Аналiз iдей батькiвської педагогiки В. Сухомлинського
Сухомлинський ще у вступi до книги наголошує на тому, що дiти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному свiтi, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб дiти не вiдносилися до нього, як до чужинця, саме тодi вiдбувається контакт мiж вчителем i учнем.
Автор «Батькiвської педагогiки» зазначає: «Сiм'я стає могутньою виховною силою, що облагороджує ваших дiтей лише тодi, коли ви, батьку i мати, бачите високу мету свого життя, живете в iм'я високих iдей, що пiдносять, звеличують вас в очах ваших дiтей» Найвищою, найблагороднiшою та найпочеснiшою мрiєю кожного батька i матерi В. Сухомлинський вважає творення людини, оскiльки вони не тiльки продовжують свiй рiд i вiдтворюють себе в своїх дiтях, вони несуть вiдповiдальнiсть за нову людину, людство i його майбутнє загалом. Стосовно цього видатний педагог дає простий «рецепт» людського щастя: «Якщо ви хочете стати неповторною особистiстю, якщо ви мрiєте залишити пiсля себе глибокий слiд на землi – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космiчного корабля або вiдкривачем нового елемента перiодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспiльствi, засяяти красивою зiркою неповторної iндивiдуальностi, виховавши хороших дiтей, хороших громадян, хороших трудiвникiв, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батькiв для своїх дiтей. Творення людини – найвище напруження всiх ваших сил. Це i життєва мудрiсть, i майстернiсть, i мистецтво. Дiти – не тiльки джерело радостi. Дiти – це щастя створене вашою рукою»
вiдчути щастя у повному сенсi. З цього приводу директор Павлиської школи пише: «Багаторiчний досвiд переконав нас, що вмiння бачити в пiдлiтковi, юнаковi, дiвчинi, майбутнiх батька i матiр, умiння оцiнювати педагогiчнi явища з тiєї позицiї, що через два десятирiччя наш колишнiй малюк приведе до школи свого сина i буде разом з нами мiркувати, як його краще виховати, - це вмiння необхiдне нашому суспiльству такою ж мiрою, як i рiвень трудової майстерностi виробникiв матерiальних i духових цiнностей..»
Бачення цiєї проблеми й стало поштовхом для створення своєрiдної енциклопедiї сiмейного виховання «Батькiвської педагогiки», якiй автор дає таке визначення: «…це педагогiчна освiта батькiв i матерiв, освiта тих, кому завтра бути батьками»
Вiн пiдкреслює, що «без батькiвської мудростi нема виховуючої сили сiм'ї. Батькiвська мудрiсть стає духовним надбанням дiтей; сiмейнi стосунки, побудованi на громадянському обов’язку, мурiй любовi i вимогливiй мудростi батька i матерi самi стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде вiд батькiв, у них – її корiння i джерело» Саме педагог, прагнучи збагнути цю мудрiсть, присвятив роздумам над нею все своє життя, в результатi чого висвiтли всi свої накопиченi знання, спостереження, висновки у «Батькiвськiй педагогiцi», сподiваючись, що «вона буде однiєю краплиною в джерелi педагогiчної мудростi батькiв..» Тут слiд вiдзначити скромнiсть видатного педагога, що так звеличує його в наших очах як вчителя-професiонала i чудову людину, внесок якої у розвиток теорiї та практики сiмейного виховання i залишається неперевершеним до наших днiв.
