Вища освіта України і Болонський процес 2 2

Вища освiта України i Болонський процес 2 2 ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ   КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисциплiни « Вища освiта України i Болонський процес» для магiстрiв усiх форм навчання Укладач: д. т. н., професор О. М. Коробочка Затверджено редакцiйно-видавничою секцiєю науково-методичної ради ДДТУ протокол № 2 2009 м. Днiпродзержинськ 2009 ТЕМА №1 Євроiнтеграцiя України як чинник соцiально-економiчного розвитку держави. Роль освiти в розвитку партнерства України з iншими державами. Європейський вибiр України - невiд'ємна складова її подальшого розвитку. Хронологiя та коротка характеристика подiй з налагодження спiвробiтництва України i ЄС. Адаптацiя законодавства України до законодавства ЄС - один iз важливих iнструментiв створення в Українi нової правової системи та громадянського суспiльства. Науково-технiчне спiвробiтництво України та ЄС. Входження освiти i науки України у європейське iнформацiйне та освiтнє поле як вагомий чинник економiчного, соцiального, iнтелектуального, iнновацiйно-технологiчного та культурного розвитку. Минуле дванадцятирiччя за своїми соцiально-економiчними та полiтичними наслiдками виявилося перiодом утвердження України як повноцiнної держави, що зайняла гiдне мiсце на полiтичнiй та економiчнiй картi свiту. Однак процес розбудови ще не завершено, i найближче завдання полягає в тому, щоб остаточно облаштувати по сутi нове суспiльство - економiчну, соцiальну, полiтичну та гуманiтарну сфери, подолати деформацiї, що виникли на стартовому етапi трансформацiйного процесу. Йдеться про практичну реалiзацiю завдань довгострокової стратегiї, яка має забезпечити мiцне пiдґрунтя для України як високорозвиненої, соцiальної за своєю сутнiстю, демократичної правової держави, її iнтегрування у свiтовий економiчний процес як країни з конкурентоспроможною економiкою, здатною вирiшувати найскладнiшi завдання свого розвитку. Наступне десятирiччя має стати визначальним у розв'язаннi саме цих завдань. Вибiр нашої держави - європейська iнтеграцiя. Цей курс проголосив Президент України, його схвалила Верховна Рада, пiдтримала переважна бiльшiсть суспiльства i полiтичних партiй. Європейський вибiр у розвитку України зумовлений iсторичними, економiчними та соцiальними чинниками. Його суть полягає у виборi шляху розвитку в напрямку європейської цивiлiзацiйної моделi, що дає можливiсть досягти прогресу в усiх сферах життєдiяльностi суспiльства i держави. Європейський вибiр України - це одночасно i рух до стандартiв демократiї, iнформацiйного суспiльства, соцiально орiєнтованого ринкового господарства, що базується на засадах верховенства права i забезпечення прав та свобод людини i громадянина. у сферi освiти та науки, до соцiокультурної iнтеграцiї нашого суспiльства в Європейське спiвтовариство. Геополiтична спрямованiсть сучасного цивiлiзацiйного процесу визначається його глобалiзацiєю, прогресуючим зростанням значущостi гуманiтарної сфери, високих iнформацiйних технологiй, постiндустрiальних принципiв суспiльного розвитку, пiдвищенням ролi iнтелектуального капiталу та менеджменту, соцiальних i гуманiтарних чинникiв економiчного прогресу, утвердженням прiоритетностi базових засад сталого розвитку, який сприяє не тiльки економiчному зростанню, а й справедливому розподiлу його результатiв, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню. Глобалiзацiя вiдкриває перед людством величезнi можливостi у розширеннi обмiну товарами, послугами, iнформацiєю, технологiями та капiталом, взаємодiї в гуманiтарнiй сферi, духовному збагаченнi особистостi. Водночас для значної частини людства глобалiзацiя несе в собi й iстотнi загрози, зумовлюючи розмежування країн на «цивiлiзацiйний центр» i «периферiйну зону», поглиблюючи їх диференцiацiю в соцiально-економiчному розвитку. Необхiдно враховувати i глобальну тенденцiю переходу до багатополюсного (полiцентричного) свiтового спiвтовариства, в якому основою взаємодiї держав та їхнiх економiк має стати регiональна iнтеграцiя. Сьогоднi склалися специфiчнi умови європейської iнтеграцiї, пов'язанi з розширенням ЄС за рахунок наших захiдних сусiдiв i трансформацiєю спiльного кордону з ними з 1 травня 2004 р. у кордон iз Євросоюзом. Спiвробiтництво з ЄС за таких умов набуває для України особливого характеру. У зв'язку з цим чiтка i прiоритетна орiєнтацiя України на iнтеграцiю в Європейський союз, набуття статусу спочатку асоцiйованого, а згодом повноправного членства в ньому має розглядатися як основа стратегiї економiчного та соцiального розвитку нашої держави. Як засвiдчує досвiд практично всiх країн-претендентiв на вступ до ЄС, ця мета може стати додатковим потужним стимулом i каталiзатором вiдповiдних соцiальноекономiчних та полiтичних перетворень. Упродовж останнього десятирiччя Україна наполегливо наближається до європейських стандартiв. На рiвнi держави напрацьовано унiверсальнi принципи взаємодiї з географiчними сусiдами та країнами-учасниками Європейського Союзу: взаємоповага, взаємодопомога, готовнiсть до вирiшення усiх проблем, не зважаючи на рiвень їх складностi. Сповiдуючи миролюбну полiтику, держава дотримується на свiтовiй аренi безпретензiйних норм дiяльностi. Уряди України послiдовно продовжують здiйснення практичних крокiв щодо його реалiзацiї. Стратегiєю подальшої дiяльностi у сферi європейської та євроатлантичної iнтеграцiї є активний перехiд на сучаснi, європейськi методи роботи, сприяння розвитку мiжвiдомчої взаємодiї на горизонтальному рiвнi, розширення повноважень середньої та нижньої управлiнських ланок у сферi обмiну iнформацiєю, заохочення iнiцiативностi, глибокої продуманостi пропозицiй i бачення кiнцевих результатiв їхньої реалiзацiї, вивчення та трансляцiя корисного досвiду iнших європейських країн у сферi державного управлiння iнтеграцiйними процесами. У рекомендацiях парламентських слухань про взаємовiдносини та спiвробiтництво України з Європейським Союзом вiд 28 листопада 2002 року зазначено, що: - реалiзацiя курсу на європейську iнтеграцiю України є невiд'ємним елементом внутрiшнiх реформ, спрямованих на економiчне зростання, пiдвищення рiвня життя народу, розвиток демократiї, становлення громадянського суспiльства, забезпечення гарантiй верховенства права, свободи слова, захист прав i свобод людини, змiцнення нацiональної безпеки. - поглиблення спiвробiтництва з ЄС — це важливий елемент змiцнення стабiльностi та безпеки на Європейському континентi; - курс на поглиблення спiвробiтництва України з ЄС стимулюватиме проведення внутрiшнiх економiчних i полiтичних реформ, сприятиме суспiльному прогресу та розбудовi соцiально орiєнтованої економiки України. Успiх на шляху просування України цим курсом та надання вiдносинам Україна - Європейський Союз якiсно нового статусу залежатиме вiд: - здiйснення послiдовного та виваженого реформування економiчної i соцiальної сфер; - реалiзацiї положень Угоди про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною i ЄС та державами-учасниками (УПС). Водночас вiд ЄС очiкується пiдтвердження вiдкритостi для всiх держав континенту, якi сповiдують європейськi цiнностi i готовi спiвпрацювати заради досягнення миру, добробуту i демократiї в Європi. Правомiрно очiкувати, що пiдходи Євросоюзу до вiдносин з Україною передбачатимуть перспективу вступу України до цiєї органiзацiї, сприятимуть динамiчнiй iнтеграцiї нашої держави до спiльного європейського правового та економiчного простору. 1998 року та має термiн дiї 10 рокiв. Основними цiлями УПС є розвиток тiсних полiтичних стосункiв мiж Україною та ЄС шляхом постiйного дiалогу з полiтичних питань, сприяння розвитку торгiвлi та iнвестицiй, забезпечення пiдґрунтя для взаємовигiдного економiчного, соцiального, фiнансового, громадського, науково-технологiчного та культурного спiвробiтництва, а також пiдтримки зусиль України щодо змiцнення демократiї, розвитку її економiки та завершення переходу до ринкової економiки. Вiдповiдно до укладеної Угоди, сторони проводять регулярний полiтичний дiалог: вiдбуваються переговори на найвищому полiтичному рiвнi в рамках самiтiв; для спостереження за дiєю Угоди згiдно з положеннями УПС створено Раду з питань спiвробiтництва, засiдання якої вiдбуваються на мiнiстерському рiвнi щонайменше раз у рiк. З Радою спiвпрацює Комiтет з питань спiвробiтництва, який веде полiтичний дiалог на парламентському рiвнi. Сьогоднi в рамках Комiтету з питань спiвробiтництва мiж Україною та ЄС створено та дiють 4 пiдкомiтети, а також 3 робочi групи: пiдкомiтет з питань торгiвлi та iнвестицiй; пiдкомiтет з питань фiнансiв, економiки та статистики; пiдкомiтет з питань транспорту та енергетики, спiвробiтництва у цивiльному та ядерному секторi, охорони довкiлля, освiти, навчання та технологiй; пiдкомiтет з митних питань, транскордонного спiвробiтництва, боротьби з нелегальною мiграцiєю, вiдмиванням грошей та наркобiзнесом, а також робоча група з питань вiдновлювальної енергетики та енергетичної ефективностi; робоча група з питань змiн клiмату; робоча група з питань енергетичних стратегiй. 11 грудня 1999 р. у м. Гельсiнкi Європейська Рада схвалила спiльну стратегiю ЄС щодо України, спрямовану на змiцнення стратегiчного партнерства з Україною. Вона передбачає пiдтримку процесу демократичних та економiчних перетворень в Українi, вирiшення проблем щодо пiдтримання стабiльностi та безпеки на Європейському континентi, змiцнення спiвпрацi мiж ЄС та Україною у контекстi розширення Євросоюзу. У стратегiї зазначається, що Угода про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та ЄС (УПС) є основою вiдносин мiж Україною та Європейським Союзом, а реалiзацiя УПС — один iз прiоритетiв стратегiї. Приймаючи спiльну стратегiю, Європейська Рада вирiшила, що кожна головуюча в ЄС держава повинна готувати вiдповiдний робочий план реалiзацiї спiльної стратегiї ЄС щодо України, який має ґрунтуватися на: - визнаннi стосункiв мiж Україною та Європейським Союзом у рамках стратегiчного та унiкального партнерства; - визнаннi того, що дверi Європейського Союзу вiдкритi для України за умов її вiдповiдностi критерiям членства в ЄС, визначеним Копенгагенським самiтом ЄС у червнi 1993 року; - спiльному iнтересi країн-учасникiв ЄС змiцнити в Європi мир та безпеку, забезпечити добробут, демократiю та повагу до прав i свобод людини; - спiльному iнтересi країн-учасникiв ЄС пiдтримати Україну на шляху до утвердження громадянського демократичного суспiльства, ринкової економiки, створення основ для стабiльної та процвiтаючої держави, самодостатнього економiчного i соцiального зросту; - спiльному iнтересi країн-учасникiв ЄС сприяти розвитку стабiльної, демократичної i передбачуваної України, яка рухається у напрямку європейської iнтеграцiї, здiйснює спiльнi з ЄС кроки у сферi зовнiшньої полiтики та полiтики безпеки; - спiльних економiчних iнтересах країн-учасникiв ЄС та їх вiдповiдностi довготермiновим економiчним iнтересам України; - впливi України на енергетичну безпеку країн-учасникiв ЄС за рахунок розташування на її територiї трансконтинентальної нафто - та газотранспортної мережi; - спiльному iнтересi країн-учасникiв ЄС утвердити спiвробiтництво з Україною як важливу пiдвалину подальшого розвитку центрального i схiдноєвропейського регiонiв як регiонiв безпеки, добробуту та процвiтання на шляху побудови єдиного європейського дому; - необхiдностi повномасштабної реалiзацiї Угоди про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейським Союзом. Тема №2. Системи вищої освiти у країнах Європи i Америки . Формування системи вищої освiти Європейських країн. Сучаснi принципи побудови та завдання вищої освiти у розвинених країнах. Доступ громадян до освiти. Заклади освiти. Ступеневiсть освiти. Квалiфiкацiї. Органiзацiя навчання, академiчний рiк i екзамени. Методи i засоби навчання. Загальнi принципи формування систем вищої освiти європейських країн Система освiти, як i культура її народу, є унiкальним явищем, незрiвнянно складнiшим, нiж iншi системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо