Вивчення байок в початковій школі

Вивчення байок в початковiй школi Змiст Вступ Роздiл 1. Теоретичнi основи вивчення байок в початковiй школi 1. 1 Байка - один з видiв лiтературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорiя. Мораль 1. 3 Мiсце байок в курсi "Мова i лiтература" вiдповiдно до державного стандарту початкової загальної освiти Роздiл 2. Методологiчнi пiдходи до вивчення байок в початковiй школi 2. 1 Педагогiчнi умови, методи роботи над українською байкою в початковiй школi 2. 2 Робота над розкриттям моралi байки, прийоми удосконалення якостей читання у роботi над байкою та заучування напам’ять 2. 3 Шляхи вдосконалення методики вивчення байок в початковiй школi на прикладi розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класi початкової школи Висновки Лiтература Вступ Навчання читанню байок - питання в методицi початкового навчання далеко не нове. У вiтчизнянiй педагогiцi байка включається в навчальнi книги з 1699 року ("Коротке й корисне керiвництво в арифметику...") i по теперiшнiй час зiзнається обов'язковим навчальним матерiалом для урокiв читання з першого класу початкової школи. Освоєння авторського вiдбиття навколишнього свiту в байцi привчає дитину розрiзняти зло, формує в починаючого читача своє особливе вiдношення до свiту зла й переконує його у важливостi розумiння того, коли i як може трансформуватися реальний свiт у баєчний. такi iстотнi ознаки байки, як наявнiсть моралi (моралi) i алегорiї (iносказання). У байках часто дiючими особами є тварини, але ця ознака не виступає в якостi обов'язкового (персонажами байки можуть бути й люди). Також не обов'язковим для байки є вiршована форма (наприклад, байки Л. Н. Толстого написанi в прозi). Одне iз центральних питань аналiзу байки в I-III класах пов'язаний з розкриттям моралi й алегорiї. Коли працювати над мораллю байки: до спецiального аналiзу її конкретного змiсту або пiсля? У методицi (В. Глобчак, Т. Ф. Завадская, Е. В. Карсалова i iн.) традицiйним став пiдхiд, вiдповiдно до якого робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змiсту. Потiм треба з'ясування алегоричного змiсту (хто мається на увазi пiд дiючими особами байки) i, нарештi, розглядається мораль. Кононикин Н. П., Щербакова Н. А. рекомендують не читати мораль байки, поки учнi не зрозумiють змiст конкретної частини байки, поки дiти не усвiдомлять особливостей дiючих осiб, не зроблять переноси "характерних рис тварин, зображених у байках, у реальне людське середовище". На думку А. М. Лисовського бiльш доцiльно вiдразу ж пiсля читання байки без якої-небудь попередньої бесiди пропонувати учням питання: "Яка основна думка байки?" Не прибiгаючи до аналiзу тексту байки, учнi висловлюються щодо її головної думки, пiсля чого їм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Уже пiсля того, - пише А. М. Лисовський ,- як з'ясована мораль, дiти самi читають байку. Потiм вiдбувається короткий розбiр мовних оборотiв. засоби мови Крилова...". того, яка головна думка й мораль байки (можливо, що вони простi й доступнi молодшим школярам уже пiсля першого читання). Однак, як показують дослiдження психологiв i методистiв, а також шкiльний досвiд, учнi початкових класiв у своєму сприйняттi художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоцiйно-образне) i опосередковане (узагальнено-оцiнне, пов'язане з розкриттям пiдтексту, з розумiнням iдеї). У цьому планi читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твiр, якому властива високий ступiнь узагальненостi, укладена в моралi, вимагає чiткого сприйняття конкретно-образного змiсту. Вiд правильного розумiння конкретного змiсту й мотивiв поводження дiючих осiб байки учнi переходять до видiлення її головної думки. Процес розкриття моралi байки представляє для учнiв абстрагування найбiльш iстотних положень, якi укладенi в конкретнiй частинi байки. Головна думка - висновок з конкретної частини байки, а мораль - узагальнене вираження iдеї. Однак, у цей час, всi вiдомi пiдходи до вивчення байок у початковiй школi не виправдують себе - iнтерес до байки як виду лiтературного творчостi впав, а це, у свою чергу, вимагає внесення в прийняту зараз методику вивчення байок у початковiй школi таких змiн, якi навчили б дiтей 8-9 рокiв умiнню вдивлятися в створенi байкарем персонажi й картини баєчного свiту, дiзнаватися цей свiт, запам'ятовувати баєчнi образи й картини, багато в чому на iнтуїтивному рiвнi вловлювати типовi для цього свiту ситуацiї й вiдносини персонажiв i "привласнювати" все це як життєвий досвiд, особливо необхiдний дiтям у нових соцiальних умовах. На нашу думку на сьогоднi для вивчення байок у початкових класах середньої школи необхiдно використати монографiчний похiд, що буде сприяти вiдродженню iнтересу до байки в молодших школярiв Все сказане визначає актуальнiсть представленої теми дослiдження й дозволяє визначити його проблему - обґрунтування нових пiдходiв до вивчення байок на уроках читання в початковiй школi з метою таким чином щоб баєчний матерiал в XXI столiттi був сприйнятий i затребуваний молодшими школярами, а читання байок сприяло їх загальнiй й лiтературнiй освiтi, вихованню й розвитку. Мета дослiдження - з огляду на змiни, що вiдбуваються в сучасному суспiльствi (у тому числi й у дiтях), внести корективи в методику вивчення байок у початковiй школi, на основi монографiчного пiдходу для того, щоб дiти навчилися й захотiли їх читати. Об'єктом дослiдження виступають українськi байки як навчальний матерiал для формування молодших школярiв-читачiв наприкiнцi XX - початку XXI ст.. Предметом дослiдження – монографiчне вивчення в початковiй школi творчостi письменникiв – байкарiв. Для досягнення мети дослiдження й було вирiшити наступнi завдання: 1. Розглянути теоретичнi основи монографiчного вивчення та читання байок в початковiй школi 1. Визначити шляхи вдосконалення методики вивчення байки в початковi школi на прикладi розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класi початкової школи. Для рiшення поставлених завдань ми використали наступнi методи дослiдження - аналiз i синтез, як класичнi методи наукового дослiдження, а також спецiальнi методи дослiдницької роботи - iсторико-теоретичний аналiз лiтературознавчої, педагогiчної й методичної лiтератури; вивчення процесу навчання байок учнiв у масовiй школi. Наукова новизна дослiдження полягає в тому, що в ньому запропонованi новi пiдходи до вивчення баєчного жанру на уроках читання в початковiй школi на основi монографiчного методу вивчення лiтературного твору. Практична значимiсть дослiдження визначається тим, що його результати можуть бути використанi при вивченнi байок українських авторiв на уроках читання в початковiй школi. Роздiл 1. Теоретичнi основи вивчення байок в початковiй школi 1. 1 Байка - один з видiв лiтературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорiя. Мораль Байка - один iз рiзновидiв лiро-епiчного жанру, невеликий алегоричний, здебiльшого вiршовий твiр повчального змiсту. Наприкiнцi байки втримується короткий повчальний висновок — так називана мораль. Алегорiя - вираження вiдвернених iдей (понять) за допомогою конкретних художнiх образiв. Як троп, алегорiя використається в байках, дiючими особами звичайно виступають тварини, рослини, речi. Джерелами розвитку байка сягає у сиву давнину. В лiтературi Стародавньої Грецiї, Риму, Стародавньої Індiї ми знаходимо першi моралiстичнi перлини алегоричного змiсту. Зробивши аналiз античної лiтератури, можна стверджувати, що байка у своєму розвитку мала певну послiдовнiсть (див. додаток 1). Пiсля падiння Римської iмперiї стара лiтература перестає iснувати, але найкращi її пам’ятки — i серед них моралiстична лiтература, до якої вiдносяться байки, iснують i понинi. Смiливо можна говорити, що, порiвнюючи з iншими жанрами, байка має "найдовшу i найстарiшу лiнiю життя", враховуючи полiсемiчнiсть самого слова "байка". Отже, байка — це оригiнальна творча робота розважально-викривального та повчального характеру, це "стоактна комедiя" з алегоричним з’ясуванням сутностi, що є вiдгуком байкарiв на рух дiйсностi. У доархаїчний i архаїчний перiоди переважають малi форми: прислiв’я, приказки, казочки. Прислiв’я i приказки, якi, за висловлюванням В. Даля "не вигадуються, а змушуються силою обставин, як крик або викрик, що мимоволi вирвався з душi", згодом стануть складовими частинами легенд, казок, мiфiв, байок, бо вони стислi, мудрi речення, для яких характерна простота i глибока змiстовнiсть, чiткiсть судження, яснiсть висловленої думки, широке охоплення життєвих явищ, багатозначнiсть i здатнiсть змiнювати свiй смисл залежно вiд образного застосування в контекстi того чи iншого жанру. У прислiв’ях i приказках "народ бачив доброго i мудрого порадника i помiчника, тому влучно зазначав: "Приказка — цвiт, а прислiв’я — плiд". Цi жанри малої усної творчостi вiдображають загальнолюдськi цiнностi: доброту, милосердя, совiстливiсть, справедливiсть, тому вони безпосередньо стали структурним матерiалом для байок, зосередившись у моральному повчаннi. Так, в байках Езопа зустрiчаємо вислови-приказки, прислiв’я: "коли згода мiж людьми, їх важко перемогти", "одна ластiвка весни не робить", якi вiдображають життєву мудрiсть народу i характеризуються особливою стверджувальною iнтонацiєю. Середньовiчне прислiв’я "усi дороги ведуть у Рим" знаходимо в байцi французького письменника Жана Лафонтена "Третейський суддя, брат милосердя i пустельник". Значення вислову: кiнцева мета одна й та ж, хоча шляхи її досягнення рiзнi. У байцi-спiвомовцi С. В. Руданського "Баба в церквi" зустрiчаємо приказку соцiально-побутового спрямування: "Треба всюди, добрi люди, приятеля мати". У Федра в байцi "Шулiка i Голуб" читаємо: "Хто в лиходiя захисту шукатиме, той замiсть допомоги знайде смерть свою". Це мораль байки, що за структурою нагадує двочленне речення, а за жанром її можна вiднести до прислiв’я морально-фiлософського змiсту. Таку ж мораль-прислiв’я знаходимо у байцi Федра "Лисиця i виноград": "Хто гудить непосильне на словах, свою тут має бачить поведiнку". Людиною великих знань був польський байкар Ігнаци Красицький, тому його байки сповненi влучними фразами, прислiв’ями, приказками фiлософського спрямування: "Хто швидко вироста, той швидко помирає" ("Дуб i Диня"), "Як другом будеш сам, то й в тебе будуть друзi!" ("Лис i Осел"), "Велика в дружбi мiць" ("Тюльпан i Фiалка"). порушуючи її ямбiчної структури: "Старiї люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважуть" ("Хозяйка i Челядки"); "Почув я раз — старi смiялись люде, Питаю: як? — А так, як бач, Причина невелика, Коли вiн квач?" ("Музики"). "І так — таки ти сам себе вини: "Що, братику, посiяв, те й пожни! ("Вовк i Кiт"). "Оце ж то теє: на, небоже, Те, що менi не гоже". ("Вовк i Лисиця"). чи сатиричного спрямування з алегоричним змiстом — байки. Без особливих зусиль до байки можна пiдiбрати спiвзвучнi з її лейтмотивом прислiв’я чи приказку: "Мурашка i Цикада" — "Готуй сани влiтку, а вiз — взимку", "Вовк i Ягня" — "Сила є — розуму не питай", "Мiрошник" — "Добре роби — добре й буде", "На дерево дивись, як родить, а на чоловiка — як робить". Це свiдчить про те, що байка є своєрiдним поширенням i поясненням прислiв’я чи приказки. Якщо говорити про великi фольклорнi жанри — мiфи, легенди, казки, апологи, притчi, то можна стверджувати, що саме мiфи стали коренем i стовбуром свiтового "лiтературного" дерева. "Слово "мiф" має шiстдесят вiдтiнкiв значень. Мiфом (вiд грецького mуthos — слово, переказ) називають епiчний твiр, героїчну пiсню про подвиги героїв; мiфом називають фiлософiю, судження, думку. "Мiфи виникли в той час, коли в людей було далеке вiд наукового уявлення про навколишнiй свiт i вони вiдчували безсилля в боротьбi зi стихiйними силами природи. Прагнучи догадатися i пояснити незрозумiлi явища, людина за допомогою фантазiї витворювала мiфи про надприроднi сили, якi нiбито заселяють свiт i втручаються в людське життя". Мiф є найпершим видом народної творчостi, своєрiдним вiдображенням життя, iсторичних подiй i явищ природи тiльки у фантастичнiй формi. Тому мiфiчнi паралелiзми людиноподiбностi об’єктiв природи, i навпаки, пiзнiше лягли в основу рiзних лiтературних жанрiв: казок, пiсень, байок. Історiя доводить, що найпершими i тому найдавнiшими за походженням були староiндiйськi Пурани, де розглядалася космогонiя (походження явищ природи, творення свiту), долi богiв, саги i їх герої, древнi мiфи арiйських народiв, вiйни i королiвства, якi нiбито iснували до початку офiцiйної iсторiї. Термiн "Пурана" означає "давнiй" i застосовується до двох лiтературних компiляцiй. Досанскритськi "Пурани" важкi для