Мiнiстерство освiти i науки України
Сумський державний педагогiчний унiверситет iм. А. С. Макаренка
Дизартрiя та методика роботи при дизартрiї
Суми – 2010
Дизартрiя - порушення звуковимовної сторони мови, зумовлене недостатнiстю iннервацiї мовного апарату.
Провiдним дефектом при дизартрiї є порушення звуковимовної та просодичної сторони мови, пов'язане з органiчним ураженням центральної та периферичної нервової систем.
Дiти з дизартрiєю за своєю клiнiко-психологiчною характеристикою уявляють собою вкрай неоднорiдну групу. При цьому немає взаємозв'язку мiж важкiстю дефекту i виразнiстю психопатологiчних вiдхилень. Дизартрiя, втом числi i важкi її форми, можуть спостерiгатися у дiтей зi збереженим iнтелектом, а легкi "стертi" її прояви - як у дiтей зi збереженим iнтелектом, так i у дiтей з порушеннями iнтелектуального розвитку.
Дiти з дизартрiєю за клiнiко-психологiчної характеристики можуть бути умовно роздiленi на кiлька груп залежно вiд їх загального психофiзичного розвитку:
– дизартрiя у дiтей з ДЦП
– дизартрiя у дiтей з олiгофренiєю
– дизартрiя у дiтей з ЗПР
– дизартрiя у дiтей з мiнiмальна мозкова дисфункцiя (ММД).
Ця форма дизартрiї зустрiчається найбiльш часто серед дiтей спецiальних дошкiльних та шкiльних установ. У них поряд з недостатнiстю звуковимовної сторони мови спостерiгаються зазвичай не рiзко вираженi порушення уваги, пам'ятi, iнтелектуальної дiяльностi, емоцiйно-вольової сфери, легкi руховi розлади i сповiльнений формування ряду вищих коркових функцiй.
Руховi порушення виявляються звичайно на бiльш пiзнiх строках формування рухових функцiй, особливо таких, як розвиток можливостi самостiйно сiдати, повзати з поперемiнним одночасним винесенням вперед руки i протилежної ноги i з легким поворотом голови i очей у сторону винесеної руки, ходити, захоплювати предмети кiнчиками пальцiв i манiпулювати з ними.
Емоцiйно-вольовi порушення проявляються у виглядi пiдвищеної емоцiйної збудженостi i виснаження нервової системи. На першому роцi життя такi дiти неспокiйнi, багато плачуть, вимагають до себе постiйної уваги. У них вiдмiчаються порушення сну, апетиту, схильнiсть до зригування та блювоти, дiатезу, шлунково-кишкових розладiв. Такi дiти, як правило, метеозалежнiсть.
У дошкiльному та шкiльному вiцi вони рухово неспокiйнi, схильнi до роздратованостi, коливань настрою, метушливостi, часто проявляють грубiсть, непослух. Рухове занепокоєння посилюється при стомленнi, деякi дiти схильнi до реакцiй iстеричного типу.
Незважаючи на те, що у дiтей не спостерiгаються вираженi паралiчi та парези, моторика їх вiдрiзняється загальної незручнiстю, недостатньою координованiсть, вони незграбнi в навичках самообслуговування, вiдстають вiд однолiткiв за спритностi i точностi рухiв, у них з затримкою розвивається готовнiсть руки до листа, тому довго не проявляється iнтерес до малювання та iншим видам ручної дiяльностi, у шкiльному вiцi вiдзначається поганий почерк. Вираженi порушення iнтелектуальної дiяльностi у виглядi низької розумової працездатностi, порушень пам'ятi, уваги. Для багатьох дiтей характерно уповiльнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналiзу, конструктивного праксису.
