Реферат Використання народного мистецтва в естетичному вихованнi Розбудова системи освiти в Українi передбачає вiдтворення творчого потенцiалу народу, пiдвищення соцiальної ролi особистостi. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якiсть освiти учнiв, зокрема навчити самостiйно здобувати знання i творчо їх застосовувати у розв’язаннi практично-творчих завдань. Тому, як слушно зазначається у Нацiональнiй доктринi розвитку освiти, актуальною є проблема iнтенсивного навчання й розвитку учнiв, формуванню в них творчої активностi, умiння самостiйно оволодiвати знаннями. На думку В. О. Сухомлинського, «свiтоглядно-теоретичнi установки учителя повиннi випливати з глибокого розумiння краси людських почуттiв, людської душi. Їх змiст перебуває в єдностi з моральними категорiями добра, гiдностi i честi» [5]. У пiдвищеннi дiєвостi естетичного впливу автор надавав вирiшального значення загальнiй атмосферi шкiльного життя, тобто високiй культурi спiлкування в колективi. Вiн вважав, що естетичнi цiнностi будуть безсилi в умовах, де панує грубiсть, непоряднiсть у буденних стосунках. людину, i краси самої душi людини провiдна роль належить красi людських стосункiв [5]. Дитина ще не сприймає цiєї краси розумом, але вона вiдчуває її серцем, краса для неї у справедливостi. На думку Сухомлинського. переживання несправедливостi притуплює чуттєвiсть, а це необхiдна передумова високої естетичної культури. Не вiдчуваючи краси в людях, дитина не прагне до iдеалу людяностi i у своїй поведiнцi. У педагогiцi поняття "естетичне виховання" визначається як розвиток здатностi сприймати, вiдчувати, розумiти прекрасне у життi, у мистецтвi, виховувати у собi прагнення жити самому за законами краси [1]. Метою естетичного виховання є формування у людини здатностi естетично ставитись до навколишнього свiту: сприймати i оцiнювати iстинно прекрасне, пiднесене, комiчне, трагiчне, формувати в собi культуру людських почуттiв [2]. Цей термiн не є iзольованою частиною педагогiки, а взаємодiє з усiма її сторонами. Повноцiнний розумовий i фiзичний розвиток, моральна чистота i активне ставлення до життя i мистецтва характеризують гармонiйно розвинену особистiсть, удосконалення якої в основному залежить вiд естетичного виховання. Естетичне ставлення людини до свiту формується i розвивається упродовж усього життя, але не всi перiоди життя рiвноцiннi для забезпечення естетичного розвитку. Спiльнi дослiдження психологiв [1] i педагогiв [3] довели, що за останнi роки значно пiдвищився рiвень естетичної дiяльностi дiтей, який проявляється вже в ранньому вiцi. Молодший шкiльний вiк у дiтей – це найбiльш сприятливий перiод для всебiчного розвитку особистостi [2, 164]. Будь-якi намагання естетичного виховання у старших класах не можуть компенсувати того, що втрачено у початкових класах. Дослiдження [2; 7] свiдчать про те, що завдяки належнiй роботi з молодшими школярами, у них вдається сформувати досить високий рiвень розумiння краси навколишнього свiту, творiв народного декоративно-прикладного мистецтва. Причиною низького рiвня естетичного розвитку у дiтей початкових класiв можна вважати не особливостi їх розвитку, а малоефективнi методи роботи педагогiв. Для того, щоб цiлеспрямовано формувати естетичну культуру школяра, учитель повинен чiтко усвiдомлювати, з чого складається ця культура, якi психологiчнi i педагогiчнi процеси покладенi в її основу i як цi фактори впливають на дитину. Окремi аспекти проблеми естетичного виховання дослiджували Л. Занков, І. Глинська, М. Завадська, Л. Салтикова, Д. Кабалевський, В. Кузiн, В. Кириченко, Б. Йєменський. Вони акцентували увагу на тому, що естетична дiяльнiсть самих дiтей – це той матерiал, на який потрiбно спиратися, навчаючи естетично сприймати i оцiнювати свiт. Особлива роль у прискореннi розвитку рiзноманiтних естетичних нахилiв i здiбностей школярiв належить розвивальному навчанню [4]. Сучасне розумiння iдей розвивального навчання пiдготовлене довготривалими пошуками свiтової педагогiчної думки таких засобiв навчання, якi найбiльшою мiрою сприяють розвитку дитини. Думки про