глибоко пов'язана з духовними i матерiальними аспектами минулого i сучасного. З огляду на це у кожнiй країнi освiта та її органiзацiя мають свої особливостi. Проте наймогутнiшими iнiцiаторами змiн у системi освiти виступають не її власнi проблеми чи негаразди (системнi чинники), а тi, якi перебувають поза нею, насамперед, прiоритети й вимоги до навчання i виховання, спричиненi включенням даної країни до спiльного руху свiтового спiвтовариства у майбутнє, змiнами у виробництвi, культурi та поведiнцi. Вiдтак, при реформуваннi вищої освiти, з одного боку, враховуються прiоритети збереження культурної рiзноманiтностi нацiональних систем освiти, а з iншого - завдання полiпшення мiжнародної спiвпрацi, мобiльностi, працевлаштування студентiв у Європейському чи мiжнародному ареалi, мiжнародної конкурентоспроможностi закладiв вищої освiти. Структура свiтової вищої освiти видається надзвичайно рiзноманiтною, однак домiнують двi тенденцiї: 1. Унiтарна, або єдина, система, коли вища освiта забезпечується унiверситетами чи вiдповiдними до них закладами. Такi заклади пропонують як загальнi академiчнi ступенi, так i професiйно орiєнтованi програми рiзної тривалостi i рiвня. В унiтарнiй системi вищої освiти до її складу входять лише унiверситети (частка iнших ВНЗ становить незначний вiдсоток). Такою є освiта в Італiї, Іспанiї, Австрiї, Фiнляндiї, Швецiї. Деякi експерти видiляють в окрему групу країни з так званими «iнтегрованими» унiверситетами, до складу яких увiйшли спецiалiзованi середнi i вищi навчальнi заклади (Швецiя та Іспанiя) та країни, що належали до соцiалiстичного табору. Бiнарна, або подвiйна, система з традицiйним унiверситетським сектором, що так чи iнакше опирається на концепцiю Humboldt унiверситета та на окремий не унiверситетський сектор вищої освiти, що має чiтко окреслену структуру. Така система освiти притаманна бiльшостi розвинених країн свiту, де поряд з унiверситетським сектором iснують численнi спецiалiзованi заклади, якi приймають чималу частину молодi. З європейських країн бiнарну систему вищої освiти мають Бельгiя, Великобританiя, Грецiя, Данiя, Ірландiя, Нiдерланди, Норвегiя, Нiмеччина, Францiя, Швейцарiя та ряд iнших. справжньому ВНЗ (це, нерiдко, - особливий пiдроздiл унiверситетiв), але упродовж малого промiжку часу, до трьох рокiв. За умови доброї органiзацiї (прикладом є створенi нещодавно «унiверситетськi iнститути» у Францiї) отримується ґрунтовна освiта, як наслiдок - випускники легко знаходять роботу. Тенденцiї до всебiчної (єдиної) унiверситетської системи разом iз розвитком сильного сектору вищої освiти не унiверситетського рiвня сприяли ширшому тлумаченню поняття «унiверситет», що вiдрiзняється вiд визначення, яке традицiйно використовується щодо континентального європейського унiверситету, - установа з iнтенсивною спiвпрацею, узгодженiстю мiж викладанням, навчанням та успiхами у ньому, де велика увага придiляється iндивiдуальному навчанню. Ця тенденцiя чiтко спостерiгається сьогоднi головним чином в унiверситетах тих країн, якi встигли найглибше зануритися у процес створення iнформацiйного суспiльства. Донедавна мало структурованi системи вищої освiти виконували достатньо обмежену кiлькiсть завдань щодо збереження й змiцнення державних структур країни, проведення наукових i технологiчних дослiджень з одночасною пiдготовкою науковцiв, а також забезпечення економiки фахiвцями високої квалiфiкацiї. У бiльшостi країн свiту цi завдання заклади вищої освiти виконували шляхом використання моно- (чи мало) дисциплiнарного навчання. Якщо вища освiта була загальною, то фахова пiдготовка переносилася на робочi мiсця (класичним прикладом є Японiя). Основнi ж завдання щодо органiзацiї навчальних закладiв вищої освiти, якi мають професiйно орiєнтованi програми навчання паралельно з унiверситетським сектором, майже однаковi у бiльшостi країн - запропонувати професiйно орiєнтованi та економiчно вигiднi типи освiти для задоволення потреб ринку працi. Вiдтак, спробуємо стисло описати головнi тенденцiї розвитку систем вищої освiти у деяких країнах Європи, США та Японiї, проiлюструвавши сучасний стан та нацiональну систему квалiфiкацiй у вищiй освiтi. Звернемо увагу на аспекти мобiльностi, прозоростi, зокрема: системи кредитiв та визнання рiвнiв освiти, гарантiї (забезпечення) якостi, плата за навчання та деякi практичнi аспекти (структура та органiзацiя навчального року, iноземний студент та система профорiєнтацiї). ВИЩА ОСВІТА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ унiверситетiв отримали коледжi, якi готували молодь до складання випускних екзаменiв у Лондонському унiверситетi. Вища освiта країни була елiтарною та охоплювала дуже малий вiдсоток молодi. Однак пiсля Другої свiтової вiйни кiлькiсть унiверситетiв подвоїлася. Майже столiття система вищої освiти у Великобританiї мала бiнарну структуру. Проте з наданням у 1992 р. технiчним iнститутам статусу унiверситетiв цi двi ланки вищої освiти об'єдналися, тому для Британських унiверситетiв характерний високий рiвень автономiї. Загальне керiвництво вищою освiтою здiйснює Мiнiстерство освiти й науки, яке реалiзує цю полiтику через ради унiверситетських фондiв Англiї, Шотландiї та Уельсу. Сучаснi принципи побудови вищої освiти. Заклади освiти. Усi унiверситети Великобританiї мають високий рiвень автономiї у визначеннi курсiв, програм i методiв навчання. Посередницькi функцiї мiж урядом та унiверситетами покладено на три ради унiверситетських фондiв (Англiї, Шотландiї та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладiв вищої освiти з регiонiв, шкiл i лiцеїв, роботодавцiв. Таке широке представництво дає змогу поєднати цiлi держави та iнтереси ВНЗ, досить об'єктивно оцiнюючи останнi. Зарахованi до унiверситету студенти спочатку намагаються здобути першу ступеневу квалiфiкацiю - бакалавр, яку можна отримати на гуманiтарних, природничих чи педагогiчних спецiальностях за 2-3 роки, архiтектурних, iнженерних спецiальностях та менеджменту - за 3-4 роки, ветеринарiї та медицинi - за 5-6 рокiв. Отримавши квалiфiкацiю бакалавра, студент має право продовжити навчання для отримання магiстерського ступеня. Для цього необхiдно 2-3 роки викладання, навчання чи дослiджень при достатньо глибокому вивченнi однiєї чи групи сумiжних дисциплiн. У країнi немає єдиного зразка диплома про освiту. Тут захищеними є лише титули «бакалавр», «магiстр», «доктор». освiти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже пiсля одного року денного навчання, нацiональний ВТЕС-диплом — пiсля 2-3 рокiв. Вони дещо рiзняться i суворiстю вимог до вступникiв. Визнання професiйних квалiфiкацiй здiйснюється, зазвичай, певними асоцiацiями, що встановлюють (для бiльшостi регульованих фахiв) дуже жорсткi вимоги. Для їхнього виконання випускникам унiверситетiв необхiднi роки працi та самостiйного удосконалення. Доступ громадян до освiти. Середня освiта триває 13 рокiв, два останнiх з яких присвячуються поглибленому вивченню тих дисциплiн, якi учень планує обрати для студiй до ВНЗ. Школи надають змогу обрати курси рiзного рiвня складностi, що призводить до нееквiвалентних атестатiв. Право вступу у ВНЗ без екзаменiв надає атестат про загальну освiту пiдвищеного рiвня (скорочено «А iєуєi»). За великої автономiї шкiл в освiтньому процесi пiдсумковi вимоги стандартизовано, бо випускнi екзамени проводять кiлька незалежних екзаменацiйних рад. Бiльшiсть абiтурiєнтiв унiверситетiв мають А-рiвень з трьох дисциплiн. Головну роль у системi вищої освiти вiдiграють унiверситети, передусiм Лондонський, Кембриджський та Оксфордський. Британськi унiверситети, головним чином, гуманiтарного спрямування. Технiчнi спецiальностi студенти здобувають в унiверситетських коледжах, на технiчних факультетах унiверситетiв, а також у спецiальних iнститутах, що не входять до складу унiверситетiв. Для зарахування абiтурiєнти подають свої заяви у службу прийому в унiверситети i коледжi, вказуючи до п'яти бажаних закладiв. Документи направляються у ВНЗ, якi вирiшують, чи може кандидат бути зарахуваним. Хоча в країнi притримуються полiтики вiдкритої вищої освiти, зацiкавленi органи встановлюють квоти мiсць (держсекретар з освiти - для вчителiв, департамент охорони здоров'я - для лiкарiв тощо). Якщо кiлькiсть заяв перевищує квоту чи кiлькiсть вiльних мiсць в аудиторiях, застосовується вiдбiр, форми якого визначаються самими ВНЗ. Право на квотування мають i органи розподiлу фондiв та ресурсiв. Три унiверситети (Охfогd, Саmbгidgе, Durhfm) проводять для абiтурiєнтiв конкурснi вступнi екзамени. Академiчний рiк та екзамени. Навчання розпочинається 1 вересня i формально закiнчується 30 серпня, але насправдi навчальний рiк коротший. Кожен ВНЗ автономний у плануваннi навчального року за умови дотримання загальних критерiїв: закiнчення занять у червнi, кiлька (3-5) тижнiв перерви на головнi релiгiйнi свята. Вiдтак, навчальний рiк подiляється на три частини, але в останнiй бiльшiсть ВНЗ скорочує кiлькiсть навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матерiалу i пiдготовку до пiдсумкових екзаменiв. Частина унiверситетiв має промiжнi канiкули (до 8 тижнiв) як час для самостiйного навчання студентiв. Однак усе вiдчутнiшою є тенденцiя до двосеместрового року з канiкулами мiж семестрами. Усi ВНЗ автономнi у встановленнi методiв контролю роботи i знань студентiв: бiльшiсть робить наголос на пiдсумкових екзаменах, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатiв пiд час вирiшення питання про перехiд на наступний курс чи рiвень. Пiсля закiнчення програми першого циклу студент може отримати такi оцiнки: найвищу, дуже добру з правом продовження навчання на другому циклi, непогану, найнижчу. коли на другий рiвень приймають осiб без диплома за перший рiвень, а лише за наявностi чималого досвiду роботи з обраного фаху. Квалiфiкацiї. Бiльшiсть абiтурiєнтiв обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої квалiфiкацiї. Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарiї та медицини (5-6 рокiв). Передбачається впровадження курсiв меншої тривалостi (прискорених) i можливiсть у результатi змiни тривалостi року та iнтенсивнiшої роботи отримання першого диплома вже за два роки. У Великобританiї найпоширенiшi наступнi квалiфiкацiї: бакалавр мистецтв, наук, освiти, iнженерiї, права, медицини. Квалiфiкацiя бакалавра має три варiанти «з вiдзнакою» залежно вiд кiлькостi поглиблено вивчених i складених дисциплiн. Пiсля завершення навчання першого рiвня студент може продовжити освiту для отримання вищої квалiфiкацiї, яка часто називається «магiстр». Найпоширенiшi варiанти: магiстр мистецтв, бiзнесу та управлiння, права. Отримання цього диплома вiдкриває шлях до студiй докторського рiвня з присвоєнням звання «доктор фiлософiї», рiдше - «магiстр фiлософiї». ВИЩА ОСВІТА ІСПАНІЇ Формування системи вищої освiти. Заклади освiти. Система вищої освiти Іспанiї вiдзначається винятковою однорiднiстю, адже аж 98% студентiв навчаються в унiверситетах, поза якими готують лише фахiвцiв з туризму, ремесел та деяких iнших видiв занять. З 52 унiверситетiв 7 - недержавнi. Серед унiверситетiв бiльшiсть мають класичний набiр програм навчання, але є кiлька полiтехнiк, а також Вiдкритий унiверситет дистанцiйного навчання. Унiверситети мають досить складну структуру i пропонують курси, програми та квалiфiкацiї рiзного рiвня. Так, на факультетах передбачено програми тривалiстю 4-5 рокiв iз присудженням повного диплома. Вищi технiчнi школи пiсля 4-5 рокiв навчання присуджують дипломи вищих iнженерiв. Унiверситетськi та iнженерно-технiчнi школи надають дипломи пiсля трьох рокiв навчання. До сектору не унiверситетської вищої освiти входять iнститути, що видають два види дипломiв: еквiвалентний до унiверситетських за умови виконання програм, подiбних до унiверситетських (А), i нижчий вiд унiверситетських диплом простiших програм мистецьких фахiв (Б). Диплом А надають Вiйськова Академiя, iнститути туризму, цивiльної авiацiї та теологiчнi заклади (усi вони не пiдпорядкованi Мiнiстерству освiти i науки). Дипломи Б надають iнститути та професiйнi школи з легшими умовами вступу i простими програмами (музика, спiви, дизайн та iншi мистецькi фахи). Професорсько-викладацький склад ВНЗ в Іспанiї подiляється на чотири категорiї: професори, виконувачi обов'язкiв професорiв, викладачi-заступники, викладачi-асистенти. Професор повинен мати докторський диплом, викладати i проводити науковi дослiдження. Наступнi двi категорiї теж повиннi мати звання доктора, лише для викладачiв-асистентiв достатньо повного диплома унiверситету чи еквiвалентного ВНЗ, однак для отримання права на роботу вони складають ще професiйний екзамен. Уряд та Унiверситетська рада докладають чимало зусиль для стимулювання викладачiв до пiдвищення свого академiчного i професiйного рiвня (стажування за кордоном, курси пiдвищення квалiфiкацiї тощо). Доступ громадян до освiти. Сформована автономнiсть унiверситетiв дає їм право вводити за потреби окрiм загальних, ще й додатковi вимоги. Конкурснi вступнi екзамени формуються у виглядi двох тестiв, якi запроваджуються екзаменацiйною комiсiєю одночасно на всiй територiї Іспанiї. Перший тест спрямований на перевiрку загальних вмiнь абiтурiєнта (культури, знання мов, здатностi до аналiзу й синтезу тощо), другий - засвоєння тих дисциплiн, що поглиблено вивчалися на курсах орiєнтацiї. Конкурс враховує оцiнки атестата, випускних екзаменiв за «курс орiєнтацiї» i двох вказаних тестiв. Вступати у ВНЗ разом з випускниками курсiв орiєнтацiї на вiдповiдну до дипломної спецiальнiсть може й певна кiлькiсть молодi, що навчалася протягом п'яти рокiв у середнiх технiчних закладах й отримала дипломи технiкiв. П'ятирiчне навчання на факультетах унiверситетiв чи в їхнiх вищих школах (i в частинi iнститутiв) увiнчується дипломом, що надає право на пiслядипломне навчання. 