i фiлософ, родоначальник одного з основних напрямкiв сучасної фiлосоiї – феноменологiї. Завдяки викладацькiй дiяльностi та багатьом працям зробив великий вплив на фiлософiю Германiї та багатьох iнших країн. Перша його книга Philosophic der Arithmetik («Фiлософiя арифметики») була написана в 1891 роцi. Основнi працi: «Логiчнi дослiдження» (1900), стаття «Фiлософiя як строга наука» (1911), «Формальна i трансцедентальна логiка» (1929), «Картезiанськi роздуми» (1931), «Криза європейських наук та трансцедентальна феноменологiя» (1936). Гуссерль виступав з iдеєю «фiлософiї як строгої науки», яку була покликана втiлювати створена ним феноменологiя. Основний пафос його був такий: «Слiд вiдродити фiлософiю в сучасному, науковому виглядi. Фiлософiя iснує не для природничонаукових цiлей (не заради науки), i не для мудростi (в тому числi полiтики) – її предмет є iстиною заради iстини, якою б вона не була!». Доповiдь «Криза європейського людства i фiлософiя», яка була прочитана у Вiднi в травнi 1935 року, була безпосереднiм початком роботи над останньою працею Гуссерля «Криза європейських наук i трансцедентальна феноменологiя» (в якiй, доречi, була дещо переглянута його фiлософська система, в нiй з`являються поняття iсторii та поняття життєвого свiту, який є нiби амбiвалентим витоком як наших теоретичних iнтересiв так i наших практичних дiй). Гуссерль ставив питання про витоки та шляхи подолання кризи, яка спiткала Європу, але проблеми, викладенi ним в доповiдi, виходили за рамки тiльки полiтичної сфери: наприклад, питання про сутнiсть фiлософiї i конкретних наук, про iсторичний характер i про розвиток людської свiдомостi, питання про закорiненiсть «унiверсального наукового розуму» в оточуючому життєвому свiтi i про змiстову структуру цього життєвого свiту. Незадоволенiсть iсторичною долею захiдноєвропейської культури явно простежується в працi Гуссерля, який вважав роковою помилкою трансформацiю давньогрецької епiстеми до математизацiї знання в Новий час, яка сталася в iсторiї. Гуссерль вбачає кризу сучасної науки саме в забуттi життєвого свiту. Завдання фiлософiї в цьому сенсi – повернути освiчену людину на її грунт, тобто в той життєвий свiт, який є основою всiх її розумних дiй. Гуссерль стверджує, що криза європейського iснування – це не невiдворотна доля, вона стає зрозумiлою i прозорою на фонi телеологiї європейської iсторiї, яка вiдкривається фiлософiєю. За Гуссерлем, щоб зрозумiти протиприроднiсть сучасного кризису, потрiбно випрацювати поняття Європи як iсторичної телеологiї безкiнечної мети розуму, потрiбно також показати як європейський свiт був народжений iз iдеї розуму, тобто iз духа фiлософiї. Фiлософ подає нам два можливих варiанти виходу з кризи європейського iснування: або вiдчудження рацiонального життєвого сенсу, ненависть до духа i впадання в варварство, або ж вiдродження Європи в дусi фiлософiї завдяки остаточно долаючому натуралiзм героїзму розуму. Чому ж Гуссерль вважає, що в кризi знаходяться саме науки i саме європейськi? Криза, про яку пише Гуссерль, означає передусiм кризу всiєї культури, яка споконвiчно пов`язана з iдеєю європейської науки, котра вiдповiдальна за формування в Давнiй Грецiї цiлком нового типу людини, яка живе за принципами розуму i орiєнтується на рiшення безкiнечних задач. Наука для Гуссерля означає в цьому сенсi не ту чи iншу конкретну науку i навiть не їх сукупнiсть, але саме iдею науки, «науковостi». Остання сама є особливою формою практики, тобто практичного життя людини. Як наука так i повсякденне життя людини мають, за Гуссерлем, одне i те саме джерело - життєвий свiт. Разом iз тим, в процесi iсторiї захiдноєвропейської культури наука настiльки вiддаляється вiд життєвого свiту, що стає протилежнiстю повсякденностi. Корiнь цього протиставлення науки i життя Гуссерль вбачає в свого роду фальсифiкацiї iдеї грецької науки. Ця фальсифiкацiя вiдбувається в Новий час, коли наука починає апелювати не до речей, якi оточують людини, а до моделей цих речей, якi досягаються шляхом математизацiї нашого життєвого свiту. Звiдси стає зрозумiло, що криза науки як iдеї науковостi, котра дала в грецькому свiтi народження зовсiм особливiй (фiлософськiй) формi життя людини, свiдчить про кризу всiєї європейської культури, яка губить той iдеал людини, що лежав у самих витокiв захiдноєвропейської свiдомостi. З точки зору феноменологiї, подолати кризу захiдноєвропейської культури означає подолати розрив мiж життям та розумом. В цьому i полягає iстинна i гранична задача сучасного фiлософа, оскiльки вiн є так званим «функцiонером людства».
|
