Реферат на тему:
Естетичне виховання в умовах нової соцiальної естетичної реальностi в Українi
Естетичне виховання як соцiально-культурний педагогiчний процес має трансформуватись у вiдповiдностi iз базовими змiнами в суспiльствi, а тому в умовах вибору українського нового вектору її розвитку, перехiдного перiоду, вiдбуваються й радикальнi змiни в сутностi, змiстi, формах i методах естетичного виховання.
В осмисленнi цих змiн, очевидно, треба виходити iз природи тiєї соцiально-культурної реальностi, яка формується в Українi. Вона характеризується: формуванням нової системи цiнностей; складанням на вiдмiну вiд моностилiстичної; полiстилiстичної культури; особливими вiдносинами мiж учасниками культурного процесу; змiною iєрархiчного “вертикалього” принципу управлiння культурою на “горизонтальний”, партнерський; акцентуванням на ролi особистiсного, а не колективiстського начала; зростаючою культурною роллю регiонiв; формуванням приватного, недержавного сектора культури; комерцiалiзацiєю культури й зростанням ролi в нiй менеджменту; руйнуванням усталеної культурно-просвiтницької мережi й мережi закладiв естетичного виховання; зростаючою недостатнiстю закладiв культури для значного числа громадян. Цi утворення радикально змiнюють, далеко не завжди на краще, соцiально-культурну ситуацiю естетичного виховання як особливої соцiально-виховної пiдсистеми. Виникає необхiднiсть суттєвої переструктуризацiї, а фактично, формування нової системи естетичного виховання в Українi.
Пропонований нами спiльно з академiком І. Зязюном десять рокiв тому проект нацiональної державної комплексної програми естетичного виховання [1] сьогоднi має бути суттєво доопрацьований, якщо не радикально змiнений.
Необхiднiсть такого переосмислення ситуацiї та змiсту естетичного виховання в сучаснiй Українi пробуджуються значними змiнами, а по сутi, формуванням у межах соцiально-культурної реальностi нової соцiально-художньої реальностi, яка створює соцiально-художнiй контекст естетичного виховання.
Важливими змiнами в новiй соцiально-художнiй реальностi в Українi, якi необхiдно врахувати, є: 1) перехiд вiд моностилiстичної художньої культури (соцiалiстичного реалiзму) до плюралiстичної, полiстилiстичної художньої культури; 2) змiна системи критерiїв оцiнки художньої творчостi; 3) трансформацiя вимог суспiльства до митцiв, художньої творчостi в цiлому; 4) модернiзацiя тематики творчостi, а з нею трансформацiя предмета мистецтва; 5) розширення структури жанрiв художньої творчостi; 6) вплив мистецтва української дiаспори на розвиток мистецтва в Українi; 7) суперечливий i значною мiрою негативний уплив вестернiзованої масової культури на смаки й потреби молодi; 8) зростання нацiональної спрямованостi української художньої культури; 9) руйнування цiлих галузей художньої культури (кiнематограф та iн.) та незабезпеченiсть функцiонування окремих ланок iнфраструктури (книжкова мережа); 10) складання нової iнфраструктури художнього життя й зародження мистецького менеджменту; 11) суттєве зниження контактiв публiки з окремими видами мистецтва (кiно, театр, класична музика та iн.); 12) зняття державного патерналiзму над сферою мистецтва й забезпечення свободи творчостi; 13) радикальна змiна системи управлiння художнiм життям, мистецтвом як системою соцiальної органiзацiї взаємовiдносин мiж його суб’єктами (митцем, публiкою, критикою, державою, громадськiстю); 14) регiоналiзацiя розвитку художнього життя, формування в регiонах рiзного типу художнього життя, своєрiдностi художнього середовища; 15) зростання розриву мiж масовою та елiтарною художньою культурою, поширення художньої продукцiї низької якостi, що знижує виховний уплив мистецтва; 16) посилення диференцiацiї художнiх потреб i смакiв пiд упливом урiзноманiтнення поля художнього життя, художньої пропозицiї; 17) формування нових творчих шкiл, розвиток рiзних художнiх напрямкiв; 18) визначення художньої своєрiдностi зростаючих субкультур; 19) зниження соцiального статусу, престижу й соцiальної захищеностi митцiв, їх становища та професiї; 20) трансформацiя функцiонування мистецтва, змiна iєрархiї його функцiй, посилення його розважально-релаксацiйної та дегуманiзацiйної функцiй [2, с. 33-36].
