Естетичне виховання учнiв у процесi вивчення iноземної мови
Курсова робота на тему
„Естетичне виховання учнiв у процесi вивчення iноземної мови”
Змiст
Вступ
Роздiл І. Естетично-виховнi можливостi урокiв iноземної мови
1. 2 Засади впливу iноземної мови на естетичне виховання учнiв
Роздiл ІІ. Шляхи реалiзацiї естетичного виховання на уроках iноземної мови
2. 1 Естетичне осягнення iноземної мови в рамках „дiалогу культур”
2. 2 Специфiка естетичного виховання на уроках iноземної мови у старших класах
Лiтература
Вступ
Характерною рисою сучасної шкiльної освiти є спрямованiсть її змiстовно-цiльових аспектiв у бiк гуманiзацiї, яка означає глибокi якiснi перетворення в стратегiї i тактицi навчання з урахуванням перш за все особистiсного чинника. Основна увага зосереджена на створеннi сприятливої обстановки для кожної дитини, її вихованнi як вiльної, цiлiсної особистостi, здатної до самостiйного вибору цiнностей, самовизначення в свiтi культури. В умовах, що склалися, актуальним стає формування у школяра естетичної культури, що забезпечує цiннiсне вiдношення до навколишнього свiту, емоцiйно-образне збагнення реальностi, розвиток здатностi сприймати красу у всьому її рiзноманiттi i створювати прекрасне в навколишнiй дiйсностi. Естетична культура сприяє формуванню соцiальної позицiї, заснованої на гуманiстичних цiнностях, гармонiзує емоцiйно-комунiкативну сферу учня, оптимiзує його поведiнку. Сформованiсть естетичної культури пiдсилює особистiсне вiдношення до вибору професiї, приводить у вiдповiднiсть власнi потреби суспiльним iдеалам, уявленням про цiнностi, активiзує внутрiшнi ресурси, забезпечуючи таким чином самореалiзацiю особи. Все це ставить перед вчителем школи важливе завдання естетичного виховання учня. Причому в цьому процесi мають бути задiянi абсолютно всi предмети, адже кожна дисциплiна має свої можливостi щодо реалiзацiї естетичного виховання. Проте ряд предметiв дає вчителевi досить широкi можливостi щодо виховання естетичних сприйняттiв та почуттiв учнiв, зокрема лiтература, музика, образотворче мистецтво. Великий естетичний потенцiал несе в собi викладання iноземної мови в середнiй школi. У цьому аспектi важливим постає питання про конкретнi шляхи та засоби реалiзацiї естетичного виховання на уроках iноземної мови. Це зумовлює актуальнiсть даної роботи.
Предметом курсової роботи є аналiз можливостей реалiзацiї естетичного виховання пiд час вивчення iноземної мови. Об’єктом дослiдження виступають засоби та методи формування естетичних уподобань учнiв пiд час вивчення iноземної мови.
Головна мета роботи - з’ясувати можливостi реалiзацiї естетичного виховання пiд час вивчення iноземної мови. З цього випливають завдання дослiдження:
· визначити психолого-педагогiчнi характеристики естетичного виховання;
· з’ясувати можливостi iноземної мови у формуваннi естетичних смакiв учнiв;
· зробити висновок про найбiльш ефективнi засоби формування естетичної свiдомостi учнiв пiд час вивчення iноземної мови.
щодо викладання iноземної мови у середнiй школi.
Роздiл І. Естетично-виховнi можливостi урокiв iноземної мови
1. 1 Психолого-педагогiчнi характеристики естетичного виховання учнiв
Гармонiй, всебiчний розвиток особистостi неможливий без її естетичної вихованостi. У сучаснiй педагогiцi естетичне виховання трактується як „педагогiчна дiяльнiсть, спрямована на формування здатностi сприймати i перетворювати дiйснiсть за законами краси” [6, 121].
i натхнення нiколи не побачиш. Краса – це яскраве свiтло, що осяває свiт. При цьому свiтлi тобi вiдкривається iстина, правда, добро; осяяний цим свiтлом, ти стаєш вiдданим i непримиренним. Краса вчить розпiзнавати зло i боротися з ним. Я б назвав красу гiмнастикою душi, вона виправляє наш дух, нашу совiсть, нашi почуття i переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе i завдяки йому ти так чи iнакше ставишся сам до себе” [28, 414].
здiбностей до естетичного сприймання явищ дiйсностi, творiв мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий свiт, зберiгати природну красу. Рiвень естетичної культури виявляється як у розвитку всiх компонентiв естетичної свiдомостi (почуттiв, поглядiв, переживань, смакiв, потреб, iдеалiв), так i в розвитку умiнь i навичок активної перетворюючої дiяльностi у мистецтвi, працi, побутi, людських взаєминах.
Естетична свiдомiсть – це форма суспiльної свiдомостi, яка є художньо-емоцiйним освоєнням дiйсностi через естетичнi сприйняття, судження, смаки, iдеали i виражається в естетичних поглядах та мистецькiй творчостi.
1. Естетичнi сприйняття, якi виявляються у спостережливостi, умiннi помiтити найсуттєвiше, що вiдображає зовнiшню i внутрiшню красу предмета, явища, процесу, вiдчувати радiсть вiд побаченого, вiдкритого.
2. Естетичнi почуття – почуття насолоди, якi вiдчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючiй дiйсностi, творах мистецтва.