При дизартрiї на рiзних рiвнях порушена передача iмпульсiв з кори головного мозку до ядер черепно-мозкових нервiв. У зв'язку з цим, до м'язiв (дихальним, голосовим, артикуляцiйним) не надходять нервовi iмпульси, порушується функцiя основних черепно-мозкових нервiв, що мають безпосереднє вiдношення до мови (трiйчастий, лицьова, пiд'язиковий, язикоглоткового, блукаючий нерви). Трiйчастий нерв iннервує жувальнi м'язи, нижню частину обличчя. При ураженнi - труднощi у вiдкриваннi та закриваннi рота, жуваннi, ковтаннi, рухах нижньої щелепи. Лицевий нерв iннервує мiмiчну мускулатуру особи. При ураженнi - обличчя амiмiчне, маскоподiбне, важко заплющити очi, нахмурити брови, надути щоки. Пiд'язиковий нерв iннервує мускулатуру двох переднiх третин мови. При ураженнi - обмежується рухливiсть мови, виникають труднощi в утриманнi мови в заданому положеннi. Язикоглоткового нерв iннервує задню третину мови, м'язи глотки i м'якого пiднебiння. При ураженнi - виникає носовий вiдтiнок голосу, спостерiгається зниження глоткового рефлексу, вiдхилення маленького язичка в сторону. Блукаючий нерв iннервує м'язи м'якого неба, глотки, гортанi, голосових складок, дихальну мускулатуру. Поразка веде до неповноцiнної роботи м’яз гортанi i глотки, порушення функцiї дихання.
Грудний вiк: внаслiдок паретичних м'язiв мови, губ утруднено грудне вигодовування - до грудей прикладають пiзно (3-7 добу), вiдзначається мляве смоктання, частi зригування, покашлювання. На ранньому етапi розвитку мови у дiтей може бути вiдсутнiм лепет, що з'являються звуки мають гугнявий вiдтiнок, першi слова з'являються iз запiзненням (до 2-2,5 рокiв). При подальшому розвитку мови грубо страждає вимова практично всiх звукiв.
При дизартрiї може мати мiсце артикуляцiйна апраксiя (порушення довiльних рухiв артикуляцiйних органiв). Артикуляцiйна апраксiя може виникнути у зв'язку з недостатнiстю кiнестетичних вiдчуттiв у артикуляцiйнiй мускулатурi. Порушення звуковимови, зумовленi артикуляцiйною апраксiєю, вiдрiзняються двома характерними особливостями:
Видiляють два варiанти артикуляцiйної апраксiї:
повтори звукiв, складiв, пропуски, перестановки, вставки.
Етiологiя дизартрiї
Дизартрiя є симптомом тяжкого мозкового ураження або недорозвинення бульбарного або псевдобульбарного характеру, якi можуть торкатися цiлий ряд мозкових систем: корково-бульбарної (або пiрамiдну), можечкову, ретикулярну формацiю, корковi прецентральну та постцентральну мовноруховi зони. Дизартричний розлад може бути симптомом ДЦП.
Причини ДЦП та дизартрiї вивченi недостатньо. Донедавнього часу, основною причиною ДЦП вважалася родова травма. Останнiм часом встановлено, що 80% випадкiв ДЦП є вродженою патологiєю, порушення вiдбувається внутрiшньоутробно, що в свою чергу позначається приперебiгу пологiв. Патологiя пологiв може посилитипершопричину.
Пренатальний перiод психiчнi та фiзичнi травми, радiацiя, алкоголiзм, лiкарська iнтоксикацiя. Особливо важливими є першi три мiсяцi вагiтностi). При цьому дитина народжується з патологiєю, яка може проявитися не вiдразу (наприклад, рiзнi парези проявляються в мiру дозрiвання пiрамiдних шляхiв).
Нат
а
льний перiод
: ураження головного мозку дитини пiд час пологiв. Це може бути черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, народження дитини в асфiксii та iн.
Постнатальний перiод: менiнгiти, менiнгоенцефалiти, черепно-мозковi травми в раннiй перiод розвитку дитини. Цi захворювання можуть зумовлювати недорозвинення або ураження примоторно-лобної, тiм'яно-скроневої зон головного мозку.
