Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості

Виховання у сiм’ї як першооснова розвитку дитини як особистостi Слов’янський Державний педагогiчний iнститут кафедра педагогiки Дипломна робота Виховання у сiм’ї як першооснова розвитку дитини як особистостi. Виконав: студентка 4 курсу 4Уз Фiлологiчного факультету (укр. мова та лiтература) заочного вiддiлення СДПІ Слов’янськ, 2001 (2). ЗМІСТ ВВЕДЕННЯ_________________________________________________ 3 1. 1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ______________________ 6 1. 2. 1. Особливостi виховання єдиної дитини в родинi___________ 16 1. 2. 3. Виховання дитини в неповнiй родинi____________________ 19 Роздiл 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ________ 21 2. 1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ___________________ 21 2. 2. 1. Виховання i потреба в емоцiйному контактi.______________ 28 2. 2. 2. Виховання i потреба сенсу життя.______________________ 28 2. 2. 3. Виховання i потреба досягнення._______________________ 29 2. 3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?_________________________________________________________ 34 Роздiл 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.____ 39 ВИСНОВОК_______________________________________________ 51 ДОДАТОК (матерiали АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв (з притулку)) ВВЕДЕННЯ робота, єдина для всiх i в той же час своєрiдна i неповторна у кожнiй родинi, - це витвiр людини. залежить моральна вiдповiдальнiсть за людину, за його майбутнє. Кожна мить тiєї роботи, що називається вихованням, - це витвiр майбутнього i погляд у майбутнє. Виховання дiтей - це вiддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матерi i матерi до батька, любов'ю батька i матерi до людей, глибокою вiрою в гiднiсть i красу людини. Прекраснi дiти виростають у тих родинах, де мати i батько люблять один одного i разом з тим люблять i поважають людей. Людина криком сповiщає свiт про своє народження, потiм починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово вiдкриває свiт, пiзнає його розумом i серцем. Вiн бачить матiр, посмiхається їй i його перша незрозумiла думка, якщо тiльки можна її назвати думкою, - це вiдчуття того, що мати (а потiм i батько) iснують для його радостi, для його щастя. Людина пiднiмається на ноги, бачить квiтку i метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву iграшку - i мама, i папа радiють, коли вiн, син, радiє... Чим далi, тим бiльше вступає в дiю закономiрнiсть: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тiльки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальнi, пiдвищенi вимоги до життя i майже усяка вiдсутнiсть вимог до себе. Гармонiчне виховання особистостi можливо тiльки при тiй умовi, коли до потреб - першому, елементарному i навiть у якiйсь мерi примiтивному побуднику людських учинкiв, людського поводження - приєднується бiльш сильний, бiльш тонкий, бiльш мудрий побудник - борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в iм'я загального блага. Дiти, почавши своє життя цiлком безпомiчними iстотами, так багато одержують вiд батькiв, що останнi природно породжують у них почуття подяки, любовi i свого роду гордостi своїми батьком i матiр'ю. Не тiльки сам по собi вiдхiд, допомога, турбота батькiв, але й участь, i ласка їх грають у цьому роль. Дiти, що рано осиротiли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пiзнiше, у зрiлi роки, почувають гiркоту, тугу вiд вiдсутностi в їх спогадах пам'ятi про батькiвську ласку, сiмейнi радощi, невипробуванi синiвськi почуття i т. п. Навпаки, тi, що випробували щастя, що мали гарне сiмейне життям, згадують, що вони, дiтьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, вмiлим i т. п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дiйсностi мати зовсiм не була красунею, а батько був не бiльш як недурною людиною. Ця iлюзiя дитинства свiдчить про потребу цього вiку, що виявляється притiм дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усiх дорожче, усiлякi якостi, якi їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить i поважає їхнiх батькiв. Мета цiєї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини, стосовно до нашої країни. "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодiтну? Багатопоколiнну? Родину, де виховується дитина-iнвалiд? Чи може бути, змiни останнього часу привели до того, що "нетиповою" стала так звана нормальна родина: чоловi-дружина-дiти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини? Данi проблеми є предметом дослiдження в цiй роботi. У роботi докладно проаналiзованi стихiйнi i цiлеспрямованi впливи дорослих членiв родини на дитину, типовi помилки батькiв. Вперше пiддається системному аналiзу таке соцiально-педагогiчне явище, як “домашнє виховання”, що вiдроджується в нових соцiально-економiчних умовах; проаналiзованi етапи його розвитку, мету, змiст i досвiд пiдготовки фахiвцiв в iсторичнiй ретроспективi; визначенi вимоги до сучасного домашнього педагога i його пiдготовцi в сучаснiй Українi. Домашнє виховання - новий напрямок у сучаснiй освiтнiй системi, ще недостатньо дослiджене; у цiй областi ведуться пошуки найбiльш ефективних форм його здiйснення, накопичується досвiд. У роботi не ставиться мета розкрити виховання соцiальних навичок спiлкування дитини, включення його в iншi, крiм сiмейного, спiвтовариства. Запропонований матерiал буде цiкавий студентам педагогiчних навчальних закладiв, викладачам, батькам i усiм, кого цiкавлять проблеми родини i виховання дитини. Дана проблема цiлком не розроблена, зокрема, такi аспекти, як нетипова родина, i все це вимагає бiльш пильної уваги з боку педагогiв, батькiв, вихователiв. У практичнiй частинi роботи запропонований матерiал дiяльностi Астраханського обласного соцiально-реабiлiтацiйного центру для дiтей i пiдлiткiв (iз притулком) у системi реабiлiтацiї дезадаптованих дiтей. Роздiл 1 РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ Родина, з позицiї соцiологiв, являє собою малу соцiальну групу, засновану на шлюбному союзi i кревному спорiдненнi, члени якої пов'язанi спiльнiстю побуту, взаємною допомогою, моральною вiдповiдальнiстю. Цей найдавнiший iнститут людського суспiльства пройшов складний шлях розвитку: вiд родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сiмейних вiдносин. Закордоннi соцiологи розглядають родину як соцiальний iнститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сiмейних вiдносин: шлюбом, батькiвством i спорiдненням, при вiдсутностi одного з показникiв використовується поняття “сiмейна група”. Слово “шлюб” походить вiд росiйського слова “брать”. Сiмейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбнi вiдносини, зареєстрованi державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивiльними; освiтленi релiгiєю - церковними. Шлюб - явище iсторичне, вiн пройшов визначенi стадiї свого розвитку - вiд полiгамiї до одношлюбностi. Урбанiзацiя змiнила уклад i ритм життя, що спричинило за собою змiну у сiмейних вiдносинах. Мiська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орiєнтована на самостiйнiсть i незалежнiсть, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На змiну патрiархальнiй родинi прийшла подружня.[1] Слабка соцiальна захищенiсть, матерiальнi труднощi, випробовуванi родиною в даний час, привели до скорочення народжуваностi в Українi i формуванню нового типу родини - бездiтної. По типу проживання родина пiдроздiляється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм. в будинку чоловiка i нарiкалася “невiсткою”. Нуклеарний тип шлюбних вiдносин знаходить висвiтлення в прагненнi молодят жити самостiйно, окремо вiд батькiв та iнших родичiв. Такий тип родини називають неолокальним. Для сучасної мiської родини характерним типом сiмейних вiдносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловiки проживають там, де є можливiсть спiльного проживання, у тому числi знiмаючи житло в наймання. Проведене серед молодi соцiологiчне опитування, показало, що молодi люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентiв засуджують такi шлюби, з розумiнням до нього вiдносяться -50,2%, а 16,5% навiть “хотiли б мати таку можливiсть”. Сучаснi шлюби “постарiли”. Середнiй вiк вступаючи до шлюбу за останнi 10 рокiв збiльшився серед жiнок на 2 роки, серед чоловiкiв - на 5 рокiв. Тенденцiя, характерна для захiдних країн, створювати родину, вирiшивши професiйнi, матерiальнi, житловi й iн. проблеми, спостерiгається й у Українi. Шлюби в даний час, як правило, рiзновiковi. Звичайно при цьому один iз членiв шлюбного союзу, частiше старший, бере на себе вiдповiдальнiсть за вирiшення економiчних, господарсько-побутових та iнших проблем. І хоча сiмейнi психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною рiзницю у вiцi чоловiкiв 5-7 рокiв, для сучасних шлюбiв характерна рiзниця в 15-20 рокiв (причому не завжди жiнка є молодшою за чоловiка). Змiна суспiльних вiдносин торкнулося i проблем сучасної родини. У практицi сiмейних вiдносин мають мiсце фiктивнi шлюби. У такiй зареєстрованiй формi шлюб характерний для столицi i великих промислових i культурних центрiв Українi, основою їх стає одержання визначених вигод. Родина - складна багатофункцiональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцiй. Функцiя родини - це спосiб прояву активностi, життєдiяльностi її членiв. До функцiй варто вiднести: економiчну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологiчну, репродуктивну, виховну. Соцiолог А. Г. Харчев вважає репродуктивну функцiю родини головною суспiльною функцiєю, в основi якої лежить iнстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не зводиться до ролi “бiологiчної” фабрики. Виконуючи цю функцiю, родина є вiдповiдальною за фiзичний, психiчний i iнтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрiдним регулятором народжуваностi. В даний час демографи вiдзначають зниження народжуваностi на Українi.