3. Естетичнi судження, якi передають ставлення особистостi до певного об’єкта, явища. У педагогiчнiй практицi є недопустимим нав’язування учням вчителем своїх мiркувань. Навпаки, вiн повинен допомагати їм виявляти самостiйнiсть при з’ясуваннi естетичної вартостi предметiв.
4. Естетичнi смаки, що постають як емоцiйно-оцiночне ставлення людини до прекрасного. Вони мають вибiрковий, суб’єктивний характер. Стандартних смакiв не iснує, вони пов’язанi з iндивiдуальним баченням i сприйняттям.
5. Естетичний iдеал – своєрiдний зразок, з позицiї якого особистiсть оцiнює явища, предмети дiйсностi. Естетичний iдеал вiдображає уявлення про красу, її критерiї [6, 122].
почуття. Бiльш складнi компоненти – почуття, судження, смаки, iдеал формуються в учнiв на базi естетичних сприйняттiв у процесi естетичного освоєння свiту.
Змiст естетичного виховання конкретизується в програмах з кожного предмету. Звичайно, деякi предмети, зокрема лiтература, музика, образотворче мистецтво, мають дуже великий потенцiал щодо естетичного виховання учнiв завдяки специфiцi об’єктiв вивчення – творiв мистецтва. Проте вчителi всiх предметiв мають враховувати естетично-виховне навантаження програм та намагатися використати в цьому аспектi кожну можливiсть, яку дає їх предмет. Окрiм урокiв, естетичне виховання реалiзується у рiзних самодiяльних об’єднаннях учнiв (хори, оркестри, ансамблi, лiтературнi, драматичнi, хореографiчнi гуртки, кiно- i фотогуртки), у роботi студiй, пiд час факультативних занять з етики, естетики, рiзних видiв художньої творчостi, iсторiї мистецтва тощо. Серед цих шляхiв реалiзацiї естетичного виховання учнiв важливе мiсце займає естетичне виховання на уроках iноземної мови, що детально буде розглянуто в данiй роботi.
Не слiд трактувати мистецтво як єдине джерело естетичного виховання. Безперечно, твори мистецтва як реалiзацiя iдеалу прекрасного у людськiй дiяльностi мають величезний естетично-виховний потенцiал. Проте поряд iз ними джерелами естетичного виховання виступають також природа, естетика побуту, у тому числi естетика шкiльних примiщень, зовнiшнiй вигляд учителiв та учнiв, взаємини мiж учнями i вчителями та iн. [5, 21]
В естетичному вихованнi величезне значення має особистiсть педагога. Його поведiнка, одяг, осанка, рухи, мiмiка, голос, тон – все це має бути взiрцем для учнiв. Показники естетичної вихованостi учнiв – це i їх зовнiшнiй вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхнiх пiдручникiв, зошитiв тощо. Все це говорить про те, що кожний урок, кожна взаємодiя учня iз вчителем має мiстити естетико-виховний компонент, свiдомо спрямований вчителем.
1. Життя i дiяльнiсть учня в сiм’ї. Тут формуються основи естетичних смакiв, почуттiв, на що впливають органiзацiя побуту в оселi, одяг, взаємини в сiм’ї, оцiнювання старшими краси предметiв, явищ, безпосередня участь в естетичнiй дiяльностi тощо.
2. Навчально-виховна дiяльнiсть загальноосвiтнiх закладiв, яка передбачає залучення учнiв змiстом навчальних дисциплiн (мови, лiтератури, iсторiї, предметiв природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи. У школах створюють спецiалiзованi гуманiтарно-естетичнi класи, що сприяє естетичному розвитковi учнiв.
3. Навчально-виховна робота позашкiльних дитячих закладi (будинки i палаци дитячої та юнацької творчостi, студiї, дитячi музичнi та художнi школи тощо). Ця дiяльнiсть спрямована задоволення iнтересiв, розвиток здiбностей дiтей, залучення їх до активної естетичної дiяльностi.
4. Вплив засобiв масової iнформацiї. Дiяльнiсть їх поєднує елементи багатьох видiв мистецтва. Проте засилля в них так званої „масової культури”, яка далеко не завжди коректно формує в учнiв уявлення про прекрасне, ускладнює процес формування здорових естетичних смакiв, потребує копiткої роботи вихователiв, батькiв, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смакiв, несприйняття потворного [12, 40].
З наведеного ми бачимо, що дiяльнiсть вчителiв школи в рамках естетичного виховання є лише одним серед компонентiв, якi формують естетичну свiдомiсть учня. Проте естетичне виховання у школi має ряд важливих рис, що вiдрiзняють його вiд iнших напрямiв та роблять одним з найбiльш значущих у процесi формування естетичної особистостi учня. Так, на вiдмiну вiд дiяльностi позашкiльних установ, якi вiдвiдують лише частина учнiв, шкiльний компонент естетичного виховання охоплює всiх школярiв. Дiяльнiсть вчителя по формуванню естетичних смакiв учнiв є свiдомою та цiлеспрямованою на вiдмiну вiд випадкових впливiв масової iнформацiї та, нажаль, часто безсистемного та непослiдовного естетичного виховання дiтей у сiм’ї. Окрiм того, у зв’язку iз значною тривалiстю перебування учня в школi (кiлька годин щодня протягом 12 рокiв), вчителi несуть особливу вiдповiдальнiсть за формування естетичної свiдомостi учня, як i за процес формування його особистостi як такої.