Класифiкацiя дизартрiї
Дизартрiя пiдроздiляється на форми:
― цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюваннi (запаленнi) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташованi там ядра рухових черепно-мозкових нервiв (язикоглоточного, що блукає й пiд'язичного, iнодi тройного й лицьового).
складок, м’якого пiднебiння приводить до специфiчного порушення голосу: вiн стає слабким, носовим. У мовi не реалiзуються дзвiнкi звуки.
У дiтей iз цiєю формою дизартрiї спостерiгається атрофiя м’язiв язика й глотки, знижується також тонус м’язiв (атонiя). Такий стан м’язiв язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечiтка, упо-вiльнена.
2
.
Пiдкiркова дизартрiя
― насильницькi мимовiльнi рухи не контрольованi дитиною. Цi рухи можуть спостерiгатися в станi спокою, але звичайно пiдсилюються при мовному актi.
короткi фрази, i через мить вiн вже виявляється не в змозi вимовити нi звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Інодi спостерiгаються мимовiльнi вигуки, «про-риваються» гортаннi звуки. Дiти можуть вимовляти слова й фрази надмiрно швидко або, навпаки, монотонно, з бiльшими паузами мiж словами. Виразнiсть мови страж-дає через неплавне перемикання артикуляцiйних рухiв при проголошеннi звукiв, а також через порушення тембру й сили голосу.
Характерною ознакою пiдкiркової дизартрiї це порушення темпу, ритму й iнтонацiї мови. Інодi при цiй формi в дiтей спостерiгається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.
3.
Мозочкова дизартрiя
4.
звуку до iншого, вiд однiєї артикуляцiйної пози до iншої. Дiти здатнi чiтко вимовляти iзольованi звуки, але в мовному потоцi звуки спотворюються, виникають замiни. Особливо важкi сполучення приголосних звукiв. При прискореному темпi з’являються запинки, що нагадують заїкуватiсть.
При корекцiї обертає на себе увага той факт, що дефектнi звуки швидко виправляються в iзольованому проголошеннi, але iз працею автоматизують у мовi.
5.
Псевдобульбарна дизартрiя псевдобульбарний паралiч або порiз, обумовлений поразкою провiдних шляхiв, що йдуть вiд кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого i пiд’язичного нервiв. По клiнiчних проявах порушень в областi мiмiчної й артикуляцiйної мускулатури вiн близький до бульбарного.
У результатi псевдобульбарного паралiчу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.
Видiляють три ступенi порушення мовної або артикуляцiйної моторики псевдобульбарної дизартрiї:
1. Легкий ступiнь
псевдобульбарної дизартрiї характеризується вiдсутнiстю грубих порушень моторики артикуляцiйного апарата. Труднощi артикуляцiї полягають у повiльних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рiдких захлипуваннях. Вимова у таких дiтей порушено внаслiдок недостатньо чiткої артикуляцiйної моторики, мова трохи вповiльнена, характерна змазанiсть при проголошеннi звукiв. Частiше страждає вимова складних по артикуляцiї звукiв:
Дзвiнкi звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкi для вимови м’якi звуки, що вимагають додавання до основної артикуляцiї пiдйому середньої частини спинки язика до твердого пiднебiння.
Недолiки вимови роблять несприятливi впливи на фонематичний розвиток. Бiльшiсть дiтей з легким ступенем дизартрiї випробовують деякi труднощi у звуковому аналiзi.
Дiти з подiбним порушенням, що мають нормальний слух i гарний розумовий розвиток, вiдвiдують логопедичнi заняття в дитячiй полiклiнiцi, а в шкiльному вiцi ― логопедичний пункт при загальноосвiтнiй школi. Істотну роль в усуненнi цього дефекту можуть зробити батьки.
2. Середнiй ступiнь.
