Жіноча освіта

Жiноча освiта ЗМІСТ Вступ Роздiл І. Теоретичнi засади формування системи жiночої освiти в Українi у XIX — на поч. XX ст 1. 1 Стан вивчення проблеми 1. 2 Етапи та системи розвитку жiночої освiти в Українi. 1. 3 Структура формування системи жiночї освiти на українськихземлях у XIX — на поч. XX ст Висновки до роздiлу І Роздiл ІІ. Особливостi дiяльностi деяких типiв жiночих навчальних закладiв України 2. 1 Жiноча пансiонна освiта 2. 2 Навчання в iнститутах шляхетних дiвчат Висновки Лiтература Вступ Актуальнiсть дослiджуваної теми зумовлена насамперед розв’язанням в Українi таких кардинальних завдань, як культурно-нацiональне вiдродження, яке безпосередньо пов’язане iз становленням, розвитком та реформуванням жiночої освiти. – виховання «добропорядної матерi родини», «жiнки-берегинi», завдяки якiй тримається сiм'я i врештi-решт держава, дає можливiсть розкрити одну iз сторiнок жiночої iсторiї, з’ясувати роль i мiсце жiнок у подiях минулого та iншi проблеми, що знаходяться у центрi дослiджень. Проблема жiночої освiти в Українi детально вивчається лише в останнi роки, при цьому все ще зберiгається певна фрагментарнiсть цих дослiджень. Опублiковано деякi матерiали про жiночi гiмназiї XIX—поч. XX ст. у Схiднiй Українi; окремi питання жiночої освiти розглядаються в курсах лекцiй з iсторiї вiтчизняної педагогiки. Втiм, проблема жiночої освiти повинна розглядатись комплексно, в першу чергу в хронологiчнiй послiдовностi. Тому вважаємо, що тема нашого дослiдження актуальна. Тема курсової роботи дає змогу простежити динамiку розвитку навчальних жiночих закладiв. Мета дослiдження полягає у комплексному, порiвняльному аналiзi проблем, напрямкiв i принципiв розвитку жiночої освiти вiд найдавнiших часiв до сьогодення. Завдання: - Простежити динамiку розвитку жiночої освiти в Українi на рiзних етапах; - Встановити структуру формування системи жiночї освiти на українських землях у XIX — на поч. XX ст; - Проаналiзувати собливостi дiяльностi деяких типiв жiночих навчальних закладiв України; - Виявити можливостi використання iсторичного досвiду органiзацiї жiночої освiти в умовах сьогодення. дослiдження є система жiночої освiти в Українi у XIX — на поч. XX ст. Предметом Методи дослiдження : Вiдповiдно до предмету i завдань дослiджувальної теми використовувались такi методи, як iсторико-генетичний (допомiг визначити напрямок освiтнiх реформ), порiвняльний (залучався для спiвставлення хронологiчних перiодiв розвитку жiночої освiти), iсторико-типологiчний (дозволив видiлити головнi типи жiночих учбових закладiв), аналiз та узагальнення. Практичне значення роботи полягає у доцiльностi використання її матерiалiв для розробки лекцiйних курсiв, використання її на семiнарських заняттях. Переосмислення досвiду роботи жiночих навчальних закладiв бачиться не лише доречним, а навiть необхiдним у сучасних умовах культурного життя України, реорганiзацiї системи освiти. Структура дослiджувальної роботи . Курсова робота складається з вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел, додаткiв. Робота викладена на 30 сторiнках комп’ютерного тексту. Список лiтератури складає 25 джерел. Роздiл І. Теоретичнi засади формування системи жiночої освiти в Українi у XIX — на поч. Проблема становлення жiночої освiти завжди була у полi зору науковцiв. Так, питання загальної жiночої освiти дослiджували такi вченi як, М. Демков, О. Лихачова, В. Овцин, М. Пєсковський, С. Рождєственський, М. Ролле (характеристика окремих напрямiв полiтики росiйського уряду щодо освiти жiнок Пiвденно-Захiдного краю), І. Малевич, О. Малиновський, І. Покровський (особливостi навчання дiвчаток у церковних школах Волинi), А. Буйницький, Н. Маньковський, О. Фотинський, О. Шафранський (специфiка органiзацiї духовної жiночої освiти в регiонi), М. Барсов, М. Константинович, С. Миропольський, Н. Мукалов, І. Самойлович, І. Сбитньов (вiдомостi про початкову освiту волинських жiнок), Т. Джаман, В. Омельчук, І. Сесак, Т. Сухенко, Т. Тронько (окремi проблеми жiночої освiти на Правобережжi), Д. Бовуа (деякi аспекти розвитку початкової освiти жiнок), В. Вельхорського (характеристика пансiонної жiночої освiти). [7, c 110] Професiйна жiноча освiта стала предметом наукового вивчення у працях О. Анiщенко (розвиток професiйної освiти жiнок)[2, c 39], Н. Дем’яненко (вiдомостi про педагогiчну пiдготовку жiнок), Є. Луценко (розвиток середньої спецiальної освiти), В. Постолатiя (розвиток комерцiйної освiти), К. Шамаєвої (особливостi музичної освiти). ряду з ними положення, викладенi у працях з iсторiї України (М. Грушевський, М. Костомаров, П. Кулiш, Н. Полонська-Василенко); теорiї, методики та iсторiї жiночої освiти в Росiйськiй iмперiї (М. Демков, Е. Днєпров, М. Зiнченко, О. Лихачова, В. Овцин, М. Пєсковський, С. Рождєственський, О. Янжул); теорiї та iсторiї освiти в Українi (О. Анiщенко, Н. Дем’яненко, М. Заволока, Н. Калениченко, В. Постолатiй, Л. Применко, О. Сухомлинська, Т. Тронько, Д. Ярмаченко) та Волинi (М. Барсов, М. Константинович, І. Малишевський, Н. Петров, О. Фотинський; Д. Бовуа, Т. Джаман, Н. Сейко, А. Ткачук, П. Ткачук), працi з iсторiї освiти жiнок (А. Бикова, М. Левицький, О. Лiхачова, О. Назаревський, М. Песковський, О. Пiллер, І. Шапiро, В. Щербина), з жiночої проблематики (М. Богачевська-Хом’як, О. Щепкiна), з iсторiї розвитку загальної та професiйно-технiчної освiти (А. Веселов, Е. Днєпров, Я. Звiгальський, Ф. Паначин, М. Пузанов, С. Сiрополко, О. Сухомлинська, Г. Тере-щенко, М. Ярмаченко та iншi). [18, 37-39] Разом з тим, враховуючи малодослiдженiсть цiєї теми, окремi її аспекти не розглядались взагалi. Це стосується, насамперед, боротьби жiнок за право здобувати вищу освiту або позашкiльної освiти жiнок, що i досi залишається найменш вивченими напрямама у iсторико-педагогiчних дослiдженнях. розвитку освiти жiнок у другiй половинi ХІХ – на початку ХХ столiття. Це питання не було предметом цiлiсного iсторико-педагогiчного вивчення. 