Взаємини між хлопчиками і дівчатками в молодших класах

Взаємини мiж хлопчиками i дiвчатками в молодших класах   План 1. Свiт емоцiй. 2. Взаємини мiж хлопчиками i дiвчинками в молодших класах 4. Практична частина Висновок Список використаної лiтератури Введення Метою моєї роботи є вивчення взаємин хлопчикiв i дiвчинок у молодших класах. У своїй роботi я використовувала таку лiтературу, як “ Взаємини дiтей у спiльнiй дiяльностi i проблеми виховання ”, “Свiт дитинства: молодший школяр» / Пiд ред. А. Г. Хрипковой. i iншi джерела. Також я провела практичне дослiдження серед дiтей молодших класiв. разюче. Клас розбиваються на два табори-хлопчикiв i дiвчинок, зрада своєму таборовi засуджується i нехтується. Хлопчики грають у вiйськовi iгри. зачитуються «героїчною» лiтературою i наслiдують героїв, лицарям. Вони бiльше тягнуться до батька, а при вiдсутностi до чоловiкам узагалi (викладачам, керiвникам «чоловiчих» кружкiв i секцiй), виявляють наполегливу цiкавiсть до «чоловiчого» роботi. Дiвчинки у своєму колi обговорюють перших романтичних героїв, моди, ведення господарства, вiддають перевагу лiричнiй лiтературi, особливо зближаються з матiр'ю i при сприятливих з нею отношениях перевiряють їй свої таємницi, бiльше тягнуться до вчительок, можуть колективно закохатися у вчителя-чоловiка. І для хлопчикiв, i для дiвчинок це перiод формування оцiнки себе як представника визначеної статi. Поляризацiя стат-природна закономiрнiсть розвитку, що зовнi виявляється нерiдко дiями агресивного або оборонного порядку, що вiдбивають внутрiшнiй iнтерес до iншого статi. В. В. Богословський (1974) наводить приклад, коли хлопчик смикає дiвчинку за косу i на питання вчителя, чому вiн це зробив, вiдповiдає: «Вона менi подобається». Будучи у вустах дитини скорiше виключенням iз правила, це пояснення розкриває щирi мотиви зовнi агресивного або оборонного поводження. Скiльки-небудь серйозних конфлiктiв воно, як правило, не викликає, н ми неодноразово вiдзначали в дiвчинок почуття образи й обойденности при вiдсутностi цих своєрiдних знакiв уваги. Останнiм часом усе чистiше приходиться спостерiгати в дiвчинок цього вiку мальчишески агресивний стиль поводження, що ранiше виявлявся, i те не завжди i не у всiх, лише в пубертатному перiодi. Очевидно, тут позначаються й акселерацiя, i деякий зсув полових ролей н представлень про маскулинности — фемининности в сучасному суспiльствi i родинi. Але це, зрозумiло, зовсiм не означає, що диференцiйований пiдхiд до морального виховання хлопчикiв i дiвчинок зайвий. Навпроти, для успiшного морального виховання молодших школярiв недостатньо знати загальнi цiлi й умови цього виховання, мало враховувати тiльки вiковi особливостi дiтей. Важливо уявляти собi особливостi полового розвитку дiтей у цьому вiцi, вважатися з деякими розходженнями в розвитку особистостi хлопчикiв i дiвчинок. Дiти рано починають усвiдомлювати половi розходження. Вже у вiцi 2,5—3 рокiв вони можуть задавати питання про причини фiзичних розходжень хлопчикiв i дiвчинок. З вiком iнтерес до тiлесних особливостей чоловiкiв i жiнок, до особливостей їхнiх взаємин, до проблеми народження дiтей росте, i вiн цiлком естествен, як i багато iнших iнтересiв. потiм вiдбувається бiльш глибоке "приравнение" себе до особистостi людини зразка. При цьому дитина запозичає не тiльки зразки не яким дiй i зовнiшнi вiдмiтнi ознаки, але i такi складнi якостi особистостi, як доброта, м'якiсть, чуйнiсть або рiшучiсть, мужественность, стiйкiсть. З раннього рокiв зразком для наслiдування хлопчики звичайно вибирають батька, дiвчинки — мати. чоловiки i жiнки, дорослого i дитини. Про цьому необхiдно пам'ятати вихователям, тому що цi взаємини дорослих впливають на розумiння дитиною його приналежностi до тiєї або iншої статi i "вибiр" їм вiдповiдного типу поводження. Батьки, i особливо мати, з перших днiв появи дитини на свiтло, найчастiше самi того не усвiдомлюючи, по-рiзному звертаються iз сином або дочкою. У першi шiсть мiсяцiв матерi звичайно доторкаються до синiв значно частiше, нiж до дочок, але через пiвроку картина мiняється: хлопчикiв починають вiдучувати вiд зайвої пестливостi, а дiвчинкам дозволяють проводити бiля матерi набагато бiльше часу. Ослаблення контактiв з матiр'ю пiдсилює самостiйнiсть дитини. Саме ця якiсть, на думку деяких учених, матерi iнтуїтивно прагнуть розвити у своїх синiв. Порiвняно рано виникають розходження в предметному оточеннi хлопчикiв i дiвчинок — у них не тiльки рiзний одяг, але i рiзнi iграшки. Дорослi своїм вiдношенням направляють заняття й iгри хлопчикiв i дiвчинок, — скажемо, хлопчик, що грає в ляльки, як правило, викликає глузливi зауваження навколишнiх. Дорослi заохочують стереотипи поводження, прийнятi для даної статi, — так, хлопчика соромлять за плаксивiсть, а дiвчинку гудять за бешкетництво. Замурзаний, у подряпинах, з обдертими коленками хлопчисько нерiдко викликає поблажливо-зворушливе вiдношення дорослого: "Що робити? Це неминуче зло". Дiвчинка з таким же зовнiшнiм виглядом викликала б, однак, насамперед невдоволення. Вже в дошкiльному дитинствi вiдбувається нагромадження дитиною знань про типово чоловiчий або типово жiночiй ролi, про фiзичне розходження чоловiка i жiнки, про розходження в їхньому поводженнi, про їхнi взаємини, про найбiльш важливi якостi особистостi. У цей час у дитини формується почуття полової приналежностi i починають виявлятися характернi форми поводження, зв'язанi з "роллю" чоловiка або жiнки. Придя в школу, дитина поводиться згiдно своїм представленням про те, яким повинний бути хлопчик i який повинний бути дiвчинка. Так, як правило, дiвчинки поводяться робко, непевно; вони бiльш тихi i стриман, виконавч i вимогливi до себе й iншим. Хлопчики ж з перших днiв перебування в школi поводяться вiльно, без розгубленостi, вони бiльш гучнi, вiддають перевагу нерегламентованiй дiяльностi. У будь-якiй ситуацiї хлопчики звичайно швидко знайомляться один з одним, швидко знаходять загальну справу. Вони предпочитают колективнi спортивнi або вiйськовi iгри. Характерно, що хлопчики не настiльки вимогливi до сталостi складу групи, охоче приймають у свої iгровi колективи однолiткiв з iнших класiв, дворiв, шкiл. Дiвчинки поза будинком, у новiй ситуацiї губляться, тримаються обособленно тодi, коли поруч немає близьких або подруги. Вони волiють спiлкуватися в маленьких групах, по два-три чоловiка. Їх часто не приймають у хлоп'ячi групи. i