читання i не мають чiткої правильної послiдовної в часовому розумiннi оповiдi, але дають можливiсть вести мову про iснування материкiв, якi зникли — Атлантиди i Лемурiї. "Пурани" сповненi оповiдей про фантастичних чудовиськ, демонiв, драконiв, що мешкали в Атлантидi та Лемурiї i були втiленням тьми, зла, ненавистi. Поряд з ними дiють боги — добрi i злi, а мiж силами добра та зла знаходяться герої-велетнi (їх ще теофiлософи називають рмоахальцями), що постiйно ведуть боротьбу за справедливiсть. Історiя стверджує, що ще в тi далекi часи виникло поняття добра та зла, i вiдобразили це в своєму змiстi мiфи як першоджерела культури майбутнього. Мiфи iснували в багатьох народiв свiту, а об’єднувало їх основне призначення — пояснити навколишнiй свiт i мiсце людини в ньому. Мiфи завжди мiстили у собi дiю, низку змiн, спрямованих на пiзнання, повчання, та усвiдомлення. "Змiст мiфу вбачався первiснiй людинi цiлком реальним, бiльш того — вищим за всяку реальнiсть, бо первiсна людина не робила вiдмiнностей мiж реальним i неймовiрним. Для тих, серед кого мiф виникав та iснував, вiн був правдою, iстиною, бо це був результат осмислення реального життя, прийнятий багатьма поколiннями до нас". Без сумнiвiв можна стверджувати, що мiф лiг в основу створення i розвитку байки, бо вона теж була однiєю з перших форм художнього мислення; за допомогою байки людина намагалася вiдповiсти на питання: як поводитися в безмежному, складному свiтi? Із мiфiв байка вичленила свiторозумiння i свiтобачення, додавши у свiй змiст рацiональнiсть i моральнiсть. Своїм корiнням байка сягає й до казки. Найпершими виникли казки про тварин, якi стали першоджерелом iснування народної байки. Володимир Крекотень указує на народнi байки, "якi побутували, а частково й зараз побутують в народному середовищi. Безумовно, що чимало з них виникло в народi, чи прийшли в народ в дуже давнi часи". Йдеться про великий цикл казок про тварин. Докладнiше цю думку розвиває Валерiй Шевчук у книзi "Мисленне дерево", оглядаючи так званий "епос Землi": "Епос Землi був би неповний, коли б обминув символiку живого свiту, тобто тварин, пташок i комах — безпосереднiх спiвжильцiв на осоннi, адже iз ними стародавня людина вiдчувала тiсне спорiднення i не могла не визначити духовного зв’язку усього сущого на Землi". Тут автор вказує, що казки про тварин склали своєрiдний тваринний епос, який, можливо, постає на вiруваннях давньої людини в переселення душ, i що пiсля смертi людськi душi переселяються в тiла тварин з урахуванням символiчного бачення кожної тварини, чи птаха, чи плазуна, адже в народному баченнi вони мали живий зв’язок з навколишнiм середовищем, вiдтак тварина, в яку поселився дух предка, починає жити уподiбненим до людського життям. На цiй тотемiчнiй основi й постав епос тварин у народнiй творчостi, який потiм перерiс у лiтературний жанр, де тварини ставали алегорiєю людини, з часом постало й неодмiнне моралiзуюче призначення байки. Найстарiшими були прозовi байки про тварин, що виникли ще в перiод, коли полювання було основним джерелом людського iснування, а звiрi, як уже зазначалось, уявлялися могутнiми iстотами, всiм подiбними до людей. У грецького поета, мислителя, моралiста Езопа є незвичайна байка "Прометей i люди", яку деякi вченi називають невеликою казочкою. "Прометей за наказом Зевса вилiпив людей i тварин. Але Зевс помiтив, що тварин набагато бiльше, i наказав Прометеєвi знищити частину тварин, обернувши їх на людей. Прометей виконав цей наказ. І трапилося так, що люди, вилiпленi з тварин, мають людський вигляд, але душу звiрячу. Ця байка стосується людини нерозумної i грубої". Прочитавши її, так i хочеться вiдмiтити, що ця байка-казка є найпершим з творiв Езопа, у якому вдало роздiлено добро i зло, а решта творiв розширюють розумiння iснування всього живого, з’ясовують суть людського i нiкчемного. А це та проблема, яку розкривають i мiфи, i казки. Байка ж як жанр лiтератури взяла на себе обов’язок застерiгати "власне людей" вiд влучно висмiяних за допомогою алегорiї "людей-перевертнiв". Загалом семантика слова "байка" походить вiд грецького аро1оgоs — оповiдання, казка про тварин. То це безперечно засвiдчує, що оповiдi про тварин, апологи, що являли собою невеликий алегоричний розповiдний твiр повчального змiсту з певною мораллю i були першопричиною виникнення байки. Вважають, що апологи найранiше з’явились у староiндiйськiй лiтературi (санскритський збiрник оповiдань "Панчатантра" (III–IV ст. н. е.). Героями "Панчатантри" є тварини, у вчинках, дiях, розмовах яких ми вiдчуваємо i уявляємо людей. Тому ця пам’ятка давньої лiтератури через алегоризацiю вiдбиває картину життя давньоiндiйського суспiльства, вирiшує питання народної моралi. Саме ця iдея i забезпечила широку популярнiсть i значний вплив збiрки на свiтову лiтературу. "Панчатантра" перекладена понад двiстi разiв на шiстдесят європейських i азiатських мов. Так, переклад "Панчатантри" на середньоперську мову лiг в основу арабської версiї ("Калiла i Дiмна"), з якої пам’ятка була перекладена на європейськi мови, зокрема, грецьку — "Стефанит та Іхнилат" (1081 р.). Вiд останньої пiшли слов’янськi версiї. З таким заголовком ця збiрка iндiйських байок дiйшла i до нас у XIII ст. Але це була вже цiла низка вставлених одне в одне дидактичних оповiдань, що дали дуже вигадливий вiзерунок, цiкавий своєю колоритною формою й рiзноманiтним змiстом: "Глядалище життя людського, в якому виявленi є дивнi бесiди тварин iз iстинами, до того належними, повiстьми для науки всякого чину i сану людей". "Панчатантра" стала багатим джерелом тем, мотивiв, сюжетiв для творiв багатьох байкарiв. Що стосується ототожнення байки з апологом, то в науцi були рiзнi думки. Автор поетики 1686-1687 рр. Силуян Озерський не ототожнював цих понять, бо вважав байку "поняттям родовим, в той час як аполог вiдносно байки є поняття видовим". Вiдтак саме апологом (так i в М. Довгалевського) бачили теоретики тiльки байку про тварин. Типовими зразками апологетичної байки вважалися фабули Езопа. Неабиякий вплив на розвиток байки, її тематику мали i соцiально-побутовi казки, що вiдображали уявлення людей про залежнiсть нашого життя вiд Долi, Щастя, Злиднiв, Бiди, Горя, тощо i несли в собi дидактичне начало. Основний пафос цих казок спрямований на викриття i заперечення несправедливостi суспiльного ладу, нелюдських вiдносин, поневолення людини людиною. Ця тематика органiчно вписалася i в художню тканину байки. У І. Крилова, Л. Глiбова ("Рыбьи пляски" i "Танцi") змальовано виразну картину здирства вищих. Байка "Пан та Собака" (1818) П. Гулака-Артемовського пройнята антикрiпосницькими тенденцiями. Епiчнi твори, персонажами яких виступали тварини, за якими закрiпилися сталi риси-ознаки: лисиця — хитра, вовк — дурний, ведмiдь — вайлуватий тугодум, заєць — боягуз, сорока — базiка, набули повчально-моралiзаторського спрямування, сатиричних та алегоричних рис i згодом стали основою для створення синонiмiчного за призначенням лiро-епiчного жанру — байки. Спостереження й аналiз фольклорних жанрiв (прислiв’їв, приказок, апологiв, апокрифiв, фабул, фабльо, притч, казок, мiфiв) дають можливiсть зробити висновок, що байка тiсно пов’язана з ними, вони є першоджерелами її виникнення i виокремлення (див. додаток 2). За словами В. В. Виноградова, "байка — жанр рухомий i синкретичний. Вона сполучила в собi елементи i повiстi, i казки, i нарису, i драматичної сценки, i суспiльної сатири, i особистої епiграми". Байка — це повчальне ядро, що зосередило в собi дотепне узагальнення першоджерел вiдображення людської свiдомостi, й основне його призначення — захоплювати i розвивати — спонукати до правдивих i моральних вчинкiв. Отже, байковий жанр має давню й багату традицiю у свiтовiй i, зокрема, українськiй лiтературi. Зразки байок зустрiчаються в шкiльних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгiя Кониського. Байки використовували у своїх "казаннях" Іоаникiй Галятовський та Антонiй Радивиловський. Нову лiтературну байку в Українi започаткував Григорiй Сковорода "Баснями харьковскiми" (1753–1785). Як i в Езопа, так i у Сковороди байка прозова, проте має вiдмiннiсть у формi. Сковорода спершу подає фабульну частину, а мораль порiвняно великою, iнколи в декiлька разiв бiльшою за фабулу. Байки Г. С. Сковороди є визначним явищем в українськiй культурi. Вони дещо складнi для учнiвського сприйняття в оригiналi, але можуть зацiкавити школярiв у сучасному перекладi, який з'явився в серiї "Шкiльна бiблiотека", а також окремою книжкою "Байки Харкiвськi. Афоризми" (1972). Як один iз перших байкарiв ХІХ столiття виступив П. П. Бiлецький-Носенко (1774 – 1856) – поет i прозаїк, драматург i лексикограф, людина, на довгий час несправедливо забута i обiйдена увагою. П. П. Бiлецький-Носенко залишив у спадщину 333 байки. В основному, вiн використовував сюжети росiйських байкарiв Дмитрiєва i Крилова, крiм того, Езопа, Лафонтена, Гелгера та iнших письменникiв. Бiльшiсть його байок спрямована проти загальнолюдських вад i мають алегорично-повчальний характер. На заняттях гуртка вчитель може детальнiше розглянути творчiсть П. П. Бiлецького-Носенка, адже ця постать дуже цiкава, а спадщина його майже не вивчена. На жаль, байки цього письменника були опублiкованi лише пiсля 1871 року й не могли мати такого розголосу серед читачiв, який мали б, якби були надрукованi за життя байкаря. Байки Л. Боровиковського – це глибокi спостереження за життям, в яких виявляється повнота критичного розуму людини, дотепний i дошкульний гумор. Байкар утвердив новий тип байки – байку-приказку: І хтось йому шепнув: "Устань, роби, небоже" ("Клим") Крiм Л. Боровиковського та П. Бiлецького-Носенка, байки писали С. Писарев, М. Шашкевич та багато iнших. Проте найславетнiшим байкарем передшевченкiвської доби став Є. П. Гребiнка, талановитий поет, видавець i прозаїк, майстер художнього слова. Його збiрка байок "Малоросiйськi приказки" (1834) (друге видання – 1836) стала визначною подiєю в українськiй лiтературi. Якщо Л. Боровиковський звертався, в основному, до морально-етичного боку життя, то визначальною рисою байок Є. Гребiнки була соцiальна загостренiсть. Його байка спрямована проти крiпосницької сваволi, дворянського самодурства, крiпосництва, хабарництва. Високу оцiнку байки Є. Гребiнки здобули вiдразу пiсля їх опублiкування i в росiйськiй, i в українськiй перiодицi, вони привернули увагу i сучасних дослiдникiв та читачiв. М. Рильський цiлком справедливо вiдповiв скептикам: "Кажуть, що до сатири Гребiнка рiдко сягає. Так, але буває й гумор, що б'є сильно i влучно, i цей гумор має у Є. Гребiнки безперечно нацiональний, не позбавлений лукавостi характер" [37, с. 262]. Найбiльшого розвитку байка досягла у творчостi видатного байкаря Л. Глiбова, який виступав iз своїми сатиричними творами в 50-60-х роках ХІХ столiття, у перiод найбiльшого нацiонального гноблення. У байках найповнiше вiдбилися демократичнi погляди письменника. Б. Грiнченко, Олена Пчiлка, М. Кузьменко. Зразком гострої полiтичної сатири була байка "Звiрячий парламент". Твори І. Івановича, А. Косматенка, П. Ключини, В. Лагоди, П. Глазового, П. Шаботина, І. Сварника внесли значний вклад у розвиток байки. У першi десятилiття 19 ст. у часи формування нового нацiонального письменства байка була одним iз панiвних i найпродуктивнiших жанрiв, який помiтно сприяв демократизацiї лiтературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребiнка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реалiями, народним колоритом. Розквiт жанру в українськiй лiтературi пов'язують iз iменем Леонiда Глiбова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грiнченко. У 20 столiттi байки писали Василь Блакитиний, Сергiй Пилипенко, Микита Годованець, Анатолiй Косматенко, Павло Глазовий та iн. Байка нинi зазнає певної еволюцiї. Крiм сюжетних байок, з'являються байки-приповiдки ("лiлiпути"), а також байки-епiграми, байки-жарти, байки-пародiї тощо. Як i казка, байка захоплює мальовничим зображенням дiйових осiб, зокрема тварин, птахiв, риб. У дiтей особливе ставлення до них: вони їх люблять у життi, а тому з цiкавiстю слухають розповiдi про них. Цiєю закоханiстю у птахiв, звiряток учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповiсти про якусь звiрючку, згадати, якi повадки птахiв i тварин вiдомi дiтям. Мета таких бесiд – вiдповiдно настроїти дiтей на слухання тексту з участю звiрят, пташок, риб. Інтерес до теми може пiдвищуватися повiдомленням про те, що крiм казок про звiрiв i птахiв, iснують й iншi втори, у яких дiють звiрi й птицi. Це – байки (вiд слова "баяти", що означає "розповiдати"). Одним iз важливих моментiв