Виховання пiдлiткiв i юнакiв
Реферат на тему:
Виховання, з точки зору психологiї, можна вважати формою психiчного розвитку людини. В межах цiєї форми розвитку здiйснюються процеси привласнення, вiдтворювання людиною суспiльно та iсторично заданих здiбностей. Виховання органiзовує, спрямовує психiчний розвиток людини.
Виховна дiяльнiсть за своєю суттю має скеровувати, спрямовувати, органiзовувати iндивiдуальне становлення людської особистостi, формувати її риси та якостi згiдно з вимогами суспiльства.
Виховання – цiлеспрямований свiдомий процес формування гармонiйної особистостi, що включає формування гуманностi, працелюбства, чесностi, правдивостi, дисциплiнованостi, почуття вiдповiдальностi, власної гiдностi, виховання патрiотизму, любовi до Батькiвщини. Процес виховання вiдображує становлення кожної людини.
Усебiчний розвиток особистостi передбачає формування загальнолюдських норм життєдiяльностi, а також добра, краси, iстини, свободи й совiстi, поваги й любовi. За цими показниками, тобто з позицiй загальнолюдської моралi в повсякденному життi й оцiнюється вихованiсть суб’єкта.
Свiтогляд людини формується в процесi виховання та практичної дiяльностi. Змiст виховання спрямовано саме на оволодiння загальнолюдськими нормами життєдiяльностi.
Система моральних цiнностей в українцiв сформувалася здавна. Вона вибудувалась з урахуванням таких рис нацiональної ментальностi як кордоцентризм, природний демократизм, схильнiсть до iнтроверсiї. На їх основi впродовж вiкiв у нашого народу культивувалися гуманiзм i любов до рiдної землi, патрiотизм i громадянський обов’язок , волелюбнiсть i самовiдданiсть у боротьбi за незалежнiсть. Високе людське сумлiння, шанобливе ставлення до батькiв. Пошук шляхiв до цiлiсного, гармонiйного свiту та людського буття не може не зачiпати проблем освiти й виховання. Сьогоднi не тiльки педагогiчнi, а й глобальнi проблеми (демографiчнi, економiчнi кризи, криза урбанiзацiї, екологiчнi катастрофи, загострення мiжнацiональних суперечностей i конфлiктiв, криза культури та моралi тощо) зумовлюють вiдродження гуманiстичних iдей у суспiльствi. Теперiшня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у фiлософiї та теорiї освiти. Нове свiтосприйняття та свiтовiдчуття спричиняють змiну в освiтнiх поглядах на розвиток i формування особистостi дитини, визначають можливостi, завдання, мету й засоби освiти. Побудова нової освiтньої моделi передбачає теоретичне переосмислення та практичну орiєнтацiю на новий iдеал.
коли людину було проголошено цiннiстю, освiту розглядають як спосiб сприйняття нею культурних норм та включення їх у дальший її розвиток. Освiта стала засобом створення власного образу особистостi людини, її неповторної iндивiдуальностi, духовностi та творчого начала.
навантаження. Йдеться про кризу свiтогляду, змiну прiоритетiв i переоцiнку цiнностей. Нова соцiально-полiтична ситуацiя, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної дiяльностi педагогiв, провiдних теоретико-методологiчних принципiв та критерiїв ефективностi змiсту, форм i методiв виховання, а з другого – призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.
Панування культу придбання та накопичення, духу нерiвностi i змагальностi, вiдсутнiсть комфортностi i захищеностi прирiкає бiльшiсть дiтей України на постiйний страх, нервовiсть, депресiї викликає навiть психiчнi захворювання.
Сформувати пристойнi цiннiснi орiєнтацiї в сучасних умовах досить важко. Сучасна українська система виховання вимагає вiд школи звiльнитися вiд авторитарних методiв виховної роботи. Але ця iдея сприймається педагогами неоднозначно.
цiнностi. Олюднення стосункiв мiж людьми становлять “золотий фонд” гуманiзму. Вони по-справжньому вiдображають загальну еволюцiю соцiального життя особистостi.
В сферу людських стосункiв входить i сума знань, i почуттiв, осмислених i вiдчутих, сприйнятих розумом i серцем.
Гуманнi стосунки мiж людьми фiксують найвищу моральну зрiлiсть особистостей, визначний рубiж їх розвитку. Тому, яким би не був далеким iдеал гуманної особистостi – мета її виховання об’єктивно актуальна i закономiрна.
Найважливiшою особливiстю формування гуманних стосункiв є те, що їх не можна нав’язати, вони не виникають за безумовної слухняностi та пiдкорення зовнiшньо заданим вимогам. Для їх виховання потрiбен не зовнiшнiй, а глибинний процес концептуального переосмислення провiдних задумiв, конструктивних принципiв системи дiй, засобiв реформування всiєї шкiльної освiти.
розiбратися, що потрiбно вiдкинути, а що зберегти у великiй теоретичнiй спадщинi i педагогiчному досвiдi виховання людяностi.
Школi потрiбен iнструментований педагогiчний процес, побудований на тiсному зв’язку знань, почуттiв, поведiнки, прiоритетностi пiдходу до дитини, як суб’єкта виховання.
