План
Вступ
Роздiл І. Сутнiсть i особливостi педагогiчної технологiї
Роздiл ІІ. Класифiкацiя педагогiчних технологiй
Роздiл ІІІ. Аналiз формування творчих здiбностей учнiв на уроках трудового навчання
Висновки
Вступ
школи з опорою на культурно-iсторичний досвiд людства, що знайшов вiдбиток в одному з найпотужнiших класiв виробництва.
сутностi даної проблеми, наукових понять вказують в своїх дослiдженнях вiдомi педагоги, психологи такi як Ж - Ж Руссо, Я. Коменський, В. О. Петровський, М. Б. Ханiн, С. М. Шабалова, Г.І. Щукiна та iншi.
Основним джерелом виявлення нових форм i методiв навчання є сукупнiсть педагогiчного досвiду. Вiн включає в себе всестороннiй аналiз дiй вчителя з цiллю виявлення причин i пiдмiчених недолiкiв.
При вивченнi педагогiчного досвiду i проведення дослiдження використовують: спостереженнях, бесiду, ознайомленням з роботами учнiв, експерименти та iншi.
Головною метою трудового навчання є формування особистостi учня, розвитку його здiбностей, обдарувань, наукового свiтогляду.
Трудове навчання за змiстом є багатоварiантним. Це викликано тим, що тут, крiм загальноприйнятих вимог до навчального предмета, доводиться враховувати стать учнiв, виробниче оточення школи та регiональнi трудовi традицiї. Формування естетичних смакiв школярiв на уроках трудового навчання має специфiчнi особливостi, якi визначаються змiстом та умовами їхньої навчальної дiяльностi. На уроках трудового навчання, на вiдмiну вiд урокiв мови i лiтератури, образотворчого мистецтва та багатьох iнших навчальних предметiв, де в учнiв формуються уявлення про такi естетичнi категорiї, як прекрасне i потворне, величне i низьке, трагiчне i комiчне та багато iнших, виникає можливiсть розкрити i показати їм взаємовiдношення мiж виробництвом, технiкою i мистецтвом. I це цiлком закономiрно, адже сприйняття i розумiння людиною прекрасного виникло, головним чином, у процесi трудової дiяльностi. Працюючи, людина дiставала задоволення вiд успiшних творчих, фiзичних i розумових зусиль, вiд корисностi вдосконалення особисто виготовлених предметiв, перетворення довкiлля.
Прагнення постiйно оптимiзовувати навчально-виховний процес зумовило появу нових i вдосконалення використовуваних педагогiчних технологiй рiзних рiвнiв i рiзної цiльової спрямованостi. Подальший їх розвиток пов'язаний з орiєнтацiєю на реалiзацiю сучасних концепцiй освiти й виховання.
Суттєвою ознакою сучасних iнновацiйних процесiв у сферi навчання i виховання є їх технологiзацiя
- неухильне дотримання змiсту i послiдовностi етапiв впровадження нововведень.
Історично поняття «технологiя» (грец. techne - мистецтво, майстернiсть i logos - слово, вчення) у значеннi науки про майстернiсть виникло у зв'язку з технiчним прогресом. Найзначущiшим воно є у виробничiй дiяльностi, де технологiя тлумачиться як сукупнiсть знань про способи i засоби оброблення матерiалiв, мистецтво володiння процесом. До основних ознак технологiї належить стандартизацiя, унiфiкацiя процесу, можливiсть його ефективного та економiчного вiдтворення вiдповiдно до заданих умов. Технологiчний процес завжди передбачає чiтку послiдовнiсть операцiй з використанням необхiдних засобiв (матерiалiв, iнструментiв) за певних умов.
Провiдним у будь-якiй технологiї вважається детальне визначення кiнцевого результату i точне досягнення його. А передумовами застосування поняття «технологiя» щодо процесiв у виробничiй чи соцiальнiй сферах є їх запрограмованiсть, окресленiсть кiнцевих властивостей передбачуваного продукту, засобiв його створення, цiлеспрямоване моделювання умов їх здiйснення, а також реальне функцiонування цих процесiв.
Однi педагоги вважають, що головна мета працi — процес оволодiння навичками, точнiсть i чiткiсть виконання вправ. Другi - що метою є кiнцевий результат, продукт працi. Іншi стверджують, що процес працi не головне, а важливо, щоб школярi допомагали один одному, проявляли турботу.