Дiти iз середнiм ступенем дизартрiї становлять найбiльш численну групу. Для них характерна вiдсутнiсть рухiв лицьових м’язiв. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щiльно зiмкнути їх. Руху язика обмеженi. Дитина не може пiдняти кiнчик язика вгору, повернути його вправо, улiво, удержати в даному положеннi. Значнi труднощi представляє перемикання вiд одного руху до iншого. М’яке пiднебiння буває часто малорухомим, голос має назальний вiдтiнок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання.
Мова таких дiтей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечiтка через малорухомiсть губ, язика артикуляцiя голосних, вимовних звичайно iз сильним носовим видихом. Частiше дзвiнкi приголоснi замiняються глухими. Нерiдко звуки наприкiнцi слова й у сполученнях приголосних опускаються.
Дiти з подiбним порушенням не можуть успiшно навчатися в загальноосвiтнiй школi. Найбiльш сприятливi умови для їхнього навчання й виховання створенi в спецiальних школах для дiтей з важкими порушеннями мови, де до цих учнiв здiй-снюється iндивiдуальний пiдхiд.
3. Важкий ступiнь
псевдобульбарної дизартрiї ― анартрiя ― характери-зується глибокою поразкою м’язiв i повною бездiяльнiстю мовної апарат. Лице дитини, що страждає анартрiєю, маскообразне нижня щелепа вiдвисає, рот постiйно вiдкритий. Язик нерухомо лежить на днi ротової порожнини, рухи губ рiзко обме-женi. Утруднено акти жування й ковтання. Мова вiдсутня повнiстю, iнодi є окремi нечленороздiльнi звуки.
Дiти з анартрiєю при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спецiальних школах для дiтей з важкими порушеннями мови, де завдяки спецiальним логопедичним методам успiшно опановують навичками листа й програмою по загальноосвiтнiх предметах.
Методика роботи при дизартрiї
Система логопедичного впливу при дизартрiї має комплексний характер: корекцiя звуковимови поєднується з формуванням звукового аналiзу та синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мови та зв'язного висловлювання. Специфiкою роботи є поєднання з диференцiйованим артикуляцiйним масажем i гiмнастикою, логопедичної ритмiкою, а в рядi випадкiв i з загальною лiкувальною фiзкультурою, фiзiотерапiєю та медикаментозним лiкуванням. Успiх логопедичних занять багато в чому залежить вiд їх раннього початку та систематичностi проведення.
Робота над звуковимовою будується з урахуванням наступних положень:
1. Залежнiсть вiд форми дизартрiї, рiвня мовного розвитку та вiку дитини.
2. Розвиток мовної комунiкацiї. Формування звуковимови повинно бути спрямоване на розвиток комунiкацiї, шкiльної i соцiальної адаптацiї дитини.
3. Розвиток мотивацiї, прагнення до подолання наявних порушень, розвиток самосвiдомостi, самоствердження, саморегуляцiї та контролю, почуття власної гiдностi i упевненостi в своїх силах.
4. Розвиток диференцiйованого слухового сприймання та звукового аналiзу.
5. Посилення перцепцiї артикуляцiйних укладiв i рухiв шляхом розвитку зорово-кiнестетичних вiдчуттiв.
6. Поетапнiсть. Починають з тих звукiв, артикуляцiя яких у дитини бiльш збережена. Інодi звуки вибирають за принципом бiльш простих моторних координацiї, але обов'язково з урахуванням структури артикуляцiйного дефекту в цiлому, в першу чергу працюють над звуками раннього онтогенезу.
7. При важких порушеннях, коли мова повнiстю не зрозумiла для оточуючих, робота починається з iзольованих звукiв i з складiв. Якщо мова дитини щодо зрозумiла i в окремих словах вiн може вимовляти дефектнi звуки правильно, робота починається з цих «ключових» слiв. У всiх випадках необхiдна автоматизацiя звукiв у всiх контекстах i в рiзних мовних ситуацiях.
8. У дiтей з ураженням центральної нервової системи важливе значення має попередження важких порушень звуковимови шляхом систематичної логопедичної роботи в домовленнєвому перiодi.