Характерною рисою такого педагогiчного процесу є вiдсутнiсть будь-якого тиску на дитину i селекцiї, стресових ситуацiй, нiяких конфлiктiв мiж учителями i учнями. Замiсть одноманiтностi i обов’язковостi має бути свобода вибору, демократичний стиль i норми людських стосункiв.
Постала нагальна проблема ефективнiше використовувати в гуманному вихованнi духовнi надбання народу. На жаль, бракує наукових та методичних розробок означеної проблеми, що гальмує їх впровадження у практику школи.
Забезпечення досягнення виховної мети – формування гуманних вiдносин учнiв-пiдлiткiв – вимагає посилення в навчальних закладах стимулюючих гуманних функцiй виховного процесу.
Сучасна педагогiчна наука наголошує на тому, що у керуваннi виховним процесом слiд виходити iз глибокої сутностi гуманiзму i природи самого виховання, його потреб i iнтересiв як суб’єкта виховної дiяльностi.
Натомiсть пiд керуванням розумiється органiзацiя рiзнобiчної пiзнавально творчої дiяльностi учнiв, встановлення духовної близькостi, стосункiв взаємної поваги й довiр’я мiж вихователем i вихованцем. Останнє спрямоване на створення умов для творчого самовиявлення особистостi, зростання її самосвiдомостi.
Дiяльностi педагога притаманнi i загальнi закономiрностi, виявлення яких дає можливiсть застосовувати певнi алгоритмiчнi приписи для розв’язання певного класу гуманних виховних задач i видiлити їх типи з тим, щоб можна було дiяти з наукових позицiй.
Сучасна освiта повинна стати тiєю галуззю соцiокультурної життєдiяльностi, де вiдбувається становлення духовно зрiлої, вiльної особистостi, спроможної вiдповiдати за долю цивiлiзацiї й культури, захищати загальнолюдськi цiнностi, творити цiлiсний гуманний свiт.
Коло людей, з якими iндивiд вступає в тi чи iншi взаємини, змiнюється протягом усього його життя. З одними стосунки бувають тривалими, постiйними, з iншими – короткочасними або й випадковими. Та всi вони так чи iнакше впливають на iндивiда, вносять певнi змiни в його реакцiї на оточуючих, на всю навколишню дiйснiсть, викликають також змiни в його сприйманнi себе самого, в його характерi.
Проте, вирiшальну роль у цьому вiдношеннi вiдiграють постiйнi взаємини, що виникають в процесi спiлкування спочатку в родинному колi, потiм – з ровесниками в дитячому садку, а згодом – з членами учнiвського колективу класу, школи.
вплив на дитину, не може проте зрiвнятись iз значенням для неї взаємин з людьми. Цi стосунки – найголовнiшi, визначальнi. Саме люди виховують у дитини те чи iнше ставлення до оточуючого свiту ( до природи, речей). Вiд дорослих вона вчиться любити рослини, тварини, вiдчувати красу пташиної пiснi, милуватися журавлиним ключем в осiнньому небi або ж бути байдужою до цього всього.
В процесi спiлкування i певних суспiльних вiдносин поступово збагачується досвiд людини, вiдбуваються змiни в її дiяльностi та поведiнцi.
Чим старшою стає дитина, тим бiльше у неї знань, досвiду, тим глибше сприймає i осмислює вона все, що вiдбувається навколо неї. Десь в перiод з 10-11 до 14-15 рокiв, який прийнято називати пiдлiтковим вiком, з’являються значнi й iстотнi змiни в обставинах життя та у внутрiшньому свiтi дитини. Не випадково цей перiод називають “перехiдним”, навiть “критичним”. У цей час iнтенсивно вiдбувається фiзичний , соцiальний i моральний розвиток дитини. Помiтними стають важливi зрушення в свiдомостi, почуттях i поведiнцi.
Життєвий досвiд пiдлiтка дає йому можливiсть значною мiрою самостiйно i бiльш критично пiдходити до аналiзу, узагальнення та оцiнки фактiв, якi вiн спостерiгає в життi, усвiдомлювати власну дiяльнiсть i поведiнку. Стосунки мiж людьми, норми їх поведiнки, поняття “справедливiсть”, “чеснiсть”, посiдають чи не найголовнiше мiсце в свiдомостi дитини-пiдлiтка.
i вихователь, i вихованець вiдiграють в ньому активну роль. Ця визначальна риса виховного процесу особливо виразно виступає при аналiзi впливу вчителя на формування гуманних вiдносин учнiв. Писхологiчнi витоки моральних цiнностей лежать у людських бажаннях, оскiльки вони є справжнiм змiстом нашого життя, особистим ставленням до всiх явищ свiту. Тому моральнi цiнностi завжди є фактом бажання, а їх виховання рiвнозначне їх переживанню, Кожна особисто вироблена цiннiсть поза переживанням узагалi неможлива.
Використана лiтература:
1. Психологiя / За ред. Трофiмова Ю. Л. – К., 2000.
2. Педагогiка / За ред. Фiцули М. М. – К., 2001.
| 
