Використання фольклору у морально-естетичному вихованні школярів

Використання фольклору у морально-естетичному вихованнi школярiв Курсова робота з педагогiки ЗМІСТ Вступ І. Теоретичнi основи морально-естетичного виховання школярiв. 1. 1. Моральне виховання. 1. 2. Естетичне виховання. ІІ. Фольклор – джерело формування моральної поведiнки та естетичних вражень школярiв. 2. 1. Дитячий фольклор та його жанри. 2. 3. Виховання усвiдомлення краси слова засобами усної народної творчостi. 3. 1. Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованнi школярiв. Висновки. Список використаних джерел. Додатки. ВСТУП особистостi, її творчий розвиток. Реалiзацiя культуротворчої функ­цiї освiти передбачає цiлеспрямоване використання надбань нацiональної культури у навчаннi i вихо­ваннi молодого поколiння, а також у професiйнiй пiдготовцi вчителя до цiєї дiяльностi. Оптимiзувати даний процес, на нашу думку, можливо за умови вирiшення завдань: - педагогiчно обґрунтованого добору фольклори­стичного матерiалу (теоретичного й народнопiсенно­го) на основi критерiїв науковостi, професiйної зна­чущостi та методичної доцiльностi; - систематичного використання його як основи для навчальних вправ, iнформативного та iлюстративного дидактичного матерiалу у навчально-пiзнавальнiй, практичнiй, пошуково-дослiдницькiй та художньо-творчiй дiяльностi з ме­тою формування їхнiх художньо-соцiальних i про­фесiйних установок, спрямованостi на педагогiчну дiяльнiсть на основi пiсенного фольклору, а також здобуття необхiдних знань, умiнь i навичок; засобами i досягти координацiї й послiдовностi їх викладання. Можливiсть збагачення навчального процесу фольклористичною iнформацiєю, рацiонально дiбраним i узгодженим теоретичним та iлюстративним дидактичним матерiалом фольклори­стичної спрямованостi. Теоретичнi основи морально-естетичного виховання школярiв 1. 1. Моральне виховання Роль морального виховання в розвитку i формуваннi особистостi усвiдомлювалася з давнiх-давен. Багато хто з видатних педагогiв минулого пiдкреслювали, що пiдготовка доброзичливої людини не може зводитися тiльки до її освiти i розумового розвитку. І на перший план у вихованнi висували моральне формування особистостi. Вiдомий давньоримський фiлософ Сенека радив: “Навчи спершу добрим правилам моралi, а потiм – мудростi, бо без перших важко навчитися останнiй”. Важливо забезпечити єднiсть моральностi i знань, духовної культури i освiченостi. Мораль є найдавнiшою формою людської свiдомостi, яка становить сукупнiсть норм, правил, принципiв, що визначають поведiнку людей, їх обов’язки один до одного перед суспiльством, державою. Наука про суть i змiст моралi, закони її виникнення. Розвитку та функцiонування називається етикою. Етика є науковою про правильну поведiнку людини або про добро i його здiйснення як окрема наука вона вперше розроблена Аристотелем. Питання етики охоплюють поняття добра, етичних норм та iдеалiв, мотивiв етичних вчинкiв. З питаннями моралi тiсно пов’язанi поняття моральностi та духовностi. Змiст морального виховання складається з окремих напрямiв морального виховання. Такими напрямами морального виховання є: 1) формування нацiональної самосвiдомостi та патрiотизму ; 2) виховання гуманностi, доброзичливостi, чуйностi, ввiчливостi та тактовностi; 4) виховання культури поведiнки – це сукупнiсть вироблених i перевiрених досвiдом способiв органiзацiї повсякденного життя та спiлкування людей. Культура поведiнки включає: а) виховання культури спiлкування мiж людьми. 5) здiйснення правового виховання. 6) екологiчне виховання. Естетичне виховання Естетичне виховання школярiв – це формування здатностi сприймати, розумiти i оцiнювати прекрасне в життi, природi, мистецтвi. Складовими елементами естетичного виховання є: художня освiта, що являє собою процес засвоєння школярами певних знань, вмiнь в галузi мистецтва. В тому числi i самодiяльного мистецтва. Художня освiта передбачає ознайомлення з творами мистецтва, з iсторiєю того чи iншого виду мистецтва. Вона допомагає краще сприймати та розумiти мистецтво. Другий важливий елемент естетичного виховання – художнє виховання, який являє собою процес формування у дiтей художнiх смакiв, поглядiв, уявлень, що дає змогу оцiнювати, розумiти i любити мистецтво. Художнє виховання формує потребу в художньо-творчiй дiяльностi, яка може реалiзуватися в умовах школи, через участь дiтей в спецiальних гуртках. Естетичне виховання в своїй органiзацiї опирається на науку, що називається естетикою. Естетика 0 наука про прекрасне, яка використовує надбання нацiональної i свiтової культури. Важливими завданнями естетичного виховання є: - виховання естетичних почуттiв, смакiв, художньо-естетичної культури; - розвиток мистецьких задаткiв, нахилiв, iнтересiв; - виховання любовi i поваги до нацiональної культури, мистецтва, традицiй i звичаїв свого народу; Засобами естетичного виховання є: 1. мистецтво та його рiзноманiтнi види. 3. праця. 4. побут та навколишнє середовище. Пiд якими ми розумiємо архiтектуру, парки, заповiдники, оформлення житлового примiщення та школи. 5. фольклор. Естетичне виховання здiйснюється двома важливими шляхами: 1) процес навчання; Естетичне виховання здiйснюється двома важливими шляхами: 1) процес навчання; 2) поза навчальна дiяльнiсть школярiв; Естетичне виховання в процесi навчання забезпечується вивченням всiх навчальних дисциплiн, але серед них особливо важливе значення мають предмети художньо-естетичного циклу. До якого належать лiтература, музика, образотворче мистецтво, хореографiя, народознавство, українознавство, iсторiя культури. В ходi вивчення цих предметiв учнi знайомляться з творами мистецтва, отримують знання з рiзних видiв мисте3тва i оволодiвають вмiннями i навичками художньо-естетичної дiяльностi, включаються в самостiйну творчу дiяльнiсть. Естетичне виховання в поза навчальнiй роботi спрямоване на розвиток i формування естетичних поглядiв, смакiв, розвиток мистецьких нахилiв, здiбностей, а також органiзацiю вiльного часу школярiв. РОЗДІЛ ІІ Фольклор-джерело формування моральної поведiнки та естетичних вражень школярiв Мiж цими групами є суттєва рiзниця: усна словеснiсть дорослих не завжди доступна дiтям, вони починають її розумiти i сприймати лише в пiдлiтковому вiцi. У свою чергу, дитяча творчiсть не завжди цiкава для дорослих, якi намагаються у всьому керувати­ся розумом, i їм важко осягнути тексти, витворенi дитячою фанта­зiєю, уявою, проте дiти їх пiдхоплюють, i вони поширюються у дитя­чому середовищi. Термiн «дитячий фольклор» з'явився у фольклористицi у 20-х роках 20 ст. Зiбрано багато текстiв цього специфiчного виду твор­чостi. Однак до цього часу теорiя дитячого фольклору не сформова­на. Першим складним питанням виявилось, якi саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г. С. Виноградов, як один зi знавцiв народної педагогiки, що першим почав широко вживати термiн «ди­тячий