розвивальне навчання висловлювали видатнi педагоги: І. Песталоццi, А. Дiстерверг, К. Ушинський та iн. Наукове обґрунтування знаходимо у працях вiдомого психолога Л. Виготського. Дослiджуючи психiчний розвиток дитини, вiн виявив необхiднiсть побудови системи навчання, яка б не просто спиралася на випадковi iнтелектуальнi здiбностi, а формувала їх, створивши необхiднi умови для розвитку особистостi. Особливу роль у розумiннi ролi естетичного впливу на формування особистостi людини, зокрема молодшого школяра, вiдiграє вiдома праця Л. Виготського «Психологiя мистецтва» [4]. Ідея Л. Виготського стала провiдною для створення авторських концепцiй навчання i виховання учня початкової школи, створених Н. Менчинською, Л. Занковим, Д. Ельконiним, В. Давидовим та iнших. Їх працi пiдтвердили, що у молодшому шкiльному вiцi закладений великий резерв розумового розвитку, який, на думку В. Сухомлинського, повинен здiйснюватись поряд iз розвитком емоцiйної сфери, духовного життя особистостi та культурою здоров'я. Змiни, якi вiдбуваються в галузi освiти, у новому тисячолiттi вимагають вiд учителя глибокого осмислення всiх аспектiв розвивального навчання, введення нових методiв та органiзацiйних форм [2]. Велику роль у поширеннi iдей розвивального навчання вiдiграють працi Л. Занкова, зокрема, його висновки про необхiднiсть у розвитку спостережливостi вольових якостей, розумових умiнь, поглиблення i збагачення естетичних почуттiв. Основними принципами забезпечення такого рiвня навчання вчений вважав навчання на високому рiвнi труднощiв, високу питому вагу теоретичних знань, швидкий темп засвоєння, усвiдомленiсть процесу учiння, розвиток усiх школярiв, незалежно вiд їхньої готовностi до навчання. Розвиток дитини вiдбувається в рiзних видах естетичної дiяльностi, що виявляється, вiдповiдно, в рiзних видах дiяльностi: заняттях образотворчим мистецтвом, музикою, читаннi лiтератури, вiдвiдуваннi театру, спiлкуваннi з природою тощо. Усi види розвитку тiсно взаємопов’язанi, доповнюють i пiдсилюють один одного [6]. Завдяки розвивальному навчанню здiйснюється формування у молодших школярiв нових знань, умiнь i навичок та творчого ставлення до навчально-виховного процесу. Роль учителя полягає у допомозi школярам самостiйно досягнути позитивних результатiв естетичної дiяльностi, визначити шляхи їх саморозвитку та самовдосконалення.. Учням молодшого шкiльного вiку властивi образнiсть мислення, вiдсутнiсть стереотипiв та естетичне свiтосприйняття [7, 57-58]. Цi якостi свiдчать про високий потенцiал творчих здiбностей цiєї вiкової категорiї. Отже, естетичне виховання молодших школярiв має високий розвивальний потенцiал за умови врахування вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв i передумов формування у них поглядiв, якi склалися на попередньому етапi розвитку. Воно здiйснюється пiд впливом багатьох факторiв: природи, лiтератури, театру, творiв декоративно-прикладного мистецтва. Важливе мiсце при цьому займає використання художнiх технiк народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовленi видами естетичної дiяльностi, якi планує вчитель, а їх рiзноманiтнiсть забезпечує комплексний системний пiдхiд до впливу на особистiсть. Однак особлива роль у естетичному вихованнi належить народному мистецтву, промислам i ремеслам, якими так щедро багата українська земля. Навчання образотворчому мистецтву є важливим компонентом навчально-виховної роботи в школi. Основою викладання малювання є прищеплення дiтям ґрунтовних графiчних навичок, виховання образотворчих умiнь i подання теоретичних вiдомостей з образотворчого мистецтва. З-помiж iнших видiв мистецтва образотворче мистецтво є унiкальним у вирiшеннi завдань як художнього, так i особистiсного розвитку, громадського i духовного становлення пiдростаючого поколiння [2, 54]. Це зумовлено не тiльки психоемоцiйною природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому вiцi образотворча дiяльнiсть стає однiєю з найдоступнiших i емоцiйно-захоплюючих форм творчостi. Емоцiйно-виховний потенцiал мистецтва мiститься у самiй його сутi i пояснюється