Творча знахiдка вчителя полягає в тому, що дiяльнiсть учнiв на базi шкiльної майстернi та центру позакласної роботи з трасового моделювання несе в собi значне технiчне навантаження, пов’язане з розвитком творчих здiбностей, формуванням технiко-технологiчних знань, умiнь i навичок учнiв.
Учитель створює такi умови, щоб учнi не тiльки усвiдомили суспiльно корисне значення своєї працi, але й змогли б показати свої творчi здiбностi, реалiзувати їх у конкретних трудових справах. І цьому найкраще сприяє особистiсно-орiєнтована технологiя навчання, зокрема проектний метод, де поєднуються рiзнi аспекти трудової пiдготовки, зв’язок з iншими предметами, з життям.
З бiльш пiдготовленими учнями використовує iндивiдуальний спосiб органiзацiї роботи, що дає можливiсть диференцiювати завдання, враховуючи їх iнтереси, запити, нахили. Для цього вчитель створює “банк” проектiв, якi пропонує учням. Це дає можливiсть допомогти слабшим учням усувати прогалини в знаннях, а добре пiдготовленим – розширювати i поглиблювати технiчнi знання та вмiння.
Уроки та гуртковi заняття проводить нестандартно, з використанням найбiльш оптимальних форм i методiв органiзацiї навчальної дiяльностi учнiв.
Пiд час виконання практичних робiт налагоджує взаємодопомогу сильнiших учнiв слабшим, тримає весь час в полi зору найслабших учнiв. Якщо в ходi уроку є якiсь цiкавi моменти (успiшний прийом, досконалiший технологiчний процес) робить їх здобутком усього класу.
Вчитель привчає учнiв до самостiйностi, iндивiдуалiзацiї навчання, творчостi в конструюваннi, оздоблення виробiв. Характер завдань, якi пропонує вчитель учням, щороку змiнюється з метою стимулювання конструкторської думки дитини, пiдлiтка, юнака.
Пiдсумовуючи заняття, вчитель спiльно з учнями робить аналiз виконаної роботи, проводить економiчнi розрахунки, звертає увагу на технологiю, художнє оформлення (дизайн).
Використовуючи активнi методи навчання (дiалогiчнi ситуацiї, iгровi форми проведення занять, вiльна творча дiяльнiсть, критичне мислення пiд час урокiв i в позаурочний час) вчитель одержує вiдповiднi результати – учнi вчаться об’єктивно мислити, робити правильнi висновки, досягають успiхiв у рiзноманiтних сферах дiяльностi.
Проблема виховання творчої особистостi, розвитку її творчих здiбностей завжди була у полi зору вчених. Рiзнi аспекти творчостi розглядали В. Дружинiн, Я. Пономарьов, І. психологiчнi основи творчих здiбностей вивчали Д. Богоявленська, Л. Виготський, П. Гальперiн, Д. Ельконiн, В. Крутецький, Г. Костюк, В. Мерлiн, Н. Тализiна та iн. педагогiчний аспект зазначеної проблеми дослiджували Л. Аристова, В. Андрєєв, Ю. Бабанський, М. Данилов, Б. Коротяєв, І. Лернер, Л. Мамот, В. Паламарчук, О. Савченко, М. Скаткин, Т. Шамова, Г. Щукiн та iн. Дослiдниками сформульовано основнi умови розвитку творчих здiбностей (Н. Вишнякова, Л. Івахненко, В. Лозова Ю. Нєженцев, С. Сисоєва)
Роздiл І. Сутнiсть i особливостi педагогiчної технологiї
iнтересу до педагогiчних технологiй як засобу пiдвищення ефективностi навчально-виховного процесу, з iншого - розвитком конкретних педагогiчних технологiй, у процесi якого розкривалися новi їх унiверсальнi сутнiснi данi. Пiдходи дослiдникiв до визначення поняття «педагогiчна технологiя» рiзноманiтнi.
Спiльним в усiх визначеннях є спрямування педагогiчної технологiї на пiдвищення ефективностi навчального процесу, що гарантує досягнення запланованих результатiв навчання.
Існує загальноприйняте уявлення про технологiю як конструювання навчального процесу за певною схемою, яка вiдображає ознаки, притаманнi й традицiйнiй органiзацiї навчального процесу: впорядкованiсть процесу навчання, мети i оцiнювання результатiв.