фольклор», наголошував, що ним доцiльно позначати твори, складенi самими дiтьми, а також поезiю пестування (невеликi лiричнi твори, якi примовляють дорослi, пестячи дiтей). Дещо пiзнiше до цього виду словесностi долучили колисковi пiснi (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лiрики). Та­кож було спостережено, що деякi жанри народної словесностi, якi побутували у середовищi дорослих, втративши своє первiсне утилi­тарне призначення i сакральне значення, у дещо видозмiненому, спро­щеному виглядi перейшли у сферу дитячого фольклору. Усi дослiд­ники одностайнi, що до дитячого фольклору вiдносяться i твори дiтей, i твори для дiтей, складеш дорослими. Основним критерiєм вiдбору є функцiональний аспект: твори, якi виконуються лише у дитячому середовищi, а також тi, якi не передбачають iнших слу­хачiв i виконуються дорослими тiльки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфiку: вiдповiдає вiковим особливостям дiтей у виборi тем, образiв, iдей; характеризується поєднанням словесного матерiалу з елементами гри, супровiдними рухами; у багатьох тво­рах проявляється виражене виховне спрямування. далеко не вивчене, бо коло творiв, охоплюваних цим поняттям, широке i багатомiрне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, спосо­бом i часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походжен­ня — усi вони виникли в рiзнi iсторичнi перiоди i проникли в дитячу словеснiсть рiзними шляхами. Вiдповiдно до вище згаданих чинни­кiв усi жанри дитячого фольклору умовно можна подiлити на три групи: 2) твори, якi перейшли у дитячий фольклор iз загального фольк­лорного доробку; на меншi пiдгрупи i цикли вiдповiдно до iнших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика i т. п.). Спiльна риса їх усiх — дитяча тематика, вони вико­нуються тiльки для дитини, переважно немовляти, чи вiком до 4-5 рокiв. Твори дорослих для дiтей подiляються на двi частини: 1) пiсен­на лiрика для дiтей (колисковi пiснi); 2) поезiя пестування (пестушки, утiшки, забавлянки). Пiд культурою поведiнки учнiв початкових класiв, на нашу думку, необхiдно розумiти звичну систему лiй i вчинкiв, притаман­них дитинi, в яких вiдображаються позитивнi моти­ви її поведiнки та сукупнiсть уявлень i знань про норми моралi. З огляду на це, видiляємо такi компо­ненти поняття культури поведiнки: iнтелектуальний, емоцiйний, дiяльнiсно-практичний. Розглянемо детальнiше кожний iз компонентiв культури поведiнки учнiв початкових класiв. Інтелектуальний компонент визначається на­явнiстю знань та уявлень про норми та правила по­ведiнки, зафiксованi у суспiльнiй моралi, а також про способи та форми поведiнки, схваленi громадською думкою. Знання та уявлення дiтей про правила, нор­ми, форми i способи культурної поведiнки складають моральний зразок, вiдповiдно до якого формується повсякденна звична поведiнка учнiв. Емоцiйний компонент Треба зазначити вагому рiзницю мiж знанням культурної поведiнки та їх усвiдомлен­ням, що полягає в особистiсному змiстi, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закрiплення пра­вил та норм культурної поведiнки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоцiйно-позитивному ставленнi дитини як до зразкiв поведiнки, так i до людей, якi органiзують дiяльнiсть учнiв. Тому у дiтей молодшого шкiльного вiку повага до вчителя, любов до батькiв та iнше можуть виступа­ти як самостiйний дiйовий мотив. Знання i мотиви поведiнки складають основу дiям i вчинкам дитини. З огляду на це, слiд визначити дiяльнiсно-практичний компонент поняття культур­ної поведiнки, який, з одного боку, передбачає систе­му вправ, вправлянь, привчань, а з iншого — рiзно­манiтну дiяльнiсть учнiв. Внаслiдок цього набутий позитивний досвiд про способи культурної поведiнки, закрiплений багаторазовим повторенням, переходить у звичнi форми поведiнки. Звичка поводитися куль­турно дає змогу дитинi не замислюватися над вибором способу та форми дiї, що сприяє розвантаженню її психiки i зумовлює подальший розвиток. В основi реалiзацiї завдань виховання культури поведiнки, на нашу думку, має лежати синтез загаль­нолюдського досвiду i моральних цiнностей та особ­ливостей українського менталiтету. Тому необхiдно звертатися до джерел української народної педагогiки, в яких нагромаджений досвiд народу щодо виховання та навчання дiтей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого поколiння, традицiйнi для українцiв форми та засоби виховного впливу. На основi багатовiкового досвiду українцiв склалися народна фiлософiя, мораль, система знань i вiрувань, якi й утворили основу української народної педагогiки. Педагогiчнi знання та вмiння народу сконцентрованi в українському фольклорi, традицiях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнiв початкових класiв. Так, у народних прислiв'ях, казках, легендах чiтко сформульований iдеал виховання, визначено моральнi якостi, притаманнi вихованiй людинi. В прислiв'ях зiбранi конкретнi правила культурної поведiнки, викла­денi в дотепних формах, що полегшує їх усвiдомлення молодшими школярами. Українськi народнi казки мiстять вiдомостi про форми та способи культурної по­ведiнки, а також про наслiдки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислiв'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований мораль­ний зразок, вироблений українським народом. Виховна цiннiсть народної гри полягає в тому, що в iгровiй ситуацiї дiти беруть на себе певнi ролi i ви­конують iгровi дiї. Це потребує усвiдомленого дотри­мання визначених правил та норм поведiнки. Внаслiдок цього в учня, з одного боку, накопичується соцiальний досвiд, закрiплюються певнi позитивнi форми та способи поведiнки, а з iншого — вiн при­вчається дотримуватися вимог, якi до нього ставлять­ся. Таким чином, використання засобiв народної пе­дагогiки, а саме, фольклору, в процесi виховання культури поведiнки молодших школярiв дає змогу впливати на iнтелектуальну, емоцiйну, практично-дiяльнiсну сфери особистостi дитини. Обмаль часу обмежує можливостi вчителя щодо органiзацiї спецiальних занять з формування культу­ри поведiнки. Тому ми спинимося на використаннi засобiв народної педагогiки в навчальнiй дiяльностi. Наприклад, у 2 класi на уроках позакласного читан­ня вивчаються теми: "До джерел народної мудростi", "Чарiвної казки дивосвiт". Добирати навчальний ма­терiал до цих урокiв можна так, щоб поряд з вирiшенням дидактичних завдань вiн сприяв формуванню культури поведiнки молодших школярiв. Пропонуємо матерiал для вчителя, який, на нашу думку, доцiльно використовувати на подiбних уроках. З поданими прислiв'ями можна проводити таку роботу: Будь гостем доти, ... (доки весiлля триває). Не хвались мудрiш мудрiстю,... (а сильний силою). 2. Знайти зайве прислiв'я, обґрунтувати свою вiдповiдь: На годину спiзнився, за рiк не доженеш. Вчорашнього дня стома кiньми не доженеш. Що ранком не зробиш, то вечором не здоженеш. В хатi гульки, а в городi анi цибульки. Де все гостина, там голод недалекий. 