до їхнiх занять. До кiнця першого пiврiччя школярки вже знають усiх хлопчикiв свого класу не тiльки на прiзвище, але i по iменi. Хлопчики, за деяким виключенням, знають лише деяких дiвчинок. Особливо велика цiкавiсть i разом з тим сторожкiсть у вiдношеннi представникiв протилежної статi виявляють єдинi в родинi дiти, що не вiдвiдували до того ж дитячого саду. Цi хлопчики i дiвчинки бiльше, нiж iншi дiти, уникають один одного, коли йдуть у школу або зi школи, на змiнi, в iграх. Досвiд спiльної дiяльностi в молодших школярiв ще обмежений, особливо за межами спiлкування на уроках, екскурсiях, прогулянках i т. п. Часом мiж ними виникають конфлiкти. При цьому в дiвчинок скарг бiльше, нiж у хлопчикiв. Вони скаржаться не тiльки на хлопчикiв, але й один на одного, i часто по дрiбницях. Аналiз цих конфлiктiв показує, що в їхнiй основi лежить не якась навмисна вiдчуженiсть або ворожiсть хлопчикiв i дiвчинок друг до друга. Найчастiше це просто перенос чисто хлоп'ячих форм спiлкування в сферу спiлкування з дiвчинками. Хлопчики намагаються вступити з ними в боротьбу, померяться силою i т. п. Дiвчинки ж сприймають цi не зовсiм звичайнi для бiльшостi з них форми спiлкування не як гру, а як спробу скривдити них. Вiдзначенi особливостi поводження дiтей характернi скорiше для першого шкiльного року, чим для молодшого шкiльного вiку взагалi. Новий ритм життя дитини, новий тип взаємин його з родителями й iншими дорослими, з недавнiми друзями по дитячому саду перетворять чисто "мальчишечьи" i "девчоночьи" форми поводження, наповняючи їх новим i глибоким морально моральним змiстом. Стихiйно сформованi життєвi представлення дитини про чоловiка i жiнку саме в школi перетерплюють iстотнi змiни. У дiтей цiлеспрямовано формують стiйкi представлення про принципи взаємин чоловiкiв i жiнок, про моральнi якостi людей: їхнiй шляхетностi, гуманностi, особливо у вiдношеннi до слабких, захистовi їх, чоловiчої честi i достоїнствi, мужественности — для хлопчикiв, гордостi, соромливостi, скромностi i нiжностi — для дiвчинок. Саме в школi закладаються основи глибокого усвiдомлення дiтьми своєї особистостi як особистостi чоловiка або жiнки. розвитку хлопчикiв i дiвчинок (воно досягає максимуму в пiдлiтковому вiцi). Дiвчинки ранiш i глибше починають усвiдомлювати себе як особистiсть жiночого типу. У них ранiш формується почуття дорослостi. Тi ж особистiснi змiни в хлопчикiв починаються на два-три роки пiзнiше. трохи загальною. Але при всiх розходженнях мiж першокласником i "випускником" початкової школи можна з достатньою виразнiстю видiлити саме характерне. народжує в дитини визначенi переживання: задоволення, радiсть вiд похвали, засмучення, невдоволення собою, переживання своїх недолiкiв у порiвняннi з товаришами i т. д. Невдачi при виконаннi завдань можуть породжувати в окремих дiтей почуття роздратування стосовно навколишньої, недоброжелательство, заздрiсть до товаришiв, що заслужили похвалу; можуть навiть породити спонукання досадити вчителевi або класовi. Але якщо такi невдачi не носять тривалого характеру i дитина не цурається колективу, то вони приводять звичайно до виникнення гострого бажання зайняти в класi i будинку гiдне мiсце, викликають прагнення учитися краще, щоб домогтися успiху. в зв'язку з тим, що все-таки удалося виконати завдання, i т. д. Саме небайдуже вiдношення до успiху або неуспiху пояснює той стан хвилювання, що звичайно випробує маленький школяр при контрольнiй письмовiй роботi або усному опитуваннi. Молодшi школярi можуть бурхливо реагувати на окремi їхнi явища, що зачiпають. Показово емоцiйне поводження маленьких школярiв, коли вони дивляться спектакль: тут так чiтко виднi рiзкi переходи вiд спiвчуття героєвi до обурення проти його недругiв, вiд суму з приводу його невдач до бурхливих виражень радостi при його успiху. Рухливiсть, численнi жести, переходи вiд страху до захвата, рiзкi змiни в мiмiцi свiдчать про те, що багато чого торкається дитини i приводить до яскравих емоцiйних вiдгукiв. Це рiднить молодшого школяра з дошкiльниками. тому що нестриманiсть у проявi почуттiв вiдразу викликає зауваження. Здатнiсть володiти своїми почуттями розвивається вiд року до року. Наприклад, свiй гнiв i роздратування молодший школяр починає виявляти не стiльки в моторнiй формi (вiн тепер уже не лiзе битися, не вириває щось з рук), скiльки словлено (дражнить, грубить). Переживання злостi i сорому бiльш схованi, але усе-таки вони досить явнi для навколишнiх. Формування виразної мови i мiмiки супроводжується розвитком здатностi до спiвпереживання. Рiвень цього спiвпереживання рiзний у першокласникiв i третьокласникiв. Так, при сприйняттi фотографiй людей, у яких чiтко вираженi емоцiї, дiти 7 рокiв правильно квалiфiкують гнiв; але страх i жах правильно квалiфiкують лише дiти 9—10 рокiв. Серйознi помилки i перекручування допускають маленькi школярi при сприйняттi окремих емоцiй людей i в кiнокартинах (переважно емоцiй дорослих людей). У першi шкiльнi роки в дитини iнтенсивно розвиваються моральнi почуття — почуття товариства, вiдповiдальностi за клас, спiвчуття до горя навколишнiх, обурення при чиїйсь несправедливостi. Переживання таких почуттiв дуже важливо — дитинi легше надходити вiдповiдно до тих норм, що внушаются йому дорослими, саме тодi, коли його щось емоцiйно зачiпає, коли вiн жваво почуває необхiднiсть надiйти так, а не iнакше, коли вiн випробує гостроту його переживання, що захоплює. Почуття як мотиви поводження молодшого школяра займають велике мiсце в його життi. І за формою вони тепер iншi, чим у дошкiльника. Стають бiльш дiючими i виявляються в рiзноманiтних формах мотиви поводження на основi позитивних переживань (спiвчуття, розташування, прихильнiсть). Спонукання, зв'язанi з переживаннями спiвчуття, дружелюбностi, почуття боргу, знаходять своє вираження тодi, коли школярi готують подарунки для маленьких дiтей у дитячому саду, коли ведуть переписку з дiтьми iнших країн, беруть участь у справах, спрямованих на загальне благо: збирають макулатуру, саджають дерева, прикрашають вулицi. У такого роду поводженнi моральнi почуття розвиваються i поглиблюються, перетворюються в дiючу силу, що спонукує до гарного вчинку. не внесе змiн у внутрiшнiй свiт школяра, залишиться дiя лише формальна гарним, а власне кажучи байдужним, що нiяк не впливає на духовний вигляд учня, на його внутрiшнiй рiст. Дiти молодшого шкiльного вiку, подiбно