Педагогiчна технологiя функцiонує як наука, що дослiджує найрацiональнiшi шляхи навчання, i як система способiв, принципiв i регулятивiв, якi застосовують у навчаннi, i як реальний процес навчання. Не менш поширений погляд на неї як на конструкцiю, стратегiю, алгоритм дiй педагога, органiзацiю педагогiчної дiяльностi. Але як би її не розглядали, головне в педагогiчнiй технологiї - розроблення, деталiзацiя iнструментальних аспектiв педагогiчного процесу.
технологiї є те, що довiльним дiям вона протиставляє жорсткi алгоритмiчнi приписи, систему логiчно вмотивованих дiй, послiдовний перехiд вiд елементу до елементу.
Потреба в розробленнi технологiчних конструкцiй виникла у зв'язку з iдеєю управлiння педагогiчним процесом. Реалiзацiя її стала можливою на основi системного пiдходу, що дає змогу порiвняти рiзноманiтнi педагогiчнi вмiння, якi у своїй сукупностi гарантують результат.
кiбернетики та iнформатики, створення електронно-обчислювальної технiки; виникненню й розвитку проблемного навчання - дослiдження закономiрностей розвитку мислення, вчення росiйського психолога Льва Виготського (1896-1934) про зону найближчого розвитку. Фiлософськi, психологiчнi дослiдження з проблем людської дiяльностi прислужилися формуванню дiяльнiсного пiдходу в навчаннi та обґрунтуванню контекстного навчання, моделюванню професiйної дiяльностi в навчальному процесi.
Процес становлення нової педагогiчної технологiї охоплює такi етапи: виникнення суспiльної потреби фундаментальнi дослiдження в галузi психологiї прикладнi психолого-педагогiчнi дослiдження - розроблення нових технологiй - вiдображення новостворених технологiй у навчально-програмнiй та навчально-методичнiй документацiї.
В освiтнiй практицi педагогiчна технологiя може функцiонувати на таких рiвнях:
1. 3агальнопедагогiчний рiвень функцiонування педагогiчної технологiї. 3агальнодидактична, загально виховна технологiя репрезентує цiлiсний освiтнiй процес у регiонi, освiтньому закладi, на певному рiвнi навчання чи виховання. У такому виглядi педагогiчна технологiя тотожна педагогiчнiй системi, оскiльки вона мiстить сукупнiсть цiлей, змiсту, засобiв i методiв навчання (виховання), алгоритм дiяльностi суб'єктiв i об'єктiв навчально-виховного процесу.
2. Предметно-методичний рiвень функцiонування педагогiчної технологiї. Йдеться про застосування педагогiчної технологiї як окремої методики, тобто як сукупностi методiв i засобiв реалiзацiї певного змiсту навчання та виховання в межах одного предмета, групи, в дiяльностi педагога.
3. Локальний (модульний) рiвень функцiонування педагогiчної технологiї. 30рiєнтована на цей рiвень педагогiчна технологiя реалiзується як технологiя окремих частин навчально-виховного процесу, розв’язання окремих дидактичних i виховних завдань (технологiя окремих видiв дiяльностi, формування понять, виховання окремих особистiсних якостей тощо).
У зв'язку з цим правомiрним є розмежування таких понять, як «освiтня технологiя», «педагогiчна технологiя», «технологiя навчання (виховання, управлiння»>, оскiльки кожне з них має свою iєрархiю цiлей, завдань, змiсту.
Об'єднують освiтню, педагогiчну технологiю, а також технологiю навчання (виховання, управлiння) актуальнi для певного iсторичного етапу освiтнi концепцiї, педагогiчнi парадигми (системи поглядiв).
Освimня mехнологiя.
Вона вiдображає загальну стратегiю розвитку освiти, єдиного освiтнього простору.
Призначення освiтнiх технологiй полягає у розв'язаннi стратегiчних для системи освiти завдань: прогнозування розвитку освiти, проектування i планування цiлей, результатiв, основних етапiв, способiв, органiзацiйних форм освiтньо-виховного процесу. Такими освiтнiми технологiями є концепцiї освiти, освiтнi закони, освiтнi системи. У сучаснiй Українi такими освiтнiми технологiями є гуманiстична концепцiя освiти, Закон України
Вiдображає тактику реалiзацiї освiтнiх технологiй у навчально-виховному процесi за наявностi певних умов. Педагогiчнi технологiї акумулюють i виражають загальнi ознаки та закономiрностi навчально-виховного процесу незалежно вiд конкретного навчального предмета. Кожна конкретна педагогiчна технологiя вiдображає модель навчально-виховного та управлiнського процесiв у навчальному закладi, об'єднує в собi їх змiст, форми i засоби. Вона може охоплювати й спецiалiзованi технологiї, що застосовуються в iнших галузях науки i практики - електроннi, новi iнформацiйнi технологiї, промисловi, полiграфiчнi, валеологiчнi (якi зберiгають здоров'я) тощо.
