Змiст сучасної освiти
Реферат
Змiст сучасної освiти
План
освiта педагогiчний самоосвiта програма
2. Способи розмiщення дидактичного матерiалу
3. Альтернативнi концепцiї змiсту освiти
4. Основнi джерела змiсту освiти
Список використаної лiтератури
1. Загальна характеристика змiсту освiти
Категорiя змiсту освiти дозволяє дати вiдповiдь на головне запитання дидактики «Чого навчати? «, безпосередньо залежить вiд принципiв навчання i обумовлена метою виховання у даному суспiльствi.
Освiта в широкому соцiальному значеннi – це передача i засвоєння певного соцiального досвiду, в широкому педагогiчному значеннi – це процес взаємодiї вчителя i учня, який здiйснюється пiд цiлеспрямованим педагогiчним впливом.
Освiта у вузькому педагогiчному значеннi – це результат засвоєння певного обсягу знань, умiнь i навичок в системi, який дозволяє забезпечити розвиток особистостi; формування в особистостi науково-матерiалiстичного свiтогляду i моралi та вiдповiдної їм поведiнки, забезпечує пiдготовку до життя, до працi.
Самоосвiта – це процес цiлеспрямованого засвоєння певного досвiду iндивiдуальними для даної особистостi методами i в iндивiдуальному для неї темпi.
Змiст освiти на кожному етапi суспiльного буття залежить вiд рiвня розвитку науки та економiки, специфiки системи народної освiти певної країни, вiдведеного на освiту часу, теоретичного i практичного значення окремих галузей науки в загальнiй системi людських знань, завдань суспiльства i держави у галузi полiтики, економiки i виховання (соцiального замовлення для системи народної освiти).
На змiст освiти впливають об’єктивнi (потреби суспiльства у розвитку людини, науки й технiки, що супроводжуються появою нових iдей, теорiй i докорiнними змiнами технологiй) та суб’єктивнi чинники (полiтика панiвних сил суспiльства, методологiчнi позицiї вчених тощо).
Цей досвiд охоплює: знання про природу, суспiльство, технiку i способи мислення; досвiд здiйснення вiдомих способiв дiяльностi, що втiлюються разом зi знаннями в умiннях i навичках особистостi, яка засвоїла цей досвiд; досвiд творчої, пошукової дiяльностi щодо вирiшення нових проблем, якi постають перед суспiльством, потребують самостiйного перетворення ранiше засвоєних знань i умiнь у нових ситуацiях, формування нових способiв дiяльностi на основi вже вiдомих; досвiд цiннiсного ставлення до об’єктiв або засобiв дiяльностi людини, його вияв у ставленнi до навколишнього свiту, iнших людей.
Змiст освiти повинен вiдповiдати соцiальному замовленню суспiльства (завданням всебiчного розвитку людини), забезпечувати високу наукову i практичну значущiсть навчального матерiалу. Вiн має враховувати реальнi можливостi процесу навчання (закономiрностi, принципи, методи, органiзацiйнi форми, рiвень загального розвитку школярiв, стан навчально-методичної та матерiальної бази школи), забезпечувати соцiально детермiновану єднiсть у конструюваннi та реалiзацiї змiсту освiти з позицiї навчальних предметiв, що вивчаються у школi.
Вiдповiдно до Закону України «Про освiту» система освiти в сучаснiй Українi складається з таких ланок: дошкiльна освiта; загальна середня освiта; позашкiльна освiта; професiйно-технiчна освiта; вища освiта; пiслядипломна освiта; аспiрантура; докторантура; самоосвiта.
До освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнiв вiднесено такi: квалiфiкований робiтник, молодший спецiалiст, бакалавр; спецiалiст, магiстр.
Освiта у школi спрямована на пiдготовку всебiчно розвинених людей, озброєння пiдростаючого поколiння глибокими науковими знаннями, вмiннями i навичками, потрiбними в життi. Щоб учнi успiшно могли опанувати нагромадженi суспiльством науковi i технiчнi знання, потрiбна педагогiчна їх переробка. З величезної кiлькостi наукових фактiв i явищ, узагальнень, до шкiльного курсу вiдбирають тiльки основи наук, враховуючи при цьому рiвень розвитку учнiв, їх пiзнавальнi можливостi.
Загальноосвiтня школа озброює учнiв знаннями основ наук про природу, суспiльство i людське мислення. На цiй основi вона забезпечує формування науково-матерiалiстичного свiтогляду, розвиток пiзнавальних сил учнiв, застосування набутих знань у життi, на практицi.