1. 2 Етапи та системи розвитку жiночої освiти в Українi Перший етап реформування середньої освiти припадає на початок епохи "Великих реформ". Важливим проявом чого стало формування системи жiночої освiти. Це було ознакою того, що жiнки в умовах промислової революцiї почали змiнювати свої традицiйнi соцiальнi ролi -–матерi, дружини, господарки, на новi – робiтниця, громадська дiячка та iн. Жiнки стають суб’єктами промислового перевороту, їх праця використовується у виробничих процесах, торгiвлi, в духовнiй сферi – в шкiльництвi. [17, c19] Систему жiночої освiти становили жiночi гiмназiї, жiночi училища, єпархiальнi жiночi школи, професiйнi початковi й середнi навчальнi заклади. Перша жiноча гiмназiя в Українi була вiдкрита в 1850 р. у Києвi. А 1860 р. жiноча гiмназiя виникла в Полтавi, в 1870-х рр. – в усiх губернських та iнших мiстах. [14, c65] [1, c 33-40] 1 етап. (1802-1836рр.) – органiзацiйна дiяльнiсть, що передувала створенню жiночих закладiв освiти (започаткування Мiнiстерства народної просвiти (1802р.), реформа освiти 1802-1804рр. На цьому етапi переважає початкова освiта, родинне виховання, духiвництво вимагає загальної початкової освiти для всiх верств населення, у тому числi й для жiнок, конфесiйна громада виступає за вiдкриття нацiональних шкiл. Провiднi тенденцiї i особливостi: пiднесення зацiкавленостi та формування позитивного ставлення суспiльства до навчання жiнок; прагнення влади до авторитарно-релiгiйної спрямованостi їх виховання та навчання; обмеження доступу жiнок до навчання; 2 етап. (1836-1866рр. ) –"Статут середнiх жiночих навчальних закладiв", на пiдставi якого було створено єдину систему управлiння середнiми навчальними закладами, що дало можливiсть унiфiкувати статути, програми середнiх жiночих навчальних закладiв, упорядкувати каталог дозволеної для використання навчальної лiтератури. Поряд iз початковою набуває бурхливого розвитку середня жiноча освiта, змiнюється структура системи освiти Таврiйської губернiї. Провiднi тенденцiї i особливостi – посилення протистояння в питаннях органiзацiї жiночої освiти мiж урядом та передовими колами суспiльства; прагнення щодо використання європейського i загальноросiйського досвiду навчання та виховання жiнок; розширення знань з теорiї педагогiки; посилення уваги нацiональних громад щодо виховання i навчання жiнок з метою збереження нацiонального досвiду; 3 етап. (1866-1905рр.) - вiдкриваються жiночi навчальнi заклади пiдвищеного типу, зокрема Феодосiйська жiноча гiмназiя (1866р.); нацiональнi жiночi навчальнi заклади, впроваджуються i апробуються новiтнi форми навчання, при гiмназiях започатковуються педагогiчнi класи ("Положення щодо жiночих навчальних закладiв" (1870р.). Послаблюється вплив церкви на формування змiсту й завдань жiночих навчальних закладiв Таврiйської губернiї. Провiднi тенденцiї i особливостi – посилення уваги суспiльства до гiмназiйної та унiверситетської освiти; обмеження навчально-виховного процесу в жiночих навчальних закладах офiцiйною документацiєю (планами, статутами, положеннями та iн.), переважання свiтського характеру навчання, переслiдування прогресивної педагогiчної думки; 4 етап. (1905-1918рр.) – регулювання дiяльностi жiночих навчальних закладiв положенням про "Значнi помилки приватних жiночих гiмназiй Мiнiстерства народної просвiти" (1905р); рiшенням Всеросiйського жiночого з'їзду (26. 12. 1912-04. 01. 1913рр.). освiти. Вiдкриття першого унiверситету в Таврiйськiй губернiї (м. Ялта (Лiвадiя, 1918р.), куди доступ на навчання отримали й жiнки. Провiднi тенденцiї i особливостi – унiверситезацiя, демократизацiя, спiльне навчання чоловiкiв i жiнок, розробка нових форм та методiв навчання, залучення жiнок до професiйної освiти.[10, c 7] землях у XIX — на поч. XX ст. Першi вiдомостi про навчання дiвчаток у древнiй Русi припадають на XI столiття. У 1086 роцi Анна Всеволодiвна, сестра Володимира Мономаха, вiдкрила при Андрiївському монастирi в Києвi дiвоче училище. Дочка полоцького князя Єфросинiя в заснованих нею монастирях навчала не тiльки монахинь, а й жiнок-мирянок. У першiй половинi XVI ст. митрополит Данило у своїх повчаннях говорив, що навчання необхiдно не лише монахам, а й мирянам — «юнакам i дiвчатам».[20, c-340] навчатися i дiвчатка. В 1724 р. монахи були зобов'язанi виховувати сирiт (хлопчикiв i дiвчаток) i навчати їх грамоти, а дiвчаток ще й прясти, шити та iн. з'явилися приватнi пансiони, якi утримували Іноземцi. Початком громадської освiти жiнок у Росiї вважається 1764 р., коли в Петербурзi за проектом І. Бецького було засноване Виховне товариство благородних дiвчат. Тодi ж було зобов'язано вiдкрити привiлейованi навчальнi заклади для дворянських дiтей в усiх губернських мiстах. У створених згiдно iз статутом 1786р. малих народних училищах дозволялося навчання дiвчаток, але кiлькiсть їх, порiвняно з хлопчиками, була дуже мала (у 1800 р. в 315 училищах навчалися 18128 хлопчикiв i лише 1987 дiвчаток, до того ж двi третини з них припадали на столичне народне училище). Шкiльна реформа 1804 р., обiйшла мовчанкою питання жiночої освiти, що продовжувало розвиватися за межами загальної системи народної освiти. [22,c162-168] Із 1843 р. починають створюватися єпархiальнi училища - середнi навчальнi заклади для дочок духовенства. У 1844 р. мiсцевi влади