Технологiя навчання (виховання, управлiння).
Цей тип технологiї моделює шлях освоєння конкретного навчального матерiалу (поняття) в межах вiдповiдного навчального предмета, теми, питання. За багатьма параметрами вона є наближеною до окремої методики. Дидактична технологiя охоплює змiст, форми, методи навчання. Специфiчнi змiст, форми i методи властивi й технологiї виховання або управлiння. У структурi технологiї навчання (виховання, управлiння) виокремлюють пiдрiвнi:
- кiлькiсть технологiчних етапiв;
- складнiсть технологiчностi;
- гнучкiсть i мобiльнiсть технологiї тощо.
З'ясування цих параметрiв забезпечує прийняття виваженого рiшення про доцiльнiсть впровадження конкретної технологiї навчання, виховання.
1. Технологiчний напрям органiзацiї педагогiчного процесу. Спрямований вiн на ефективнiсть навчання, розроблення критерiїв засвоєння, формування i пiдсумування оцiнювання, подання iнформацiї та етапiв її засвоєння, конкретизацiю навчальних цiлей, корекцiю зворотного зв'язку, повне засвоєння знань, умiнь i навичок.
2. Гуманiстичний напрям органiзацiї педагогiчного процесу. Прибiчники його головною метою своєї дiяльностi вважають формування i розвиток критичного, творчого мислення.
Перший напрям реалiзується за допомогою «технологiї навчання», другий - за допомогою моделей навчання, передусiм дослiдницької, комунiкативно дiалогової, дискусiйної та iгрової. Модель навчання тлумачиться як окреслена схема або план дiяльностi педагога у навчальному процесi. Її стрижнем є органiзована вчителем дiяльнiсть учнiв. Якщо технологiчно орiєнтована модель передбачає репродуктивний характер дiяльностi учнiв, то Пошукова - продуктивний, пошуковий.
Середовищем реалiзацiї педагогiчної технологiї є технологiчний процес.
Технологiчний процес
- система технологiчних одиниць, зорiєнтованих на конкретний педагогiчний результат.
У педагогiчнiй технологiї виокремлюють також технологiчнi схеми i технологiчнi карти.
Технологiчна схема
- умовне зображення технологiї процесу, подiл його
на окремi функцiональнi елементи i позначення логiчних зв'язкiв мiж ними.
Таке зображення є необхiдною умовою унаочнення процесу, що сприяє його аналiзу i ефективному застосуванню. не пiдмiняє вона методику. Як вiдомо, методика обумовлюється окремою дидактикою, яка враховує своєрiднiсть змiсту освiти i засобiв i1 засвоєння. За смислом поняття «методика - ширше за поняття «технологiя», адже воно включає разом iз змiстовим iнструментальний аспект педагогiчного процесу. У межах методики можуть спiвiснувати рiзнi технологiї. Отже, методика є окремою теорiєю, а технологiя - алгоритмом її втiлення у практику.
Педагогу недостатньо знати методику, вiн повинен умiти трансформувати знання i вмiння, тобто володiти технологiєю отримання запланованого результату. Суттєвою особливiстю педагогiчної технологiї є гарантування кiнцевого результату i проектування майбутнього навчального процесу.
Останнiм часом увiйшов у вжиток термiн «iнновацiйна педагогiчна технологiя». Однi дослiдники тлумачать його як цiлеспрямоване систематичне та послiдовне впровадження в практику прийомiв, способiв педагогiчних дiй i засобiв, якi охоплюють цiлiсний навчально-виховний процес вiд визначення його мети до одержання очiкуваних результатiв, iншi - як комплексний, iнтегрований процес, що охоплює суб'єктiв, iдеї, способи органiзацiї iнновацiйної дiяльностi i забезпечує результативнiсть нововведення.
За iншими пiдходами до iнновацiй зараховують не просто створення нових засобiв, а й сутнiснi змiни, якi виявляються в новому способi дiяльностi, стилi мислення. У цьому контекстi вважають iнновацiйними пiдходи, що перетворюють характер навчання щодо його цiльової орiєнтацiї, взаємодiї педагога i учнiв, їх позицiї в навчальному процесi.