1. 2 Засади впливу iноземної мови на естетичне виховання учнiв
Естетичне виховання на уроках iноземної мови можна розглядати i як самоцiль, тобто як компонент загально-виховної системи, i як мотивацiйний засiб, що сприяє вивченню самої iноземної мови. Це зумовлено високим мотивацiйним потенцiалом естетичного виховання та широкими можливостями, якi надає для цього вивчення iноземної мови. Сприйняття краси – це перший ступiнь у вихованнi вiдчуттiв, емоцiйної чуйностi. Тiльки на емоцiйнiй основi встановлюються мiцнi зв'язки дитини з навколишнiм свiтом. Лише такий навчальний процес, що приносить учневi емоцiйне та естетичне задоволення може бути успiшним та забезпечити високий рiвень навчальних досягнень.
Весь сучасний арсенал навчально-методичних засобiв направлений на досягнення цiєї мети: барвистi пiдручники, прекрасна наочна допомога, всiлякi кросворди, пазли, iгри, аудiокасети з вiршами i пiснями, вiдеоматерiали. Проте самi по собi вони ще не забезпечують сприятливого емоцiйного клiмату на уроцi, а яскравi iлюстрацiї книжок не обов’язково стають джерелами естетичної насолоди. Досить часто трапляється, що без належної роботи вчителя всi цi яскравi елементи просто проходять повз свiдомостi учнiв, якi не вмiють сприймати прекрасне. І тодi особливої радостi в очах дiтей не видно, швидше настороженiсть, переляк, роздратування.
Проблема iнтересу, захопленостi, мотивацiї – одна з фундаментальних проблем всiєї педагогiки, i її вдале рiшення важливе для успiшного ведення занять по будь-якому шкiльному предмету. Але особливого значення вона набуває в областi викладання iноземної мови, де без емоцiйної захопленостi неможливо досягти хоч трохи задовiльних результатiв, скiльки б нi вiддавати цьому сил i часу [19, 43]. Адже поза мовним середовищем iноземнiй мовi навчити не можна, їй можна тiльки навчитися.
Сучасна методика викладання iноземної мови спрямована переважно на навчання „комунiкацiї”, формуванню в учнiв комунiкативної компетенцiї. Акцентується роль мови як „засобу спiлкування”, велика увага придiляться створенню ситуацiй спiлкування, наближених до реальних (написання листiв, створення та виконання дiалогiв тощо). Проте поряд iз цим процес навчання iноземнiй мовi позбавляється радостi емоцiйної наповненостi, переживання, вражень вiд сприйняття художнiх творiв (вiршiв, пiсень та iн.), власної творчостi i тим самим у нього вiднiмається найголовнiше – здатнiсть благотворної дiї на духовний свiт учнiв, їх моральнiсть, естетичнi переконання, на формування у них естетичного смаку.
Будь-яка мова, як рiдна, так i iноземна, – це живий органiзм, в ньому зосереджений, окрiм iнформацiйного, величезний етичний, естетичний, художнiй потенцiал, тому вiдношення до мови як формальному набору «видiв мовної дiяльностi» веде до вихолощення самої її сутi. Завдання вчителя полягає в тому, щоб викликати в учнiв ясне розумiння того, що мова – не просто механiчне знаряддя, яким можна користуватися на свiй розсуд, а важлива частина самого життя, життя в цiлому i життя кожної окремої людини, у тому числi i школяра.
Метою навчання iноземнiй мовi сьогоднi є формування комунiкативної компетенцiї, тобто компетенцiї спiлкування. Важко не погодитися з тим, що навiть на рiднiй мовi, де знання лексики i стилiстичних особливостей не представляє складностi, не завжди вдається переконливо i логiчно збудувати мовлення i досягти бажаного результату в спiлкуваннi. В значнiй мiрi це обумовлено тим, що на уроках, як рiдної мови, так i iноземного, всi уснi вислови учнiв є мовою лише за формою, а по сутi такими не є. Адже людська мова (як письмова, так i усна) – продуктивний вид дiяльностi, тобто плiд творчостi, самостiйний «продукт», неповторний за формою i змiстом. На практицi ж часто доводиться зустрiчатися з ситуацiєю, коли вiдповiдi учнiв по темi, що вивчається, схожi як близнюки, що є яскравим прикладом репродуктивностi, тобто вiдтворенням.
Власне у тому полягає унiкальнiсть предмету «iноземна мова», що цi уроки є фактично єдиними, що моделюють реальнi i багатообразнi ситуацiї спiлкування. Жоден iнший предмет не має за мету навчати учнiв перш за все спiлкуванню А спiлкування – це не тiльки умiння правильно говорити i грамотно побудувати свою мову, але умiння слухати i чути, переживати i спiвпереживати. Досягти цього, не зачiпаючи емоцiйної сфери учнiв, неможливо, i в цьому сенсi урок iноземної мови, близький предметам естетичного циклу: музицi i образотворчому мистецтву.
От чому дуже важливо, щоб на уроках звучали не холоднi, бездушнi, хоча i фонетично та граматично правильнi вiдповiдi учнiв, а вiдповiдi, що мiстять власнi переживання, враження, забарвленi дитячою емоцiєю, щирi «сплески» душi i розуму. Саме тодi процес спiлкування набуває бажану форму.
у жодному випадку не можна ототожнювати з термiном «аудiювання» (сприйняття мови на слух). Сприйняття мови не можна зводити до одного з «видiв мовної дiяльностi», як це зазвичай робиться. Активне емоцiйне сприйняття мови – основа мовного виховання в цiлому i всiх його ланок [23, 78]. Мова може виконувати свою пiзнавальну, виховну, естетичну функцiю тiльки тодi, коли дiти навчаться по-справжньому чути її i осмислювати її. Всi враження, уявлення i знання, якi пройшли через душу i серце дитини, стають його власними знаннями, власною точкою зору, його думками i переконаннями, його вiдношенням до добра i зла, прекрасного i потворного, що i визначає етичну позицiю людини. І тут цiннiсть естетичного виховання, в найширшому тлумаченнi, важко переоцiнити.
