Специфiка дидактичних закономiрностей полягає в тому, що вони вiдображають стiйкi залежностi мiж усiма елементами навчання — дiяльнiстю вчителя, дiяльнiстю учня та об'єктом засвоєння, тобто змiстом навчання. Закономiрностi навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежними вiд учителя, його дiяльностi.
Об'єктивнi закономiрностi процесу навчання
Виховний i розвиваючий характер навчання. У процесi навчання учнi засвоюють знання, на цiй основi у них формуються науковий свiтогляд, моральнi, трудовi, естетичнi та фiзичнi якостi, виробляється вiдповiдне ставлення до процесу навчання. Водночас здiйснюється i процес розвитку особистостi, її пiзнавальних сил — мислення, пам'ятi, уваги, уяви, мовлення та iн.
Ефективнiсть реалiзацiї закономiрностi виховного i розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає i враховує пiд час уроку переконання учнiв, їхнє ставлення до знань, глибину усвiдомленостi, свiтогляднi iдеї та риси характеру, якi формуються в результатi навчання. Першорядне завдання педагога — навчити школярiв мислити, виховувати в них прагнення до пiзнання нового, до самостiйного опанування знаннями. Така здатнiсть формується i розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостiйнiсть i активнiсть.
Зумовленiсть навчання суспiльними потребами, її сутнiсть у тому, що кожен етап розвитку людської цивiлiзацiї потребує певного рiвня вихованостi й освiченостi членiв суспiльства, що забезпечується їх навчанням. Становлення i розвиток Української держави потребують високоосвiчених, усебiчно розвинутих громадян, нацiональне свiдомих, з почуттям причетностi до державотворення. На вирiшення цього завдання повиннi спрямовуватися навчально-виховна дiяльнiсть школи, потенцiйнi виховнi можливостi всiх навчальних дисциплiн.
Ефективнiсть навчального процесу залежить вiд умов, у яких вiн протiкає, навчально-матерiальної бази (навчальнi кабiнети, майстернi, їх оснащення технiчними засобами навчання, приладами, iнструментами, комп'ютерною технiкою, дидактичними матерiалами тощо).
Процес навчання залежить вiд вiкових i реальних навчальних можливостей учнiв. Його змiст i методи визначають передусiм з огляду на вiковi особливостi дiтей. Реальнi навчальнi можливостi учнiв зумовленi рiвнем розвитку iнтелектуальної, емоцiйної та вольової сфер, знань i вмiнь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фiзичним станом i працездатнiстю. Свiдчення цього — у школi рiзнi дiти вчаться по-рiзному.
Ефективнiсть процесу навчання залежить вiд рiвня активностi учня. Суть цiєї закономiрностi полягає в тому, що результати навчання учня залежать вiд характеру навчально-пiзнавальної дiяльностi й рiвня розвитку його мотивацiйної сфери.
Навчання передбачає цiлеспрямовану взаємодiю вчителя, учня i виучуваного об'єкта. Навiть якщо учень опановує предмет самостiйно за пiдручником чи додатковою лiтературою, вчитель спрямовує його пiзнавальну дiяльнiсть i контролює її.
Навчальний процес ефективний лише за умови активностi учнiв. Що бiльша рiзноманiтнiсть дiяльностi учнiв на Уроцi, що бiльша iнтенсивнiсть їхньої працi, органiзованої педагогом, то результативнiший процес навчання.
Суб'єктивнi закономiрностi процесу навчання
Поняття можуть бути засвоєнi лише тодi, коли органiзовано пiзнавальну дiяльнiсть учнiв щодо спiввiдношення понять, вiдокремлення одних понять вiд iнших.
Навички сформуються лише за умови органiзацiї вiдтворення операцiй i дiй, покладених в їх основу.
Мiцнiшому засвоєнню змiсту навчального матерiалу сприяє систематичнiше органiзовано пряме й вiдстрочене повторення цього змiсту та його введення в систему вже засвоєного ранiше змiсту.
Опанування учнями складними способами дiяльностi залежить вiд успiшного оволодiння попереднiми простими видами дiяльностi, що входять до складного способу, i вiд готовностi учнiв визначати ситуацiю, в якiй цi дiї можуть бути використанi.
Використання вчителем варiативних завдань, що передбачають застосування засвоюваних знань в iстотних для учнiв ситуацiях, сприяє формуванню готовностi до перенесення засвоєних знань i пов'язаних з ними дiй у нову ситуацiю.