Водночас висловлюються думки щодо обмеження використання поняття «технологiя - у педагогiцi, доцiльностi функцiонування його лише у сферi дидактики, оскiльки визначити дiагностичну мету чiтко i якiсно можна лише у навчаннi. Нею може бути засвоєння певного обсягу навчального матерiалу, способiв дiй при пiдготовцi до професiйної дiяльностi тощо. Цей пiдхiд аргументується тим, що якiсть засвоєного конкретного матерiалу можна легко проконтролювати й оцiнити.
Значно важче чiтко визначити дiагностичну мету (наприклад, рiвень сформованостi певної психологiчної, особливо особистiсної якостi) у вихованнi. Тому створити технологiю, на думку прибiчникiв цього пiдходу, неможливо, оскiльки не iснує системи дiагностичних за
- опис процесу
у
що
Професiйне вмiння проектувати технологiчну карту є одним iз iнновацiйних компонентiв професiйної дiяльностi педагога, вершиною його методичної вправностi. Грунтується воно на добре розвинених рефлексивних здiбностях педагога, а за своєю суттю є iнтегративним, багатокомпонентним.
а) концептуальна основа;
- постановку, максимальне уточнення, формулювання цiлей (загальних i конкретних) щодо досягнення результатiв;
- змiст навчального матерiалу;
в) процесуальна частина, до складу якої належать такi компоненти:
- методи i форми навчальної дiяльностi учнiв та дiяльностi викладачiв;
- управлiння навчальним процесом (оцiнювання поточних результатiв, корекцiя навчання, спрямована
на досягнення поставлених цiлей); .
- заключна оцiнка результатiв.
Педагогiчнiй технологiї притаманнi всi ознаки системи: логiка процесу, взаємозв'язок частин, структурна i змiстова цiлiснiсть, соцiо- i природодоцiльнiсть, iнтенсивнiсть усiх процесiв.
"у процесi виховання можна спиратися лише на розробленi методики i суб'єктивнi методи контролю. "у зв'язку з цим доцiльно, на їх погляд, вести мову лише про цi елементи технологiзацiї виховання», використання яких сприяє ефективностi виховного процесу.
Сучасна практика виховання перебуває у перехiднiй стадiї - вихователi та вчителi ще не працюють за цiлiсними науковими технологiями, але вже поступово вiдходять вiд замкненого на iндивiдуальностi iнтуїтивного розв'язання виховних завдань. Помiтна тенденцiя довпровадження апробованих технологiчних знахiдок, прагнення до унiфiкацiї та стандартизацiї вимог.
Виховну технологiю не можна ототожнювати з виховним методом. Якiсно новi методи, якi грунтуються на рефлексивно-вольових механiзмах, механiзмах спiвпереживання й позитивно-емоцiйного оцiнювання, апелюють до самосвiдомостi, свiдомого, творчого ставлення людини до суспiльних норм i цiнностей, український дослiдник Іван Бех квалiфiкує як виховнi технологiї особистiсної орiєнтацiї.
Роздiл ІІ. Класифiкацiя педагогiчних технологiй
Складнiсть, багатограннiсть педагогiчної дiяльностi є чинником, що вiдкриває простiр для багатьох педагогiчних технологiй, динамiка продукування яких постiйно зростає. Широкий спектр, багатоварiантнiсть педагогiчних технологiй зумовлюють необхiднiсть їх класифiкацiї. Найдосконалiшою серед багатьох вважають класифiкацiю, за якою педагогiчнi технологiї згруповано за рiзноманiтними системними та iнструментально значущими ознаками. Вiдповiдно в сукупностi педагогiчних технологiй виокремлено:
- предметнi (призначенi для вдосконалення викладання окремих предметiв);
- локальнi та модульнi (передбачають частковi змiни педагогiчних явищ).
2. За провiдним чинником психiчного розвитку:
- бiогеннi (провiдна роль належить бiологiчним чинникам);
- соцiогеннi (переважають соцiальнi чинники);
3. За фiлософською основою:
- матерiалiстичнi та iдеалiстичнi;
- науковi та релiгiйнi;
- гуманiстичнi й антигуманнi;
- антропософськi (грец. anthropos - людина i sophia - мудрiсть) i теософськi (заснованi на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усiх речей);
- вiльного виховання та примусу тощо.
- асоцiативно-рефлекторнi (в основу покладено теорiю формування понять);
- бiхевiористськi (англ. behavio(u)rism, вiд behavio(u)r - поведiнка) (за основу взято теорiю научання);
- розвивальнi (ґрунтуються на теорiї розвитку здiбностей);
- сугестивнi (заснованi на навiюваннi);
- гештальттехнологiї (нiм. Gestalt - цiлiсна форма, образ, структура i технологiя) та iн. (заснованi на психотерапевтичному впливi).