дошкiльникам, часто вiдчувають страх перед злим собакою, биком, пацюком, змiєю, їм сняться часом лякають їхнi сни. Але в них з'являються i новi приводи для страху. Для них великого значення набувають вiдносини з колективом класу або якою те його групою, думка навколишнiх дорослих. У зв'язку з цим дитина може вiдчувати страх особливого роду: що вiн здається смiшним, боягузом, брехуном i т. п. Іншi приводи, чим у дошкiльника, народжують тепер i почуття образи. Дошкiльник ображається, коли не одержує щось (iграшку, ласощi), що йому подобаються i потрiбно йому зараз, у даний момент. Молодший же школяр ображається, коли йому не довiряють якогось доручення, оскiльки вважають, що вiн з ним не справиться. Емоцiйний свiт молодшого школяра досить рiзноманiтний — отут i хвилювання, зв'язанi зi спортивними iграми, образа або радiсть, що виникають у спiлкуваннi з однолiтками, моральнi переживання, викликанi добротою навколишнiх осiб або, навпроти, несправедливiстю. На них досить глибоке враження можуть робити вiршi i розповiдi, особливо якщо вони виразно прочитанi, фiльми i театральнi спектаклi, пiснi i музичнi п'єси. Почуття жалостi, спiвчуття, обурення, гнiву, хвилювання за благополучие улюбленого героя досягають великої виразностi. Дитина 10—11 рокiв у своїх фантазiях "домальовує" окремi картини з життя улюбленого героя. Враження вiд художнiх творiв, що глибоко торкнулася його почуття, можуть знаходити вираження в малюнках, у переказi прочитаного, почутого, побаченого. Цiкаво, що, розповiдаючи про героя книги, хлопцi часом прагнуть пiдкреслити, розвити кращi якостi його i "виправляють" недолiки. книгу. Особливостi розвитку моральних почуттiв у цi роки батькам неодмiнно треба враховувати, усiляко схвалюючи моральнi пориви дiтей (вiддати що те своє товаришевi, витратити час на допомогу хворому), i нi в якому разi не дорiкати них за те, що вони даремно витрачають час i сили, потрiбнi для iнших, нiбито бiльш важливих справ. 2. ВЗАЄМИНИ МІЖ ХЛОПЧИКАМИ І ДІВЧИНКАМИ В МОЛОДШИХ КЛАСАХ. До надходження в школу потреба дитини в особистiй прихильностi визначала коло його спiлкування. Якщо ця потреба продовжує непохитно переважати, що формується колектив може вiдкинути такої дитини або в зв'язку з тим, що школа залишається для нього далекої через занадто сильну прихильнiсть до родини, або в зв'язку з його прагненням домогтися особистого розташування вчителя. У дiтей це отвергание, що об'єктивно вiдбиває динамiковi формування вiдносин у колективi, у крайнiх випадках може прийняти форму цькування. Звичайно вона приходиться на тих дiтей, яким недостатньо легень знакiв отвергания для корекцiї поводження, i частiше на хлопчикiв. Таке поводження не збiгається з представленнями про мужественности. І коли дорослi говорять: "Який же ти чоловiк?", хлопчики нехтують, а дiвчинки або приєднуються в цьому до них, або приймають зневажуваного у свою компанiю i навiть захищають вiд iнших хлопчикiв. Жоден з цих стихiйних шляхiв не сприяє формуванню маскулинного поводження. Тiльки дуже тонка i делiкатна допомога дорослих може привести дiвчинок до поваги такого хлопчика саме як хлопчика, а через це — до змiни вiдносини до нього чоловiчої частини колективу. Дошкiльник оцiнюється звичайно по однiй якiйсь ознацi, що забезпечує йому постiйне мiсце у визначенiй групi: сильний, розумний, пече, малює i т. д. Зовсiм iнакше в школяра: вiн може бути першим по математицi й останнiм по фiзкультурi, а висунувши по фiзкультурi, виявитися останнiм по читанню. «Вiн увесь час перемiщається з однiєї групи в iншу, з одного мiсця в групi на iнше — вiн пiзнає себе як осередок багатьох i рiзних можливостей»[1] . Колись дитина мала вiдносно вузьке коло товаришiв, здебiльшого однолiткiв, i. як правило, досить вiдомих батькам. Тепер же вiн усi частiше виявляється в колi дiтей рiзного вiку. культурного рiвня i поводження. Вiдчувши себе членом рiзношерстої двiрської компанiї, недавнiй дошкiльник, затверджуючи себе в очах групи, буде вважати своїм обов'язком надходити вiдповiдно до може бути ще не завжди для нього зрозумiлими прагненнями бiльш активних i знаючих заводив. Така група може зробити налiт на тихо граючих дiвчинок, супроводжуючи цей "подвиг" образливими н непристойними зауваженнями. Учасники подiбної акцiї, як правило, не усвiдомлюють нi мотиву її, нi тим бiльше, значення слiв, кинутих на адресу дiвчинок. Багаторазове повторення таких дiй може сприяти закрiпленню способу поводження, коли дiвчинку, жiнку кривдять походя, без бажання скривдити, iз прагнення до «чоловiчої переваги». У молодшого школяра вже є деяке представлення про допомогу i спiвчуття. Але воно конкретно i спирається не на розумiння об'єктивного значення дiй, а на позитивну эмоциональчую залежнiсть дитини вiд схвалення дорослого. Колективнi вiдносини, як було сказано, тiльки формуються. Учень ще не розумiє положення iншого, не може представити себе на його мiсцi. Моральне поводження, що виражається в спiвчуттi i допомозi, вiдстає вiд формального знання, "що таке добре", а негативне поводження випереджає можливiсть судження «що таке погане»[2] . можна заперечувати ролi темпераменту i характеру у формуваннi самооцiнки н рiвня домагань, але необхiдно пiдкреслити ведучу роль социально-средовых факторiв, у даному випадку — школи. Вже в 1—2-м класах у слабоуспевающих i вiдмiнникiв може складатися завищена самооцiнка. А. И. Липкина (1976) констатує, що перешкодою для правильного розвитку особистостi дiтей з пiдвищеною самооцiнкою є їхня недостатня критичнiсть до себе, а для нормального розвитку особистостi дiтей зi зниженої самооценкой-пониженная самокритичнiсть. З прикладiв, що приводяться автором, видно, як самооцiнка впливає на рiвень домагань у майбутньому i як вона розрiзняється в хлопчикiв i дiвчинок. У представленнях дiвчинок про майбутнє чiтко звучать мотиви родини, емоцiйної прихильностi, бажання бути красивої й улюбленої. Життєвi плани пальчикiв бiльше спрямованi на саморозвиток, самореалiзацiю. В. А. Крутецкий (1976) думає, що психiку молодшого школяра характеризує «споглядальна допитливiсть». Вiн пiдкреслює недостатню дифферснцированность сприйняття, зв'язок його з дiєю i переважний розвиток мимовiльної уваги. Звiдси значна потреба в наочностi, прагнення поторкати, взяти в руки все цiкавляче. Це прагнення усиляется завдяки вираженiй емоцiйностi дiтей. «Багато протирiч цього вiку зв'язанi з тим, що молодший школяр, що