5. З'ясувати, якi слова вказують на негативне став­лення до вказаної поведiнки: Аж гарчить — так на меншого кричить. Мета проведення рiзноманiтної роботи з прислiв'ями не полягає лише у визначеннi i вивченнi конкретних правил культурної поведiнки (формуван­ня iнтелектуального компонента). Доцiльно ставити дiтям i такi запитання: Чому саме таке правило зафiксовано в прислiв'ї? До чого може привести по­рушення цього правила? Чому необхiдно його вико­нувати? За допомогою подiбних запитань з'ясовується причинно-наслiдковий зв'язок, який мiститься в прислiв'ї, що дає змогу викликати у дiтей вiдповiднi емоцiї (формування емоцiйного компонента). Для формування позитивно-емоцiйного ставлення до правил культурної поведiнки велике значення має українська народна казка. Пропонуємо деякi види роботи: І. З поданих уривкiв казок виберiть рiзнi форми привiтання. Вибiгла лисичка на поле, сiла, виїла мачок iз пирiжка, а туди напхала смiттячка, стулила його та й бiжить. От бiжить, а хлопцi товар женуть. — Здоровi були, хлопцi! — Здорова, здорова, лисичко-сестричко! — “Лисичка-сестричка i вовчик-панiбрат” ... Бачить лисичка хатку, заходить туди, вкло­нилася звичайненько та й каже: — Добрий вечiр, люди добрi! — Дай, Боже, здоров'ячка. — Пустiть переночувати! — Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка малень­ка, — нiде тобi лягти. — Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгор­нуся та й переночую. “Лисичка-сестричка” — Здрастуй, сестро! — каже Котигорошка. Вона йому: — Побачиш, який я тобi брат! — А, здрастуй! — каже. — Здрастуй! Змiй питає — За сестрою та за братами. "Котигорошка" З'ясуйте, як би ви вiталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привiтання? II. З поданих уривкiв запам'ятайте ввiчливi слова ... Вилизькала та до журавля: — Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а бiльше нема нiчого. — То спасибi ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гостi. "Лисичка та журавель". — Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе? — їду, — каже, — дiдусю, свiт за очi, шукати своєї жiнки, вона десь у тридесятiм царствi, у Баби-Яги— костяної ноги... Чи ви, дiдусю, не знаєте, де вона живе? — Чому не знати? Знаю. — Скажiть, будь ласка, дiдусю, й менi! "Царiвна-жаба". Видiленi слова записуються на дошцi i використо­вуються в наступному завданнi. III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бiблiотеку", "На пе­рервi", "Ми робимо покупки" та iншi. Дiтям необхiдно в парах скласти дiалог з використанням ввiчливих слiв, видiлених iз казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-дiяльнiсного компонента поведiнки. Пропонуємо деякi види роботи з українською на­родною казкою "їжак та заєць". 1. Пiсля прочитання казки дiтям пропонуються запитання, якi допоможуть розкрити моральне на­вантаження казки. — Яке правило спiлкування порушили їжачок i заєць? — Як повiвся зайчик? — Чому поведiнку зайчика не можна назвати культурною? — Якi почуття викликала в тебе поведiнка зайчика? — Чому їжачок та його жiнка змогли перемогти? — Що трапилось iз зайчиком? — Чому вiн був покараний? — Якi почуття викликала в тебе поведiнка їжака та його дружини? 2. 3. а) Зайчик, зустрiвши їжака: — привiтався з ним; — почав насмiхатися над їжачком; б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був: — сильний; — кмiтливий; в) їжачок та його жiнка перемогли, бо були: — дружнi; — хоробрi; — смiливi. г) Зайця провчили, бо вiн: — був не кмiтливим. д) Яке правило порушив заєць: — не можна вихвалятися; — не можна насмiхатися з iншого; — не можна брати чужi речi. 4. Складання продовження казки. — Що було далi? Чи розумiв заєць, чому його провчили? — Могли б заєць i їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де їжачок i заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цьо­го необхiдно скласти дiалог мiж їжачком i зайчиком з використанням ввiчливих слiв або мирилок. 5."навпаки". — Що б могло вiдбутися у казцi, якби з моменту зустрiчi зайчик i їжачок поводилися культурно. 6. Гра-iнсценiзацiя: казка "навпаки". Таку iнсценiзацiю необхiдно пiдготувати зазда­легiдь. Бажано, щоб вона мiстила вправу, яку на уроцi можуть повторити iншi учнi. Дiти отримують завдання додому: скласти аналогiчну казку. слiд використовувати українськi народнi iгри. Вчитель має керувати грою таким чином, щоб вона. сприяла розширенню та накопиченню досвiду про форми та способи культурної поведiнки пiд час спiлкування з товаришами, про наслiдки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному ви­падку правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями. Органiзацiю та керiвництво грою можна умовно подiлити на етапи: І. Пiдготовка до гри. 1. Вчитель ознайомлює дiтей з правилами та змiстом гри. Обговорюються умови, за яких гра буде цiкавою. Умови (або правила) гри: o Всi учасники дотримуватимуться правил. o Команда буде дружною та дисциплiнованою (якщо гра командна). Кожну з умов учитель пiдкрiплює прислiв'ям: Дружнi сороки орла, заклюють. Добре роби — добре й буде. 2. Вивчення лiчилок та мирилок. Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати лiчилки. Це запобiгає виникненню сварок. З великого горба, А в тiй торбi Хлiб, паляниця, Кому доведеться — Той буде жмуриться. Вийшов зайчик погулять — Раз, два, три, чотири, п'ять, Як нам бути, що зробити — Треба зайчика зловити. Будем знову рахувать: Раз, два, три, чотири, п'ять. Мирилки вивчаються з дiтьми для створення не­обхiдного емоцiйного настрою, а також для набуття вмiння миритися. Це зумовлено вiковими особливо­стями молодших школярiв, якi часто сваряться, не вмiючи поступатись один одному, а посварившись — не знають, як помиритися. Пироги з сиром, Варенички в маслi, Ми дружечки краснi. Поцiлуймося! Вчитель стежить за чiтким виконанням правил гри. При порушеннi останнiх гра припиняється, про­водиться аналiз порушення, з'ясовується, як потрiбно дiяти, гра продовжується далi. III. Аналiз гри. Пiд час з'ясування цих питань учитель звертає увагу не на те, хто саме винен, а чому гра не вдала­ся, або була не цiкавою. Кожну вiдповiдь учнi пiдкрiплюють прислiв'ями. Ми з досвiду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання учнiв початкових класiв дає змогу впливати на iнтелектуальну, емоцiйну, практично-дiяльнiсну сфери особистостi дитини, що у свою чергу сприяє формуванню культури поведiнки. 2. 