1-2 роки, завданням якої є значне пiдвищення фахових умiнь випускника, збагачення його навичками наукового аналiзу та дослiдження. Інший новий варiант пiслядипломних студiй приводить до диплома спецiалiста Закiнчення двох перших циклiв унiверситетiв та отримання надає право продовжувати навчання для отримання диплома доктора. Воно триває два-три роки пiд наглядом наукового керiвника, супроводжується самостiйними пошуками, написанням i захистом дисертацiї. профiлiв i рiк «унiверситетського курсу орiєнтацiї») та отриманням права участi в конкурсних екзаменах в унiверситетах, «неуспiшного», що надає доступ лише до дворiвневої профосвiти (5 рокiв разом) з отриманням диплома технiка i можливим вступом (через конкурс) у ВНЗ за профiлем. Органiзацiя навчання, академiчний рiк та екзамени. Розпочинається академiчний рiк у перший тиждень жовтня i закiнчується в червнi, є короткi канiкули пiд час головних релiгiйних свят. На тиждень припадає 20-30 аудиторних годин, що складає 600-700 годин за навчальний рiк. Пiсля завершення вивчення дисциплiни складається екзамен (у лютому, червнi чи вереснi). Іспанська система оцiнювання - 10-бальна: 10, 9 - 9,9, 7 -8,9, 5 - 6,9, нижче 5. Процес навчання на факультетах та у вищих школах унiверситетiв органiзовано за трьома циклами: базовий (2-3 роки), спецiалiзований (2 роки з присвоєнням диплома), дослiдницький (2-3 роки з отриманням диплома доктора). Унiверситетськi школи здiйснюють навчання лише одним 3-рiчним циклом iз високим рiвнем спецiалiзацiї навчальних програм для кращої фахової пiдготовки. У такий спосiб готують учителiв початкових шкiл, працiвникiв соцiальних служб тощо. Унiверситети формують навчальнi плани з урахуванням iснування трьох видiв дисциплiн: обов'язкових для всiх ВНЗ, якi присвоюють даний диплом (академiчну квалiфiкацiю); на вибiр ВНЗ, якi можуть бути як обов'язковими, так i факультативними; дисциплiн за вибором студентiв (10% усього навчального часу). Навчання студентiв-iноземцiв. Першi кроки до вступу в iспанськi унiверситети кандидати повиннi зробити за рiк до дати початку навчання, звернувшись до амбасад чи вiддiлень Інституту iспанської культури у своїх країнах. Для зарахування на перший цикл дипломних програм ВНЗ кандидати повиннi мати шкiльний атестат, який у країнi походження надає право вступу до унiверситету i визнається в Іспанiї, а також скласти мовний тест (проводять у червнi чи вереснi) i конкурснi екзамени. Для iноземцiв резервують 5% мiсць у ВНЗ. ВИЩА ОСВІТА НІМЕЧЧИНИ Формування системи вищої освiти. Один iз найстарiших унiверситетiв Нiмеччини вiдкрився у 1385 р. (м. Гейдельберг) i був створений вiдповiдно до паризької моделi, за якою iмператор чи папа надавали корпорацiї викладачiв i студентiв право вивчати теологiю, право, медицину i фiлософiю. На кiнець XVII ст. у країнi було майже 40 унiверситетiв, якi готували державних чиновникiв. Новий етап реформи вищої освiти почався зi створення зразкового унiверситету в Берлiнi (1809/10 н. р.) i пов'язаний з iм'ям Вiльгельма фон Гумбольдта, який певний час керував освiтою в урядi Пруссiї. В основу дiяльностi цього унiверситету вiн поклав принципи широкої автономiї при державному фiнансуваннi, самоуправлiння кафедр (ординарiїв), акцент на вiльних дослiдженнях без вузького практичного спрямування, вiдмiннiсть унiверситетської освiти вiд шкiльної та вiд суто професiйної пiдготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорiв i поєднання науки та навчання для студентiв, а також започаткувало створення технiчних унiверситетiв. Пiд час реформи системи освiти пiсля Другої свiтової вiйни до категорiї закладiв вищої освiти перейшли вищi фаховi школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до унiверситетського рiвня. Концепцiя традицiйного нiмецького унiверситету базується на неогуманiстичнiй теорiї В. Гумбольдта, згiдно з якою унiверситет є центром розвитку та пропаганди знань, пiдготовки висококвалiфiкованих кадрiв. Сьогоднi для вищої освiти Нiмеччини характерна взаємодiя федерального уряду та урядiв земель: регулярно збирається конференцiя мiнiстрiв освiти земель, є також Спiлка ректорiв ВНЗ. Бiльшiсть серйозних документiв вони створюють спiльно. Створено також комiсiю з наукового планування. ВНЗ фiнансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.). Близько 7,8% фiнансування унiверситетської науки здiйснює приватний сектор економiки. Сьогоднi систему нiмецької освiти можна схематично показати таким чином: початкова школа (4 роки) - середня школа (8-рiчне реальне училище або 9-рiчна гiмназiя) - вища школа (унiверситети, педагогiчний ВНЗ, вища школа мистецтв або вищий технiчний навчальний заклад). 11 педагогiчних, 19 теологiчних, 43 мистецьких i 153 технiчних та спецiалiзованих ВНЗ. Зi згаданих до недержавного сектору входили 6 унiверситетiв, 17 теологiчних закладiв, 2 мистецьких коледжi, 35 вищих фахових шкiл. Усi заклади вищої освiти подiляються на такi групи: - унiверситети (класичнi, технiчнi, загальноосвiтнi та спецiалiзованi заклади унiверситетського рiвня—вищi педагогiчнi, теологiчнi та медичнi школи). Бiльшiсть унiверситетiв мають класичну структуру. У них готують i докторiв наук; - вищi фаховi школи зi спецiалiзованою фаховою пiдготовкою, готують спецiалiстiв з iнженерiї, бiзнесу, менеджменту; - вищi школи (коледжi) мистецтв i музики. Основою системи вищої освiти є унiверситети. Вони мають, зазвичай, класичну структуру i завдання: несуть вiдповiдальнiсть за науковi дослiдження, навчання, пiдготовку кадрiв вищої квалiфiкацiї, готують докторiв наук, надiленi правом присуджувати габiлiтацiю (докторат-2) для замiщення посад завiдувачiв кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки. Педагогiчнi вищi школи готують учителiв для нижчих рiвнiв освiти та спецiалiзованих шкiл. Вищi фаховi школи вiдiграють важливу роль, готуючи спецiалiстiв з iнженерiї, бiзнесу, менеджменту тощо; науковi дослiдження в них звужено i вони не претендують на фундаментальнiсть. Музичнi i мистецькi вишi школи готують фахiвцiв з усiх видiв мистецтв i музики, включаючи музикологiю, iсторiю мистецтв тощо. Доступ громадян до освiти. Для вступу до закладiв вищої освiти потрiбно мати атестат про середню освiту, який буває трьох типiв: «загальний» (дає право вступу до всiх ВНЗ); «фаховий» (дає право вступу на певнi спецiальностi); документ для вступу лише у вищi фаховi школи чи на вiдповiдний факультет загальноосвiтнього унiверситету. Першi два видаються пiсля закiнчення гiмназiї чи вiдповiдного до неї професiйного закладу з тривалiстю навчання 13 рокiв. Третiй отримують пiсля навчання тривалiстю 12 рокiв у професiйних школах. Музичнi, мистецькi та спортивнi ВНЗ проводять фаховi екзамени. Для деяких напрямiв вищої iнженерної освiти вiд вступникiв вимагають певного термiну роботи на виробництвi. Існує також можливiсть вступу до ВНЗ без формального атестата на основi конкурсних екзаменiв та обов'язкового певного стажу роботи за даною спецiальнiстю. Навчання у державних закладах освiти безкоштовне (крiм плати за гуртожиток, користування спортивними спорудами i т. iн.). Для бiднiшої категорiї студентiв на певний час призначається державна стипендiя, половину якої необхiдно протягом певного часу повернути. стадiї. Перша, основна, охоплює 4 семестри, складається iз загальних обов'язкових предметiв i включає заключнi промiжнi iспити (перехiд на другий щабель). Друга стадiя, головна, охоплює 4-6 семестрiв, надає студентам ширшi можливостi вибору предметiв i завершується екзаменами з видачею диплома магiстра або державними екзаменами. Перехiд на другу стадiю дає можливiсть певною мiрою змiнити напрям навчання. Екзаменами закiнчується i кожен предмет. Пiсля завершення програми виконуються письмовi роботи, а також складаються уснi чи письмовi екзамени з головних дисциплiн. Знання студентiв оцiнюється за 6-бальною системою: дуже добре (1); добре (2); задовiльно (3); достатньо (4); недостатньо (5); незадовiльно (6). У навчальному процесi застосовують рiзнi види занять: лекцiї, семiнари, контрольнi роботи, практичнi заняття та екскурсiї. Пiд час семiнарiв, контрольних i практик вимагаються уснi чи письмовi роботи, за якi студент отримує курсовий сертифiкат, необхiдний як пiд час заключного iспиту, так i пiд час переходу на наступний рiвень навчання. Вiн є головним засобом контролю якостi навчання упродовж навчального року. Розширюється залучення старших студентiв до рiзного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (оплачуваної). Існує чотири категорiї викладачiв: професор, асистент, науковий працiвник i викладач спецiальних дисциплiн (iноземних мов, спорту тощо). Функцiї перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвiд i обирається за нацiональним конкурсом. Науковий працiвник мусить мати вищу освiту, виконувати науковi дослiдження i проводити практичнi заняття зi студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовцiв. Викладачi унiверситетiв витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхнi колеги з вищих фахових шкiл мають удвiчi вище тижневе лекцiйне навантаження, тому на дослiдження у них залишається менше можливостей. Ступеневiсть освiти. Випускникам вищих навчальних закладiв пiсля складання державного iспиту присвоюють титул дипломованого спецiалiста, а в унiверситетах - магiстра, що дає право на державну службу, вiдповiдну фахову дiяльнiсть та аспiрантуру. Магiстратура зорiєнтована на викладацьку роботу. Вищою квалiфiкацiєю в Нiмеччинi є титул доктора. Це вимагає 3-5 рокiв наукових дослiджень, здачi державного екзамену та захисту дисертацiї. Квалiфiкацiї. Категорiя завершального документа (диплом чи магiстерська робота) залежить вiд виду програми (спецiалiзацiї). Отриманням диплома закiнчуються курси iнженерiї, економiки, соцiальних i природничих наук, магiстерською роботою - мистецькi та гуманiтарнi. Диплом чи магiстерське посвiдчення видають i пiсля 1 -2 рокiв поглибленого додаткового навчання, яке вiдбувається пiсля оволодiння програмою другого циклу. ВИЩА ОСВІТА США Формування системи вищої освiти. Першi кроки до становлення системи вищої освiти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжi вiльних мистецтв, якi створювались на зразок англiйських технологiчних. Згодом майже в усiх штатах з'явилися сiльськогосподарськi коледжi. Однак, якщо в Європi вищi професiйнi