[2] Людина здобуває цiннiсть для суспiльства тiльки тодi, коли вона стає особистiстю, i становлення її вимагає цiлеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постiйним i природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, свiтогляд дитини. Тому видiлення виховної функцiї родини як основної має суспiльний сенс. Для кожної людини родина виконує емоцiйну i рекреативну функцiї, що захищають людину вiд стресових i екстремальних ситуацiй. Затишок i тепло домашнього вогнища, реалiзацiя потреби людини в довiрливому й емоцiйному спiлкуваннi, спiвчуття, спiвпереживання, пiдтримка - усе це дозволяє людинi бути бiльш стiйким до умов сучасного неспокiйного життя. Сутнiсть i змiст економiчної функцiї складається у веденнi не тiльки загального господарства, але й в економiчнiй пiдтримцi дiтей та iнших членiв родини в перiод їхньої непрацездатностi. У перiод соцiально-економiчних перетворень у суспiльствi змiнюються й функцiї родини. Ведучої в iсторичному минулому була економiчна функцiя родини, що пiдкоряє собi всi iншi: глава родини - чоловiк - був органiзатором загальної працi, дiти рано включалися в життя дорослих. Економiчна функцiя цiлком визначала виховну i репродуктивну функцiї. В даний час економiчна функцiя родини не вiдмерла, але змiнилася. Найбiльш повно, на мiй погляд, функцiї сучасної родини представленi фiнським педагогом Ю. Хямяляйнен [3] . Видiляючи перiоди формування родини, вiн вiдзначає, що для кожного етапу сiмейних вiдносин характернi визначенi функцiї, що може бути представлено наступною таблицею. Стадiї родини Батькiвськi функцiї 1. Етап формування родини налагодження вiдношеннi з батьками та iншими родичами, що задовольняють обидвi сторони; розподiл часу мiж будинком i роботою; вироблення порядку прийняття рiшень, що задовольняють обидвi сторони; бесiди мiж чоловiками про майбутнє родини II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною Звикання до думки про вагiтнiсть та народження дитини; пiдготовка до материнства i батькiвства, звикання до ролi батька i матерi; звикання до нового життя, пов'язане з появою дитини; створення в родинi атмосфери, сприятливої i для родини, i для дитини; турбота про потреби дитини; розподiл обов'язкiв по будинку i наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батькiв Дитина залежна вiд матерi i починає довiряти їй; поява прихильностей; оволодiння навичками найпростiшої соцi-альної взаємодiї; пристосування до чекань iнших людей; розвиток координацiї рухiв рук та очей; перебування зручного ритму змiни спокою i дiї; оволодiння словами, короткими фразами, мовою Розвиток iнтересiв та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батькiвством) i роздратування з приводу хронiчного недолiку часу для власних потреб: пошук квартири, що вiдповiдає потребам родини; розподiл обов'язкiв та вiдповiдальностi мiж батьками в постiйно мiнливих ситуацiях; пiдтримка сексуальних вiдносин, що задовольняють обох, i бесiди про майбутнiх дiтей; подальший розвиток взаємин у родинi - вiдкритих, що дозволяють дружинам говорити на самi рiзнi теми; розвиток вiдношень з батьками в зв'язку з появою дитини i виконанням ними нової ролi; збереження колишнього кола друзiв i своїх захоплень поза будинком (у залежностi вiд можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сiмейних традицiй, бесiди батькiв про виховання дiтей Подолання протирiччя мiж бажанням бути завжди об'єктом своєї прихильностi i неможливiстю цього; звикання до самостiйностi; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайнiсть пiд час їжi, гiгiєна полових органiв): прояв iнтересу до товаришiв по iграх; прагнення бути як мати та батько Виховати в дiтей iнтерес до наукових i практичних знань; пiдтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родинi (вiдкритiсть, вiдвертiсть); турбота про подружнi вiдносини й особисте життя батькiв; спiвробiтництво з батьками iнших школярiв i поважають; включення в групу однолiткiв, спiльна з ними дiяльнiсть; знайомство з правилами поведiнки i мораллю групи; розширення словникового запасу i розвиток мови, що дозволяють чiтко викладати свої думки: усвiдомлення значення причинно-наслiдкових зв'язкiв i формування наукової картини свiту V. Родина з дитиною старшого шкiльного вiку Передача вiдповiдальностi i волi дiї дитинi в мiру дорослiшання i розвитку його самостiйностi; пiдготовка до нового перiоду життя родини; визначення функцiй родини, розподiл обов'язкiв i подiл вiдповiдальностi мiж членами родини; пiдтримка вiдкритостi у взаєминах мiж рiзними поколiннями в родинi; виховання пiдростаючих дiтей на гiдних зразках, на власному прикладi – дорослої людини, що любить iншу людину, але знаючого мiру батька (дорослої жiнки, дружини, матерi); розумiння i прийняття iндивiдуальностi дитини, довiра i повага до нього як до унiкальної особистостi Позитивне вiдношення до власної статi та фiзiологiчних змiн, що вiдбуваються; прояснення для себе ролi чоловiка i жiнки; вiдчуття приналежностi до свого поколiння; досягнення емоцiйної незалежностi, вiдхiд вiд батькiв; вибiр професiї, прагнення до матерiальної незалежностi; пiдготовка до дружби з однолiтком протилежної статi, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного свiтогляду VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у свiт Вiдрив вiд пiдростаючої дитини, здатнiсть вiдмовитися вiд колишньої влади над ним; впевнення дитинi, що в будь-яких життєвих ситуацiях вона завжди одержить розраду i допомогу пiд батькiвським дахом; створення доброзичливих умов для нових членiв родини, що прийшли в неї через шлюбнi зв'язки; турбота про подружнi вiдносини при новiй структурi родини; спокiйний вступ у нову стадiю шлюбу i пiдготовка до виконання ролi бабусi та дiдуся: створення гарних вiдносин мiж власною родиною i родиною дитини (дружиною); позитивне вiдношення до власної сексуальностi i її задоволення у вiдносинах з партнером; створення власної системи цiнностей, свiтогляду, свого укладу життя; знайомство iз задачами розвитку партнерських вiдношень при формуваннi родини Партнерськi функцiї VII. Родина середнього вiку (“порожнє гнiздо”) Вiдновлення подружнiх вiдносин; пристосування до вiкових фiзiологiчних змiн; творче, радiсне використання великої кiлькостi вiльного часу; змiцнення взаємин з родичами i друзями; входження в роль бабусi (дiдуся) допомогу iнших людей; пiдпорядкування своїх захоплень i справ своєму вiку; пiдготовку до неминучого кiнця життя, знаходження вiри, що допоможе спокiйно дожити роки i спокiйно вмерти Поряд з функцiями, що стосуються розвитку власного сiмейного життя прояв турботи про старих батькiв; допомога їм, якщо це необхiдно, матерiальна i духовна; пiдготовка до остаточного вiдходу батькiв: пiдготовка своїх дiтей до втрати бабусi (дiдуся) Аналiзуючи таблицю, можна зробити висновок, що в рiзнi перiоди становлення i розвитку родини функцiї її членiв змiнюються. “головнiше” i в родинi. Змiнюється сам тип залежностi в родинi людей один вiд одного. Соцiологи говорять про те, що чоловiчi i жiночi ролi зараз тяжiють до симетрiї, змiнюється уява про те, як повиннi поводитися чоловiк i дружина. Соцiолог В. Голофаст вiдзначає наступну тенденцiю розвитку вiдносин у родинi: вiд “iєрархiчної” логiки розходжень мiж статями до логiки iндивiдуальних особливостей i здiбностей, до облiку реального спiввiдношення сiмейних i позасiмейних ролей жiнки, чоловiка i дитини. Автор стверджує, що вiдносна автономiя кожного в родинi, загальне визнання його права на особистi iнтереси скрiплюють родину. Соцiологи вiдзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змiн державного масштабу, наприклад безробiття, рiст цiн i т. д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рiвня. В даний час цi цифри мають тенденцiю до росту. И. Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслiдок рiзних матерiальних i психологiчних труднощiв, пережитих родиною. Невпевненi в собi батьки перестають бути авторитетом i зразком для наслiдування у своїх дiтей. Авторитет матерi мiняється в залежностi вiд сфери її дiяльностi. Пiдлiтки часом виконують непрестижну, неквалiфiковану роботу, але вигiдну в грошовому вiдношеннi, i їхнiй заробiток може наближатися до заробiтку батькiв, чи навiть перевищувати його. Це один з факторiв, що сприяють падiнню авторитету батькiв в очах пiдлiтка. Подiбна тенденцiя не тiльки скорочує виховнi можливостi родини, але i приводить до зниження iнтелектуального потенцiалу суспiльства. Крiм падiння народжуваностi вiдзначається i такий негативний факт в iнститутi родини, як збiльшення числа розлучень. У рядi робiт розглядаються негативнi наслiдки розлучень: погiршення виховання дiтей, збiльшення випадкiв їхнiх психiчних захворювань, алкоголiзм батькiв, руйнування кровно родинних зв'язкiв, погiршення матерiального становища, дисгармонiя вiдтворення населення (Н. Я. Соловйов, В. А. Сисенко та iн.). Вплив розпаду родини на дiтей дошкiльного вiку вивчалося зокрема Т. П. Гавриловою. Вона виявила, що при порушеннi контактiв з батьками у дiтей виникають найбiльш гострi переживання, оскiльки для дитини розпад родини - це ламання стiйкої сiмейної структури, звичних вiдносин з батьками, конфлiкт мiж прихильнiстю до батька i матерi. Розлучення ставить перед дитиною непосильнi для його вiку задачi: орiєнтацiю в новiй рольовiй структурi без її колишньої визначеностi, прийняття нових вiдносин з розлученими батьками. Дiти 2,5 – 3 рокiв реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам'ятi, уваги, розладом сну. Цей висновок пiдтверджується i закордонними дослiдниками: емоцiйне здоров'я дiтей безпосередньо зв'язане з iснуванням постiйно дiючого спiлкування дитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в дитини почуття самотностi, вiдчуття власної неповноцiнностi. 1. 2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 1. 2. 1. Особливостi виховання єдиної дитини в родинi На цей рахунок iснує двi найбiльш розповсюдженi точки зору. Перша: єдина дитина виявляється бiльш емоцiйно стiйкiша, нiж iншi дiти, тому, що не знає хвилювань, пов'язаних iз суперництвом братiв. Друга: єдинiй дитинi приходиться переборювати бiльше труднощiв, чим звичайно, щоб придбати психiчну рiвновагу, тому що йому не дiстає брата чи сестри. Що б там не говорили психологи, життя однiєї - єдиної дитини в родинi нерiдко складається так, що пiдтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощi, однак, не є абсолютно неминучими, i проте зустрiчаються настiльки часто, що було б нерозумно не зважати на них уваги. Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно придiляють їй надмiрну увагу. Коротше, вони занадто пiклуються про неї тiльки тому, що вона у них одна, тодi як насправдi вона всього лише перша. І дiйсно, деякi з нас здатнi спокiйно, зi знанням справи звертатися з первiстком так, як ми тримаємося потiм з наступними дiтьми. Головна причина тут - недосвiдченiсть. Є, однак, й iншi пiдстави. Якщо не торкатися деяких обмежень фiзичного порядку, одних батькiв лякає вiдповiдальнiсть, iншi побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матерiальному становищi, третi, хоча нiколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопцiв, i їм цiлком достатньо одного сина чи однiєї доньки. Деякi перешкоди психiчному розвитку дiтей мають зовсiм визначену назву - тепличнi умови, коли дитину пестять, нiжать, балують, пестять - одним словом, носять на руках. Через надмiрну увагу психiчний розвиток її неминуче сповiльнюється. У результатi надмiрної поблажливостi, якою ми оточуємо її, вона неодмiнно зiткнеться з дуже серйозними труднощами i розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскiльки i вiд iнших людей буде очiкувати уваги, до якої звикла у будинку батькiв. З цiєї ж причини вона занадто серйозно стане вiдноситися i до самої себе. Саме тому, що її власний кругозiр занадто малий, багато дрiб'язкiв покажуться їй занадто великими i значними. У результатi спiлкування з людьми буде для неї набагато скрутнiше, нiж для iнших дiтей. Вона почне уникати контактiв, усамiтнюватися. Їй нiколи не доводилося подiляти з братами чи сестрами батькiвську любов, не говорячи вже про iгри, свою кiмнату, одяг, i їй важко знайти загальну мову з iншими дiтьми i своє мiсце в дитячому спiвтовариствi. Як запобiгти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багато хто з вас. І це вiрно, але якщо деякi особливi проблеми i можна вирiшити подiбним шляхом, то де впевненiсть, що варто народити ще одну дитину, як ми вiдразу ж досягнемо повної адаптацiї першої. У будь-якому випадку потрiбно всiма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагато бiльш важка справа, нiж виховання декiлькох дiтей. Навiть у тому випадку, якщо родина випробує деякi матерiальнi утруднення, не можна обмежуватися однiєю дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька i матерi, зосередженi на цiй дитинi, звичайно перевищують корисну норму. Любов батькiвська в такому випадку вiдрiзняється вiдомою нервознiстю. Хвороба цiєї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, i страх такого нещастя позбавляє батькiв спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану i стає дiйсним деспотом у родинi. Для батькiв дуже важко буває загальмувати свою любов до неї i свої турботи, i волею - неволею вони виховують егоїста. Для розвитку психiки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому вона змогла б вiльно пересуватися. Їй потрiбна внутрiшня i зовнiшня воля, вiльний дiалог з навколишнiм свiтом, щоб їй не пiдтримувала постiйно рука батькiв. Дитинi не обiйтися без забрудненого обличчя, розiрваних штанiв i бiйок. чепурною i видiлятися серед iнших дiтей. Щодо неї будуються честолюбнi плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, iз заклопотанiстю, спостереження. Таке вiдношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостiйну, невпевнену в собi, що переоцiнює себе, дитину. Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родинi, де росте одна дитина: тiльки нiякої винятковостi! З одного боку, тут, як правило, виховуються розумнi потреби й умiння вважатися з нестатками iнших; нi в кого з дiтей немає привiлейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоцiальних рис; бiльше можливостей для спiлкування, турботи про молодший, засвоєння моральних i соцiальних норм i правил гуртожитку; краще можуть формуватися такi моральнi якостi, як чуйнiсть, людянiсть, вiдповiдальнiсть, повага до людей, а також якостi соцiального порядку - здатнiсть до спiлкування, адаптацiї, толерантнiсть. Дiти з таких родин виявляються бiльш пiдготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольовi конфлiкти, пов'язанi з завищеними вимогами однiєї людини до iншої i занижених вимог до себе. Однак процес виховання в багатодiтнiй родинi не менш складний i суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослi досить часто втрачають почуття справедливостi по вiдношенню до дiтей, виявляють до них неоднакову прихильнiсть i увагу. Скривджена дитина завжди гостро вiдчуває дефiцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнiм психологiчним станом для нього стає тривожнiсть, почуття ущербностi та невпевненостi у собi, в iнших - пiдвищена агресивнiсть, неадекватна реакцiя на життєвi ситуацiї. Для старших дiтей у багатодiтнiй родинi характерна категоричнiсть у судженнях, прагнення до лiдерства, керiвництво навiть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соцiалiзацiї дiтей. По-друге, у багатодiтних родинах рiзко збiльшується фiзичне i психiчне навантаження на батькiв, особливо на матiр. Вона має менше вiльного часу i можливостей для виховання дiтей i спiлкування з ними, для прояву уваги до їх iнтересiв. На жаль, дiти з багатодiтних родин частiше стають на соцiально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частiше, нiж дiти з родин iнших типiв. Багатодiтна родина має менше можливостей для задоволення потреб та iнтересiв дитини, якої i так придiляється значно менше часу, нiж в родинi з однiєю дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контекстi рiвень матерiальної забезпеченостi багатодiтної родини має дуже iстотне значення. Монiторинг соцiально - економiчного потенцiалу родин показав, що бiльшiсть багатодiтних родин живе нижче межi бiдностi. 1. 2. 3. Виховання дитини в неповнiй родинi Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сiмейне вогнище. Подiл родини чи розлучення, навiть коли усе вiдбувається найвищою мiрою чемно i поштиво, незмiнно викликає в дiтей психiчний надлам i сильнi переживання. Пiсля розлучення батько регулярно вiдвiдує дитину. В усiх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов i великодушнiсть, розвiд виявиться для дитини ще болiснiше i незрозумiлiше. Крiм того, вона з недовiрою й образою буде дивитися на матiр. Якщо ж батько тримається сухо й вiдчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, i в результатi в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охопленi ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свiдомiсть дитини шкiдливою дурницею, лаючи один одного i пiдриваючи тим самим психологiчну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальнiй родинi. У цей перiод дитина може, скориставшись розколом родини, зiштовхувати батькiв один з одним i витягати нездоровi переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його iнтриги й агресивнiсть згодом можуть навiть викликати їхнє схвалення. Вiдносини дитини з товаришами нерiдко псуються через недоречнi питання, плiтки та її небажання вiдповiдати на розпити про батька. На дитинi, так чи iнакше, вiдбиваються страждання i переживання матерi. Що можна зробити, щоб допомогти дитинi в розбитiй родинi? Пояснити йому, що вiдбулося, причому зробити це просто, нiкого не обвинувачуючи. Допомагати дитинi ставати дорослiшою i самостiйною, щоб у неї не склалася надмiрна i нездорова залежнiсть вiд вас. Одна з найбiльш розповсюджених помилок - надмiрна опiка матерi над сином. Питання про структуру родини - питання дуже важливе, i до нього потрiбно вiдноситися цiлком свiдомо. Якщо батьки люблять своїх дiтей i хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, i свої взаємнi незгоди не доводити до розриву i тим не ставити дiтей у скрутне становище. Роздiл 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 2. 1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ У гарних батькiв виростають гарнi дiти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарнi батьки. Майбутнi батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спецiальну лiтературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнiвно, педагогiчнi i психологiчнi знання необхiднi, але тiльки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батькiв, що нiколи не сумнiваються, завжди впевненi у своїй правотi, завжди точно уявляють, що дитинi потрiбно i що їй можна, якi у кожну мить часу знають, як правильно пiдiйти, i можуть з абсолютною точнiстю передбачати не тiльки поводження власних дiтей у рiзних ситуацiях, але i їхнє подальше життя? Батьки складають перше суспiльне середовище дитини. Особистостi батькiв грають суттєву роль у життi кожної людини. Не випадково, що до батькiв, особливо до матерi, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють вiдносини дитини i батькiв, - це особливi почуття, вiдмiннi вiд iнших емоцiйних зв'язкiв. Специфiка почуттiв, що виникають мiж дiтьми i батьками, визначається головним чином тим, що турбота батькiв необхiдна для пiдтримки самого життя дитини. А нестаток у батькiвськiй любовi – дiйсно життєво необхiдна потреба маленької людської iстоти. Перша й основна задача батькiв – є створення в дитини впевненостi в тому, що її люблять i про неї пiклуються. Нiколи, нi при яких умовах у дитини не повиннi виникати сумнiви у батькiвськiй любовi. Сама природна i сама необхiдна з усiх обов'язкiв батькiв - це ставлення до дитини в будь-якому вiцi любовно й уважно. Психологами доведено, що у трагедiї пiдлiткового алкоголiзму та пiдлiткової наркоманiї часто виннi не люблячи своїх дiтей батьки. Головна вимога до сiмейного виховання - це вимога любовi. Але тут дуже важливо розумiти, що необхiдно не тiльки любити дитини i керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по вiдходу за ним, необхiдно, щоб дитина вiдчувала, була впевнений, що її люблять. Багато батькiв