знаходиться на "доморальном" етапi панування суб'єктивностi в поводженнi»[3] , починає вступати у фазу об'єктивних iнтересiв i визначення свого мiсця в колективi, вироблення позицiй у вiдношеннi до обов'язкiв. У молодших класах продовжують закладатися основи морального поводження i свiдомостi. Вiдзначенi особливостi емоцiйностi благоприятствуют збагаченню переживань, i на порозi пiдлiткового вiку дiти уже володiють визначеним моральним потенцiалом, що у чималому ступенi визначить протiкання пубертатного перiоду. Недостатнiй розвиток волi й iмпульсивнiсть поводження, допитливiсть, довiрливiсть, подражательность — от те основне, на що спирається вихователь i що, сприяючи виховному процесовi, може нести iз собою i вiдомою небезпекою. Молодший школяр, звичайно не вмiючи чiтко видiлити елемент для наслiдування, наслiдує в усьому. Дiвчинка копiює старшу подругу або героїню фiльму, не тiльки намагаючись вiдтворити головне що сподобалося, але i переймаючи вiдношення до зовнiшнього вигляду, до протилежної статi — вона може зробити манiкюр, вразити батькiв раптовою змiною зачiски, почати зiтхати над портретом кiноактора. Хлопчик може не тiльки нарощувати силу, прагнучи походити на свого героя, але i перейняти в нього риси вульгарностi i брутальностi, аж нiяк не доброчесний iнтерес до жiнок. Перед дорослими в цих випадках виникає нелегка задача: виявити первинний стимул до наслiдування i, не ображаючи його в очах дитини, очистити вiд усього наносного, випадкового, небажаного. Корисно не тiльки пояснити, що та або iнша риса негарна, але i показати, як i чим вона заважає її власниковi. Однак тiльки пояснюючи i вимагаючи, не демонструючи прикладом власного вiдношення i поводження, дорослi сприяють тому, що дiти можуть ставити дотримання моральних норм i правил у пряму залежнiсть вiд ситуацiї, настрою дорослих, виробляють представлення про формальнiсть моралi i моральнiсть-мораль для школи, мораль для будинку. мораль для компанiї однолiткiв, мораль для себе i т. д. Першi уроки святенництва, подвiйної моралi дитина бере в дорослих, аж нiяк що не ставлять перед собою задачi дати цi уроки, але що думають, що виховувати дитини випливає, апелюючи тiльки до його свiдомостi, розумовi. Активна, дiюча вимогливiсть дорослих н колективу однолiткiв уводить дiтей у коло суспiльних обов'язкiв. Усупереч думцi частини батькiв, здоровi дiти звичайно не тiльки не утомлюються вiд обов'язкiв, але й активно їх шукають. Не знайшовши них у школi i будинку, дитина буде шукати i знаходити них в iнших мiсцях, i, можливо, у зовсiм неприйнятних, виродливих формах. Вулиця сильна своїм багатим арсеналом засобiв впливу, звернених не тiльки до розуму, але насамперед до почуттiв, переживанням. У молодшому шкiльному вiцi складається ряд нових психологiчних якостей. «Уже до 3-му класу в ходi спрямованих виховних впливiв формується довiльнiсть як особлива якiсть психiчних процесiв, а в зв'язку з нею i почуття боргу» [Давыдов В. В., 1973; Левiтiв Н. Д., 1969]. В одних це стiйко i виявляється в широкому колi життєвих вiдносин, у лише в окремих вчинках або порiвняно вузькiй сферi поводження, у третiх розвите ще слабко, деякi можуть бути слухнянi. але лише в мiру вимог. Розвивається здатнiсть до планування дiй про себе, внутрiшньо. Починає оформлятися умiння оцiнювати свої дiї як би з боку. Це умiння лежить в основi рефлексiї-якостi, що дозволяє розумно й об'єктивно аналiзувати свої думки i вчинки пiд кутом їхньої вiдповiдностi задумовi й умовам дiяльностi [Давыдов В. В., 1973]. «безстатевий» аналiз психологiї i поводження молодшого школяра. З загальновизнаного факту дружби з представниками своєї статi як важливої риси цього перiоду не можна вивести положення про сексуальної латентности — воно вiдноситься скорiше до гетеросексуальной активностi, чим до сексуальних iнтересiв, i не означає припинення або тимчасової зупинки психосексуального розвитку хлопчикiв i дiвчинок. «Був лелека нами в дев'ять рокiв забутий, ми в десять дорослих слухати починали, у тринадцять рокiв, нехай мати мене простить, ми знали всi, хоч нiчого не знали», — пише К. Симонов. особливо разюче. Клас розбиваються на два табори-хлопчикiв i дiвчинок, зрада своєму таборовi засуджується i нехтується. Хлопчики грають у вiйськовi iгри. зачитуються «героїчною» лiтературою i наслiдують героїв, лицарям. Вони бiльше тягнуться до батька, а при вiдсутностi до чоловiкам узагалi (викладачам, керiвникам «чоловiчих» кружкiв i секцiй), виявляють наполегливу цiкавiсть до «чоловiчого» роботi. Дiвчинки у своєму колi обговорюють перших романтичних героїв, моди, ведення господарства, вiддають перевагу лiричнiй лiтературi, особливо зближаються з матiр'ю i при сприятливих з нею отношениях перевiряють їй свої таємницi, бiльше тягнуться до вчительок, можуть колективно закохатися у вчителя-чоловiка. І для хлопчикiв, i для дiвчинок це перiод формування оцiнки себе як представника визначеної статi. Поляризацiя стат-природна закономiрнiсть розвитку, що зовнi виявляється нерiдко дiями агресивного або оборонного порядку, що вiдбивають внутрiшнiй iнтерес до iншого статi. В. В. Богословський (1974) наводить приклад, коли хлопчик смикає дiвчинку за косу i на питання вчителя, чому вiн це зробив, вiдповiдає: «Вона менi подобається». Будучи у вустах дитини скорiше виключенням iз правила, це пояснення розкриває щирi мотиви зовнi агресивного або оборонного поводження. Скiльки-небудь серйозних конфлiктiв воно, як правило, не викликає, н ми неодноразово вiдзначали в дiвчинок почуття образи й обойденности при вiдсутностi цих своєрiдних знакiв уваги. Останнiм часом усе чистiше приходиться спостерiгати в дiвчинок цього вiку мальчишески агресивний стиль поводження, що ранiше виявлявся, i те не завжди i не у всiх, лише в пубертатному перiодi. Очевидно, тут позначаються й акселерацiя, i деякий зсув полових ролей i представлень про маскулинности — фемининности в сучасному суспiльствi i родинi. ця скритнiсть може значно пiдсилюватися i пiдтримуватися недоглядами виховання в тенденцiї поступового частiшання в цьому вiцi мастурбацiї, гетеросексуальных i реже-ковальных iгор у хлопчикiв. Подiбнi данi отриманi для дiвчинок, сексуальна активнiсть яких, однак, нижче. У 10—12 рокiв хлопчики переходять вiд висловлень бажання женитися на кому-небудь до бажання любити майбутню подругу i, нарештi, до спiльної соцiальної активностi, до збiльшення кiлькостi друзiв iншої