стрижнем, яскраво виражена, мудра та вiдважна. Вiдвага чоловiка полягає у вмiннi захистити та оберiгати дитину i дружину. З приводу цього В. Сухомлинський висловлює такi мiркування: «… все-таки роль батька у вихованнi дiтей, у тому складному оркестрi, який називається духовними вiдносинами матерi й батька, в тiй єдинiй силi, що веде дитину на шляху життя – особлива. Роль батька визначається його вiдповiдальнiстю. Батько, який умiє бути вiдповiдальним, зобов’язаним, повинним, - справжнiй мужчина. Його воля стає силою, здатною дисциплiнувати думку, почуття, бажання дiтей. Взаємини в сiм'ї iсторично склалися так, що праця батька, який має на метi турботи про здоров’я, благополуччя, життя дiтей, стає осередком його моральностi. Чим бiльша i радiснiша ця праця для мужчини тим благороднiше його моральне обличчя як чоловiка i батька. Радiсний i бажаний труд батька робить iстоту чоловiчої статi справжнiм мужчиною. Вiщими та далекоглядними стали думки великого педагога стосовно потреби суспiльства у вiдповiдальному батьковi, адже сьогоднi батька часто характеризують як педагогiчно некомпетентного, незацiкавленого та здебiльшого пасивного учасника виховного процесу, що свiдчить не лише про послаблення чоловiчого начала, а й про позбавлення його вiдповiдальностi за дитину та її життя через якiсь суб’єктивнi причини. З турботою про майбутнi поколiння В. Сухомлинський розпочав кiлька десяткiв рокiв тому клопiтку працю з пiдготовки юнакiв, чоловiкiв до батькiвства, вважаючи, що «… морально, духовно пiдготувати наших синiв о виховної мiсiї батька й чоловiка – це одне з найважчих, найтонших завдань виховання. Що тут найголовнiше? Добитися того, щоб у чуйну дитячу душу, на благодатний грунт упало насiння священного людського почуття – почуття вiрностi сина – матерi, брата – сестрi, чоловiка – дружинi. Вiдкрити їхнiми очима високу людську вiрнiсть у життi. Так, виховання духовної готовностi до мудрої батькiвської любовi стало одним з найважливiших завдань навчально-виховного процесу Павлиської школи. Директор став також iнiцiатором створення школи для батькiв, вiдвiдувачами якої були i майбутнi батьки, i батьки учнiв. На заняттях керiвництво школи намагалося прищепити батькам мудрiсть батькiвської любовi, гармонiю доброти i вимогливостi, ласки i суворостi. Крiм того, у цiй школi дiяв унiверситет для батькiв. На заняттях, якi проводив сам директор, або завуч чи найкращi вчителi, обговорювалися питання культури взаємовiдносин подружжя, навчали вмiнню керувати своїми бажаннями та пристосовувати й узгоджували їх з бажаннями iнших. Цi ж аспекти сiмейного життя включав цикл етичних бесiд «Сiм'я,шлюб, любов, дiти», який читався учням в школi. Хоча В. Сухомлинський розумiв, що цей курс не може вирiшити всi завдання виховання моральної готовностi до батькiвства, однак без етичних юнь i переконань таке виховання не буде повноцiнним. Вiн стверджував, що етичний курс «Сiм'я, шлюб, любов, дiти» - чи не найголовнiший предмет в загальноосвiтнiй школi, оскiльки «не всiм бути фiзиками й математиками, а чоловiком i дружиною, батьком i матiр’ю – всiм»
В. Сухомлинський неодноразово наголошує на тому, що першим осередком духовностi та моральностi людини є сiм'я,в якiй дитина пiзнає свiт, красу людських взаємин, саме вона стає взiрцем, згiдно з яким у дитини формується уявлення майбутньої родини, ставлення до своїх дiтей та бачення яким батьком чи матiр'ю буде для них. Недарма вiн пiдкреслює: «Ми, батьки, виховуємо своїх дiтей передусiм красою своїх взаємовiдносин. Справжня краса взаємовiдносин чоловiка й дружини,батька й матерi полягає в ому, щоб взаємно творити красу – чоловiк творить красу дружини, а дружина – красу чоловiка. Високу мету свого життя вбачайте, шановнi батьку й мати в тому, щоб вашi взаємовiдносини були постiйними, невпинними, духовним удосконаленням, щоб сьогоднi ви були кращими, нiж учора»
Таким чином, у повноцiннiй сiм'ї, де панують хорошi стосунки, злагода, взаємоповага, розумiння, дитина починає пiзнавати свiт й вiрити у високе, iдеальне, непорушне, щирiсть, довiру та духовнiсть. У протилежному випадку дитина зростає нещасливою, зневiреною, духовно знiвеченою, аморальною та чинить опiр навколишньому свiту й оточуючим.