Таким чином, педагог естетичного виховання повинен ураховувати у своїй роботi особливостi контексту художнього життя, якi концентруються в рисах нової соцiально-художньої реальностi. Нова соцiально-художня реальнiсть формує стан суспiльної художньої свiдомостi в особi всiх її суб’єктiв та соцiально-iнституцiйне забезпечення її функцiонування, становлення нових художнiх напрямкiв, норм, цiнностей, потреб, смакiв, творчих методiв, художнiх поглядiв та iдеалiв [2, с. 34].
Вихователь має враховувати у своїй роботi особливостi нових естетичних i художнiх потреб рiзних груп молодi, якi в нових умовах набувають нового змiсту й форми, породжуючи новi типи естетичних i художнiх вiдносин як основи її естетичної та художньої культури.
У наш час складаються певнi рiзновиди естетичних вiдносин на основi певних типiв соцiальних вiдносин, якi й “наповнюють” її певною функцiональнiстю. Це тi ж вiдносини, що iснували ранiше, але їх об’єкт i акцентування рiзнi, бо рiзними стали iдеали, потреби та прагнення людей, особливо молодi, змiнився характер їх естетичної соцiалiзацiї. Тому сьогоднi актуалiзується як нiколи соцiологiчний аспект дослiдження з визначення рiвня естетично-художньої культури молодi, її потреб, iнтересiв, естетичних поглядiв, iдеалiв, смакiв, системи їх естетично-художньої дiяльностi, а отже, i такої мало розробленої галузi знань, як соцiологiя естетично-художнього виховання [3], яка активно формується.
Певнi здобутки в цьому напрямi вже є. Результати, отриманi в 2005 роцi у всеукраїнському дослiдженнi “Духовнi потреби дiтей України”, яке охоплювало близько 3 тис. школярiв з 4 по 9 клас включно, дають певнi уявлення про стан їх художньо-естетичних потреб, фiксують тi змiни, якi вiдбулись у художньо-естетичнiй свiдомостi й дiяльностi дiтей i пiдлiткiв. Отриманi за нашою програмою данi можуть бути використанi для органiзацiї естетичного виховання школярiв.
Започаткування розвитку художньо-естетичних iнтересiв дитини вiдбувається в ранньому дитинствi, коли слухання колискових пiсень пробуджує в малюка здатнiсть до музично-звукового сприйняття, що в подальшому втiлюється в любовi до народної пiснi, якою славляться українцi в усьому свiтi. Проте в умовах становлення iнформацiйного суспiльства в Українi й руйнацiї системи художнього виховання втрачається значення народної пiснi як базового елементу нацiональної культури. У результатi в сучасних дiтей та пiдлiткiв знижується здатнiсть до її емоцiйно-образного сприйняття, що в свою чергу призводить до зниження рiвня культури дiтей. Так, на запитання “Чи є в тебе улюблена українська народна пiсня?” лише 49% опитуваних дiтей дали позитивну вiдповiдь. Зауважимо, що пiд час вступу до японських вищих навчальних закладiв абiтурiєнт має знати декiлька сотень пiсень, бо iнакше не буде прийнятий.
пiснi значно зменшується. Поданi в таблицi №1 результати опитування свiдчать, що серед дiтей 14-15 рокiв вiдсоток тих, хто має улюблену українську народну пiсню, є найнижчим.