мови передбачає вивчення культури країн, мова яких вивчається. Це дає змогу вчителевi ознайомити учнiв iз фольклором, лiтературою, живописом, архiтектурою та iншими галузями мистецтва цих країн, розширюючи культурологiчнi знання учнiв, формуючи їх естетичнi уподобання.
Виховання естетичних поглядiв, естетичного смаку, культури спiлкування не тiльки допоможе досягти метi навчання iноземнiй мовi, але сформує повноцiнну, естетичну розвинену особистiсть.
1. 3 Естетична функцiя як одна з функцiй мови
Мова – найвагомiше надбання кожної окремої людини i найбiльша суспiльна цiннiсть. Мова – явище водночас iндивiдуальне i соцiальне: вона обслуговує i кожну окрему людину, й усе суспiльство. Основнi функцiї мови – оформлення думок (мислетворча функцiя) i мiж людське спiлкування (комунiкативна функцiя). Мова однаково спрямована як у внутрiшнiй, психiчний, так i в зовнiшнiй, соцiальний свiт людини. Завдяки цьому вона виконує визначальнi особистiснi суспiльнi функцiї [13, 17]. Розглянемо основнi функцiї мови, щоб з’ясувати мiсце i роль її естетичної функцiї. Хоча у мовознавчiй лiтературi немає загальноприйнятого чiткого визначення i подiлу функцiй мови та їх назв, наведемо тi з них, що видiляються бiльшiстю науковцiв.
1. Комунiкативна функцiя (функцiя спiлкування). Суть її полягає в тому, що мова використовується як засiб спiлкування мiж людьми, як iнформацiйний зв’язок у суспiльствi. Ця функцiя є життєво необхiдною i для суспiльства, i для мови. Для суспiльства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмiнюються думками й почуттями, збагачуються досвiдом попереднiх поколiнь, домагаються взаєморозумiння у колективi, гуртуються для захисту, створюють матерiальнi цiнностi, дбають про поступ вперед.
Для мови комунiкативна функцiя також є вкрай важливою, бо мова, якою не спiлкуються, вмирає. Зi смертi ж мови зникає народ, що був її творцем i носiєм, вмирає жива культура, створена цим народом i мовою, а писемна та матерiальна культура губиться у вiках i забувається. Народ, що втратив свою мову спiлкування, втрачає i увесь той духовно-культурний свiт цiнностей, що витворився на ґрунтi його мови.
Людство винайшло кiлька засобiв обмiну iнформацiєю: звуковi i свiтловi сигнали, азбука Морзе, дорожнi знаки, символи, коди, жести. Але всi вони мають обмежену сферу застосування i по вiдношенню до мови є вторинними, похiдними. Мова ж є унiверсальним i унiкальним засобом спiлкування.
2. Номiнативна функцiя (функцiя називання). Усе пiзнане людиною (предмети, особи, якостi, властивостi, явища, процеси, закономiрностi та поняття про них) одержує назву i так пiд цiєю мовною назвою iснує в життi i в свiдомостi мовцiв. Назва видiляє предмет з безлiчi iнших. Мовну назву одержують не тiльки реально iснуючi предмети, а й iрреальнi, уявнi, вигаданi, фантастичнi. Завдяки цiй функцiї кожну мову можна розглядати як окрему своєрiдну картину свiту, що вiдображає нацiональне свiтобачення i свiтовiдчування. Мовцi намагаються у всiх сферах спiлкування (науцi, технiцi, виробництвi, мистецтвi та iн.) творити назви своєю мовою. У цьому проявляється освоєння мовою певного кола явищ, включення їх до мовної картини свiту окремого народу.
3. Мислетворча функцiя. Мова є не тiльки формою вираження i передачi думки (як це спостерiгаємо при реалiзацiї комунiкативної функцiї), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, йде вiд конкретно-чуттєвого рiвня до понятiйного. Поняття закрiплюються у словах i в процесi мисленнєвих операцiй порiвнюються, зiставляються, протиставляються, поєднуються чи розподiляються. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовнiй формi, у мовному вираженнi.
4. Гносеологiчна (пiзнавальна) функцiя мови. Вона полягає в тому, що свiт людина пiзнає не стiльки власним досвiдом, скiльки через мову, бо в нiй накопичено досвiд попереднiх поколiнь, сума знань про свiт. Причому в даному випадку мова є i засобом передачi знань про свiт (наприклад, отримання знань про космос з текстiв, що складенi певною мовою), так i може виступати джерелом (акумульованi в мовi знання про свiт у виглядi сталих виразiв, фразеологiзмiв, паремiй).
силою своїх переконань чи почуттiв на iнших людей.
6. Волюнтативна функцiя є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волi спiврозмовникiв (вiтання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення тощо).
7. Естетична функцiя. Мова фiксую в собi естетичнi смаки i уподобання своїх носiїв (це вiдповiдна лексика i фразеологiя, естетичного змiсту тексти). Милозвучнiсть, гармонiя змiсту, форми i звучання, дотримання норм лiтературної мови у процесi спiлкування стають для мовцiв джерелом естетичної насолоди, сприяють розвитковi високого естетичного смаку.