вважають, що нi в якому разi не можна показувати дiтям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеностi, егоїзму. Потрiбно категорично вiдкинути це твердження. Усi цi несприятливi особистiснi риси виникають саме при недолiку любовi, коли створюється деякий емоцiйний дефiцит, коли дитина позбавлена мiцного фундаменту незмiнної батькiвської прихильностi. Вселяння дитинi почуття, що його люблять i про нього пiклуються, не залежить нi вiд часу, що придiляють дiтям батьки, нi вiд того, виховується дитина вдома чи з раннього вiку знаходиться в яслах i дитячому саду. Не пов'язано це i з забезпеченням матерiальних умов, з кiлькiстю вкладених у виховання матерiальних витрат. Бiльш того, не завжди видима дбайливiсть iнших батькiв, численнi заняття, у якi включається з їх iнiцiативи дитина, сприяють досягненню цiєї самої головної виховної мети. Глибокий постiйний психологiчний контакт iз дитиною - це унiверсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступенi може бути рекомендована всiм батькам, контакт необхiдний у вихованнi кожної дитини в будь-якому вiцi. Саме вiдчуття i переживання контакту з батьками дають дiтям можливiсть вiдчути й усвiдомити батькiвську любов, прихильнiсть i турботу. Основа для збереження контакту - щира зацiкавленiсть в усьому, що вiдбувається в життi дитини, зацiкавленiсть до його дитячих, нехай самим дрiб'язковим i наївним, проблемам, бажання зрозумiти, бажання спостерiгати за всiма змiнами, що вiдбуваються в душi та свiдомостi зростаючої людини. Цiлком природно, що конкретнi форми i прояви цього контакту широко варiюють, у залежностi вiд вiку й iндивiдуальностi дитини. Але корисно замислитись i над загальними закономiрностями психологiчного контакту мiж дiтьми i батьками в родинi. Контакт нiколи не може виникнути сам собою, його потрiбно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозумiння, емоцiйний контакт мiж дiтьми i батьками, мається на увазi деякий дiалог, взаємодiя дитини i дорослого. Дiалог. Головне у встановленнi дiалогу - це спiльний потяг до загальної мети, спiльне бачення ситуацiй, спiльнiсть у напрямку дiй. Мова йде не про обов'язковий збiг поглядiв i оцiнок. Найчастiше точка зору дорослих i дiтей рiзна, що цiлком природно при розходженнях досвiду. Однак першорядне значення має сам факт спiльної спрямованостi до вирiшенню проблем. Дитина завжди повинна розумiти, якими цiлями керується батько в спiлкуваннi з ним. Дитина, навiть у найменшому вiцi, повинна ставати не об'єктом виховних впливiв, а союзником у загальному сiмейному життi, навiть її творцем. Саме тодi, коли дитина бере участь у загальному життi родини, роздiляючи всi її цiлi та плани, зникає звичне виховання, поступаючись мiсцем справжньому дiалогу. Досягти цього в повсякденному сiмейному спiлкуваннi з дитиною дуже важко. Звичайно стихiйно виникаюча позицiя дорослого - це позицiя «над» дитиною. Дорослий має силу, досвiд, незалежнiсть – дитина фiзично слабша, недосвiдчена, цiлком залежна. Всупереч цього батькам необхiдно постiйно прагнути до встановлення рiвностi. власних досягненнях, власному вдосконаленнi. Вимога рiвностi позицiй у дiалозi спирається на той незаперечний факт, що дiти роблять безсумнiвний вплив, який виховує, i самих батькiв. Пiд впливом спiлкування з власними дiтьми, включаючи в рiзноманiтнi форми спiлкування з ними, виконуючи спецiальнi дiї у пiклуваннi за дитиною, батьки в значнiй мiрi змiнюються у своїх психiчних якостях, їх внутрiшнiй свiт помiтно трансформується. З цього приводу звертаючись до батькiв, Я. Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорiнюючи, формуючи дiтей, батько, зрiлий, сформований, незмiнний, не пiддається впливу середовища, у якому виховує i дiтей». Рiвнiсть позицiй у дiалозi складається з необхiдностi для батькiв постiйно вчитися, бачити свiт у самих рiзних його формах очима своїх дiтей. Контакт iз дитиною, як вищий прояв любовi до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постiйному, безустанному бажаннi пiзнавати своєрiднiсть її iндивiдуальностi. Прийняття. Крiм дiалогу для вселяння дитинi вiдчуття батькiвської любовi необхiдно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологiчною мовою ця сторона спiлкування мiж дiтьми i батьками називається прийняттям дитини. Пiд прийняттям розумiється визнання права дитини на властиву їй iндивiдуальнiсть, несхожiсть на iншi, у тому числi несхожiсть на батькiв. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне iснування саме цiєї людини, iз усiма властивими їй якостями. Насамперед, необхiдно з особливою увагою вiдноситися до тих оцiнок, якi постiйно висловлюють батьки в спiлкуваннi з дiтьми. Варто категорично вiдмовитися вiд негативних оцiнок особистостi дитини i властивих їй якостей характеру. На жаль, для бiльшостi батькiв стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скiльки разiв пояснювати, негiдник!», «Так навiщо ж я тебе тiльки на свiт народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму мiсцi зрозумiв би, як зробити!». Усiм майбутнiм i нинiшнiм батькам варто дуже добре зрозумiти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по сутi воно не було, якою би ситуацiєю нi викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненiсть у батькiвськiй любовi. Необхiдно виробити для себе правило не оцiнювати негативно самої дитини, а критикувати тiльки невiрно здiйснену дiю чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула iстинної батькiвської любовi, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є». Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скiльки у неї недолiкiв? По-перше, виховує дитину не тiльки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох iнших форм взаємодiї i народжується в спiльному життi в родинi. Тут же мова йде про реалiзацiю любовi, про творення правильного емоцiйного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту мiж батьками i дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любовi до такому, якою вона є, базується на визнаннi i вiрi у розвиток, а виходить, у постiйне вдосконалювання дитини, на розумiння нескiнченностi пiзнання людини, навiть якщо вона зовсiм ще мала. Вмiнню батькiв спiлкуватися без постiйного осуду особистостi дитини допомагає вiра в усе те гарне й сильне, що є в кожнiй, навiть у самiй неблагополучнiй, дитинi. Щира любов допоможе батькам вiдмовитися вiд фiксування слабостей, недолiкiв i недосконалостей, направить виховнi зусилля на пiдкрiплення всiх позитивних якостей особистостi дитини, на пiдтримку сильних сторiн душi, до боротьби зi слабостями i недосконалостями. Оцiнку не особистостi дитини, а її дiї i вчинкiв важливо здiйснювати, змiнюючи їхнє авторство. Дiйсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важко очiкувати, що вона щиро погодиться з вами, i навряд чи це змусить змiнити її своє поводження. А от якщо обговоренню пiддався той чи iнший вчинок при повному визнаннi особистостi дитини i твердженнi любовi до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцiнить своє поводження i зробить правильнi висновки. Вона може помилитися i наступного разу чи по слабостi волi пiти по бiльш легкому шляху, але рано чи пiзно «висота буде взята», а ваш контакт iз дитиною вiд цього нiяк не постраждає, навпаки, радiсть вiд досягнення перемоги стане вашою загальною радiстю. Контроль за негативними батькiвськими оцiнками дитини необхiдний ще i тому, що дуже часто за батькiвським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратiвливiсть, втома, що виникли зовсiм з iншого приводу. За негативною оцiнкою завжди йде емоцiя осуду i гнiву. Прийняття дає можливiсть проникнення у свiт глибоко особистiсних переживань дiтей. Сум, а не гнiв, спiвчуття, а не мстивiсть - такi емоцiї iстинно люблячої своєї дитини, що проймають батькiв. Незалежнiсть дитини. Зв'язок мiж батьками i дитиною належить до найбiльш сильних людських зв'язкiв. Чим бiльше складний живий органiзм, тим довше повинний вiн залишатися в тiснiй залежностi вiд материнського органiзму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбiльш складних бiологiчних органiзмiв, тому нiколи не стане цiлком незалежним. Людина не може черпати життєвi сили тiльки iз самого себе. Людське життя, як говорив психолог А. Н. Леонтьев, - це роздiлене iснування, головною ознакою якого є потреба зближення з iншою людською iстотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрiшньо конфлiктний. Якщо дiти, пiдростаючи, усе бiльш здобувають бажання вiддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, подiлитися своїм досвiдом, застерегти, а молодi хочуть придбати свiй власний досвiд, навiть цiною втрат, хочуть самi пiзнати свiт. Цей внутрiшнiй конфлiкт здатний породжувати безлiч проблем, причому проблеми незалежностi починають виявлятися досить рано, фактично iз самого народження дитини. Дiйсно, обрана дистанцiя в спiлкуваннi з дитиною виявляється вже в тiй чи iншiй реакцiї матерi на плач дитини. А першi самостiйнi кроки, а перше «Я - сам!», вихiд у бiльш широкий свiт, пов'язаний з початком вiдвiдування дитячого саду? Буквально щодня в сiмейному вихованнi батьки повиннi визначати межi дистанцiї. Рiшення цього питання, iншими словами, надання дитинi тiєї чи iншої мiри самостiйностi регулюється насамперед вiком дитини, що здобуваються їм у ходi розвитку новими навичками, здiбностями i можливостями взаємодiї з навколишнiм свiтом. Разом з тим багато чого залежить i вiд особистостi батькiв, вiд стилю їхнi вiдносини до дитини. Вiдомо, що родини дуже сильно розрiзняються за тим чи iншим ступенем волi i самостiйностi, наданої дiтям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, вiдводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усе мiсто. В iншiй родинi пiдлiток звiтує у всiх, навiть дрiбних, вчинках, його не вiдпускають у походи i поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Вiн пiдзвiтний у виборi друзiв, усi його дiї пiддаються найсуворiшому контролю. Необхiдно мати на увазi, що встановлювана дистанцiя пов'язана з бiльш загальними факторами, якi визначають процес виховання, насамперед з мотивацiйними структурами особистостi батькiв. Вiдомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим i складним набором рiзноманiтних збудникiв, що позначаються словом «мотив». В особистостi людини всi мотиви вибудовуються у визначену, iндивiдуальну для кожного рухливу систему. Однi мотиви стають визначальними, найбiльш значимими для людини, iншi - здобувають пiдлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська дiяльнiсть може бути визначена через тi мотиви, що неї спонукують. Буває так, що дiяльнiсть збуджується декiлькома мотивами, iнодi та сама дiяльнiсть викликається рiзними чи навiть протилежними за своїм психологiчним змiстом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхiдно час вiд часу визначати для самих себе тi мотиви, якими збуджується їхня власна виховна дiяльнiсть, визначати, що рухає їх виховними умовами. Дистанцiя, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родинi, безпосередньо залежить вiд того, яке мiсце займає дiяльнiсть виховання у складнiй, неоднозначнiй, часом внутрiшньо суперечливiй системi рiзних мотивiв поводження дорослої людини. Тому варто усвiдомити, яке мiсце в батькiвськiй власнiй мотивацiйнiй системi займе дiяльнiсть по вихованню майбутньої дитини. 