очевидно, всi твори Платона (бiльшiсть з них написана в формi дiалогу). Повне їх зiбрання нараховує 36 праць, роздiлених на дев`ять тетралогiй, якi наочно демонструють розвиток фiлософiї Платона. Дiалог Платона поняття (поняття про прекрасне) разом iз своїм спiврозмовником, вказує, якi визначення слiд приймати за iстиннi, розбиває аргументи супротивника, вiдновлюючи спроби, нi одна з яких його не задовольняє, i врештi-решт залишає питання вiдкритим (завершується дiалог висновком Сократа, що «прекрасне – це складно»). Ця невизначенiсть основного висновку лишається тут, як i в усiх раннiх сократичних дiалогах. Але очевидно, що Платон чим далi, тим бiльше переконується у думцi про необхiднiсть пояснювати рiзноманiття i чуттєвого свiту, i областi розумових уявлень за допомогою твердо встановлених i непорушних категорiй, якi тiльки й дають можливiсть осмислити плутанину реального людського життя. «Гiппiй Бiльший» весь присвячений вiдмежуванню естетичної областi вiд всiх iнших областей людської свiдомостi. Але в ньому ми знаходимо також те, що джерело прекрасного розглядається тут вже не просто як захоплення, яке даровано богами, Платон намагається розкрити його фiлософський змiст. Прекрасне в цьому дiалозi розглядається з точки зору «сутностi», а це далi стане центральним поняттям усiєї платонiвської фiлософiї. До того ж тут вперше вживається iнший, суто платонiвський термiн – «iдея». І, нарештi, прекрасне тлумачиться як сенс, або пiдвалини, сутностi. Отже, в дiалозi зображена зустрiч Сократа iз знаменитим софiстом Гiппiєм, який славився своїми рiзноманiтними знаннями в рiзних галузях, i подається характеристика останнього як людини надто самовпевненої, пихатої та балакучої, але яка перемагає неосвiчених людей всезнайством та своїми блискучими промовами. Гiппiй створив цiлу промову про прекраснi заняття, що i дало Сократу привiд поставити питання про те, що є саме прекрасне, а не просто про окремi прекраснi предмети. Реальна постановка питання така: якщо справедливi вчинки передбачають справедливiсть взагалi, а мудрi – мудрiсть взагалi i, отже, справедливiсть є чимось i мудрiсть є чимось, то ж i всi прекраснi предмети передбачають прекрасне взагалi, тобто прекрасне також є чимось. Саме про це прекрасне взагалi ставить своє питання Сократ. Але Сократ виступає не вiд себе, вiн говорить вiд iменi «однiєї людини», «не витонченої, грубуватої, дуже докучливої» i також задає Гiппiю питання вiд нiбито себе, наївного простака, який лестить спiврозмовнику i просить його навчити як йому, неосвiченому Сократу, вiдповiдати на питання тiєї «однiєї людини». Таке приховання пiд маскою невiдомого i ейрона одночасно дозволяло Сократу бiльш гостро ставити питання i бiльш в`їдливо висмiювати Гiппiя. Сократ i Гiппiй приходять до висновку, що власне прекрасне, яке, приєднуючись до будь-якого предмету або живої iстоти, робить його прекрасним, є не якийсь окремий предмет (наприклад, прекрасна дiвчина, прекрасна кобилиця або прекрасний глечик), але особливого роду спiльна iдея: якщо прилучитись до неї, все стає прекрасним. Цю iдею не слiд, одначе, розумiти фiзично (до чого схильний Гiппiй). Далi Гiппiй намагається встановити iдею прекрасного, виходячи з того, що, за його думкою, в справжньому сенсi всюди i завжди прекрасно i до чого вiн вiдносить здоров`я, багатство, шану, розкiшнi похорони тощо. Сократу нiчого не варто спростувати i таке визначення прекрасного. Далi спiврозмовники переходять в пошуках визначення прекрасного вже на iншi позицiї, користуючись тепер вже не повсякденним життєвим досвiдом, а абстрактними категорiями. Послiдовно вони спростували також i гiпотези про те, що прекрасне є дещо пiдходяще, якщо розумiти його не фiзично, а категорiально (це не є правильним, бо пiдходяще тiльки змушує предмети здаватися прекрасними, але зовсiм не забезпечує того, щоб цi предмети об`єктивно були такими), що воно є дещо корисне та придатне (але все придатне придатне не для всього, а для чого-небудь конкретного, в той час коли прекрасне – безвiдносне), i врештi-решт, що прекрасне – це зорове та слухове задоволення (бо iснують прекраснi речi, яких не можна звести до цих задоволень). Гiппiй, впевнившись в тому, що подiбного роду суперечки йому мало що дають, оголошує їх балаканиною i марнослiв`ям. Але i Сократ не дає прямого визначення прекрасного. Хоча можна помiтити, що в формальному вiдношеннi це прекрасне тут точно визначено. Воно є «сутнiсть» та «iдея», якi через свiй специфiчний сенс i роблять всi прекраснi речi прекрасними (тобто в цьому дiалозi вже зароджується власна платонiвська термiнологiя). Найбiльше значення дiалогу «Гiппiй Бiльший» в планi iсторiї фiлософої та логiки полягає в тому, що в ньому чiтко формулюється думка, згiдно з якою визначення поняття є визначенням сутностi того предмету, який ми розглядаємо, а сама сутнiсть розумiється як єднiсть в рiзноманiттi його виявiв, як сталiсть, як тотожнiсть в мiнливому рiзноманiттi.
|
