Виховання людини як особистостi
1. Поняття про розвиток людини. Роль бiологiчних соцiальних чинникiв у розвитку людини
Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється до моменту припинення самого життя. Людина зазнає рiзних фiзичних (морфологiчних, бiохiмiчних, фiзiологiчних) i соцiальних (психiчних, духовних, iнтелектуальних) змiн. Проте, розвиток «не обмежується кiлькiсними змiнами, зростанням того, що вже є, а мiстить «перерви безперервностi», тобто якiснi змiни. Кiлькiснi змiни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, якi утворюються в ходi самого розвитку, i зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове i водночас вiдживає старе».
Розвиток людини є дуже складним iнволюцiйне - еволюцiйним ( лат. еуоiиiiо - розгортання) поступовим рухом, у ходi якого вiдбуваються як прогресивнi, так i регресивнi iнтелектуальнi, особистiснi, поведiнковi, дiяльнiснi змiни в самiй людинi; розвиток змiнюється лише за напрямком, iнтенсивнiстю, характером i якiстю.
Розвиток людини є процесом стихiйним, некерованим, спонтанним; розвиток вiдбувається незалежно вiд умов життя, вiн детермiнований лише «вродженою потенцiєю»; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якiй нiхто нiчого змiнити не може, — це лише невелика частина думок. Науково-матерiалiстична фiлософiя трактує розвиток як властивiсть живої матерiї, що притаманна їй одвiчно завдяки властивим матерiї руху й саморуху.
Результатом розвитку є становлення людини як бiологiчного виду i соцiальної iстоти.
систематичним вимiрюванням зросту дiтей, з'ясувалося, що генерацiя (поколiння) через 20—25 рокiв набуває по 2—3 см порiвняно з попередньою.
Протилежним явищем є ретрадацiя — вiдставання дiтей вiд нормального середнього вiкового стандарту зростання i фiзичного розвитку. Фiзiологiчнi причини цього явища криються в органiзмi батькiв: їх пияцтвi чи алкоголiзмi, народженнi дiтей у бiльш пiзньому вiцi, спадковiй хворобi одного з батькiв. Цi дiти є вiдсталими не лише фiзiологiчне, айв iнтелектуальному вiдношенш) Ось чому бiологiя їх також змушує педагогiку вживати вiдповiдних заходiв. Для них створюються «класи вирiвнювання» в початковiй школi, iснують школи-iнтернати для розумове вiдсталих дiтей, якi працюють на теоретичних основах олiгофренопсихологiї i олiгофренопедагогiки.
Соцiальна засада — це процес формування в дитини її особистостi як майбутнього члена суспiльства. Цей процес вiдбувається паралельно з її бiологiчним розвитком. Наприклад, у 7—8-рiчному вiцi соцiальним новоутворенням у бiльшостi дiтей є рефлексiя — самооцiнювання вчинкiв та дiй. У 13—14 рокiв у мiру зростання i статевого дозрiвання виникає основне новоутворення пiдлiткового вiку — почуття дорослостi, а звiдси i криза вiку — неслухнянiсть, так звана «авто? номна» моральнiсть, вiдрив вiд батькiв, своя компанiя.
Поєднання бiологiчного з соцiальним у розвитку дитини також має свою досить глибоку iсторiю, яка є своєрiдним вiдбиттям суперечливостi мiж розвитком i вихованням. Адже тут iшлося про поєднання фiзiологiї, психологiї i педагогiки в єдину, комплексну науку про дитину — педологiю.
2. Сутнiсть виховання, його мета. Завдання складових частин всебiчного гармонiйного розвитку особистостi
виховання бiологiчний соцiальний особистiсть
Виховання — один iз чинникiв, пiд впливом якого здiйснюється ' розвиток дитини.
Якщо середовище переважно стихiйно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цiлеспрямованим, тому його результати передбачуванi.
Передусiм виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фiзичних особливостей i природних задаткiв та набуття нових рис i якостей, що формуються впродовж життя людини. Звiсно, воно не може змiнити кольору шкiри чи конституцiї тiла, успадкованих особистiстю, але може зробити її фiзично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорiнно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певнi корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та змiцнює гальмiвнi процеси або збiльшує силу й динамiчнiсть нервових процесiв.
Мета виховання - сукупнiсть властивостей особистостi, до виховання яких прагне суспiльство.
Загальною метою виховання є всебiчний i гармонiйний розвиток дитини. Такий iдеал цивiлiзованого суспiльства дiє впродовж столiть, починаючи з афiнської системи виховання, де й народилося розумiння гармонiйностi людинi. В епоху Вiдродження iдея всебiчного розвитку особистостi знайшла вiдображення в педагогiчних поглядах педагогiв-гуманiстiв Ф. Рабле i М. Монтеня. Рабле пропагував гуманiстичне виховання людини, в якому б гармонiйно поєднувалися фiзичний i духовний розвиток. На його думку, з цiєю метою в школi повиннi вивчатися мови, математика, астрономiя, природознавство, iсторiя, право. Важливою складовою всебiчного розвитку вiн вважав мислення. М. Монтень передусiм позитивно оцiнював в античному вихованнi його рiзнобiчнiсть. Серед складникiв всебiчного розвитку особистостi вiн видiляв розумовий розвиток, моральне i фiзичне виховання.