2. 2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ 2. 2. 1. Виховання i потреба в емоцiйному контактi. У людини як iстоти суспiльного мається своєрiдна форма орiєнтування - спрямованiсть на психiчний вигляд iншої людини. Потреба «орiєнтирiв» в емоцiйному настрої iнших людей i називається потребою в емоцiйному контактi. Причому мова йде про iснування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметом зацiкавленостi, що iншi спiвзвучнi з його власними почуттями. У такому спiвзвучному емоцiйному контактi i випробує кожна здорова людина незалежно вiд вiку утворення, цiннiсних орiєнтацiй. Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється «уставленою» саме на доказ потреб емоцiйного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладiв тут безлiч. Це i батьки, що по тим чи iншим причинам ускладнення, якi випробують, у контактах з iншими людьми, самотнi матерi, бабусi, якi присвятили увесь свiй час онукам. Найчастiше при такому вихованнi виникають великi проблеми. Батьки несвiдомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцiй i прихильностей дитини за межi сiмейного кола. 2. 2. 2. Виховання i потреба сенсу життя. Великi проблеми виникають у спiлкуваннi з дитиною, якщо виховання стало єдиною дiяльнiстю, що реалiзує потребу сенсу життя. Потреба сенсу життя проаналiзована польським психологом К. Обухiвським, характеризує поводження дорослої людини. Без задоволення цiєї потреби людина не може нормально функцiонувати, не можуть мобiлiзуються усi свої здiбностi в максимальному ступенi. Задоволення такої здатностi пов'язано з обґрунтуванням для себе змiсту свого буття, з ясним, практично прийнятним та заслуговуючим схваленням самої людини напрямком його дiй. Чи значить це, що людина завжди усвiдомлює загальний змiст своїх дiй, свого життя? Очевидно нi, однак кожний прагнув в разi потреби знайти змiст свого життя. це усвiдомлювати, думаючи, що цiль їхнього життя в iншому, однак щасливими вони почувають себе тiльки тодi, коли вони потрiбнi. Якщо дитина, виростаючи, iде вiд них, вони часто починають розумiти, що «життя втратило всiлякий змiст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачати положення «опiкунки», що власноручно миє п'ятнадцятирiчного хлопця, зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «вiн це завжди погано робить», виконує за нього шкiльнi завдання, «щоб дитина не перевтомилася». У результатi вiн одержує необхiдне почуття своєї необхiдностi, а кожен прояв самостiйностi сина переслiдує з разючою завзятiстю. Шкода такої самопожертви для дитини очевидна. 2. 2. 3. Виховання i потреба досягнення. У деяких батькiв виховання дитини збуджується так званою мотивацiєю досягнення. Цiль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за вiдсутностi необхiдних умов, чи ж тому, що самi вони не були досить здатними i наполегливими. Батько хотiв стати лiкарем, але йому це не вдалася, нехай же дитина здiйснить батькiвську мрiю. Мати мрiяла грати на фортеп’яно, але умов для цього не було, i тепер дитинi потрiбно iнтенсивно вчитися музицi. Подiбне батькiвське поводження неусвiдомлене для самих батькiв здобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою, адже вона продовжувач нашого життя...» Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потреба емоцiйного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченiй дистанцiї i дитина обмежується у своїй самостiйностi. При реалiзацiї визначеної системи виховання, коли мотив виховання нiби вiдсувається вiд дитину, дистанцiя може бути будь-якою, це визначається вже не стiльки особистiсними установками батькiв чи особливостями дiтей, скiльки рекомендацiями обраної системи. Але проблема незалежностi чiтко виявляється i тут. Вона виглядає як проблема несвободи дитини в проявi властивих їй iндивiдуальних якостей. Подiбно цьому регулюючi виховання, зверхцiннi мотиви батькiв обмежують волю розвитку властивих дитинi задаткiв, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонiю, а iнодi i спотворюючи його хiд. Мета i мотив виховання дитини - це щасливе, повноцiнне, творче, корисне людям життя цiєї дитини. На творення такого життя i повинне бути направлене сiмейне виховання. Деякi автори намагалися простежити, як пов'язанi риси характеру батькiв з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливостi характеру чи поводження батькiв прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщо мати виявляє схильнiсть до туги, пригнiченостi, то й у її дiтей будуть помiтнi такi ж здiбностi. При бiльш пильному вивченнi цього питання усе виявилося значно складнiше. Зв'язок особистостi батькiв i вихованих особливостей поводження дитини не настiльки безпосереднiй. Багато чого залежить вiд типу нервової системи дитини, вiд умов життя родини. Тепер психологам зрозумiло, що та сама домiнуюча риса особистостi чи велiння батька здатна в залежностi вiд рiзних умов викликати i самi рiзнi форми реагування, а надалi i стiйкого поводження дитини. Наприклад, рiзка, запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитинi як аналогiчнi риси - брутальнiсть, нестриманiсть, так i прямо протилежнi, а саме пригнiченiсть, боязкiсть. неповторний, iндивiдуальний характер. 1. 2. Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються правильно. 3. Усе своє життя батьки повиннi, пiдкорити вихованню дiтей. 4. Час вiд часу з'являються повiдомлення про племена, у яких пiдлiтки не знають конфлiктiв з дорослими. У застиглому, окостенiлому суспiльствi, де жорстко дотримуються древнi традицiї й уклад життя, просто не залишається мiсця для мiжпоколiнних зiткнень. Таке трапляється в племенах Пiвденної Америки, Африки, Австралiї, що проживають у важкодоступних районах, майже не торкнутих сучасною цивiлiзацiєю. В усякiм суспiльствi, що розвивається, природна змiна поколiнь виявляється не тiльки наступнiстю, але i боротьбою нового зi старим, що народжується з вiдживаючим. Людство розвивається нерiвномiрно. У перiоди затишку, вiдносної стабiльностi громадського життя пiдлiтки не настiльки рiзко вибивалися з її колiї i без особливої напруги включалися в неї. І зовсiм iнакше поводяться пiдлiтки в перiоди бурхливого розвитку суспiльства, ламання звичного способу життя. Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехiд вiд полювання i скотарства до землеробства вiдбувався протягом тисячi рокiв, а вiд аграрного суспiльства до iндустрiального протягом сотень рокiв. Зараз стрiмко набирає темпи науково-технiчна революцiя. По своїх наслiдках вона перевершить промислову. Протягом максимум десяткiв рокiв вiдбудуться радикальнi змiни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соцiальнi проблеми. Упровадження комп'ютерiв не тiльки у виробництво, але й у побут змiнить спосiб життя, звичаї, уплине на культуру. Корiннi змiни в технологiї виробництва стрiмкi i неминучi. Нiж швидше розвивається суспiльство, тим помiтнiше розходження мiж поколiннями, тим складнiше форми наступностi. Нове поколiння неминуче попадає в iншi умови життя, чим їхнi батьки. Молодi неминуче в бiльшому ступенi втягуються у процес перетворення. Але це зовсiм не означає, що молодим легше жити. Молодь охоче сприймає, примiром, волю вибору професiї, супутника життя, але це жадає вiд них бiльшої вiдповiдальностi, самостiйностi. Для правильного вибору однiєї волi мало, необхiдний i життєвий досвiд, якого ще недостатньо. Досвiд батькiв народився в iнших умовах i не завжди застосуємо в нових. Необхiдно розумiти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженнi, а що необхiдно перебороти. Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильнiше тиск, тим гострiше конфлiкт. Якi ж особливостi нинiшньої ситуацiї загострюють проблему «батькiв i дiтей»? Раптово воля сп'яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що ранiш було не можна, — тепер можна. Соцiально незрiлi пiдлiтки виступають свiдками катастрофи старих норм. До цього важко звикнути зрiлiй людинi зi сформованим свiтоглядом. Родина є первинною i найбiльш чуттєвою до суспiльних змiн соцiальною структурою. Виховання дiтей проходить не тiльки в будинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дiтей цiлком взяли на себе навчальнi заклади. Розваги i вiдпочинок усе бiльше проходять поза будинком. Розпад трьохпоколiнної родини ускладнює передачу моральних цiнностей, послаблює контроль старших над молодшими. Цьому сприяє i розвиток суспiльного транспорту. Дiти легко пересуваються за межi досяжностi родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитинi вiдхiд i харчування, не може компенсувати батькiвської любовi i ласки. І це також стає однiєю з причин нечутливостi дiтей. У минулому родина працювала, як єдина. Спiльна праця батькiв i дiтей дозволяла природно вирiшувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться поза будинком. Дiти не бачать працю батькiв i мало чують про неї. Часом вони навiть не знають, чим займаються їхнi батьки. Нестабiльнiсть родини пiдтримується економiчною незалежнiстю чоловiкiв i ускладненням взаємних вимог. На перший план виходять не економiчнi, а емоцiйнi стимули. Чим освiтченiша людина, тим вище й складнiше рiвень його вимог. Емоцiйна напруга торкнулася не тiльки дорослих. З раннiх рокiв дiтей переслiдує конкуренцiя: конкурси в престижнi класи, спецiалiзованi школи, спортивнi секцiї. Навiть спорт втратив свiй чисто iгровий й оздоровчий характер. Вiдсутнiсть одного з батькiв ускладнює виховання дiтей, але й у повних родинах дiти часто обдiленi батькiвською увагою. Якщо обоє батька не хочуть поступатися своїми професiйними iнтересами, то, зайнятi на роботi, завантаженi домашнiми справами, вони менше часу придiляють дiтям. Залишки вiльного часу з'їдає телевiзор. Спiльний перегляд телепередач — нерiвноцiнний еквiвалент спiлкування i навiть не замiняє спiльного вiдвiдування кiно чи театру. не вiдстають вiд вiдповiдних соцiальних умов, труднощiв немає чи їх значно менше. досвiду. Молодим доводиться дiяти в умовах, коли старий досвiд не тiльки не допомагає, але навiть заважає. Приймати рiшення треба самостiйно. Це вимагає великої гнучкостi, пластичностi, рухливостi. На перший план виходить не покора, а виховання самостiйностi, iнiцiативи. Не випадково ставиться питання про шкiльне i студентське самоврядування. Найважливiшими якостями особистостi стають почуття гiдностi i формування соцiальної вiдповiдальностi. Якi на ваш погляд причини зниження виховного впливу родини: 1 • Зниження рiвня життя 2 • Занепад моралi 3 • Суспiльний регрес 4 • Загострення конфлiкту поколiнь Розставте цифри напроти тверджень вiд 1 до 4. 2 — менш значима i так далi в порядку убування. 2. 3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ? Сiмейнi традицiї — один з основних засобiв виховання, тому що перш, нiж потрапити в школу (ясла, iнший колектив), дитина пiзнає себе й iдентифiкує в родинi. Традицiї декiлькох поколiнь, дозволяють дитинi усвiдомити свiй зв'язок з бабусями, дiдусями, загальними предками, дозволяють дитинi пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли були зруйнованi багато родин, багато родичiв втратили зв'язок, шанувати сiмейнi традицiї стало дуже складно. Тим сильнiше потреба виробити традицiї свої власнi, що допомагають родинi частiше збиратися разом для того, щоб люди, що живуть пiд одним дахом почували себе дiйсною родиною. Тут постає питання про те, якi традицiї, що виробляються в родинi, найбiльш значимi. Непогано, якщо в родинi склалася традицiя проводити кожне лiто в подорожi, це розширює коло знайомств, допомагає дитинi довiдатися i побачити свiт, учить його спiлкуванню. На жаль, далеко не всi можуть собi це дозволити. Але, зрозумiло, це не означає, що потрiбно вiдмовлятися вiд дотримання якихось загальних правил. Традицiєю можуть стати i незвичайнi зустрiчi нового року чи дня народження, спiльнi поїздки за мiсто, навiть суботнi обiди, — коли дiти знають, що в цей день i в цей час їх у родинi дуже чекають. Такi традицiї сприяють зближенню, iдентифiкацiї себе, як члена родини, здатнi пiдняти самооцiнку дитини, коли вона усвiдомлює, що вдома його не тiльки годують, що це мiсце, де можна подiлитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуваннi особистостi дитини, буде сприяти її гармонiчному розвитку. Чи згоднi ви з тим, що вiдродження держави можливо через вiдродження родини? дiти забувають своїх батькiв, виростаючи вони не цiнують щастя появи власних дiтей i залишають їх у дитячому будинку, дуже часто цi дiти так нiколи i не потраплять знову в родину, i виростають, не знаючи що таке сiмейнi цiнностi. В останнi роки це стало ще бiльшою проблемою, тому що через зниження рiвня життя все бiльше кинутих дiтей, а дiтей у повних родинах рiдко бiльше одного-двох. Вiдродження втрачених сiмейних цiнностей може привести до вiдродження суспiльства, тому що маючи родину — людина має надiйний тил, у нього виникає насущна потреба пiклуватися про свою родину, своїх дiтей, а для цього необхiдно працювати. Але людинi потрiбно вiдчувати свою необхiднiсть не тiльки в родинi, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспiльствi, щоб досягти цього державi потрiбно пiклуватися про своїх громадян, причому пiклуватися вiдчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не буде слухати заклики до його цивiльної совiстi з екрана телевiзора, щодня вiн бачить зовсiм iнше. Це дуже складна проблема, i вирiшувати її необхiдно цiлим комплексом засобiв, а не тiльки призиваючи вiдроджувати сiмейнi цiнностi. Педагогiчнi задачi Сашко погано вчився в школi, був порушником дисциплiни, знаходився пiд впливом «дурної компанiї». Вчителя, заклопотанi поводженням хлопчика, неодноразово викликали в школу батькiв. Батьки вважали, що їхнiй хлопчик — звичайна дитина i вчителi до нього просто чiпляються. Що стосується його поводження в школi, так вони тут нi при чому: «Нехай там за ним стежать педагоги». І от Сашко на лавi пiдсудних. Батьки обвинувачують школу в тiм, що вона недоглядiла хлопчика. 1. Чи згоднi ви з позицiєю батькiв Сашка? 2. Яка роль родини в моральному вихованнi дитини? 3. Яка роль школи у вихованнi дитини? 4. Вiд чого залежить успiх у вихованнi? тiльки допомогти дитинi навчитися орiєнтуватися в цьому свiтi, дати їй необхiдний набiр знань i навичок, допомогти сформуватися як особистостi. Але основи моральних пiдвалин закладаються в родинi, ще зовсiм у юному вiцi. З найпершими яскравими враженнями дитина одержує уявлення про «правила життя». І багато в чому саме вiд батькiв залежить, якi правила вiн прийме для себе. Педагоги ж, будучи в першу чергу професiоналами i вважаючи одним з головних своїх принципiв не нашкодити дитинi, завжди стежать за своїми дiями, тому їхнє поводження i вчинки дуже часто виявляються схожими, «шаблонно правильними». І дитина не завжди звертає на це увагу — вчитель так пiдходить, як вiн зобов'язаний пiдходити. А батьки роблять так чи iнакше, тому що так робити, i це є єдино правильний спосiб дiї, що дитина засвоює на все життя. Таким чином, у данiй ситуацiї не можна вважати школу винною у всiх грiхах. Батькам необхiдно розумiти, що це їхня дитина, i тiльки вони вiдповiдальнi за те, якою людиною вона стане. Батьки Олега дуже забезпеченi люди, але в родинi розлад. Батько i мати хлопчика навiть не спiлкуються один з одним i цiлком зайнятi своїми проблемами. Олег вчиться в сьомому класi, має авторитет у своїх однокласникiв i вважається «крутим». Виховання батьками сина обмежується грошовими подарунками то з боку батька, то з боку матерi. Батьки впевненi, що цього цiлком достатньо для того, щоб їхня дитина виросла нормальною людиною. 1. Чи згоднi ви з позицiєю батькiв Олега? 2. Чи можливо, обмежуючи лише матерiальним забезпеченням, виховати повноцiнну у всiх вiдносинах людину? Цю дитину можна тiльки пожалiти. Потiм у життi йому буде дуже важко, без нормальних людських вiдносин. У нього в майбутньому можуть бути «усi блага цивiлiзацiї», але «нiкому буде води подати». Так само шкода тих людей, що опиняться поруч з ним. Їм так само буде важко розраховувати на нормальну вiдповiдну реакцiю з боку цiєї людини: у матерiальному свiтi немає мiсця таким поняттям, як любов до ближнього, жаль, та й просто в повазi. Роздiл 3. Одним зi шляхiв рiшення даної проблеми є створення установ, що ведуть цiлеспрямовану роботу з реабiлiтацiї социально-дезадаптованих дiтей та пiдлiткiв. АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв (iз притулком) були вiдкритi згiдно постанови Голови Адмiнiстрацiї Астраханської областi №227 вiд 11. 08. 94. Обласний соцiально-реабiлiтацiйний Центр для дiтей i пiдлiткiв (АОСРЦ) є науково-практичною, навчально-виховною установою державної системи соцiального захисту населення, що поєднує i координує дiяльнiсть соцiальних, медичних, психолого-педагогiчних, правових служб регiону, що займаються абiлiтацiею та реабiлiтацiєю дiтей i родин, що їх виховують. АОСРЦ дiє на основi строгого дотримання Конвенцiї ООН про права дитини, Всесвiтньої декларацiї про забезпечення виживання, захисту i розвитку дiтей. Контроль за дiяльнiстю Центра здiйснює вiддiл iз проблем родини, жiнок i дiтей обласного Департаменту соцiального захисту. Центр має статус державно-суспiльного органа опiки i пiклування, i на час утримання дiтей несе вiдповiдальнiсть за їхнє здоров'я; має право представляти iнтереси дiтей у судi i перед третiми обличчями, уживати заходiв по оздоровленню умов їхнього сiмейного виховання. Вiдповiдно до iнтересiв дiтей вiн оберiгає їх вiд зазiхань i жорстокого звернення з боку батькiв та iнших, а в разi потреби клопочеться перед судом про позбавлення батькiв батькiвських прав, про тимчасову передачу дiтей в iншi родини, дитячi будинки i школи-iнтернати. Установа дає притулок дiтям i пiдлiткам вiд 4-х до 18 рокiв, якi опинилися в складнiй життєвiй ситуацiї i якi потребують соцiального захисту. Це дiти i пiдлiтки: · покинутi i заблудлi; · що вiдмовилися жити в родинi чи навчально-виховнiй установi; · якi залишилися без пiклування, постiйного мiсця проживання, без засобiв для iснування; · якi повернулися зi спецшкiл i нужденнi в соцiальнiй адаптацiї i пiдтримцi; · затриманi за бродяжництво; · змушенi на час хвороби батькiв залишити свiй будинок; · з гостронужденних родин iз критично низьким рiвнем життя. Центр у своїй дiяльностi керується наступними засадами: прiоритет iнтересiв дитини i його благополуччя у всiй дiяльностi Центра; опора в реабiлiтацiйнiй дiяльностi на позитивнi початки в духовному i фiзичному розвитку дитини; здiйснення корекцiйно-реабiлiтацiйної дiяльностi на основi контактної взаємодiї з дезадаптованими пiдлiтками. АОСРЦ здiйснює наступнi види дiяльностi: · проведення комплексу заходiв, спрямованих на виведення дитини з кризової ситуацiї, i створення умов для залучення його в нормальний життєвий процес; консультування дiтей, батькiв, працiвникiв дитячих установ в екстрених випадках; · здiйснення медико-психолого-педагогiчної корекцiї; · проведення соцiально-педагогiчної