тим, що емоцiйний чинник, естетичнi iдеали - первиннi вiдносно iнтелекту в формуваннi духовних iнтересiв, ставлення до свiту. Виховнi та художньо-розвивальнi цiлi у структурi мистецтва є провiдними вiдносно навчальних. Адже саме вирiшення розвивальних завдань насамперед формує рiвень художньо-творчої свiдомостi особистостi, що й визначає ступiнь залучення її до культурних процесiв [3, 212]. Державний стандарт початкової освiти з навчальної дисциплiни «Образотворче мистецтво» передбачає такi основнi завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах: ■ розвиток специфiчних для художньо-творчого процесу унiверсальних якостей особистостi як основи для розвитку її творчого потенцiалу, художньо-творчої уяви, оригiнального, нестереотипного асоцiативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливостi, зорової пам'ятi та iн.; формування в дiтей художньо-естетичного ставлення до дiйсностi, здатностi до художнього пiзнання свiту та його образної оцiнки; розвиток таких особистих якостей, як вiдчуття краси та гармонiї, здатнiсть емоцiйно вiдгукуватись на рiзноманiтнi вияви естетичного у навколишньому свiтi, вмiння пiдмiчати прекрасне у спостережуваних явищах та усвiдомлювати його, потреба в спогляданнi та милуваннi; формування знань i уявлень про образотворче мистецтво, його iсторiю та роль у життi людей, розумiння мови рiзних видiв мистецтва, усвiдомлення ролi художнього образу в мистецтвi i розвиток навичок його сприйняття та емоцiйно-естетичної оцiнки, культури почуттiв; художньо-образної мови i виражальними можливостями художнiх матерiалiв та рiзних видiв художнiх технiк, що допоможе набути свободи вираження у творчостi; "Сприймання" включає в себе два взаємопов'язаних види дiяльностi – естетичне сприймання дiйсностi та сприймання мистецтва. Саме у цьому роздiлi охарактеризованi можливостi формування емоцiйно-почуттєвої сфери молодшого школяра. Зорове сприйняття в будь-якому вiцi домiнує над iншими. Через це важливо якомога ранiше закласти фундамент для подальшого активного вдосконалення зорової системи учнiв. У молодших класах головна увага спрямовується на розвиток зорової потенцiї дiтей (концентрацiя уваги, розрiзнення, порiвняння та вибiр, здатнiсть оперувати готовими образами тощо). Саме тому художню освiту дiтей пропонується починати iз зовнiшнiх спостережень, становлення диференцiйованого зору. При цьому до завдання роботи з дiтьми в цьому вiцi повинно входити: розвиток уяви (асоцiативно-образного мислення, так званої комбiнаторської здiбностi), чуття кольору та композицiї [3]. зводиться до площинних форм вираження i трактування тривимiрного простору доперспективними засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рiвнi. Органiзовувати роботу дiтей слiд таким чином, щоб вона велася на окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмiр, пропорцiї i форма яких обумовлюється характером завдання. Чим молодшi дiти, тим частiше в роботi з ними треба використовувати кольоровий i тонований папiр. Це економить час та сили дiтей, привчає їх до колiрної заповненостi поверхнi, а також викликає певнi емоцiї внаслiдок своєї нестереотипностi. Застосовуваний у процесi навчання молодших школярiв головний метод роботи мусить ґрунтуватися на iмпровiзацiйному стилi роботи народних майстрiв, який узгоджується з iмпровiзацiйною природою i емоцiйним характером дитячої творчостi [5]. Так, iз самого початку навчання необхiдно стимулювати виконання художньої роботи без попереднього контуру, наприклад, пензлем "вiд плями", крейдою, тушшю, ножицями. Такий метод має переваги щодо художнього розвитку дiтей, вiн сприяє збереженню жвавостi i безпосередностi образотворчої дiяльностi; розвиває чуття характеру силуетної форми, цiлiсне, емоцiйне бачення (як необхiдну умову художностi); допомагає подолати властиву дитячому малюнку статичну форму зображення, переважаючу увагу до деталей, виховує культуру сприйняття, здатнiсть до художнього узагальнення. У роздiлi "Сприймання" учнi повиннi як у навколишньому свiтi, так i в творах мистецтва набути початкових навичок спостерiгати та сприймати