вивчення творчостi письменникiв-байкарiв, як i будь яких iнших письменникiв, є розкриття тих художньо-стилетворчих особливостей, якi визначають твори цих авторiв, становлять суть їх своєрiдностi. Найвиразнiша ознака, що вирiзняє Л. Глiбова, П. Гулака-Артемовського, С. Руданського, Г. Сковороди – лiризм, що взагалi не властиво жанровi байки. Це свiдчить про те, що поетичний талант бiльше лiричний, нiж епiчний. Байки Є. Гребiнки, попередника Глiбова, глибоко народнi. Їх народнiсть визначили змiст i художнi засоби, характер дiйових осiб. Є. Гребiнка у своїх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав Гребiнка i українською, i росiйською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкiна "Полтава", але найцiннiшими його творами були "приказки", якi друкувалися в Петербурзi 1834 року. Це була вигiдна форма, за допомогою якої можна було висловити свої думки, коли обставини полiтичного життя чи громадянськi умови не дозволяли говорити вiдкрито. Користуючись алегорiєю, формою звiра, наприклад, автор примушує своїх читачiв замислитися над стосунками мiж людьми. Часто використовувалися персонажi, сюжети iнших байкарiв. Народнiсть байок письменникiв-байкарiв проявилася i в гострiй сатирi на помiщикiв та чиновникiв. i мiщан того часу. Традицiйний вiрш байки – чергування довгих i коротких рядкiв, а також рiзнорядкова строфа. Персонажi, якi дiють у байках, – це не карикатури, не уособлення тих чи iнших загальнолюдських порокiв, а типiзацiя явищ тогочасної дiйсностi, втiлення її суттєвих рис в художнi образи. В українськiй лiтературi однiєю з найбiльш виразних, типових дiй жанру байки є манера монологiчної оповiдi, що характеризується наявнiстю живих елементiв усної мови в її лексичному складi, синтаксичнiй та морфологiчнiй будовi. Це пiдтверджується дослiдженнями українських i росiйських вчених, якi займалися вивченням байки як поетичного жанру. Оповiдь як манера розгортання твору характерна не лише для поетичних, а й для прозових творiв. Основною рисою оповiдi, у тому числi i в байцi, є настанова на iмiтацiю усного мовлення. При цьому образ автора зливається з оповiдачем i розповiдає про подiї як очевидець, удаючи з себе здебiльшого наївну, простодушну людину. Твори М. Вовчка не випадково були i залишаються зразком високої майстерностi i читаються з великим зацiкавленням. Отже, образ оповiдача в байках – це не просто лiтературна позицiя автора, а художнiй засiб розкриття й оцiнки дiйсностi, i за цим "наївним" сприйманням та передачi явищ життя стоїть розумний спостерiгач, який мудро i твердо оцiнює зображуване. Саме байкарi пiдкреслюють роль оповiдача в творi. Це проявляється у звертаннях автора до читачiв, особливо в початкових та заключних повчаннях, у виразному спрямуваннi думок автора-оповiдача, який з певних позицiй передає повчальнi iсторiї, добре вiдомi читачевi. У багатьох байках Глiбова, Глазового, Гулака-Артемовського, Гребiнки та iнших оповiдь ведеться вiд першої особи, хоч граматично це не завжди оформлюється. Поряд з характерними для бiльшостi байок письменникiв елементами усно-розмовного, розповiдного стилю помiтну роль вiдiграють мовностилiстичнi засоби, якi йдуть вiд фольклорної традицiї, зокрема вiд пiсенної та казкової народної творчостi. Поєднуючись у рядi випадкiв з елементами усно-розмовними, цi традицiйнi стилiстичнi прийоми фольклору виступають у рiзних композицiйних частинах байки. Органiчно поєднуючись iз структурами писемної лiтературної мови, згаданi елементи вiдiграють важливу роль у побудовi як окремих фраз, так i в композицiї цiлих творiв та образiв. Специфiчнi зачини вiдiграють важливу роль у побудовi байки – вступи, що, пов’язуючись iз композицiєю байки в цiлому, знайомлять читача iз змiстом всього твору. Це, звичайно, речення, якi, так би мовити, аналiзують фабульну тему й одразу знайомлять читача з ситуацiєю. Наприклад, показовими є такi уривки: ("Мишача рада") Одважився Вовк у Лева попросити, Щоб старшиною до овець Наставили його служити... ("Громада") Хтось Мухам набрехав, Що на чужинi краще служити... ("Бджола i Мухи") (у прямому значеннi зi словом собi або без нього: Жили у гущинi глибокого байрака Страшенний Лев, всесвiтнiй Лис, Бурлака-Вовк i наш Сiрко-собака. ("Лев на облавi") Був на селi вiвчар Тарас, Вiн панових овечок пас. "Вiвчар") Також характернi конструкцiї такого типу для українських казок: "Був собi один чоловiк..." ("Котигорошко"); "Були собi дiд та баба" ("Коза-дереза"); "Жили собi дiд та баба" ("Казка про липку") [№49]. Часто в байках можна зустрiти такi початковi речення: з прислiвниками мiсця i часу – десь, колись або iз займенником хтось. Наприклад: На щуку хтось бумагу в суд подав. ("Щука") Колись-то Лебiдь, Рак та Щука Приставить хуру узялись ("Лебiдь, Щука та Рак") У деяких байках вiдомих письменникiв-байкарiв зустрiчаємо усталенi фольклорнi зачини: В якiйсь далекiй сторонi... В Нiмеччинi, в Туреччинi.. Та нi! Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю. Далеко десь, серед чужих країв Пан на всю губу жив... ("Пан на всю губу") Наближаються до наведених прикладiв i розповiднi речення iз словом один у функцiї неозначеного займенника якийсь, що вживається з метою пiдкреслення непотрiбностi конкретизацiї мiсця дiї або дiйових осiб, наприклад: Один, ще змалку вдатний Шпак У щиглика спiвать навчився... ("Шпак") Із змiсту цитованих байок видно, що йдеться тут не про якiсь конкретнi, поодинокi випадки, а про узагальнення. Для вираження неокресленостi часу дiї зачини-вступи оформлюються прислiвником раз, наприклад: Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку... ("Осел i Соловей") Байка – поетичний жанр, але у нiй в поетичнiй формi представлена оповiдь. Це i змушує байкарiв вдаватися до певної форми початку розповiдi. У цьому й виявляється одна з рис поетичної майстерностi. Привертає увагу i така семантично-конструктивна особливiсть байки, як своєрiдне оформлення переходiв мiж частинами творiв або мiж описами окремих частин, тобто специфiчнi початки нових частин байки. Тут байкарi уживають конструкцiї з початковими частинами, словами та iншими елементами усної мови типу от, от якось та iншими, що допомагають показати сюжетний злам. Вказують на послiдовнiсть дiй i залежнiсть їх вiд початкової дiї. Так, у байцi "Троєженець" автор розповiв спочатку про вчинок героя, а далi продовжує: Та зараз же бумагу й посилає, Щоб беззаконника такого та схопить, Приставити у суд – i там його судить. ("Троєженець") Також до цього оформляється перехiд мiж основною частиною у байцi "Деревце": Деревце молоденьке, Смiється, шелестить... Раз якось хмара наступила, Схопила буря i зломила Деревце бiдне з корiнцем ("Деревце") От чи пило, чи нi – глядить: Аж суне Вовк – такий страшенний Та здоровенний... "Вовк та Ягня") Нерiдко для показу змiни картин, якi становлять окремi компоненти твору, автор використовує дiєслова на означення зорового сприймання типу дивиться, глядить, бачить, зиркнув, уздрiв, углядiв та iншi У такому разi, коли монолог змiнюється дiалогом, на стиках окремих частин твору виступають структури з рiзними варiантами дiєслiв, що означають говорiння: мовляти, казати, говорити, питати тощо. Наприклад: Раз каже Щука так йому: Возьми мене мишей ловити. ("Щука i Кiт") Отже, в цiй дiлянцi будови байки вiдомi байкарi виявляють певну своєрiднiсть, що вирiзняє їх з-помiж байкарiв їх часу. У байках використовуються рiзнi способи уведення чужих думок i висловлень в авторську мову. а) використання прямої мови; Письменники-байкарi широко використовують пряму мову як певний синтаксичний засiб, що дає можливiсть точнiше вiдтворити особливостi мови окремих персонажiв. Способи введення прямої мови в загальний текст вiдiграють важливу роль у створеннi уснорозмовного стилю в байках Гребiнки, Глiбова, Сковороди тощо. Особливо цiкавим у цьому планi є вживання синонiмiв-вводiв, що вiдзначаються своєю рiзноманiтнiстю i використовуються нерiдко для характеристики дiйових осiб. Цi елементи рiзнять творчу манеру письменникiв. й оцiночну роль – пов'язують пряму мову з попереднiм авторським текстом, розкривають його змiст, вказуючи на мiсце i роль представленої тут дiйової особи. Для введення речень з прямою мовою використовується багато слiв, що вказують психологiчний стан мовця та доповнюють змалювання картини, на фонi якої розгортається подiя, чим досягається бiльша яскравiсть зображення, його драматизацiя. У цьому планi виступають такi дiєслова: голосити, квилити, благати, стогнати, лютувати: Ягнятко в плач, А потiм на травицю впало: - Ох, за що ж, за що! – простогнало... ("Гадюка i Ягня") Трохи осторонь стоїть внутрiшня пряма мова, введена за допомогою дiєслiв мислення: подумати, думати, надумати. Такий спосiб введення мови персонажа де в чому рiзниться вiд попереднiх, оскiльки вiн може бути використаний лише за певних умов – тодi, коли мовець з певних причин не виголошує своїх думок. Зовнiшньо передача прямої мови такого характеру оформлюється, як звичайна пряма мова: "Якби вона була, Загинути б менi, дурному, не дала: Тенета б всi попрогризала, І я б гуляв оце в земному маю, Мов у раю..." ("Лев i Миша") Специфiчним для жанру байки взагалi є персонажi тваринного свiту i слова звуконаслiдувального походження: загавкати, закувати, мурликати. Наприклад: Нащо здалось гнiздо менi? Яєчка крадькома я другим пiдкладала,- Нехай висиджують, дурнi! ("Зозуля i "Горлиця") З найбiльш уживаними й узвичаєними при введеннi прямої мови словами автори байок уживають слова оцiночного, емоцiйно забарвленого значення. Це є важливою ознакою iндивiдуального стилю байкарiв. Найбiльш органiчне поєднання мовних партiй дiйових осiб i автора досягається в байках Глiбова, Крилова, Гребiнки введенням так званої вiльної непрямої мови, або невласне прямої мови, якою передаються суб’єктивнi уявлення баєчних персонажiв: У темнiм лiсi, за горами Зiбравсь усякий звiр: Вовки, лисицi з ховрахами, Зайцi дурнi, шкiдливий тхiр, І ще там деяких чимало Безпечно в лiсi панувало. Була i пасiка у них... Нехай, мов, люди не гордують, Що тiльки все вони мудрують У хуторах своїх. От радиться громада стала – Кому б пасiчником буть! "Ведмiдь-пасiчник") З цього випливає, що авторська розповiдь непомiтно переходить у вiльну непряму мову, про що свiдчить характерна iнтонацiя мовлення i деякi лексичнi та граматичнi ознаки. Інодi про елементи непрямої мови можна лише здогадуватися, зважаючи на питальний чи окличний характер речень. Наприклад: Раз якось Лебiдь, Рак i Щука Щосили смикають – та ба, немає ходу! "Лебiдь, Щука i Рак") Маючи своїм початковим ґрунтом живу розмовну мову, для якої змiшування ознак прямої i непрямої мови є звичайним явищем, такi конструкцiї пiд пером вiдомих авторiв перетворюються в спецiальний стилiстичний засiб художнього вiдтворення думок i висловлень персонажiв. Отже, на синтаксисi байок великою мiрою позначилися особливостi оповiдної манери, яка панувала в українськiй лiтературi 40-60-х рокiв ХІХ столiття i завдяки якiй мова художнiх творiв збагачувалася рiзними народно-розмовними елементами. Саме динамiчнiсть розвитку подiй, жвавiсть дiалогу, багатство i емоцiйнiсть мови, дотепнiсть вислову, влучнiсть характеристик, прекраснi замальовки картин природи роблять байки високохудожнiми творами. своїх героїв. 1. 