У своїй художнiй довершенiй формi лiтературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище, наприклад, високохудожнi лiтературнi твори. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основi розвитку всiх iнших видiв мистецтва. І тi естетичнi цiнностi, якi ними породжуються, зумовленi значною мiрою естетичними можливостями мови (наприклад, естетичний вплив кiно, театру, радiо, телебачення здiйснюється переважно завдяки мовi).
казки, дотепи, жарти, легенди, перекази, iсторiю, промисли, звичаї, традицiї матерiальної культури i духовного життя нацiї.
9. Ідентифiкацiйна функцiя мови полягає в тому, що мова виступає засобом iдентифiкацiї мовцiв, тобто засобом вияву належностi їх до однiєї спiльноти, певного ототожнення. Ідентифiкацiя виявляється у часовому вимiрi: усвiдомлення своєї приналежностi до однiєї спiльноти з предками, що столiттями розмовляли тiєю ж мовою, а також у просторовому вимiрi: iдентифiкацiя представникiв нацiональних дiаспор, що проживають за межами етнiчних територiй, вiдбувається у першу чергу завдяки мовi.
10. Магiчно-мiстична функцiя мови визнається далеко не всiма дослiдниками. Вона збереглася з доiсторичних часiв, коли люди вiрили у слово як реальне дiйство, здатне зупинити небажаний хiд дiй, побороти злi сили, пiдкорити природу своїй волi. Ця магiчно-мiстична сила слова знайшла широке вiдображення у фольклорi народiв свiту: заклинаннях, ворожiннях, легендах тощо. У них надзвичайною силою надiляються окремi сова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному свiтi змiщуються межi реального й уявного. Нинi, у зв’язку з поширенням теорiй бiологiчного поля людини, позитивної i негативної енергiї, екстрасенсорики набуває нових iмпульсiв магiчно-мiстична функцiя мови [13, 20].
Серед перерахованих функцiй мови естетична функцiя, хоча й не належить до головних, проте реалiзується досить широко. Адже мову можна розглядати як об’єкт естетичного сприйняття, а виховання культури мовлення та навичок сприйняття усних чи писемних художнiх творiв – як компонент естетичного виховання. Тому уроки мови, у тому числi iноземної, вiдкривають чимало можливостей щодо реалiзацiї естетично-виховного компоненту.
Гуманiзацiя освiти зумовлює вiдмову вiд вузьких прагматичних цiлей вивчення iноземної мови. У сучасних концепцiях навчання iноземна мова розглядається як вiдображення культури вiдповiдного народу, а вивчення iноземної мови – як оволодiння iншомовною культурою i як засвоєння свiтових духовних цiнностей. Таким чином, соцiальне замовлення передбачає не тiльки формування в школярiв, що вивчають iноземну мову, необхiдних iншомовних навичок та вмiнь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традицiями, iсторiєю та сучаснiстю. Цей матерiал має великий естетично-виховний потенцiал, оскiльки вивчення культури країни, передбачає ознайомлення з найкращими досягненнями мистецтва та людської думки. Завдання вивчення культури цiєї країни в рамках шкiльного курсу iноземної мови ставить перед собою лiнгвокраїнознавство, що дослiджує питання вiдбору та прийомiв подачi учням вiдомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володiння даною мовою [25, 112]. Лiнгвокраїнознавство – це аспект методики викладання iноземних мов, який вiдбиває нацiонально-культурний компонент мовного матерiалу.
Практично лiнгвокраїнознавство спрямоване на реалiзацiю кiнцевих цiлей навчання iноземнiй мовi, а саме, на навчання спiлкуванню. Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведiнки у вiдривi вiд знань неможливо пiдготувати їх до iншомовного спiлкування та сформувати комунiкативну здатнiсть. Це визначає, що розробка лiнгвокраїнознавчого аспекту в навчаннi iноземнiй мовi в середнiй школi є надзвичайно актуальною та важливою. Але не треба звужувати лiнгвокраїнознавсто лише до допомiжного засобу у формуваннi комунiкативних якостей. Адже це справжнє „вiкно у свiт”, що вiдкриває перед учнем свiт народу з iншою мовою, культурою, свiтоглядом та свiтобаченням.
є, на нашу думку, використання у навчальнiй дiяльностi прецедентних художнiх текстiв. Багаторiвневий характер художнiх текстiв (включення мовних та мовленнєвих одиниць всiх рiвнiв) зумовлює можливiсть використання художнiх текстiв в усiх компонентах навчального процесу, що сприяє реалiзацiї освiтньої, виховної, розвиваючої та практичної цiлей навчання. Засобами художнього тексту, що впливають на процес навчання в аспектi мiжкультурного спiлкування, є його естетичний та соцiокультурний потенцiали. Включення естетичних та соцiокультурних знань у процес соцiально спрямованої комунiкативної дiяльностi, якою виступає читання, є важливим чинником засвоєння iноземної мови, з одного боку, i процесом гуманiстичного становлення особистостi – з iншого. Читання прецедентних художнiх текстiв розглядається як специфiчна форма мiжкультурного спiлкування, в процесi якого в учнiв формуються зразки i моделi поведiнки, розвиваються мислення, здатнiсть до аналiзу й оцiнки, складається образ свiту тощо.
Таким чином, реальнi можливостi для формування особистостi учня як суб’єкта дiалогу культур закладенi як у самому процесi читання прецедентних художнiх текстiв, так i в природi iншомовного художнього тексту, що зумовлюється його естетичним та соцiокультурним потенцiалами.