Ідеї всебiчного розвитку особистостi предметнiше висвiтлюються у працях соцiалiстiв-утопiстiв Т. Мора (1478—1535), Т. Кампанелли (1568—1639), Р. Оуена (1771—1858), К. -А. Сен-Сiмона (1760—1825), Ф. -М. -Ш. Фур'є) (1772—1837). Вони уявляли всебiчний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усi члени суспiльств.
Завдання основних напрямiв всебiчного розвитку особистостi
напрямiв має свiй змiст i конкретнi завдання.
Завдання розумового виховання
1. Озброєння учнiв знаннями основ наук. У процесi навчання i виховання учнi засвоюють певний фонд знань: факти, термiнологiю, символи, iмена, назви, дати, поняття, зв'язки i залежностi мiж ними, вiдображенi в правилах, законах, закономiрностях i формулах.
3. Оволодiння основними мислительними операцiями (аналiз, синтез, порiвняння, узагальнення, систематизацiя) у процесi навчально-пiзнавальної дiяльностi учнiвна уроках i самостiйної роботи.
тримати в належному порядку робоче мiсце, навчальнi посiбники, приладдя тощо.
Завдання морального виховання
1. Формування в учнiв моральних понять, поглядiв i переконань.
2. Виховання моральних почуттiв, якi виражають запити, оцiнки, вiдношення, спрямованiсть духовного розвитку особистостi.
3. Вироблення навичок i звичок моральної поведiнки, якi б стали потребою i реалiзовувалися б у будь-якiй ситуацiї та умовах.
Вирiшення цих завдань спрямоване на формування моральної свiдомостi як одного з аспектiв суспiльної свiдомостi, що регулює моральний бiк дiяльностi людини.
ставлення до результатiв працi та до людей працi, творчий пiдхiд до працi.
основ трудової культури.
3. Пiдготовка школярiв до свiдомого вибору професiї — виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодiй людинi обрати життєвий шлях.
Завдання естетичного виховання
1. Формування естетичних понять, поглядiв i переконань — виховання в молодого поколiння розумiння прекрасного, любовi до нього, вмiння давати правильну естетичну оцiнку фактам, явищам, процесам.
2. Виховання естетичних почуттiв — особливих почуттiв насолоди, якi вiдчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишнiй дiйсностi та в мистецтвi. Наявнiсть таких почуттiв є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, iстотним критерiєм естетичної культури людини»
3. Виховання потреби i здатностi створювати прекрасне в життi та мистецтвi — розвиток творчих здiбностей дiтей, опанування ними певного обсягу знань i практичних навичок у галузi музики i спiву, образотворчого мистецтва, залучення їх до рiзних видiв художньої самодiяльностi, а головне — привчити школярiв будь-яку роботу виконувати красиво.
Завдання Фiзичного виховання
2. Пiдготовка до захисту Батькiвщини, оволодiння для цього прикладними видами спорту.
3. Пiдготовка до фiзичної працi, виховання працездатностi.
Закономiрностi виховання
Закономiрностi виховання — стiйкi, повторюванi, об'єктивно iснуючi зв'язки у вихованнi, реалiзацiя яких сприяє ефективному розвитку особистостi.
У процесi виховання особливо важливими є такi закономiрностi.
1. Органiчний зв'язок виховання iз суспiльними потребами та умовами виховання. Розвиток суспiльства зумовлює змiни, диктує новi потреби i в його виховнiй системi. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в пiдростаючого поколiння української нацiональної свiдомостi, любовi до свого народу, його традицiй, iсторiї, культури.
Взаємодiя у виховному процесi всiєї сукупностi рiзноманiтних чинникiв. Виховує все: люди, речi, явища. Серед виховних чинникiв найвагомiшим є людський (рольбатькiв, педагогiв).
2. Опора у виховному процесi на позитивнi якостi дитини, стимуляцiю активностi особистостi, позитивнiемоцiї вiд досягнутих успiхiв.
3. Результати виховання залежать вiд виховного впливу на внутрiшнiй свiт дитини, її духовну, емоцiйну сфери. Виховний процес має постiйно трансформувати зовнiшнi виховнi впливи у внутрiшнi, духовнi процеси особистостi (її мотиви, установки, орiєнтацiї, ставлення).
4. Визначальними у вихованнi е дiяльнiсть i спiлкування. Дiяльнiсть — головний фактор єдностi свiдомостiй поведiнки, коли учень зайнятий певним видом дiяльностi (навчальною, трудовою, iгровою, спортивною та iн.), що забезпечує всебiчний розвиток особистостi.
У вихованнi закономiрностi виявляються в усьому рiзноманiттi взаємозв'язкiв i взаємоперетворень, їх необхiдно враховувати пiд час створення будь-якої виховної ситуацiї.
Використана лiтература
У 7-ми т.— К., 1954. — Т. 5. — С. 9—109. 4. Мешко О. І., Янкович О. І., Пизтушко Г. М. Історiя української школи iпедагогiки. — Тернопiль, 1999.
| 