“Чи маєш ти улюблену українську пiсню?”, %
| Вiк дiтей
|
|
12-13 рокiв |
14-15 рокiв |
| Кiлькiсть позитивних вiдповiдей, % |
55 |
50 |
43 |
Важливим показником рiвня сформованостi художньо-естетичних iнтересiв є ставлення дитини до краси свого оточення (оселi, школи, вулицi, мiста чи села). Вiдповiдно до ментальних прагнень українцiв до затишку, художнього облаштування своєї оселi ставляться до цього й дiти: 69% дає їм високу оцiнку (4 i 5 балiв). “Привабливiсть, краса свого мiста (села)” оцiнюється в цiлому доволi високо (69% високих i 19% посереднiх оцiнок) за вiдсутностi суттєвих вiдмiнностей у розподiлi вiдповiдей респондентiв у залежностi вiд статi та мiсця проживання.
Показники привабливостi й краси класу, школи помiтно нижчi (53% високих та 29% посереднiх оцiнок). Дiти молодшого шкiльного вiку значно нижче порiвняно з iншими вiковими групами оцiнюють привабливiсть своєї школи.
Важливим чинником естетичного розвитку дитини є природа – мати всiх талантiв (М. Пришвiн). Дiтям пропонувалося оцiнити мiру їх згоди з висловлюванням: “Природа – джерело натхнення, гарного настрою, поштовх писати вiршi, малювати”. Переважна бiльшiсть дiтей (77%) погодилися з ним, а 17% – наполовину. Немає суттєвої рiзницi в оцiнках за мiсцем проживання, типом поселення, але дiти 14-15 рокiв все ж дають значно нижчi оцiнки ролi природи в їх життi. Очевидна значущiсть для дiтей природи як важливого емоцiйно-естетичного складника їх життя.
у сферi мистецтва як шляху до його глибокого освоєння. Однак, за результатами опитування дiтей 9-15 рокiв, лише 50% сучасних дiтей шкiльного вiку згоднi з тим, що “кожна людина повинна бути обiзнана з мистецтвом”, 35% погоджуються з цiєю нормою “наполовину”.
Авторитет мистецтва у школярiв України в цiлому невисокий i навiть низький. І як це не несподiвано, у мiських школярiв вiн нижчий (48%), нiж у сiльських (52%), i є однаковим у хлопцiв та дiвчат. Остання тенденцiя симптоматично небезпечна, бо, за всiма даними вiтчизняних i зарубiжних дослiджень, жiноцтво вiдзначається значно вищим iнтересом i особливим видiленням значущостi мистецтва у своєму життi.
Ще бiльше вражає тенденцiя зниження поважного ставлення до мистецтва у перiод з 9 до 15 рокiв, коли закладаються його основи на все життя. Особливо яскраво це видно на практицi порiвняння крайнiх груп. Якщо бiльшiсть дiтей 9-11 рокiв (61%) вважає, що “кожна людина має бути обiзнана з
мистецтвом”, то в групi дiтей 14-15 рокiв таких на 20% менше (41%).
Авторитет i соцiальний престиж мистецтва в умовах “розважального ажiотажу” знижується, що радикально негативно позначається на привабливостi пiзнавальної дiяльностi дiтей у сферi художньої культури, на ставленнi до справжнього, високого мистецтва. Все ж певна надiя є, бо 35% опитаних дiтей таки згоднi з необхiднiстю бути обiзнаними з мистецтвом, надавати цьому бiльшої ваги.
У необхiдностi бути обiзнаним з мистецтвом бiльше переконанi сiльськi школярi (65%). Це певним чином обнадiює ще й тому, що бiльшiсть опитаних (61%) “цiлком” i в “основному” вважає, що “тi, хто вiдвiдують музеї, театри, виставки, багато знають i з ними цiкаво спiлкуватися” (27% з цим судженням погоджуються наполовину).
