Нацiональний технiчний унiверситет України
«Київський полiтехнiчний iнститут»
Кафедра iнформацiйно-телекомунiкацiйних мереж
Реферат
з фiлософiї
На тему: «Боротьба шкiл Стародавнього
Китаю
»
Виконала:
Студентка 2 курсу
Групи ТІ-71
Томаш Леся
План
Вступ. Зародження фiлософiї в Стародавньому Китаї
Основнi школи давньокитайської фiлософiї
Конфуцiй. Конфуцiанство
Моїзм
Школа iмен
Даосизм
Джерела
Першi зародки фiлософських iдей починають проявлятися ще в надрах мiфологiчного осмислення дiйсностi. У Стародавньому Китаї мiфологiя була розвинена слабо. Стародавнi китайцi були для цього дуже практичними людьми. Однак все таки прояви фiлософського характеру зустрiчаються вже у «П’ятикнижжi».
Фiлософiя в Китаї виникає в кiнцi III перiоду в iсторiї Стародавнього Китаю i одержує свiй найвищий розквiт в наступний перiод Чжаньго. Цей перiод «держав та царств, що змагаються» був також тим, що часто називають «золотим столiттям китайської фiлософiї». На раннiх етапах розвитку фiлософської думки на першому планi поставало позбавлене iндивiдуальностi, узагальнене уявлення про свiт, проте з часом все бiльше починають придiляти увагу проблемам людини, її життю.
При цьому в бiльшостi шкiл переважала практична фiлософiя, пов'язана з проблемами житейської мудростi, моральностi, управлiння. Це майже цiлком вiдноситься до конфуцiанства, моїзму, легiзму, погляди вчень яких були або слабкi, або запозиченi з iнших шкiл, наприклад з даосизму – самої фiлософiчної з шести шкiл старокитайської фiлософiї.
Основнi школи давньоїкитайської фiлософiї
Історiя Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неолiту) на шiсть перiодiв:
* Шан-Інь (18-12 ст. до н. е.);
* Чжоу – Схiдне Чжоу – Лего (тобто «окремi держави»);
* Чжоу – Схiдне Чжоу – Чжаньго (тобто «держави, що б'ються»);
* iмперiя Цинь (221-206 р. до н. е.);
* Хань (кiнець 3 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.).
Фiлософських шкiл в Стародавньому Китаї було так багото, що самi китайцi говорять про них як про «сто шкiл». Пiзнiше в «Історичних записках» Сима Цяня (2-1ст. до н. е.) наводиться перша класифiкацiя шкiл Стародавньього Китаю. Там названо шiсть головних шкiл:
· «прихильники вчення про iнь i ян»( натурфiлософи);
· «школа служивих людей» (конфуцiанство);
· «школа номiналiстiв», «школа iмен» (софiсти);
· «школа законникiв» (легiстiв);
· «школа прихильникiв вчення про дао i де» (даосизм).
Школа Інь-Ян
Перша — «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфiлософiв
. Вона одержала свою назву вiд принципiв Інь i Ян, якi в китайськiй думцi вважаються двома головними принципами космологiї. Інь — жiноче начало, Ян — чоловiче. Як вважають китайцi, всi космiчнi явища є результат взаємодiї i комбiнацiй Інь i Ян.
Інь i Ян одночасно є i протилежними, i взаємозв’язаними, вони обидва протистоять один одному i доповнюють один одного. Теорiя Інь та Ян є своєрiдною iнтерпретацiєю матерiалiстичного принципу єдностi та боротьби протилежностей в основi всiх проявiв навколишнього свiту.
Взаємовiдношення Інь—Ян були зображенi у формi монади (ТАЙ ЦЗІ ТУ), на котрiй бiлий колiр вiдображає Ян, а чорний –Інь, протилежнiсть i взаємозв’язок втiлюються у кривiй лiнiї, а здатнiсть трансмутацiї один одного показана «точками – зародками» одного початку в другом.