реабiлiтацiї, включаючи професiйно-трудовi, учбово-пiзнавальнi, соцiо-культурнi й оздоровчi програми; · реабiлiтацiйна допомога (вiдновлення втрачених контактiв з родиною й усерединi родини: пошук найбiльш прийнятних i комфортних умов для життєдiяльностi дитини; оздоровлення системи мiжособистiсних вiдносин, вiдновлення його соцiального статусу в колективi однолiткiв за мiсцем навчання, роботи; визначення i зняття психотравмуючих ситуацiй серед найближчого оточення дiтей; юридична допомога i правовий захист неповнолiтнiх. До складу АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв входять структурнi пiдроздiли: соцiальний готель (притулок), соцiально-реабiлiтацiйна служба, вiддiлення фахiвцiв iз соцiальної роботи, вiддiлення денного перебування «вiтрильник», учбово-виробничий комбiнат «Орiєнтир», науково-методичний вiддiл, сiльськi фiлiї. Соцiальний готель дає притулок дiтям, що потрапили в складну життєву чи ситуацiю залишилася без батькiвського пiклування. Термiн перебування дiтей у притулку вiд 1 до 6 мiсяцiв, доти, поки не з’ясується їхня подальша доля. Готель Центра приймає дiтей у вiцi вiд 4-х до 18-ти рокiв. У 1998 р. у соцiальних готелях АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв проживало 1568 вихованцiв. За перший рiк утворення Центра через готель пройшло 150 доль. Дiти, що надходять у притулок Центра, пережили на своєму короткому столiттi чимало потрясiнь: байдужнiсть, жорстоке звертання, п'янi розгули батькiв, бiйки, знущання. У хлопцiв затишнi спальнi, iгровi кiмнати, їх вчасно нагодують, зустрiнуть зi школи. Про них пiклуються. Але дiти не ростуть утриманцями. Як i у всякiй домашнiй родинi, з них запитують. За двiйку, погано вивчений урок, недбало прибране лiжко. Дiтей вчать вiдповiдальностi. Саме для такої категорiї пiдлiткiв з агресивним поводженням, науково-методичний вiддiл центра розробив ряд методик по профiлактицi жорстокостi в дiтей. Крiм того, вiддiлом розроблена «Абетка захисту вiд злочинця». А в наш час це особливо актуально. Дiти надходять ослабленими, у бiльшостi вперше ставляться дiагнози хронiчних, запущених захворювань. При надходженнi дитина проходить ретельне медичне обстеження. Додатково, за показниками, вона отримує консультацiї вузьких фахiвцiв. При необхiдностi стацiонарного лiкування дiти госпiталiзуються у вiдповiднi профiльованi вiддiлення дитячих лiкарень. Крiм цього, налагоджена тiсна взаємодiя з усiма диспансерами мiста, що роблять лiкувально-консультативну i методичну допомогу, з мiсцевими санаторiями, де при необхiдностi дiти одержують санаторно-курортне лiкування, з обласних департаментiв охорони здоров'я i Центром державного санiтарного епiдемiологiчного нагляду, з Медичною Академiєю, спiвробiтництво з який допомагає в рiшеннi наукових питань. Зокрема, разом з кафедрою соцiальної медицини Медичної Академiї ведеться науково-дослiдна робота з визначення форм i методiв, спрямованих на ефективну реабiлiтацiю дiтей, що залишилися без батькiвського пiклування. Дiти i пiдлiтки потрапляють в АОСРЦ звичайно з асоцiальних родин чи не мають їх взагалi. Це загрожує їхньому майбутньому сiмейному життю серйозними порушеннями. Пiдготовка взрослеющего людини до майбутнього сiмейного життя – один з найважливiших доданкiв його розвитку. Усе це ставить мету пiдготовки пiдлiткiв до сiмейного життя, вироблення в них стiйкої життєвої позицiї. Тому, сiмейному вихованню в соцiально-реабiлiтацiйному центрi придiляється велика увага. У штатi АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв працює сексолог, що при надходженнi дiтей виявляє в них аномальнi вiдхилення, проводить iндивiдуальнi i груповi заняття, спрямованi на розвиток духовного свiту дiтей, на гармонiю сiмейних вiдносин, на потребi в майбутньому мати дiтей i гiдно їх виховувати. У кожної дитини, що надходить у Центр – своя покалiчена доля. Володя Р. сестричка – iнвалiд. Сестру помiстили в лiкарню, а Володя був спрямований у Центр. Вiдлюдний, похмурий, напружений, часто вiд усього, здригається. Погляд – зпiдлоба. І скiльки в цьому поглядi болю! Володi провели заглиблене медичне обстеження, пiдлiкувалися, спланували необхiднi профiлактичнi щеплення. апробованих, стандартизованих психо-дiагностичних методик. Уся соцiально-реабiлiтацiйна робота планується i проводиться, виходячи з результатiв дiагностики кожної конкретної дитини. У руках педагога-психолога i дефектолога зосереджується вся iнформацiя про дитину, розробляються основнi напрямки корекцiї. Аналiз результатiв свiдчить про успiшнiсть i ефективнiсть даної соцiальної технологiї роботи з дiтьми. Мiша Т. позитивнi змiни: хлопчик став бiльш м'яким, з'явилося почуття спiвпереживання i жалю, вiн почав охоче спiлкуватися з дiтьми. У Сергiя А. , 10 рокiв, на очах спiвмешканець-алкоголiк вбив матiр. У хлопчика була присутня найтяжча психiчна травма, глибока депресiя. Психодиагностика показала глибоку тривожнiсть, занижену самооцiнку, низьку навчальну мотивацiю. Сергiй був плаксивий, примхливий, вимагав великої уваги до себе вiд дорослих. Корекцiя адаптацiйних механiзмiв, психоемоцiйного стану, релаксацiоннi сеанси, створення мотивацiї навчальної дiяльностi допомогли появi у Сергiя позитивних змiн. Соцiально-реабiлiтацiйний центр став для нього рiдним будинком, про яке вiн не перестає згадувати, уже знаходячись у дитячому будинку. Змiнивши середовище мешкання дiтей i пiдлiткiв, застосовуючи в роботi з ними новiтнi методи i прийоми, психологiчнi консультацiї, бесiди i тренiнги, фахiвцi вiдроджують у дiтях уявлення про рiзницю мiж минулим i можливим майбутньому, бажання до нього прагнути. , 13 рокiв, сирота при живих батьках, що розлученi i не хочуть обтяжувати себе проблемами виховання сина, постiйно бродяжив, ночував у пiдвалах, крав собi на їжу. Бродяжництво ввiйшло в його плоть i кров. Потрапивши в Центр, побачивши iнше життя, хлопчик усе-таки найчастiше тiкав, але завжди повертався назад, у будинок, що став йому рiдним. Шкода, що короткочасне перебування дiтей у Центрi часом не дозволяє до кiнця вирiшити реабiлiтацiйнi i виховнi задачi. У кожної другої дитини, що звертається в Центр – конфлiкт з батьками. Звiдси – вiдчуження вiд родини, розрив з нею усiляких вiдносин. Найважливiшою задачею соцiально-реабiлiтацiйної установи – це компенсувати втраченi дитиною сiмейнi зв'язки. Вiтя Б. , 14 рокiв. За час перебування в Центрi став бiльш товариським. У нього з'явилася здатнiсть самому шукати вихiд у важких ситуацiях, з'явилося бажання бачитися з батьками, якi перебувають у 2-му шлюбi. Одночасно психолог консультував «нову» маму Вiтi. Змiнилася визначена батькiвська установка – зайва вимогливiсть. У родину пiдлiток пiшов легко, спокiйно. Психологiчна служба працює не тiльки з дiтьми, але й з педагогiчним колективом Центра, ведуться заняття Педагогiчної студiї, на яких обговорюються професiйнi проблеми, вiдбувається обмiн досвiдом, даються конкретнi рекомендацiї для роботи з дiтьми, що мають вiдхилення в розвитку. Велику роль у соцiально-психологiчнiй реабiлiтацiї вихованцiв грає включення їх у рiзного роду трудову дiяльнiсть. При АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв дiє учбово-виробничий комбiнат «Орiєнтир», що навчає пiдлiткiв основам швейного виробництва за програмами професiйного навчання. По закiнченнi навчання випускники одержують свiдчення про придбану професiю. Створення доброзичливого емоцiйного клiмату в колективi сприяє виявленню внутрiшнього свiту дитини, правильного напрямку його психiки, можливостей, формуванню моральних норм поводження. Спiвробiтники учбово-виробничого комбiнату займаються також профорiєнтацiєю. яка проводиться вiдповiдно до покликання, здiбностей, утворенням, реалiзується в умовах виявлення психофiзичних особливостей особистостi, виховної роботи з пiдлiтками та їхнiми батьками, вмiлого рiшення безлiчi iнших питань, що виникають у процесi профорiєнтацiйної роботи. УПК «Орiєнтир» – це не просто навчальний цех. При ньому вiдкрито ательє, що приймає iндивiдуальнi замовлення вiд населення, де вихованцi бачать своїми очима, на прикладi дорослих, любов до обраної професiї. Передаючи дiтей у родини, дитячi будинки й iнтернати, Центр прослiджує долi хлопцiв до 18 рокiв. Патронування здiйснюється соцiальними педагогами вiддiлу фахiвцiв, а також надання допомоги надалi життєвому пристрої колишнiм вихованцям Центра. Досвiд роботи притулку показав, наскiльки актуально назрiло питання про створення домашнiх груп чи родин, як структурного пiдроздiлу Центра, де один з батькiв оформляється в притулок як вихователь. Зiна Т. До 4-х рокiв у дiвчинки не було дитинства. Вона зовсiм не посмiхалася, не спiлкувалася навiть з дiтьми. Спiвробiтники Центра оточили дитину увагою i любов'ю. У дiвчинки з'явився iнтерес до життя, вона почала грати зi своїми однолiтками, стала жвавливою, змiцнiла фiзично. За час перебування дитини в Центрi знайшлася родина, що бажає узяти опiку над дiвчинкою. Зараз Зiна живе в прекрасних умовах, вона щаслива, її просто не впiзнати. Вона вперше знайшла родину. рiвня життя багатьох родин, що особливо мають неповнолiтнiх дiтей, погiршення стану здоров'я, рiст рiвня безробiття, усе це привело до того, що росте число родин iз соцiальною патологiєю. Стацiонарне вiддiлення денного перебування «Вiтрильник» створено для соцiальної реабiлiтацiї дiтей з багатодiтних i малозабезпечених, неповних родин. Воно розраховано на 15 мiсць. Дiти одержують посилене харчування, медичну i психологiчну допомогу i навчаються за традицiйною шкiльною програмою. У вiддiленнi мається можливiсть без вiдриву вiд родини проводити соцiальну адаптацiю i реабiлiтацiю особистостi дитини в процесi iндивiдуальної i групової дiяльностi. Фахiвцями вiддiлення паралельно проводиться робота з родиною. У днi шкiльних канiкул вiддiлення проводить оздоровчi змiни. Вiдомо, що серед багатьох засобiв психолого-педагогiчної пiдтримки дiтей з нетипових родин особливе мiсце займають рiзнi форми i прийоми iгротерапiї, в основi якої лежить найулюбленiший вид їхньої дiяльностi i спiлкування – гра. Психологи АОСРЦ активно використовують цей вид корекцiї у своїй роботi з вихованцями центра. в органiзацiї тривалого вiдбудовного перiоду для полiпшення самопочуття дiтей з подiбними медико-психологiчними показаннями в зазначених сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбiльш освоєним i органiчним видам дiяльностi i спiлкування, по-друге, тут представлена єднiсть психологiчної природи гри i спiлкування, по-третє, у грi дитина може вiльно виражати себе, звiльнитися вiд напруги i повсякденного життя. Нарештi, iгротерапiя представляє унiкальний досвiд для соцiального i психологiчного розвитку дитини, вiдкриваючи йому можливiсть для вступу в значимий особистiсний зв'язок з доросл-психологом, педагогом, батьком, опiкуном. Ігрова дiяльнiсть активiзує формування довiльностi психiчних процесiв: довiльної уваги i пам'ятi, сприяє розвитку розумової дiяльностi, уяви – переходу дитини до мислення в планi уявлень, розвитку знакової функцiї мови, рефлексивного мислення дитини, удосконалюванню опорно-рухової i вольової активностi. 