були зобов'язанi вiдкрити особливi жiночi школи в тих районах i населених пунктах, де налiчувалося не меньше 25 дiвчаток вiдповiдного вiку. Однак в умовах крiпосної Росiї цi школи не могли залучити до навчання значної кiлькостi учнiв. Для розвитку жiночої освiти в Росiї, особливо в першiй- половинi XIXст., характерне прагнення утвердити соцiальну органiзацiю жiночих шкiл. У серединi XIX ст. середня жiноча освiта опинилася в цiлковитiй суперечностi з життєвими вимогами. Видатнi росiйськi педагоги-демократи К. Ушин-ський, М. Пирогов, М. Вишнеградський, революцiонери-демократи М. Черни-шевський, М. Добролюбов, Д. Писарев рiзко критикували систему закритої привiлейованої жiночої освiти, її вузькосоцiальний характер, вiдiрванiсть вiд реального життя. Вони вимагали виховання жiнки як людини, яка має рiвне з чоловiком право на освiту, захищали загальноосвiтнiй, вiдкритий характер виховання жiнки, його доступнiсть.[8,c169-174] Пiд впливом суспiльного руху в Росiї в 60-х роках дещо розширилась мережа жiночих навчальних закладiв, зросла можливiсть здобуття дiвчатками загальної освiти у спiльних школах. В серединi 60-х рокiв Росiя посiдала перше мiсце в Європi з розвитку середньої жiночої освiти. Проте середнi школи все ще були доступнi переважно для дiвчаток iз багатих сiмей. навчання в школi дiвчаток i хлопчикiв. Дiвчаток почали навчати в безоплатних недiльних школах разом з хлопчиками, одначе дiвчаток навчалося в школах вкрай мало. Так, у 1863 р. в усiх початкових навчальних закладах навчалося 708018 хлопчикiв i 157833 дiвчаток. У 1864 при Петербурзьких жiночих гiмназiях створюються педагогiчнi жiночi курси. До кiнця XIX ст. вступ жiнок у ВНЗ був закритий. Першi росiйськi жiнки, якi здобули освiту, навчалися за кордоном. Лише в 1896 р. жiнкам надали право вступати до iнститутiв та унiверситетiв, а в 1897 р. в Петербурзi було вiдкрито жiночий медiнститут.[21,c 76-77] Важливою подiєю в iсторiї розвитку жiночої освiти був перший Всеросiйський з'їзд з питань освiти жiнок, що вiдбувся в 1912 р. На ньому ґрунтовнiй критицi пiддавалась iснуюча система жiночої освiти, гостро постало питання про рiвнiсть у правах жiнок i чоловiкiв на освiту. Пiсля революцiї 1905-1907 рокiв дещо збiльшилась кiлькiсть дiвчаток у народних школах i середнiх навчальних закладах. Але в переважнiй бiльшостi жiнки в дореволюцiйнiй Росiї були не тiльки позбавленi права здобути спецiальну освiту, а й залишалися неграмотними (див. 1. 2. 1). За даними перепису 1897 p., у мiстах Росiї грамотними були тiльки 12,4%, в сiльськiй мiсцевостi - лише 8,6%. Особливо низькою була грамотнiсть серед жiнок нацiональних околиць Росiї: у школах навчалися тiльки 289 жiнок-казашок, серед туркменiв до революцiї було тiльки 7 грамотних жiнок.[24, c37] Швидко зростала мережа жiночих гiмназiй i прогiмназiй: у 1880 роцi їх було 79, у 1887 р. - 106 та 180 прогiмназiй. Починаючи з 1872 р. в Росiї почали вiдкриватися приватнi жiночi гiмназiї, що пояснювалося нестачею жiночих середнiх навчальних закладiв та невдоволенням в суспiльствi змiстом i обсягом навчальних курсiв у державних жiночих гiмназiях. Вiдповiдно до положення про приватнi жiночi гiмназiї 1972р. передбачалося, що вони користуються тими ж правилами, що й державнi, зобов'язанi дотримуватися правил та програм, установлених мiнiстерством освiти, i пiдпорядковуватися мiсцевому навчальному округу[12,c 33]. В 70-х роках було вiдкрито 22 такi гiмназiї: 7 -у Санкт-Петербурзi, 4-у Москвi, 5 у Харковi, по однiй — в Орлi, Одесi, Києвi, Тифлiсi, Омську та Іркутську. В зв'язку з високою платою за навчання в цих гiмназiях могли навчатися тiльки дiвчатка з багатих сiмей. У кращих приватних жiночих гiмназiях курс навчання вiдповiдав курсу чоловiчих. Деякi приватнi жiночi гiмназiї мали становий характер, наприклад, жiноча гiмназiя аристократичного типу княгинi Оболенської у Петербурзi. Із 1783 р. Крим, у той час Таврiйська губернiя,[23, c 120] входив до складу Росiї i був винятково багатонацiональним районом. Майже половину його населення становили росiяни i українцi, майже чверть — татари. Тут мешкали люди майже сiмдесяти нацiональностей. На початок 1913 р. у Таврiйськiй губернiї було 1828 початкових одно-класних i двокласних шкiл усiх типiв. За приналежнiстю вони подiлялися на земськi (в основному в сiльськiй мiсцевостi), мiнiстерства народної освiти, церковно-приходськi. Мусульманськi мектебе i медресе, єврейськi Талмуди-тори i хедери, частина караїмських шкiл були пiдпорядкованi своєму духiвництву. Були також вiдомчi школи Імператорського двору та удiлiв (Лiвадiйського i Масандрiвського), закладу Імператрицi Марiї (притулки), мiнiстерства землеробства i державного майна (при Сiмферопольському притулку для малолiтнiх злочинцiв; нижче сiльгоспучилище першого розряду), Мiнiстерства внутрiшнiх справ (при тюрмах), мiнiстерства шляхiв сполучення, мiнiстерства фiнансiв. У Таврiйськiй губернiї нараховувалось 8 чоловiчих гiмназiй, 7 реальних училищ, 18 жiночих гiмназiй, 5 приватних жiночих гiмназiй, 4 комерцiйнi училища мiнiстерства фiнансiв, Таврiйське єпархiальне жiноче училище, Таврiйська духовна семiнарiя, Євпаторiйське Олександрiвське караїмське духовне училище, Керченський Кушнiковський жiночий Інститут. У 1914 р. почалася Перша свiтова вiйна. Крим був оголошений прифронтовою зоною. В багатонацiональних кримських селах пiдсилились антинi-мецькi настрої, що мали мiсце й ранiше. За нiмецьким населенням був установлений адмiнiстративний нагляд. Частина його була вислана в iншi райони країни. Рiзко погiршилося економiчне становище. Пiсля Лютневої революцiї в Петроградi влада в Криму перейшла вiд