школи iснували самостiйно, то в США зазвичай, включалися до складу унiверситету i коледжи вiльних наук та мистецтв. Одночасно зi ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступiнь магiстра i доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюцiя установ американської вищої школи привела до створення великих унiверситетiв, якi стали основними осередками фундаментальної науки в США. Сучаснi принципи побудови вищої освiти. Заклади вищої освiти. У США нараховується кiлька тисяч найрiзноманiтнiших ВНЗ, якi можна класифiкувати багатьма способами. Так, за формою фiнансування їх подiляють на двi групи: бiльшу за чисельнiстю групу становлять приватнi заклади (оплата студентiв за навчання, самофiнансування ВНЗ, приватнi пожертвування, спонсорство, менша частка коштiв вiд бюджету) i державнi (значна частина коштiв надходить з федерального i мiсцевих бюджетiв). На загал держава всетаки вiдiграє домiнуючу роль, фiнансуючи значну частку наукових програм в унiверситетах, утримуючи дво- i чотирирiчнi коледжi з майже 80% всього контингенту студентiв. Бiльшiсть американських унiверситетiв мають розвинену дослiдну структуру на рiвнi докторських програм, решта - багатопрофiльнi унiверситети з великою кiлькiстю програм пiдготовки спецiалiстiв на ступiнь бакалавра та магiстра. Вiдтак, за структурою, рiвнем i змiстом навчання американськi фахiвцi подiляють свої ВНЗ на такi групи: - заклади пiслясередньої освiти рiзного виду i напiвпрофесiйнi школи з програмами тривалiстю вiд 1-ого до 3-ох рокiв i присудженням посвiдчень низьких рiвнiв. Коротка освiта закiнчується отриманням сертифiката про певнi професiйнi вмiння, довша — присвоєнням асоцiйованого ступеня з правом виконання роботи рiвня технiкiв i вступу на третiй курс коледжiв з бакалаврськими програмами; - мiсцевi i молодшi коледжi з дворiчними програмами, виконання яких вiдкриває дверi на третiй курс «бакалаврських» коледжiв та отримання асоцiйованого ступеня чи професiйної лiцензiї - коледжi вiльних мистецтв, що є iстотною особливiстю системи вищої освiти США, з викладанням майже виключно загальних дисциплiн типу iсторiї, хiмiї, економiки тощо i присудженням диплома бакалавра з домiнуючим академiчним та мiнiмальним професiйним наповненням. Однак помiтною є тенденцiя включати на заключних роках чотирирiчної програми i професiйнi курси, що розширює можливостi випускникiв. Але для окремих спецiальностей, наприклад, медицини i права, для отримання професiйної квалiфiкацiї студент повинен пройти ще й програму пiслядипломного фахового навчання для досягнення рiвня магiстра в унiверситетських школах; фахiвцiв, дiяльнiсть яких вимагає диплома магiстра; - незалежнi професiйнi школи з бакалаврським (магiстерським) рiвнем дипломiв у сферах технологiї, мистецтв тощо. Маючи близький до закладiв першої групи змiст програм, цi школи використовують набагато квалiфiкованiший персонал з унiверситетською пiдготовкою; - унiверситети з правом пiдготовки докторiв та усiма циклами навчання, якi складають найбiльш престижну групу ВНЗ. До них входять коледжi бакалаврського рiвня, школи для навчання до рiвня магiстра i вище. Часто цю групу диференцiюють на вужчi, опираючись на рiвень наукових дослiджень (за кiлькiстю та тематичною рiзноманiтнiстю захищених щороку докторських дисертацiй), обсягом наукового фiнансування, наявнiстю чи вiдсутнiстю медичної школи з дослiдною клiнiкою, спектром факультетiв, нарештi, кiлькiстю викладачiв i студентiв та спiввiдношенням мiж ними. (Мiчиганський i декiлька Калiфорнiйських). ЮМ, що використала двостороннiй вiдеозв'язок через супутники для навчання свого персоналу одночасно на обох берегах Атлантичного океану. Сьогоднi i телеконференцiї науковцiв стали звичною справою. Навчання з миттєвим спiлкуванням викладача та групи студентiв у багатьох точках США також застосовується все ширше. так i обиратися. Вiн та його колеги вирiшують усi питання викладання певної дисциплiни й наукової роботи з напряму вiддiлення. Вищi ланки (пiдроздiли, навчальнi коледжi i весь заклад) лише затверджують колективнi рiшення департаменту. Доступ громадян до освiти. Вища освiта США належить до вiдкритих, адже створює досить прийнятнi умови для вступу у ВНЗ тим, хто виявив бажання продовжити навчання пiсля середньої школи, що має 12 класiв (варiанти 6+3+3 чи 8+4). (сертифiкат чи диплом) з правом вступу до ВНЗ пiсля складання пакету спецiальних тестiв iз загального освiтнього розвитку. мистецькi захоплення i досягнення тощо), соцiальне походження i забезпеченiсть, склад Вища освiта в США платна, плата за навчання досить висока, тому багато студентiв поєднують навчання з роботою. Вартiсть одного навчального року не є сталою i залежить вiд штату, рiвня i престижностi ВНЗ, його приналежностi до державного чи приватного сектора. Законом США про освiту (1938) передбачено фiнансову допомогу бiдним студентам; крiм того дiє система пiдтримки кращих студентiв (стипендiї, рiзноманiтнi гранти). магiстратуру та докторантуру вiдбирають лише бакалаврiв, що мають успiшнiсть не нижчу за «В», позитивну характеристику, письмову рекомендацiю вiд одного чи двох викладачiв. Вони повиннi здати успiшно екзамени, що проводяться двiчi на рiк. Термiн навчання в магiстратурi залежить вiд особливостей спецiальностi: вiд пiвтора року в галузi мистецтв до двох-трьох рокiв у медицинi та психологiї. У кiнцi навчання необхiдно написати реферативний огляд, представити дисертацiю чи скласти iспит. Головним критерiєм вiдбору кандидатур у докторантуру є здатнiсть до наукової роботи. Протягом 2-3-ох рокiв навчання докторант має засвоїти значний обсяг теоретичного матерiалу, отримавши за нього до 72 кредитiв iз 20 екзаменiв, скласти квалiфiкацiйнi iспити i захистити дисертацiю. У провiдних унiверситетах США є ще один вид ступеневої пiдготовки - пiсля докторський, для перевiрки своїх наукових iдей та експериментального їх пiдтвердження. Вiдтак, академiчний рiк (вересень - кiнець травня) подiляється на два семестри з тривалiстю вiд 14 до 18 тижнiв кожен. Одночасно студенти вивчають 4-5 предметiв, складаючи пiсля виконання програми екзамени. Практикуються усi види занять; лекцiї можуть читати для малих, середнiх i великих (до 1000 студентiв) потокiв. Один-два рази на тиждень у малих (15-30 студентiв) групах вiдбуваються семiнари з тем лекцiй, до яких студенти готуються самостiйно у бiблiотеках. Частково у ВНЗ використовується варiант тьюторського навчання, коли викладач кiлька разiв на тиждень працює з маленькою групою одних i тих самих студентiв для уважного спостереження за їхньою самостiйною роботою. Оцiнки, як i в Англiї, позначають великими лiтерами: А - вiдмiнно (4 бали), В - добре (3), С - посередньо (2), Б - прохiдна (1), Е - незадовiльно (0). Наприклад, якщо предмет оцiнено у 2 кредити i складено на «вiдмiнно», то студент отримує 4x2 = 8 балiв. Предмет в 1 кредит за заключної оцiнки «добре» додає студенту 3 бали. Для отримання диплома бакалавра за 4 роки (8 семестрiв) необхiдно набрати 120 i бiльше балiв (але середнiй бал повинен перевищувати «2», а це можливо лише за умови, коли у студента траплялися i добре складенi iспити). Викладачi. Рiвнiв iєрархiї викладачiв у вищiй школi є п'ять: професори, асоцiйованi професори, професори-асистенти, iнструктори, лектори. Першi двi групи перебувають у постiйному штатi, професори-асистенти пiсля отримання докторського звання приймаються на час прийому iспитiв (1-3 роки), пiсля закiнчення якого вони або переводяться у штат, або їм радять запропонувати свої послуги iншому ВНЗ. Оцiнювання викладачiв проводиться щороку. Враховуються три параметри: наукова продукцiя, якiсть викладання, характер та обсяг позанавчальної дiяльностi (рецензування, експертнi послуги та iн.). Квалiфiкацiї. У ВНЗ США порiвняно багато рiзних квалiфiкацiй, дипломiв i сертифiкатiв, якi присвоюються пiсля завершення програм рiзного рiвня. Рiвнiв вищої освiти - три. дисциплiни, з яких менше 50% стосується майбутньої спецiалiзацiї, а в другiй таких предметiв уже бiльше половини. Дипломи цього рiвня за змiстом - переважно академiчнi квалiфiкацiї i представленi дипломами бакалавра мистецтв або наук. Програма другого рiвня пiсля спецiалiзацiї у певнiй галузi за 1 -2 роки завершується присвоєнням диплома магiстра. Вимоги для його отримання досить рiзноманiтнi: написання тез (наукової роботи), складання iспиту з iноземної мови, засвiдчення вмiння використовувати комп'ютери та бази даних, заключнi екзамени. Третiм рiвнем є аспiрантура i пiдготовка докторської дисертацiї, що вимагає наукових студiй упродовж 3-5 рокiв пiсля отримання диплома магiстра. Поточнi вимоги залежать вiд рейтiнгу студiй: наукова робота i захист написаної на її матерiалах дисертацiї, загальнi чи фаховi екзамени тощо. Останнi складаються переважно упродовж перших двох рокiв докторських студiй. Зазвичай, пiсля завершення третього рiвня вищої освiти присвоюється звання доктора фiлософiї (РЮ), що є вищим академiчним званням у США. ТЕМА 3. Болонський процес як засiб iнтеграцiї i демократизацiї вищої освiти країн Європи. Документи Болонського процесу. Євроiнтеграцiя як соцiально-економiчний процес. Чинники євроiнтеграцiї вищої освiти. Хронологiя подiй Болонського процесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основнi документи Болонського процесу: ( Сорбонна, 25травня 1998 р.). - Зона європейської вищої освiти: Спiльна заява європейських мiнiстрiв освiти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.). - Формування майбутнього. Конференцiя європейських вищих навчальних закладiв i освiтнiх органiзацiй (Саламанка, 29-30 березня 2001 р.). - До зони європейської вищої освiти: Комюнiке зустрiчi європейських мiнiстрiв, вiдповiдальних за вищу освiту ( Прага, 18-19 травня 2001 р.). - Створення загальноєвропейського простору вищої освiти: Комюнiке Конференцiї Мiнiстрiв, вiдповiдальних за Вищу освiту ( Євроiнтеграцiя як соцiально-економiчний процес. Чинники євроiнтеграцiї вищої освiти. Хронологiя подiй Болонського процесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основнi документи Болонського процесу: - Спiльна декларацiя про гармонiзацiю архiтектури, європейської системи вищої освiти чотирьох мiнiстрiв, що презентують Великобританiю, Нiмеччину, Італiю i Францiю ( Сорбонна, 25травня 1998 р.). - Зона європейської вищої освiти: Спiльна заява європейських мiнiстрiв освiти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.). - Формування майбутнього. Конференцiя європейських вищих навчальних закладiв i освiтнiх органiзацiй (Саламанка, 29-30 березня 2001 р.). - До зони європейської вищої освiти: Комюнiке зустрiчi європейських мiнiстрiв, вiдповiдальних за вищу освiту ( - Створення загальноєвропейського простору вищої освiти: Комюнiке Конференцiї Мiнiстрiв, вiдповiдальних за Вищу освiту ( Берлiн, 19-20 вересня 2003 р.). названої Зоною європейської вищої освiти, яка ґрунтується на спiльностi фундаментальних принципiв її функцiонування. Численнi рiзнорiвневi зустрiчi, робочi наради, конференцiї країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати шiсть ключових позицiй щодо створення єдиного Європейського освiтнього i наукового простору: 1. Введення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести два цикли навчання. Перший триває, зазвичай, вiд 3-ох до 4-ох рокiв i завершується здобуттям академiчного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магiстра (через 1-2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалостi навчання 7-8 рокiв). 2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усiх нацiональних системах освiти технологiю облiку трудомiсткостi навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти систему ЕСТS (Європейська система перезарахування кредитiв (залiкових одиниць трудомiсткостi), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепцiї «навчання впродовж усього життя». Контроль якостi освiти. Передбачається створення акредитацiйних агентств, незалежних вiд нацiональних урядiв i мiжнародних органiзацiй. Оцiнка визначатиметься не тривалiстю або змiстом навчання, а тими знаннями, умiннями i навичками, що отримали випускники. Вiдповiдно будуть встановленi стандарти транснацiональної освiти. 