1. Ігротерапiя необхiдна для корекцiйно-розвиваючої взаємодiї дорослого наставника з дiтьми. З метою змiни вiдносин кожної дитини до себе й до iнших (дiтей, дорослих), полiпшення психiчного самопочуття, корекцiї способiв спiлкування з iншими людьми. застосовується двi форми iгротерапiї, що вiдрiзняються за функцiями i ролями дорослого наставника в грi: спрямована (директивна) i неспрямована (недирективна). До спрямованої iгротерапiї належать: сюжетно-рольовi iгри, ляльковий кружок, будiвельнi iгри, пiзнавальнi iгри, що сполучаються з iншими видами мистецтва: гри –танцi, iгри – театралiзацiї, музична iгрова iмпровiзацiя, що вiдносяться до неструктурованих iгор. Застосування ненаправленої (недирективної) iгротерапiї орiєнтоване на самостiйну гру дитини, що дозволяє їй вiльно виразити своє самопочуття, свiй внутрiшнiй свiт. Подiбна, педагогiчно неорганiзована, iгротерапiя дозволяє вирiшити наступнi коррекцiйнi задачi: а) розширення репертуару самовираження дитини; б) досягнення емоцiйної стiйкостi i саморегуляцiї дитини: в) корекцiя вiдносин у системi «дитина-дорослий». Психолог у подiбнiй позицiї користується технiкою дзеркального вiдображення почуттiв i думок граючої дитини шляхом його вербалiзацiї. Як показники ефективностi iгротерапiї враховується прагнення дiтей пiдтримувати спiлкування i дiяльнiсть з iншими однолiтками i дорослими в групi i поза нею, що виявляється в: 3. позитивнiй динамiцi розумового розвитку. Принципи казкотерапевтичної психодiагностики, корекцiї i розвитку близькi до принципiв гуманiстичної, позитивної терапiї: 1. Пiд психодiагностикою за допомогою «казкових» прийомiв мається на увазi проективна дiагностика, що описує як цiлiсну картину особистостi, так i окремi її проблемнi i потенцiйнi елементи. безлiч моделей поводження в рiзних ситуацiях i дається можливiсть програти, «прожити» якнайбiльше з цих моделей. Досвiд показує, що чим бiльше в людини арсенал можливих реакцiй, моделей поводження, тим краще вона адаптована до умов навколишнього свiту. Джерелами концепцiї казкотерапiї стали роботи Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконiна, дослiдження i досвiд Б. Бетельхейма, терапiя iсторiями Р. Гарднера, позитивна терапiя притчами й iсторiями Н. Кезешкяна, роботи В. Проппа i т. д. Комплексна казкотерапiя мiстить у собi: куклотерапiя (пальчиковi, тiньовi ляльки, марiонетки), малювання казок (психодiагностичне малювання, спонтанне «чарiвне» малювання, медитацiї на казку (статичнi i психодiагностичнi медитацiї), казкова iмiджтерапiя, твору казок, постановка казок, розповiдання казок (групове й iндивiдуальне), постановка казок на пiску й iн. Використання казкотерапевтичних прийомiв у роботi з дiтьми нашого Центра дали гарнi результати. Подiбнi заняття дiтям цiкавi, знижується тривожнiсть, полiпшується емоцiйний стан. Використовуючи статичнi медитацiї на казку проводилася релаксацiя. «Дiти уразливi i залежнi» – це твердження з Всесвiтньої декларацiї про забезпечення виживання, захисту i розвитку дiтей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бути позбавлена права на турботу й увагу суспiльства, особливо, якщо вона знаходиться у важких умовах iснування. ВИСНОВОК лягають на матiр як тому, що вона в станi вiддати дiтям бiльше часу, нiж батько, так i тому, що за традицiєю вона бiльше звикла до цьому, а по натурi може внести в це бiльше нiжностi, м'якостi, ласки й уважностi. Цiєю близькою участю матерi в життi дiтей у їхньому ранньому вiцi визначається i моральний її вплив на них у цi першi їхнi роки. З роками, однак, значення цього безпосереднього уходу втрачає моральну роль. Дiти стають самостiйними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батькiв i дорослих, але шукають уже не винятково матерiальної пiдтримки. Дiти iндивiдуалiзуються. В одних є смаки i потреби, що краще задовольняє батько, нiж мати, в iнших - навпаки. Виховувати - не значить говорити дiтям гарнi слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по - по-людському. Хто хоче виконати свiй борг щодо дiтей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм завiтом, як жити, той повинний почати виховання iз самого себе. Виховання дiтей вимагає самого серйозного тону, найпростiшого i щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя. Мета виховання - сприяти розвитку людини, що вiдрiзняється своєю мудрiстю, самостiйнiстю, художньою продуктивнiстю i любов'ю. Необхiдно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тiльки цьому сприяти i не заважати. Головнi пiдстави, яких необхiдно триматися при вихованнi дитини пiд час сiмейного його життя: чистота, послiдовнiсть по вiдношенню слова i справи при звертаннi з дитиною, вiдсутнiсть сваволi в дiтях вихователя чи обумовленiсть цих дiй i визнання особистостi дитини постiйним звертанням з ним як з людиною i повним визнанням за ним права особистої недоторканостi. до дитини, з першого дня появи його на свiтло, як до людини, з повним визнанням його особистостi i недоторканостi цiєї особистостi. ЛІТЕРАТУРА 2. Монаков Н.І. Вивчення ефективностi виховання: Теорiя та методика. – М., 1981. 3. Ушинський К. Д. “Рiдне слово” (Книжка для навчаючих). – твори в 6-ти т., т. 2., с. 406. 4. Педагогiка. Курс лекцiй. 5. Каменьський Я. А. Велика дидактика. – Вибр. пед. твори. – М: Учпедiз, 1955. 7. Зовнiшнє середовище та психiчний розвиток дитини / Пiд ред. Р. В. Тонкової-Ямпольскої. – М: Медицина, 1999. 8. “Нова газета", №2, 8. 06. 1999, “Порушуються права дiтей”. 9. Ради батькам про виховання дiтей / Пiд ред А. П. Усової. Вид. АПН Москва, 1991. 10. Україський статистичний щорiчник. - К.: Держкомстат, 1999. 11. Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон – М., 1999 12. Алан Фром "Абетка для батькiв" - Ленiздат, 1999. 13. Бенджамiн Спок. "Дитина та нагляд за нею" - Ленiнград, “Машинобудування", 1998. 14. Ковальова Л. Е. Мiкроклiмат у родинi. - М., 1999. 15. Конвенцiя ООН про права дитини (1991 р.) 16. Майдиков И. М. Основи соцiологiї. - М., 1999. "Будьте уважнi до дiтей" - К: Радяньска школа, 1999. 19. Розiн В. М. Доля молодої родини. - М., 1999. 20. Смирнова Є. Родина нетипової дитини: Соцiокультурнi аспекти. Поволж. фiл. Рос. навч. центру. Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. - С. 58, 69, 70, 75. 21. Сухомлинский В. А. "Лист до сина" – М: Освiта., 1987. 22. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. – М., 1993. – С. 98-102. ДОДАТОК (матерiали АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв (з притулку)) КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ» Задачi: 1. Зняти втому, тривожнiсть, мовнi i м'язовi затиски; Мета: корекцiя емоцiйно-психологiчної напруги (тривожностi, страхiв, неврозiв), мотивацiї подолання внутрiшнього конфлiкту, реальних i бажаних можливостей. Хiд заняття: 1. Пiдготовчий етап. Введення в iгрову ситуацiю. Ведуча зустрiчає дiтей. Обговорюються правила поведiнки в Казковiй країнi. 2. Ритуал входження в Казку. Символiчний перехiд зi свiту реального у свiт казки. Гра «Чарiвна паличка». Ведуча за допомогою «чарiвної палички» «перетворюється» у Добру чарiвницю, а дiти виявляються в Казковiй країнi. (Паж.) 3. Ігротерапiя: а) Гра «Як будемо подорожувати?» запрошення хлопчика-пажа. Дiти стають один за одним. Паж стає першим i задає груповий алгоритм (потяг, лiтак, машина i т. д.) б) Гра «Зачароване поле» (гарячий пiсок – снiг – зелена трава – опалi листи – болото – чиста калюжа, струмок – голки – теплi каменi) в) Гра «Тунель» (Дiти по одному переборюють «тунель»). д) Впр. «Дрiмучий лiс» Дiти долають «уявлюванi джунглi». ж) Етюд «Озеро». (Дiти переправляються через озеро, показуючи, як вони вмiють плавати) з) По стрiчечках-дорiжках у «Країну Дзеркал» 1) Робота з пiктограмами; 2) Вiрш про язичок. и) Гра «Чарiвна галявина». Дiти заходять на ковдру. Пiсля дотику «чарiвної палички» вона перетворюється в «чарiвну галявину». Дiти натягають ковдру на вiдстанi 10-15см. вiд статi. Чарiвниця пропонує дiтям по одному побувати на такiй «галявинцi». Один чи два учасники одержують можливiсть «стати бутоном i покачатися на хвилях». к) Етюд «Рожева хмара». Дiти сiдають на галявинку, закривають ока, слухають музику. У цей час зверху їх накривають рожевою тюлью. Дiти вiдкривають очi, торкаються до «хмари». Хмара перетворюється в рожеве багаття радостi, щастя, успiху. л) Гра «Чарiвнi камiнцi». Добра чарiвниця говорить про те, що подорожi по Казковiй країнi закiнчуються, i кожен учасник у цiй країнi може взяти на пам'ять 3 чарiвнi камiнцi: один – для себе, другий – для близької людини, третiй – для нашого Центру. Потрiбно загадати бажання для кожного камiнця. Дiти по стрiчковим дорiжка йдуть за чарiвними камiнцями». Психологи вiдзначають за мiсцями вибiр один по одному дiтей. (1,2,3). м) Етюд «Танець радостi». Повернення з Чарiвної країни. Добра чарiвниця доторкається паличкою до дiтей. н) Вихiд з казки. Висновок. Дiти пiд музику виходять iз залу. [2] У 1995 роцi немовлята склали 9,3 на одну тисячу населення, у 1996 - 9,0; у 1997-8 немовлят. [3] Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. -М.. 1993. -С. 98-102.