама ж внутрiшня форма, пов’язана з найближчим етимологiчним значенням слова, є вiдношенням змiсту думки до свiдомостi, тобто уявленням
, значення якого полягає в тому, що воно об’єктивує чуттєвий образ, сприяючи його усвiдомленню людиною. Одним з фундаментальних положень концепцiї Потебнi є iдея про те, що мова являє собою особливу форму людської дiяльностi; при цьому увагу наголошено на її евристичнiй функцiї, коли мова є засобом не вираження готової думки, а створення її, вона не вiдображення усталеного свiтоспоглядання, а дiяльнiсть, яка його створює.
1. Проблема спiввiдношення мови та мислення. Вчення про внутрiшню форму слова О. Потебнi
Розв’язуючи проблему спiввiдношення мови i мислення, фiлософ вказує, що мiж ними iснує безумовний зв’язок та взаємозалежнiсть, але нiяк не тотожнiсть. Мова є лише однiєю з форм мислення, яка з’являється лише на певнiй i досить пiзнiй стадiї його розвитку, постаючи як перехiд вiд несвiдомого до усвiдомлення. Власне мислення виникає разом зi здатнiстю розкладати сприйняття на двi частини, а саме: "вiддiляти носiя дiї вiд самої дiї i поєднувати їх одне з одним". При цьому слово постає як i засiб усвiдомлення єдностi i загальностi чуттєвого образу, i засiб його розкладання, i акт самоусвiдомлення людини. Таким чином, мова виявляє себе як засiб членування, диференцiацiї та систематизацiї первинного хаотичного стану мислення, що iснує у виглядi маси незв’язних вражень. Крiм того, простiр мови не збiгається повнiстю з простором мислення. Якщо на "серединi" людського розвитку думка справдi пов’язана зi словом, то "на початку" вона, на думку фiлософа, "ще не доросла" до нього, а на високiй стадiї абстрагувань - "залишає" мову через її приналежнiсть до "чуттєвостi". Тобто Потебня доходить висновку, що мова як форма думки передбачає попереднi та наступнi свої форми - до слова i вище за нього.
яне-я нетотожнiсть розумiння взагалi: "розумiння у значеннi тотожностi думки у того, хто говорить, i його слухача є такою ж iлюзiєю, як i та, через яку ми приймаємо власнi вiдчуття за зовнiшнi предмети".
Проясняючи проблему спiввiдношення мови i мовлення, Потебня зазначає, що дiйсне життя слова можливе лише у мовленнi. Розвиваючи iдеї В. фон Гумбольдта, вiн синтезує його визначення мови як дiяльностi i свiтоспоглядання: "свiт людства в кожен певний момент є суб’єктивним... вiн є змiною свiтоспоглядань". Розгортаючи положення про розрiзнення образного i поняттєвого типiв мислення, Потебня вказує, що розвиток мови вiдбувається завдяки постiйнiй змiнi поетичного i прозаїчного мислення i їх взаємодiї як головних форм думки.
Розглядаючи процес розвитку слова, Потебня дослiджує процес змiн його складових елементiв, зосереджуючи увагу на змiнюваностi мовного та позамовного мисленнєвого змiсту, тобто уявлення (означувального) та значення (означуваного). Кожен випадок застосування слова до певних нових ознак, що мiстяться в значеннi слова поза уявленням (а значення є сукупнiстю ознак, що мiстяться в образi, збiльшує його змiст, що призводить до невiдповiдностi мiж уявленням i значенням слова. Таким чином, значення є рухливiшим за уявлення, що не означає пасивностi останнього, оскiльки вказана можливiсть розширення значення зумовлена особливостями символiчної природи слова, натомiсть уявлення, що iснує як вказiвка на чуттєвий образ, в єдностi з ним складає судження - головну форму мислення.
Слово, на думку Потебнi, є засобом створення понять, оскiльки бере участь у процесi "розкладення чуттєвого образу" на окремi судження, що початково iснує у поєднаннi понять. Поняття ж є не одиничним "актом думки, але цiлим їх рядом", i приймаючи до уваги невичерпнiсть ознак у кожному iз сприйняттiв, Потебня вважає поняття "нiколи не замкненим цiлим". Тому слово має можливiсть виражати i чуттєвий образ, i поняття.