губернатора до уповноваженого Тимчасового уряду. [23, c 125] В таких реальних умовах розвивалась i жiноча освiта. Одним iз головних завдань виховного процесу була пiдготовка дiвчат до сiмейного життя, усвiдомлення ролi матерi i дружини. Великий акцент у вихованнi особистостi дiвчини робився на формування в неї якостей, необхiдних для подальшого життя, для створення сiм'ї та виховання дiтей. Придiляючи особливу увагу саме формуванню в дiвчат жiночностi та вихованню всiх якостей, що складають це широке поняття, суспiльство як результат мало багато хороших матерiв i дружин, справжнiх берегинь сiмейного щастя i благополуччя. Показник Роки 1856 1896 1911 36,9 810,3 Вiдсоток до всiєї кiлькостi учнiв 8,2 21,3 32,1 Вiдсоток до жiночого населення 0,1 1,3 2,6 Висновки до роздiлу І В результатi дослiдження виявлено, що цю тему розглядали такi вченi як А.Іванов, Є. Скрипильова, Г. Сухенка, Н. Анiщук та iнщi. Великий вплив на розвиток жiночої освiти у ХІХст. справила дiяльнiсть видатних педагогiв i просвiтителiв цього часу М. Дрогоманова, М. Пирогова, К. Ушинського, І. Франка, О. Духновича, Т. Шевченка. Разом з тим, враховуючи малодослiдже-нiсть цiєї теми, окремi її аспекти не розглядались взагалi. Нами було встановлено, що систему жiночої освiти становили жiночi гiмназiї, жiночi училища, єпархiальнi жiночi школи, професiйнi початковi й середнi навчальнi заклади, пансiони i iнститути шляжетних дiвчат. Виявили систему жiночої освiти, яка включала в себе рiзнi жiночi навчальнi заклади, виявлено їх типи: становi та безстановi жiночi навчальнi заклади; конфесiональнi (iснували при релiгiйних товариствах) i нацiональнi (iснували при нацiонально-культурних товариствах); державнi i приватнi; вiдкритi (напiвпансiони) i закритi (пансiони). Роздiл ІІ. Особливостi дiяльностi деяких типiв жiночих навчальних закладiв України 2. 1 Жiноча пансiонна освiта На початку ХІХ ст. жiноча освiта найширше була представлена приватними пансiонами, якi iснували майже в кожному мiстечку середньої величини. В цей перiод тiльки в одному Кременцi нараховувалось п’ять жiночих пансiонiв, у яких, як правило, виховувалось декiлька дiтей, часом абсолютно рiзного вiку i навiть статi. На допомогу панi-господарка запрошувала вчительку з найближчої школи, або якусь iншу жiнку. Шкiльнi вчителi, в бiльшостi випадкiв, ставились до викладання в пансiонах як до другорядної справи, тому й рiвень знань у цих закладах був невисоким. Основними заняттями учениць були молитви, шиття, музика, вивчення мов та лiчби. Бiльш заможнiх вихованок додатково вчили малювати й танцювати.[16, c20] Мовами пансiонiв початку ХІХ столiття були польська i французька. Росiйською розмовляли лише чиновники та вiйськовi, яких була меншiсть, а українська вважалась "холопською", тобто негiдною для звучання у благородних закладах. Нацiональна культура в пансiонах засвоювалась дiтьми лише через байки та iсторичнi пiснi. Загальний рiвень навчання дiвчат залишався посереднiм i погано пристосованим до мiсцевих реалiй. Характериними рисами перших жiночих пансiонiв, на вiдмiну вiд монастирських навчальних закладiв, якi виховували сувору релiгiйнiсть i покору, були "благороднiсть", "свiтськiсть" i "безтурботнiсть" їх навчально-виховного спрямування. За висловом Гуго Колонтая, там виховували "комедiянток" i "танцюристок". [4, c 49] Першi кроки до врегулювання навчальної частини цих закладiв зробила Едукацiйна комiсiя, запропонувавши створити систему приватних жiночих пансiонiв i сформулювавши спецiальнi вимоги до освiтнього цензу вчителiв та органiзацiї навчально-виховної дiяльностi. За статутом 1828 р. всi приватнi навчальнi заклади могли бути двох видiв: школи (лише для навчання) i пансiони (для утримання, навчання i виховання). З 1834 р. заборонялись пансiони, в яких хлопчики i дiвчатка навчались разом. Навчати дiтей обох статей дозволялось лише в школах. До того ж обов’язково потрiбно було стежити, щоб дiти вiком були не старшi одинадцяти рокiв i перебували в окремих класних кiмнатах. [13,c 61] Дубно i Луцьку. В 30-х роках вiдкрились новi пансiони в Житомирi (Єлисавети Колпакевич i Каролiни Ростоцької), Луцьку (Кржижанiвської), Рiвному (Марiанни Бондiнi). В 40-х роках в Житомирi з’являються ще два зразкових жiночих пансiони: Лопатьєвої, який пiзнiше очолила вихованка Смольного монастиря Любов Іванiвна Соколова, та дружини волинського губернського контролера, надворної радницi Елеонори Вiлентiївни Жданко. В Житомирi 7 квiтня 1859 року почав дiяти приватний жiночий пансiон вдови надвiрного радника Евелiни Махцевич, а в Острозi 11 квiтня того ж року — вдови колезького асесора, приватної вчительки Пелагеї Бачинської. Пiсля 1831 року царський уряд застосував цiлу систему заходiв для пiдпорядкування навчально-виховного процесу перспективним великодержавним цiлям. Вiдтодi в навчальних закладах Пiвденно-Захiдного краю заборонялось викладання наук польською мовою, в жiночих приватних пансiонах вводився "суворий нагляд за виконанням християнських обов’язкiв", пiдтримувалась закритiсть навчально-виховного процесу, встановлювалась щiльна помiсячна звiтнiсть, призначались особливi iнспектори, головний обов’язок яких полягав у наглядi за тим, "щоб виховання в пансiонах затверджене було на головних началах Росiйського життя: Православ’ї, Самодержавствi i Народностi". Повелiння вiд 4 листопада 1833 р. вимагало, щоб утримувачками жiночих приватних пансiонiв обов’язково були росiйськi пiдданi. Інструкцiя Мiнiстерства народної освiти вiд 17 квiтня 1834 р. висловлювала побажання, щоб "взагалi всi науки читанi були мовою вiтчизняною", але практично завжди серед власниць жiночих пансiонiв знаходились такi, котрi взагалi не розмовляли росiйською. У 1834 р. за пропозицiєю мiнiстра освiти приватнi жiночi пансiони за своїми внутрiшнiми доброчинностями, ґрунтовнiстю навчання, пiклуванням про моральнiсть i фiзичне виховання повиннi були подiлятись на вiдмiннi, хорошi i посереднi. У жовтнi 1837 р. наказом попечителя Київського навчального округу з метою створення загального училищного устрою вони стали називатись такими, що вiдповiдали гiмназiям, повiтовим чи парафiяльним училищам. У 1838 р. жiночi приватнi пансiони отримали офiцiйнi назви навчальних закладiв першого чи другого розрядiв. Пансiони першого розряду мали вiдповiдати гiмназiям, а другого — повiтовим училищам.