Однiєю з головних проблем використання прецедентних художнiх текстiв у школi є вiдбiр текстового матерiалу i органiзацiя роботи з ним. Завдяки ефективному вiдбору художнiх текстiв учнi мають змогу ознайомитись з рiзноманiтними аспектами лiтературного спадку країни, мова якої вивчається, удосконалити себе як партнера по комунiкацiї.
Оволодiння iноземною мовою як засобом мiжкультурної комунiкацiї сприяє полiлiнгвiстичному i полiкультурному розвитку особистостi.
2. 2 Специфiка естетичного виховання на уроках iноземної мови у старших класах
школи вiдчутним є брак предметiв естетично-гуманiтарного циклу: скорочуються порiвняно з попереднiми роками години на вивчення рiдної та росiйської мови; предмети, що передбачають ознайомлення з витворами мистецтва та свiтовою культурою, вiдсутнi або викладаються факультативно. Тому на вчителя iноземної мови покладається додаткове завдання компенсувати цi недолiки системою заходiв з естетичного виховання на уроках iноземної мови.
лiтературними творами країни, мова якої вивчається, чи пропонувати учням створити власний художнiй текст.
2. Учнi мають певнi сформованi навички естетичного сприйняття творiв мистецтва та явищ культури, що дозволяє їм бiльше ефективно сприймати та аналiзувати запропонованi вчителем об’єкти мистецтва та культури, вести дискусiї.
3. Учнi здатнi сприймати мову як джерело естетичної насолоди, вони орiєнтуються в стилях мовлення, у жанрах художнiх лiтературних творiв, розрiзняють виражальнi засоби лiтературної творчостi.
Зрозумiло, що всi цi якостi в учнiв є сформованими за умови вiдповiдної пiдготовки протягом навчання у 5-8 класах. Проте досить часто можна стикнутися з тим фактом, що учнi старшої школи не вмiють сприймати мистецтво. Адже можна дивитися i не бачити, можна бачити i не розумiти, а коли не розумiєш, залишаєшся байдужим. Так i школярi: причина їхньої байдужостi до класичної музики, лiтератури та живопису, культури як своєї, так i iнших народiв – непiдготовленiсть до художнього сприймання твору, недорозвиненiсть естетичної культури [12, 36]. Сприймання художнього твору – це проблема розвитку естетичних смакiв i поглядiв. Спостереження свiдчать, що iнтереси та переваги бiльшостi старших школярiв обмеженi низьким рiвнем. У школярiв переважають прагматичнi орiєнтацiї, якi слаборозвиненi, з рефлективними оцiнками, вiдсутнi вмiння вступати до процесу художнього спiлкування, не прослiдковується зв’язок мiж морально-естетичною свiдомiстю та морально-естетичною поведiнкою. Мiж тим, вони доброзичливо ставляться до мистецтва, вiдчувають недостачу його впливу i бажають отримати вiдповiдну освiту. Слiд вiдзначити, що їх iнтереси до кiно, телебачення, естрадної музики започаткованi доступнiстю та широкою популярнiстю цих мистецтв. Однак, учнi, котрi навчаються в художнiх та музичних школах, iнших центрах художнього виховання вiдзначаються бiльшим iнтересом до навчання i, зокрема до рiзноманiтних видiв мистецтва. Та, слiд сказати, за межею iнтересiв майже всiх учнiв залишенi види мистецтв, якi мають значний виховний вплив на особистiсть (декоративне, прикладне, архiтектура, скульптура, хореографiя тощо), тобто тi види художньої творчостi, якi не входять до навчальних програм загальноосвiтнiх закладiв. А тому, у процесi вiдбору художнього матерiалу, що репрезентує культуру країни, мова якої вивчається, необхiдною умовою має бути врахування цього недолiку та прагнення залучити старшокласникiв до рiзних видiв мистецтва, усвiдомлюючи їх морально-естетичну вартiсть.
Отож, можна визначити деякi методичнi поради до викладання iноземної мови в старших класах, якi передбачають:
- урахування вiкових особливостей учнiв старших класiв;
- звернення до морально-естетичної природи мистецтва у процесi передачi знань;
- увага до авторської позицiї, яка виражена у творi мистецтва, протилежних точок зору, визначення власної позицiї;
- оволодiння семантичною структурою рiзних видiв мистецтва та засобами їх виразностi;
- визначення художньо-педагогiчного спiлкування основним методом дiяльностi вчителя.
Формування естетичних якостей старшокласникiв слiд здiйснювати шляхом емоцiйно-естетичного впливу на них творiв мистецтва, даний процес передбачає роботу уяви, творчої активностi сприйняття, в тому числi, осмислення власного життєвого i творчого досвiду.
Вивчення iноземної мови значною мiрою сприяє формуванню свiтогляду особистостi. Особливого значення при цьому набувають тексти, якi пропонуються вчителем для читання, перекладу, переказу, ознайомлення. Вони повиннi не лише вiдповiдати вимогам методики викладання iноземної мови, тобто мiстити необхiдний мовний та мовленнєвий матерiал, формувати мовну та культурологiчну компетенцiю, але й являти собою зразки високохудожнiх творiв, здатних викликати естетичне переживання в учнiв. Це є важливим, оскiльки у нашому суспiльствi останнiм часом серед широкого загалу розповсюджуються твори, що пропагують насильство та жорстокiсть, причому бiльшiсть з них не мають естетичної цiнностi i морально роззброюють людину, особливо молодь. Цьому потоку псевдохудожньої лiтератури треба протиставляти кращi зразки свiтової класики та сучасної серйозної, морально i естетично виваженої лiтератури, яка своїми високими художнiми та iдейними якостями здатна показати нiкчемнiсть усiлякої бульварщини. Цiлеспрямовано використовуючи тексти з iноземної мови, можна зробити важливий внесок у формування гармонiйно розвиненої особистостi завдяки впливу естетичних смакiв.