У навчальному процесi виявляються й такi закономiрностi: методи, форми i засоби навчання залежать вiд його змiсту i завдань; взаємозв'язок компонентiв процесу навчання забезпечує мiцнi, усвiдомленi й ефективнi результати навчання, розвитку та виховання.
Характеристика основних принципiв навчання
Принципи навчання (дидактичнi принципи) — основнi положення, що визначають змiст, органiзацiйнi форми та методи навчальної роботи школи.
навчальнiй ситуацiї.
Процес розвитку педагогiчної науки позначений рiзним обґрунтуванням системи дидактичних принципiв i трактування окремих з них. Першу спробу створення цiлiсної системи принципiв навчання здiйснив Я. -А. Ко-менський. Його система принципiв спирається на принцип природовiдповiдностi: у навчаннi та вихованнi слiд враховувати природнi, вiковi та психологiчнi особливостi дiтей. Оскiльки природа розвивається поступово, у навчаннi необхiдно дотримуватися принципу послiдовностi, поступовостi й систематичностi. Один з найважливiших його принципiв — наочнiсть: кожен учитель повинен домагатися, щоб учнi все сприймали чуттям.
Ф. -В. -А. Дiстервег, прагнучи розкрити дидактичнi принципи i правила якомога конкретнiше, розглядав їх як вимоги до змiсту навчання, до вчителя й учнiв.
Цiнними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципiв навчання та їх трактування, багата педагогiчна спадщина К. Ушинського. Вiн обстоював думки, що в навчаннi слiд враховувати: змiст i дозування навчального матерiалу, посильнiсть його для учнiв, послiдовнiсть вивчення, розвиток свiдомостi, дiяльностi й активностi учнiв, мiцнiсть засвоєння знань, виховуюче навчання та iн. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичнi принципи вiн розглядав у тiсному зв'язку з формами й методами навчання.
не вони є їх вiдкривачами. Цi положення свого часу з'явилися як результат педагогiчного досвiду. Заслуга класикiв педагогiки в тому, що вони об'єднали розрiзненi положення в систему, намагались обґрунтувати їх i поширити.
Сучасна дидактика розглядає такi принципи навчання:
Принцип науковостi. Його сутнiсть — усi факти, знання, положення i закони, що вивчаються, повиннi бути науково правильнi, так само як i спосiб обґрунтування положень i законiв та формування понять у процесi навчання. Реалiзацiя цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень i використання у навчаннi методiв, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Вiн вимагає: розкриття причинно-наслiдкових зв'язкiв явищ, процесiв, подiй; проникнення в сутнiсть явищ i подiй; демонстрацiї могутностi досягнень людських знань i науки та ознайомлення з методами науки, пiзнання; розкриття iсторiї розвитку науки, боротьби тенденцiй; орiєнтацiї на мiждисциплiнарнi науковi зв'язки.
Принцип систематичностi й послiдовностi навчання.
опору на пройдене при вивченнi нового матерiалу, розгляд нового матерiалу частинами, фiксування уваги учнiв на вузлових питаннях, продумування системи урокiв, здiйснення внутрiпредметних i мiжпредметних зв'язкiв), а також системнiсть у роботi учнiв (систематичне вiдвiдування школи, виконання домашнiх завдань, уважнiсть на уроках, порядок у виконаннi домашнiх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матерiалу).
Принцип доступностi навчання. Навчання успiшне, ефективне за умови, що його змiст, форми i методи вiдповiдають вiковим особливостям учнiв, їх розумовим можливостям. Наголошуючи на важливостi дотримання цього принципу, К. Ушинський зазначав, що тiльки система дає нам цiлковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подiбна до комори, в якiй немає порядку, i сам господар не може вiдшукати потрiбну рiч. Голова, в якiй лише система без знань, подiбна до крамницi, в якiй на всiх ящиках є написи, а в самих ящиках порожньо1. Реалiзацiя цього принципу передбачає: врахування рiвня розвитку учнiв; iндивiдуальних, вiкових особливостей; дотримання правил: вiд простого — до складного, вiд вiдомого — до невiдомого, вiд близького — до далекого.
Суть доступностi полягає в тому, щоб дiти сприймали i розумiли пояснюваний матерiал. Доступно органiзувати навчання означає звертатися до найвищої межi можливостей учнiв з метою постiйного пiдвищення цих можливостей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскiльки в такому разi чимало у змiстi навчання стане незрозумiлим.
