Закономірності і принципи виховання

Закономiрностi i принципи виховання Змiст 1. Вступ. 2. Закономiрностi виховання. 5. Висновок. 1. Вступ. Процес виховання — система виховних заходiв, спрямованих на формування всебiчно i гармонiйно розвиненої особистостi. Вiн має свою специфiку, передусiм цiлеспрямований характер. Наявнiсть конкретної цiлi робить його систематичним i послiдовним, не допускає випадковостi, епiзодичностi та хаотичностi у проведеннi виховних заходiв. Процес виховання залежить вiд об'єктивних i суб'єктивних чинникiв. Об'єктивними чинниками є: особливостi розбудови України взагалi та системи закладiв освiти зокрема; перебудова економiки на ринкових засадах; особливостi розвитку соцiальної сфери; вiдродження нацiональних традицiй, звичаїв, обрядiв, народної педагогiки; розширення сфери спiлкування з iноземними громадянами; вплив природного середовища. До суб'єктивних чинникiв вiдносять: соцiально-педагогiчну дiяльнiсть сiм'ї та громадських органiзацiй; навчально-виховну дiяльнiсть закладiв освiти в особi їх працiвникiв; цiлеспрямовану дiяльнiсть засобiв масової iнформацiї; дiяльнiсть закладiв культури; виховну дiяльнiсть позашкiльних установ та дiяльнiсть церкви. виховання. Знання закономiрностей дозволяє врахувати в процесi виховання найбiльш суттєвi зв’язки мiж зовнiшнiм та внутрiшнiми факторами, якi впливають на формування цiнностей, почуттiв i норм поведiнки особистостi. Виявлення закономiрностей виховання має суттєве значення для визначення нормативiв i правил, якi регламентують структуру, змiст, методику та технологiю органiзацiї та здiйснення виховання. 2. Закономiрностi виховання Системно-структурний пiдхiд до аналiзу педагогiчних явищ i процесiв дає можливiсть, в першу чергу,визначити закономiрностi виховання. Знання закономiрностей дозволяє врахувати в процесi виховання найбiльш суттєвi зв’язки мiж зовнiшнiм та внутрiшнiми факторами, якi впливають на формування цiнностей, почуттiв i норм поведiнки особистостi. Виявлення закономiрностей виховання має суттєве значення для визначення нормативiв i правил, якi регламентують структуру, змiст, методику та технологiю органiзацiї та здiйснення виховання. Сфера дiї закономiрностей розповсюджується на всю систему процесу виховання. Але ефективнiсть виховання, в першу чергу. Залежить вiд урахування взаємопов’язаної дiї тих компонентiв. Якi здiйснюють найбiльший вплив на якiсть i результативнiсть виховання. — стiйкi, повторюванi, об'єктивно iснуючi iстотнi зв'язки у ньому, реалiзацiя яких сприяє забезпеченню ефективностi розвитку особистостi школяра. -вiдповiдностi мети виховання її органiзацiйнiй практицi; -iнтенсивностi виховання та самовиховання; -активностi самих вихованцiв в процесi виховної взаємодiї; -сили впливу на «внутрiшню сферу вихованця»; -вiкових та iндивiдуальних особливостей вихованця тощо. У виховному процесi виявляються такi закономiрностi. Виховання органiчно пов'язане iз суспiльними потребами й умовами виховання. Значнi змiни в життi народу зумовлюють i змiни у виховнiй системi. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в пiдростаючого поколiння нацiональної свiдомостi, любовi до своєї Вiтчизни, до рiдної мови, до свого народу, його традицiй, iсторiї та культури. Людина виховується пiд впливом найрiзноманiтнiших чинникiв. Недарма кажуть, що виховує все: i люди, i речi, i явища. Важлива роль у вихованнi належить людям, насамперед батькам i педагогам. Це покладає на них особливу вiдповiдальнiсть. звичаї, традицiї тощо. Результати виховання залежать вiд виховного впливу на внутрiшнiй свiт дитини, її духовнiсть. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядiв, переконань, цiннiсних орiєнтацiй, емоцiйної сфери. Виховний процес повинен постiйно трансформувати зовнiшнi виховнi впливи у внутрiшнi, духовнi процеси особистостi (її мотиви, установки, орiєнтацiї, ставлення). Визначальними у вихованнi є дiяльнiсть та спiлкування. Дiяльнiсть — головний чинник єдностi свiдомостi та поведiнки пiд час здiйснення учнем певних видiв дiяльностi (навчальної, трудової, iгрової, спортивної та iн.). мотиви поведiнки визначають позицiю вихованця щодо спрямованих на нього педагогiчних впливiв. У разi несприйняття цих впливiв проводять спецiальну виховну роботу i лише згодом здiйснюють позитивний виховний вплив. Ефективнiсть виховного процесу залежить вiд стосункiв в учнiвському в колективi. закладу, якщо там немає належного порядку, вiдбувається взаємна деморалiзацiя його членiв. тобто коли поєднується виховання i самовиховання. Цi закономiрностi необхiдно враховувати пiд час створення будь-якої виховної ситуацiї. Це дає змогу педагогу вiдпрацювати задану схему дiй, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесi виховної роботи (у плануваннi, органiзацiї, оцiнюваннi процесу виховання) перетворити можливiсть, що випливає iз закономiрних зв'язкiв, на дiйснiсть. 3. Принципи виховання Принципи виховання — керiвнi положення, що вiдображають загальнi закономiрностi процесу виховання i визначають вимоги до змiсту органiзацiї та методiв виховного процесу. Вони стосуються: — регулювання рiзноманiтних змiстових взаємин учасникiв виховного процесу, тому що мають суб'єктивний характер; — з'ясування провiдних тенденцiй виховання в українському суспiльствi; — розв’язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успiхiв у навчально-виховному процесi; — визначення змiсту, методiв i форм виховної дiяльностi тощо. Отже, принципи виховання — це загальнi провiднi положення, якi визначають мету, iдеали, змiст, методику та органiзацiю процесу виховання. Незнання принципiв не вiдмiняє їхнього iснування i дiєвостi, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, непослiдовним, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання становлять струнку систему, їх ефективнiсть проявляється тiльки в комплексному та послiдовному використаннi. Вони тiсно взаємопов'язанi, їхнi вимоги дуже часто випливають одна з одної. Тому вони не застосовуються iзольовано. Дотримання психолого-педагогiчних вимог одного з принципiв виховання передбачає необхiднiсть безумовного виконання вимог iнших принципiв, бо серед них немає головних i другорядних, вони всi рiвнозначнi та обов'язковi. Отже, не можна в одному випадку дотримуватися таких правил, а в iншому — iнших. Це знижує ефективнiсть виховної роботи, зводить нанiвець зусилля багатьох вихователiв. Обов'язковою умовою ефективностi принципiв виховання є творче їх застосування з урахуванням педагогiчної майстерностi вихователя, iндивiдуально-психiчних особливостей вихованця i конкретної виховної ситуацiї. Процес виховання ґрунтується на таких принципах. Цiлеспрямованiсть виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебiчно розвиненої особистостi, пiдготовки її до свiдомої та активної трудової дiяльностi. Реалiзується цей принцип за умови пiдпорядкованостi виховної роботи загальнiй метi, знання цiєї мети вихователями i вихованцями, недопущення стихiйностi у вихованнi, наявностi перспективи, проектування рiвня вихованостi особистостi вiдповiдно до запланованої мети. Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна дiяльнiсть школи має орiєнтувати учнiв на те, що вони повиннi жити життям суспiльства, брати посильну участь у ньому вже за шкiльною партою i готуватися до трудової дiяльностi. Реалiзацiя цього принципу передбачає використання у виховнiй роботi краєзнавчого матерiалу, систематичне ознайомлення учнiв iз суспiльно-полiтичними подiями в країнi, залучення їх до посильної участi в громадськiй роботi. готовнiсть до самостiйного суспiльного життя й дiяльностi. Єднiсть свiдомостi та поведiнки у вихованнi. Поведiнка людини — це її свiдомiсть у дiї. Виховання такої єдностi свiдомостi — складний i суперечливий процес, оскiльки формування навичок правильної поведiнки набагато складнiше, нiж виховання свiдомостi. Для подолання цiєї суперечностi необхiдне правильне спiввiдношення методiв формування свiдомостi та суспiльної поведiнки, запобiгання вiдхиленням у них, вироблення в учнiв несприйнятливостi до будь-яких негативних впливiв, готовностi боротися з ними. Виховання в працi. дитини до активної дiяльностi. Реалiзується за умови усвiдомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матерiальних i духовних потреб, чинник усебiчного розвитку особистостi, сумлiнне ставлення до неї — важлива позитивна риса. Комплексний пiдхiд у вихованнi. Ґрунтується на дiалектичнiй взаємозалежностi педагогiчних явищ i процесiв. Втiлення його в життя передбачає: єднiсть мети, завдань i змiсту виховання; єднiсть форм, методiв i прийомiв виховання; єднiсть виховних впливiв школи, сiм'ї, громадськостi, засобiв масової iнформацiї, вулицi; врахування вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв; єднiсть виховання i самовиховання; постiйне вивчення рiвня вихованостi учня i коригування виховної роботи. Виховання особистостi в колективi. Індивiд стає особистiстю завдяки спiлкуванню i пов'язаному з ним вiдокремленню. Найкращi умови для спiлкування й вiдокремлення створюються в колективi. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономiрностями розвитку дитини i вiдповiдає природi суспiльства. Його реалiзацiя передбачає усвiдомлення учнями того, що колектив — могутнiй засiб виховання, що певнi риси особистостi формуються тiльки в колективi, значення згуртованостi колективу та його думки для виховання школярiв, участь учнiв у самоврядуваннi сприяють розвитковi самостiйностi, самодiяльностi, iнiцiативи та iн. Найбiльша виховна цiннiсть колективу в тому, що мiж його членами виникають найрiзноманiтнiшi стосунки: взаємної вiдповiдальностi й залежностi, дiловi, органiзаторiв i виконавцiв, мiж вихователями i вихованцями, мiж старшими й молодшими, мiжособистiснi стосунки (симпатiї, товариськостi, дружби, любовi). Педагогiчне керiвництво зумовлюється вiдсутнiстю в учнiв життєвого досвiду; виховання творчої особистостi можливе, якщо iснують умови для вияву самостiйностi й творчостi, схвалюються iнiцiатива та самодiяльнiсть. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнiв у плануваннi своїх громадських справ, усвiдомлення їх необхiдностi й значення, контроль за їх виконанням, оцiнювання досягнутих результатiв. При цьому важливо запобiгти жорсткому регламентуванню дiяльностi дитячого самоврядування, адмiнiструванню, надмiрнiй опiцi. Поєднання поваги до особистостi вихованця з розумною вимогливiстю до нього. У цьому — головний сенс гуманiстичної педагогiки щодо формування необхiдних взаємин вихователiв i вихованцiв. Цей принцип передбачає: єднiсть вимог до вихованцiв з боку педагогiв, контроль за їх поведiнкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та iн. Його втiлення в життя ускладнюється тим, що серед учнiв нерiдко є складнi, озлобленi дiти Педагог повинен бути терплячим до всiх дiтей без винятку, поважати їх людську гiднiсть. А. Макаренко наголошував, що треба висувати якнайбiльше вимог до людини, але водночас i виявляти якнайбiльше поваги до неї. Розумна