5. За ставленням до дитини:
- авторитарнi (заснованi на чiткiй надмiрнiй регламентацiї);
- дидактоцентристськi (центрованi на навчаннi);
6. За орiєнтацiєю на особистi снi структури:
- iнформацiйнi (формування знань, умiнь, навичок);
- операцiйнi (формування способiв розумових дiй); - емоцiйно-художнi й емоцiйно-моральнi (формування сфери естетичних i моральних вiдносин);
- технологiї саморозвитку (формування самоуправляючих механiзмiв особистостi);
- прикладнi (формування дiєво-практичної сфери) технологiї.
7. За типом органiзацiї та управлiння пiзнавальною дiяльнiстю:
- структурно-логiчнi технологiї навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, дiагностики та оцiнювання одержаних результатiв);
- iнтеграцiйнi технологiї (дидактичнi системи, якi забезпечують iнтеграцiю рiзнопредметних знань i вмiнь, рiзних видiв дiяльностi на рiвнi iнтегрованих курсiв, навчальних тем, навчальних проблем та iнших форм органiзацiї навчання);
- iгровi технологiї (iгрова форма взаємодiї педагога i дiтей, яка сприяє формуванню вмiнь розв'язувати завдання на основi компетентного вибору альтернативних варiантiв через реалiзацiю певного сюжету). В освiтньому процесi використовують театралiзованi, дiловi, рольовi, комп'ютернi iгри, iмiтацiйнi вправи, iгрове проектування та iн.;
- комп'ютернi технологiї (реалiзуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основi взаємодiї «вчитель - комп'ютер - учень» за допомогою iнформацiйних, тренiнгових, розвивальних, контролюючих та iнших навчальних програм);
- дiалоговi технологiї (пов'язанi зi створенням комунiкативного середовища, розширенням простору спiвробiтництва на суб'єкт-суб'єктному рiвнi: «учень - учитель », « учитель – автор», « учень – автор» та iн.);
- тренiнговi технологiї (система дiяльностi щодо вiдпрацювання певних алгоритмiв навчально-пiзнавальних дiй i способiв розв'язання типових завдань у процесi навчання - тести, психологiчнi тренiнги iнтелектуального розвитку, розв'язання управлiнських задач).
i рiзнопрофiльного навчання.
Вихiдним матерiалом для розроблення технологiї є теорiї, концепцiї. Багато педагогiчних технологiй мають у своїй основi такi концепцiї засвоєння соцiального досвiду:
1) асоцiативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорiя формування понять;
внутрiшнiй розумовий план;
4) теорiя нейролiнгвiстичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух iнформацiї через нервову систему людини;
5) теорiї змiстового узагальнення, в основу яких покладено гiпотезу про провiдну роль теоретичного знання у формуваннi iнтелекту дитини.
На основi однiєї теорiї навчання можуть вибудовуватися рiзнi технологiї. Так, асоцiативно-рефлекторна психологiчна теорiя породила варiантнi технологiї навчання, якi по-рiзному поєднують слово i наочнiсть. Теорiя проблемного навчання покладена в основу технологiй, що розвивають творчi здiбностi, пiзнавальну активнiсть, iнтерес, самостiйнiсть особистостi. Водночас побудова на однiй теорiї, концепцiї кiлькох технологiй навчання не є свiдченням їх iдентичностi. Вони завжди будуть вiдрiзнятися за кiлькiсними i якiсними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цiлiсну систему засобiв опису педагогiчних технологiй, враховуючи, що кожна з них мiстить концептуальний, змiстовий та процесуальний аспекти.
Роздiл ІІІ. Аналiз формування творчих здiбностей учнiв на уроках трудового навчання
Проблема розвитку творчих здiбностей учнiв на заняттях з трудового навчання є досить актуальною проблемою в перiод необхiдностi вiдновлення економiки нашої держави, вiдродження нацiональної культури та самосвiдомостi народу.
Аналiз передового педагогiчного досвiду викладання трудового навчання свiдчить, що багато вчителiв, якi мають великий педагогiчний стаж та досвiд роботи у загальноосвiтнiх навчальних закладах, пропонують рiзнi методи розвитку творчих здiбностей та рiзнi пiдходи до органiзацiї навчальної та трудової дiяльностi учнiв.