4. Розширення мобiльностi. Виконання попереднiх пунктiв сприятиме iстотному розвитковi мобiльностi студентiв. Одночасно ставиться питання про розширення мобiльностi викладацького та iншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвiдом. Передбачаються змiни у нацiональних законодавчих актах щодо працевлаштування iноземцiв. 5. Забезпечення працевлаштування випускникiв. Одним iз важливих положень Болонського процесу є орiєнтацiя вищих навчальних закладiв на кiнцевий результат: знання й умiння випускникiв мають знаходити як теоретичне, так i практичне застосування задля користi усiєї Європи. Усi академiчнi ступенi та iншi квалiфiкацiї мають бути жаданi європейським ринком працi, а професiйне визнання квалiфiкацiй необхiдно спростити. Унiфiкацiї визнання квалiфiкацiй сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО. 6. Забезпечення привабливостi європейської системи освiти. Одним iз прiоритетiв у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбiльшої кiлькостi студентiв з iнших регiонiв свiту. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантiї якостi освiти, кредитної системи накопичення, легкодоступних квалiфiкацiй тощо сприятиме пiдвищенню iнтересу до вищої освiти європейських та iнших громадян. 7. Важливiсть соцiального аспекту Болонського процесу. Необхiднiсть збiльшення конкурентоспроможностi повинна вiдповiдати метi покращення соцiальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освiти. Це передбачає змiцнення соцiальних зв'язкiв i зменшення нерiвностi за статевими ознаками як на нацiональному, так i на загальноєвропейському рiвнi. Ця мета пiдкреслює вiдношення до освiти як до суспiльного добробуту та суспiльної вiдповiдальностi. Також пiдкреслюється необхiднiсть переваги у мiжнародному академiчному спiвробiтництвi i програм обмiну академiчними цiнностями. 8. Забезпечення тiснiших зв'язкiв мiж вищою освiтою та дослiдними системами в кожнiй з країн-учасниць. Загальноєвропейський простiр вищої освiти на цьому початковому етапi здобуває велику користь вiд спiльної дiяльностi з європейським дослiдним простором, цим самим змiцнюючи фундамент для Європи Знань. ТЕМА №4. Основнi завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освiти. Гармонiзацiя архiтектури системи європейської вищої освiти як основне завдання Болонського процесу. Визначальнi властивостi європейської вищої освiти: якiсть, конкурентоспроможнiсть вищих навчальних закладiв Європи, взаємна довiра держав i вищих навчальних закладiв, сумiснiсть структури освiти та квалiфiкацiй на доступеневому i пiсляступеневому рiвнях, мобiльнiсть студентiв, привабливiсть освiти. освiти; розширення мобiльностi студентiв i викладачiв; забезпечення працевлаштування випускникiв та привабливостi європейської системи освiти. Подальшi дiї для досягнення шести цiлей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумiлих i адекватних ступенiв; прийняття системи двоциклової освiти (до ступеневе i пiсля ступеневе навчання); запровадження системи кредитiв - системи накопичення кредитiв (ЕСТS) або iнших сумiсних з нею систем, якi здатнi забезпечити як диференцiйно-розрiзнювальну, так i функцiї накопичення; сприяння мобiльностi студентiв i викладачiв (усунення перешкод вiльному пересуванню студентiв i викладачiв); забезпечення високоякiсних стандартiв вищої освiти; сприяння європейському пiдходу до вищої освiти (запровадження програм, курсiв, модулiв iз "європейським" змiстом); навчання протягом усього життя; спiльна праця вищих навчальних закладiв i студентiв як компетентних, активних i конструктивних партнерiв у заснуваннi та формуваннi Зони європейської вищої освiти. Вiдомо, що процес формування загальноєвропейського освiтнього простору має тривалу iсторiю. Спочатку були сформованi полiтична воля учасникiв, правова основа процесу (ст. 149 i 150 Договору про створення Європейського Союзу), потiм соцiально-економiчна база. Пiсля цього Європейська Комiсiя виступила з iнiцiативою створення системи iнструментiв а метою пiдвищення мобiльностi людського капiталу на європейському ринку працi. Одним з таких iнструментiв є вiдповiднiсть та можливiсть академiчного визнання квалiфiкацiй i компетенцiй. Пiсля пiдписання Болонської декларацiї з'явилися новi iнструменти та iнiцiативи, що сприяють реалiзацiї цiлей формування загального європейського простору вищої освiти, причому як наднацiональнi, так i нацiональнi та iнституцiйнi. Найвiдомiшi i найефективнiшi програми мають багаторiвневий характер. Наприклад, спiльнi iнiцiативи Європейської Комiсiї, Європейської асоцiацiї унiверситетiв, в яких взяли участь унiверситети з усiх країн-учасниць Болонського процесу. Було розроблено такi проекти: «Створення сумiсних (єдиних, подвiйних) дипломiв», «Налагодження освiтнiх структур», «Формування культури якостi», «Тенденцiї розвитку європейських освiтнiх структур». Проект «Налагодження освiтнiх структур» спрямований на реалiзацiю цiлей Болонської декларацiї на iнституцiйному рiвнi з урахуванням досвiду, накопиченого в рамках програм «ЕРАЗМУС» i «СОКРАТЕС» з 1987 року. Основне його завдання - «визначення точок конвергенцiї i вироблення загального розумiння змiсту квалiфiкацiй за рiвнями у термiнах (визначеннях) компетенцiї та результатiв навчання». Результатами вважаються набори компетенцiй, що включають знання, глибину усвiдомлення i навики особи, яка навчається. Останнi визначаються для програми в цiлому та кожного її блоку (модуля). Прiоритетними напрямами цiєї роботи є: - визначення загальних i спецiальних компетенцiй випускникiв першого i другого циклiв навчання; - визначення спецiальних компетенцiй випускникiв обох рiвнiв за сiмома напрямами пiдготовки: адмiнiстрування бiзнесу i менеджмент, освiтнi науки, геологiя, iсторiя, математика, фiзика i хiмiя; - розробка методологiї аналiзу загальних елементiв i спецiальних галузей пiдготовки. Отже, проект вирiшує завдання формування загальноєвропейського консенсусу у визначеннi ступенiв з огляду на те, що саме повиннi знати i вмiти робити випускники пiсля завершення навчання. Доцiльнiсть компетентнiсного пiдходу полягає у можливостi зберiгати гнучкiсть та автономiю в архiтектурi навчального плану. Необхiдно вiдзначити, що створення порiвняльної системи ступенiв вимагає змiни всiєї парадигми вищої освiти, зокрема, змiни методiв навчання, оцiнювання, методiв забезпечення якостi. Змiни у пiдходах до навчання стосуються, насамперед, змiщення акцентiв з процесу на результати навчання, змiни ролi викладача, концентрацiї уваги на навчаннi, змiн в органiзацiї навчання, змiни динамiки (iнтенсивностi) програм, змiни методiв оцiнювання. ЕСТS. Визначення компетенцiй є прерогативою викладачiв та експертiв. Тiльки фахiвцi тiєї чи iншої сфери здатнi сформулювати їх адекватно. При цьому можуть бути корисними консультацiї з iншими зацiкавленими сторонами в суспiльствi (працедавцями, випускниками). загальних компетенцiй з трьох категорiй: iнструментальнi, мiжособистiснi i системнi. Вони класифiкованi. Інструментальнi умiння - такi, що включають когнiтивнi здiбностi (здатнiсть розумiти i використовувати iдеї та мiркування, методологiчнi здiбностi, здатнiсть розумiти i керувати оточенням, органiзовувати робочий час, вибудовувати стратегiю навчання, приймати рiшення i вирiшувати проблеми); технологiчнi умiння (умiння, пов'язанi з використанням технiки, комп'ютернi навички та здiбностi iнформацiйного управлiння); лiнгвiстичнi умiння; комунiкативнi компетенцiї. 2)умiння органiзовувати i планувати; 3)базовi загальнi знання; 4)базовi знання з професiї; 5)комунiкативнi навички з рiдної мови; 6)елементарнi комп'ютернi навички; 7)навички оперування iнформацiєю (здатнiсть отримувати та аналiзувати iнформацiю з рiзних джерел); 8)здатнiсть вирiшувати проблеми; 9)здатнiсть приймати рiшення. Мiжособистiснi умiння - iндивiдуальнi здiбностi, пов'язанi з умiнням виражати почуття i формувати стосунки, з критичним осмисленням i здатнiстю до самокритики, а також соцiальнi навички, пов'язанi з процесами соцiальної взаємодiї i спiвпрацi, умiнням працювати в групах, брати соцiальнi та етичнi зобов'язання. Комплекс мiжособистiсних навичок включає: 1)здатнiсть до критики та самокритики; 2)здатнiсть працювати в командi; 4)здатнiсть працювати в мiждисциплiнарнiй командi; 5)здатнiсть спiвпрацювати з експертами в iнших предметних областях; 6)здатнiсть сприймати рiзноманiтнiсть та мiжкультурнi вiдмiнностi; 7)здатнiсть працювати в мiжнародному контекстi; 8)прихильнiсть до етичних цiнностей. Системнi умiння - поєднання розумiння, вiдношення та знання, що дозволяють сприймати спiввiдношення частин цiлого одна з одною та оцiнювати мiсце кожного з компонентiв у системi, здатнiсть планувати змiни з метою удосконалення системи та конструювати новi системи. Системнi компетенцiї потребують засвоєння iнструментальних умiнь та базових як пiдґрунтя. Вони охоплюють: 1) здатнiсть застосовувати знання на практицi; 3) здiбнiсть до навчання; 5) здатнiсть генерування нових iдей (творчостi); 6) здатнiсть до лiдерства; 7) розумiння культур та звичаїв iнших країн; 8) здатнiсть працювати автономно; 9) здатнiсть до розробки проектiв та керування ними; 11)вiдповiдальнiсть за якiсть; 12) прагнення до успiху. Спецiальнi компетенцiї. Окремо слiд розглядати спецiальнi компетенцiї. Найбiльшу складнiсть становили завдання щодо визначення спецiальних компетенцiй за рiвнями. Встановлено рiвень значущостi спецiальних компетенцiй для першого i другого циклiв. До першого ступеня були вiднесенi такi загальнi для рiзних предметних областей компетенцiї: 1) здатнiсть демонструвати знання основ та iсторiї дисциплiни; 2) здатнiсть логiчно i послiдовно викладати засвоєнi знання; 3) здатнiсть вникати в контекст (чiткого осмислення) нової iнформацiї та давати її тлумачення; 5) здатнiсть розумiти i використовувати методи критичного аналiзу i розвитку теорiй; 6) здатнiсть правильно використовувати методи i технiку дисциплiни; 7) здатнiсть оцiнювати якiсть дослiджень у певнiй предметнiй галузi; 8) здатнiсть розумiти результати спостережень та експериментальних способiв перевiрки наукових теорiй. Випускники другого рiвня повиннi: 1. Опанувати предметну область на бiльш високому рiвнi, тобто володiти новiтнiми методами та технiкою (дослiдження), знати новiтнi теорiї та їх iнтерпретацiї. 3. Оперувати методами незалежного дослiдження i вмiти пояснювати його результати на бiльш високому науковому рiвнi. 4. Бути здатним зробити оригiнальний внесок у дисциплiну вiдповiдно до канонiв певної предметної областi, наприклад, у рамках квалiфiкацiйної роботи. 5. Продемонструвати оригiнальнiсть i творчий пiдхiд. 6. Оволодiти компетенцiями на професiйному рiвнi. 