[9, c 25-29] Навчання в пансiонах продовжувалось цiлий рiк за винятком деяких святкових i вихiдних днiв. Щоденно проводилось по чотири уроки, з яких два — до обiду i два — пiсля. Всi додатковi курси читались у вiльний вiд основних занять час. До 1838 року час лiтнiх канiкул (вакацiй) визначався особливим договором в кожному закладi окремо. Постановою попечителя Київського навчального округу вiд 24 лютого 1838 року для лiтнiх канiкул офiцiйно встановлювався перiод з 1 липня по 15 серпня. У кiнцi навчального року у всiх приватних навчальних закладах у присутностi мiсцевого училищного керiвництва проводились вiдкритi випробовування. У дiвочих пансiонах, на вiдмiну вiд хлоп’ячих, не були поширеними тiлеснi покарання. Офiцiйно дозволеними засобами виховного впливу вважались зауваження, догани, погрози, рiзного роду позбавлення (окрiм їжi, руху, навчання), примус i присоромлення. Але при цьому потрiбно було звертати увагу на мотиви, якi спонукали дитину до конкретного вчинку. Першорозряднi пансiони повиннi були складатись iз чотирьох класiв, а другорозряднi — з трьох. Крiм того, утримувачкам дозволялось вiдкривати додатковий пiдготовчий клас. Пропонувалось також дворiчну систему проходження кожного класу замiнити на однорiчну, щоб господарки закладiв не мали проблем зi щорiчним прийомом учениць i розмiщенням їх по класах. Але навiть у 60-х рр. ХІХ ст. бiльшiсть приватних жiночих пансiонiв складались з трьох класiв i мали шестирiчний курс навчання. У пансiонах першого розряду обов’язково викладались: Закон Божий греко-росiйського i римо-католицького вiросповiдувань, росiйська мова i словеснiсть, французька, нiмецька та польська мови, загальна iсторiя i географiя, росiйська iсторiя та географiя, арифметика, чистописання, малювання, музика, спiви, танцi i рукодiлля. За бажанням батькiв учениць могли звiльняти вiд вивчення польської мови, однiєї з iноземних i спiвiв. Додатково в першорозрядних пансiонах могли вивчатись: богослiв’я в короткому оглядi, англiйська та iталiйська мови, скорочений варiант природничої iсторiї та деякi найголовнiшi поняття з фiзики. Вихованкам, якi завершували повний курс, дозволялось видавати свiдоцтва на право викладання у приватних домах письма (росiйського й iноземного) та арифметики. У пансiонах другого розряду в коло обов’язкових предметiв взагалi не включались iноземнi мови. Але французьку i нiмецьку представницям вищих станiв дозволяли вивчати, як додатковий предмет. [11,c 60-67] На уроках Закону Божого у першому класi ученицi вивчали Священну iсторiю, а у двох наступних — Катехiзис. З росiйської мови у перший рiк навчання вихованки вправлялись у читаннi росiйською i старослов’янською мовами та знайомились з основами етимологiї. У другому — продовжували вчити етимологiю, засвоювали граматику та займались декламацiєю. У третьому — удосконалювали правопис, вивчали синтаксис та особливостi листування. Нумерацiя, чотири основнi математичнi дiї над простими числами та усний рахунок складали суть арифметики першого класу. У другому дiвчата практикувались у виконаннi дiй з iменованими числами та удосконалювали усний рахунок, а в третьому — вивчали дроби. З усiх навчальних дисциплiн особлива увага в жiночих пансiонах зверталась на вивчення Закону Божого, росiйської мови, росiйської географiї та iсторiї. Використання пiдручникiв, не затверджених керiвництвом округи, категорично заборонялось. Будь-якi "пiдозрiлi" книги негайно вилучались. Пiсля появи iнструкцiї Мiнiстерства народної освiти вiд 17 квiтня 1834 р., яка забороняла приймати до навчальних закладiв осiб без права на викладання, уряд нарештi став проводити послiдовну полiтику суворого нагляду за вiдповiднiстю освiтнього цензу викладацького складу в жiночих навчальних закладах. Інструкцiя 1847 р. звужувала звичнi соцiальнi обрiї, сприяла нiвелiюванню нацiонально-патрiотичних почуттiв. Класнi дами повиннi були змiцнювати у своїх вихованок усвiдомлення того, що вони покликанi перш за все "для дiяльностi на поприщi домашнього побуту". [4, c 55] Отже можна зробити висновок що приватнi жiночi пансiони стали важливим етапом формування системи жiночої освiти. Вони виявили зацiкавленiсть значної частини суспiльства у забезпеченнi жiнок середньою освiтою; продемонстрували педагогiчнi та економiчнi переваги органiзованої освiти над домашньою; пiдготували громадську свiдомiсть до сприймання iдеї органiзацiї вiдкритих всестанових жiночих навчальних закладiв; вплинули на формування серйозного ставлення влади до проблем професiйної пiдготовки педагогiчного персоналу жiночих навчальних закладiв. Історичний досвiд функцiонування жiночої пансiонної освiти в Українi та окремих її регiонах може стати важливим джерелом реформування змiсту освiти. 2. 