Етапи процесу виховання Управлiння процесом виховання
Етапи процесу виховання. Управлiння процесом виховання
Педагог має уявити процес виховання як послiдовнiсть етапiв, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачивши її змiст i методику проведення на кожному етапi.
Органiзацiя процесу виховання особистостi учня або колективу класу здiйснюється в певний послiдовностi.
Перший етап. Визначають сукупнiсть рис i властивостей особистостi, якi слiд сформувати у вихованця, тобто формують iдеал. Коли йдеться про виховання класу, то мають на увазi формування такого колективу, який би за своїми якостями вiдповiдав еталону, виробленому на основi мети виховання, поставленої суспiльством перед шкалою.
Другий етап. Вивчають iндивiдуальнi особливостi вихованця (або колективу), його позитивнi риси, недолiки в характерi й поведiнцi, визначають, якi риси не сформовано, а якi перебувають у стадiї зародження. Знання особистостi вихованця (колективу), порiвняння її з намiченим iдеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Виходячи з цих даних, можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав цей взiрець для наслiдування i докладав зусиль для досягнення поставленої мети.
Третiй етап. Реалiзовується програма виховання, тобто запланованi виховнi заходи, що передбачає залучення вихованцiв до рiзних видiв дiяльностi, участь в яких сприяє формуванню в них досвiду поведiнки вiдповiдно до iдеалу.
На всiх етапах процесу виховання здiйснюють педагогiчне керiвництво, управлiння цим процесом.
Управлiння процесом виховання — дiяльнiсть педагогiв, що забезпечує планомiрний i цiлеспрямований виховний вплив на вихованцiв.
потрiбнi форми, методи i прийоми виховної роботи, якi б iмпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цiлеспрямованим i систематичним. Суть управлiння виховним процесом — виявлення виховних можливостей сiм'ї, громадських органiзацiй, культурно-освiтнiх установ, засобiв масової iнформацiї для ефективнiшого використання їх впливу на школярiв. У процесi управлiння вихованням важливо органiзовувати i спрямовувати колективне та iндивiдуальне життя й дiяльнiсть учнiв, створювати умови для збагачення їх власного досвiду. Тому першорядне значення має встановлення гармонiйних стосункiв мiж вихованцями i вихователями на демократичних i гуманiстичних засадах. Авторитарний стиль педагогiв призводить до формування безiнiцiативного виконавця чужої волi, невпевненої у власних силах людини. Інша крайнiсть — вiдсутнiсть вимогливостi та контролю за поведiнкою дiтей, що сприяє формуванню безвiдповiдальностi, недисциплiнованостi та iнших негативних рис у вихованцiв.
Важливим в управлiннi процесом виховання є формування гуманних взаємин мiж учнями. Треба не лише навчити дiтей бути доброзичливими й гуманними до однокласникiв, а й формувати органiзаторськi навички, виховувати вимогливiсть до товаришiв, непримиреннiсть до порушень дисциплiни i порядку в школi та за її межами.
Управлiння виховним процесом слiд спрямовувати на розвиток самостiйностi, iнiцiативностi школярiв. Це можливо за умови, що педагоги нацiлюють учнiв на самостiйний пошук цiкавих видiв дiяльностi, самостiйне забезпечення необхiдних для їх здiйснення умов. Тому завдання педагогiчного колективу — допомогти школярам самостiйно органiзувати дiяльнiсть у школi та за її межами. Виховання самостiйностi, iнiцiативностi школярiв не повинно применшувати керiвної ролi педагога. Вiн має залишатися мудрим старшим другом i наставником дiтей, але на умовах спiвпрацi з ними.
Управлiння процесом виховання потребує постiйного вивчення результатiв виховної роботи, рiвня вихованостi учнiв i колективу, виховних можливостей педагогiчного колективу та батькiвської громадськостi й коригування змiсту i методики виховного процесу з метою їх удосконалення.
За концепцiєю нацiонального виховання психолого-педагогiчний аспект готовностi педагога до виховної дiяльностi поєднує в собi:
— високий рiвень нацiональної самосвiдомостi, знання нацiональної психологiї та характеру народу, його культурно-iсторичних традицiй, морально-етичної спадщини, iсторiї та сучасного буття;
— втiлення типових якостей рiдного народу, його духовного, культурного i морального багатства; бездоганне володiння українською мовою;
— високий рiвень професiйної пiдготовки, широкий свiтогляд i наукову ерудицiю, духовне багатство та емоцiйну культуру вчителя, прагнення до постiйного самовдосконалення;
— любов до дiтей i високу педагогiчну культуру в тiсному поєднаннi з наполегливiстю, витримкою, педагогiчним тактом;
— досконале володiння дидактичними, органiзаторськими, комунiкативними, перцептивними, сугестивними, науково-пiзнавальними здiбностями;
— розвиток власної спостережливостi, педагогiчної уяви, оптимiзму, здатнiсть вiдчувати та позитивно впливати на емоцiйний стан учнiв;
Ведучи мову про вимоги до сучасного вчителя, варто навести актуальнi й нинi думки О. Довженка з його «Щоденника» вiд 28 червня 1942 року:
«Треба категорично перебудувати становище i роль учителя у суспiльствi i в школi (...) Прибитий, неiнтелiгентний учитель — це величезне зло нашого народу. Безправний, нешанований, брудний, малоосвiчений учитель i такий же малорозумний Наркомос з усiм його авгiєвим апаратом не може забезпечити державi гарну молодь (...). Народний учитель, учитель народу — серце i сумлiння села, зразок i предмет наслiдування (для) дитини, достойний, чистий, авторитетний, ушанований батьками, — нема, нема у нас народного учителя. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, i потонула молодь у неуцтвi, у безхарактерностi, слабкодухостi, безвiдповiдальностi i нехлюйствi»1.