В. Сухомлинський звертається багаторазово до батькiв, щоб вони вмiли i бажали оберiгати своє подружжя вiд тих трiщин, якi трапляються у стосунках мiж чоловiком i жiнкою. Вiн зазначає: «Умiйте творити велике, безцiнне духовне багатство подружнього життя – взаємну любов – справжню людську любов, любов красиву i благородну, чесну i вiдважну. Це сонце, щ грiє i свiтить дiтям»[13, с. 163]. Навчати любити i поважати жiнку необхiдно починати в ранньому дитинствi, виховуючи спочатку шанобливе ставлення до дiвчини, матерi, бабусi, адже вони є творцями нового життя, нової людини. З цiєю метою у Павлиськiй школi вiдзначалося Свято Дiвчаток, до якого хлопчики власноруч виготовляли подарунки для дiвчат, тим самим вчилися отримувати радiсть вiд того, що несуть радiсть прекраснiй половинi людства. За словами великого педагога, джерелом мудростi батька стає подружня любов, вiрнiсть i допомога, тому вiн закликає: «Перевiр себе, юначе, заглянь собi в душу: чи здатен ти любити людей – вiддавати їм свої сили? Без цiєї здатностi вся батькiвська педагогiка перетворюється в порожнiй звук. Пам’ятай, що виховуєш ти дiтей насамперед справжньою любов’ю до дружини…Хороший чоловiк творить красу своєї дружини своєю любов’ю, i ця любов як сонячне тепло i сонячне свiтло, зiбранi в квiтцi троянди, - ця любов стає моральною красою твоїх дiтей, батьку»
В. Сухомлинський завершує «Батькiвську педагогiку» таким твердженням: «Суспiльство – це величезний дiм, споруджений з маленьких цеглин – сiмей. Мiцнi цеглинки – мiцний дiм, крихкi цеглинки – це небезпечне для суспiльства явище…крихкiсть ця полягає в безвiдповiдальностi. Якщо у Вас немає дiтей – ви просто людина. Якщо ж у вас є дiти, ви тричi, чотири, тисячу разiв людина…»
Таким чином, батьковi й матерi вiдводиться неабияка мiсiя у вихованнi своєї дитини, на їхнi плечi лягає безмежна вiдповiдальнiсть за нову людину перед суспiльством та державою, адже вiд цього залежить майбутнє української родини. Майбутнiм батькам необхiдно передусiм усвiдомити, що виховання нового поколiння – це «тягар» вiдповiдальностi, який доведеться нести впродовж усього життя, оскiльки «скрiзь вас можна замiнити iншим працiвником – вiд сторожа до мiнiстра: справжнього батька не замiнить нiхто», - зазначає автор «Батькiвської педагогiки»
У Концепцiї державної сiмейної полiтики акцентується увага на тому, що сьогоднi вiдповiдальнiсть за утримання i виховання дiтей покладено на батькiв значно бiльшою мiрою нiж на державу. Значущiсть сiмейного виховання в умовах сьогодення пiдтверджують Конституцiя України, Державна програма «Освiта» (Україна XXI столiття), Нацiональна програма «Дiти України» та «Українська родина». У Державнiй нацiональнiй програмi «Освiта» визначено завдання сiм'ї, згiдно з якими батьки постають як першi педагоги дитини, якi повиннi створити умови для повноцiнного становлення особистостi, забезпечити дитинi почуття захищеностi, рiвноваги, довiри, сформувати активне, зацiкавлене ставлення до навколишнього свiту. Сiм'я несе повну вiдповiдальнiсть за розвиток, виховання та навчання дiтей.
Однак опинившись у фокусi складних соцiально-економiчних, полiтичних реформ, українська сiм'я виявилася неспроможною для виконання нових функцiй, вiдведених їй державою, про що свiдчать її деморалiзацiя, нестабiльне становище (кiлькiсть розлучень, новi моделi сiм'ї, число позашлюбних дiтей), економiчна слабкiсть, нiвелювання родинних цiнностей з матерiальними, педагогiчне невiгластво батькiв тощо. За таких умов особливої актуальностi набуває потреба у створеннi максимально сприятливих умов для вiдтворення та формування мiцної української родини, що вимагає вiд нового поколiння вирiшення таких важливих завдань як: вивчення та осмислення iсторико-педагогiчного досвiду української родини, збереження сiмейних традицiй, акумуляцiя та сповiдування родинних цiнностей. Так як сучасний батько й мати не отримують належної педагогiчної освiти i не завжди здатнi реалiзувати свої виховнi функцiї в повному обсязi, тому педагогiчна допомога батькам стає сьогоднi прерогативою не лише для них, а й для держави. Проте особливої уваги у цьому сенсi потребує батько, оскiльки вiдповiдно до статистичних даних вiн частiше нiж мати стає не лише психологiчно неготовим до свого батькiвства, а й педагогiчно некомпетентним, незацiкавленим, малоiнiцiативним та здебiльшого пасивним учасником виховного процесу. На вимогу сучасностi з'являється новий тип вiдповiдального батькiвства, у розумiннi якого вiд батька очiкують активної моральної, духовної та емоцiйної пiдтримки, що передбачає не лише його щоденну фiзичну присутнiсть, а й максимальну зацiкавленiсть, причетнiсть, задiянiсть та наближенiсть до своєї дитини та її життя.