вимогливiсть є також свiдченням поваги до особистостi дитини. Її виховний потенцiал зростає, якщо вона доцiльна, випливає з потреб виховного процесу, iз завдань всебiчного розвитку особистостi. Індивiдуальний пiдхiд до учнiв у вихованнi. Такий пiдхiд як iндивiдуальна корекцiя загальної системи виховання — важлива вимога до органiзацiї виховного процесу i одна з умов пiдвищення його ефективностi Виховнi заходи якi не враховують цiєї вимоги, не заторкують внутрiшнiх сторiн особистостi вихованця й тому малоефективнi Результати виховного процесу значною мiрою залежать вiд того, наскiльки в ньому враховано вiковi та iндивiдуальнi особливостi учнiв. Виходить з того, що для формування свiдомостi, вироблення навичок i звичок поведiнки потрiбна система певних послiдовних виховних заходiв. Такi якостi людської особистостi не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набiр виховних заходiв, що матимуть епiзодичний, а не системний характер. Реалiзацiя цього принципу передбачає передусiм, що залежно вiд вiку та рiвня розвитку учнiв педагог добирає змiст i методику виховної роботи з ними 3 вiком змiнюється педагогiчне керiвництво дитячим колективом, що виявляється у наданнi йому бiльшої самостiйностi в усiх питаннях його життєдiяльностi. Пiдвищується i вимогливiсть до нього вихователiв. Важливо прогнозувати можливi наслiдки заходiв впливу на школяра. Індивiдуальний пiдхiд потрiбен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирiзняється незвичною поведiнкою. Досвiдченi педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким вiн є, i вiдповiдно до цього будувати виховну роботу з класом. Єднiсть педагогiчних вимог школи, сiм'ї i громадськостi. Повинна охоплювати всi сторони навчально-виховної роботи школи, всi форми дiяльностi учнiвського та педагогiчного колективiв, сiм'ї, знаходити свiй вияв у змiстi, формах навчання та виховання, у правилах поведiнки школярiв, у стилi життя школи, її традицiях. Така єднiсть є однiєю з умов оптимiзацiї виховного процесу. Школа як провiдна ланка в системi виховання учнiвської молодi повинна не лише залучати до цiєї справи сiм'ю, громадськi та iншi органiзацiї, а й озброювати їх основами психолого-педагогiчних знань, передовим досвiдом виховання, дбати про пiдвищення педагогiчної культури батькiв. Концепцiя нацiонального виховання розглядає такi його принципи: — народнiсть — єднiсть загальнолюдського i нацiонального. Нацiональна спрямованiсть виховання, оволодiння рiдною мовою, формування нацiональної свiдомостi, любовi до рiдної землi та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицiй i звичаїв, нацiонально-етнiчної обрядовостi всiх народiв, що населяють Україну; — культуровiдповiднiсть — органiчний зв'язок з iсторiєю народу, його мовою, культурними традицiями, з народним мистецтвом, ремеслами i промислами, забезпечення духовної єдностi поколiнь; — гуманiзацiя — створення умов для формування кращих якостей i здiбностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманiзацiя взаємин вихователя i вихованцiв; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистостi, розумiння її запитiв, iнтересiв, гiдностi, довiр'я до неї; виховання гуманної особистостi; — демократизацiя — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистостi вихованця як вищої соцiальної цiнностi, визнання її права на свободу, на розвиток здiбностей i вияв iндивiдуальностi. Глибоке усвiдомлення взаємозв'язку мiж iдеалами свободи, правами людини i громадянською вiдповiдальнiстю: — етнiзацiя — наповнення виховання нацiональним змiстом, що передбачає формування самосвiдомостi громадянина. Забезпечення можливостi всiм дiтям навчатися