3. Виховання усвiдомлення краси слова засобами усної народної творчостi. Пригадаймо, як у давнину виховували І нав­чали дiтей. За важкою роботою не було зайвої хвилину часу, щоб довго i докладно пояснювати правила поведiнки. Тут на допомогу приходили маленькi прислiв'я, тi ж правила, але по­данi з гумором, з долею iронiї, до того ж мелодiйнi й легко запам'ятовуванi. Вечорами вже сама молодь, збираючись, обмiнювалась дотепами, жартами, пере­низувала ними розповiдi, iгри. пiклування про людей та взаємини мiж ни­ми, а й чарiвна привабливiсть рiдної мови, поетич­ний генiй народу. Ось тут i виникає суперечнiсть, коли, з одного боку, iснує незлiченна кiлькiсть прислiв'їв, а з iншого — дiти мало обiзнанi як iз жанром, так i з його зразками. І нерiдко наприкiнцi 2 класу учнi не можуть пояснити змiст багатьох прислiв'їв. Щоправда, такою ситуацiєю грiх не скористатися для розвитку дитячої фантазiї, але все-таки на почат­ку 1 класу, коли школярi ще не ознайомленi зi спе­цифiкою жанру, вони кожне прислiв'я сприймають буквально. І скiльки б учитель не говорив: «Пiд лежа­чий камiнь вода не тече», учнi дивитимуться на ньо­го здивованими очима. Водночас таке нерозумiння породжує бажання розiбратися, розв'язати проблему. Варто спробувати складати разом з дiтьми казки, оповiдання, рiзнi фантастичнi твори, нiсенiтницi, ви­ходячи з тексту прислiв'їв, наприклад, таких: Пiшов кiт спати, а мишi танцювати. Мертвого лева i заєць скубне (а раптом лев оживе?). Любить кiт рибку, та в воду лiзти не хоче. І гуси вола з нiг звалять, як їх багато (а слона?). Тут будуть доречними i створенi дiтьми малюнки, iлюстрацiї до прислiв'їв або власних творiв. У мовленнєву практику першокласникiв термiн «прислiв'я» традицiйно вводиться пiсля читання спе­цiально дiбраної або помiщеної у пiдручнику казки (оповiдання) «Сiм лозин», «Кiт i пес», «Котик i пiвник». Далi вчитель пiдсумовує: — Так буває i в життi людей... В такому випадку так i говорять: «Щасливо там жити, де вмiють дру­жити» («Друг пiзнається у бiдi» тощо). Подiбний вислiв, що узагальнює схожi ситуацiї в життi, назива­ють прислiв'ям. Прислiв'я — це народна мудрiсть. Але можна спробувати ввести в активний обiг по­няття «прислiв'я» й iнакше. Наприклад, враховуючи попереднiй життєвий досвiд дiтей, записати на дошцi кiлька речень, серед яких будуть i давно вiдомi прислiв'я: «Друг пiзнається у бiдi», «Лише того мож­на назвати своїм справжнiм товаришем, хто в горi буде поруч», «Найкраще кiлька разiв подумати, пере­вiрити, а потiм тiльки виконувати завдання», «Сiм разiв вiдмiр, один раз вiдрiж» тощо. Як бачимо, серед перелiчених речень є i прислiв'я, i їхнi тлумачення, що полегшить учням з'ясувати суть жанру. Для цього можна скористатися наступними запитаннями: — Якi з висловiв ви чули ранiше? Вiд кого ви їх чу­ли? Навiщо їх говорили? Можливо, хтось знає, як на­зиваються такi речення? Як можна пояснити значен­ня першого прислiв'я? Вiдшукайте на дошцi речення, що розкриває змiст цього прислiв'я? Яке з цих двох висловлювань вам бiльше подобається? Чому? До­ведiть. Коли ми можемо так сказати? Якi ще прис­лiв'я ви знаєте? Що, на вашу думку, таке прислiв'я? Таким чином досягнемо усвiдомлення дiтьми то­го, що прислiв'я: 1) вiдомi давно; 3) це народна мудрiсть, виражена в короткiй формi. Але не всi прислiв'я легко аналiзуються i поясню­ються дiтьми. Тому для полегшення вивчення цих творiв-мiнiатюр варто дотримуватися послiдовностi вiд простого до складного, вiд вiдомого до невiдомого. Прислiв'я розподiляються за ступенем складностi на три групи: 1) прислiв'я з прямим значенням («Без працi нe проживеш»); 2) прислiв'я з прямим i переносним значенням («Дерево шанують, як добре родить, а чоловiка, як добре робить»); 3) iнакомовлення, або прислiв'я з переносним значенням («Чути вiз по гуркоту колiс»). Перша група найдоступнiша для дитячого сприй­мання («Зробив дiло — гуляй смiло», «Громадою ве­лику справу зробиш» тощо) завдяки тому, що в таких прислiв'ях конкретне значення кожного слова допо­магає пояснити значення усього вислову. Наприклад, школярi тлумачать «Добрi дiти доброго слова послу­хають»: «Гарна i розумна дитина послухається порад дорослих», або ж, дещо змiстивши наголоси в прислiв'ї, дiти звертають увагу й на iнше його тракту­вання: «Хороше дитя послухає тiльки добрi поради, а злих не виконуватиме». Учнi схоплюють ще одну важ­ливу ознаку прислiв'їв: їх емоцiйну незабарвленiсть поза певною ситуацiєю використання. Конкретний змiст кожного такого твору-мiнiатюри розкривається тiльки в ситуативному оточеннi. Тут варто запропону­вати школярам вiдшукати у своєму минулому досвiдi подiї, що могли б спонукати до висловлення прис­лiв'їв, або ж самостiйно придумати їх. Ця група прислiв'їв виступає також ефективним засобом виховання моральних почуттiв учнiв на клас­них годинах, у бесiдах, дискусiях для обговорення рiзноманiтних вчинкiв чи людських вад. Без працi не проживеш. Бiльше роби, та менше говори. Будь господарем своєму слову. Вчитися нiколи не пiзно. Друга група — прислiв'я, в яких поєднується i пря­ме, i переносне значення. Вона не менш важлива, оскiль­ки слугує мiстком вiд першої групи до iнакомовлення («Дерево видно за плодами, а людину — за її дiлами», «Коня керують уздами, а людину словами» тощо). Такi прислiв'я особливих труднощiв у тлумаченнi не викликають — перша частина пояснює другу або нав­паки. Але важливо обов'язково звернути дитячу увагу на влучно дiбранi порiвняння, наприклад, дерево — людина, плiд — дiло, кiнь — людина, узда — слово. Така робота не лишає школярiв байдужими до влучних народних афоризмiв, вони замислюються над їх значенням, дослуховуються до їх звучання. Цi вислови пробуджують у дiтей естетичнi почут­тя, вчать розумiти виразнiсть, образнiсть рiдної мови, готують до сприймання поезiї. Добрий чоловiк без роботи, що бджола без меду. Вiд меча рана загоїться, а вiд лихого слова — нiколи. Наука для людини, як сонце для життя. Гарна птиця пером, а людина розумом. Голова без розуму, що млин без води. Помiч у свiй час, що дощ у засуху. криється характеристика певної ситу­ацiї, яка легко виявляється в конкретних умовах, де розтлумачує подiї i вчинки. Саме тому метафоричнi прислiв'я найлiпше вводити в активний мовленнєвий запас дiтей, «прив'язуючи» до певної ситуацiї. Можливi два шляхи накопичення прислiв'їв: 1) природний — вiд ситуацiї до прислiв'я; 2) творчий — вiд прислiв'я до ситуацiї. Перший недаремно названо природним. Як вiдомо, прислiв'я виникали або спонтанно, як оцiнка чи дотеп­на характеристика ситуацiї, якихось рис вдачi (нап­риклад, хвальковi говорили: «На небi чути, як мухи кашляють», байдужому казали: «Байдуже раковi, в якiм горшку його варять» тощо), або були заснованi на дов­гих спостереженнях. Наприклад, побачила давня люди­на камiнець, придивилась до нього уважнiше, порiвняла з рослинами — росте без корiнця. Оформилась думка: «Камiнь росте без корiння». Поступово мудрець помiтив, що безпритульний камiнець схожий на поз­бавлену захисту людину. Так з'явилось переносне зна­чення цього речення, яке тепер стало прислiв'ям УЧНІ значення цього вислову здатнi осягнути пiсля прочи­тання притчi «Корiнь життя» [Паламарчук О., Скрипченко Н. Ф., Савченко О. Я., Волошина Н. Й. Читанка 3(4). — К.: Освiта, 1993. — С. 15—16], «Плакучий бук» [А. Хорунжий] [Там само. — С. 32—34]. Спосiб утворення iнакомовностей можна показати пiд час вивчення байок А. Глiбова. Мораль байки схо­жа