статi. Опитанi нами матерi вказували на наявнiсть питань про розходження мiж статями, подробицях зачаття i народження, менструацiях i полюцiях, половому актi. Однi дiти боялися втратити половi вiдмiнностi, iншi висловлювали бажання змiнити свою стать. Деякої матерi виразно говорили про закоханiсть дiтей, про мастурбацiї, про умовно сексуальнi прояви (ссання пальцiв, кусання губ i нiгтiв, колупання в носi, виривання волосся, постiйне тримання рук у кишенях). Переважними джерелами iнформацiї дiтей про поле були однолiтки i лiтература, у часто мати i значно рiдше в хлопчикiв»[2]. «Досить показовi данi проведеного нами опитування молодi, що вiдносяться до молодшого шкiльного вiку. Третина хлопчикiв i дiвчинок у цьому вiцi вперше почули про розходження статей, причому 4 з 5 одержували зведення вiд однолiткiв i старших дiтей i кожен 6—7-й сприймали їхнiй емоцiйно. З аналогiчних джерел одержали iнформацiю про роди 36% хлопчикiв i 68% дiвчинок цього вiку. Для кожного 4-го хлопчика i кожної 5-й дiвчинки це було емоцiйно значиме. У половинi випадкiв хлопчики i трохи частiше дiвчинки усвiдомили роль батька. майже всi хлопчики i половина з пояснень однолiткiв i старших дiтей, 15% -вiд батькiв; цi зведення сприймалися багатьма з хвилюванням, часто як щось приголомшливе. Сутнiсть вагiтностi розкрилася для 60% хлопчикiв i 52% дiвчинок, з них завдяки батькам—9% хлопчикiв i 24% дiвчинок вiд фахiвцiв—5—7% дiтей. ' Сутностi полового акта батьки не роз'ясняли, зведення ж про нього одержали 63% хлопчикiв i 43% дiвчинок, причому зi спостереження полового акта вiдповiдно—30% i 19%, вiд однолiткiв i старших дiтей—65% i 68%, з лiтератури—20 °/про i 24 % «У третини хлопчикiв i двох третин дiвчинок це викликало емоцiйне, часто з вiдразою, реагування. Про менструацiї i полюцiї довiдалися 40% хлопчикiв (9% вiд батькiв) i 66% дiвчинок (61% вiд матерiв). Про протизаплiднi засоби довiдалися 45% хлопчикiв i 6% дiвчинок (лише вiд фахiвцiв i батькiв). Якщо про мастурбацiї повiдомили 10% юнакiв i 1% дiвчин, то довiдалися про неї 33% год 10%' вiдповiдно: кожен наочно, кожен п'ятий хлопчик i кожної друга з лiтератури, приблизно кожний вiд однолiткiв год кожний вiд стороннiх дорослих. Заслуговують на увагу основнi словеснi ферми отриманих знань про поле: у медичнiй термiнологiї — 27% хлопчикiв i 43% дiвчинок i вiдповiдно в обивательських вираженнях—52% i 42%, у цинiчних i лайливих вираженнях—26 i 2%, у «дитячих» вираженнях—3% i 5%. Двоє юнакiв i три дiвчини повiдомили про початок полового життя до 12 рокiв, троє юнакiв i двi дiвчини — про гомосексуальний закоханостi, 56% юнакiв i 36% про гетеросексуальной закоханостi. В одиничних випадках у хлопчикiв i дiвчинок було прагнення оголюватися. За iнтимними вiдправленнями осiб iншої статi пiдглядали кожен третiй хлопчик i кожна 16-я дiвчинка»[2]. Приведенi данi свiдчать про помилковiсть представлення про сексуальний латентности молодшого школяра. Розходження зведень батькiв про сексуальне поводження й iнтереси дiтей, з одного боку, i молодi про своє дитинство — з iншої. вiдбивають, очевидно, не тiльки тенденцiї вiку, але i погрiшностi попереднього полового виховання. Рiзний час поiнформованостi в питаннях сексу зi слiв батькiв i зi слiв молодi лише пiдсилює це припущення. Вiдсутнiсть належної уваги з боку батькiв, педагогiв i лiкарiв до полового виховання, перевага думки про асексуальности молодшого школяра приводять у рядi випадкiв до того, що полове виховання здiйснюється таємними совоспитателями, проблеми статi обговорюються з застосуванням матных язикових засобiв, що утрудняють наступне правильне знайомство з ними i сприятливим забрудненням представлень про сексуальнiсть, сприйняттю її як ганебної, заборонної сторони людського життя. Це неминуче контрастує з закономiрним розвитком полової iдентифiкацiї й оформленням чоловiчих i жiночих соцiальних ролей, що може нерiдко вести до виникнення конфлiктно-невротичної напруги, iнодi до невротичного дезадаптации дiтей. Хоча в цьому вiцi багато соцiально-психологiчних характеристик хлопчикiв i дiвчинок збiгаються, ряд з них виявляє розходження [Коломинский Я. Л., 1971]. Стать учнiв не впливає на їхнiй статус у класi. Социометрическим дослiдження показали, що вiдсоток взаємних виборiв хлопчикiв год дiвчинок невисокий, при цьому дiвчинки трохи частiше вибирають хлопчикiв, чим хлопчики дiвчинок. Стiйкiсть переваг, у тому числi i вибору друзiв, у хлопчикiв слабкiше, у дiвчинок тiсно корелює з загальною стiйкiстю. Школярки, що бiдують у схваленнi, були найбiльш популярнi серед перевесниць, тому що для дiвчинок важливiше бути соцiально прийнятними. У хлопчикiв же такi особи найменш популярнi. «У вiцi 10 рокiв дiвчинки менш щирi i бiльш невротичны, хлопчики бiльш экстравертировнны»[4] . Ряд розходжень зв'язаний iз процесом навчання: у розвитку мови дiвчинки успешнее мальчиков. хлопчики ж успешнее в математичних суждениях. просторових операцiях; частiше хлопчики краще виконують завдання поодинцi, а дiвчинки - у групi, причому краще в змiшанiй по статi; дiвчинки краще справляються з завданнями, що допускають повсякденний або трафаретний метод рiшення; вже в початкових класах хлопчики вище по здатностi продуцировать творчi iдеї; вплив спецiальних факторiв (рiвень утворення в родинi, допомога педагога) на дiвчинок значно вище; у хлопчикiв частiше виникають поведiнковi i навчальнi труднощi: вольова затримка руховi реакцiї бiльше в дiвчинок[5] ; у хлопчикiв менше час словесно-асоцiативних реакцiй. 