Змiст початкового навчання побудований на взаємозв’язку з особистим досвiдом дитини, з тими уявленнями про навколишнiй свiт, що вона отримала до школи, як наслiдок безпосереднiх вражень, розповiдей чи прослуховування прочитаного дорослими, iгор, побутової дiяльностi, прослуховування радiо-, телепрограм, контактiв з однолiтками, спецiальних занять у дитсадку чи вдома. Теоретичнi знання в початкових класах пов’язуються з практичними вправами, письмовими чи усними самостiйними роботами, з навичками оволодiння розмовною та письмовою мовою, логiчними формами, видами та прийомами мислення.
Система практичних умiнь та навичок у початкових класах подається при домiнантнiй ролi теоретичних знань. Механiчне оволодiння обмеженими знаннями, вмiннями та навичками було властиве минулому. На сучасному етапi це рахується неприпустимим. Учень повинен глибоко усвiдомити тi положення, правила, що вiн вивчає.
уявлень про навколишнiй свiт, засвоєння норм загальнолюдської моралi та спiлкування, основ гiгiєни, вироблення первинних трудових навичок.
2. Способи розмiщення дидактичного матерiалу
Практика виробила два основнi способи розмiщення дидактичного матерiалу: лiнiйний i концентричний.
Лiнiйне
розмiщення навчального матерiалу в курсi того чи iншого предмета полягає в тому, що одна навчально-наукова проблема йде в певнiй системi за iншою; при цьому виключається повторення навчального матерiалу у наступному курсi. Наприклад, у курсi арифметики один тип задач йде один за одним. Деяке повторення,що допускається, при цьому, випливає з самого матерiалу, але воно вiдбувається на ширшiй основi, бiльш поглиблено. Так, щоб ввести множення, учитель виходить з додавання, бо множення є спрощене додавання.
Лiнiйне розмiщення матерiалу дає певну економiю часу i тим самим створює умови, що не допускають переобтяження учнiв. Однак таке розмiщення матерiалу придатне не для всiх дисциплiн, бо учнi не завжди можуть вiдразу зрозумiти те чи iнше явище в усiх його опосередкуваннях i взаємозв’язках.
Концентрична
форма способу розмiщення матерiалу допускає певне повторення окремих тем, питань на наступних етапах навчання, причому в наступнi роки вивчення матерiалу, який повторюється, вiдповiдно поглиблюється i розширюється. Концентричне розмiщення матерiалу доцiльне тодi, коли тi чи iншi складнi поняття або закони не можна вiдразу розкрити з потрiбною глибиною. Проте концентричний спосiб веде до переобтяження програми.
3. Альтернативнi концепцiї змiсту освiти
В iсторiї дидактики вiдомi рiзнi пiдходи до визначення змiсту освiти, якi формували специфiку функцiонування рiзних типiв навчальних закладiв.
Наприкiнцi ХVІІІ – в серединi ХІХ ст. поширеною була так звана теорiя формальної освiти
, висунута у працях Дж. Локка, Ж. -Ж. Руссо, Й. -Г. Песталоццi, Й. -Ф. Гербарта, І. Кантата та iн.
Згiдно з нею основним завданням освiти є розвиток розумових сил, логiчного мислення, уяви, пам’ятi, iнтелекту учнiв. А змiст освiти має базуватися на предметах гуманiтарного циклу, математицi й логiцi. За цiєю теорiєю працювали класичнi гiмназiї, лiцеї в Росiї та Англiї. У наш час на цiй основi органiзовано навчальний процес у гiмназiях, окремих лiцеях гуманiтарного напрямку, деяких школах.
теорiя матерiальної освiти
. Її засновником є англiйський фiлософ Герберт Спенсер (1820 – 1903). Згiдно з нею головним критерiєм змiсту освiти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. Її основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченнi предметiв природничо-математичного циклу, в процесi засвоєння яких має вiдбуватися розвиток мислення, розумових здiбностей. Ранiше такi пiдходи сповiдували реальнi та комерцiйнi училища, у наш час коледжi, деякi лiцеї.
була сформульована американським фiлософом та педагогом Джоном Дьюї (1859 – 1952). Згiдно з нею змiст освiти визначається iнтересами дiтей, а не соцiально-економiчними умовами й потребами суспiльства. На практицi це виражається в органiзацiї замiсть систематичного навчання бесiд, iгор, занять за iнтересами.