Дегуманiзований контекст епохи, тяжкi часи виживання знизили в цiлому iнтерес людей до мистецтва. Однак привабливiсть спiлкування з мистецтвом серед дiтей у дiапазонi вiд 9 до 15 рокiв, як i у попередньому випадку, не зростає, а рiзко знижується (дiти 9-11 рокiв – 76%, 14-15 рокiв – 48%) з розривом у 28%. Здавалося б, результати повиннi бути зворотними, бо дiти молодшого шкiльного вiку ще не можуть вповнi оцiнити принаднiсть i важливiсть для них мистецтва, однак факти – вперта рiч, а вони засвiдчують рiзке падiння значущостi мистецтва в життi дiтей, що значною мiрою породжено загальною комерцiалiзацiєю суспiльних вiдносин в умовах сьогодення.
Люди, якi не цiкавляться мистецтвом, не можуть виховати iнтерес до нього. Падiння iнтересу до мистецтва знижує й можливостi художнього виховання в сiм’ї, яке багато дослiдникiв уважають визначальним. Згiдно з даними опитування, тiльки 31% дiтей зазначили, що їх батьки й родичi, напевне, цiкавляться мистецтвом; 30% дiтей у цьому не впевненi. У мiстi частка дорослих, якi цiкавляться мистецтвом, дещо бiльша, нiж у селi (вiдповiдно 32 i 26%).
Якщо дiти молодшого шкiльного вiку мають певнi iлюзiї щодо iнтересу батькiв, родичiв до мистецтва (39%), то з вiком їх кiлькiсть iстотно зменшується – серед пiдлiткiв 14-15 рокiв цей показник становить тiльки 24%. 47% респондентiв упевнено вiдзначають вiдсутнiсть такого iнтересу в батькiв i родичiв.
Для задоволення естетичних, художнiх потреб i занять мистецтвом потрiбнi певнi умови, можливостi. На думку майже половини дiтей, вони в цiлому мають певнi можливостi у школi й трохи кращi – вдома (51%). Природно, що в мiстi можливостi для занять мистецтвом удома кращi (53%), нiж у селi (47%).
Проте цi судження дiтей коригуються з вiком, бо якщо 60% дiтей 9-11 рокiв оцiнюють можливостi займатися мистецтвом у школi як достатнi, то дiти 14-15 рокiв у цьому впевненi майже вдвiчi меншою мiрою (36%). Стосовно можливостей займатися мистецтвом удома маємо схожу ситуацiю (9-11 рокiв – 62%, 14-15 рокiв – 30%).
У загальному впливi мистецтва на дiтей i молодь особливе мiсце належить музицi. У цьому контекстi важливо вивчити думку дiтей про сприйняття музики, її функцiї в життi пiдростаючого поколiння. Переважна бiльшiсть дiтей (62%) вважає, що “музика перш за все повинна допомагати думати, мрiяти”, кожна четверта дитина згодна iз цим твердженням наполовину. З такою позицiєю бiльше погоджуються дiвчата (67%). Показники по мiсту й селу практично не рiзняться. Майже повнiстю збiгаються оцiнки функцiй музики в дiтей рiзних вiкових груп.
Водночас у оцiнцi дiтей музика має не лише допомагати думати та мрiяти, а й “перш за все повинна пiднiмати настрiй, сприяти кращiй роботi” (73%). Із цим майже однаковою мiрою згоднi дiти мiста й села, хлопцi й дiвчата усiх вiкових груп. Особливо акцентує свою оцiнку на розважальнiй функцiї музики група пiдлiткiв 14-15 рокiв (79%).
За умови цiлковитого панування в молодiжному середовищi легкої (сучасної) музики ставлення дiтей до класичної музики є неоднозначним. Обнадiйливо, що iз судженням “класичну музику слухають лише музиканти та тi, що навчаються в музичнiй школi”, “наполовину згоднi” 27%, “не згоднi” 43% дiтей. При цьому серед хлопцiв iз зазначеною позицiєю не згоднi лише 29% респондентiв. Отже, у ставленнi дiтей до класичної музики спостерiгається певне позитивне зрушення.