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМИН ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧИНОК У МОЛОДШИХ КЛАСАХ. може сприяти їхньому виявленню i розвитковi або ж, навпроти, згладжувати; при цьому iндивiдуальна стiйкiсть до такого впливу, що згладжує, рiзна: однi хлопчики всупереч будь-яким впливам навколишнiх демонструють типовi для чоловiчої статi риси. iншi ж пiддаються цим впливам, i поводження їх стає менш контрастним у порiвняннi з поводженням їхнiх перевесниць. Варто враховувати також i вiдносний характер полових психологiчних особливостей: загальнолюдськi риси, якостi, властивостi бiльш широкi i цiлком перекривають специфiчно половi особливостi; тому можна говорити лити про перевагу яких-небудь з них у представникiв чоловiчої або жiновий статi, причому ця перевага має на увазi, по-перше, велику частоту якої-небудь властивостi в представникiв визначеної статi i, по-друге, велику його виразнiсть при наявностi такої властивостi в представникiв обоего статi. Хлопчики розвиваються як фiзично, так i психологiчно трохи бiльш повiльними темпами, чим дiвчинки. Вiдомо, що говорити вони починають у середньому на 2—4 мiсяцi пiзнiше дiвчинок, пiзнiше в них виробляються i багато понять, зв'язанi з взаєминами мiж людьми; до початку навчання в школi вони. як правило, пiдходять менш пiдготовленими, чим дiвчинки. У хлопчикiв повiльнiше i сутужнiше виробляються такi якостi, як вiдповiдальнiсть, сумлiннiсть, ретельнiсть; навiть при правильному вихованнi виробити в представникiв чоловiчої статi цi якостi в середньому сутужнiше. Характерно, що дiвчини, наприклад, почувають себе в звертаннi з юнаками бiльш вiльно, чим юнака з дiвчинами. У будь-якому вiцi представники жiновий статi бiльш склочны звертатися до авторитетiв у визначеннi своєї позицiї, при яких-небудь утрудненнях бiльш схильнi дотримувати встановлених норм поводження. Дiвчинок у школi легше змусити виконувати якi-небудь доручення. Видимо, тому педагогiв (здебiльшого дружини-шини) бiльш, охоче дають доручення дiвчинками недооцiнюють можливостей хлопчикiв у виконаннi таких доручень. І нерiдко зовсiм дивна i несподiваним для них є здатнiсть хлопчикiв серйозно поставитися до справи, виявити активнiсть i самостiйнiсть; характерно, що останнє нерiдко виявляється саме в позашкiльних справах — наприклад, у походi. куди вiдправляється клас. Саме тут з'ясовується, що хлопчики можуть бути i серйозними, i дiловими, i активними. i в данiй ситуацiї явно продуктивнiше дiвчинок. Частково це зв'язано з тем. що сама шкiльна дiяльнiсть за своїм характером ближче до звичного будинку дiяльностi дiвчинок, чим мальчиков. i з тим, що останнi завжди схильнi до бiльш несподiваним i вихiдним за звичнi рамки справам, що девочек. навпроти, нерiдко насторожують Якщо юнака в спiлкуваннi орiєнтуються переважно на перевесниць, то дiвчини в значнiй їхнiй частинi — на бiльш старших представникiв чоловiчої статi (студенти, вiйськовослужбовцi i т. д.). Як вiдзначає И. С. Кiн ("Психологiя юнацької дружби". М., 1973), на питання: «Якого вiку друга ви б зволiли?» — юнака вiддають перевагу однолiтковi (до 80% вiдповiдей), рiдше старшому (до 20%) i дуже рiдко— молодшому. У дiвчин на першому мiсцi теж знаходяться перевесницi (до 50—60%), але вони дуже часто вiддають перевагу старшим (до 40—50%) i не вибирають нiкого моложе себе. Разом з тим саме особи жiновий статi схильнi до пiклувальної дiяльностi, вони бiльш охоче наставляють, опiкують молодших дiтей, доглядають за ними i т. д. Інтереси i схильностi представникiв чоловiчої статi часто спрямованi на вiдносно вiддаленi предмети i явища, порию далекi вiд того, що могло б входити в прямi обов'язки хлопчика, пiдлiтка, юнака. Звiдси бiльш виражена в чоловiчої статi схильнiсть вiдволiкатися на стороннi справи, займатися не тим, що безпосередньо потрiбно. Якщо в центрi уваги дiвчинки, починаючи з раннього вiку, знаходиться людина i сфера його безпосереднього буття — взаємини мiж людьми, що оточують предмети, то увага хлопчикiв залучають у значно бiльшому ступенi вiддаленi предмети i явища. З цим зв'язанi кращi знання дiвчинок про себе, їхня бiльша увага до своєї зовнiшностi i до особливостей зовнiшностi i поводження навколишнiх, бiльший iнтерес до внутрiшнього свiту, велика чуйнiсть до почуттiв i переживань людини. Не випадково дiвчинки в 3—4 рази частiше чим хлопчики, ведуть щоденник. Розходження в iнтересах i схильностях визначають деякi важливi переваги чоловiчої статi велику широту мислення, бiльш широкий кругозiр, "кращу здатнiсть зiставлення вiддалених предметiв i явищ, велику об'єктивнiсть узагальнення i разом з тим важливi недолiки — меншу побутову пристосованiсть, гiрше розумiння необхiдного в порiвняннi з розумiнням можливого. спiлкуватися. т. е. усi безпосередньо взаємозалежне; представникiв же чоловiчої статi, незалежно вiд безпосередньої необхiдностi, вiд повсякденних дел. часто цiкавлять предмети i явища вилученi, нiяк не зв'язанi мiж собою. Увага представникiв жiновий статi не розподiляється настiльки широко, зате в межах сприйманого усi вiдбиває у свiдомостi бiльш ретельно i детально. Тому в незнайомiй обстановцi (нова мiсцевiсть, новий маршрут руху i т. д.) хлопчики, пiдлiтки. юнаки тримаються впевненiше, нiж їхньої перевесницi. Якщо ви хочете - довiдатися, як пройти або проїхати куда-либо, де знаходиться той або iнший об'єкт i т. д., краще запитувати в хлопчикiв: їхнi пояснення завжди бiльш кориснi, а нерiдко i бiльш розумнi, чим пояснення дорослих. Однак особи жiновий статi нерiдко впевненiше почувають себе i виявляють велику активнiсть у ситуацiях, зв'язаних зi спiлкуванням. Якщо ж об'єкт, мiсцевiсть, предмет у цiлому досить вiдомий i хлопчикам, i дiвчинкам, то останнi краще його знають. Не випадково вони в середньому краще пишуть виклади i твори: у них бiльше связности й описовостi, бiльше уваги до деталей, хоча i не бiльше фантазiї. У сприйняттi самого перебiгу часу представники жiновий статi уступають чоловiчому, що, щоправда, не завжди помiтно в зв'язку з бiльш вiдповiдальним, у середньому, їх вiдношенням до своїх обов'язкiв. Характерна велика ризикованiсть, "розмашистiсть" поводження, велика рухливiсть i непосидючiсть хлопчикiв, пiдлiткiв, юнакiв у порiвняннi з їхнiми перевесницями. Правда, нерiдко це мирно спiвiснує з бiльшою iнертнiстю деякої частини представникiв чоловiчої статi в побутi, у сiмейних справах. Видимо, останнє зв'язано з особливостями виховання i вiдношенням до цих справ. Як справедливо вiдзначає С. Шейнкман ("Ми — чоловiка". М., 1977), верб вiдмiннiсть вiд жiнок, усе життя яких завантажена постiйною кропiткою працею, чоловiкам завжди було властиве рiзко перемiняти надактивну дiяльнiсть пасивним времяпрепровождением, небезпека якого особливо велика в пашi днi". Помiтимо, однак, що багато жiнок i радi б вiдпочити, так нiколи, а чоловiка мають можливiсть такий вiдпочинок собi дозволити. Усi цi особливостi психологiї хлопчикiв, пiдлiткiв, юнакiв у рiзних ситуацiях визначають iстотнi розходження в поводженнi їхнiй у порiвняннi з перевесницями. Особливо чiтко менша зрiлiсть хлопчикiв у порiвняннi з дiвчинками виявляється в молодших класах. Вони бiльше вiдволiкаються вiд урокiв, i думки їх частiше блукають далеко вiд того, чим вони повиннi займатися. Якщо вiд дiвчинок приходиться вимагати, щоб вони