як правило, непомiтний, але вельми дiєвий вплив на естетичнi почуття людини, її смакову культуру. Сама мова, її фонетична структура, внутрiшня логiка її будови, як i iншi сутнiснi риси, є водночас носiєм естетично значимих якостей. Тому освоєння iноземної мови, оволодiння нею не може не принести естетичного задоволення, причому йдеться не тiльки про iнтелектуальне почуття, що охоплює людину, яка оволодiла новим важливим предметом, новим засобом спiлкування та отримання iнформацiю, а й про вiдчуття краси самої мови, її ритмiки, специфiчної гармонiйностi та низки iнших фонетичних i синтаксичних особливостей. Зрозумiло, що для виявлення таких якостей мови, особливо коли йдеться про iноземну мову, потрiбен достатньо високий рiвень оволодiння нею. З розвитком здатностi вiдчувати внутрiшню красу мови в учня формується вiдповiдний естетичний смак. Отже, смак i є нi що iнше, як здатнiсть адекватно вiдчувати i судити про красу певного предмета, у даному випадку – мови.
Формування такого рiзновиду естетичного смаку, який ґрунтується на естетичних якостях мови, є необхiдною умовою оволодiння нею та адекватного її використання.
2. 3 Шляхи реалiзацiї естетичного виховання на уроках iноземної мови
У сучаснiй педагогiцi розробленi рiзнi шляхи та засоби реалiзацiї естетичного компоненту виховання на уроцi та в позаурочнiй дiяльностi. У широкому розумiннi естетичний вплив має вся дiяльнiсть вчителя, його спiлкування з учнями. Проте особливе мiсце у вихованнi естетично особистостi займає вплив мистецтва, яке втiлює в собi естетичну категорiю прекрасного. Тому естетичне виховання пiд час вивчення iноземної мови розглядається найчастiше як використання творiв мистецтва та залучення учнiв до творчостi пiд час роботи над мовним та лiнгвокультурним матерiалом [11, 207].
· використовувати для роботи над мовним матерiалом тексти, що мають естетичну вагу, наприклад, уривки з творiв художньої лiтератури або iнформацiю про мистецтво та культуру країни, мова якої вивчається;
· Реалiзовувати країнознавчу спрямованiсть урокiв iноземної мови шляхом ознайомлення учнiв iз досягненнями мистецтва та культури країн, мова яких вивчається;
· Створювати ситуацiї, в яких учнi мають висловити своє сприйняття, оцiнку тих чи iнших творiв мистецтва (картини, лiтературнi твори, кiнофiльми та iн,);
Велику роль у формуваннi естетичної особистостi учня мають позакласнi заходи i так званi нестандартнi уроки, що дають можливiсть вияву творчостi, емоцiйному переживанню подiй учнем. Серед моделей таких урокiв i заходiв слiд зазначити рiзноманiтнi iнсценiзацiї, творчi вечори, рольовi iгри. Нестандартнiсть уроку може полягати i в активному використаннi вчителем творiв мистецтва – музичного, образотворчого, кiнематографiчного – як засобiв емоцiйного та естетичного впливу, мотивацiї та розвитку загальної культури учня.
матерiал англiйською мовою. Твори Моема, Бернса, Шекспiра, Уайльда, Уїтмена можна iнсценувати i обговорити в театральному кафе. Вiдвiдавши виставку картин, побувавши екскурсоводом, кожен учень стає знавцем живопису, вчиться аналiзувати художнє полотно. Школярiв цiкавить аналiз поетичних текстiв, художнiх фiльмiв, мультфiльмiв, музичних форм. Мiжпредметнi зв'язки з iсторiєю, психологiєю, фiлософiєю, географiєю, безумовно, збагачують особу, мотивують i оптимiзують вивчення мови. Проблемна ситуацiя на уроцi створюється за допомогою афоризмiв. Думки великих класикiв служать дороговказною зiркою у вирiшеннi етичних проблем уроку, допомагають учням зробити загальнолюдськi висновки про добро i зло. Безумовно, в арсеналi кожного вчителя повиннi бути художнi зразки свiтової класики: “Ромео i Джульєта”, “Гамлет”, “Приборкання норовистої”, мультфiльми про Русалочку, Бiлоснiжку, Робiна Гуда. Країнознавчi матерiали про Лондон, iсторiю i географiю Британiї, традицiї i свята англiйцiв також створюють ситуацiю спiвпереживання, естетичного освоєння на уроках англiйської мови. Розвивають творчi здiбностi дiтей конкурси перекладачiв, придворних портретистiв, гiдiв, читцiв, солiстiв, любителiв карооке [11, 152].