2 Навчання в iнститутах шляхетних дiвчат Інститути шляхетних дiвчат - це закритi привiлейованi навчально-виховнi заклади в дореволюцiйнiй Росiї для дочок дворян, а згодом i для заможних верств населення. Перший Інститути шляхетних дiвчат заснований 1764 в Петербурзi (Смольний). На Українi Інститути шляхетних дiвчат було створено в Харковi (1812), Полтавi (1817), Одесi (1828), Керчi (1835), Києвi (1838). Дiвчата перебували в iнститутах 6 до 18 рокiв. Навчання й виховання мали вузькостановий характер. При деяких iнститутах вихованки одержували педагогiчну пiдготовку в спецiальних додаткових однорiчних класах. Пiсля Великої Жовтневої Соцiалiстичної революцiї Інститути шляхетних дiвчат лiквiдовано. [3, 37-45] Щодо становлення та розвитку iнститутiв шляхетних дiвчат на України у ХІХ – на початку ХХ столiття,в iсторiографiї ця проблема висвiтлена недостатньо. Є лише поодинокi дослiдження, у яких значна увагапридiляється iнститутам шляхетних дiвчат. Петербурзький: Заснований в 5 травня 1764, Московський: 1803, Харкiвський: 1812 або 1818, Полтавський: Заснований 12 грудня 1818 року, Одеський: 1829, Керченський: 1831, Бiлостоцький: 1837, Київський: 3 вересня1838, Казанський: 1841, Іркутський: 1 липня 1845 року, Саратовський: 1857, Тифлiський: 1857.[5, c 504] Шлях жiноцтва до здобуття середньої та вищоїосвiти був досить складним. Поступове залученняжiнок до суспiльного та економiчного виробництвапривело до усвiдомлення громадськiстю того факту, щодiвчат потрiбно вчити i виховувати не гiрше, нiжхлопцiв. Але метою виховання жiнок у ХІХ столiттiбуло не намагання розвинути природнi здiбностi розуму дiвчат, а їх пiдготовка до виконання певної ролi уродинi, насамперед як помiчницi чоловiка, матерi йгосподинi. дворянського походження до громадського життя, надавати мiщанкам знань,якi були тодi доступнi винятково представникам вищого суспiльства. Ця iсторична подiя започаткуваластворення системи жiночої освiти в державi. В основу концепцiї такої освiти було покладено iдею – виховати «нову генерацiю людей», бiльш здатну до сприйняття основ європейської цивiлiзацiї, не так давно перенесеної на росiйський ґрунт, але зовсiм не опанованої росiйським суспiльством, а також необхiднiсть надати перевагу спецiальнiй освiтi перед загальною та звернути особливу увагу на моральне виховання молодi, розраховуючи на те, що згодом, створивши новi сiм'ї, вона виховуватиме дiтей теж по-новому.[13, c 62] Смольний iнститут був закритим навчальнимзакладом, у якому дiвчата впродовж 12 рокiв, починаючи з 6-рiчного вiку, знаходилися поза впливом своєї родини. Педагоги обстоювали перевагу самезакритих виховних закладiв. Найголовнiшi поняттятогочасного жiночого виховання формувалися зпозицiї європейського просвiтництва, рацiоналiзмуi доцiльностi. Законодавча регламентацiя жiночої середньоїосвiти в Надднiпрянськiй Українi розпочинається здругої чвертi XIX столiття. Дослiдники мають рiзнi думки стосовно часу заснування iнститутiв в українських мiстах: Харковi (1812 або 1818 р.), Полтавi(1817 або 1818 р.), Одесi (1828 або 1829 р.), Києвi (1838 р.) Цi школи були невеликими. Так, в Одеськомуiнститутi в першi роки навчалося 224 дiвчини. Бюджет iнститутiв шляхетних дiвчат складався iз коштiв дворянства, допомоги уряду, приватних пожертвувань, прибуткiв мiст, плати за навчання (в середньому 300 руб. за рiк) . шкiл у ХІХ столiттi в багатьох мiстахкраїни пов’язано з тим, що царський уряд остаточнопереконався в недосконалостi системи виховання дiвчат вищих станiв суспiльства у монастирях та приватних пансiонах. Пiсля того як iнститути на українськихземлях пiдготували перших вихованок, суспiльство мало змогу переконатися у перевагах iнститутськоїосвiти над вихованням у приватних жiночих закладах. Попит на iнститутську освiту почав активно зростати.Інститут був базовим навчальним закладом з пiдготовки висококвалiфiкованих кадрiв, зокрема керiвних, для жiночих гiмназiй, кiлькiсть яких поступово зростала. Так, у 1904 роцi жiночих гiмназiй в Одеському навчальному окрузi було 45, а вже у 1910 роцi – 85, що можна пояснити бурхливим економiчним розвитком регiону та фiнансовою допомогою школам органiв земського i мiського самоврядування. Кiлькiсть iнститутiвшляхетних дiвчат залишалася стабiльною. [8, c171] Інститути шляхетних дiвчат давали суспiльству освiчених засновниць нових жiночих навчальнихзакладiв, якi могли здiйснювати свою дiяльнiсть наосновi порядку, поглядiв, традицiй, якi запозичилипiд час свого навчання. На той час iнститутки Булидобре пiдготовленими для майбутньої ролi матерi та виховательки власних дiтей. Крiм того, жiночiшколи сприяли розповсюдженню захiдноєвропейської культури в державi. 12 грудня 2008 року виповнюється 190 рокiв вiд часу заснування Інституту шляхетних дiвчат у Полтавi. Сторiчна дiяльнiсть цього середнього навчального закладу для збiднiлих дворянок на теренах Полтавщини гiдна уваги сучасних освiтян i тих, хто шанує iсторiю та культуру рiдного краю. так i для дiвчаток було однаковим. Рiзниця ж мiж ними була в змiстi освiти, глибина якої для дiвчаток не вважалася за потрiбну. Навчально-виховний цикл для дворянських дiвчат роздiлявся на 4 класи (вiки) , навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки. У першому (вiд 6 до 9 рокiв) викладалися росiйська та iноземнi мови (французька, нiмецька), арифметика, малювання, танцi, музика (вокальна й iнструментальна), шиття i рукодiлля. У другому (вiд 9 до 12 рокiв) викладалися географiя з iсторiєю та деяка частина економiї чи домобудiвництва. У четвертому вiцi (вiд 15 до 18 рокiв) призначалось дiвчатам перевiряти своє навчання майже самою практикою. Бiльшу частину часу вони повиннi були витрачати на iншi заняття: чергувати щотижнево по господарству, вести записи про витрати, здiйснювати платежi, визначати цiну товару за його