рiзноманiтнiсть барв природи у рiзнi пори року; особливiсть та виразнiсть форм; емоцiйно-естетичний аспект кольору та форми [11]. Краса здавна вважалася могутнiм засобом морального вдосконалення особистостi. Взаємозв’язок доброго i прекрасного знаходив вiдображення в рiзних фiлософських системах минулого. Педагогiчний аспект цiєї проблеми знаходять своє вiдображення в єдностi естетичного i морального виховання учня. Ця єднiсть «визначається, по-перше, єднiстю кiнцевої мети кожного з них - формуванням всебiчно розвиненої, гармонiйної особистостi; по-друге, єднiстю духовної сутностi людини, яка не може бути розсiчена на iзольованi складової частини» [9, 124]. особистостi [3, 12]. Вiдрив естетичного виховання вiд морального призводить до того, що завдання першого зводяться лише до формування естетичного смаку; ототожнення ж їх - друга крайнiсть, бо тодi естетичне виховання є лише частиною морального. Навчити школярiв цiлiсного, емоцiйного й глибокого аналiзу творiв мистецтва не можна без виховання в них навичок художнього сприйняття. Естетичне сприймання, освоєння дiйсностi - це передусiм дiяльно-емоцiйне сприймання [3, 21]. Стосовно творiв декоративно-прикладного мистецтва, то воно базується на здатностi вiдтворити цiле за частинами. У моральному й естетичному вихованнi в процесi оволодiння декоративно-прикладним мистецтвом вирiшальною ланкою є формування в школярiв здатностi сприймання i уяви. Формування цих двох сторiн художнього процесу має ґрунтуватись, поряд iз знанням законiв i правил, на чуттєвому, емоцiйному фундаментi [4, 56]. У школярiв якi прагнуть досягти високої майстерностi, процес творчої дiяльностi завжди збуджує позитивнi емоцiї. Робота з цими школярами спрямована на засвоєння виражальних засобiв народного мистецтва (форм, лiнiй, ритмiв, пропорцiй, контрасту свiтла i тiнi, гармонiйного поєднання кольорiв у виробах.). Зустрiчi з народними майстрами, екскурсiї в музеї, на пiдприємствах художньої промисловостi, як показує досвiд, уже в другокласникiв викликають захоплення оптимiзм, приплив енергiї [3, 49]. Тiльки творчий характер занять, якi вимагають iнтелектуальних i емоцiйних зусиль, дає школярам насолоду вiд процесу працi. Органiзовуючи його, доцiльно якомога ранiше переходити вiд пiдготовчої роботи до творчої. Тодi позитивнi емоцiї виступатимуть як важливе пiдкрiплення вищих соцiальних мотивацiй, виявлятимуться додатковим стимулом, поштовхом до бiльш iнтенсивної дiяльностi. Радiсть прояву своїх внутрiшнiх сил закрiплює, робить стiйкою потребу особистостi працi. Створюються оптимальнi умови для забезпечення єдностi трудового, морального й естетичного виховання учнiв. взаєморозумiння знань i почуттiв сприяє формування переконань. Внаслiдок цього моральнi й естетичнi почуття стають глибоко усвiдомленими, принципово вмотивованими спонукальними силами дiяльностi учня. Формування iнтересу до декоративної творчостi ґрунтується не лише на стiйкому емоцiйному пiднесеннi, а й на усвiдомленнi суспiльної значущостi прикладної дiяльностi [5]. Отже, заняття образотворчим мистецтвом мають бути органiзованi за законами мистецтва, що передбачає нестереотипнiсть та структурну рiзноманiтнiсть занять iз залученням емоцiйно значущих ситуацiй; залучення учнiв до спiвпереживання, створення вiдповiдного до теми уроку емоцiйного настрою, чому сприятиме включення до сценарiю уроку iгрових, казкових моментiв, використання iнших видiв мистецтв; наявнiсть трьох основних структурних елементiв уроку: сприймання, формування творчого задуму та його посильна творча реалiзацiя.
Алiсiйчук О. С. Морально-естетичне виховання молодших школярiв. - К.: Академiя, 2001. – 160 с. Альбом листiвок «Художнi промисли України. Прикарпаття». - К.: Мистецтво, 1982. – 132 с. Антонович Є. А., Процiв В.І., Сенд СП. Художнi технiки в школi. - К.: ІЗМН, 1997. – 312 с. Антонович Є. А., Захарук-Чугай Р. В., Станкевич М. С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львiв: Свiт, 1992. - 271 с. Ворона М. О. Особливостi вияву естетичних почуттiв у дiтей // Початкова школа. - 1990. - №4. - С. 64-66. Крутецкий П. А. Эстетическое воспитание. - М.: Знание, 1987- 234с. Культура i побут населення України. – Київ: Либiдь, 1991. – 346 с. Кушаев П. А. Основы эстетического воспитания. - М.: Педагогика, 1985. - 250 с. Левшина Л. С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.