Я. -А. Коменський обґрунтував правила, якi забезпечують доступнiсть навчання: починати його слiд своєчасно, поки не зiпсувався розум; воно можливе за належної пiдготовленостi розуму; у процесi навчання необхiдно просуватися вiд загального до часткового, вiд легкого до важчого; неперевантаженiсть навчальним матерiалом; рухатися вперед непоспiшаючи; не нав'язувати того, що не вiдповiдає вiку й методу навчання; усе повинно передаватися через зовнiшнi чуття.
працi, яка конкретизує їх, сприяє мiцному, свiдомому засвоєнню. Реалiзацiю цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвiду учнiв; застосування набутих знань у практичнiй дiяльностi; розкриття практичної значимостi знань; використання в процесi навчання краєзнавчого матерiалу; безпосередня участь школярiв у громадському життi.
пропонував дотримуватися цього правила i в граматицi, i в дiалектицi, i в математицi, i в фiзицi.
школи, а також з особливостей процесу навчання, якi передбачають осмислений i творчий пiдхiд до опанування знань. Свiдомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети i завдань навчального предмета, значення його для вирiшення життєвих проблем, для перспектив самого учня; використання у процесi навчання мислительних операцiй (аналiзу, синтезу, узагальнення, iндукцiї, дедукцiї); позитивнi емоцiї; позитивнi мотиви навчання; рацiональнi прийоми роботи на уроцi; критичний пiдхiд у процесi викладання матерiалу та його засвоєння; належний контроль i самоконтроль. Свiдомiсть у навчаннi забезпечується високим рiвнем активностi учнiв. Активiзацiї пiзнавальної дiяльностi сприяють: позитивне ставлення до навчання, iнтерес до навчального матерiалу; позитивнi емоцiї, викликанi навчальною дiяльнiстю; тiсний зв'язок навчання з життям, що актуалiзує значення наукових знань; єднiсть iнтелектуальної та мовленнєвої дiяльностi учнiв; взаєморозумiння мiж учителем І учнями; використання на практицi засвоєного матерiалу, умiнь i навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варiантнiсть та диференцiацiя вправ; робота щодо засвоєння важкого матерiалу доступними методами; використання знань для узагальнення iнтелектуальних умiнь при розв'язаннi конкретних завдань; проблемне навчання; диференцiювання матерiалу вiдповiдно до навчальних можливостей учнiв; використання сучасних технiчних засобiв навчання; умiння вчителя враховувати психiчний стан учнiв i стадiї їх психiчного розвитку.
Принцип наочностi в навчаннi. Обґрунтований у XVII ст. Я. -А. Коменським у працi «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «... все, що тiльки можна, подавати для сприймання вiдчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якiсь предмети одразу можна сприймати кiлькома вiдчуттями, нехай вони одразу охоплюються кiлькома вiдчуттями...».
Залежно вiд характеру вiдображення дiйсностi наочнiсть подiляють на такi види: а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя i продукти працi, мiнерали, хiмiчнi речовини та iн.; б) зображувальна — навчальнi картини, репродукцiї художнiх полотен, макети, муляжi та iн.; в) схематична — географiчнi, iсторичнi карти, схеми, дiаграми, графiки, малюнки тощо.
Використання наочностi залежить вiд творчого потенцiалу вчителя. Вiдомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки — так званi опорнi сигнали, в яких в образно-символiчнiй формi вiдображено головну суть факту чи явища. Вони настiльки простi, що учень може їх запам'ятати й вiдтворити, зберiгаючи в пам'ятi за їх допомогою основний змiст нового матерiалу. Головна їхня цiннiсть — сконцентрованiсть iнформацiйного змiсту, виклад його в такому виглядi, який легко сприймається.
Використання наочностi у процесi начання сприяє розумовому розвитковi учнiв, допомагає виявити зв'язок мiж науковими знаннями i життєвою практикою, мiж теорiєю i практикою, полегшує процес засвоєння i сприяє розвитку iнтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїттi його сторiн i зв'язкiв, стимулює розвиток мотивацiйної сфери учнiв. При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочнiстю — це знижує самостiйнiсть i активнiсть учнiв в осмисленнi навчального матерiалу; потрiбна чiтка мета використання наочних засобiв у структурi уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено); вивiшування заздалегiдь усiх наочних засобiв дезорганiзовує сприймання учнiв, розсiює їхню увагу. Учнi повиннi у потрiбний момент зосередитися лише на необхiдному об'єктi, решта мають бути закритi; наочний об'єкт не повинен мiстити нiчого зайвого, щоб не викликати в учнiв побiчних асоцiацiй (не слiд, наприклад, для створення уявлення про змiшаний лiс, використувати картину, на передньому планi якої зображено дiтей, що збирають гриби); використовуючи наочнiсть, необхiдно зважати на вiк школярiв.
