Аналiз поетичної творчостi І. Франка
| Група: |
|
| Спецiальнiсть |
ЗВ, ВБДК |
| Тема заняття: |
Поетична творчiсть І. Франка — найвище досягнення української поезiї II половини XIX ст. Поезiї. „Ой ти, дiвчино, з горiха зерня”, „Чого являєшся менi у снi?”, „Декадент”, „Розвивайся ти, високий дубе”. |
| Мета заняття: |
| Навчальна - |
|
| Виховна - |
Виховувати патрiотичнi почуття |
| Розвиваюча - |
|
| Вид заняття: |
лекцiя |
| Вид лекцiї: |
вступна лекцiя |
| Форма проведення заняття: |
Лекцiя з елементами бесiди |
| Мiжпредметнi зв’язки: |
| Забезпечуючi |
Українська лiтература |
| Забезпечуванi |
Теорiя лiтератури, iсторiя України |
| Методичне забезпечення: |
|
|
| Обов’язкова: |
1. Франко І. Зiбрання творiв у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7.
2. Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творiв, що не ввiйшли до Зiбрання творiв у 50 томах. – Львiв, 2001. – С. 4.
3. Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17.
4. Франко І. Статтi i матерiали. – Зб. 5. – Львiв, 1956. – С. 126.
5. Іван Франко. Документи i матерiали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149.
6. Іван Франко у спогадах сучасникiв. – Львiв. – 1956. – С. 394.
7. Франко І. Публiцистика. – К., 1963. – С. 112.
|
| Додаткова: |
1. Іван Франко. Документи i матерiали. – С. 190.
3. Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213.
|
| Технiчнi засоби навчання |
комп’ютер |
франко творчiсть iнтимна лiрика
1. Органiзацiйний момент
1. 1 Привiтання студентiв
2. Ознайомлення студентiв з темою та навчальними цiлями заняття
Поетична творчiсть І. Франка. Аналiзувати вiршi «Чого являєшся менi у снi?..», «Червона калина, чого в лузi гнешся?», «Декадент»; поглибити знання про iнтимну лiрику.
3. Мотивацiя навчання. Вказується значущiсть теми у майбутньому життi
4. Актуалiзацiя опорних знань
фронтальне опитування
Пригадуємо теорiю лiтератури
Цикл (грец. kyklos — коло, колесо) — декiлька художнiх творiв, об'єднаних жанром, темою, головними героями, єднiстю авторського задуму, в поезiї — настроєм, єдиним мотивом, заголовком.
Громадянська (полiтична) лiрика
— поетичнi твори, присвяченi актуальним проблемам суспiльного життя. Провiднi мотиви полiтичної лiрики — свобода особи, народу i державної незалежностi, захист прав людини, викриття антигуманного суспiльства, заклики до боротьби.
- Якi вiршi зараховуєте до полiтичної лiрики поета?
- Назвiть Франковi гiмни.
1. Який внесок здiйснив Франко у розвиток української та європейської лiрики?
2. Яке значення мала збiрка «З вершин та низин»?
3. Зiставте художнi свiти Маркiяна Шашкевича i Пантелеймона Кулiша з поезiєю Франка. Що їх об'єднує? Що нового внiс у проблематику, образну й жанрову систему Франко? У чому полягає новаторство версифiкацiї поета?
4. Покажiть жанрове розмаїття поезiй Франка.
5. З'ясуйте значення алегорiї в творах митця.
1. Яке враження справляє на вас полiтична лiрика Франка?
2. Як розв'язується проблема особистого i громадянського начал у його творах?
3. До якого жанрового рiзновиду лiрики слiд вiднести вiрш «Гiмн»?
4. Чи погоджуєтесь ви з думкою Дмитра Павличка, що «Каменярi» — «оптимiстична трагедiя»? Аргументуйте своє твердження.
5. Що нового внiс поет у зображення лiричного героя?
6. За допомогою яких художнiх засобiв моделюється картина змагань i поступу борцiв за волю?
5. Коментар вiдповiдей та робiт студентiв
6. Практична робота з поезiями: визначення теми, iдеї, вiршового розмiру.
Аналiз
поезiй
вiршувальництво iнакше, нiж в освяченiй “Кобзарем” традицiї. Пошевченкiвське епiгонство посутньо гальмувало розвiй української лiтератури, i його намагався долати ще шанований Франком Пантелеймон Кулiш у своїй збiрцi “Хутiрна поезiя” – утiм, не вельми переконливо.