Використання народного мистецтва в естетичному вихованнi
зокрема навчити самостiйно здобувати знання i творчо їх застосовувати у розв’язаннi практично-творчих завдань. Тому, як слушно зазначається у Нацiональнiй доктринi розвитку освiти, актуальною є проблема iнтенсивного навчання й розвитку учнiв, формуванню в них творчої активностi, умiння самостiйно оволодiвати знаннями. На думку В. О. Сухомлинського, «свiтоглядно-теоретичнi установки учителя повиннi випливати з глибокого розумiння краси людських почуттiв, людської душi. Їх змiст перебуває в єдностi з моральними категорiями добра, гiдностi i честi» [5]. У пiдвищеннi дiєвостi естетичного впливу автор надавав вирiшального значення загальнiй атмосферi шкiльного життя, тобто високiй культурi спiлкування в колективi. Вiн вважав, що естетичнi цiнностi будуть безсилi в умовах, де панує грубiсть, непоряднiсть у буденних стосунках. людину, i краси самої душi людини провiдна роль належить красi людських стосункiв [5]. Дитина ще не сприймає цiєї краси розумом, але вона вiдчуває її серцем, краса для неї у справедливостi. На думку Сухомлинського. переживання несправедливостi притуплює чуттєвiсть, а це необхiдна передумова високої естетичної культури. Не вiдчуваючи краси в людях, дитина не прагне до iдеалу людяностi i у своїй поведiнцi. У педагогiцi поняття "естетичне виховання" визначається як розвиток здатностi сприймати, вiдчувати, розумiти прекрасне у життi, у мистецтвi, виховувати у собi прагнення жити самому за законами краси [1]. людських почуттiв [2]. Цей термiн не є iзольованою частиною педагогiки, а взаємодiє з усiма її сторонами. Повноцiнний розумовий i фiзичний розвиток, моральна чистота i активне ставлення до життя i мистецтва характеризують гармонiйно розвинену особистiсть, удосконалення якої в основному залежить вiд естетичного виховання. Естетичне ставлення людини до свiту формується i розвивається упродовж усього життя, але не всi перiоди життя рiвноцiннi для забезпечення естетичного розвитку. Спiльнi дослiдження психологiв [1] i педагогiв [3] довели, що за останнi роки значно пiдвищився рiвень естетичної дiяльностi дiтей, який проявляється вже в ранньому вiцi. у початкових класах. Дослiдження [2; 7] свiдчать про те, що завдяки належнiй роботi з молодшими школярами, у них вдається сформувати досить високий рiвень розумiння краси навколишнього свiту, творiв народного декоративно-прикладного мистецтва. Причиною низького рiвня естетичного розвитку у дiтей початкових класiв можна вважати не особливостi їх розвитку, а малоефективнi методи роботи педагогiв. Для того, щоб цiлеспрямовано формувати естетичну культуру школяра, учитель повинен чiтко усвiдомлювати, з чого складається ця культура, якi психологiчнi i педагогiчнi процеси покладенi в її основу i як цi фактори впливають на дитину. естетична дiяльнiсть самих дiтей – це той матерiал, на який потрiбно спиратися, навчаючи естетично сприймати i оцiнювати свiт. пошуками свiтової педагогiчної думки таких засобiв навчання, якi найбiльшою мiрою сприяють розвитку дитини. Думки про розвивальне навчання висловлювали видатнi педагоги: І. Песталоццi, А. Дiстерверг, К. Ушинський та iн. Наукове обґрунтування знаходимо у працях вiдомого психолога Л. Виготського. Дослiджуючи психiчний розвиток дитини, вiн виявив необхiднiсть побудови системи навчання, яка б не просто спиралася на випадковi iнтелектуальнi здiбностi, а формувала їх, створивши необхiднi умови для розвитку особистостi. Особливу роль у розумiннi ролi естетичного впливу на формування особистостi людини, зокрема молодшого школяра, вiдiграє вiдома праця Л. Виготського «Психологiя мистецтва» [4]. пiдтвердили, що у молодшому шкiльному вiцi закладений великий резерв розумового розвитку, який, на думку В. Сухомлинського, повинен здiйснюватись поряд iз розвитком емоцiйної