Велику роль в гуманiстичнiй методологiї грають стратегiї розповiдi, драматизацiї, ролевої гри. В процесi драматизацiї, наприклад, казки (де вчитель – “театр одного актора”), педагог використовує рiзнi прийоми активiзацiї уваги дiтей: наочнiсть (маски, декорацiї, костюми, “чарiвнi” предмети), невербальнi засоби спiлкування, прийоми парадоксу, iнтриги, залучає дiтей до дiяльностi. Іншими словами, дiти так уживаються у фабулу i казковi образи, що психологiчний бар'єр знiмається сам собою. За допомогою драматизацiї змiнюється ситуацiя iгрового спiлкування, в якiй вся базова лексика, граматика, основнi мовнi моделi. Ролева гра забезпечує наслiдувальне спiлкування, спiльну дiяльнiсть, розкриття повного потенцiалу особи, країнознавчу мотивацiю, когнiтивне i емоцiйне вимiрювання особи, спiвпрацю, ситуацiю успiху. Цiкавi в цьому планi знахiдки: “Моя сiм'я” (“мильна опера”), “Знайди i знешкоджуй” (упiймання злочинця), “Мiй робочий день” (гумористичнi вiршi про ледаря), “Феї Сезонiв” (поетично-музичний поєдинок). Ази кулiнарiї i етикету освоюються на уроках “В гостях у англiйця” (приготування салатiв, гарячих бутербродiв), “Рiздво”, “В кафе”, “В магазинi”.
Дуже важливим є використання класичної i популярної музики на початку або в кiнцi уроку, оскiльки музика створює емоцiйний фон уроку, мотивує, або розслабляє учнiв [26, 73].
на виходi. Інтелектуальна дiяльнiсть такого плану передбачає активiзацiю i самостiйну реалiзацiю творчих можливостей робiт учнiв в рiзних видах з iноземної мови, де “творчiсть – колективна, дiя – iндивiдуальна”. Безумовно, цi форми реалiзуються в перiод творчого етапу навчання (узагальнювальнi уроки, позакласнi заходи) i характеризуються виходом у вiльну мову (рiвень формування умiнь), що i забезпечується культуровiдповiдною подачею матерiалу.
Висновки
Естетичне виховання є обов’язковою та важливою складовою виховання всебiчно i гармонiйно розвиненої особистостi. Навчання у школi передбачає реалiзацiю естетичного виховання як запоруки повноцiнного формування свiдомостi учня, його самореалiзацiї в суспiльствi як творчої особистостi, що має власнi естетичнi смаки та уподобання.
Перед вчителями школи постає важливе завдання формування адекватного уявлення про категорiю прекрасного, на основi якої формується естетичний iдеал школяра. Естетичне виховання реалiзується перш за все на уроках мистецького циклу, проте викладання iноземної мови також надає вчителевi широкi можливостi щодо виховання естетичної свiдомостi.
Естетичне виховання може бути реалiзовано на уроках iноземної мови за рахунок використання естетично вагомих текстiв, залучення матерiалiв з культури та мистецтва країни, мова якої вивчається, що є реалiзацiю культурологiчної (лiнгвокраїнознавчої) лiнiї програми з вивчення iноземної мови у середнiй школi. Важливу роль вiдiграють нестандартнi уроки та позакласнi заходи культурно-мистецького спрямування, якi не лише ознайомлюють учнiв з проявами iноземної культури, а й залучають до активної творчостi.
Свою специфiку має естетичне виховання у старших класах, коли достатнiй рiвень володiння iноземною мовою та певна сформованiсть естетичного сприйняття учнiв дозволяють їм осягнути естетичний потенцiал самої мови як генiального витвору людства.
особистостi учня.
Лiтература
1. Аврорин В. А. Функции языка. // Совр. проблеми литературоведения и языкознания. – М., 1974.
4. Бiлодiд І. К. Деякi аспекти взаємодiї пiзнавальної i естетичної функцiї мови. // Мова. Людина. Суспiльство. – К., 1977.
5. Борисова Е. С. Эстетическое воспитание школьников. – Л., 1972.
6. Волкова Н. П. Педагогiка. – К., 2003.
7. Вопросы эстетического воспитания в школе / Под ред. А. И. Бурова. – М., 1972.
9. Гез Н. И., Ляховицкий М. В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М., 1982.
10. Горохов В. И., Кашинская Л. В. Слово об искусстве. – М., 1984.
11. Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам. – М., 1992.
12. Калашник Н. Г. Естетичнi смаки: їх витоки i формування. – Запорiжжя, 2001.
13. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.
14. Кушнир А. Педагогика иностранного язика // Школьные технологи. – 1997. – №6.
15. Левшина Л. С. Как воспринимается произведение искусства. – М., 1983.
16. Леонтьев А. А. Внеязыковая обусловленность речевого акта и некоторые вопросы обучения иностранному языку // Иностр. языки в школе. – 1968. – №2.
17. Маркова А. К. Психология усвоения языка как средства общения. – М., 1974.
18. Масленникова В. М. Современная идеология воспитания социально- ориентированной личности. - Казань, 2004.
19. Миньяр-Белоручев Р. К. Методика обучения иностранным языкам или лингводидактика // Иностр. языки в школе. – 1996. – №1.
20. Мова i культура. – К., 1986.
21. Неменский Б. М. Мудрость красоты: о проблемах эстетического воспитания. Книга для учителя. – М., 1981.
23. Петрова Т. А. Эстетическое восприятие художественных произведений школьниками старших классов. – Казань, 1973.
24. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: В 2-х кн. – М., 1999.
25. Рогова Г. В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М.: Просвещение, 1991.
27. Столяренко Л. Д. Педагогика. – Ростов, 2000.
28. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибранi твори: В 5-ти т. – Т. 2. – К., 1976.
29. Харламов И. Ф. Педагогика. – Мн., 2002.
30. Эстетика. Под ред. А. А. Радугина. – М., 1998.
|