загальним. На третiй — сприймання об'єктiв диференцiйоване. На всiх трьох фазах учитель повинен умiло поєднувати наочнiсть з поясненням. Адже його слово передусiм спрямовує безпосереднє сприймання змiсту навчального матерiалу, вiдображеного в наочностi, в певнiй послiдовностi, допомагає осмислити спостережуване i сформулювати зв'язки мiж фактами i явищами. Тому вiн має усвiдомлювати, що, коментуючи наочнiсть, дає додаткову iнформацiю про спостережуваний об'єкт, його зв'язки, якi безпосередньо не сприймаються.
Принцип мiцностi засвоєння знань, умiнь i навичок. Головна ознака мiцностi — свiдоме й ґрунтовне засвоєння найiстотнiших фактiв, понять, iдей, законiв, правил, глибоке розумiння iстотних ознак i сторiн предметiв та явищ, зв'язкiв i вiдношень мiж ними i всерединi них. Реалiзацiя цього принципу передбачає: повторення навчального матерiалу за роздiлами i структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матерiалу в поєднаннi з пройденим; активiзацiю учнiв пiд час повторення (запитання, порiвняння, аналiз, синтез, класифiкацiя, узагальнення); нове групування матерiалу з метою його систематизацiї; видiлення при повтореннi головних iдей; використання в процесi повторення рiзноманiтних методик, форм i пiдходiв, вправ; самостiйну роботу щодо творчого застосування знань; постiйне звернення до ранiше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.
принцип спирається також на мислительнi, емоцiйнi, вольовi процеси пiзнавальної дiяльностi учнiв.
Принцип iндивiдуального пiдходу до учнiв. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневi йти до оволодiння навчальним матерiалом своїм шляхом. Реалiзуючи цей принцип, ураховують рiвень розумового розвитку дiтей, їх знань i вмiнь, пiзнавальної та практичної самостiйностi, iнтересiв, вольового розвитку, працездатностi. Щоб враховувати iндивiдуальнi особливостi учнiв, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх iндивiдуальнi iнтереси та схильностi, розвиток i домашнi умови та iн. Значної уваги потребує виявлення причин вiдхилень у навчально-пiзнавальнiй дiяльностi й поведiнцi окремих школярiв та їх усунення. Обов'язок учителя — органiзувати iндивiдуальну допомогу вiдстаючим у навчаннi.
Принцип емоцiйностi навчання. Виходить з того, що у процесi пiзнавальної дiяльностi в учнiв виникають певний емоцiйний стан, почуття, якi можуть стимулювати успiшне засвоєння знань або заважати йому. Процесовi пiзнавальної дiяльностi сприяє логiчний, жвавий, образний виклад матерiалу, наведення цiкавих прикладiв, використання наочностi й ТЗН, зовнiшнiй вигляд учителя, його ставлення до учнiв та iн. Головне завдання педагога в реалiзацiї цього принципу — керувати формуванням емоцiй, що активiзують навчально-пiзнавальну дiяльнiсть, i запобiгати появi тих, якi негативно позначаються на нiй. Учитель повинен виховувати в учнiв умiння володiти своїм настроєм, емоцiями, переживаннями.
Принципи навчання тiсно взаємопов'язанi, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування iнших. Зокрема, правильно поєднати теорiю з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнiв до творчої дiяльностi та iн. Отже, у процесi навчання вчитель повинен керуватися всiма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.
Народна педагогiка про принципи навчання:
Тодi учи, як упоперек на лавцi лежить, а як поздовж, то тодi його вже трудно вчити.
Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовiдповiднiсть).
Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий — потiм.
Що голова, то розум (вiковi та iндивiдуальнi особливостi).
Краще раз побачити, нiж сто разiв почути (наочнiсть).
Хто що вмiє, то i дiє (зв'язок iз життям).
Спочатку ази та буки, а потiм пiдуть науки.
|