7. Система рiвневих iндикаторiв i система описiв курсiв за типами Двi iншi невiд'ємнi компоненти конструкцiї - це система рiвневих iндикаторiв та система описiв курсiв за типами. Якщо говорити про рiвнi, то за основу взято стандартну систему: - курс промiжного рiвня (призначений для формування поглиблених базових знань); - курс просунутого (досконалiшого) рiвня; - спецiалiзований курс (5). За типами курси подiляються на: - основний курс (частина основної програми); - зв'язаний курс (пiдтримуючий основну програму); - непрофiлюючий курс (необов'язковий). i пiдтримуючим. Моделi розподiлу навчального навантаження за типами курсiв, рiвнями i модулями. У рамках напрямiв було видiлено п'ять типiв модулiв: Основнi модулi, тобто групи предметiв, що становлять ядро вiдповiдної науки (наприклад, для бiзнесу i менеджменту це: бiзнес-функцiї, середовище бiзнесу тощо). Пiдтримуючi модулi (наприклад, для бiзнесу i менеджменту це математика, статистика та iнформацiйнi технологiї). Органiзацiйнi i комунiкацiйнi модулi (наприклад, управлiння часом, робота в групах, риторика, iноземнi мови). Спецiалiзованi модулi, тобто необов'язковi, але такi, що розширюють i поглиблюють компетенцiю у вибранiй галузi, факультативнi. Переноснi модулi (наприклад, проекти, дисертацiї, бiзнес-iгри, стажування, модулi, що пов'язують теорiю i практику). Пiдтримуючi модуля розглядаються як тi, що розвивають методологiчнi компетенцiї; органiзацiйнi i комунiкацiйнi - як такi, що спрямованi на самонавчання i самоорганiзацiю. теорiєю i практикою. Розподiл навантаження по курсах у межах програми навчання виражається в кредитах ЕСТS. На практицi 1 кредит передбачає приблизно вiд 25 до 30 годин навантаження студента, включно з аудиторними заняттями, самостiйною роботою та iншими видами дiяльностi. Кiлькiсть годин навантаження на академiчний рiк є тiльки одним з чинникiв, що визначає кiлькiсть годин навантаження на один кредит. Порiвняння академiчного навантаження в рiзних країнах, передбаченого на всi навчальнi блоки, включно з часом для самостiйних занять i пiдготовкою до екзаменiв, показав, що всi країни працюють у дiапазонi вiд 34 до 40 тижнiв на рiк. Вважаючи, що в тижнi - вiд 40 до 42 годин, кiлькiсть офiцiйних годин на рiк буде розрахована в обсязi вiд 1400 до 1680 (середнє число 1520). Отже, при кiлькостi кредитiв за рiк 60, один кредит становить вiд 25 до 30 годин навантаження. Зазвичай, один модуль мiстить 5 кредитiв навантаження або кратне п'яти число (наприклад, 10 або 15). Європейський досвiд свiдчить про те, що менше число кредитiв у курсi не робить програму бiльш гнучкою. Типовий розподiл складає 5 або 6 кредитiв у модулi, що, в свою чергу, визначає кiлькiсть модулiв на семестр i рiк. ТЕМА 5. Європейська кредитно-трансферна та система накопичення ЕСТ S. iнформацiя (стосовно навчальних програм i здобуткiв студентiв), взаємна угода (мiж закладами-партнерами i студентом), використання кредитiв ЕСТS (визначення навчального навантаження студентiв). Основнi документи ЕСТS: iнформацiйний пакет, навчальний контракт, перелiк оцiнок дисциплiн. Загальнi умови користування ЕСТS. Зобов'язання з боку навчального закладу. Кредити ЕСТS: структура, призначення, зв'язок з академiчним навантаженням студента (години занять). Особливостi призначення i присвоєння кредитiв ЕСТS. Змiст та структура iнформацiйного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисциплiни, змiстового кредиту. Структура курсу з присвоєння ступенiв (структурно-логiчна схема, навчальний план). Опис предмета курсу. Опис дисциплiни курсу. Шкала оцiнювання ЕСТS. Європейська система "полегшеної шкали оцiнювання" навчальних досягнень студента. Сумiснiсть рiзних систем оцiнювання зi шкалою ЕСТS. Оскiльки Європейське спiвтовариство поставило за мету сприяти мiжунiверситетськiй кооперацiї як засобу покращення якостi освiти на благо студентiв i вищих навчальних закладiв, а програму обмiну студентами визначено як вагомий елемент такої мiжунiверситетської спiвпрацi та для збiльшення можливостей зростання їх навчальної i професiйної кар'єри та працевлаштування через визнання дипломiв, виникла необхiднiсть розроблення механiзму взаємного визнання академiчних успiхiв студентiв та їх квалiфiкацiй. Тому в експериментальному проектi, органiзованому в рамках програми, було розроблено Європейську систему перезарахування кредитiв (ЕСТS) як засiб покращення визнання освiти для навчання за кордоном. Історично початкова система ЕСТS була розроблена у 1989/1990 н. р. в формi пiлотного 5-рiчного проекту, в якому брали участь 145 європейських вузiв таких академiчних напрямкiв: бiзнес-адмiнiстрування, хiмiя, iсторiя, iнженерна механiка i медицина. У подальшому практика ЕСТS була рекомендована до широкого використання вищими навчальними закладами Конференцiї Ради Європи (1994 р.) Конвенцiєю Ради Європи ЮНЕСКО з визнання квалiфiкацiй у вищiй освiтi в Європейському регiонi, i пiдтримана низкою мiжнародних професiональних неурядових органiзацiй, наприклад, Європейською Асоцiацiєю Мiжнародної освiти, до якої входять представники бiльше 50 держав. Зовнiшнє оцiнювання системи ЕСТS продемонструвало потенцiал системи i Європейська комiсiя включила ЕСТS до своєї програми «СОКРАТЕС», зокрема, до роздiлу І про вищу освiту («ІРАЗМЕС»). Сьогоднi система ЕСТS рухається вiд своєї обмеженої вузької експериментальної стадiї до ширшого використання як елементу європейського масштабу у вищiй освiтi. ЕСТS забезпечує iнструментом, аби гарантувати прозорiсть, збудувати мости мiж навчальними закладами i розширити можливостi вибору для студентiв. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентiв закладами через використання загальнозрозумiлої системи оцiнювання - кредитiв та оцiнок, а також забезпечує засобами для iнтерпретацiї нацiональних систем вищої освiти. з усiх держав-членiв та країн Європейської економiчної зони. Загальна характеристика системи ЕСТS Система ЕСТS базується на трьох ключових елементах: на iнформацiї (стосовно навчальних програм i здобуткiв студентiв), на взаємнiй угодi (мiж закладами-партнерами i студентом) i використаннi кредитiв ЕСТS (визначають навчальне навантаження для студентiв). Цi три ключовi елементи приводяться в дiю через використання трьох основних документiв: iнформацiйного пакета, форми заяви навчального контракту та перелiку оцiнок дисциплiн. Перш за все система ЕСТS використовується студентами, викладачами i навчальними закладами, якi хочуть зробити навчання за кордоном невiд'ємною частиною освiти студента. За своєю суттю ЕСТS не регулює змiсту, структуру чи еквiвалентностi навчальних програм. Це - питання якостi, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами пiд час створення необхiдних баз для укладання двостороннiх чи багатостороннiх угод про спiвпрацю. ЕСТS забезпечує прозорiсть i сприяє визнанню освiти. Повне визнання навчання означає, що його перiод за кордоном (включаючи екзамени чи iншi форми оцiнювання) замiнює порiвнюваний перiод навчання у мiсцевому унiверситетi (включаючи екзамени чи iншi форми оцiнювання), хоча змiст погодженої програми навчання може вiдрiзнятися. Система ЕСТS забезпечує прозорiсть такими засобами: 1. Кредитами ЕСТS, якi є числовим еквiвалентом оцiнки, що призначається роздiлам курсу, аби окреслити обсяг навчального навантаження студентiв, i необхiднi для завершення курсу (див. частину «Кредити ЕСТS»). 2. Інформацiйний пакет, який дає письмову iнформацiю студентам i працiвникам про навчальнi заклади, факультети, органiзацiї та структуру навчання i роздiлiв курсу. 3. Перелiк оцiнок з предметiв, який показує здобутки студентiв у навчаннi у спосiб, який є всебiчним i загальнозрозумiлим i може легко передаватися вiд одного закладу до iншого. 4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, i кредитiв ЕСТS, якi будуть присвоюватися за успiшне її закiнчення, є обов'язковим як для мiсцевого i закордонного закладiв так i для студентiв. Щоб сприяти визнанню завершеного чи пройденого за кордоном навчання, необхiднi спiлкування i гнучкiсть навчальних закладiв. У цьому головну роль повиннi вiдiграти координатори ЕСТS, оскiльки їхнє основне завдання - займатися навчальними i адмiнiстративними аспектами ЕСТS. Повний дiапазон роздiлiв курсу факультету/закладу, який використовує систему ЕСТS, має бути доступним для студентiв, якi навчаються за програмою обмiну, включаючи роздiли курсiв, що читаються на рiвнi аспiрантури (докторантури). Студентам слiд давати можливiсть вивчати звичайнi роздiли курсу i тi, що спецiально для них розроблялися, i не варто позбавляти можливостi виконувати вимоги, необхiднi для одержання ступеня чи диплома закордонного закладу. Система ЕСТS, окрiм цього, дає можливiсть для подальшого навчання за кордоном. З ЕСТS студент не обов'язково повернеться назад до мiсцевого закладу пiсля перiоду навчання за кордоном; вiн/вона може вiддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладi, - можливо, щоб здобути ступiнь чи навiть перейти до третього закладу. До компетенцiї навчальних закладiв належить вирiшувати, прийнятне це чи нi i якi умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацiю перезарахування. Навчальнi здобутки студентiв, оцiнка яких допоможе закладам приймати цi рiшення, подаються у перелiку оцiнок дисциплiн. Загальнi умови користування системою ЕСТS Система ЕСТS може мати успiх лише за умов добровiльної участi, прозоростi, гнучкостi i клiмату взаємної довiри та впевненостi. Штат працiвникiв потрiбно iнформувати i готувати до застосування норм та механiзмiв системи ЕСТS. Основними вимогами є: - призначення координатора системи ЕСТS вiд навчального закладу; - призначення координаторiв ЕСТS з числа працiвникiв кафедр (факультетiв) за дисциплiнами на усiх факультетах, що мають намiр користуватися системою ЕСТS; - випуск iнформацiйного пакета щодо усiх навчальних предметiв/дисциплiн, у яких ЕСТS буде використовуватися/використовується, рiдною мовою та однiєю з мов країн ЄС; - використання форм заяв для студентiв, перелiк оцiнюваних дисциплiн i навчальних контрактiв. Зацiкавленi заклади повиннi вважати, що прозорiсть i дисциплiнованiсть ЕСТS робить визнання навчання порiвняно простим процесом, у якому розв'язання проблем можна було б досягати вiдкрито на базi повної iнформацiї. Однак завжди iснують рiшення, прийняття яких може мати ключове значення для майбутнього студентiв, - рiшення щодо навчання чи рiшення стосовно практичних справ. Суть основного принципу системи ЕСТS полягає у тому, що такi рiшення повиннi прийматися згiдно з принципом «ставитися до приїжджого студента так само, як i до звичайного студента цього закладу». Кредити ЕСТS ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Кредити ЕСТS є числовим еквiвалентом оцiнки (вiд 1 до 60), призначеної для роздiлiв курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для завершення вивчення курсу. Вони вiдображають кiлькiсть роботи, якої вимагає кожен блок курсу вiдносно загальної кiлькостi роботи, необхiдної для завершення повного року академiчного навчання у навчальному закладi, тобто лекцiї, практичнi роботи, семiнари, консультацiї, виробнича практика, дiяльнiсть, пов'язана з оцiнюванням. Система ЕСТS, таким чином, базується на повному обсязi самостiйної роботи - в бiблiотецi чи вдома - на екзаменi чи iншому видi навантаженнi студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. чи на факультетi, який призначає кредити. У системi ЕСТS 60 кредитiв становить навчальне навантаження на один навчальний рiк i, зазвичай, 30 кредитiв - на семестр i 20 кредитiв - на триместр. Кредити ЕСТS забезпечують вiдповiднiсть програми з точки зору навчального навантаження на перiод навчання за кордоном. Приклади: 1. Студент, чий вибiр блокiв курсу спiввiдноситься з навчальною програмою, що становить 120 кредитiв системи ЕСТS на навчальний рiк, був би змушений працювати удвiчi бiльше, нiж звичайний студент закордонного навчального закладу. вiдриву вiд виробництва. ПРИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ СИСТЕМИ ЕСТS Кредити системи ЕСТS потрiбно розподiляти за принципом «вiд найбiльшого до найменшого». За вiдправну точку слiд брати повну структуру програми i звичайну модель курсiв, якi студент повинен буде пройти у навчальному роцi, аби завершити квалiфiкацiю в рамках офiцiйної тривалостi навчання. Розподiлення кредитiв для iндивiдуальних блокiв курсу на основi принципу «вiд найменшого до найбiльшого» дуже складне i може збiльшити кiлькiсть кредитiв до 60 на рiк, роблячи, таким чином, перезарахування кредитiв дуже важким. Слiд уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитiв (наприклад, 1,82 кредиту) або, принаймнi, обмежувати до використання половинок кредиту. Хоча з математичної точки зору це, можливо, i правильно, але така точнiсть може створити проблеми, оскiльки навряд чи бiльшiсть навчальних закладiв вважатимуть за необхiдне визначати кредити з такою точнiстю. Процес призначення кредиту ЕСТS спонукає навчальнi заклади широко характеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає нiяких змiн для цих структур. За певних обставин призначення кредиту ЕСТS може бути простою математичною чи механiчною дiєю, за iнших - воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рiвнi факультету чи навчального закладу. У модульних програмах, де всi роздiли курсу є рiвноважливими або де дiє система кредитiв, що базується на навчальному навантаженнi студента, все, чого вимагається, - це застосувати коефiцiєнт конверсiї. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною та кредитною i базується на 20 кредитах на навчальний рiк. Щоб конвертувати норвезькi кредити у кредити ЕСТS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефiцiєнт 3, щоб одержати еквiвалент оцiнки кредиту ЕСТS. навантаження. Інколи iснує нерiвноцiнний розподiл навчального навантаження мiж семестрами в межах одного навчального року, але це не повинно бути основною проблемою за умови, що навчальний рiк становить 60 кредитiв. Якщо така ситуацiя виникає, запис про це в iнформацiйному пакетi допоможе уникнути несподiванок студентам, котрi розробляють програму навчання за кордоном, до якої входять роздiли курсу, що викладаються протягом рiзних рокiв навчання. Концепцiя системи ЕСТS повинна забезпечувати гнучкiсть, i це стосується розподiлення кредитiв. До компетенцiї закладiв належить демонстрацiя цiлiсного пiдходу до розподiлення кредитiв мiж схожими програмами навчання. роботу i виробничу практику, де цi «роздiли» є офiцiйною частиною програми з присвоєнням вiдповiдного квалiфiкацiйного ступеня, включаючи вченi ступенi, поки триває процес оцiнювання успiшностi. Зв'язок мiж кредитами БСТ8 i рiвнем та складнiстю роздiлу курсу. Мiж цими двома поняттями немає жодного зв'язку. Рiвень роздiлу курсу не може визначатися кредитами ЕСТ8. У ЕСТ8 рiвень роздiлу курсу описується в iнформацiйному пакетi закладом, що запрошує. Там є iнформацiя про мету i завдання курсу, необхiднi знання, якими повинен володiти студент; методи, що застосовуються у процесi викладання та навчання; форму оцiнювання та опис змiсту курсу. Цi елементи доповнюються, за необхiдностi, особистими контактами мiж викладачами. Все це допомагає студентовi i координаторовi вiд закладу, що вiдправляє, оцiнити придатнiсть конкретного роздiлу курсу до перезарахування, i рiвень, на якому це буде визнаватися програмою мiсцевого закладу. До повної компетенцiї викладачiв вiдноситься оцiнювання навчального навантаження i, таким чином, розподiлення кредитiв. Однак курс вищого рiвня не повинен мiстити в собi бiльше кредитiв системи ЕСТS, нiж той, що знаходиться на нижчому рiвнi, лише через його рiвень. яке генерує аудиторнi години. Коли один рiк курсу у навчальному закладi повнiстю складається з традицiйних лекцiй, консультацiй та екзаменiв, цiлком iмовiрно, що аудиторнi години безпосередньо пов'язанi з навчальним навантаженням студента i, отже, з кредитами ЕСТS для кожного роздiлу курсу. Сама природа стосункiв може змiнюватися у ходi викладання курсу; це стане очевидним, якщо наступнi роки вивчення курсу матимуть рiзну кiлькiсть аудиторних годин, хоча кожен рiк повинен становити 60 кредитiв системи ЕСТS. Сусiднi навчальнi заклади, якi навчають студентiв з рiзними здiбностями, можуть вибирати рiзнi методи навчання, наприклад, один заклад може викладати 5-кредитний блок курсу, зокрема: 24 години на лекцiї, 6 годин на консультацiї i 60 годин на самостiйну роботу перед перевiркою та екзаменами, тодi як iнший заклад може викладати той самий 5-кредитний блок курсу за 24 лекцiйнi години, 36 годин консультацiй i 30 годин самостiйної роботи. Обидва заклади у цьому прикладi досягають порiвнюваних результатiв з таким самим навчальним навантаженням i призначають таку саму кiлькiсть кредитiв ЕСТS, навiть незважаючи на те, що кiлькiсть аудиторних годин дуже вiдрiзняється. цих аудиторних годин, не є таким самим, як протягом однiєї традицiйної лекцiйної години, i було б неправильно переводити це у кредити ЕСТS так, нiби робота є однаковою. ТЕМА 6. Принципи, шляхи i засоби адаптацiї Європейської системи перезарахування кредитiв системи ЕСТ S Узгодження i поєднання нацiональних компонентiв вищої освiти рiзних країн iз вимогами Болонського процесу щодо створення Зони європейської вищої освiти. Тенденцiї розвитку вищої освiти України на сучасному етапi. Вiдмiннiсть та подiбнiсть систем вищої освiти України i Європейських держав. Передумови входження вищої освiти України до Болонського процесу: адаптацiя законодавства, структурнi змiни освiти, запровадження у систему вищої освiти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS), проведення педагогiчного експерименту щодо Основнi завдання для створення умов щодо запровадження кредитномодульної системи органiзацiї навчального процесу у навчальних закладах III - IV рiвнiв акредитацiї є: розроблення структурно-логiчних схем пiдготовки фахiвцiв за усiма напрямами та спецiальностями; запровадження модульної системи органiзацiї навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцiнювання знань студентiв; органiзацiя навчального процесу на базi програм навчання, якi формуються як набiр залiкових кредитiв; введення граничного термiну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термiн бюджетного фiнансування; створення нового поколiння галузевих стандартiв вищої освiти; розроблення iндивiдуальних графiкiв навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи органiзацiї навчального процесу; зарахування на навчання до вищого навчального закладу тiльки за напрямами пiдготовки; вдосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матерiально-технiчного та iнформацiйного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи органiзацiї навчального процесу; формування програм навчання усiх освiтньоквалiфiкацiйних рiвнiв на основi освiтньо-квалiфiкацiйних характеристик випускникiв та освiтньо-професiйних програм пiдготовки, якi передбачають можливi змiни спiввiдношення обсягiв кредитiв освiтньої та квалiфiкацiйної складових пiдготовки; введення iнституту викладачiв-кураторiв iндивiдуальних програм навчання. Присвоєння студентам кредитiв системи ЕСТS Вiдмiннiсть мiж призначенням кредитiв для роздiлiв курсу i присвоєнням кредитiв студентам. Кредити ЕСТS призначаються для роздiлiв курсу, але присвоюються лише студентам, якi успiшно завершили курс, вiдповiдаючи всiм необхiдним вимогам стосовно оцiнювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитiв системи ЕСТS просто за вiдвiдування занять чи проведення часу за кордоном - вони повиннi задовольнити всi вимоги щодо оцiнювання, визначенi у закордонному навчальному закладi, аби продемонструвати, що вони виконали заявленi навчальнi завдання для даного роздiлу курсу. Процедура оцiнювання може проводитися у рiзноманiтних формах: письмовi чи уснi екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи iнших засобiв, зокрема як презентацiї на семiнарах, iнформацiю про якi слiд включити до iнформацiйного пакета. Дiї навчального закладу у випадку, якщо приїжджий студент не може здати офiцiйний екзамен. Деякi програми з одержання квалiфiкацiї складаються з iнтегрованих навчальних моделей, розтягнених на бiльше, нiж один навчальний рiк, упродовж якого студенти повиннi завершити всi елементи, перш нiж їм дозволяється складати екзамени в кiнцi курсу. Така система може створити проблеми для приїжджих студентiв, якi проводять або один семестр, або рiк у закордонному навчальному закладi. Вони зможуть подолати лише частину роздiлу курсу i не зможуть анi бути оцiненими з нього, анi отримати кредити ЕСТS вiд закордонного навчального закладу, оскiльки не завершили курсу. У такому випадку заклади, якi бажають користуватися системою ЕСТS можуть переробити свої ступеневi програми таким чином, щоб вони стали бiльш доступними для приїжджого студента. Якщо ж вони зберiгатимуть статус КВО, рекомендується деяка гнучкiсть з їхнього боку у розподiлi кредитiв ЕСТS для рiзних роздiлiв курсу та органiзацiї промiжного оцiнювання для приїжджих студентiв. Дiї навчального закладу у випадку, якщо екзамен, передбачений мiсцевим навчальним планом, не можна замiнити. Як зазначено вище, повне визнання освiти передбачає не лише те, що перiод навчання за кордоном замiнює порiвнюваний перiод навчання вдома, але й те, що закордоннi екзамени (чи iнша форма оцiнювання) замiнюють екзамени у мiсцевому закладi. Досвiд програми «ІРАЗМУС» i ЕСТS показує, що бiльшiсть навчальних закладiв має можливiсть гарантувати своїм студентам повне визнання навчання. Інколи екзамени, що проводяться у мiсцевому закладi, охоплюють ширший дiапазон предметiв i не можуть бути замiненi офiцiйно. У таких випадках мiсцевий навчальний заклад надає студентовi гарантiї, що екзамени у закордонному закладi будуть визнанi, наприклад, через надання часткових пiльг на складання iспитiв у мiсцевому навчальному закладi. Оцiнювання дипломних проектiв, квалiфiкацiйних робiт i виробничої практики. Для цих видiв навчальної дiяльностi студента, як i для iнших роздiлiв курсу, результати навчання та методи оцiнювання повиннi бути описанi в iнформацiйному пакетi. Можуть переважати правила закордонного навчального закладу або може мати мiсце спiльне оцiнювання мiсцевим i закордонним навчальними закладами (чи виробництвом). Мiсцевi i закордоннi навчальнi заклади готують iнформацiю та обмiнюються перелiком оцiнок дисциплiн (див. частину «Перелiк оцiнок дисциплiн») для кожного студента, який бере участь у системi ЕСТS до i пiсля навчання за кордоном. Копiї цих перелiкiв додаються до особистої справи студента. Мiсцевий навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його студентами у навчальних закладах-партнерах за кордоном, аби кредити для пройденого блоку курсу замiнили кредити, якi у протилежному випадку були б отриманi у їхньому мiсцевому закладi. Навчальний контракт дає студентовi гарантiю авансом, що кредити для затвердженої програми навчання будуть перезарахованi. замiнити роком чи семестром у мiсцевому навчальному закладi. Встигаючий студент пiсля повернення одержить блок кредитiв, який можна внести до його офiцiйних документiв, i така iнформацiя матиме для нього вагомiше значення, нiж перелiк iндивiдуальних роздiлiв курсу. Таким чином здiйснюється повне визнання навчання. Іншi мiсцевi навчальнi заклади визначають свою квалiфiкацiю на основi перелiку роздiлiв курсу, якi необхiдно пройти i здати протягом певної кiлькостi рокiв. До навчальних контрактiв будуть внесенi списки роздiлiв курсу чи групи роздiлiв курсу, якi вiдповiдають роздiлам курсу у мiсцевому закладi i на якi буде даватися офiцiйне визнання освiти. Роздiли мiсцевого курсу могли б справдi бути записаними у навчальному контрактi поруч з роздiлами iз закордонного курсу. Пiсля повернення встигаючому студентовi присвоюється кредит, що стосується роздiлiв курсу мiсцевого навчального закладу. Загальну кiлькiсть кредитiв, визнаних у такий спосiб, слiд зiставити iз загальною кiлькiстю кредитiв, присвоєних закордонним навчальним закладом. Ця модель складнiша для використання, але перезарахування «роздiл за роздiлом» потрiбне для деяких державних систем i для особливих вимог деяких професiй. Там, де мiсцевий курс включає в себе факультативний матерiал як вимогу навчальної програми, перезарахування кредиту щодо цих компонентiв може бути дуже простим. Нвчальнi заклади мають право використовувати програму з обмiну студентами з ЕСТS для розширення дiапазону можливих варiантiв вибору, доступних для їхнiх студентiв. Подолання окремих невiдповiдностей при перезарахуваннi кредитiв. Присвоєння кредиту є обов'язком навчального закладу, що приймає студента, однак студенти iнколи повертаються додому з меншою кiлькiстю кредитiв, нiж вони сподiвалися. Якщо закордонний навчальний заклад надає таку можливiсть своїм студентам, то i приїжджий студент повинен теж мати на це право. Пiсля закiнчення навчання в одному iз навчальних закладiв питання студентської успiшностi належить до компетенцiї цього мiсцевого закладу i вирiшується вiдповiдно до його правил. часткової невiдповiдностi вiтчизняний заклад може дозволити студенту пройти їхнє власне оцiнювання i присвоїти свiй кредит. Правила навчального закладу щодо цього - дуже рiзноманiтнi. Координатори системи ЕСТS та академiчними аспектами ЕСТS i надавати консультацiї студентам. До компетенцiї навчального закладу належить прийняття рiшень щодо розподiлення завдань мiж координаторами ЕСТS та iншими колегами, якi займаються