до прислiв'їв своєю лаконiчнiстю, виразнiстю уза­гальнень. Вона так само виводиться з конкретних фактiв, свiдком яких неначе був байкар. («... Що, брати­ку, посiяв, те й пожни!», «... Дурне безладдя лихо дiє», «На, небоже, те, що менi не гоже» та багато iнших). Дiтям також буде цiкаво дiзнатись, що прислiв'я iнодi виникали з казок («Битий небитого везе» тощо). Вивчення прислiв'їв продовжується пiдбором до сюжетних малюнкiв, оповiдань, казок, вiршiв най­бiльше вiдповiдних зразкiв цього жанру усної народ­ної творчостi. Наприклад, Шабля ранить тiло, а слово — душу. Сказав якось хлопчик матерi образливе слово. Заплака­ла мати. «Пробач», — сказав син. Вона ж вiдповiла: «Рана вiд колючки загоїться, й слiду не залишиться. Рана вiд сло­ва також заживе, проте слiд глибокий зостанеться». Дружили два хлопчики. Одного разу вони засперечали­ся i один другого обiзвав. Той i образився. Дружбу такою, якою вона була ранiше, не повернеш. Якщо вдарити шаб­лею, вона поранить тiло. Але рана заживе, i ти забудеш. Якщо ж сказати образливе слово, воно поранить душу i нiко­ли не забудеться. З цiєю ж метою можна використати наступнi iносказання: яка пташка, така й пiсня; дружнiй чередi вовк не страшний; з великої хмари малий дощ буває; верба товста, а в серединi пуста. Не варто забувати, що кожне прислiв'я потребує глибокого аналiзу. Три наступнi запитання виявляють як iдею, так i словесний вiзерунок, з якого зiткане прислiв'я: 1) Як ти розумiєш прислiв'я? 2) Що тобi в прислiв'ї найбiльше сподобалось? 3) В чому його сила? Покажемо це на прикладi прислiв'я «Камiнь рос­те без корiння». Це прислiв'я могло виникнути у будь-який час, але його переносне значення з'явилось тодi, коли хтось порiвняв до­лю людини, що постiйно перебуває далеко вiд Батькiвщи­ни i сумує за нею, з каменем, що так само може потрапи­ти далеко вiд скелi. Можливе й iнше пояснення, що жорстока i черства людина не має коренiв, так, як i камiнь. Прислiв'я менi подобається простотою мови, завдяки чому можна легко зрозумiти змiст. А його сила в близь­костi до народу, вона вчить людей не перетворюватись на камiнь i не забувати свої коренi. За такого аналiзу школярi сприймуть глибину прис­лiв'я, зрозумiють зробленi узагальнення, побачать i вiдчу­ють, якими засобами досягається художня досконалiсть. На цьому етапi доцiльним також буде вид робо­ти з трьома прислiв'ями — з переносним значен­ням, переносним i прямим, прямим — до теми «Праця»: На дерево дивись, як родить, а на чоловiка, як робить. Грамоти вчиться — завжди пригодиться. Пташка красна пiр'ям, а людина знанням. Така добiрка сприятиме розумiнню дiтьми остан­ньої групи прислiв'їв, допоможе з'ясувати її особли­востi, виявити глибинне значення та метафоричнiсть. Робота над прислiв'ями може бути продовжена i в позаурочний час Це iгри «Хто бiльше знає прислiв'їв?» на конкретну задану вчителем тему, бе­сiди, конкурси на кращий малюнок за прислiв'ям, на кращий сюжет, створення класної «Скарбнички на­родної мудростi» i так далi. Пiдбиваючи пiдсумок, хочеться навести слова В. Сухомлинського: «Найважливiшим засобом впливу на ди­тину, облагороджуванням її почуттiв, думок, пережи­вань, є краса i велич, сила i виразнiсть рiдного слова Роль цього засобу в початковiй школi, де кожна зустрiч з новим явищем навколишнього свiту пробуджує в сер­цях дiтей почуття захоплення, неможливо переоцiни­ти». [Сухомлинський В. О. Серце вiддаю дiтям — Вибр. твори: У 5 Т. — К: Рад. шк., 1977. — Т. З. — C. 202] Можливостi використання фольклору як могутнього засобу морально-естетичного виховання з точки зору педагогiчного та наукового досвiду 3. 1. Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованнi школярiв. Чому сьогоднi так часто з являється зневага дiтей до батькiв, вiдчуженiсть мiж ними? Чогось подiбного колись не чули. В Українi не лише до батька, матерi, дiда й баби, а навiть подружжя, сусiди мiж собою зверталися на "Ви". Любов i повагу до батькiв, старших, як i працьовитiсть, гiднiсть, релiгiйнiсть, у наших родинах виховували змалку. Слово батькiв або старших у родинi було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися рiзної роботи, посильно працювали. Дiвчатка переймали науку вiд матерi, баби — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хатi. Хлопчики вчилися чоловiчого ремесла вiд батька чи дiда. Наприклад, колись було за правило, що дiвчинка 7-10 рокiв могла вже вишити собi сорочку. Талановитий майстер, який виготовив багато музичних iнструментiв (зокрема, бандур), нинi вже покiйний Олександр Корнiєвський розповiдав, що вiн навчився працювати з деревом вiд батька i у семирiчному вiцi сам зробив маленьку скрипку. Вiдома ткаля i спiвачка з Рiвненського Полiсся Уляна Кот ткати навчилася вiд матерi i вiд неї ж перейняла кiлькасот пiсень. Старiйшина народного малярства Марiя Приймаченко розповiдала, що в семирiчному вiцi намалювала у своїй хатi на стiнi над лавою сiльських музикантiв сiрою глиною. Односельцi просили потiм: "Марiє, намалюй i нам!" Дiтей брали з собою на сiнокiс, на жнива, по гриби, ягоди, на ярмарок, у гостi. "унiверситетами"). О. Довженко у "Зачарованiй Деснi" поетично i тепло описує спогади про гуртовий сiнокiс. Старшi розповiдали меншим багато казок, легенд про iсторичнi подiї. Так, розповiдi дiда Івана про Колiївщину, про гайдамакiв, вiдвiдування з дiдом Холодного Яру, де гайдамаки освячували ножi, дали Тарасовi Шевченку тему "Гайдамакiв" та iнших iсторичних творiв. Не одному Чiпцi (Панас Мирний. "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?") бабусинi казки пiднiмали в дитячiй головi хвилю за хвилею, будили думку за думкою. У багатьох родинах дiтям читали твори Т. Шевченка, М. Гоголя, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького та iнших авторiв. Дiтей любили, але завжди ставилися до них ви­могливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певнi правила поведiнки для дiтей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови до­рослих, а тим паче втручатися в них. Дiти були свiдками всiх подiй родинного i громадського життя, усiх свят i обрядiв, а то й їх учасниками. землi, а вона годувала i вдягала їх. "Історiї України-Руси", Микола Аркас-молодший, живучи в Америцi, згадував своє дитинство на Миколаївщинi: "Я прирiс серцем до тiєї України, коли херсонськi степи хвилювалися ще тирсою, коли терпко пахло євшан-зiллям — полином, надвечiр з христофорiвських плавень лунало вовче виття, коли в простеньких, але чепурненьких селянських хатках увечерi блимало свiтло каганця або керосинової "коптилки", коли скрипiв журавель, коли лунала наша пiсня, скомпонована душею народа може п'ятсот лiт тому. Я пам'ятаю поважний благовiст Миколаївського Собору, який котився по повенi Бугу й чувся за двадцять верст од мiста, в нашому маєтку. Я пам'ятаю храмовi свята, квiтник дiвчат та парубкiв коло церкви, процесiї спiвучi та виблиск наперстного хреста панотця. Я пам'ятаю слiпцiв-кобзарiв й