:
· Протилежнiсть Інь та Ян проявляється головним чином в здатностi протистояти i контролювати один одного. Саме протистояння пiдтримує певний фiзiологiчний баланс, вiд якого багато чого залежить(наприклад, самопочуття людини);
· Взаємозалежнiсть полягає в тiсному зв’язку двох початкiв: без одного не можу iснувати iншого, i навпаки;
· Інь та Ян постiйно пiдтримують один одного, а не знаходяться у фiксованому станi;
· Нескiнченна подiльнiсть Інь та Ян, адже будь-якi прояви навколишнього середовища можуть бути нескiнченно подiленi на саме цi два початки.
. У захiднiй лiтературi ця школа вiдома як конфуцiанська, але iєроглiф жу
дослiвно означає «освiчена людина», «вчена». Таким чином, захiдна назва частково вводить в оману, бо впускає те значення, що послiдовники цiєї школи є не тiльки мислителями, але i вченими. Вони, перш за все, були вчителями стародавньої класики i тим самим, спадкоємцями стародавнього культурного надбання. Конфуцiй, поза сумнiвом, є лiдируючою фiгурою цiєї школи, i з повним правом може вважатися її засновником. Проте, термiн жу не тiльки позначає «конфуцiанський» або «конфуцiанець», але має i бiльш широкий сенс.
не звертали уваги и поводили себе гiдно, вiдрiзнялись прямотою, вчилися, щоб вдосконалюватися, уникали людей с грубими висловлюваннями и негарними манерами, уникали безладу. Ідеалiзуючи стародавнiсть, Конфуцiй рацiоналiзує и вчення про моральнiсть, думаючи, що вiн, воскрешаючи старе, створює нове. В уявленнях про небо i духiв Конфуцiй слiдував традицiям. Пiднебесся для нього — вища сила. Воно стежить за справедливiстю на землi, стоїть на вартi соцiальної нерiвностi.
Конфуцiанська етика опирається на такi поняття, як «взаємнiсть», «золота середина » i «людинолюбiв», складаючи в цiлому «правильний шлях», якому повинен був слiдувати кожнiй, хто бажає жити в згодi сам з собою, з iншими людьми i самим свiтом, що означає — жити щасливо. Тобто суть конфуцiанства полягала в такому: нероби iншим так, як не хочеш, що робили з тобою.
Все населення країни цi фiлософи подiлили на 4 категорiї (свого роду, вiддалений прообраз каст iндуїстiв):
1. Люди, що володiють мудрiстю з народження;
2. Люди, якi можуть придбати мудрiсть;
4. Люди, що насилу осягають учення;
5. Народ, який не в змозi навчитися мудростi або придбати знання.
«Виправлення iмен» («чжень мiн»)
— кульмiнацiя конфуцiанського культу минулого. Кун Фу-цзи визнавав, що «все тече», i “час бiжить не зупиняючись». И тим бiльше треба пiклується про те, щоб в суспiльствi все залишалося незмiнним. Тому конфуцiанське виправлення iмен означало насправдi не приведення суспiльної свiдомостi у вiдповiднiсть з суспiльним буттям, що змiнюється, а спробу привести речi у вiдповiднiсть з їх минулим значенням.
Пiсля смертi Конфуцiя його школа розпалася на вiсiм напрямiв, серед яких особливо яскравими є Мен-цзи та Сюнь-цзи.
Мен-цзи та Сюнь-цзи
Учень онука Конфуцiя,
, ще бiльш пiдсилив вчення про пiднебесся як безособову об'єктивну необхiднiсть долi, що стоїть на вартi добра. Нове у нього полягало в тому, що вiн побачив найбiльш адекватне вiддзеркалення волi пiднебесся у волi народу. Пiзнання доброї природи прирiвнюється Мен-цзи до пiзнання пiднебесся. Немає кращого служiння пiднебессю, чим вiдкриття в своїй душi початку добра i справедливостi. Учивши про природну рiвнiсть людей, Мен-цзи, проте, виправдовував їх соцiальну нерiвнiсть потребами розподiлу працi.