Виховна ефективнiсть мистецтва в життi дiтей знаходить свiй яскравий прояв у бажаннi дiтей наслiдувати приклад улюблених героїв. У ходi опитування дiтям пропонувалося дати не бiльше трьох варiантiв вiдповiдi щодо улюблених представникiв мистецтва, естради та спорту.
Слiд зазначити, що моральний приклад героїв творiв лiтератури й мистецтва як зразкiв для наслiдування в реальному життi стає, як свiдчать дослiдження, за останнi роки все менш привабливим, бо самi герої як позитивнi й гiднi наслiдування рiдко постають у сучасному, в тому числi й в українському, мистецтвi.
Дж. Роулiнг (2%). Серед авторiв, що отримали один вiдсоток голосiв, такi українськi письменники, як В. Сосюра, В. Нестайко, П. Тичина, В. Сухомлинський, М. Коцюбинський. Як бачимо, у списку вiдсутнi прiзвища сучасних українських письменникiв.
Дж. Лондон, А. К. Дойль, М. Твен, Дж. Р. Р. Толкiєн, П. Коельо. Серед сучасних українських поетiв лiдером постає Л. Костенко, iз росiйських – С.Єсенiн, iз зарубiжних – В. Шекспiр.
(49%) зазначили, що їм важко вiдповiсти на це запитання, що є свiдченням їх необiзнаностi.
(1%). Серед росiйських – А. Васнєцов, К. Малевич, І. Шишкiн, І. Левiтан (по 1%). У колi митцiв далекого зарубiжжя – П. Рубенс, С. Далi, Рафаель, Рембрандт, Ван Гог (по 1%).
Улюблених кiноакторiв названо багато (402 особи). Незаперечними лiдерами iз когорти акторiв далекого зарубiжжя стали Джекi Чан (8%), А. Шварценегер (6%), Ван Дамм (3%), Ван Дiзель (3%), Б. Уiллiс (2%), С. Сталлоне (2%), К. Рiвз (2%). Серед росiйських акторiв названо С. Безрукова (5%) та А. Заворотнюк (3%). Жоден з українських акторiв не отримав навiть 1% голосiв. Не будемо також наводити довгого списку сучасних зарубiжних кiноакторiв, якi отримали 1% голосiв виборцiв.
Доволi популярними серед дiтей є музичнi гурти, їх було названо 388. Лiдерами списку виявилися “Корнi” (11%), “Вiа Гра” (6%), “Фабрика” (3%), “Смеш” (3%), “Рефлекс” (3%). Довгим є список гуртiв, як отримали менше 2% голосiв, i серед них “Ґринджоли”, “Океан Ельзи”, Руслана, “Алiбi”.
дiтей є плавчиха Я. Клочкова (12%). У групу з 1% виборiв увiйшли Л. Подкопаєва, С. Ребров, О. Шовковський, С. Бубка, О. Безсонова.
особливо сучасне. Щодо лiдерiв у сферi спорту, то тут незаперечними авторитетами є українськi спортсмени.
Таким чином, проблема художнього виховання набула гостроти й масштабу загальнонацiонального рiвня, бо дiти, якi не бачать привабливостi в мистецтвi своєї країни, легко потрапляють пiд уплив чужорiдних вiянь зарубiжної масової культури. Тому на часi реформування системи художнього й естетичного виховання не лише у навчальних закладах, але й у суспiльствi в цiлому.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Театр i глядач в сучаснiй соцiокультурнiй реальностi. Частина I. Соцiально-художнi вимiри українського театру: ретроспектива, стан, тенденцiї. – К., 2002 – 266 с.
2. Зязюн І. А., Семашко О. М.
3.
Художньо-естетичнi потреби дiтей //Духовнi потреби дiтей України. Монографiя / Пiд заг. ред. Ж. В. Петрочко. – К.: Видавничий дiм “Калита”, 2005 – С. 76-80.
4.
естетичного виховання //Семашко О. М. Соцiологiя мистецтва: Навчальний посiбник. – Львiв: Магнолiя, 2005 – С. 229-242.
|