застосовувати на заняттях трудового навчання художньо-конструкторськi задачi [5,26]. Художнє конструювання вiдiграє важливу роль у розвитку творчих здiбностей. Предмети, явища навколишнього середовища викликають у людини певнi вiдчуття, через певнi рецептори, зокрема зоровi, слуховi та iншi. Пiд час розв'язування задач розвивається уява, просторове мислення, образотворчi навички, вiдчуття гармонiї, гарного смаку та iншi, якi є необхiдними для загального розвитку творчої особистостi.
проводити заняття, на яких учнi виготовляють рiзнi вироби з природних матерiалiв. Вiн вважає, що природний матерiал активiзує уяву учнiв, змушує їх переживати естетичнi переживання, викликає потребу в творчому збагаченнi. Для бiльш широкого використання творчого потенцiалу учнiв, автор пропонує на уроках трудового навчання придумувати i виготовляти не однотипнi вироби, якi вiдмiннi за формою та компонуванням [3,28].
Його методика полягає у тому, що кiлькiсть даних в технiчнiй документацiї, в процесi навчання, зменшується. Це дає можливiсть учням творчо приступити до вирiшення завдання [6,29].
практикувати на заняттях трудового навчання колективне обговорення iндивiдуальних творчих завдань. При такiй органiзацiї працi на розвиток творчих здiбностей учнiв впливає ряд суб'єктивних факторiв. Колектив спонукає учня до бiльш активної дiяльностi. Колективне обговорення iндивiдуальних завдань сприяє пiдвищенню мотивацiї та уваги учнiв до виконання своїх творчих завдань. Вчитель при цьому може органiзувати змагання на досягнення кращих результатiв [1,153].
оздоблювати вироби, якi виготовляють учнi. Автор вважає, що виготовляючи на уроках тi чи iншi вироби поряд з технологiчними i технiчними в рiвнiй мiрi вирiшуються i художньо-конструкторськi задачi, навiть якщо вони не вирiзняються в самостiйнi. Учнi, виготовляючи вирiб, прагнуть надати йому красивого вигляду. Для цього вчитель дає їм завдання, що полягає у розробцi орнаменту, форми, способу оздоблення свого майбутнього виробу. В ходi практичних занять учнi виготовляють вирiб i оздоблюють його власноруч розробленим орнаментом [2,39].
При виборi форм та методiв роботи з учнями на уроцi особливу увагу необхiдно звертати на застосування засобiв, що активiзують самого учня: дiловi, рольовi iгри, аналiз конкретних виробничих ситуацiй, проблемний виклад матерiалу та iншi. Використовуючи дiловi, рольовi та iншi iгри як засiб розвитку творчої активностi учнiв, учитель вирiшує ряд завдань:
− цiлеспрямовано знайомить школярiв iз змiстом професiї;
− розкриває учням специфiку професiйної дiяльностi;
− розвиває вмiння спiввiднести свої iнтереси i здiбностi з вимогами професiї;
− досягає вiдповiдностi навчальних та пiзнавальних iнтересiв з професiйними;
− формує активну позицiю школярiв в оволодiннi професiєю, виховує потребу реалiзувати свої iнтереси в дiяльностi.
При цьому особливу увагу треба звертати на розвиток самостiйностi творчих здiбностей учнiв, бо через творчiсть найбiльш повно проявляються професiйнi iнтереси i нахили учнiв [4,5].
Серед розроблених методiв творчої дiяльностi найбiльш ефективними i вiдомими в сучаснiй лiтературi з питань технiчної творчостi є: метод мозкового штурму, морфологiчний аналiз, метод фокальних об'єктiв, основи теорiї розв'язування винахiдницьких задач тощо [3,19].
застосовувати з цiєю метою рiзноманiтнi шляхи i методи, зокрема:
− використання на заняттях з трудового навчання природних матерiалiв;
− колективне обговорення iндивiдуальних творчих завдань;
− диференцiювання виробничо-технiчних задач;
− використання технiчної документацiї з неповними даними;
− застосування художньо-конструкторських задач;
− застосування методiв творчої дiяльностi.
Висновки
Трудове навчання – предмет державного компонента змiсту освiти, який включає вiдомостi з основ технiки, технологiї, економiки i органiзацiї сучасного виробництва. Воно має вiдповiдати вимогам життя, запитань.