Інший конфуцiанець, Сюнь-цзи
, ставив у центр уваги проблеми людини i суспiльства. Його картина всесвiту – основа його етико-полiтичного вчення. Вiн позбавляв небо всiляких надприродних якостей. Усе у природi вiдбувається за законами самої природи. З постiйностi явищ природи Сюнь-цзи робить два важливi висновки. По-перше, нiщо не є таким, що «походить вiд духу». Те, що люди думають, що речi походять вiд духу, пояснюється тим, що вони бачать лише результат процесу, а не сам процес, вони не бачать, що здiйснюється всерединi. Не уявляючи собi цих невидимих внутрiшнiх змiн, людина пов'язує явнi змiни з дiяльнiстю духу або самого неба. Другий висновок стосується волi пiднебесся. Постiйнiсть неба, будучи зiставленою з непостiйнiстю суспiльного життя, говорить про те, що пiднебесся не впливає i не може впливати на те, що вiдбувається з людьми.
Варто вiдзначити, що Сюнь-цзи на вiдмiну вiд Мен-цзи вчив, що людина вiд природи зла. Отже, як бачимо, навiть в одному напрямку фiлософської течiї вже є протистояння думок.
конфуцiанства. Матерiалiстичнi ж моменти свiтогляду Сюнь-цзи були забутi.
Моїзм
Третя школа — «мо цзя», або моїстська школа.
Вона вiдрiзнялася згуртованою органiзацiєю i суворою дисциплiною пiд керiвництвом Мо-цзи. Її послiдовники дiйсно самi називали себе монетами.
школа була чiтко побудованою воєнiзованою органiзацiєю, що неухильно виконувала накази її голови (членами в бiльшостi були, вихiдцi з прошарку бродячих воїнiв).
Пiсля смертi Мо-цзи школа розпалася на три угруповання—Сянфу-ши, Сянлi-ши, Денлiн-ши, по прiзвищах їх вождiв, кожна з яких вiдкидала приналежнiсть до Мо-цзи двох iнших. У дiяльностi школи, не дивлячись на її нетривалiсть, видiляються два етапи — раннiй, коли Моїзм володiв певним релiгiйним забарвленням, i пiзнiй, коли вiн повнiстю вiд нього звiльнився.
. Небо «бажає, щоб люди допомагали один одному, щоб сильнi допомагали слабкому, щоб люди вчили один одного, щоб той, хто знає, вчив незнаючого, дiлили б майно один одного. Пiднебесся також бажає, щоб верхи проявили стараннiсть в управлiннi країною, щоб в Пiднебеснiй панував порядок, а низи були стараннi у справах».
Отже, небо у них здатне “бажати” i “не бажати”, воно володiє волею. Бiльш того, пiднебесся нагороджує i карає, i той, хто спонукає людей до зла, неодмiнно понесе покарання.
Моисты отрицали конфуцианское предопределение. Небо ничего конкретно не предопределяет. Люди свободны. Небо только желает, чтобы люди любили друг друга.
У своїй позитивнiй програмi моїзм вимагав лише змiни методiв управлiння, не зачiпав класових стосункiв.
Моїсти вiдносилися до традицiї критично, вибираючи звiдти лише добре, хороше. Вони висмiювали конфуцiанцiв, що прирiвнюючих чесноту дотриманню старизнi, де було багато зла. Не фетишизували вони i закон. Закон — пiдручний засiб управлiння, закони повиннi погоджуватися з волею неба, тобто служити загальнiй любовi.
Моїсти — переконанi противники вiйни. Вони проти вирiшення полiтичних суперечок мiж державами вiйськовими засобами. Воля неба вимагає, щоб держави любили один одного.