Дармо плем’я епiгонiв,
Визвать з кобзи давню пiсню,
Визвать давнi звуки з струн!
Струни пальцi їм кровавлять, –
Та кров з пальця – то не пiсня, –
писав ув одному зi своїх вiршiв І. Франко, чия творчiсть закономiрно так само починалася з наслiдувань.
Захоплює енерґетичний позитив громадянської лiрики Івана Франка. Це найперше помiтно в контекстi знаменитого циклу “Веснянки”, де весняне пробудження природи напрочуд органiчно суголосне духовному пробудженню людини:
Мов у дiвчини, що з сну будиться,
В грудi радiсно б’єсь здоровая
Так i грудь землi диха-двигаєсь
Силою дивною, оживущою.
особисте як громадське
. Попри те, що тут майже iдеально передається психологiя закоханого, а головна увага поета зосереджена на фiлiґранному “виточуваннi” художньої деталi, пильний читач не може не помiтити, наскiльки важливо для поета, аби “поплив iз народним до спiлки мiй спiв”. Маються на увазi, звiсно, не лише фольклорнi ремiнiсценцiї та стилiзацiї, настiльки мистецьки вивершенi в “Зiв’ялому листi”, що чимало вiршiв звiдси згодом стали не просто популярними, а справдi народними пiснями. Ідеться й не про мiстифiкацiйну передмову до книжки, жорстко вiдтак розкритиковану Лесею Українкою, де поет “приписує” цi твори до вигаданого “щоденника самогубцi”, нiбито вибачаючись перед своїм громадськи активним читачем за любовнi вiзiї, приватнi рефлексiї, поза якими майже не простежується флеру “суспiльної значущостi”.
Насправдi ж рiч навiть не в тому, що, як сам же Франко й писав, “се є штука, я не пхаю тут iдей”. “Зiв’ялим листям” поет чи не найпосутнiше явив читачевi провiдну iдею своєї творчостi й своєї дiяльностi загалом: бути не “каменярем”, “вiчним революцйонером” i нiким iншим, як лиш “цiлим чоловiком
” – справдешньою особистiстю, яка достоту виявляється i в громадському, i в особистому. Вiдтак сама собою напрошується “крамольна” думка про те, що героя “Зiв’ялого листя” найбiльше мучить навiть не стiльки саме нещасливе кохання, як усвiдомлення того, що через нещасливiсть у коханнi вiн втрачає оцю апотеотичну цiлiснiсть особистостi:
Що спiва i плаче, як бiль серце тисне,
Що будуще бачить людське i народне,
А в сучаснiм блудить, як дитя голодне,
Що iз неба ловить зорi золотiї,
Але до дiвчини приступить не вмiє, –
Ідеали бачить геть аж за горами,
І тепер запiзно плаче i дурiє –
Приятель Івана Франка, лiтературознавець i критик Василь Щурат, рецензуючи “Зiв’яле листя”, завважив у ньому прояви декадансу. Це викликало напрочуд болiсну реакцiю Франка, оскiльки занепадницький дискурс надто вже разюче розходився з його реалiстичним свiтоглядом “цiлого чоловiка”. Так народився знаменитий вiрш “Декадент”, однобоко трактований вульгарно-соцiологiчною критикою.
Безперечно, виходячи зi своїх свiтоглядних позицiй, Франко мав рацiю, стверджуючи:
Що в моїй пiснi бiль, i жаль, i туга,
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в нiй, брате мiй, ще нута друга:
Надiя, воля, радiсне чуття.
Який я декадент? Я син народа,
Я є мужик, пролог, не епiлог.
Проте не був аж настiльки неправим i В. Щурат, убачаючи в лiричнiй драмi елементи нових, модернiстських вiянь, популярних пiд ту пору в європейських лiтературах, де реалiзм плавно вичерпував себе. Це завважують i пiзнiшi дослiдники: навiть авторитетний Д. Чижевський, розглядаючи Франкову творчiсть усуцiль реалiстичною, не мiг не констатувати, що “у 20-му столiттi модернiсти приймали збiрки вiршiв І. Франка як цiлковито “свої”. Зрештою, вiдгомiн новiтнiх лiтературних вiянь тут лише формальний, та й то його радше слiд було б назвати прозiрливiстю. “Декадентом” у “Зiв’ялому листi” поет був не бiльшою мiрою, нiж “каменярем” у книжцi “З вершин i низин”, – усе це лише рiзнi мiфи про рiзнi iпостасi мистецьки “цiлого чоловiка”.