у рiднiй школi, виховувати нацiональну гiднiсть, нацiональну свiдомiсть, почуття належностi до свого народу. Вiдтворення в дiтях менталiтету народу, увiчнення в пiдростаючих поколiннях специфiчного, що є в кожнiй нацiї, виховання їх як типових носiїв нацiональної культури. Принцип етнiзацiї — невiд'ємна складова соцiалiзацiї дiтей, вiн однаковою мiрою стосується всiх народiв, що живуть в Українi. Лише сукупнiсть цих принципiв забезпечує успiшне визначення завдань, пiдбiр змiсту, методiв, засобiв i форм виховання. Єднiсть принципiв виховання потребує вiд педагога вмiння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей i умов. Досвiд навчально-виховної дiяльностi свiдчить про те, що перелiк основних принципiв виховання має залишатися вiдкритим. Тi змiни, якi вiдбуваються в нашому суспiльствi, в рiзних галузях соцiально-гуманiтарних наук сприяють подальшому розвитковi виховного процесу та його вдосконаленню. Основними характеристиками системи принципiв виховання, виходячи iз сучасних педагогiчних концепцiй, мають бути: по-перше, нацiленiсть на виховне i розвиваюче навчання, формування всебiчно гармонiйно розвиненої особистостi вихованця — гiдного громадянина української держави з активною життєвою позицiєю та творчою настановою; по-друге, нацiональна спрямованiсть, гармонiйнiсть, комплекснiсть, конкретнiсть та послiдовнiсть виховних впливiв; по-третє, спрямованiсть на забезпечення ефективностi навчально-виховного процесу в рiзних освiтньо-виховних системах. 4. Взаємозв ВВ умовах цiлiсного педагогiчного процесу принципи виховання та навчання виступають в єдностi i взаємозалежностi. Однак при всiй наближеностi один до одного. Доцiльно вивчати через принципи найбiльш специфiчнi особливостi цих процесiв. Взаємозв’язок закономiрностей i принципiв виховання можна вiдобразити за схемою: Загальнi закономiрностi виховання Принцип суспiльної спрямованостi; Принцип тiсного зв’язку виховання з життям; Принцип народностi; Принцип культуро вiдповiдностi; Результати виховання обумовленi узгодженою дiєю всiх педагогiчних чинникiв, суб’єктивних та об’єктивних факторiв. Принцип природо вiдповiдностi; Принцип виховання особистостi в колективi i через колектив; Ефективнiсть виховання залежить вiд особливостей ставлен- ня вихователiв до виконавця. Принцип особистiсно орiєнтованого пiдходу у вихованнi; Принцип гуманiстичної Спрямованостi виховання; Принцип необхiдностi спиратися у вихованнi на позитивнi сторони особистостi; Ефективнiсть виховання детермiнована ступенем власної активностi особистостi, змiстом дiяльностi, до якої вона Принцип дiяльнiсного пiдходу; Принцип стимулювання активностi особистостi, її участь у суспiльно кориснiй та суб’єктивно важливiй дiяльностi; Принцип поєднання педагогiчного керiвництва дiяльнiстю з розвитком iнiцiативи та самостiйностi вихованцiв; чинникiв здiйснення самого процесу виховання. Принцип цiлiсного пiдходу; Принцип послiдовностi та наступностi у вихованнi; Принцип єдностi виховання та самвиховання. 5. Висновок Отже, ми виявили всi закономiрностi та принципи виховання, охарактеризували їх види та особливостi, а також з’ясували взаємозв’язок мiж ними. Однак принципи та вiдповiднi правила виховання не можна розглядати як рецепти педагогiчного впливу, вони не замiняють знання, досвiд, педагогiчну майстернiсть та творчiсть вихователя в виборi стратегiї та тактики виховання. Адже це є найважливiшими чинниками на шляху виховання успiшної, порядної, чуйної, розумної особистостi. А вiдповiдно i успiшностi культурного, наукового, духовного та Використана лiтература 3. Подласый И. П. Педагогика. — M., 1999.   економiчного розвитку суспiльства.