педагогiцi» - батькам. Аналiз його педагогiчних iдей цiєї значущої працi вважаємо доцiльним i сьогоднi, адже саме з неї ми черпаємо вiчнi, iстиннi та цiлющi знання, багато вiдповiдей на питання нашого часу та ключi для розв’язання сучасних проблем сiмейного виховання.
Батькiвська педагогiка набуває особливої актуальностi i нинi, в епоху третього тисячолiття, коли широко пропагується моральнiсть, анархiя, сексуальна лiбералiзацiя, злочиннiсть, а матерiальнi апетити нового поколiння ведуть до його духовного зубожiння, залишаючи сiмейнi цiнностi позаду як пережиток минулого. Такi негативнi явища сучасностi вважаємо наслiдком педагогiчного невiгластва батькiв, їхньої слiпої нерозсудливої любовi або ж хибного, безбожного сiмейного виховання. Вивчаючи проблеми дiтей, умови та особливостi виховного процесу в рiзних сiм’ях, В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслiдок неправильного сiмейного виховання.
молодi люди народжують дiтей, проте водночас залишаються морально-психологiчно незрiлими, не усвiдомлюючи тiєї величезної вiдповiдальностi, яку передбачає статус батька перед новою людиною, державою, суспiльством. Результатом такої незрiлостi стають чвари, дисгармонiя стосункiв, якi ведуть д того, що молодi люди так i не наважуються одружитися або розлучаються невдовзi пiсля появи дитини на свiт. Як свiдчить статистика, дiти з таких неблагополучних сiмей у бiльшостi випадкiв виховуються без батька та найбiльше вiдчувають брак батькiвської любовi, уваги, турботи й тепла. Однак в умовах повної сiм'ї роль батька у вихованнi дитини сьогоднi теж буває незначною, так як сильна половина людства звикла перекладати «тягар» виховного процесу на плечi слабких, беззахисних жiнок, вважаючи, що виховання – це суто жiноча справа. При цьому чоловiки не забувають висловлювати найсуворiшу критику в бiк дружини за наявностi найменших прогалин у вихованнi їхнього чада.
школi. Проте вiн не заперечував i не зменшував ролi батька у виховному процесi, навпаки акцентував на його специфiчному значеннi у вихованнi дитини.
Сухомлинський весь час пiдкреслює необхiднiсть тiсного контакту; вчитель повинен бути з дiтьми роздiляти з ними радощi та горе, вiдчувати близькiсть до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спiльнiй роботi. «Головний вчитель – це людина, що працює з невеликою групою дiтей та є їх другом та однодумцем» – ось одна з ключових позицiй успiху у вихованнi дiтей на думку Сухомлинського. Справжнiй вчитель повинен проводити не тiльки уроки в класi, де учень по одну сторону, а вчитель по iншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.
дитинi у 5-7 рокiв. В свiй час дуже багато батькiв користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дiтей, вiдкинувши поради вiтчизняних педагогiв та вихователiв в результатi багато хто з цих дiтей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цiй галузi, бо дiти, яких вiн виховав виросли дiйсно добрими та достойними.
дiти. «Задача вчителя та батькiв – дати кожнiй дитинi щастя». На думку Сухомлинського однiєю з граней щастя є творiння радощi для iнших. Нi в якому разi не можна привчати дитину тiльки до радощi споживання, бо тодi вона виросте черствим егоїстом.
Дитинi треба дарувати радiсть творiння, радiсть спiвчуття та роздiлення з iншими радощi, щастя хвилювання за iншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба спiвчувати, турбуватися про дитину. Дитинi потрiбно весь час придiляти увагу, турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вiльний час в театр, або на природу.
але з iншого боку й набагато ефективнiше. Як вiдомо набагато краще запам’ятовується та iнформацiя, що була засвоєна бiльшою кiлькiстю органiв сприйняття, i звичайно, що на природi, якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнiв матерiал запам’ятається набагато краще бо у процесi сприйняття будуть працювати i зоровi, i моторнi, i слуховi органи сприйняття, а iнодi й органи сприйняття запаху.
Проаналiзувавши педагогiчну спадщину В. О. Сухомлинського, можна дати перелiк рекомендацiй та побажань
батькам та вчителям, особливо класним керiвникам.