* * *
Чого являєшся менi
У снi?
Чого звертаєш ти до мене
Чудовi очi тi яснi,
Сумнi,
Немов криницi дно студене?
Чому уста твої нiмi?
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
У тьмi?
Чого являєшся менi
Уснi?
В життi ти мною згордувала,
Моє ти серце надiрвала,
Із нього визвала однi
Отi ридання голоснi —
В життi мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулицi — минаєш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як лiта вже за лiтами
Свiй бiль, свiй жаль, свої пiснi
У серцi здавлюю на днi.
Являйся, зiронько, менi
Хоч в снi!
В життi менi весь вiк тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботi,
Неначе перла у болотi,
Хоч в снi на вид твiй оживає,
Хоч в жалощах живiше грає.
По-людськи вiльно вiддиха,
І того дива золотого
Грiха!
*******************************
Червона калино, чого в лузi гнешся?
Чого в лузi гнешся?
Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?
На радощi свiту?
Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,
Не страшно i грому,
I свiтло люблю я, купаюся в ньому
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,
(В. Щуратовi)
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне пiдшукав та вчене,
І Русi возвiстив: «Ось декадент!»
Що в моїй гiiснi бiль, i жаль, i туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в нiй, брате мiй, ще нута друга:
Надiя, воля, радiсне чуття.
Нi шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справдi жити,
А боротьби життя менi не страх.
Хоч часто я гiрке й квасне ковтаю,
Не раз i прiв, i мерз я, i охрип,
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мiй поклик: праця, щастя i свобода,
Я є мужик, пролог, не епiлог.
З їдцями їм, для бiйки маю бук,
На празнику життя не позiваю,
Та в бiдностi не опускаю рук.
Не паразит я, що дурiє з жиру,
Що в буднi тiльки й дума про процент,
А для пiсень на «шрррум» настроїть лiру.
Oй ти, дiвчино, з горiха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очi сяють тим чаром,
Ох, тiї очi темнiшi ночi,
І чом твiй усмiх —для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дiвчино, ясная зоре!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Грiє сонечко!
Усмiхається небо яснеє,
Дзвонить пiсеньку жайвороночок,
Затонувши десь в безднi-глубiнi
Кришталевого океану...
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вiтри,
Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Молодая кров,
Силою дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сiй в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любовi мати щирая
Обiйме його,
Кров'ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
СІДОГЛАВОМУ
Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патрiот,
Ти, брате, любиш Русь,
Як хлiб i кусень сала, —
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, як жнець
Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твiй патрiотизм —
Празнична одежина,
А мiй — то труд важкий,
Гарячка невдержима.
Ти любиш в нiй князiв,
Мене ж болить її
Вiдвiчнеє страждання.
Ти любиш Русь, за те
У мене ж тая Русь —
Кривава в серцi рана.
Як дiм, воли, корови,—
Я ж не люблю її
З надмiрної любови. Гей, брати! В кого серце чистеє,
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Сiйте в головах думи вольнiї,
В серцях жадобу братолюбiя,
В грудях смiливiсть до великого
Бою за добро, щастя й волю всiх!
Сiйте! На пухку, на живу рiллю
7. Коментар роботи студентiв
8. Пiдсумок заняття: Письмове опитування
І. Виберiть один правильний варiант вiдповiдi:
1. Роки життя Івана Франка:
а)1845 — 1900;в) 1855 — 1913;
б)1856— 1916;г) 1845— 1916.
а)«Пролiсок», «З вершин i низин», «Досвiтки», «Хуторна поезiя», «Порванi струни»;
б)«Зiв'яле листя», «Пiд сiльською стрiхою», «Хвилини», «Давнє i нове», «Хуторна поезiя»;
3. Головна тема збiрки «З вершин i низин»:
а)оспiвування чудової природи;
в)журба за втраченими днями, безнадiя в життi;
4. До збiрки «Зiв'яле листя» входить лiрика:
а)громадянська;в) пейзажна;
б)сатирична;г) iнтимна.
9. Домашнє завдання
| 