якiстю, дивитися, щоб у всьому був зразковий порядок i чистота. Окрiм цього, по двi дiвчини мали щодня чергувати в iнших класах як помiчницi класних дам. І вiд цiєї практики, як записано в статутi Смольного iнституту шляхетних дiвчат, „звикати заранi, як їм, будучи матерями, навчати дiтей своїх i у власному своєму вихованнi знайти собi опору, в якому б станi їм жити не довелось”. Для занять iз вихованками призначались класнi дами в усiх класах, котрим наказувалося понад усе привчати дiвчат до слухняностi. “Старатися, щоб дiвчата не звикали надмiрно пишатися або мати понурий вигляд. Над усе настановляти їх в основах благорозумностi, доброзичливостi, благопристойностi, благородної, а не вимушеної ввiчливостi й усiх добродiйностей. Щоб вiд юностi i до вiку привченi були до добродiйностi, ввiчливостi, лагiдностi й приємних розмов не тiльки з рiвними, але з найостаннiшими, якого б звання хто не був”. [21, c 77] р., архiтектор О. Захаров) будинковi дворянського зiбрання (нинi кiнотеатр iменi І. П. Котляревського). Серед 25-ти пунктiв указаного проекту слiд виокремити загальноустановчi, навчально-педагогiчнi, фiнансово-економiчнi положення. У проектi зазначалося, що в основу створення дiвочого iнституту покладена благодiйницька турбота дворянства про долю 15-ти (за кiлькiстю повiтiв) збiднiлих дворянських дочок, яким буде забезпечене належне до їх стану виховання i влаштування подальшого їх життя пiсля закiнчення цього навчального закладу. Прийом до Полтавського дiвочого iнституту передбачалося здiйснювати на основi iснуючих правил, установлених для вихованок дiвочих iнститутiв Росiйської iмперiї. Управлiння всiма справами iнституту доручалося радi, створенiй дворянством, яка щорiчно мусила звiтувати про роботу на зборах iнституту та публiкувати цей звiт для оприлюднення на дворянському зiбраннi. Княгиня передбачала проектом, що для дiвчат-дворянок повиннi викладатися правила високої моралi спецiально для цього запрошеними викладачами, включаючи й iноземних. Навчання пропонувалося вибудовувати за наступними предметами: Закон християнський, росiйська мова, чистописання, граматика, синтаксис, риторика i логiка, арифметика (першi чотири дiї до прогресiї), географiя й iсторiя (скороченi); малювання, танцi, музика, мови iноземнi (французька та нiмецька), їх граматики i синтаксис. Поняття про домашнє господарство, економне його ведення, рукодiлля, окремо зазначалося в проектi, слiд розглядати як особливо важливi предмети при вихованнi дiвчат iз збiднiлих дворянських родин iз метою оволодiння ними навиками утримувати себе i родину набутими вмiннями.[23, c 127] пожертвувати вiд дворянства 50 коп. з кожної селянської душi, яка була у їх власностi. 12 сiчня 1818 року дворянське зiбрання затвердило Положення про благодiйницький для дворянок iнститут, його штат i правила для набору 15-ти вихованок у повiтах. Дiвочий iнститут у Полтавi здiйснював навчання i виховання дворянських, а пiзнiше й представниць iнших станiв , сто рокiв – iз 1818 по 1918 роки. Таким чином, iнститути шляхетних дiвчат булипершими жiночими школами країни. Своєю дiяльнiстю цi заклади сприяли процесу поширення освiти iкультури, пiдготували значний контингент вихованихi освiчених учительок та виховательок, а також фактом свого iснування посилювали усвiдомлення необхiдностi й важливостi ґрунтовної освiти для жiноцтва. досвiду її органiзацiї . [6, c 52-61] 1. сформувати особистiсть дiвчини з розвиненим почуттям власної гiдностi, вiри у свої сили, спрямованостi на життєтворчiсть, самовиховання та самовдосконалення, розвинути її таланти i здiбностi, пiдготувати до самостiйного життя; 2. забезпечити здобуття дiвчатами знань, вмiнь, навичок, необхiдних для самостiйного життя, виконання професiйних та соцiальних жiночих ролей; забезпечити вихованкам жiночих гiмназiй цiнностями свiтової, європейської та нацiональної української культур, усвiдомленням їхнього взаємозв'язку i взаємовпливу, внеску до скарбницi загальнолюдської культури; статi; Висновок до роздiлу 2 У другому роздiлi – «Особливостi дiяльностi деяких типiв жiночих навчальних закладiв України» ми дослiдили 2 типи жiночих навчальних закладiв, це: -приватнi жiночi пансiони, якi стали важливим етапом формування системи жiночої освiти. Вони виявили зацiкавленiсть значної частини суспiльства у забезпеченнi жiнок середньою освiтою; продемонстрували педагогiчнi та економiчнi переваги органiзованої освiти над домашньою; пiдготували громадську свiдомiсть до сприймання iдеї органiзацiї вiдкритих всестанових жiночих навчальних закладiв; вплинули на формування серйозного ставлення влади до проблем професiйної пiдготовки педагогiчного персоналу жiночих навчальних закладiв. -iнститути шляхетних дiвчат, якi стали першими осередками суспiльного жiночого виховання в Росiйськiй iмперiї, вiдкриття яких було започатковано на межi ХVІІІ – ХІХ ст. На теренi Надднiпрянської України дiяло 5 таких закладiв (у Харковi, Полтавi, Одесi, Керчi, Києвi), якi належали до найстарiших у Росiйськiй iмперiї. Дiяльнiсть iнститутiв ґрунтувалася на засадах, визначених ще при їх заснуваннi. Найголовнiшими з них були становий склад учениць i закритий характер їх виховання. Цi принципи були пiдтвердженi Статутом жiночих навчальних закладiв вiдомства, ухваленим у 1855 р. Кожен заклад описується як цiлiсна система методiв навчання i виховання, як резльтат в третьому пунктi даного роздiлу подаються рекомендацiї щодо використання тогочасних методiв виховання в умовах сьогодення. Висновок З усього вищесказаного ми можемо зробити наступнi висновки що професiйна жiноча освiта стала предметом наукового вивчення у працях багатьох науковцiв i педагогiв, проте матерiал про органiзацiю жiночих навчальних закладiв та дiяльнiсть державних органiв у цiй галузi шкiльної справи не розглядався в достатньому обсязi. Але на пiдставi iснуючих матерiалiв ми дослiдили, що педагогiчний процес в жiночих навчальних було спрямовано на виховання освiчених матерiв, турботливих дружин та гарних господарок. Вiдповiдно до цiєї мети було складено програми навчання, до яких входили такi предмети як Закон Божий, росiйська мова, французька мова, чистописання, iсторiя, географiя, арифметика, фiзика, природознавство, гiгiєна, педагогiка, рукодiлля, танцi, музика та малювання.