Вимоги держави i суспiльства до змiсту, обсягу та рiвня загальноосвiтньої пiдготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освiти – звiд норм i положень, що визначають державнi вимоги до освiченостi учнiв i випускникiв шкiл на рiвнi початкової, базової та повної загальної середньої освiти i гарантiї держави щодо її здобуття. Його основоположним документом є Базовий навчальний план загальноосвiтнiх навчальних закладiв
. Вiн дає цiлiсне уявлення про структуру загальної середньої освiти через iнварiативну i варiативну складовi; окреслює освiтнi галузi та розподiл годин мiж ними за роками навчання; визначає гранично допустиме тижневе навантаження учнiв для кожного класу; встановлює кiлькiсть навчальних годин, фiнансованих з бюджету. Інварiативна складова змiсту є спiльною для всiх загальноосвiтнiх закладiв України i визначає її загальнодержавний компонент. Варiативну складову формує навчальний заклад з урахуванням iнтересiв, здiбностей, життєвих планiв учнiв, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцiнного розвитку особистостi кожного школяра.
На основi базового начального плану Мiнiстерство освiти i науки України розробляє та затверджує типовi навчальнi плани для рiзних типiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв, якi трансформують змiст шкiльної освiти у площину навчальних предметiв i курсiв.
Мiсцевi органи управлiння освiти можуть доповнювати їх за рахунок годин варiативної частини навчальних предметiв i курсами, специфiчними для даного регiону.
Навчальний предмет
– педагогiчно обґрунтована система наукових знань i практичних навичок та вмiнь, що втiлюють основний змiстi методи певної науки.
предмет мiстить також дидактичнi матерiали, що допомагають учням оволодiти комплексом навичок i вмiнь, необхiдних як для подальшого навчання, так i для активної участi в суспiльно кориснiй працi (трудовi, навчальнi, мислительнi).
Змiст навчального предмета охоплює фактичний матерiал, що вiдображає ознаки i властивостi предметiв, явищ; узагальненi результати суспiльно-iсторичного пiзнання свiту – поняття, iдеї, провiднi науковi теорiї, етичнi й естетичнi iдеали, правовi норми; методи дослiдження i наукового мислення (загальнi, особливi, частковi), з якими людина вступає у взаємодiю (сприймання, вiдтворення, перетворення).
Навчальний план
У навчальних планах шкiл усiх типiв, в яких враховано вiтчизняний, зарубiжний досвiд i результати наукових експериментiв в Українi, виокремлено два компоненти: державний i шкiльний.
Інварiативний (державний)
компонент має забезпечити соцiально необхiдний для кожного школяра обсяг i рiвень знань, умiнь i навичок, потрiбних для всебiчного розвитку. Вiн включає: мовно-лiтерарурну освiту, математику (з основами iнформатики), суспiльнi, природничi, естетичнi та оздоровчо-трудовi дисциплiни.
„Художня праця», замiсть „Музика» i „Фiзкультура» – „Музика i рух».
Варiативний (шкiльний)
компонент складається з предметiв, курсiв за вибором учнiв i факультативiв, додаткових занять i консультацiй. Його мета – сприяти диференцiацiї навчання, врахуванню регiональних умов та iндивiдуальних особливостей школярiв. Цей навчальний час школа використовує на свiй розсуд для поглибленого вивчення окремих предметiв, iндивiдуальних занять.
Повноцiннiсть загальної середньої освiти забезпечується реалiзацiєю як iнварiантної, так i варiативної частини типових навчальних планiв, принаймнi в обсязi обов’язкового сумарного навантаження навчальних годин.
б) навчальна програма
Змiст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою.
Навчальна програма –
документ, що визначає змiстi обсяг знань з кожного навчального предмета, умiнь i навичок, якi необхiдно засвоїти, змiст роздiлiв i тем з розподiлом їх за роками навчання.
Навчальнi програми повиннi мати високий науковий рiвень з урахуванням досягнень науково-технiчного прогресу, втiлювати виховний потенцiал, генералiзувати навчальний матерiал на основi фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провiдних iдей i наукових теорiй, не мiстити надто ускладненого i другорядного матерiалу, реалiзовувати мiжпредметнi зв’язки та iдею взаємозв’язку науки, практики i виробництва, формувати вмiння i навички учнiв з кожного предмета.
Основнi роздiли навчальної програми:
– обсяг знань, умiнь i навичок (у їх рiзновидах) з певного предмета для учнiв кожного класу;
– перелiк унаочнень, лiтератури для учнiв та методичної лiтератури для викладачiв;
– критерiї оцiнювання знань, умiнь i навичок щодо кожного з видiв роботи.
Внесенням змiн до програм займаються комiсiї, створенi при Науково-методичному центрi Мiнiстерства освiти i науки, до якихь входять провiднi вченi, спецiалiсти-практики.
в) пiдручник
Вiдповiдно до навчальних програм створюють пiдручники i навчальнi посiбники.
Пiдручник
— книга, яка мiстить основи наукових знань з певної навчальної дисциплiни, викладенi згiдно з цiлями навчання, визначеними програмою i вимогами дидактики.