робили уроки, то хлопчикiв проходиться змушувати них робити. Дiвчинки в середньому акуратнiше, прилежнее, сумлiннiше, исполнительнее. Навiть якщо взагалi хлопчик мiркує не гiрше. а краще дiвчинки, змусити його мiркувати саме на уроцi сутужнiше, нiж дiвчинку. Непосидючiсть хлопчикiв, їхня менша здатнiсть переносити статичне навантаження виявляється в бiльш частому порушеннi ними дисциплiни на уроцi, у бiльш гучному поводженнi на змiнах. Менша увага до себе i повсякденних занять знаходить вираження в тiм, що хлопчика набагато сутужнiше привчити тримати в порядку своє робоче мiсце, а приходячи з вулицi. акуратно складати одяг i ставити взуття. Хлопчики значно менше, нiж дiвчинки, звертають увагу на свiй одяг, крiм лише тих випадкiв, коли особливостi пропонованого одягу якось торкаються їхнього представлення про те, як повинний удягатися хлопчик (на вiдмiну вiд дiвчинки), — тут може бути сильний протест, а те, що одяг брудних або порвана, них цiкавить i торкається менше, нiж дiвчинок. Психологiчнi розходження хлопчикiв i дiвчинок знаходять виразне вираження як причини неуспiшностi. Як вiдзначає Ю. Бабанский ("Оптимiзацiя процесу навчання" М., 1977), серед причин неуспiшностi в дiвчинок у всiх класах бiльший вiдсоток займає слабке здоров'я (тобто причина об'єктивна i поважна), тодi як неуспiшнiсть, зв'язана з пробiлами в навичках навчальної працi, з негативним вiдношенням до навчання, з низьким рiвнем вихованостi, у хлопчикiв спостерiгається чашi, чим у дiвчинок, причому у всiх вiках. У цiлому комплекс негативного вiдношення до навчання, неорганiзованостi, безсистемностi i недисциплiнованостi є причиною неуспiшностi в хлопчикiв приблизно в два рази частiше, нiж у дiвчинок. Не випадково також, що в середньому (у багатьом країнам) серед невстигаючих школярiв значно переважають хлопчики. оцiнки i невдоволення учи теля i батькiв, забувають, що їм задане, або не додають цьому значення, i батькам приходиться за них дiзнаватися про домашнi завдання. По сутi справи, хлопчики тут виявляють себе як дiти бiльш молодшого вiку. Адже вiдомо, яким би розумна i здатним нi була маленька дитина, багато вiд нього вимагати не можна просто внаслiдок його вiкової незрiлостi, а фактично в I-III класах за одною i тiєю же партою сидять дiти рiзного вiку: у середньому хлопчики моложе дiвчинок на рiк-пiвтора, хоча це розходження i не в календарному вiцi. Любою вид психiчної дiяльностi важкий для них, якщо вiн вимагає свiдомого прояву активностi, зусиль над собою. Цiкаво разом з тим, що будь-який свiй успiх вони бiльше, нiж дiвчинки, схильнi переоцiнювати: якщо щось виходить, очi готовi заявляти, що це легко i просто, те ж, що не виходить, представляється їм занадто важка i складним: у цьому виявляється недостатня їхня критичнiсть. У хлопчикiв частiше, нiж у дiвчинок, спостерiгаються перепади в настрої — вiд зайвої впевненостi в собi до втрати цiєї впевненостi, хоча в цiлому в порiвняннi з дiвчинками вони схильнi переоцiнювати себе. У випадку неправильного виховання це може самим незаконним образом сполучитися i з почуттям переваги стосовно дiвчинок; це почуття характерне саме для найменш зрiлих представникiв чоловiчої статi, тих, хто сам далекий вiд норм поводження своєї статi. У навчальнiй дiяльностi повною мiрою знаходять прояву розходження в iнтересах i схильностях представникiв чоловiчої i жiновий статi. У цiлому коло iнтересiв хлопчикiв ширше, нiж у дiвчинок. Хлопчики мають перевагу в знаннi чогось особливого, бiльш рiдкого, спецiального, але уступають дiвчинкам у знаннi бiльш простих i розповсюджених предметiв i явищ. Словниковий запас у хлопчикiв звичайно ширше, особливо за рахунок бiльш вiддалених предметiв i бiльш загальних понять. У мовi хлопчикiв переважають слова, що передають дiї, тодi як дiвчинки (i жiнки в цiлому) бiльш схильнi до предметно-оцiнної мови. Серед добре встигаючих у математику бiльше хлопчикiв, чим дiвчинок; серед добре встигаючих у лiтературi й iноземних мовах бiльше дiвчинок, чим хлопчикiв. Видимо, сам характер предметiв гуманiтарного плану бiльше вiдповiдає схильностям i характеровi мислення дiвчинок, тодi як чiткий, бiльш схематичний i абстрактний характер предметiв фiзико-математичного циклу — схильностям i характеровi мислення хлопчикiв. У вiльний час хлопчики бiльш схильнi займатися спортом, придiляють час рухливим iграм, тодi як дiвчинки — читанню, заняттю музикою i т. д. Збирати колекцiї чого-небудь у цiлому хлопчики схильнi бiльше дiвчинок, однак успiшнiсть цього заняття може бути практично однакової: дiвчинок виручає велика акуратнiсть, хлопчикiв — краща систематичнiсть. У вiдношеннi хлопчикiв i дiвчинок до товаришiв i вчителiв iстотних розходжень немає. У молодших класах як для тих, так i для iнших найбiльшим авторитетом є вчитель. У пiдлiтковому вiцi усе бiльшого значення набуває думка товаришiв, внутрiкласнi вiдносини. При цьому дiвчинки бiльш схильнi до критичних висловлень на адресу вчителiв i товаришiв, до скарг на що-небудь, однак це має скорiше характер одиничної реакцiї на яку-небудь конкретну подiю, рiдко узагальнюється й у цiлому не вiдбиває негативного вiдношення до загальшкiльних i внутрiкласних справ. Навпроти, хлопчики менш схильнi до оцiнки яких або подiй i їхнього висловлення супроводжуються меншою емоцiйною реакцiєю. Проте в рядi випадкiв саме в хлопчикiв може складатися досить стiйка система негативного вiдношення до школи. Істотним недолiком школярiв обоего статi є невмiння органiзовувати спiльну дiяльнiсть. Частково це зв'язано з iндиферентним у змiстi полової приналежностi школярiв характером навчально-виховного процесу, вiд чого, безсумнiвно, страждає якiсть i навчання, i виховання. Видимо, варто бiльш повно використовувати можливостi позакласної роботи для виховання навичок спiльної дiяльностi школярiв обоего статi. Іншою причиною невмiння школярiв обоего статi органiзовувати спiльну дiяльнiсть є їхнє насторожене вiдношення друг до друга, як правило, инициируемое дорослими . Коли ж на змiну сторожкостi, а у визначений перiод i деякої вiдчуженостi мiж хлопчиками i дiвчинками приходить усе бiльш наростаючий взаємний iнтерес, їхня взаємна активнiсть не знаходить правильних шляхiв, тому що до цього наростання взаємного iнтересу вони не пiдготовленi попереднiм вихованням. У результатi багато юнакiв i дiвчини входять у доросле життя з досить неясними представленнями про характер суспiльно корисного