Виховання i самовиховання — двi сторони процесу формування особистостi.
Самовиховання успiшно здiйснюється за певних умов. Передусiм воно потребує вiд людини знання самої себе, вмiння оцiнювати власнi позитивнi й негативнi риси. Щоб збагатити учнiв вiдповiдними знаннями i вмiннями, проводять цикл бесiд про психiчну дiяльнiсть людини, свiдомiсть, волю, почуття, характер, мотиви поведiнки, iнтереси, здiбностi, потреби, темперамент, а також розкривають сутнiсть самовиховання, методи i прийоми роботи над собою. Матерiал для таких бесiд можна знайти в книгах «Зани-мательная психология» К. Платонова, «Загадки человече-ского «я» Ф. Михайлова, «В мире мысли й чувства» Ф. Гоно-болiна.
Важливий аспект самовиховання — логiчне мислення, вмiння проаналiзувати кожен свiй вчинок, що сприяє виробленню вимогливостi до себе як постiйної риси характеру, без якої неможливо досягти успiху в цiй справi. Тому педагоги в iндивiдуальних бесiдах i на зборах детально аналiзують порушення правил поведiнки, їх причини, привчають учнiв до самоаналiзу.
органiзованiсть, вiдповiдальнiсть. Долаючи труднощi, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кiнця i таким чином переконуються, що навiть невеликi успiхи роблять їх сильнiшими.
Пiдвищує ефективнiсть процесу самовиховання iдеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужi переважно тi, хто не має життєвої мети, iдеалу. Тому важливо знати iдеали учнiв, допомогти сформувати iдеали тим, хто їх не має.
самовиховання вiдбувається, як правило, успiшно.
Перший етап. Педагоги передусiм виявляють ставлення учнiв до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цiлей ти прагнеш досягти самовихованням? Якi прийоми використовуєш у роботi над собою? У чому вiдчуваєш труднощi в цiй роботi i як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш вiд дорослих у процесi самовиховання?
На цьому етапi в учнiв формують спонукальнi мотиви, свiдоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвiдомив, що його доля залежить не лише вiд виховної роботи школи, а й вiд самостiйної роботи над собою. Вiн також повинен збагнути, що самовиховання — i його особиста справа, i справа суспiльства.
Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапi повинен допомогти сформувати iдеал, до якого слiд прагнути, виробити в учня стiйке бажання наслiдувати його. З'ясувавши вiдмiннiсть мiж собою i своїм iдеалом, вихованець бачить, якi риси вiн має виробити для його досягнення, яких недолiкiв слiд позбутися. У процесi самовиховання учень порiвнює себе з iдеалом. Оскiльки вiн сам постiйно змiнюється на краще, iдеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапi варто обговорити з учнями окремi фрагменти iндивiдуальних програм самоосвiти та самовиховання видатних осiб.
громадських доручень, участi в роботi гурткiв тощо. Педагог допомагає учневi контролювати результати втiлених рiшень. Згодом зовнiшнiй контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостiйнiсть та iнiцiатива самого вихованця.
Для здiйснення виховної роботи вiдповiдно до розглянутих етапiв самовиховання класний керiвник повинен чiтко її планувати.
У процесi органiзацiї самовиховання учнiв навчають спецiальним прийомам роботи над собою.
Прийом самопереконання. Його суть полягає в тому, що учневi пропонують у певнiй конкретнiй ситуацiї знайти аргументи i за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно вiн вчинив, або в конфлiктнiй ситуацiї переключити думки на iншi теми i справи, якi б вiдвернули його вiд конфлiкту, заспокоїли.
Прийом самонавiювання. Його пропонують використовувати у випадках, коли необхiдно подолати в собi страх перед труднощами, невпевненiсть у власних силах, нерiшучiсть. Самонавiювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальнiсть, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собi запальнiсть. Я повинен i можу її позбутися».
Прийом самопiдбадьорювання. Вiн ефективний, коли учень губиться в складних ситуацiях, зневiрюється у власних силах та можливостях.
Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, коли учень, долаючи певнi труднощi, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхiдно подолати негативнi риси особистостi.
Прийом самопримусу. Допомагає у боротьбi з внутрiшньою неорганiзованiстю, небажанням вчитися чи працювати, з лiнощами.
Прийом самоаналiзу. Йому належить вирiшальна роль у самовихованнi. Вiн передбачає умiння аналiзувати свої вчинки, давати їм певну оцiнку.
Практичнi прийоми. До них, зокрема, належить прийом «крок уперед» — щоденне планування дiяльностi на наступний день. Доповнює його прийом «оцiнювання прожитого дня» — аналiз учнем своїх дiй, вчинкiв та недолiкiв.
Прийом «правила моєї поведiнки». Полягає у дотриманнi складених для учня правил поведiнки. Привчає до виконання своїх обов'язкiв.
Прийом самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на мiсяць, семестр або рiк, залежно вiд того, якi риси особистостi вiн прагне сформувати чи подолати i в який термiн.
Прийом «упiзнай себе». Має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневi, не називаючи його прiзвища, той впiзнає себе, а товаришi доповнюють цю характеристику.
матерiал для роботи з ними.
«Самовиховання потребує, — писав В. Сухомлинський, — дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гiдностi, поваги до самого себе, бажання стати сьогоднi кращим, нiж був учора. Самовиховання можливе тiльки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобiв впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докiрливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубостi й реагує тiльки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає вiру людини в людину, звертання до честi й гiдностi людини. Педагогiчне керiвництво самовихованням — це насамперед вiдносини мiж педагогом i вихованцем, пройнятi глибокою взаємною вiрою в добрi намiри»1.
| 