Головне його призначення — допомогти учням самостiйно закрiпити i поглибити знання, здобутi на уроцi.
Пiдручник повинен забезпечити науковiсть змiсту матерiалу, точнiсть, простоту i доступнiсть його викладу, чiткiсть формулювання визначень, правил, законiв, iдей, точну й доступну мову тексту, правильний розподiл навчального матерiалу за роздiлами i параграфами. Найважливiший матерiал мусить бути проiлюстрований схемами, малюнками, вiдповiдно структурований та оформлений шрифтами.
Для успiшного використання пiдручника в навчальному процесi i вчитель, i учнi повиннi орiєнтуватися в його структурi. Пiдручник складається з двох компонентiв: текстового i поза текстового. Перший компонент — основний, додатковий i пояснювальний тексти. До другого належать: а) апарат органiзацiї засвоєння; запитання i завдання; iнструктивнi матерiали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладiв); таблицi; пiдписи-пояснення до iлюстративного матерiалу; вправи; б) iлюстративний матерiал (фотографiї, малюнки, плани, картки, креслення та iн.); в) апарат орiєнтування (вступ, змiст, бiблiографiя).
Змiст навчального матерiалу в пiдручнику може формуватися за генетичним (в iсторичнiй послiдовностi), логiчним (вiдповiдно до сучасної логiчної структури конкретної науки), психологiчним (з урахуванням пiзнавальних можливостей учнiв) принципами, пов’язаними мiж собою.
Змiст пiдручника складається з таких компонентiв: а) основнi факти, принципи, засоби й новi вiдкриття в науцi, доступнi учням вiдповiдного типу закладу; б) свiтоглядно-методологiчнi та виховнi iдеї, зокрема моральнi й естетичнi iдеали, якi можна сформувати конкретним навчальним матерiалом; в) методи наукового мислення i дослiдження, що сприяють засвоєнню навчального матерiалу; г) знання з iсторiї науки i творчої дiяльностi її видатних представникiв, якi стимулюють iнтерес учнiв; г) умiння i навички, що випливають з конкретного навчального змiсту або необхiднi для його засвоєння; д) розкриття прийомiв мислення, логiчних операцiй, якi учень має засвоїти у процесi вивчення змiсту пiдручника.
За провiдним методом викладу матерiалу розрiзняють тексти репродуктивнi, проблемнi, програмованi, комплекснi. Репродуктивнi тексти — високоiнформативнi, структурованi, зрозумiлi учням, вiдповiдають завданням пояснювально-iлюстративного навчання. Проблемнi — це здебiльшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацiй висувають суперечностi, розв'язують проблему, аргументують логiку розвитку думки. У програмованому пiдручнику змiст подається частинами, а засвоєння кожного "кроку" iнформацiї перевiряється контрольними запитаннями. Комплексний текст мiстить певний обсяг iнформацiї, необхiдний учням для розумiння проблеми, а проблема визначається за логiкою проблемного навчання. Текст пiдручника може бути аналiтичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або iндуктивним способом.
Окрiм основних, пiдручник мiстить додатковi тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнiв з важливих компонентiв змiсту навчального матерiалу (документи, iсторичнi довiдки та iн.).
Запитання i завдання, вмiщенi у пiдручниках, за ступенем пiзнавальної самостiйностi учнiв подiляють на репродуктивнi та продуктивнi. Репродуктивнi потребують вiд учнiв вiдтворення знань без iстотних змiн. Продуктивнi — передбачають трансформацiю знань, iстотнi змiни в структурi їх засвоєння або пошук нових знань.
основний змiст певних елементiв програми (провiднi iлюстрацiї). Вони або рiвнозначнi тексту, або доповнюють його, або є об'єктом для запитань, завдань.
Важливо використовувати на уроцi як додатковий мiсцевий, краєзнавчий матерiал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами пiд час викладу матерiалу пiдручника з огляду на те, що для одних учнiв вiн може бути надто складним, а для iнших — легкодоступним, занадто простим.
Навчальний посiбник
— книга, матерiал якої розширює межi пiдручника, мiстить додатковi, найновiшi та довiдковi вiдомостi.
навички самостiйної роботи.
Використана лiтература
1. Державна нацiональна програма „Освiта» („Україна ХХІ столiття»). – К., 1994.
3. Збандуто С. Ф. Педагогiка. – К.: Радянська школа, 1965. –507 с.
5. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. К.: Абрис, 1997. – 416 с.
6. Фiцула М. М. Педагогiка. – К.: Академiя, 2002. –528 с.
7. Фiцула М. М. Педагогiка. – Тернопiль: Пiдручники i посiбники, 1996. – 140 с.
| 