2 Педагогiчна цiннiсть української байки як лiтературного жанру а) Байка мiстить у собi бiльшi можливостi для морального виховання учнiв. Кожна байка - влучно намальована сценка з життя, на прикладi якої письменник учить мудростi народної, просто й жваво розповiдаючи про рiзнi пороки людей. Позитивна спрямованiсть того або iншого осуду завжди присутнє в байцi й при правильно органiзованiй класнiй роботi добре усвiдомлюється школярами (що засуджує байка? Чому вчить?). б) Лаконiзм, картиннiсть i виразнiсть описiв, влучнiсть i народностi мови надзвичайно багато дають для розвитку мислення й мови учнiв. Розмiр байки звичайно не перевищує 20-30 рядкiв, але по змiсту це - п'єса зi своєю зав'язкою, кульмiнацiйним пунктом i розв'язкою. Для учнiв байка - чудовий зразок гранично короткого за формою i ємного по змiсту опису якого-небудь випадку. Образнi вислови з байки, що стали згодом прислiв'ями, залучають рiвною мiрою як глибиною укладеної в них думки, так i яскравiстю її вираження в словах. Не випадково, що з байок образнi вислови широко застосовуються в мовнiй практицi людей до рiзних випадкiв життя. Коли мова йде про вивчення українських байок на уроках рiдної мови в початковiй школi, то таку роботу треба розпочинати з вивчення окремих творiв виданого українського байкаря Леонiда Глiбова (1827 — 1893), де – якi iз байок котрого вже доступнi до сприйняття молодшими школярами. Байки Глiбова були оригiнальними творами ("Вовк i Вiвчарi", "Вовк та Ягня", "Лящi" та iн.), в яких вiн, використовуючи сюжет байок Крилова, докорiнно переробляв, змiнював ситуацiї, вводив лiричнi вiдступи (що стало однiєю з особливостей Глiбова-байкаря), пейзажнi зарисовки, по-новому формулював мораль, в iнших - творчо використовував лише криловську тему, окремi мотиви, образи тощо. Такою є, наприклад, байка Глiбова "Вовк та ягня". й крiпаками. Ця байка написана за фабулою вiдомого криловського твору "Волк и Ягненок", байка Глiбова в умовах посилення помiщицького гнiту набувала бiльшої антикрiпосницької загостреностi, дiєвостi. Характеризуючи Вовка як соцiального хижака, Глiбов надiляв його й вiдповiдними визначеннями: "страшенний", "здоровенний". В алегоричному образi Вовка втiлено всевладдя пана, нелюдськiсть вчинкiв, брутальнiсть, безправнiсть, а Ягняти пiдкреслював емоцiональними епiтетами: "сердешне", "бiдне". З цiєю ж метою - глибше вiдтiнити гiрке становище людини - в заключнiй частинi твору, пiсля того як Вовк "Ягнятко задавив", додано характерний лiричний акорд: Та побивається, як рибонька об лiд: Вiн Вовк, вiн пан... йому не слiд... Лейтмотив байки сформульований у вступi: На свiтi вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А бiльший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є... Байка "Цуцик" вiдноситься до другого перiоду творчостi Глiбова, в якому порушувалися переважно морально-етичнi проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висмiювання паразитизму, лакейства, лицемiрства, прислужництва, егоїзму. Байка "Цуцик" - кращий твiр цього перiоду. Вона побудована на дiалозi двох собак - Бровка та Цуцика. Цуцик - кiмнатна собачка. Нероба, прислужник, вiн з гордiстю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здiбностями, умiнням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, вiн тепер зверху, спесиво дивиться на всiх, бо дуже запанiв, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко - дворовий пес. Вiн стереже добро хазяїна вдень i вночi, за це змушений терпiти знущання, їсти що прийдеться, спати пiд парканом. Вiн усвiдомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя "собачим", бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої працi, але це не вбиває в ньому гiдностi. Перед Цуциком вiн не запобiгає, не лащиться до нього, а навпаки, смiливо нагадує, що той колись був звичайнiсiньким щеням. В алегоричному образi Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну ницiсть, плазування панських "цуцикiв","якi заради легкого життя втрачають людську гiднiсть i людську подобу, їм вiн протиставив Бровка, в алегоричному образi якого втiлено риси чесного, щирого, працьовитого трудiвника, з високим почуттям людської гiдностi, у душi якого визрiває протест проти нiкчемних i пiдлих цуцикiв. Але якщо подивитись на проблематику цiєї байки пiд кутом нашої дiйсностi, то не можна не помiтити, що, на жаль., такi "цуцики" мають мiсце i в нашому "не крiпацькому" суспiльствi. Є в Глiбова i чудова байка "Синиця", в якiй вiн викриває таку людську якiсть як хвастовство. На якийсь час їм вдається вводить в оману навколишнiх, однак рано або пiзно всi розумiють, що всi обiцянки лише порожнi хвастощi Мораллю цiєї Байки є слова Глiбова : А та: нiколи не хвались, Поки гаразд не зробиш дiла. Тому дiти повиннi зрозумiти, що порожня похвальба це порок, з яким не обходжене боротися й заздрої людини завжди чекає осуд з боку iнших людей. Розмiрковуючи над змiстом цiєї байки вчитель та учнi повиннi вiдповiсти на питання: Чому хмара пролила свiй дощ не там, де було потрiбно? Є. Гребiнка – попередник Глiбова, у своїх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав вiн i українською i росiйською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкiна "Полтава", але найцiннiшими його творами були "приказки", якi друкувались в Петербурзi в 1834 р. Це була вигiдна форма висловлювати свої думки, коли обставини полiтичного життя чи громадянськi умови не дозволяють їм говорити вiдкрито. А користуючись формою алегорiї, користуючись образом звiра, наприклад, автор примушує своїх читачiв замислитись над вiдносинами мiж людьми. Часто використовувались персонажi других байкарiв, їх сюжети. Так робив i Гребiнка – брав теми i образи у давнього поета Федра або в росiйського байкаря І. Крилова. Вiн зв’язував цi сюжети провiдною думкою та формою з українським життям i надавав своїм творам виразний нацiональний колорит. Наприклад, у приказцi "Ячмiнь" Гребiнка дає образ українського села з рiзними умовами його життя: тут i українськi краєвиди, поле, селяни i постать волосного писаря Ониська Харчовитого, "що дметься вгору та погорджує простим народом", i натяком на вiдносини у вiйську, на нестаток освiти, на неграмотнiсть селян та на глибоку "прiрву" мiж панами та простими людьми. У приказцi "Мiрошник" говорить Гребiнка про людей, що беруться за дiло, яке їм не пiд силу. Свою думку вiн оформлює у виглядi оповiдi про Мельника, який безжурно i щасливо жив собi, маючи невеличкий млинок на березi рiчки. На свою бiду побачив якось Мельник великi млини на рiках Сейлi i Деснi i забажав, щоб i його рiчка стала великою. Став молитися i поститися – i Бог почув його молитви. Знялася раз буря, впали дощi i рiчка заграла водою, запiнилася i … знесла його млинок. Гребiнка зумiв надати цiй приказцi виразний український колорит, описуючи рiднi краєвиди, життя Мельника, його поведiнку. Іншi байки Гребiнки мають чiткий характер, направлений проти неправди суспiльного життя. ("Будяк i Коноплиночка"), проти несправедливостi суддiв ("Ведмежий суд"), проти наклепу ("Сонце i хмари"). Вiн у своїх творах умiв завжди i скрiзь вживати iдейну сатиру з гарною мистецькою формою. Влучно охарактеризував Кулiш його приказки словами: "Гребiнка, пишучи приказки, малює нам тут же нашi села, поля i степи свiжими та не позиченими фарбами. Коли смiється вiн, то прислухайтесь – тут же крiзь смiх почувся якийсь сум; коли ж вiн справдi сумує, то слово його процвiтає квiтами щирої української поезiї. Широкi за змiстом його байки, як нашi степи, жартiвливi вони та якось сумовитi, як нашi селяни, шуткуючи, цi приказки займають душу зглибока". мають набагато глибшу основу, хоч гумор i сатира є його улюбленою форму. Ще будучи студентом Харкiвського унiверситету (1816 р.) почав друкуватись в "Українському вiснику", який дав серiю альманахiв в м. Харковi. Перша байка П. Гулака-Артемовського "Пан та Собака": Чи гавкає Рябко, чи мовчки спить, Все випада Рябка таки прохворостить. Уже менi, бачу, чи то туди – високо, чи сюди – глибоко; Повернешся сюди – i тута гаряче, Одвернешся туди – i там боляче. З ледачим скрiзь бiда: хоч верть-круть, хоч круть-верть. Переживання Рябка – яскравий, повний драматизму образ життя українського селянства в добу крiпацького поневолення. Поет всi свої симпатiї, всi спiвчуття звернув в бiк Рябка. Гулак-Артемовський активнiше Котляревського протестує проти суспiльного ладу. Котляревський помiстив "Панiв у пекло", Гулак-Артемовський постiйно говорив про жахливi умови крiпацького життя. Крiм цiєї байки, у творчому доробку Артемiвського є i iншi, наприклад, "Солопiй та Хiвря, або горох при дорозi", "Плiточка" та iншi на теми польського байкаря Красицького; вiн на гумористичний лад перевертає оди римського поета Горацiя ("Гараська"). Пробував вiн сили також у перекладi балад Гете ("Рибалка") та Мiцкевича ("Твардовський"). Сила їх впливу на Гулака-Артемовського виявилась найвиразнiше в написаннi байки "Пан та Собака": На землю злiзла нiч, Нiде анi шиширхне. Хоч в око стрель тобi – Так темно на дворi… Досить виразно. Уява малює цю картину i десять слiв достатньо для неї. Доцiльно радити для читання дiтям "Пана та Собаку", "Солонiй та Хiвря, або горох при дорозi". Не завадить познайомить молодих читачiв з байками "Сонце та Вiтер", "Соловей". Змiстовнi байки "Лебiдь i Гуси", "Ведмежий суд". Досконалiсть кращих байок Гулака-Артемовського сприяла донесенню авторської думки до широкого читача в усiй її повнотi. Свої байки вiн не випадково називав "приказками", бо саме з народних приказок було почерпнуто виключно точнi, афористичнi стислi сатиричнi образи. З приказок – в байку вливався могутнiй струмiнь гумору i словесних барв, народна мудрiсть щедро живила їх мораллю. Ось чому цi байки мають непересiчну цiннiсть i цiнуються нами вже не перше столiття. Степан Руданський, лiкар за освiтою, поет виразного романтичного свiтобачення, вiн також розвивав в українськiй лiтературi той напрям, який виростав на народнопоетичнiй основi. Визначне мiсце у творчостi Руданського посiдають байки, в яких поет висмiював рiзнi сторони феодально-крiпосницької дiйсностi. Так, улесливий лис намагається виманити ворону з дерева на землю, щоб поласувати нею, але тiкає, почувши, що йдуть до лiсу стрiльцi iз хортами ("Ворона i Лис"); собака, що захотiв по-вовчому жити, ганебно гине ("Вовк, Собака i Кiт"); не може також беззастережно панувати свiтi цар звiрiв Лев, бо знайшлася сила, здатна його перемогти ("Леї i Пролев"); не може жити давнiм способом – розбiйництвом – i старий Вовк ("Старий Вовк"). Степан Руданський все своє життя (на жаль, воно було дуже коротким – поет прожив всього 39 рокiв), всю творчiсть вiддав людям. Вважаючи свою поезiю своєрiдним рiзновидом народної творчостi, вiн у змалюваннi рiзних сторiн потiшної дiйсностi, переважно виходив з позицiя покривдженого долею селянина. Вийшовши з народних глибин, Степан Руданський був i залишається одним iз найбiльш популярних українських письменникiв, твори якого знають i люблять читачi рiзного вiку. Особливо вони полюбилися дiтям, про яких i для яких вiн писав, i не тiльки для них, для всiх: Повiй, вiтре, на Вкраїну, Де покинув я дiвчину, Де покинув чорнi очi… Повiй, вiтре, з полуночi!.. Вiтер вiє, вiтер вiє, Вiтер вiє, не вертає, Серце з жалю замирає [13, с. 16]. Чи не єдиною жiнкою-байкарем в українськiй лiтературi була Олена Пчiлка ( 1849 -1930) Поетеса, автор прозових i драматичних творiв, перекладач, науковець, фольклорист i етнограф, публiцист, видавець, активна громадська дiячка — це все вона, Олена Пчiлка. А ще — вродлива жiнка, нiжна й мудра матiр, яка виховала генiальну Лесю Українку, виплекала її талант. "Снiгир та Щиглик". Отже, жвавий Щиглик глузував з бiдного Снiгирчика, що потрапив у сильце, i несподiвано сам опинився в аналогiчнiй ситуацiї. сам виявитися в такому положеннi. Проблему виховання, моралi людських стосункiв, доцiльностi рiзних засобiв вихованого впливу пiдiймає Олена Пчiлка у байцi "Котик та кухар" Дослiджуючи цю байку вчитель повинен пояснити дiтям, що певнi вчинки, вимагають i певних форм реагування, за витiвку можна просто пожурити, за бiльш серйознi провини слiдує й бiльш серйозне покарання. Дiти, вивчаючи цю байку, повиннi в тому числi, усвiдомити мiру своїй вiдповiдальностi за кожний свiй вчинок. 1. 3 Мiсце байок в курсi "Мова i лiтература" вiдповiдно до державного стандарту початкової загальної освiти Вiдповiдно до державного стандарту початкової загальної освiти освiтня галузь "Мови i лiтература" передбачає опанування молодшими школярами української мови та iнших мов як засобу спiлкування i пiзнання, прилучення до скарбниць духовностi i культури, лiтературних надбань Українського народу i народiв свiту, виховання громадянськостi, патрiотизму, нацiональної самосвiдомостi. Зазначенi цiлi вiдображаються у змiстi таких компонентiв освiтньої галузi, як українська мова, мова за вибором загальноосвiтнього навчального закладу, читання. Мета i завдання навчального предмета"Мова i лiтература" в початковiй школi полягає не лише в опануваннi грамоти (початкових умiнь читати i писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярiв - умiнь висловлюватися в усiх доступних для них формах, типах i стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провiдного принципу навчання рiдної мови в загальноосвiтнiй школi, зокрема в її початковiй ланцi. Визначення базового компонента змiсту початкової освiти з читання грунтується на особливостях мовленнєвого розвитку молодших школярiв та на основi таких принципiв: тематично-жанрового, художньо-естетичного та лiтературознавчого. Мовленнєвий розвиток у курсi "Читання" зорiєнтований на iнтенсивне формування у школярiв вiдповiдних умiнь, навичок. Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними пiд час добору творiв для читання, передбачають встановлення зв'язкiв мiж усiма видами мистецтва, прилучення школярiв до лiтератури як мистецтва слова. Лiтературознавчий принцип реалiзується в процесi аналiзу художнього тексту. Об'єктом уваги читача є слово, що осмислюється як засiб створення словесно-художнього образу. Зазначенi принципи забезпечують реалiзацiю i таких аспектiв вивчення лiтератури в початковiй школi, як лiтературознавча пропедевтика, представлення учням художнiх творiв як витворiв словесного мистецтва, що розкривають перед юними читачами багатство навколишнього свiту i людських взаємин, авторську позицiю, допомагають накопиченню морально-естетичного та соцiального досвiду дитини, формують у неї власне ставлення до дiйсностi. Метою початкового курсу "Читання" є формування першооснов читацької культури молодших школярiв, емоцiйно-оцiнного ставлення до змiсту прочитаного, формування особистостi дитини засобами художнього слова. Для досягнення цiєї мети виконуються такi завдання: розвиток зв'язного мовлення; вироблення у школярiв умiнь працювати з текстом художнього твору; збагачення досвiду естетичного сприймання художнiх творiв, розвиток образного мислення, розширення свiтогляду учнiв; розвиток творчої дiяльностi; введення дiтей у свiт морально-етичних цiнностей через художнi образи лiтературних творiв; розвиток читацької самостiйностi учнiв. Вiдповiдно до мети i завдань курсу "Читання" у структурi Державного стандарту видiлено такi змiстовi лiнiї: художнi твори для читання та їх змiст; розвиток навичок читання; лiтературознавча пропедевтика, розвиток умiння аналiзувати художнiй твiр (практично); розвиток навичок самостiйного читання учнiв; розвиток творчої дiяльностi школярiв. Отже Державний стандарт початкової освiти не визначає перелiк творiв для вивчення на уроках читання в початковiй школi, але сам змiст державного стандарту дав змогу методистам визначити перелiк байок, якi ввiйшли у читанки для початкової школи. У початковiй школi байки вивчаються, починаючи з 2-го класу. У читанцi для другого класу зустрiчаємо наступнi байки " Коник-стрибунець.", "Чиж та Голуб" У читанку i для третього класу входять байки " Вовк i Кiт", " Лебiдь, Щука та Рак". Автором цих байок є Л. Глiбов. В читанцi для четвертого класу кiлькiсть байок збiльшується. В цьому посiбнику маємо байки Езопа "Двоє приятелiв i ведмiдь", Л. Глiбова "Зозуля й Пiвень", І. Крилова "Зозуля й Пiвень", а також байку Олени Пчiлки " Котова наука". Отже, ми маємо досить стислий перелiк байок, якi повиннi бути розглянутi на уроках читання в початковiй школi, що вимагає особливо досконалої роботи для вивчення цього жанру на уроках читання в початковiй школi. Враховуючи художнiй жанр, вiковi iндивiдуальнi особливостi сприймання його учнями певного вiку, вчитель має вибрати тi види роботи над текстом, якi б допомогли зрозумiти прочитане, уявити, засвоїти предмети i явища, картини в тому порядку й повнотi, як прагнув того автор, подивитися на речi його очима, мислити його думками, переживати разом з ним, тобто дати дитинi змогу виявити власний емоцiйно-естетичний вiдгук на зображене, не захоплювати поза текстовими асоцiативними нашаруваннями, якi можуть призвести до розладу авторської образно-емоцiйної структури. Рiзноманiтна тематика текстiв у "Читанках" подана творами рiзних жанрiв: оповiданнями, вiршами, казками, байками, нарисами, легендами, переказами, малими фольклорними формами. А тому в учнiв треба виробити умiння працювати з тестами творiв рiзних жанрiв, творчо сприймати їх, а також виховувати в молодших школярiв художнiй смак, естетичне почуття, утверджувати основи моральностi i громадянськостi, творчого ставлення до слова. Обґрунтування необхiдностi використання байок в процесi навчання дане в роботах великих росiйських педагогiв К. Д. Ушинського и Л. Н. Толстого i є в нашi днi методичною основою їх використання. Систематична робота над сенсом байок, використовуючи рiзнi способи їх аналiзу, дозволяє розвивати мислення учнiв, виховувати етичнi якостi в кожнiй дитинi, розвивати i збагачувати мову. Рiзнi навчальнi посiбники придiляють увагу питанню вивчення байок на уроках читання i росiйської мови, але рiзною мiрою. мовi (автор Т. Р. Рамзаєва) - традицiйного курсу навчання. У пiдручниках читання даної програми передбаченi спецiальнi уроки по данiй темi з подальшим вiдробiтком матерiалу в ходi виконання рiзних завдань до текстiв. У пiдручниках по читанню варiативної програми "Початкова школа сьогоднi i завтра" (автор Л. А. Ефросинiна), по росiйськiй мовi (автори А. О. Евдокимова, С. В. Іванова та iншi) байки i приказки представленi в достатньому об'ємi. І хоча структура пiдручникiв за цiєю програмою значно вiдрiзняється вiд традицiйної, питанню вивчення байок, вживанню їх в розмовнiй мовi, етичному вихованню учнiв придiлена велика увага. його на основi того, що є у школярiв життєвого i читацького досвiду. Ця робота повинна будуватися з урахуванням вiкових особливостей дiтей, з поступовим нарощуванням трудностi завдань i частки самостiйностi в їх рiшеннi. Використання рiзноманiтних прийомiв в роботi над байками, дозволяє зробити цю роботу цiкавою i найбiльш ефективною для формування етичних якостей кожної дитини. Роздiл 2. Методологiчнi пiдходи до вивчення байок в початковiй школi 2. 1 Педагогiчнi умови, методи роботи над українською байкою в початковiй школi Методика роботи в школi над байкою обумовлена її специфiкою як виду художнього твору. У лiтературознавствi байка визначається як алегорична розповiдь повчального характеру. Таким чином, видiляються такi iстотнi ознаки байки, як наявнiсть моралi (моралi) i алегорiї (iносказання). У байках часто дiйовими особами є тварини, але ця ознака не виступає як обов'язкова (персонажами байки можуть бути i люди). Також не обов'язковою для байки є вiршована форма. Для пiдготовки учнiв до сприйняття i розумiння тексту використовуємо прийом "формування установки на смисловий змiст". Суть прийому полягає в поступовiй пiдготовцi учнiв до сприйняття сенсу тексту за рахунок попереднього ознайомлення школярiв з аналогiчними по сенсу текстами. Наприклад, учнi краще розумiють сенс прислiв'я, якщо перед цим обговорити з ними сенс аналогiчних прислiв'їв. Успiшнiй роботi над байкою допоможуть властивому цьому жанру картиннiсть описiв, влучнiсть виражень, образнi характеристики персонажiв. Як i казка, байка захоплює мальовничим зображенням дiючих осiб, зокрема тварин, птахiв, риб. У дiтей особливе вiдношення до них: вони їх люблять у життi, а тому з iнтересом слухають розповiдi про їх. Цiєю закоханiстю в птахiв, звiрушек, учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповiсти про якусь звiрушку, згадати, якi звички птахiв i тварин вiдомi дiтям. Цiль таких бесiд - вiдповiдно настроїти дiтей на слухання тексту. У роботi над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог. Особливостi байки як жанру: - байка - твiр художньої лiтератури, це - алегорична розповiдь навчального характеру; - персонажi байок - тварини, птаха, риби; дiючими особами можуть бути люди й предмети; - байка складається iз двох частин: зображення подiй або розповiдi про їх i наставляння (мораль). Етапи, роботи над байками в початковiй школi такi: а) вибiркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотiли зробити Лебiдь, Щука й Рак? Прочитайте слова, якi передають стурбованiсть. Знайдiть частину, у якiй мова йде про те, чому в них нiчого не вийшло); б) вiдповiдi на питання (Чому Лебiдь, Щука й Рак, не можуть зрушити вiз? у яких випадках ми говоримо "та тiльки й вiз дотепер там"?); в) установлення головної думки твору (Чому Лебiдь, Щука й Рак, не змогли зрушити вiз? Прочитайте останнi два рядки й подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винуватий? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?). вимагає [дотримування в кiнцi кожного вiршованого рядка вiдповiдних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий i не сумний, оскiльки зображення в байцi подається у формi розповiдi з наявнiстю розгорнутого дiалога. Крiм нього, байцi властивi ще елементи комiзму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як спiвбесiдник, який емоцiйно розповiдає їм про "цiкавий повчальний випадок, з якого вони повиннi взяти той чи iнший урок практичної моралi", по-третє, обов'язково враховувати мову автора i мову алегоричних образiв. Доцiльно почати роботу учнiв над текстом з читання про себе iз завданням подiлити байку на три частини. Учнi дiлять текст на частини, обгрунтовують дiлення i тим самим уточнюють для себе композицiю байки, розвиток дiї. — Який момент ви вважаєте початком описаного випадку, тобто зав'язкою дiї? Прочитайте. — Коли дiя досягла найвищого моменту свого розвитку? Доведiть текстом. — Прочитайте розв'язку дiї. — Що ж є основним стрижнем в розвитку дiї? (Влеслива мова Лисицi, вiд якої у Ворони закрутилася голова.) — Доведiть, що лестощi Лисицi все бiльше i бiльше зростали, а Ворона все бiльше i бiльше пiддавалася влесливiй похвалi. — Яка Ворона? (Дурна, довiрлива, любить лестощi...) — Чому Лисицi вдалося обдурити Ворону? (Ворона любили лестощi.) Лисиця умiла лестити. — Яка основна думка байки? (Того, хто любить лестощi, легко обдурити лестощами.) — Прочитайте першi чотири строчки байки. — Як розумiєте сенс першої строчки "Вже скiльки разiв твердили миру..."? (Багато раз повторювали людям одне i те ж.) — Замiните iншими словами лестощi мерзотна. (Незаслужена похвала огидна.) — Але тiльки все не про запас. А як можна сказати iнакше? (Все не на користь.) — Що означають слова: І в серцi лестивець завжди вiдшукає куточок? (Влеслива людина зумiє привернути iншого на свою сторону.) — Передайте сенс перших чотирьох рядкiв своїми словами. — А зараз порiвняєте, як про це ж сказав автор байки. (Думка виражена чiтко, образно. По-перше чотирьох строчках автор виразив найголовнiше.) — Прочитаємо всю байку в особах. — Якщо ви зустрiнете людей, якi лестять, тобто незаслужено хвалять кого-небудь, ради своєї особистої вигоди, кого з персонажiв байки вони вам нагадають? Отже, робота над байкою найчастiше включає наступнi компоненти: сприйняття конкретного змiсту, розкриття композицiї, характерних особливостей дiйових осiб, мотивiв їх поведiнки, розкриття алегорiї, з'ясування головної думки конкретної частини байки i аналiз моралi. Якщо за основу прийняти тiльки що вказану послiдовнiсть роботи, то урок, на якому учнi читають байку, матиме наступну структуру: 1) Розповiдь вчителя про автора байки. 2) Вiкторина за матерiалом прочитаних байок. 3) Бесiда про звички тварин — дiйових осiб байки, яку належить читати. II. Читання байки вчителем (або прослуховування запису фонохрестоматiї, або проглядання фiльму). Бесiда емоцiйно-оцiнного плану. III. Аналiз конкретного змiсту байки. 1) Уточнення структури i композицiї байки. (Читання, складання плану i т. п.) 2) З'ясування мотивiв поведiнки дiйових осiб, їх характерних рис. (Вибiркове читання, словесне i графiчне малювання, вiдповiдь на питання.) IV. Розкриття алегорiї. V. Аналiз тiєї частини байки, в якiй помiщена мораль. Отже, вивчення такого жанру як байка у початкових класах передбачає вмiння школярiв елементарно аналiзувати прочитане. Навчити цього дiтей не так просто, вмiння аналiзувати треба виробляти систематично. Учням початкової школи важко вмотивовувати свою думку, робити висновки та узагальнення. Завдання вчителя – допомогти їм зрозумiти iдейну глибину твору, якомога повнiше осягнути його естетичну цiннiсть. таким, що вчиться словесне малювання, читання в особах на завершальному етапi роботи i тому подiбне Учнi повиннi сприйняти особливостi байки як жанру: - байка – твiр художньої лiтератури, це – алегорична розповiдь навчального характеру; - персонажi байок – тварини, птахи, риби; дiйовими особами можуть бути люди i предмети; - байка складається з двох частин: зображення подiй чи розповiдi про них i повчання (мораль). У початковiй школi немає можливостi називати учням усi риси байки, але без пояснення окремих з них обiйтись не можна. Так, у вступнiй бесiдi вчитель назве одну з характерних рис байок – їх переважно вiршований характер. Говорити ж в ознайомчiй бесiдi про алегоричнiсть байки не варто. Немає потреби взагалi вживати цей термiн. Повести розмову про цю iстотну рису байки доцiльно по завершеннi аналiзу описаних у нiй подiй. Так, пiсля закiнчення розбору i зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" дiалог мiж учителем i учнями можна уявити таким: - Щойно ми прочитали повчання. Кого з дiйових осiб байки воно стосується? - Голуба. - Подумайте: цi слова автор спрямовує тiльки Голубовi? - Нi. - Чим же цiнна нам байка? Узагальнюючи вiдповiдi учнiв, педагог формулює думку про те, що байка – це художнiй твiр, який малюючи життя звiрiв, риб i птахiв, засуджує вчинки, що трапляються у людей. У початкових класах зайве iнформувати дiтей про те, що в байках можуть дiяти також люди i речi. Це їм стане вiдомим з байки Л. Глiбова "Вовк i Кiт". птахiв, риб. Треба пiддавати аналiзу вчинки персонажiв байки, особливостi їх поведiнки, ставлення одне до одного. Умовнiсть зображуваного стає зрозумiлою, коли учнi прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глiбов писав: "Моя байка, добрi люди, у пригодi, може, буде". Існують методичнi поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подiй i повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слiд ознайомитись iз викладом подiй, а вже на завершення аналiзу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно вiд розташування повчання, нi пiд час розбору змiсту подiй. Мораль читається на завершення розмови про подiї i пiсля характеристики персонажiв. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твiр, адже без моралi важко збагнути його змiст. Слушнiсть останнього твердження безперечна. Справдi, прочитавши мораль, можна прослiдкувати, як вона розкривається, на прикладi яких образiв це робиться, на якому словесному матерiалi. Тому є всi пiдстави рекомендувати другий пiдхiд до вивчення байки. Цей пiдхiд тим бiльш логiчний, оскiльки в читанках представленi байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це – байки Л. Глiбова "Коник-стрибунець" i "Вовк i Кiт". бажано зважати на якiсть iлюстрацiй до байок. Не слiд, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж i Голуб", представлений у дiючiй читанцi. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки i Рака. Вiн допоможе вчителевi уяснити причини невдалих дiй героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебiдь рине в небо, Щука – у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дiзнаються дiти з байки, стоїть на перешкодi сумiсних дiй. Вдалою є iлюстрацiя до байки "Вовк i Кiт". "Чиж та Голуб") або видiлити мiсце в текстi, де автор малює, як дiють персонажi твору (байка "Лебiдь, Щука i Рак"). Мовчазне читання не виключає необхiдностi головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки вiн створює цiлiсне уявлення про змальованi подiї i героїв, що беруть у них участь. Наступнi етапи, як i при опрацюваннi оповiдань i казок, такi: не вийшло); б) вiдповiдi на запитання (Як ви розумiєте слова "катма ходу"? Чому Лебiдь, Щука i Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "та тiльки й хура досi там"?); в) встановлення головної думки твору (Чому Лебiдь, Щука i Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останнi два рядки i подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?). У висновку учитель загострює увагу дiтей на тому, що саме засуджується в байцi (безладдя) i до чого закликає байкар (до дружби, товаришування). Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк i Кiт" дають змогу застосовувати читання в особах. Обидвi байки дозволяють працювати над виразнiстю читання. Оскiльки програма рекомендує заучувати напам’ять байки Л. Глiбова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам’ять. Рекомендується рiзнi варiанти заучування напам’ять i байки, i вiрша. Один з них – кiлькаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подiбне зробити з iншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам’ять. Другий варiант заучування полягає в тому, що пiсля запам’ятання однiєї з частин перехiд до нової пiсля повторення попередньої, далi – i всiх попереднiх. У результатi – учнi не забувають того, що стало надбанням їх пам’ятi. В курсi початкової школи дiтям можна запропонувати для вивчення Л. Глiбова байку "Вовк i Кiт" Це одна з перших байко Леонiда Глiбова. Була написана в 1853 роцi. Основна думка твору полягає в тому, що за всi свої вчинки людина обов’язково колись буде вiдповiдати, розплачуватися. Зокрема, за зло, вчинене нею. Тому необхiдно дбати про те, щоб всi твої вчинки були добрими, приносили користь i радiсть людям. Нiколи не можна чинити нiкому зла. Для того, щоб пiдкреслити цю думку, автор використовує народне прислiв’я: "Що, братику, посiяв – Те й пожнеш!". В байцi Глiбов описав людину, до якої прийшов час розплати. Людину, яка колись була захланною, злою. Таку людину показано в образi Вовка. От поет i вказує на те, що ця колись всевладна особа, перед бiдою стає жалюгiдною i переляканою, яка здатна принижуватись, пiдлабузнюватись, аби врятувати своє життя. Це можна побачити навiть з благальних слiв, якi Вовк говорить Коту: - Котусю-братику! Скажи менi… Вiн вживає пестливi слова, звертається до Кота на Ви, називає його братиком; чого, мабуть, нiколи б не зробив, якби не "притиснула" бiда. Автор пiдкреслює, що Кiт називає Вовковi не просто людей, а найдобрiших людей. Але виявляється, що навiть їм вiн встиг накоїти б агато зла i навiть в них не може знайти рятунку. Нi, нашi козаки ще з розуму не спали, Щоб вовка од бiди сховали. Ця байка виховує в читача любов, бажання поводитись людяно. Засуджує жорстокiсть, зло. Дана байка вивчається в 4 класi за програмою. Робиш добро – не кайся, Робиш зло – зло сподiвайся. (Бо вони хотiли його вбити). 3. За що? (Бо Вовк зробив їм багато зла: в одного з’їв барана, в другого – теличку). 4. Чому жодна порада Кота не пiдходила Вовковi? (Бо не було жодної людини, якiй вiн би не вчинив шкоди). 5. У що в результатi його вчинкiв вийшло? (Його зненавидiли, хочуть вiдплатити теж злом). 6. То що в поведiнцi Вовка тут особливо засуджується? (Злiсть, жорстокiсть, захланнiсть). 7. А хотiли б його вбити люди, якби вiн не був таки? (Нi) 8. То яка основна думка, мораль твору? (Не можна робити зла, бо тобi вiдплатять тим же). Запитайте, як основну думку сформулював автор. Що, братику, посiяв, Те й пожнеш! 9. Подивiться на малюнок i скажiть, чи зумiв художник пензлем передати стан Вовка? Варто було б провести словникову роботу. - "недоленька морочить"; - " у пригодi став"; "теля я в його з’їв"; "з розуму не спали"; - "на загородi". Народний колорит, досягнутий мовною майстернiстю байкаря, збагачує окремi деталi розповiдi. Це дозволяє пiдкреслити наростання гнiву проти хижакiв-вовкiв, що постають перед загрозою "видимої смертi". У байцi вiдчутний iронiчний тон оповiдача, спрямований проти суспiльного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислiв’я "хоч сядь та й плач", яким пiдкреслюється назрiвання гостроти конфлiкту. Таке вживання прислiв’їв, використання динамiчних зворотiв розповiдної манери надає оригiнальностi байкам Глiбова, у яких постають характери рiзних представникiв суспiльства. Це особливо помiтно у раннiй байцi "Вовк та Ягня". Байка читається в особах. Написана в 1854 роцi i є однiєю з найкращих речей циклу. Силу байки можна зрозумiти. Вже з самого початку цi рядки стали крилатими: На свiтi вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться, А бiльший меншого Затим, що сила є… Читаючи першi рядки, мимоволi задумаєшся, кого ж пiдбере автор для прикладу "нижчого" та "вищого", про яких згадує. І тут дуже влучно постають перед нами страшний здоровенний Вовк i дурне, бiдне Ягня. Саме з цих коротких характеристик героїв вже вiдомо, на чиєму б оцi перевага. "юридичних пiдстав" для розправи з беззахисним Ягням, а коли виявляється цiлковита безглуздiсть його аргументiв – оголює iкла: - Що ти за птиця!? Ти – Ягня! Як смiло ти мене питати? Вовк, може, їсти захотiв! Не вам про теє, дурням, знати! – І Вовк Ягнятко задавив! Поет майстерно передає страх i розпач затурканого Ягняти, впертiсть Вовка. "кусає та ще й б’є", "нижчий перед вищим гнеться", - Л. Глiбов з самого початку байки неначе вводить дотепного оповiдача, який засуджує лихе, вовче ставлення й знущання над Ягням. Це дає можливiсть пройнятися спiвчуттям до потерпiлого. "сердешне", "бiдне" викликають спiвчуття й тривогу за долю скривджених, i, навпаки, риси вовчого характеру пiдкреслено словами "страшенний", "здоровенний". Така владно жорстока й мова кривдника: "Цить, капосне!", "Що ти за птиця!", "Щеня", "Не вам про теє, дурням, знати!" Саме такими контрастними характеристиками розкривається становище беззахисних, пригноблених та набуває дiйової виразностi демократично-гуманiстичне спрямування байки, сюжет якої столiттями творчо iнтерпретувався письменниками рiзних епох. Для того, щоб краще розкрити змiст байки, на уроцi доцiльно задати такi запитання: 1. Яким зображений Вовк у байцi? Чи спiвпадає опис з малюнком? 3. Чим провинилося Ягнятко перед Вовком? 4. Чи правильно поводить себе Вовк? 5. Як потрiбно поводитись з слабшими та меншими вiд себе? Розглянемо методику роботи над байкою на прикладi вивчення байки "Коник-стрибунець" (2-ий клас) "Коник-стрибунець" спрямована проти таких вад людини, як безтурботнiсть i лiнощi, i може бути використана з повчальною метою у розмовi з дiтьми. У цьому творi виявляється характерна для багатьох байок поета особливiсть – введення пейзажних описiв, лiричних елементiв. Хоч байка написана за традицiйним сюжетом, але позначена вона творчим новаторством. Кожний байкар по-своєму iнтерпретував зустрiч i розмову двох комах. Глiбов засуджує паразитичне життя, байкар подає прекраснi картини природи, наближує окремi рядки байки до пейзажної лiрики. Це вiдповiдає загальнiй тенденцiї Л. Глiбова – лiрично змальовувати навколишню природу та надавати мелодiйностi розповiдi. У такому планi використовуються пiсеннi та народно розмовнi епiтети: "в травi пахучiй", "проворний стрибунець", "степ широкий", "злючая зима", "траву шовкову". Все це ще доповнюється колоритними фразеологiчним зворотами, як от: "досхочу розкошував", "у лiсi ворон кряче", "серце плаче, серце млiє", "опiзнився небораче", "непереливки тому", "тепер танцюй, небоже". Отже, традицiйний сюжет став байкаревi лише основою, на якiй урiзноманiтнено художнє мереживо для утвердження народних понять працелюбностi та засудження неробства. "На морозi гопака". Наведiть прислiв’я, якi пiдтверджували б головну думку байки. Без труда нема плода. Не розкусивши горiх, зерна не з’їси. Зима спитає, де лiто було. Бджола мала, а й та працює. Хто багато робить, той багато має. Слова-полова, а праця – диво. Осiннiй день рiк годує. Пiд лежачий камiнь вода не тече. Не вiдкладай на завтра того, що можна зробити сьогоднi. Таким же чином можна вивчати байку "Лебiдь, Щука i Рак" (3-й клас) Вивчення твору можна розпочати iз роботи над змiстом iлюстрацiї до байки. Вона полегшить роботу над самим жанром твору, допоможе дiтям побачити фактичний змiст байки, вчитиме проникати в пiдтекст, бо кожний вислiв змушує мислити – порiвнювати, узагальнювати бачене, прочитане, прослухане, набуте за попереднi роки. - Ось на малюнку зображенi персонажi байки "Лебiдь, Щука i Рак" Л. Глiбова, предмети, бiля яких вони "трудяться", - добротний вiз (вiдшлiфована кожна дощечка), ремiнна (вищого ґатунку) упряж, неважкий багаж – поклажа (всього два неповних мiшки). - Роздивiться, кого i як зобразив тут художник. (Гарного, бiлоснiжного лебедя, який, розпростерши чудовi крила, вiд натуги розкрив червоного дзьоба, хоче злетiти вгору. Ремiнна упряж стримує його, не дає злетiти. Величезна темно-зелена Щука, вся в напрузi, бо i її стримує упряж, поспiшає у воду. Вода в озерi чи в рiчцi прозора, навколо краса, цвiте латаття, в буйному розквiтi очерет, темно-ленi кущi верболозу. Велично красивий темно-сiрий Рак, вирячивши очi, повзе, "рачкує" назад, нiби хоче виплутатися з упряжi). - Подумайте i розкажiть про особливостi поведiнки чи життя кожного з цих персонажiв. Що, наприклад, ви могли б сказати про Лебедя? (Це гордий, красивий птах, живе переважно на водi, може жити й на сушi, але близько коло води, перелiтний птах). А про Щуку? (Це хижа риба, живиться дрiбною рибою, часто малими каченятами, гусенятами, живе в глибоких рiчках, озерах багатого десяткiв рокiв, велика за розмiром i масою). Що ви знаєте про Рака? (Також iстота, яка живе в рiчках, ставках, любить чисту, прозору воду, замуленi заглибини бiля берегiв, незвичайно пересувається з одного мiсця на друге – "задом наперед"). - Чи є щось спiльне в усiх цих персонажiв? (Всi вони рiзнi й за способом життя, зовнiшнiми i внутрiшнiми ознаками). - Добре, що ви так детально розiбралися у змiстi iлюстрацiї. (Учитель виразно, в дещо уповiльненому темпi, нiби розповiдаючи, читає байку). - Скажiть, що вiн вам нагадує? (Вiршовану казку. Тут дiють тварини, вони домовляються про суто людськi справи, пробують їх виконувати, але не все в них виходить). ("Приставить хуру узялись"). (Нi, на малюнку показано, що там неповнi мiшки, або, як їх ще називають, клумаки. А в текстi про це сказано, що "Невелика, бачся, штука…"). - То в чому ж тодi справа? Чому Лебiдь, Щука i Рак не можуть зрушити хуру (вiз) з невеликим вантажем з мiсця? - Так Лебiдь рветься пiдлетiть, Рак упирається, а Щука тягне