- Класному керiвнику слiд складати чiтку систему роботи з батьками. Вивчення вiкових та iндивiдуальних особливостей дитини, стану її здоров’я, духовного свiту, умов життя в сiм'ї – лише початок сiмейно-шкiльного виховання. Здобутi данi можуть допомогти вчителям вибрати правильнi методи виховання, налагодити дiловий контакт з батьками й давати їм педагогiчнi поради.
«Культура взаємовiдносин у сiм'ї» в старших класах i давав бажаний результат.
- Класному керiвнику слiд проводити психологiчнi семiнари з батьками. Особливо це необхiдно, на мою думку, тодi, коли в класi з’являються негативнi тенденцiї поведiнки, захоплень, iнтересiв, стосункiв та iн. Це зумовлено тим, що безпосереднiй вплив вчителя на учня закiнчується за стiнами школи, а тому вся вiдповiдальнiсть за фiзичне та моральне здоров’я дiтей лягає на батькiвськi плечi.
- Батькiвськi збори не повиннi обмежуватися буденним тематиками, наприклад перелiчування оцiнок, схвалення вiдмiнникiв або акцентування уваги на неуспiшностi. Потрiбно регулярно нагадувати батькам про їх домiнуючу роль у вихованнi та навчаннi свого чада.
- Залучати якомога iнтенсивнiше до виховної роботи саме батькiв, а не лише матерiв. Зазвичай батько є пасивним учасником виховного процесу i це погiршує баланс в сiмейному навчаннi. Фемiнiзацiя освiти в наш час негативно впливає на дiтей, особливо чоловiчої половини. У школi вчителi переважно – жiнки, i вдома вихованням займається переважно мати. А при цьому чоловiча рука може зiграти вирiшальну роль у формуваннi особистостi хлопчика чи юнака. В. Сухомлинський неодноразово наголошував на ролi батька у вихованнi, i, на мою думку, це є досить актуальним в наш час.
- Батькам слiд ретельно готувати дiтей до школи як розумово, так i морально, адже школа - це нова обстановка для дитини, новий колектив i незнайомi кiмнати, вимоги та правила. Це може сприяти виникненню стресу. Не слiд розбещувати дитину вдома, треба знати, коли дозволяти i забороняти, схвалювати та засуджувати вчинки дитини.
- У школi варто проводити свята на зразок «День Дiвчаток», «День матерi» та iн.. Дiтям завжди подобається дарувати радiсть iншим, треба лише давати їм шанс висловити свої почуття та думки.
- Дотримання позицiї рiвноправностi. Об'єднання зусиль учителя та сiм'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рiвноправностi. Перший крок має зробити вчитель, оскiльки до цього його зобов'язує професiйний обов'язок.
- Вияв любовi, захоплення їхньою дитиною. Психологiчний контакт iз батьками виникає одразу, як тiльки вчитель виявляє розумiння дитини, симпатiю до неї, бачить позитивнi та негативнi риси. Батьки, вiдчувши доброзичливiсть учителя, охочiше спiлкуються з ним, налаштовуються на спiвпрацю.
- Пошук нових форм спiвпрацi. Учитель може запропонувати одному з батькiв органiзувати батькiвськi збори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмiн думками з батьками щодо налагодження взаєморозумiння з дiтьми.
Виховання — справа вiдповiдальна i копiтка, яка вимагає вiд нас великих психiчних, фiзичних i матерiальних затрат. Хто, як не батьки, повиннi виховувати своїх дiтей нацiонально свiдомими, вчити любити свою батькiвщину, бути добрими та людяними, поважати старших. Батькам треба зробити все необхiдне для того, щоб їх дiти виросли високоосвiченими, стали гордiстю та надiєю держави, вiдповiдальними громадянами своєї країни.
Держава багато уваги придiляє умовам виховання дiтей у родинах. За роки незалежностi було прийнято чимало законiв, якi стосувалися питань виховання в сiм’ях. Так, 15 листопада 2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сiм'ї». Отже, законодавчу базу попередження насильства в сiм’ї в Українi було створено — залишилось тiльки впровадити її у життя.
Не перший рiк дiють закони України «Про державну допомогу сiм’ям з дiтьми», «Про державну соцiальну допомогу малозабезпеченим сiм’ям», який надає хоч i крихiтнi, але все ж родинам додатковi матерiальнi можливостi для виховання, та багато iнших законiв.
|