подiлу обов'язкiв мiж чоловiками i жiнками, з невмiнням органiзовувати спiльну дiяльнiсть iз представниками iншої статi, випробують великi труднощi в спiлкуваннi з ними. особливостями чоловiчої статi. У цiлому можна сказати, що з вихованням представникiв чоловiчої статi школа в даний час справляється гiрше, нiж вихованням жiночого. Не випадково в успiшностi хлопчики в середньому уступають своїм перевесницям, серед них у бiльшому ступенi поширенi шкiдливi звички (палiння, вживання алкоголю, нецензурна лайка), ними частiше вiдбуваються правопорушення. Тому знання психологiчних полових особливостей i облiк їх у практичнiй дiяльностi необхiднi кожному, хто зацiкавлений у повноцiнному вихованнi пiдростаючого поколiння. І труднощi, зв'язанi з вихованням школярiв чоловiчої статi, нiяк не можуть виправдати наявнi тут недолiки. ВИСНОВОК Виконавши дану роботу, вивчивши особливостi взаємин хлопчикiв i дiвчинок у молодших класах, я прийшла до визначених висновкiв, що я хочу розкрити у висновку. "жiночому командирству". Виходить, необхiдно намагатися спецiально якнайчастiше ставити хлопчикiв у позицiю вiдповiдальних i iнiцiативних членiв колективу. Необхiдно уважно вiдзначати прояву почуття дорослостi в хлопчикiв, дбайливо його пiдтримувати. Духовна атмосфера родини впливає на формування особистiсних якостей майбутнього чоловiка або жiнки. Якщо дитина не навчилася любити батькiв, братiв, сестер, свою школу. Родiну, те важко розраховувати, що вiн буде здатний у майбутньому глибоко полюбити обрану їм жiнку. Причиною невмiння школярiв обоего статi органiзовувати спiльну дiяльнiсть шляхiв, тому що до цього наростання взаємного iнтересу вони не пiдготовленi попереднiм вихованням. У результатi багато юнакiв i дiвчини входять у доросле життя з досить неясними представленнями про характер суспiльно корисного подiлу обов'язкiв мiж чоловiками i жiнками, з невмiнням органiзовувати спiльну дiяльнiсть iз представниками iншої статi, випробують великi труднощi в спiлкуваннi з ними. Такий склад благоприятствует нагромадженню дiтьми досвiду межполовых вiдносин як усерединi поколiнь, так i мiж ними. Але бiльшiсть хлопчикiв i дiвчинок живуть у родинах iз двома поколiннями i рiдко спiлкуються з бабусями i дiдусями. Вiдсутнiсть спiлкування дiтей зi старшим поколiнням збiднює їхнє виховання як майбутнiх чоловiкiв i жiнок. Спiлкування з бабусями i дiдусями навiть у бiльшому ступенi, чим спiлкування з родителями, створює в дiтей вiдчуття психiчного комфорту, атмосфери тепла i ласки. Зрозумiло, це не означає, що молодi батьки одержують тим самим якась пiдстава перекласти задачi виховання на плечi старших. Треба врахувати ще i те, що часом саме бабусi схильнi до того, щоб не пред'являти до дитини безумовних виховних вимог. Інодi конфлiктуючий з родителями дитина саме в бабусi знаходить захист — i це приводить до розпещеностi. Виховання хлопчикiв i дiвчинок успешнее проходить у повнiй родинi, коли батько i мати живуть разом. У родинах, де вiдсутнiй один з батькiв (як правило, батько), хлопчики i дiвчинки можуть рости замкнутими, вiдчуженими, з вiдчуттям збiднення свого дитинства. У хлопчикiв, що ростуть без батька, спостерiгається або знiженiсть, або озлобленiсть. Матерi, що виховує хлопчика без батька. варто органiзувати спiлкування сина з цiкавими чоловiками-родичами, товаришами по службi, друзями, батьками товаришiв сина, компенсуючи тим самим вiдсутнiсть батькiвського впливу. Для морального виховання хлопчикiв i дiвчинок у родинi особливу роль грає рiзностатевий колектив дiтей — тодi первинний досвiд межполового спiлкування здобувається легко i природно. Якщо родина не має другу або третю дитину, то вона може заповнити недолiк його спiлкування з представниками протилежної статi, наприклад, у дружбi з родинами, у яких є дiти iншої статi. Вади морального виховання особливо великi в тих родинах, де мiж родителями немає взаємної поваги, дружби, любовi. Хлопчики i дiвчинки з таких родин виходять у життя з перекрученими представленнями про взаємини мiж чоловiками i жiнками. У хлопчика формується невiрне представлення про iстинно "чоловiче" поводженнi, про принципи й етику взаємин у шлюбi i родинi. Дiвчинки, що виросли в таких родинах, часом негативно вiдносяться в майбутньому до чоловiкiв, родинi, шлюбовi. власних батькiв. по сiмох зонах: родина, сусiди, двiр, школа, мiкрорайон, iншi мiкрорайони, iншi населенi пункти. Кожна зона спiлкування має свої особливостi. Пiсля школи в життi хлопчикiв вирiшальну роль грають двiр i мiкрорайон, для дiвчинок — родина i частково двiр. Дане положення має як позитивне, так i негативне значення. На загальний iнтелектуальний розвиток i розширення кругозору дитини велика сфера спiлкування впливає сприятливо, а от на моральний розвиток — не завжди. Дiти не вмiють ще усвiдомлено вiдбирати духовнi i моральнi цiнностi в рiзних сферах спiлкування, сприймають середовище без належної критики. У цьому таїться джерело негативних впливiв на дитину. Звичайно, дитина, вихована зi стiйкими моральними й iнтелектуальними якостями, має бiльше можливостей протистояти шкiдливим впливам. Це накладає серйозну вiдповiдальнiсть на дорослих — не потрiбно думати, що їхнє поводження i вигляд мають значення тiльки у власнiй родинi. Самi того не зауважуючи, дорослi часто впливають на дiтей — i в самих рiзних i несподiваних мiсцях. Якi цi впливи — за висить вiд морального змiсту вчинкiв дорослих. І їм потрiбно керуватися наступним правилом: серед чужих дiтей важливо поводитися так, як ви хотiли б, щоб iншi поводилися в присутностi вашої дитини. Успiшне рiшення всiх цих задач припускає об'єднання зусиль школи i родини при роботi з кожною дитиною. 1. Взаємини дiтей у спiльнiй дiяльностi i проблеми виховання: Сб. науч. трд. – М.: НДІ ОП, 1976. 2. Ісаєв Д. Н., Каган В. Е. Полове виховання i психогигиена в дiтей. – Л.: Медицина, 1980. 3. Станкин М. И. Якщо ми хочемо спiвробiтничати. – М.: Видавничий центр «Академiя», 1996. 4. Свiт дитинства: молодший школяр / Пiд ред. А. Г. Хрипковой – М.: Педагогiка, 1998. 6. Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Хлопчик – пiдлiток – юнак. – М.: Освiта, 1982. 7. Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Дiвчинка – пiдлiток – дiвчина. – М.: Освiта, 1982. 8. Школьник Л. Полове виховання школярiв. – Кишинiв, 1989. [1] Баллон А., 1967 [2] Рогава Н. В., 1974 [3] Николаев Б. О., 1976 [4] Папасюк А. 10., 1977