слiпцiв-лiрникiв. Я пам'ятаю "вулицю" на селi й себе, пiдпарубка, у вишитiй сорочцi, синiх шароварах, чоботах "з рипом" i малиновий пояс — барва нашого села. Я пам'ятаю розмови з про­столюддям мудрим, виснаженим працею, але ба­дьорим духом... зiйшлий свiт, але яким прекрасним, оригiнальним i самобутнiм вiн був, скiльки ховав вiн у собi моральних i побутових скарбiв..." [Ульяновський В. Микола Аркас-молодший // Старожит­ностi. — № 7-8. — 1993] Дорослi брали дiтей з собою до церкви, призвичаюючи їх до християнської моралi та ре­лiгiйних свят. Материнська пiсня, бабинi та дiдовi казки, батькiвська хата, природа, праця, релiгiйнi закони, здоровi стосунки мiж батьками, дорослими — все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батькiв, до рiдної мови, пiснi; любов до свого роду, до батькiвщини i до України. І дорослими ми часто переносимося в дитинство — у казку, дорогу i рiдну нам. Висновки Отже, проблема морально-естетичного виховання не є новою для сучасної педагогiки. Сьогоднi бiльшiсть учителiв зрозумiли необхiднiсть вiдродження духовностi як найважливiшої цiнностi, основи змiцнення української державностi. Однак звернення до нацiональної культури, народної творчостi в морально-естетичному вихованнi багато хто розумiє занадто вузько. Часто у школу вчителi переносять незрозумiлий i нецiкавий учням матерiал, впроваджують окремi народнi традицiї (сватання. Вечорницi). Що суперечать принципу доступностi. Тому в данiй курсовiй роботi ми намагалися показати як важливо грамотно застосовувати фольклор як засiб морально-естетичного виховання. базуючись на вiдповiдних методиках, на досвiдi видатних вчених-педагогiв. Цiннi iдеї черпали в педагогiчнiй спадщинi видатних українських та зарубiжних педагогiв, якi вважали фольклор школою добра, школою формування людської душi. Через усну народну творчiсть вiдкривається перед очима дiтей краса навколишнього свiту, душа рiдного народу. Особливо актуальним видається нам звернення до досвiду В. О. Сухомлинського, який вчить використовувати фольклор – могутню виховну силу, що розкриває перед дитиною народнi iдеали i сподiвання. Спираючись на досвiд педагогiв, ми вказали як слiд використовувати у практицi виховання моралi та естетики вроджень народнi традицiї. Звичаї, обряди, фольклор, якi є своєрiдними духовними пiдвалинами нацiонального розвитку, найкращими досягненнями народу в iдейному, моральному й естетичному життi. В данiй курсовiй роботi ми також проаналiзували важливiсть збагачення навчального процесу фольклористичною iнформацiєю, рацiонально дiбраним i узгодженим теоретичним та iлюстративним матерiалом фольклористичної спрямованостi, що є могутнiм засобом морально-естетичного виховання учнiв. Отже, ми дiйшли висновку, що морально-естетичне виховання стає неповноцiнним без вплiтання в його канву ниток усної народної творчостi, яка стала не лише засобом виховання. а й справжнiм зразком, ввiбравши тисячолiтнiй досвiд українського народу. Ми зрозумiли, що фольклор, як результат духовної працi багатьох вiкiв, є надзвичайно цiнним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними i свободолюбними iдеями, вiн розвиває i пiдносить все, що є доброго i гарного в людськiй душi, плекає почуття краси, пiддержує нацiональну свiдомiсть та iсторичну традицiю. Додатки Урок народознавства на тему: Мета . Ознайомити дiтей iз значенням холодної джерелицi в людському життi, переказами, легендами, вiр­шами, пiснями, прислiв'ями, приказками, якi стосують­ся народного джерела. Вчити розумiти ук­раїнське слово. Виховувати любов i пошану до давнiх традицiй нашого народу, краси гармонiї навколиш­нього свiту. Обладнання Хiд уроку I. Органiзацiйний. Вчитель. Дiти, сьогоднi на уроцi ми перегорнемо сторiнки великої книги — книги «Народної мудростi». Здiйснимо екскурс у країну «Семи криниць». А допоможе нам у цьому маленька моя помiчниця — голуба Краплинка джерельної полицi. Крапелька, яка буде нашим екскур­соводом, товаришем, порадником i помiчником. II. Повiдомлення теми i мети уроку. А он же, бачиш: в каменi криниця, Мале вiдерце в дзьобi журавля. Гори цiєї дивна таємниця — Оця пробита в каменi криниця, Коли рятунку ждать незвiдкшя! (Л. Костенко) Нехай наша розповiдь поведе нас на перехрестя дорiг до матiнки-криницi, до холодної джерелицi. Заглянемо в легенди i перекази наших дiдусiв, прадiдусiв. Прочитаємо рядки поетiв, заспiваємо пiснi. Ознайомимося з прислiв'ями i приказками. кринички-журавля iз села в се­ло, вiд дiда до прадiда. Розпочнемо. Б'є маленьке джерельце. А навколо нього вiдбуваються ди­ва. Чудодiйна сила джерелицi скрiзь: на листочках рослин, у чашечках квiтiв, кiнчиках травинки, озерцях калюж, де п'ють воду комахи, тварини, звiрi, де купається ясне Со­нечко, а вночi пробiгає Мiсяць. Скрiзь, де вода — там життя. Вiдправимось на перехрестя чотирьох дорiг. І що це за чудодiйство? Тут теж джерельце святої криницi. Майже в кожному селi, на перехрестi дорiг або про­сто в полi цебенять живi джерела i незвiдь-ким їх невгамовну течiю прихорошено турботливими рука­ми. Над криничками, коло­дязями людськi руки зводили всiлякої форми дашки, то­му вода завжди зали­шається чистою. З особли­вим смаком оздоблювали зовнiшнє цямрини. Кожне обiйстя, немов маленькi диво-музейчики, стоять криницi з вежами, поверх яких прикрiплено флюгер або вироблено зображення голуба. На фонтанчиках рiзноманiтнi силуети тва­рин, квiтiв, краї оздоблено контурною рiзьбою або художнiми розмальовками. А яка ж криниця без зеленi? Традицiйно, обабiч криниць висаджують калину. Це дерево не тiльки прикрашає мiсце, але й оберiгає воду вiд спеки. З ранньої весни духмянiють тут квiти, гудуть бджоли, вить­охкують солов'ї, а восени на рябчастих гiлках багровiють пучки соковитих ягiд. У дбайливого господаря ще й клумба з квiтами сусiдитиме чи проляже з природного каменю пiшник, стоятиме чепурненька лавка, вiдерце, полив'яний кухоль. І ось настав час перепочити. Матiнка-криниця з лiсового соснового бору приготувала гостинець — глек iз холодною джерелицею iз трьох її джерел. Це справжня вода-лiкар. Напийтеся, любi, наберiться сили, здоров'я, а я вам в цей час розповiм переказ старiйшин нашого села. Переказ. Але хвороба трималася. Вночi, серед темряви, вiйнула в материнське серце прохолода, яка принесла слова порятунку. «Встань, небого, до схiд сонця, сходи до трьох джерел-криниць вашого села. Тричi iз кож­ної криницi зачерпни долонею води i нi з ким не розмовляю чи, нiкого небачачи, повернися назад. Напої своє дитинча, почитай молитву. Недуг — як рукою знiме». Тому я вас i пригостила цiлющою джерелицею. Будьте здо­ровi i щасливi. Пам'ятайте про чудодiйну силу святої води. III. Робота з прислiв'ями, приказками. Вчитель — Яка криниця, такий i господар. — Який порiг, така й господиня. — Скiльки криниць на землi, стiльки зiрок на небо­зводi. — Не їж над колодязем, бо жаби заведуться. — Заглядати в колодязь — затягне водяна