сфери, духовного життя особистостi та культурою здоров'я. Змiни, якi вiдбуваються в галузi освiти, у новому тисячолiттi вимагають вiд учителя глибокого осмислення всiх аспектiв розвивального навчання, введення нових методiв та органiзацiйних форм [2]. Велику роль у поширеннi iдей розвивального навчання вiдiграють працi Л. Занкова, зокрема, його висновки про необхiднiсть у розвитку спостережливостi вольових якостей, розумових умiнь, поглиблення i збагачення естетичних почуттiв. Основними принципами забезпечення такого рiвня навчання вчений вважав навчання на високому рiвнi труднощiв, високу питому вагу теоретичних знань, швидкий темп засвоєння, усвiдомленiсть процесу учiння, розвиток усiх школярiв, незалежно вiд їхньої готовностi до навчання. Розвиток дитини вiдбувається в рiзних видах естетичної дiяльностi, що виявляється, вiдповiдно, в рiзних видах дiяльностi: заняттях образотворчим мистецтвом, музикою, читаннi лiтератури, вiдвiдуваннi театру, спiлкуваннi з природою тощо. Усi види розвитку тiсно взаємопов’язанi, доповнюють i пiдсилюють один одного [6]. Завдяки розвивальному навчанню здiйснюється формування у молодших школярiв нових знань, умiнь i навичок та творчого ставлення до навчально-виховного процесу. Роль учителя полягає у допомозi школярам самостiйно досягнути позитивних результатiв естетичної дiяльностi, визначити шляхи їх саморозвитку та самовдосконалення.. Учням молодшого шкiльного вiку властивi образнiсть мислення, вiдсутнiсть стереотипiв та естетичне свiтосприйняття [7, 57-58]. Цi якостi свiдчать про високий потенцiал творчих здiбностей цiєї вiкової категорiї. Отже, естетичне виховання молодших школярiв має високий розвивальний потенцiал за умови врахування вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв i передумов формування у них поглядiв, якi склалися на попередньому етапi розвитку. Воно здiйснюється пiд впливом багатьох факторiв: природи, лiтератури, театру, творiв декоративно-прикладного мистецтва. Важливе мiсце при цьому займає використання художнiх технiк народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовленi видами естетичної дiяльностi, якi планує вчитель, а їх рiзноманiтнiсть забезпечує комплексний системний пiдхiд до впливу на особистiсть. Однак особлива роль у естетичному вихованнi належить народному мистецтву, промислам i ремеслам, якими так щедро багата українська земля. Навчання образотворчому мистецтву є важливим компонентом навчально-виховної роботи в школi. Основою викладання малювання є прищеплення дiтям ґрунтовних графiчних навичок, виховання образотворчих умiнь i подання теоретичних вiдомостей з образотворчого мистецтва. З-помiж iнших видiв мистецтва образотворче мистецтво є унiкальним у вирiшеннi завдань як художнього, так i особистiсного розвитку, громадського i духовного становлення пiдростаючого поколiння [2, 54]. Це зумовлено не тiльки психоемоцiйною природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому вiцi образотворча дiяльнiсть стає однiєю з найдоступнiших i емоцiйно-захоплюючих форм творчостi. Емоцiйно-виховний потенцiал мистецтва мiститься у самiй його сутi i пояснюється тим, що емоцiйний чинник, естетичнi iдеали - первиннi вiдносно iнтелекту в формуваннi духовних iнтересiв, ставлення до свiту. Виховнi та художньо-розвивальнi цiлi у структурi мистецтва є провiдними вiдносно навчальних. Адже саме вирiшення розвивальних завдань насамперед формує рiвень художньо-творчої свiдомостi особистостi, що й визначає ступiнь залучення її до культурних процесiв [3, 212]. Державний стандарт початкової освiти з навчальної дисциплiни «Образотворче мистецтво» передбачає такi основнi завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах: ■ розвиток специфiчних для художньо-творчого процесу унiверсальних якостей особистостi як основи для розвитку її творчого потенцiалу, художньо-творчої уяви, оригiнального, нестереотипного асоцiативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливостi, зорової пам'ятi та iн.; здатнiсть емоцiйно вiдгукуватись на рiзноманiтнi вияви естетичного у навколишньому свiтi, вмiння пiдмiчати