в воду. - Якими словами передано дiї кожного персонажа? Чи могли д iяти в одному напрямi персонажi? (Нi) - Чому? Що ж тодi хотiв пiдкреслити автор такою домовленiстю? (Причина невдачi криється в непогодженостi дiй. Вони домовились зробити спiльну справу (приставити хуру), але дiяти спiльно не вмiли. - Як ви гадаєте, чи випадково герої байки – птах, риба i рак? - Який же висновок робить автор? "Хто винен з них, хто нi – судить не нам, та тiльки хура й досi там"). - Яка ж причина того, що вiз i досi там? (Вiдсутнiсть погодженостi дiй, нерозумiння спiльного в справi). - Як про це говорить сам байкар? ("У товариствi лад – усяк тому радiє Дурне безладдя лихо дiє…"). - Як ви гадаєте, автор схвалює чи засуджує такий пiдхiд до справи? (Вiн просто висмiює, засуджує його. Гостре засудження дiй персонажiв передано словами: "У дiло, як на грiх, не дiло – тiльки смiх"). - Запам’ятайте цей вислiв i користуйтеся ним при нагодi в своєму життi. Вiн допоможе вам влучно оцiнити змiст роботи та її результати, коли немає погодженостi мiж дiями виконавцiв. - Ще раз перечитайте байку i визначте, де ту повчання. ("Де згоди доброї в товаришiв нема, до дiла братись там, дарма…", "судить не нам, та тiльки хура й досi там"). Успiх роботи над байкою, як переконує шкiльний досвiд, визначається поряд умов. По-перше, важливо в процесi аналiзу байки допомогти учневi живо представити розвиток дiї, яскраво сприйняти образи. Тому доцiльно пропонувати учням малювання, читання в особах на завершальному етапi роботи i тому подiбне Необхiдно розвивати у учнiв увагу до кожної деталi обстановки, в якiй дiють персонажi, до кожного штриха їх зовнiшностi. Аналiз байок може дати дiтям переважнi моделi поведiнки, приклади цiннiсних мотивацiй i орiєнтацiї, якi всi разом складали мораль минулого. Сама форма байки полегшує його завдання по виявленню цiєї моралi, оскiльки в байцi досить проста форма аргументацiї i iстина, складова її iдейний змiст, не залишається прихованою в образах i мотивах (як в "складнiших" видах мистецтва), а декларативно формулюється в моралi. 2. 2 Робота над розкриттям моралi байки , прийоми удосконалення якостей читання у роботi над байкою та заучування напам’ять У методицi (Е. А. Адамович, Н. П. Кононикин, Н. А. Щербакова, Н. А. Щепетова, В. І. Яковльова i iн.) традицiйним став пiдхiд, згiдно якому робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змiсту. Потiм слiдує з'ясування сенсу (хто мається на увазi пiд дiйовими особами байки) iносказання i, нарештi, розглядається мораль. "характерних рис тварин, зображених в байках, в реальну людську среду"1. Аналогiчний пiдхiд до роботи над байкою висловлений в 70-i роки в допомозi для вчителiв До. Т. Голенкиной, В. Р. Горецким, М. І. Оморокової i iншими методистами. Інший шлях роботи над байкою описаний Л. У. Занковим. На думку Л. У. Занкова, доцiльнiше вiдразу ж пiсля читання байки без якої-небудь попередньої бесiди пропонувати таким, що вчиться питання: "Яка основна думка байки?" Не удаючись до аналiзу тексту байки, що вчаться висловлюються щодо її головної думки, пiсля чого їм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Вже пiсля того, - пише Л. У. Занков, - як з'ясована мораль, дiти самi читають байку. Потiм вiдбувається короткий розбiр мовних зворотiв. І те i iнше стає осмисленим саме пiсля того, як школярами зрозумiла мораль байки. Тепер вони дiйсно можуть самостiйно розiбратися в окремих частинах байки. Наповнюються дiйсним значенням неповторнi виразнi засоби мови Крилова...". Отже, в розглянутому пiдходi Л. В. Занкова аналiз байки йде вiд головної думки до моралi i до конкретного змiсту. Ймовiрно, ми не маємо права повнiстю заперечувати можливiсть такого пiдходу. Багато що залежить вiд того, яка головна думка i мораль байки (можливо, що вони простi i доступнi молодшим школярам вже пiсля першого читання). Проте, як показують дослiдження психологiв i методистiв, а також шкiльний досвiд, що вчаться початкових класiв в своєму сприйняттi художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоцiйно-образне) i опосередковане (узагальнено-оцiнне, пов'язане з розкриттям пiдтексту, з розумiнням iдеї). У цьому планi читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твiр, якому властивий високий ступiнь узагальненостi, увязнена в моралi, вимагає чiткого сприйняття конкретно-образного змiсту. Вiд правильного розумiння конкретного змiсту i мотивiв поведiнки дiйових осiб байки учнi переходять до видiлення її головнiй думцi. Процес розкриття моралi байки представляє для учнiв абстрагування найбiльш iстотних положень, якi помiщенi в конкретнiй частинi байки. Головна думка — вивiд з конкретної частини байки, а мораль — узагальнений вираз iдеї. Розглянемо висловленi положення на прикладi байки І. А. Крилова "Ворона i Лисиця". Суть моралi досить складна для учнiв III класу, тому при першому читаннi байки вчитель опускає мораль. Учнi знайомляться тiльки з конкретним змiстом — сценкою розмови Лисицi i Ворони. При аналiзi байки використовуються тi ж прийоми роботи з текстом, що i при читаннi розповiдi. В центрi аналiзу — характернi риси Лисицi i Ворони, мотиви їх поведiнки. 1. Необхiдно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотiв сказати автор, змалювавши ту чи iншу картину чи ситуацiю; як вiн сам ставить до зображеного ним (тобто розiбратися в iдейному змiстi твору). 2. Читач не може бути байдужим до того, що вiн збирається аналiзувати: його завдання – вiдбити iдеї, почуття i настрої автора, а також своє особисте ставлення до твору, який вiн читає. його настроями. Уся робота пiд час вивчення байки бiльшою мiрою, нiж всi нiшi види робiт з художнiм текстом, ґрунтується на високiй майстерностi вчителя та його педагогiчному текстi. "Без творчостi, без одухотвореностi процесом i результатами творення духовних цiнностей неможливо уявити життя дитини", - писав В. Сухомлинський. "Байка, - писав у передмовi до "Одруження Фiгаро", - це легка комедiя, а всяка комедiя – нiщо iнше, як довга байка: рiзниця мiж ними полягає в тому, що в байцi звiрi розумнi, а нашiй комедiї люди бувають часто тваринами i, що найгiрше, тваринами злими". Як i всякий розповiдний твiр, байка має сюжет. Вiн часто буває драматично напруженим i складається з традицiйно усталених компонентiв: експозицiї, зав’язки, розгортання подiї, кульмiнацiї та розв’язки. Якийсь iз цих компонентiв може бути й вiдсутнiй, але така загальна схема для класичної байки здебiльшого залишається обов’язковою. Вмiння вiрно розчленувати байку на її складовi частини забезпечує композицiйну чiткiсть її виконання. у якому знаходяться виконавець та його слухачi. Особливу увагу придiляють дослiдники баєчного жанру образовi автора-оповiдача, байкаря. Бiльшiсть iз них пiдкреслювали, що байкарi не хизувалися власною персоною i не схильнi були потiшати своїми дотепами; вони невдавано i щиро намагалися змалювати подiю настiльки яскраво, немовби самi були при тому. Байка виконується в оповiднiй манерi. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачiв, але вже не вiд iменi автора, а вiд свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зiграти" роль простакуватого байкаря взагалi або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної лiтератури. Виконавець байки впадатиме в банальнiсть, коли силкуватиметься перевтiлитись в образи-персонажi й зiграти їх перед слухачем. Виконавець i тут залишається оповiдачем, який немовби спостерiгає поведiнку персонажiв збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий спостерiгач, вiн увесь час оцiнює те, про що розповiдає; i це знаходить вияв у його iнтонацiї. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця вiд елементiв iмiтацiї тону чи копiювання мiмiки i жестiв уявного персонажа. І саме в такiй мiрi, в якiй цього вимагає стримана побутова iмiтацiя, реалiзується вимога дотримуватися "звукових масок". Ритмiка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у словi, визначений розмiром вiрша, не збiгається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмiкою художнього твору. Рима в байцi буває дуже виразною, i її також треба зберiгати, а не замазувати пiд виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разi простота вироджується у спрощенство. Готуючись до виразного читання тексту в класi, вчитель розбиває його на частини, перiоди, визначає характер iнтонацiї кожної iз цих частин, обмiрковує, якi питання вiн запропонує дiтям пiд час бесiди – усе це має допомогти дiтям з’ясувати як iдейну спрямованiсть твору, так i характер звучання кожної складової частини його. Розглянемо, наприклад, роботу над виразнiстю читання байки "Щука". Перед читанням пояснюємо учням окремi незрозумiлi слова. Розглянемо кожну iз складових частин байки. На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцiм би вона такеє виробляла, Що у ставу нiхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обiдрала. Слово бо магу вводить в атмосферу iронiї: на неї не зважатимуть. Іронiчний налiт можна залишити на другому рядку, де пiдвищенням тону видiляється одне iз двох останнiх слiв. Якщо видiляється перше iз них, то друге у вимовi зливається з ним: … такеє виробляла Строфа закiнчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову незакiнченої iнтонацiї ("другого обiдрала…"). Тодi iнтонацiя скаже, що злочинiв було бiльше, анiж тi два, про якi згадано в текстi. Пiймали Щуку молодцi Та в каплицi Гуртом до суду притаскали, Хоча й мокренькi стали. звучати з вiдтiнком легкої iронiї. На той раз суддями були: Якiїсь два Осли, Одна нiкчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, - Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий. "пiдправити автора") наполягати на перенесеннi логiчного наголосу на слово раз. Дiєслово були вимовляється з такою логiчною iнтонацiєю, як об’єднуюче слово перед перелiком. Перелiк – оформити в тонi безнадiйної iронiї (мовляв: хiба то суд?). Пiсля слова такий значна пауза. Щоб краще iнтонувати це слово, уявiть, що пiсля нього йде: "ну, як би вам сказати…". Слова добрячий та плохий вимовляються так, як вимовляють: "таке щось воно плюгаве, миршаве" (з бiльш чи менш помiтним вiдтiнком огиди). За стряпчого, як завсiди годиться, Була приставлена Лисиця… Іронiя, з якою цi рядки вимовляються, покликана викрити хитрiсть у сумлiннi з пихою. Досить уявити собi хитру й чванькувату персону i пригадати, яке враження вона справляє, щоб вiдчути звучання цитованих рядкiв. А чутка у гаю була така, Що нiби Щука та частенько, Як тiльки зробиться темненько, Лисицi й шле то щупачка, То сотеньку карасикiв живеньких Або линiв гарненьких… Тут iронiя набуває iнших вiдтiнкiв: вiд слова частенько i наступних повiває обережною вкрадливiстю. Інтонацiя має викликати в уявi слухача, а отже, попереду у самого читця, живу картину того, як скрадалася "Щука" зi своїми подарунками, боячись поголосу. Перелiковi у кiнцi строфи можна надати вiдтiнку iнтонацiйної незавершеностi, що створюватиме iлюзiю продовження (мовляв, i так далi, i тому подiбне), хоча в даному разi це i не обов’язково. Чи справдi так було, чи, може хто збрехав (Хто ворогiв не мав!), - А все таки катюзi, Інтонацiя першого рядка у цiй строфi має красномовно говорити, що оповiдач хитрує: висловлюючи сумнiв словами, вiн показує тоном, що сам вiн не сумнiвається в тому, що чутка була правдивою. В iнтонуваннi останнiх двох рядкiв повинно вiдчуватися: "овва! Як б и не так! Як рак свисне!" Коли i як воно, i що їй присудити? Як не мудруй, а правди нiгде дiти. Кiнцiв не можна поховать… У перших двох рядках iронiя автора загострена проти удаваної поважностi та серйозностi. У третьому i четвертому – проти пiдлих хитрувань, якi на цей раз виявляються марними. Недовго думали – рiшили І Щуку на вербi повiсити звелiли - Дозвольте i менi, панове, рiч держать! - Розбiйницю таку не так судить годиться: Щоб бiльше жаху їй завдать У рiчцi вражу Щуку утопити! У звертаннi Лисицi до суддiв можуть переважати i улесливiсть, i розв’язнiсть, i напускна загрозливiсть. Пiдвищення тону нагнiтається у словах жаху i усяк, а слова завдать i робити пiдкреслюються силовим притиском. Може бути й iнший варiант, особливо для рядка: І щоб усяк боявся так робити… У рiчцi вражу Щуку утопити! Можна й пiдняти регiстровий рiвень на словi Щуку, супроводжуючи його вимову грiзно-патетичним жестом: вказiвний палець догори, а на словi утопити – вказiвний палець донизу. - Розумна рiч! – всi зачали гукать… Вираз обличчя оповiдача пiд час вимови перших двох слiв цiєї фрази може бути хитруватим, удавано глибокодумним чи бундючним. Пiд час вимови слiв автора можна залишити мiмiчну маску такою ж, а можна i змiнити її, що приведе до змiни в тонi. Звичайно, краще, коли слова суддiв вимовляти з напускною суворiстю, а слова автора, - немовби хитрувато поглядаючи збоку на цю комедiю. Послухали Лисичку І Щуку кинули - у рiчку. Цi слова можуть супроводжуватись сумним похитуванням голови. Використовуючи грамзапис як зразок, доцiльно д авати дiтям додатковi завдання: 1) вдумливо, уважно прочитати текст очима; 3) послухати цей текст у виконаннi артиста i зiставити його iнтонацiйну редакцiю з своєю. 