баба. — Чепуритися над водою — обсяде на щоках вiспа. — Перейде жiнка з повними вiдрами води — на щастя. IV. Знайомство зi способами вiдшукування джерел. Вчитель Перший спосiб. Ввечерi, у тих мiсцях де хотiли викопати криницю, роз­кладали курячi яйця, накривали бляшаними вiдрами, а поруч клали лопуховi листя. Вранцi, на одному яйцi, ли­стку лопуха з'являлися краплинки, на другому — текла патьоками, а на третiм — зовсiм сухе. Де великi патьоки води були, треба було i копати, там є сильне джерело. Існують ще й iншi способи, але про них ви дiзнаєтесь самi, iншим разом. Пiснi, вiршi. Криницi. З яким пошанiвком оспiвано їх у пiснях, опо­етизовано у вiршах. А чи знаєте ви, дорогi друзi, вiршi, пiснi? А он же, бачиш в каменi криниця, Мале вiдерце в дзьобi журавля Гори цiєї дивна таємниця — Оце пробита в каменi криниця: Коли рятунку ждать незвiдкiля! «Криниця в балцi, журавель при нiй». Максим Рильський Тече вода з-пiд явора Яром на долину, Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодiє, А кругом їх верболози Й лози зеленiють. Тече вода iз-за гаю Та попiд горою. Хлюпочуться качаточки Помiж осокою. А качечка випливає З качуром за ними. Ловить ряску, розмовляє Тече вода край городи. Прийшло дiвча воду брати, Брало, заспiвало. Вийшли з хати батько й мати Порадились, кого б то їм Своїм зятем взяти. Тарас Шевченко Принеси водицi з криницi, Замiсим коровай сестрицi. Як ми коровай мiсили, І семи криниць воду носили... V. Робота з легендою. . Настав час за торити словами легенди. То ж слухайте її. Розповiдь Крапельки. З далекого вирiю повернулися на свою батькiвщину жу­равлi. Облюбувавши собi мiсце, вiдпочивши пiсля довгого пе­рельоту, прийнялись будувати житло — пiр'я до пiр'я, тра­винку до травинки, гiлочку до гiлочки. Скiльки любовi, теп­ла, душi вони вклали в свою домiвку. Аж ось довгожданний ранок — поселення. Малоде подружжя — господарi цього гнiздечка. А потiм були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з'явилось безтурботне птаство — м'якенькi без­помiчнi журавлики — продовжувачi роду журавлиного. Пролетiло лiто. Застукали важкi холоднi краплини дощу. Зажурилось лiтнє сонечко Осiнь. Час настав i до вирiю. Пора в дорогу далеку. Але бiда прийшла неждано-негадано. При останньому прощаннi журавлiв з полями i луками загинула журавлиха. Із жалiбним прощальним криком впала во­на на узлiссi. Журавель знепритомнiв. Тяжке горе обруши­лось на нього. Не змiг вiн його пережити, перенести, не змiг полетiти разом iз молодої зграєю у теплi краї. Став дерев'яним пам'ятником на могилi своєї журавлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милiй, черпає вiн цеберком воду з лiсової криницi, вмиваючись холодною джерелицею. Так журавель назавжди залишився зi своєю журавлихою. VI. Пiдсумок. . Завершується наша розповiдь сторiнками книги «Народна мудрiсть». А з нею вичерпались i мої сестрицi-краплинки, якi полинули з маленького джерела в могутню рiку — голубе море. Вчитель С. В. Сергiйко, вчитель Сумська обл. СВЯТО УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ Мета . Розкрити учням значення поняття «фоль­клор». Продовжити формувати у них уявлення про ус­ну народну творчiсть, її жанри та особливостi. Збага­чувати знання учнiв про народну творчiсть українцiв. Обладнання : афiша-запрошення, декора­тивнi квiти для оздоблення, рушники, колиска, двi намальованi ялинки iз прорiзами, моделi ялинкових прикрас (у журi), торбинки з дарунками, конверти iз завданнями для команд, сито iз випеченими «жайво­ронками»... Хiд свята. Сцена актової зали школи святково прикрашена. Починає звучати грамзапис пiснi «Тихо над рiчкою» у виконаннi українського народного хору їм. Г. Верьовки. Пiд час звучання музики учитель читає вiрш «Про Україну пам'ятай»: Є Батькiвщина лиш одна. Це наша славна Україна Про горду славу козакiв. Не забувай, що ти дитина Землi, що зветься Україна. . Наша сьогоднiшня зустрiч має назву «Свято українського фольклору» i вона дещо незви­чайна Це не тiльки свято, а й конкурс серед команд третьокласникiв. Вони складають перший у життi iспит з курсу «Українознавство». А оцiнюватиме знання учнiв журi (учитель називає його членiв — учителiв, батькiв). Із словами привiтання до вас, шановнi гостi, звер­таються учасники конкурсу: команди «Гетьман» та «Запорожцi», ватажки (прiзвище та iм'я учнiв ). Учнi. Дiтвора ми українська, хлопцi i дiвчата, хоч слабкi у нас ще руки, та душа завзята. Бо козацькою ми роду, славних предкiв дiти. І у школi всi вчимося рiдний край любити. І для Краю працювати, i для Краю жити, i за рiдний Край в погребi Вчитель . Отже, свято розпочалося, i я озна­йомлю присутнiх з умовами оцiнювання роботи ко­манд. За правильнi вiдповiдi кожна команда буде отримувати ялинковi iграшки, якими прикрашатимуть свої ялинки. За кiлькiстю iграшок на ялинцi ми виз­начимо команду-переможця. Кожна дитина знає українського письменника Богдана Чалого І його твори про пригоди Барвiнка та Ромашки. Сьогоднi вони присутнi на нашому святi. Зустрiчайте їх, друзi! Барвiнок . Вiтаємо вас, шановнi малi козачата! І дякуємо вiд душi за запрошення на свято. Ромашка . Бажаємо вам щиро в конкурсi удачi І цiкаво, чи в навчаннi Ви не є ледачi? . Чи ви знаєте обряди що колись передавались вiд роду й до роду? Ромашка . Чи цiнуєте надбання, що народ наш має? У фольклорному змаганнi успiхiв бажаєм. Вчитель . Барвiнок i Ромашка допомагатимуть менi проводити конкурс. Часто у життi ми зустрiчаємо слово «фольклор». Буквальний переклад цього слова — «народна мудрiсть». Один iз його жанрiв — колядки i щедрiвки. Колядували 7 сiчня на Рiздво переважно парубки. Вони збиралися гуртами, вибирали ватажка, «козу», «пастуха» з пугою та iнших персонажiв. Ватаг постiй­но носив головний атрибут — зiрку. Заходячи на под­вiр'я, колядники просили дозволу i, коли господар по­годжувався, починали забавну виставу з пiсень-колядок i жартiвливих сценок. У текстах коля­док оспiвувались господар, господиня та їхнi дiти. Зи­чили їм щастя i здоров'я. Колядникiв господарi щед­ро обдаровували. Отриманi продукти i грошi молодь вiддавала на молодiжнi розваги — «вечорницi», якi справлялись 8 сiчня. Зустрiчайте, друзi, колядникiв, якi покажуть звичай таким, яким вiн був у давнину. Звучить грамзапис пiснi «Добрий вечiр» у вико­наннi українського народного хору iм. Г. Верьовки. Заходить гурт колядникiв, попереду ватаг iз зiркою, за ним «коза», «пастух», «маланка» та iншi учасники вертепу. Еони вклоняються глядачам, учням, на сценi, звертаються до вчителя. Ватага . Пане господарю! Дозвольте поколяду­вати, щастя, здоров'я побажати вашiй оселi. Вчитель Гурт виконує колядку «Коляд, коляд, колядниця». Розiгрується дiйство учасниками. Ватага . Бажаємо цiй хатi, Обдаруй нас, не скупися, щоб твiй ячмiнь уродився, щоб нажали сто кiп жита, щоб сiм'я була вся сита. щоб пшениця родилася. Вчитель . Дякуємо за побажання. Щоб ви на­колядували багато гостинцiв, а господарi хай обдаро­вують