Моїстське вчення про знання демократичне. Джерело знання — народ, його трудова, практична дiяльнiсть. Знання народа — крiтерiй iстини. Знання повиннi мати практичну цiннiсть, служити народовi. Велике значення моїсти надавали вмiнню вести мiркування, логiцi.
Мо-цзи був глибоко переконаний в iстинностi свого вчення, саме як мiркування. Вiн говорив, що спроби iнших шкiл спростувати його роздуми — це все одно, що спроба розбити камiнь яйцем. Можна перебити всi яйця в Пiднебеснiй, але камiнь не зруйнується.
Четверта школа — «мiн цзя», або «школа iмен». Її послiдовникiв
цiкавили вiдмiнностi i зв'язок мiж тим, що вони називали «iменами» i «фактами». головними представниками школи були Хуй Ши (4 ст. до н. е.) i Гунсунь Лун (4-3 ст. до н. е.).
подiбний i рiзний» (хе тун i).
Виходячи з того, що «вся пiтьма речей i схожа, i рiзна», Хуй Ши ввiв поняття "Велике єдине", яке "настiльки велике, що не має нiчого зовнi", i "мале єдине", яке "настiльки мало, що не має нiчого усерединi". Однак до нашого часу працi Хуй Ши не збереглись, залишились лише окремi вислови.
На вiдмiну вiд Хуй Ши, трактат Гунсунь Луна, що носить його iм'я, зберiгся до наших днiв. Гунсунь Лун намагався побудувати «логiко-семантичну» теорию, поєднуючи логiку и граматику, котра покликана, «виправив iмена и реалiї, перетворити Пiднебесну». Проголошений ще Конфуцiєм iдеал однозначної вiдповiдностi «iмен» i «реалiй» зумовив появу знаменитої тези Гунсунь Луна: «Бiлий кiнь не є кiнь».
Подiбно до Пiднебесся, правитель не може бути «великодушний» до людей: Небо допускає стихiйнi лиха, правитель не обходиться без вживання покарань. Йому належить бути «безтурботним» i «замкнутим в собi», але одночасно «авторитетно-самовладним» i «просвiтленим» вiдносно законодоцiльної вiдповiдностi «iмен» i «реалiй».
У конфуцiанськiй концепцiї «виправлення iмен» вiдповiдно порядку речей, в моїстськiй, орiєнтованiй на науку систематицi термiнологiчних дефiнiцiй i в пов'язаних з судовою практикою, — методологiчних побудовах легiзма, в даоськiй теорiї знакового релятивiзму i словесної невимовностi iстини. Сама ж школа имен акумулювала у вченнях своїх представникiв протологiчну i "семiотичну" проблематику.
Легiстська школа
Ієроглiф фа означає «правило», «закон». Школа бере початок вiд державних дiячiв, що затверджували, що хороше управлiння повинне бути засновано на затвердженому кодексi законiв, а не на тих етичних нормах, про якi говорили вченi.
Шан Ян — це законник-практик. Що пiднiсся в серединi 4 ст до н. е. в царствi Цинь як радник правителя цього царства. Шан Ян провiв реформи, що увiйшли до iсторiї як «реформ Шан Яна». Була введена приватна власнiсть на орнi землi. В областi управлiння затвердилася система кругової поруки i взаємних доноси.
Якщо ранiше можна було управляти людьми, виходячи з чеснот, то тепер «необхiдно перш за все мати закони покарання». Шан Ян вiдповiдає конфуцiанцям: «…Той, хто йде наперекiр старовинi, не обов'язково заслуговує на засудження», i «щоб принести користь державi, не обов'язково наслiдувати старовинi», адже «мудрий творить закони, а дурний обмежений ними; обдарований змiнює ритуал, а нiкчемний зв'язаний ритуалом».