2. Розбiжностi у поглядах Г. Г. Шпета та О. О. Потебнi як послiдовникiв Гумбольдта
Торкаючись питання розбiжностей у поглядах на поняття внутрiшньої форми слова у Г. Г. Шпета i О. О. Потебнi, треба зазначити, що у даному дослiдженнi проблеми за основу береться саме гумбольдтiвське поняття
Гумбольдт у роботi "Про розрiзнення будови людських мов." зосереджує увагу на розумiннi мови як цiлiсної системи, в якiй нiщо не може виникати без наявностi єдиного
. Ця внутрiшня форма являє собою "постiйне".
Незважаючи на спiвпадiння у назвi основних понять у Потебнi i у Шпета, їх точки зору у цьому питаннi кардинально вiдрiзняються. Потебня пiд цим поняттям розумiє "способи представлення позамовного змiсту" в мовi, тобто мовного значення, i як вiдношення змiсту думки до свiдомостi. На противагу йому Шпет, аналiзуючи вчення про мову Гумбольдта, у роботi "Внутрiшня форма слова", намагається створити фiлософсько-лiнгвiстичну концепцiю, яка була б позбавлена "психологiзму", який є принциповою складовою мовної теорiї Потебнi. Поняття внутрiшньої форми у Шпета використовується для виявлення i класифiкацiї рiзних форм i типiв мисленнєвих актiв, при цьому увага акцентується на логiчних формах мислення, що не є темою даного дослiдження.
На думку Потебнi, завдяки сприйняттям у процесi взаємодiї зi свiтом у людини виникає сума уявлень, що вiдображають рiзнi ознаки явищ. І щоб будь-яке отримане таким чином знання було доступним у спiлкуваннi з iншими, людина видiляє зi всiєї сукупностi одну найважливiшу ознаку, яка утворюватиме найближче етимологiчне значення слова. Воно є об’єктивним за змiстом складає внутрiшню форму слова, яка i уможливлює виникнення взаєморозумiння мiж людьми.
Ця думка знаходиться у вiдповiдностi з поглядами П. Флоренського, який вважав етимологiї первинною iнформацiєю про предмет, що знаходить втiлення в iменi
. "Первинне" iм’я пов’язане з сутнiстю речi, - енергiйно. Флоренський пiдтверджує зв’язок слова як iменi предмета, його назви, з сутнiстю цього предмета - через посередництво енергiй.
Тому концепцiя слова Потебнi, який розвиває iдеї про мову Гумбольдта, контекстуально (органiчно) вбудована у структуру дослiдження даного питання i дозволяє розкрити особливостi процесу творення слова також i з об’єктивних позицiй психологiчної природи людини. Якщо Гумбольдт вказує, що мова є основним способом мислення i пiзнання: "Мова є органом, створюючим думку... ", то Потебня переглядає роль мови як сили, що творить i формує думку. У роботi "Думка i мова" вiн акцентує дiяльно-творчий вимiр мови, зазначаючи, що мова є засобом не виражати вже готову думку, а створювати її, що вона - не вiдображення усталеного свiтогляду людини, але створююча його дiяльнiсть.
Висновки
знаку, здiйснити аналiз мовних знакiв в єдностi семантичного, прагматичного та синтаксичного аспектiв та показати, як у мовному знаку-символi вiдбувається дiалектична єднiсть суб’єктивного та об’єктивного, iндивiдуального (особистого) та соцiального (народного), несвiдомого та свiдомостi, чуттєвого та рацiонального, як в єдностi мовного та мисленнєвого змiсту реалiзується єднiсть форми та змiсту. Тим самим Потебнi вдалося всебiчно розкрити єднальний смисл символiчного пiзнання.
"мова як дiяльнiсть" - є лише частиною теми "мова як енергiя". У першому випадку онтологiчний (як метафiзичний) вимiр залишається поза розглядом, мову розглядають як рiзновид людської дiяльностi (концепцiї Гумбольдта та Потебнi обґрунтовують насамперед суспiльну природу мовного феномену).
|