Логопедична робота при дизартрiї проводиться поетапно.
, пiдготовчий
- основнi його цiлi: пiдготовка артикуляцiйного апарату до формування артикуляцiйних укладiв, у дитини раннього вiку-виховання потреби в мовному спiлкуваннi, розвиток i уточнення пасивного словника, корекцiя дихання та голосу. Важливим завданням на цьому етапi є розвиток сенсорних функцiй, особливо слухового сприймання та звукового аналiзу, а також сприйняття й вiдтворення ритму.
Методи i прийоми роботи диференцiюються залежно вiд рiвня розвитку мови. При вiдсутностi мовних засобiв спiлкування у дитини стимулюють початковi голосовi реакцiї i викликають звуконаслiдування, яким надають характер комунiкативної значущостi. Логопедична робота проводиться на тлi медикаментозного впливу, фiзiолiкування, лiкувальної фiзкультури i масажу.
Другий етап - формування первинних комунiкативних вимовних навичок
. Основна його мета: розвиток мовного спiлкування та звукового аналiзу. Проводиться робота з корекцiї артикуляцiйних порушень: при спастичностi - розслаблення м'язiв артикуляцiйного апарату, вироблення контролю над становищем рота, розвиток артикуляцiйних рухiв, розвиток голосу; корекцiя мовленнєвого дихання; розвиток вiдчуттiв артикуляцiйних рухiв i артикуляцiйного праксису. Робота по розслабленню м'язiв артикуляцiйного апарату починається iз загального м'язового розслаблення, розслаблення шийної, грудної мускулатури, м'язiв рук. Потiм проводиться розслабляючий масаж м'язiв обличчя. Рухи починаються з середини лоба у напрямку до скронь. Вони виробляються легкими погладжуючими рiвномiрними рухами кiнчиками пальцiв в повiльному темпi. Розслабляючий масаж проводиться дозовано, поширюється тiльки на тi областi обличчя, де є пiдвищення м'язового тонусу, у групах ж м'язiв млявих, ослаблених застосовується тонiзуючий, змiцнюючий масаж.
Другим напрямком розслабляючого масажу обличчя є рух вiд брiв до волосистої частини голови. Рухи проводяться рiвномiрно обома руками з двох сторiн.
Третiм напрямком руху є рух вниз вiд лiнiї чола, через щоки до м'язiв шиї i плеча. Потiм приступають до розслаблення м'язiв губ. Логопед помiщає свої вказiвнi пальцi на точку, що знаходиться мiж серединою верхньої губи i кутом рота з обох сторiн. Рухи йдуть до середньої лiнiї, так що верхня губа збирається у вертикальну складку. Таке ж рух проробляється з нижньою губою, потiм з обома губами разом. У наступнiй вправi вказiвнi пальцi логопеда помiщаються в те ж положення, але рухи йдуть вгору по верхнiй губi, оголюючи верхнi ясна, i вниз по нижнiй губi, оголюючи нижнi ясна. Потiм вказiвнi пальцi логопеда помiщаються в кути рота i губи розтягуються (як при посмiшцi). Зворотним рухом з утворенням зморшок губи повертаються у вихiдне положення. Цi вправи проводяться при рiзному положеннi рота: рот закритий, вiдкритий, напiввiдкритий, широко вiдкритий. Пiсля розслаблення, а при низькому тонусi - пiсля змiцнюючого масажу губ тренують їх пасивно-активнi рухи. Дитину вчать захоплювати i утримувати губами льодяники, палички рiзного дiаметру, вчать пити через соломинку.