Отже, з погляду теорiї дiяльностi особливiстю трудового є тiсне поєднання навчання з продуктивною працею. Усi знання, якi здобувають учнi, вiдразу ж знаходять застосування, а вся практична дiяльнiсть є суспiльно корисною. Навчання, пiд час якого теорiя пов’язується з продуктивною працею, має якiсно iншу загальноосвiтню i виховну цiннiсть. При значнiй економiї часу i зусиль, крiм самого оволодiння знаннями i вмiннями, такий зв’язок забезпечує розширення i закрiплення значення для потреб людини.
всiх без винятку учнiв.
Слiд враховувати, що пiзнавально– практична дiяльнiсть учнiв у трудовому навчаннi грунтується на тiсному зв’язку з основами наук. Це сприяє розвитку iнтересу дiтей до вивчення iнших шкiльних предметiв, а значить, i вирiшення загальноосвiтнiх завдань школи. Важливу роль у здiйсненнi таких загальноосвiтнiх завдань, як розумовий i фiзичний розвиток, моральне та естетичне виховання учнiв, формування їхнього свiтогляду в цiлому. Це досягається завдяки специфiчним особливостям змiсту трудового навчання.
Систематична участь учнiв у колективних трудових процесах створює основу для виховання таких важливих для сучасної людини якостей, як комунiкативнiсть, взаємодопомога, сприймання здорового духу суперництва.
У процесi формування технологiчних понять i вмiнь учнiв краще засвоюють закономiрностi розвитку природи та суспiльства i включаються в активну дiяльнiсть. Поєднання навчання з продуктивною працею забезпечує дiєвiсть їхнiх поглядiв i переконань, сприяє досягненню єдностi свiтогляду та повсякденної практичної поведiнки.
Пiдвищення ефективностi трудового навчання в загальноосвiтнiх навчально-виховних закладах значною мiрою залежить вiд професiйної майстерностi, компетентностi вчителя, його творчого пiдходу до органiзацiї навчально-виховного процесу.
Отже, завдання, якi повиннi виконувати учнi, мають вiдповiдати загальноосвiтнiм програмам з трудового навчання, можливостям навчального закладу, мiсцевим традицiям i враховувати iнтереси школярiв. Дуже важливо поєднувати засвоєння умiнь – обробки рiзних доступних матерiалiв з виготовленням корисних виробiв для школи, сiм’ї, ремонтом навчально – наочних посiбникiв, тощо.
При вирiшеннi завдань даної проблеми, ми пересвiдчились, що систематичне використання на практицi знань, умiнь та навичок якими повиннi володiти учнi дає змогу створити їм уявлення про предмети працi, технiчний процес, знаряддя та органiзацiю працi з певної сфери людської дiяльностi, формувати вiдповiднi вмiння, навички та якостi особистостi, притаманнi трудiвнику й громадянину суверенної України.
Отже, змiст навчання за будь – яким видом трудової дiяльностi визначається з дотриманням основних дидактичних вимог (науковiсть, доступнiсть, посильнiсть, реалiзацiя внутрiшньо предметних i мiжпредметних зв’язкiв, полiтехнiчна спрямованiсть, врахування статевих та регiональних особливостей).
Використана лiтература
1. Дидактичнi засоби i навчальна технiка. Комплексна програма державної нацiональної програми “Освiта. (Україна ХХI столiття)”. Проект. Укл. В. П. Волинський, А. М. Гуржiй, Г. О. Козлакова. – К. : ІСДО, 1994. – с. 40 ; 1981. №11. – с. 13 – 19.
2. Дубова Н. Мотивацiя творчої дiяльностi учнiв на уроках обслуговуючої працi. // Трудова пiдготовка в закладах освiти. – 2004. - №2. – с. 8 – 10.
3. Зайцева О. Творча дiяльнiсть як засiб розвитку професiйних iнтересiв школи у процесi трудового навчання. // Трудова пiдготовка в закладах освiти. – 1999. – Вип. 1 5 – 8 с.
4. Лернер И. А. Дидактические основи методов обучения. – М.: Педагогiка, 1981. – 185с.
6. Пантелеева Р. Изготовление сувениров как возможность виразить свое „Я”: (педагогу дополнительного образования) /Р. Пантелеева, В. Гайнулина // Воспитание школьников. – 2004. - №4. – с. 27 – 32.
7. Тхоржевський Д. Концепцiя “Трудове навчання” у 12 – рiчнiй загальньоосвiтнiй школi. // Трудова пiдготовка в закладах освiти. – 2001. – Вип. 2 3 – 5 с.
8. Фiцула М. М.. Педагогiка. Навчальний посiбник. – К.: Академвидав. – 2005.
| 