вас дуже щедро. Учитель дає колядникам торбинку з дарунками, перший гурт виходить iз зали. . Щедрування — давнiй звичай ново­рiчних обрядiв, пiд час яких групи щедрувальникiв (переважно дiвчата) пiснями-щедрiвками славили господарiв, бажали їм здоров'я й достатку, за що от­римували винагороду. Щедрування супроводжувалось магiчними дiями, музикою, танцями, обрядовими iграми з масками. Щедрiвки спiвали окремо господа­рю, господинi, хлопцю, дiвчинi, усiй родинi. Вчитель . А чи знають нашi конкурсанти ко­лядки та щедрiвки? Для них завдання у конвертах. Барвiнок i Ромашка вручають командам конвер­ти з завданням «Виконати колядку», «Виконати щедрiвку». Учнi виконують завдання. Просимо членiв журi оцiнити майстернiсть кож­ної команди. Журi оголошує результати конкурсу, видає ко­мандам ялинковi прикраси, якi Барвiнок i Ромашка прилаштовують на ялинках кожної команди. Вчитель урочисто i радiсно. Весну, за уявленням наших предкiв, приносили на крилах птахи. Тому в березнi випiкалося обрядове печиво у формi пташок, дiти, спiваючи, носили їх селом, закликаючи весну. Мати дiти-боженята, йдiть до мене гурточком, виберiть жайворята. Жайворонки берiте, на високу гору йдiте. Пiсеньок гарних спiвайте, весну-красну величайте. дощика дрiбненького, сонечка ясненького. Дiти пiдносять вгору «жайворонкiв» i промовля­ють: Пташок викликаю з теплого краю: — Летiть, соловейки, на нашу земельку, пасти корiвоньки! Звучить грамзапис веснянки «Ой прийшла весна», дiвчата виконують танок. По закiнченнi танцю по­чинає звучати грамзапис веснянки «Не стiй, вербо, над водою», i дiвчата виходять. Вчитель . Ми подивились обряд зустрiчi весни, почули веснянки. А що знають третьокласники про веснянi обряди? Вiдповiдi команд, оцiнки журi. Починає звучати грамзапис колискової «Ой хо­дить сон». Вчитель як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», — писав Т. Шевченко. Зв'язок, що з дня народження iснує мiж матiр'ю i дитиною, вiдображується у зворушливо щирих колисанках. Всю любов, нiжнiсть, бажання бачити своє дитя щасли­вим, розумним, здоровим матiр вкладає в невибагливi рядки i простеньку мелодiю, у ритм гойдання колис­ки. Монотонний тихенький наспiв i пестливi лагiднi слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'я­кенькими лапками пiдступає до намальованої коли­сочки пухнастий, муркотливий котик (учитель спiває): Котику сiренький, котику бiленький, котку волохатий, не ходи по хатi, не ходи по хатi, не буди дитяти. Дитя буде спати, котик воркотати. на дитину — дрiмота. А-а-а-а! Або голуби приносять на крилечках сон-дрiмоту: прилинули гулi, сiли на колисцi Стали думать i гадать, чим дитинку забавлять... ... «Колискова пiсня, колискова — то найперша материна мова». Шановнi гостi! Звертаємося до вас з проханням, щоб ви заспiвали колисковi пiснi, якими заколисува­ли своїх маленьких дiток. Вчитель . Дякуємо вам за спiв колискових пiсень. А тепер я запрошую дiвчат 3 класу виконати колисковi. Журi оцiнює роботу конкурсантiв. . Сьогоднi ми не можемо не згадати жанр українського фольклору — народну пiсню. Наш народ завжди спiвав: коли йому було весело i коли було сумно, пiд час працi та вiдпочинку... зала виконує українську народну пiсню «Роз­прягайте, хлопцi, конi» або iншу улюблену пiсню. Вчитель . Українськi народнi пiснi для вас ви­конують команди-конкурсанти. («Танцювала риба з раком» i «Пiшли дiти в поле» пiд музичний супровiд учителя). Вчитель . Журi пiдбило пiдсумки виконання пiсень, а ми далi подорожуємо Країною українсько­го фольклору. «Як дитина бiгає i грається, так їй здоров'я ус­мiхається», — говорить народна мудрiсть. Хто з нас не любить гру? В нiй передається характер народу. Цiннiсть дитячої народної гри не лише у фiзичному загартуваннi дiтей. У нiй виховується дружба, колек­тивiзм, взаємодопомога. Завдяки грi розвивається мислення, мовлення дитини, швидкiсть реакцiї. Зма­лечку треба бути добрим, чесним, смiливим. Саме на­родна гра допоможе стати таким. Вчитель . Хочеться сказати про особливий вид українського фольклору — загадки. Це стислi твори, в основi яких — запитання. Проведемо з третьокласниками конкурс «Нумо, вiдгадай!» Загадки загадують Барвiнок i Ромашка. Малий Малишко закинув бочку на вишку. (Мак). Червоний Макар полем скакав, та в борщ попав. (Буряк). Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно. (Сонях). Влiтку одягається, а взимку одежi цурається. (Дерево)... . Пiдбиваємо пiдсумки цього конкур­су. (Оцiнювання журi ). Для вас, конкурсанти, ще одне завдання. Але во­но важче, нiж попереднє. Барвiнок i Ромашка вам роздадуть картки iз зображенням предметiв, а ви маєте або згадати загадку про цi предмети, або при­думати свою. Барвiнок i Ромашка роздають картки iз зобра­женням цибулi, капусти, кiшки, лисицi. Доки учасники конкурсу працюють, пропоную загадки для гостей. (Учитель загадує загадки гостям свята ). Вчитель . Слово — командам. Якi загадки до ма­люнкiв ви пригадали? (Журi оцiнює роботу команд ). Вчитель що пiдвищує культуру мовлення. Ватажкам команд пропонується по 3 рази вимо­вити скоромовки: Ковпак на ковпаку, пiд ковпаком ковпак. Росте липа бiля Пилипа Розкажу вам про покупки, про покупки, про покупочки мої. Стоїть пiп на копi, копа пiд попом, пiп пiд ковпаком. Вчитель . Журi виставляє оцiнки за останнiй конкурс. А Барвiнок i Ромашка пiдраховують для кож­ної команди загальну кiлькiсть ялинкових прикрас. Оголошується команда-переможець. Швидко плине час. Завершується i наша зустрiч. Ми розглянули лише деякi жанри українського фоль­клору. Культура нашого народу дуже багатогранна, вона не може не викликати захоплення. До нових зустрiчей! Хай вам щастить! Звучить запис пiснi «У нас є все». СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Василенко В. Ф., Задонський Д. В. Мiщенко Л.І., Погрiбний А. Г. Калинова сопiлка. – К.: Веселка, 1998. – 509 с. 2. Василенко В. Ф., Задонський Д. В. Закувала зозуленька. – К., Веселка, 1998. – 430 с. 3. Волкова Н. П. Педагогiка. – К. Академiя, 2001. – 575 с. 5. Дейч О. Фольклор у вихованнi культури поведiнки молодших школярiв// Початкова школа. – 2000. - №2. – с. 46-48. 6. Кузьмiнський А.І. Омеляненко В. Л. Педагогiка. – К. Знання – Прес, 2003. – 700 с. 8. Лемкiвський М. В., Микитюк О. М. Історiя педагогiки. – Харкiв. ОВС, 2002. – 240 с. 9. Мангова І. Г. Органiзацiя фольклорно-пошукової роботи//Початкова школа. – 1996. _ №6, - с. 24-27. 11. Отич О. Українська народно-пiсенна творчiсть// Початкова школа. – 2000. № 5 – с. 44-45. 12. Рiцула М. М. Педагогiка. – К. Академвидав. 2003. – 527 с. 13. Савченко М.Є. Сторiнки iсторiї української лiтератури i фольклористики. – К. Наукова думка, 1990. – 300 с. 14. Сухомлинський В. О. Вибр. тв. у 5 т. – К., 1997. 0 Т. 3. – с. 189. 15. Фiларет Калесса. Українська усна словеснiсть. – Едмонтон. Канадський Інституту Українських Студiй, 1983. – 632 с. 16. Чужа Н. Душi народної криниця// Початкова школа. – 1999. - № 11 – с. 16-18.