мiжнародними зв'язками. реалiзацiї. До загальних обов'язкiв координатора належатиме сприяння поширенню системи ЕСТS як на рiвнi навчального закладу, так i за його межами, наприклад, у рамках мiжнародних програм зi спiвпрацi, сприяння практичному втiленню системи ЕСТS i надання пiдтримки координаторам вiд факультетiв. У великих навчальних закладах особливо важливо, щоб координатором вiд нього була особа достатньо високого рангу, яка матиме мiцнi зв'язки як з навчальною, так i з адмiнiстративною структурами навчального закладу. Серед бiльш конкретних завдань координатора - iнформування студентiв про систему ЕСТS та узгодження пiдготовки, створення пакетiв iнформацiї та iнформування про них партнерiв i факультетських координаторiв. Координатор вiд навчального закладу є також вiдповiдальним за договiрнi заходи з Європейською комiсiєю i з Державним органом присвоєння грантiв. Координатор системи ЕСТS вiд факультету. Координатор вiд факультету є тiєю особою, яка пiдтримує дiловi зв'язки зi студентами та викладацьким складом кафедри чи факультету i займається, бiльшою мiрою, практичними й навчальними аспектами реалiзацiї системи ЕСТS. Вiн бiльш детально iнформує студентiв про систему ЕСТS, наприклад: перелiк оцiнок дисциплiн) i т. д. Координатор вiд факультету спрямовує студента на розробку програми навчання, поєднуючи навчальнi вимоги з iндивiдуальними iнтересами. Зв'язок мiж мiсцевими i закордонними закладами офiцiйно здiйснюється координаторами вiд факультетiв, якi обмiнюються формами заяв i пiдписаними копiями, обговорюють програми навчання, готують перелiк оцiнок дисциплiн для студентiв, що вiд'їжджають на навчання, а також для тих, хто повертається пiсля завершення навчання в їхньому закладi. яка стосуватиметься їхньої кафедри /факультету. Обидва координатори забезпечують плавну iнтеграцiю приїжджих студентiв на рiвнi їхнiх закладiв, а також сприяють досягненню студентами успiхiв у закордонних закладах шляхом пiдтримання з ними постiйного контакту. ТЕМА №7. Запровадження кредитно-модульної системи органiзацiї навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України. Основнi заходи з пiдготовки та програма проведення педагогiчного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи органiзацiї навчального процесу у вищих навчальних закладах Ш-ІУ рiвнiв акредитацiї. Розроблення та експериментальна перевiрка технологiї застосування елементiв Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS) в системi вищої освiти України та створення сучасної системи управлiння якiстю освiтньої дiяльностi суб'єктiв навчального процесу. Органiзацiя навчального процесу у вищих навчальних закладах України в кредитно-модульнiй системi пiдготовки фахiвцiв. Поняття про кредитно-модульну систему органiзацiї навчального процесу; залiковий кредит як одиницю вимiру навчального навантаження; модуль як задокументовану завершену частину освiтньо-професiйної програми; змiстовий модуль як систему поєднаних навчальних елементiв, вiдповiдних певному навчальному об’єктовi. Мета вищої освiти сьогоднi - це пiдготовка фахiвцiв, здатних забезпечити перехiд вiд iндустрiального до iнформацiйно-технологiчного суспiльства через новаторство у навчаннi, вихованнi та науково-методичнiй роботi. У зв'язку з європейською орiєнтацiєю України загалом та входженням України до Європейського освiтнього i наукового поля зокрема наголос все бiльше робиться на якостi освiти, унiверсальностi пiдготовки випускника та його адаптованостi до ринку працi, на особистiснiй орiєнтованостi навчального процесу, його iнформатизацiї, визначальнiй важливостi освiти у забезпеченнi сталого людського розвитку. Основнi принципи цих реформ полягають у наступному: базовий принцип: самостiйнiсть i творча активнiсть того, хто навчається i хто навчає, який навчається та удосконалює свiй фаховий рiвень протягом усього життя; змiст: гуманiстичнiсть, фахова глибина i досконалiсть; методи: iнновацiйнi технологiї; європейський i свiтовий iнформацiйний простiр. освiтнiй простiр; оптимiзацiю кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професiйної майстерностi педагогiв через опанування iнновацiйними i дослiдно-експериментальними видами дiяльностi. Сучаснi пiдходи до формування змiсту пiдготовки фахiвцiв Навчальний процес у сучасному унiверситетi повинен бути спрямованим на реалiзацiю змiсту вищої освiти на пiдставi державних стандартiв i квалiфiкацiйних вимог до фахiвцiв та з урахуванням iнварiантiв, що дають можливiсть або продовжити освiту у будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати вiдповiдну квалiфiкацiю за кордоном на основi певного закiнченого циклу освiти. Тому вiн здiйснюється з урахуванням можливостей сучасних iнформацiйних технологiй навчання та орiєнтується на формування освiченої, гармонiйно розвиненої особистостi, здатної до постiйного оновлення наукових знань, професiйної мобiльностi та швидкої адаптацiї до змiн у соцiальнокультурнiй сферi, системи управлiння та органiзацiї працi в умовах ринкової економiки. Змiст освiти визначається освiтньо-професiйними програмами, в яких вiдображено змiстово-реалiзацiйнi аспекти освiтньо-квалiфiкацiйних характеристик, визначено нормативний змiст навчання, встановлено вимоги до змiсту, обсягу та рiвня освiтньої i професiйної пiдготовки фахiвцiв вiдповiдного освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня певної спецiальностi. Вони використовуються при розробцi та коригуваннi вiдповiдних навчальних планiв i програм навчальних дисциплiн, розробцi засобiв дiагностики рiвня освiтньо-професiйної пiдготовки фахiвцiв, визначеннi змiсту навчання як бази для опанування вiдповiдними спецiальностями та квалiфiкацiями. Структурно-логiчнi схеми пiдготовки фахiвцiв - органiзацiйнi алгоритми реалiзацiї освiтньо-професiйних програм, навчальних планiв, навчальних i робочих навчальних програм дисциплiн у їх єдностi та взаємнiй пiдпорядкованостi. В основу структурно-логiчних схем покладено принципи випереджувального навчання, неперервностi, послiдовностi та наступностi навчання. Змiст пiдготовки фахiвцiв полягає в науково обґрунтованiй системi дидактично i методично оформленого навчального матерiалу. Вiн складається з нормативної та вибiркової частин. Загальний обсяг годин аудиторної та самостiйної роботи студентiв знаходиться вiдповiдно в межах 50% вiд обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплiн. Значний простiр у навчальних планах окремих спецiальностей займають спецiалiзацiї. У межах кожної спецiалiзацiї читаються i проводяться вiдповiднi спецкурси i спецсемiнари. Органiзацiя та науково-методичне забезпечення навчального процесу Органiзацiя навчального процесу в сучасному унiверситетi базується на принципах достатностi наукового, пiзнавального, iнформацiйного i методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостiйного творчого опанування i осмислення знань та прояву творчої i дослiдницької iнiцiативи. Тому законодавчими документами сьогоднi його визначено в таких межах: бакалавр - не бiльше 30 год. на тиждень; спецiалiст - 24 год. на тиждень; магiстр - 18 год. на тиждень. У другiй половинi дня зi студентами проводяться iндивiдуальнi заняття згiдно з розкладом, консультацiї, контроль за самостiйною роботою тощо. Значна увага придiляється органiзацiї, проведенню самостiйної роботи та контролю за нею. Традицiйно використовуються такi форми органiзацiї та проведення самостiйної роботи студентiв: семестровi завдання для самостiйної та iндивiдуальної роботи; консультацiї, iндивiдуальнi заняття, колоквiуми, графiчно-розрахунковi та контрольнi роботи, складання позаурочного читання з iноземних мов тощо. В навчальних планах спецiальностей все чiткiше реалiзується тенденцiя до скорочення аудиторних годин та збiльшення кiлькостi годин, якi вiдводяться на самостiйну роботу студента (50-60% навчального часу). Традицiйно вважається, що студент у цей час повинен самостiйно опрацьовувати конспекти лекцiй, лiтературу до тем, запланованих на практичнi i семiнарськi заняття, самостiйно складати конспекти з тем, запропонованих для самостiйного вивчення, готувати реферати тощо. Останнiм часом форми такої роботи урiзноманiтнилися пошуком iнформацiї в системi Інтернет, виконанням найпростiших завдань на комп'ютернiй технiцi. Однак в усiх випадках маємо справу з виключно iнформацiйно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до технiчної дiяльностi, а факт iснування звiту визнається як показник успiшного засвоєння опрацьованого матерiалу. Такi завдання не вимагають навiть глибокої систематизацiї, не те що творчого осмислення, конструювання, моделювання. Цi форми роботи практично не оцiнюються, бо передбачається врахування їхнiх результатiв в оцiнцi знань, здобутих студентом пiд час їх виконання. Проте вiдомо, що ефективнiсть такої самостiйної роботи - надто низька i ретельно виконує її лише частина, зазвичай, встигаючих студентiв. за допомогою ефективних технологiчних схем самоосвiти. Крiм того, така робота повинна бути iндивiдуалiзованою з урахуванням рiвня творчих можливостей студента, його навчальних здобуткiв, iнтересiв, навчальної активностi тощо, тому для оптимiзацiї самостiйної роботи студентiв потрiбнi новi її форми. форму. стандарти за основу навчання беруть самостiйну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципi базуються i новiтнi, включно iнформацiйнi, технологiї навчання. Як показують монiторинги, часто причиною неуспiшностi студента в сучасних умовах соцiально-економiчного, полiтичного, психологiчного та побутового перевантаження є його невмiння органiзувати свою навчальну дiяльнiсть поруч iз соцiальною та побутовою зайнятiстю. Тому завданням нинiшнього дня для педагога є допомога студентовi в органiзацiї навчальної та iнших видiв дiяльностi i чiтке розмежування тих видiв навчальних робiт, якi виконуються в аудиторiї та в позаудиторний час. Пошук практичної реалiзацiї такого принципу навчання привiв нас до iдеї використання в навчальному процесi iндивiдуальних навчально-дослiдних завдань (ІНДЗ). Індивiдуальне навчально-дослiдне завдання (ІНДЗ) є видом поза аудиторної самостiйної роботи студента навчального, навчально-дослiдного чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується у процесi вивчення програмного матерiалу навчального курсу i завершується разом зi складанням пiдсумкового iспиту чи залiку з даної навчальної дисциплiни. роботи. лабораторних занять, охоплює декiлька тем або змiст навчального курсу в цiлому. Структура (орiєнтовна): вступ (зазначається тема, мета i завдання роботи та основнi її положення); теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законiв, принципiв, алгоритмiв тощо, на основi яких виконується завдання); методи (при виконаннi практичних, розрахункових, моделюючих робiт); основнi результати роботи та їх обговорення (подаються статистичнi або якiснi результати роботи, схеми, малюнки, моделi, описи, систематизована реферативна iнформацiя та її аналiз тощо); висновки; список використаної лiтератури. позицiй змiсту завдання (за об'ємом до 10 аркушiв); ІНДЗ подається викладачевi, який читає лекцiйний курс з даної дисциплiни та приймає екзамен або залiк, не пiзнiше нiж за 2 тижнi до екзамену (залiку); оцiнка за ІНДЗ виставляється на заключному заняттi (практичному, семiнарському, колоквiумi i т. п.) з курсу на основi попереднього ознайомлення викладача зi змiстом ІНДЗ. Можливий захист завдання шляхом усного звiту студента про виконану роботу (до 5 хв.); оцiнка за ІНДЗ є обов'язковим компонентом екзаменацiйної оцiнки (залiку) i враховується при виведеннi пiдсумкової оцiнки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальнiй оцiнцi з дисциплiни, залежно вiд складностi та змiсту завдання, може становити вiд 30% до 50%. 4.ІНДЗ мiстить елемент пошукової, частково науково-дослiдної роботи i виступає чинником залучення студента до науково - дослiдницької дiяльностi, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магiстерської роботи тощо. технiки, що вирiшується шляхом глобальної iнформатизацiї життєдiяльностi студента i викладача загалом.