прекрасне у спостережуваних явищах та усвiдомлювати його, потреба в спогляданнi та милуваннi; формування знань i уявлень про образотворче мистецтво, його iсторiю та роль у життi людей, розумiння мови рiзних видiв мистецтва, усвiдомлення ролi художнього образу в мистецтвi i розвиток навичок його сприйняття та емоцiйно-естетичної оцiнки, культури почуттiв; формування потреб i здiбностей до продуктивної художньої творчостi, вмiння створити виразний художнiй образ, оригiнальну композицiю мовою виду образотворчого мистецтва, оволодiння основами художньо-образної мови i виражальними можливостями художнiх матерiалiв та рiзних видiв художнiх технiк, що допоможе набути свободи вираження у творчостi; розвиток сенсорних здiбностей дiтей, що бiльшою мiрою сприятиме повноцiнностi художньо-естетичного сприймання та полiпшенню якiсного боку художньо-творчої дiяльностi [1, 62-63]. Програма з образотворчого мистецтва [8] складається з двох головних роздiлiв – сприймання та практичної (творчої) художньої дiяльностi. Роздiл "Сприймання" включає в себе два взаємопов'язаних види дiяльностi – естетичне сприймання дiйсностi та сприймання мистецтва. Саме у цьому роздiлi охарактеризованi можливостi формування емоцiйно-почуттєвої сфери молодшого школяра. Зорове сприйняття в будь-якому вiцi домiнує над iншими. Через це важливо якомога ранiше закласти фундамент для подальшого активного вдосконалення зорової системи учнiв. У молодших класах головна увага спрямовується на розвиток зорової потенцiї дiтей (концентрацiя уваги, розрiзнення, порiвняння та вибiр, здатнiсть оперувати готовими образами тощо). Саме тому художню освiту дiтей пропонується починати iз зовнiшнiх спостережень, становлення диференцiйованого зору. При цьому до завдання роботи з дiтьми в цьому вiцi повинно входити: розвиток уяви (асоцiативно-образного мислення, так званої комбiнаторської здiбностi), чуття кольору та композицiї [3]. У школярiв провiдну роль у передаваннi виражальних якостей i особливостей предметного оточення вiдiграє колiрна композицiйна образотворча дiяльнiсть, в якiй головна практична орiєнтацiя в роботi на площинi зводиться до площинних форм вираження i трактування тривимiрного простору доперспективними засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рiвнi. Органiзовувати роботу дiтей слiд таким чином, щоб вона велася на окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмiр, пропорцiї i форма яких обумовлюється характером завдання. Чим молодшi дiти, тим частiше в роботi з ними треба використовувати кольоровий i тонований папiр. Це економить час та сили дiтей, привчає їх до колiрної заповненостi поверхнi, а також викликає певнi емоцiї внаслiдок своєї нестереотипностi. Застосовуваний у процесi навчання молодших школярiв головний метод роботи мусить ґрунтуватися на iмпровiзацiйному стилi роботи народних майстрiв, який узгоджується з iмпровiзацiйною природою i емоцiйним характером дитячої творчостi [5]. Так, iз самого початку навчання необхiдно стимулювати виконання художньої роботи без попереднього контуру, наприклад, пензлем "вiд плями", крейдою, тушшю, ножицями. Такий метод має переваги щодо художнього розвитку дiтей, вiн сприяє збереженню жвавостi i безпосередностi образотворчої дiяльностi; розвиває чуття характеру силуетної форми, цiлiсне, емоцiйне бачення (як необхiдну умову художностi); допомагає подолати властиву дитячому малюнку статичну форму зображення, переважаючу увагу до деталей, виховує культуру сприйняття, здатнiсть до художнього узагальнення. У роздiлi "Сприймання" учнi повиннi як у навколишньому свiтi, так i в творах мистецтва набути початкових навичок спостерiгати та сприймати рiзноманiтнiсть барв природи у рiзнi пори року; особливiсть та виразнiсть форм; емоцiйно-естетичний аспект кольору та форми [11]. Краса здавна вважалася могутнiм засобом морального вдосконалення особистостi. Взаємозв’язок доброго i прекрасного знаходив вiдображення в рiзних фiлософських системах минулого. Педагогiчний аспект цiєї проблеми знаходять своє вiдображення в єдностi естетичного i морального виховання учня. Ця єднiсть «визначається, по-перше, єднiстю кiнцевої мети кожного з них - формуванням всебiчно розвиненої, гармонiйної особистостi; по-друге, єднiстю духовної сутностi людини, яка не може бути розсiчена на iзольованi складової частини» [9, 124]. Головне завдання естетичного виховання полягає i в тому, щоб засобами мистецтва прищепити людинi високi норми i принципи моралi, прагнення до творчої дiяльностi, яка є засобом реалiзацiї духовних потреб особистостi [3, 12]. Вiдрив естетичного виховання вiд морального призводить до того, що завдання першого зводяться лише до формування естетичного смаку; ототожнення ж їх - друга крайнiсть, бо тодi естетичне виховання є лише частиною морального. Навчити школярiв цiлiсного, емоцiйного й глибокого аналiзу творiв мистецтва не можна без виховання в них навичок художнього сприйняття. Естетичне сприймання, освоєння дiйсностi - це передусiм дiяльно-емоцiйне сприймання [3, 21]. Стосовно творiв декоративно-прикладного мистецтва, то воно базується на здатностi вiдтворити цiле за частинами. У моральному й естетичному вихованнi в процесi оволодiння декоративно-прикладним мистецтвом вирiшальною ланкою є формування в школярiв здатностi сприймання i уяви. Формування цих двох сторiн художнього процесу має ґрунтуватись, поряд iз знанням законiв i правил, на чуттєвому, емоцiйному фундаментi [4, 56]. У школярiв якi прагнуть досягти високої майстерностi, процес творчої дiяльностi завжди збуджує позитивнi емоцiї. Робота з цими школярами спрямована на засвоєння виражальних засобiв народного мистецтва (форм, лiнiй, ритмiв, пропорцiй, контрасту свiтла i тiнi, гармонiйного поєднання кольорiв у виробах.). Зустрiчi з народними майстрами, екскурсiї в музеї, на пiдприємствах художньої промисловостi, як показує досвiд, уже в другокласникiв викликають захоплення оптимiзм, приплив енергiї [3, 49]. Тiльки творчий характер занять, якi вимагають iнтелектуальних i емоцiйних зусиль, дає школярам насолоду вiд процесу працi. Органiзовуючи його, доцiльно якомога ранiше переходити вiд пiдготовчої роботи до творчої. Тодi позитивнi емоцiї виступатимуть як важливе пiдкрiплення вищих соцiальних мотивацiй, виявлятимуться додатковим стимулом, поштовхом до бiльш iнтенсивної дiяльностi. Радiсть прояву своїх внутрiшнiх сил закрiплює, робить стiйкою потребу особистостi працi. Створюються оптимальнi умови для забезпечення єдностi трудового, морального й естетичного виховання учнiв. взаєморозумiння знань i почуттiв сприяє формування переконань. Внаслiдок цього моральнi й естетичнi почуття стають глибоко усвiдомленими, принципово вмотивованими спонукальними силами дiяльностi учня. Формування iнтересу до декоративної творчостi ґрунтується не лише на стiйкому емоцiйному пiднесеннi, а й на усвiдомленнi суспiльної значущостi прикладної дiяльностi [5]. учнiв до спiвпереживання, створення вiдповiдного до теми уроку емоцiйного настрою, чому сприятиме включення до сценарiю уроку iгрових, казкових моментiв, використання iнших видiв мистецтв; наявнiсть трьох основних структурних елементiв уроку: сприймання, формування творчого задуму та його посильна творча реалiзацiя.
Список використаної лiтератури
Алiсiйчук О. С. Морально-естетичне виховання молодших школярiв. - К.: Академiя, 2001. – 160 с. Антонович Є. А., Процiв В.І., Сенд СП. Художнi технiки в школi. - К.: ІЗМН, 1997. – 312 с. Антонович Є. А., Захарук-Чугай Р. В., Станкевич М. С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львiв: Свiт, 1992. - 271 с. Ворона М. О. Особливостi вияву естетичних почуттiв у дiтей // Початкова школа. - 1990. - №4. - С. 64-66. Гончаров И. Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126с. Кириченко М. А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освiта, 1996. - 128 с. Крутецкий П. А. Эстетическое воспитание. - М.: Знание, 1987- 234с. Кузин В. С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с. Культура i побут населення України. – Київ: Либiдь, 1991. – 346 с. Кушаев П. А. Основы эстетического воспитания. - М.: Педагогика, 1985. - 250 с. Левшина Л. С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.
|