2. 3 Шляхи вдосконалення методики вивчення байок в початковiй школi на прикладi розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класi початкової школи навчання виступає як самостiйний напрямок читання. Однак, щоб дитина стала повноцiнним цiнителем байок, важливо створити умови для їхнього читання. Головне - органiзацiя читацького оточення, матерiал для читання, що направляє розвиток читацької дiяльностi. Іншими, не менш важливими умовами є: 1. пiдбiр байок; 2. пiдготовленiсть учителiв до роботи з над байкою. Мета уроку вивчення байок - аналiз її змiсту й форми. Всi ж iншi завдання - розвиваючi й виховнi - вирiшуються опосередковано, через провiдну. Нижче наведений приклад проведення уроку, у ходi якого вивчається байка Л. Глiбова "Зозуля й Пiвень". Обладнання: портрет Л. Глiбова, персонажi байки: Зозуля й Пiвень, малюнки до байки, читанка 4, дошка з записами. Хiд уроку Девiз уроку (на дошцi): Вступна частина байкар Езоп. Езоп жив бiльше 2,5 тисячi рокiв тому; байки свої вiн писав прозою. Дотепнiсть i спритнiсть прославили його iм'я в столiттях. Вважається, що вiн першим почав складати байки - вiдкрив мову iносказання, коли поет висловлюється не прямо, а натяками. У Європi прославилися своїми байками француз Ж. Лафонтен, в Англiї - Т. Мур. У нас в Українi було чимало байкарiв - Л Глєбов, О. Пчiлка. Але кращим з усiх був Л. Глєбов. "Езопiвською мовою" вiн володiв майстерно. Що таке байки, ви вже знаєте. Це... Дiти. Це невелике оповiдання, найчастiше у вiршах. Дiти. Вiрш. розумнi й дурнi, ну зовсiм як люди. Дiти. І ще байка - це жива сценка: у нiй хтось сперечається, свариться, мириться. Педагог. Дiти, а чим байка вiдрiзняється вiд казки, оповiдання, вiрша? Дiти. Казки довгi, а байки короткi, їх легко читати. Дiти. У байцi обов'язково повинне бути повчання, у якому говориться, що треба робити й чого робити не треба. Дiти. У байцi завжди є глузування над чим-небудь поганим або дурним вчинком. Педагог. На прикладi поведiнки героїв байок показуються й засуджуються недолiки людей - заздрiсть, дурiсть, жадiбнiсть, хвастощi й iнших. Педагог. Молодцi! З багатьма байками ви познайомилися. Я вам їх читала, сама iнсценувала для вас, щоб було цiкаво. А як ще ви знайомили з байками? Дiти. Ми дивилися дiафiльми, слухали пластинки й касети iз записами байок. Дiти. Казки. Педагог. А чому? Дiти. Вони починаються, як i казки, зi слiв "жили-були" Педагог. Правильно. А як писав байки Лев Толстой? Дiти. Як оповiдання. - Яке було домашнє завдання? (Навчитися виразно читати байку Л. Глiбова "Вовк i Кiт", вмiти читати в особах). Читання байки учнями – конкурс на виразне читання. - Хто найкраще прочитав? Чим сподобалося читання? - Чого Вовк забiг у село? Вiд кого вiн хотiв сховатися? - Чому жодна порада Кота не пiдходила Вовковi? "Що посiяв, те й пожнеш"? (Виставлення оцiнок учням, кожна оцiнка мотивується). "Вовк i Кiт". Хто автор цiєї байки? - Що ви знаєте про Леонiда Глiбова? - Перед вами портрет байкаря. Подивiться на дошку. Що означають числа? Леонiд Глiбов (1827-1893), с. Веселий Подiл. (Пiдсумовую вiдповiдi учнiв). - Видатний український письменник Леонiд Глiбов народився в с. Веселий Подiл на Полтавщинi, писав вiршi, пiснi, вiршованi загадки, п'єси i байки. Байок Глiбов написав аж 107. - Якi байки Глiбова ви вже читали? ("Чиж i Голуб", "Коник-стрибунець", "Вовк i Кiт"). - Кого описує автор у образi тварин? (Пiд образами тварин автор розумiє людей). - Для чого пишуть байки? (У байках висмiюють все лихе, щоб люди не робили так). - А тепер вiдгадайте загадки: Ку-ку, ку-ку! – кричу я в лiсi, (Зозуля). (Показую малюнок) Двiйчаста i розгониста хода, На головi – корона. (Пiвень) ІV. Повiдомлення теми i мети уроку. "Зозуля i Пiвень", яку написав Л. Глiбов, i навчимося виразно читати її. - Дiти, чи розумiєте ви значення слова "пiдлесливий"? (Це людина, яка хоче вислужитись, показати себе надто вiдданим, говорить у вiчi одне, а має на думцi iнше; це людина, яка хоче пiддобритись до когось i за це його слухає, вихваляє). "Зозуля i Пiвень". - А чи чули ви, як "спiває" пiвень, зозуля? (Вони не спiвають. Пiвень кукурiкає, а зозуля кує). - А що роблять солов'ї, синички? (Соловейко виспiвує гарнi мелодiї травневими ночами. У народi кажуть про тих, хто гарно спiває, виспiвує, як соловейко"). 2. Перше читання твору. Читаю байку "Зозуля й Пiвень". Словникова робота. Жалiбненько, пшениченька, мерщiй, безталанне, знiчев'я, Самостiйне мовчазне читання байки. Прочитайте байку про себе i скажiть: 3. Повторне читання байки. 4. Робота над iдейним спрямуванням тексту. - Якими ви уявляєте собi Пiвня i Зозулю? За що вони хвалили одне одного? Якими були цi вихваляння? (Нещирi, несправедливi вихваляння). - Знайдiть у байцi i прочитайте слова, в яких передано головну думку твору. - Як ви розумiєте прислiв'я "Рука, як кажуть, руку миє"? Фiзкультхвилинка Скачуть бiлочки-подружки. 1, 2, 3, 4, 5 – По гiлках вони летять. Кожен ранок на галявi 1, 2, 3, 4, 5 – 5. Аналiз зображувальних засобiв. - Як звертаються тут дiйовi особи один до одного? Прочитайте, як Пiвень вихваляє спiв Зозулi. - Прочитайте вiдповiдь Зозулi. З чим вона порiвнює спiв Пiвня? (Зiронько моя, куме, голубонько, кралечко моя, братику – ласкавi i доброзичливi звертання). - Якими словами вони характеризують "спiв" один одного? (Веселенько, жалiбненько, тонесенький, милесенький голосочок – знову дуже ласкаво). - Чи свiдчать цi вихваляння про наявнiсть голосу в Зозулi чи Пiвня? Про їхнiй гарний спiв? Чому автор вибрав цi слова, а не iншi, якi характеризують дiйсно гарний спiв? (Тому, що нiчого такого про їхнiй спiв не можна сказати). - Як автор доводить це? (Порiвняннями: виспiвуєш, наче жар-птиця, як соловей). - Чи можна порiвняти Пiвня з жар-птицею, а Зозулю з соловейком? Чи справедливi цi оцiнки? (Нi). - Якi негативнi риси зображенi автором у байцi? (Нещирiсть, улесливiсть, що принижують гiднiсть людини). - Якi почуття висловив автор у байцi? (Незадоволення, обурення). 7. Читання байки в особах. - Скiльки осiб треба для читання байки? Хто саме? (Зозуля, Пiвень, Горобець, автор). VI. Пiдсумок уроку. - Що сьогоднi нового дiзналися на уроцi? - Яку байку прочитали? - Яка головна думка байки? - Яке прислiв'я зустрiчається в байцi? - Як ви його розумiєте? VII. Домашнє завдання. "Зозуля i Пiвень". Пiдготуватись читати в особах. Хто має бажання i вмiє гарно малювати, може створити малюнок до байки. На прикладi даного уроку мi бачимо, що завдання вчителя – показати учням, що байка це глибокий лiтературнiй жанр, що байка є самостiйний закiнчений твiр з тiльки їй присущими рисами й лiтературними ознаками. Говорячи про змiстовну сторону байок, пiдкреслимо, що це високоморальний жанр: байки затверджують добро, правду, справедливiсть, розум, любов, працьовитiсть; засуджують зло, неправда, дурiсть, лiнь, пиху, ворожнечу. Таким чином, рiшення завдань морального виховання залежить вiд вибору матерiалу, його розташування, його кiлькостi. Прилучаючи дiтей до сприйняття байок, ми розвиваємо за допомогою цього навчального матерiалу моральнi якостi особистостi, образне мислення дiтей, формуємо в них високий лад почуттiв, надаємо можливiсть вiдчути радiсть пiзнання краси рiдної мови, i для цього ми вiдбираємо насамперед тi байки, якi володiють, по влучному визначенню Ушинського, "мальовничiстю форми й поетичнiстю духу" [16]. Висновки Таким чином, проведена робота дозволяє сформулювати наступнi висновки. Систематична робота над змiстом байок, використовуючи рiзнi способи їхнього аналiзу, дозволяє розвивати мислення учнiв, виховувати моральнi якостi в кожнiй дитинi, розвивати й збагачувати мовлення. Навчання читанню байок - питання в методицi далеко не новий i принципових змiн вiдносно методики навчання молодших школярiв читанню байок за минулий час нам вiдзначити не вдалося. знаходять за допомогою вчителя в текстi байки мораль, аналiзують її, заучують байки напам'ять, iнсценують їх. Разом з тим, як показує вивчення спецiальних матерiалiв, бажання i умiння читати байки набуває для дитини почала XXI столiття вже в молодшому шкiльному вiцi особово-значущий сенс, але тiльки в тому випадку, якщо вчитель i дiти сприймають байку як особливий лiтературний жанр з яскраво вираженою специфiкою художнього бачення її автором явищ реальнiй дiйсностi i вiддзеркалення їх у формi так званого художнього баєчного свiту. Саме освоєння авторського вiддзеркалення навколишнього свiту в байцi привчає дитину розрiзняти зло, формує у початкуючого читача своє особливе вiдношення до свiту зла i переконує його у важливостi розумiння того, коли i як може трансформуватися реальний свiт в баєчний. А це, у свою чергу, вимагає внесення до прийнятої зараз методики навчання молодших школярiв читанню байок таких змiн, якi навчили б дiтей 8-9 рокiв умiнню вдивлятися в створенi байкарем персонажi i картини баєчного свiту. Саме на це спрямовано монологiчне вивчення байки, яке ставить за мету всебiчне вивчення цього жанру, знайомство с авторами байок, мовою байок й т iн.. Лiтература 2. Бельтюкова Г. В. Методика преподавания русской литературs в начальных классах. М, Просвещение, 2004г., с. 120-125. 3. Бiлецький Д. М. Дитяча лiтература. – К.: Рад. школа 1977р. 4. Варзацька Л. Навчання мови та мовлення на основi тексту: Пос. для вчителiв. — К.: Рад. Школа, 1986. — 105 с. 5. Виноградов В. В. // Русский язык в школе. — 1968. — № 6. 6. Волошина Н. Й. Вивчення української лiтератури в 5 класi // Посiбник для вчителя. — К.: Педагогiчна думка, 1997. 7. Выготский Л. С. Психология искусства М. Психология. 2002. 9. Глiбов Л. І. Твори у двох томах. – К.: Наукова думка, 1974р. 10. Глiбов Л. І. Твори. – К.: Днiпро, 1982р. – Учебн. пособие13. Грицай М. С., В. Г. Бойко, Л. Ф. Дунаєвська. Українська народнопоетична творчiсть. – К., 1983. – с. 243 14. Джежелей О. В. О новом курсе "Обучение грамоте в программе "Чтение и литература" // Начальная школа. -2000. - №8. - С. 14 -19. 15. для студентов пед. училищ. Изд. 3-е, перераб. – М.: "Просвещение", 1975. 135 С. 16. Ефпосинина Л. А.,Оморокова М. И. Программа "Литературное чтение" I - IV классы //Начальная школа, 2005г., N8, с. 20 -35. 17. Ефпосинина Л. А.,Оморокова М. И. Программа "Литературное чтение" I - IV классы //Начальная школа. - 2000. - N"8. - C. 20 -35. 18. Завадская Т. Ф. Методика родной речи – М.: Просвещение, 1985. С. 57-59. 19. Иваницкая Г. Уроки развития связной речи: Пос. для учит. — К.: Рад. школа, 1984. –208 с. 20. Камiнчук О. Образний свiт байки Олени Пчiлки // Українська мова i лiтература в школi. - 1993. - № 10. - с. 56 - 58. 22. Киричук О. Волошина Г. Пiдготовка учнiв до сприймання нового тексту, ПШ, 1992, № 9-10 24. Кононыкин Н. П., Щербакова Н. А. Методика изучения лiтературi в начльной школе. – Л.: Учпедгиз, 1950. С. 356-518. 25. Крекотень В. Байки в українськiй лiтературi ХVІІ-ХVІІІ ст. — К., 1963. — 253 с. 26. Крекотень В. Байки в українськiй лiтературi ХVІІ-ХХ ст. — К., 1963. 27. Крекотень В.І. Байки в українськiй лiтературi XVII-XVIII ст. – К., 1965. – С. 5-78. 28. Лесин М. В., Пулинець О. С. Словник лiтературних термiнiв. — К.: Рад. школа, 1965. — 433 с. 29. Лисовский А. М. Изучение басни в школе - Киев: Рад. шк., 1987. С. 123-190. 30. Маслова О. Життя i лiтературна спадщина Людовiка Гвiччiярдiнi. — К., 1928. 31. Пiльчук І. І. Леонiд Глiбов. – К.: Знання, 1977р. 32. Подгаецкая И. М. Воспитание у учащихся интереса к изучению родной речи и литературы. - М. Прсвещение , 1985. - 78 с. 33. Полiщук Ф. Український фольклор. — К., 1991. 34. Рамзаева Т. Г., Львов М. Р. Методика обучения русскому языку в начальных классах: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2121 "Педагогика и методика нач. обучения".— М.: Просвещение, 1979. — 431 с., ил. 35. Скрипченко Н. Ф., Савченко О. Я. Читанка. 2-ий клас. – К.: Освiта, 2002р. 38. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы: Учебное пособие для студентов пед. институтов. М., 1976. 39. Троицкая Т. О. Литературное образование младших школьников// Начальная школа, - 2000. -№8. -С. 46 - 54. 40. Українськi байки. Збiрка. К. Просвiта. 2998. 41. Шелехова Л., Органiзацiя творчої навчально-пiзнавальної дiяльностi учнiв// Рiдна школа. – 1997. -- №9. – С. 36-39.