Пiсля загального м'язового розслаблення i описаних вище вправ приступають до тренування м'язiв мови. При їх розслабленнi важливо враховувати, що вони тiсно пов'язанi з м'язами нижньої щелепи. Тому рух вниз в порожнинi рота спастично пiднесеного мови простiше всього досягається при одночасному русi вниз нижньої щелепи (вiдкривання рота). Дiтям шкiльного вiку подiбнi вправи пропонуються у виглядi аутотренiнгу: «Я спокiйний, абсолютно розслаблений, мова спокiйно лежить у ротi Повiльно опускаю його вниз, коли опускається нижня щелепа».
Якщо цих прийомiв недостатньо, то корисно на кiнчик язика покласти шматочок стерильної марлi або стерильну пробку. Виникає тактильне вiдчуття допомагає дитинi зрозумiти, що щось заважає вiльним рухам мови, тобто вiдчути стан спастичностi. Пiсля цього логопед шпателем або мовним депрессори виробляє легкi горизонтальнi натискання.
i дитина сама починає виконувати цi вправи. Масаж проводить спецiалiст (ЛФК), проте елементи його використовуються логопедом, батьками пiд обов'язковим контролем лiкаря, з дотриманням необхiдних гiгiєнiчних правил.
Вироблення контролю за становищем рота. Вiдсутнiсть контролю за становищем рота у дiтей з дизартрiєю значно ускладнює розвиток довiльних артикуляцiйних рухiв. Зазвичай рот у дитини вiдкритий, виражено слинотеча.
Перший етап роботи - вправи для губ, що сприяють їх розслабленню i посилення тактильних вiдчуттiв у поєднаннi з пасивним закриванням рота дитини. Увага фiксується на вiдчуттi закритого рота, дитина бачить це положення в дзеркалi.
На другому етапi закривання рота проводиться пасивно-активним шляхом. Спочатку дитинi легше закрити рот у положеннi нахилу голови i легше його вiдкрити в положеннi злегка закинутою голови. На початкових етапах роботи використовуються цi полегшенi прийоми. Перехiд вiд пасивних рухiв вiдкривання рота до активних стає можливим через рефлекторне позiхання.
На третьому етапi тренують активну вiдкривання i закривання рота з словесної iнструкцiї: «Вiдкрий рот широко», «Витягни губи вперед», «Збери губи в трубочку i вернеш їх у вихiдну позицiю». Пропонуються рiзнi завдання з iмiтацiї положення рота, представленого на картинках. Поступово вправи кiлька ускладнюються: дитину просять дути через розслабленi губи, виробляти вiбрацiйнi руху.
Артикуляцiйна гiмнастика
. При її проведеннi велике значення має тактильно-пропрiоцептивна стимуляцiя, розвиток статико-динамiчних вiдчуттiв, чiтких артикуляцiй кiнестезiї.
На початкових етапах роботу проводять з максимальним пiдключенням iнших, бiльш збережених аналiзаторiв (зорового, слухового, тактильного). Багато вправи проводять з закритими очима, привертаючи увагу дитини до пропрiоцептивних вiдчуттiв. Артикуляцiйна гiмнастика диференцiюється в залежностi вiд форми дизартрiї i тяжкостi ураження артикуляцiйного апарату. Перед роботою з розвитку рухливостi мовної мускулатури проводять вправи для мiмiчних м'язiв обличчя. Вже з дошкiльного вiку в дитини розвивають довiльнiсть i диференцiйованiсть мiмiчних рухiв i контроль за своєю мiмiкою. Дитину вчать по iнструкцiї закривати i вiдкривати очi, супити брови, надувати щоки, ковтати слину, закривати i вiдкривати рот.
на спроби дорослого витягнути її з рота.
Артикуляцiйна гiмнастика мови починається з виховання активного дотику кiнцем мови до краю нижнiх зубiв. Потiм розвивають загальнi, менш диференцiйованi рухи мови спочатку в пасивному планi, потiм у пасивно-активному i, нарештi, активнi рухи. Стимуляцiя м'язiв кореня язика починається з їх рефлекторних скорочень шляхом подразнення кореня язика шпателем. Закрiплення здiйснюють довiльними покашлювання.