(дод. А,Б.) В деяких закладах вивчали ще й риторику, мiфологiю, логiку, грецьку, нiмецьку, англiйську мови. В І роздiлi наголошується на тому, що викладання загальноосвiтнiх предметiв в середнiх жiночих школах мало суто практичний характер. З виникненням професiйних жiночих закладiв наприкiнцi ХIХ ст. жiнка отримала доступ i до вивчення спецiальних предметiв - бухгалтерiї, полiтичної економiї, законознавства та iнших. Щодо особливостей дiяльностi деяких типiв жiночих навчальних закладiв України, нами були розглянутi пансiони i iнститути шляхетних дiвчат. Пансiони iснували майже в кожному мiстечку середньої величини. Характериними рисами перших жiночих пансiонiв, на вiдмiну вiд монастирських навчальних закладiв, якi виховували сувору релiгiйнiсть i покору, були "благороднiсть", "свiтськiсть" i "безтурботнiсть" їх навчально-виховного спрямування. За висловом Гуго Колонтая, там виховували "комедiянток" i "танцюристок". Навчання в пансiонах було спрямоване на робiтничi верстви населення. Активна дiяльнiсть в Українi приватних пансiонiв простежується в першiй третинi ХІХ ст. З 1834 по 1857 роки через значнi порушення уряд обмежував їх вiдкриття. А в другiй половинi ХІХ ст. популярнiсть пансiонiв падає через конкуренцiю з жiночими iнститутами, гiмназiями та прогiмназiями. Проте, вони зберегли своє значення навiть i на початку ХХ ст. в тих невеличких мiстах, де не було iнших жiночих середнiх шкiл. дiвчат (вакансiї надавалися дiтям незаможних спадкових дворян), наявнiстю казеннокоштних мiсць i рiзного роду стипендiаток. Загалом вони призначалися для навчання та виховання вищих верств населення – дворянських дочок, купцiв. Лише в 1878 р. до них дозволяють приймати дочок усiх станiв, не обкладених подушним податком. Заснування пансiонiв та iнститутiв створило альтернативу домашнiй освiтi, доступнiй лише найбагатшим представникам суспiльства. традицiї у вихованнi жiнок (вiдродити iнститут кураторства, скорегувати змiст освiти з акцентом на духовно-моральному вихованнi жiнок, впровадити методики навчання i виховання у сiм'ї (домашнi вчителi), адаптувати позитивний досвiд роботи опiкунської ради до сучасних навчальних закладiв, посилити вiдповiдальнiсть батькiв, педагогiв, суспiльства, засобiв масової iнформацiї, держави за моральне виховання пiдростаючого поколiння та iн.), переосмислити реформування освiти з урахуванням гендерних пiдходiв, а також пiдвищити якiсть загальної та професiйної пiдготовки сучасних жiнок. Список використаної лiтератури 1. Алексiєнко С. З iсторiї жiночої освiти в Українi. Вiдродження. 1998, №4. с. 33-47 2. Анiщенко О. Деякi аспекти розвитку жiночої педагогiчної освiти в Українi (кiнець ХІХ-поч. ХХ ст.) // Початкова школа. — 2000. — № 3, с. 46-47 3. Афанасьєва З. Забута сторiнка свiтської освiти (Київський iнститут шляхетних дiвчат) Смольний iнститут// Память столiть- 2006-№6 –с 37-45 7. Добровольська В. А. Становлення та розвиток системи жiночої освiти України на початку ХХ столiття // Пiвденний архiв. Зб. наук. праць. Історичнi науки. – Вип. VIII. – Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. – С. 108 – 115. праць. – К., 2002. – Кн. ІІ. – С. 169-174. 10. История Украинской ССР. - К.,1983. — Т. 5, с. 7 11. Кобченко Вищi жiночi курси в Києвi // Память столiть – 2002 - №1 - с 60-67 12. Никольска А. Л. Вiкова i педагогiчна психологiия дореволюцiонної Росiї, - М.: Школа, 1990. 13. Сiнькевич Н. Проблеми морального виховання дiвчат-пiдлiткiв в iсторiї педагогiки // Рiдна школа 2000 №3 с 60-62 14. Сухенко Г. В. Жiноча середня освiта в Українi (XIX — початок XX ст.) // Укр. iстор. журнал. — 1998. - № 5. с. 63-74 15. Сухенко Г. В. Жiноча освiта в Українi (XIX — початок XX ст.) // Укр. iстор. журнал. — 1998. - № 5. с. 4 16. Сухенько Т. В. Середня жiноча освiта в Українi (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис… канд. iст. наук: / Київ. нац. ун-т iм. Т. Шевченка. – К., 2001. – 20 с. 17. Тронько Т. В. Дiяльнiсть органiв державної влади в галузi жiночої середньої освiти в Надднiпрянськiй УкраїнiІІ половини ХІХ столiття: Автореф. дис... канд. iст. наук: 07. 00. 01 / Запорiзький держ. ун-т. – Запорiжжя, 2001. – 19 с. 17. Труды Первого Всероссийского женского съезда. — С-Пб., 1909, с. 3 18. Українки в iсторiї. Андрусiв С., Багалiка, Вiрменко, Лебiдь. 2004., с. 37-39 19. Чехов Н. В. Женщины в университете // Союз женщин. — 1907. — № 5, с. 12 20. Шабанова А. Н. Очерк женского движения в России. — С-Пб., 1912, с. 340 21. Шушара Т. З iсторiї розвитку жiночої освiти // Рiдна школа. - 2005-№6-с 76-77 23. Шушара Т. В. Ідеали жiночої освiти в Таврiйськiй губернiї в XIX – на початку XX столiття// Науковий вiсник Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету iм. К. Д. Ушинського: Збiрник наукових праць. – Одеса: ПДПУ iм. К. Д. Ушинського, 2005. - С. 120 – 127. 25. Жiноча освiта в Українi (iсторичний аспект). - Київ, 1996. - 14 с. - Укр. Деп. в ДНТБ України , № 2218-Ук96 // Анот. в ІНІОН РАН 29. 01. 97,№ 86Р-97.