Шан Ян заявляв, що «доброта i члюдинолюбiє —мати провини», що дiйсна чеснота «веде своє походження вiд покарання» i що до такої чесноти можна прийти лише «шляхом страт i примирення справедливостi з насильством» Щоб можна було наводити лад ще до того, як спалахнуть безлади необхiдно:
3) жорстоко карати за дрiбнi злочини (наприклад, людина, що упустила по дорозi вуглинку, що горiла, карається смертю), тодi великим нiзвiдки буде взятися;
4) роз'єднувати людей взаємною пiдозрiлiстю, стеженням i доносами. Лише так, стверджував Шан Ян, може скластися «країна, де народ боїться державних законiв i слухняний до вiйни», де «народ пiде на смерть за правителя».
Перiод Цинь — єдиний перiод в iсторiї Китаю, коли була перервана традицiя.
Даосизм
як «сила», яка прихована в будь-якiй одиничнiй речi. Ця фiлософська течiя пiзнiше здобула назву даосизм. Її засновником вважається старокитайський фiлософ Лао-цзи.
На противагу iдеалiстам, що розглядали небо як сферу божественного розуму, прихильники Лао Цзи затверджували, що закону Дао пiдкоряється не тiльки земля, але i небо. У вченнi Лао Цзи знайшли своє вiддзеркалення атомiстичнi уявлення про будову миру. Вiн вважав, що всi речi складаються з найдрiбнiших неподiльних частинок – ци. А Дао (шлях) – основний закон буття, вiчна змiна миру, незалежна нi вiд волi богiв, нi вiд зусиль людей. Тому люди повиннi пiдкорятися природному ходу подiй, їх доля – не твориться сама, тобто пасивна. Свiй iдеал Лао Цзи виражав в заклику до злиття з природою i повернення до минулого, мальованого їм в iдилiчних тонах.
Даосизм був представлений великою кiлькiстю сект, частково релiгiйного вчення, що значно розходилися в трактуваннi. На бiльшiсть сект сильний вплив чинив буддизм. П'ять заповiдей даосизму повнiстю повторюють заповiдi для мирян в буддизмi. В список 10 чеснот разом з такими, як виконання обрядiв, дотримання синового боргу, розведення тварин i рослин, входили також близькi до буддизму вимоги терпiння, любовi, боротьби проти злих дiянь, освiта дурнiв.
Ця школа була однiєю з найпродуктивнiших шкiл по вiдношенню до воєнних iдей.
Висновки
Історiя становлення i розвитку фiлософiї нерозривно пов'язана з класовою боротьбою в суспiльствi, яка i вiдображає цю боротьбу. Протистояння фiлософських iдей вiдображало боротьбу рiзних класiв в суспiльствi, боротьбу мiж силами прогресу i реакцiєю, що чiплялися за все, що старе освячувало авторитетом традицiї, непорушнiсть i вiчнiсть свого панування. Зрештою зiткнення поглядiв i точок зору виливалися в боротьбу двох основних напрямiв у фiлософiї - матерiалiстичного i iдеалiстичного
досягнень китайських думок V-III ст. до н. е. в областi вивчення мислення i процесу пiзнання, але вершиною досягнення китайської фiлософiї в областi гносеологiї i логiки аж до кiнця XIX ст. Також погляди законникiв и конфуцiанцiв щодо правителя и традицiй дуже вiдрiзнялися. Легiзм був побудований на вiдношеннях суспiльства та закону. Даоси найбiльше прихилялися до вiйскових справ,нiж iншi.
Джерела
1. Фiлософiя. Навчальний посiбник для студентiв вузiв/ Авторський колектив пiд керiвництвом д-ра фiл. наук, проф. Ю. В. Осiчнюка, д-ра соцiологiї, проф. В. С. Зубова. -К.: Фiрма «Фiта», 1994
2. «Философский энциклопедический словарь» М.: «Советская энциклопедия» 1989 год.
3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорiя:ФiлософiяКитаю
4. http://www.mystic-chel.ru/~ancient-china/the-confucianism.htm
5. http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi1.html#2. 3
6. Энциклопедия Кольера
| 