Важливим роздiлом артикуляцiйної гiмнастики є розвиток бiльш тонких i диференцiйованих рухiв мови, активiзацiя його кiнчика, вiдмежування рухiв мови та нижньої щелепи. Кориснi вправи зi стимуляцiї рухiв кiнчика язика при вiдкритому ротi, нерухомою щелепи. Розвиток артикуляцiйної моторики ведеться систематично, довгостроково, використовуючи загальний комплекс i специфiчнi вправи. Робота полегшується використанням iгор, якi пiдбираються залежно вiд характеру i ступеня тяжкостi ураження артикуляцiйної моторики, а також з урахуванням вiку дитини. З деякою адаптацiєю можуть бути використанi iгри, опублiкованi в лiтературi.
Робота над голосом починається пiсля артикуляцiйної гiмнастики i масажу, розслаблення шийної мускулатури, спецiальних вправ з виконання рухiв на всi боки головою (м'язи шиї розслабленi) з одночасним проголошенням ланцюжкiв голосних звукiв: i-е-о-у-а-и.
Велике значення для корекцiї голосу має активiзацiя рухiв м'якого пiднебiння: ковтання крапель води, покашлювання, позiхання, проголошення гласного а на твердiй атацi. Вправи проводяться перед дзеркалом, пiд рахунок. Використовуються такi прийоми: стимуляцiя заднiй частинi мови i неба легкими рухами за допомогою мовного депрессори; навчання безпiдставного ковтанню: логопед з пiпетки капає проти задньої стiнки глотки краплi води, голова дитини кiлька вiдкинута назад. Стимулюються кашлеподобнi руху, позiхання, пiднебiнний i глотковий рефлекси. Для голосоутворення велике значення мають руху щелеп: вiдкривання i закривання рота, iмiтацiя жування. Використовують щелепної дрожательний рефлекс: легкi постукуючi ритмiчнi рухи по пiдборiддю викликають рух нижньої щелепи вгору. Використовуються також спецiальнi вправи з опускання нижньої щелепи. Спочатку на тлi м'язового розслаблення логопед допомагає у виконаннi даного руху, домагаючись опускання нижньої щелепи приблизно на 1-1,5 см (закривання рота дитина робить самостiйно). Виробляють довiльний контроль за об'ємом i темпом виконання руху, використовуючи рiзнi наочнi прийоми (малюнок iз зображенням опускання вiдра в колодязь, кулька, прив'язаний до мотузки, мiмiчнi картинки i т. д.). Потiм цi вправи виконуються по словеснiй iнструкцiї з одночасним вимовою рiзних звукових поєднань: дон-дон, кар-кар, ae-ав i т. д.
Для змiцнення м'язiв пiднебiнної фiранки використовуються вправи в чергуваннi її розслаблення i напруження. Дитину просять до закiнчення позiхальний руху уривчасто вимовити звук а, а при широко вiдкритому ротi перейти вiд вимови звуку а до звуку п, затримуючи повiтря в ротi пiд тиском. Увага дитини притягується до вiдчуття стану пiднебiнної фiранки. Використовують вправи з розвитку сили, тембру i висоти голосу: прямий рахунок десятками з поступовим посиленням голосу i зворотний рахунок з поступовим його ослабленням. Для розвитку висоти тембру i iнтонацiй голосу велике значення мають рiзнi iгри, читання казок за ролями, iнсценування i т. д.
Список використаної лiтератури
3. Основы логопедии: учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. ― М.: Просвещение, 1989. ― 223 с.: ил.
4. Синьов В. М., Коберник Г. М. Основи дефектологiї: Навчальний посiбник для вузiв. ― К.: Вища школа, 1994. ― 143 с.
5. Филичева Т. Б., Чевелова Н. А. Логопедическая работа в специальном детском саду: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2111 «Дефектология». – М.: Просвещение, 1987. – 142 с.: ил.
6. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л. С. Волковой, В. И. Селиверстова. – М., 1997. – Ч. 1.
| 
