Змiст
Вступ
Роздiл 1 Естетичне виховання школярiв як психолого-педагогiчна проблема
1. 1 Роль естетичного виховання в розвитку особистостi
1. 2 Формування естетичної культури особистостi школярiв
Висновок до роздiлу 2
Загальнi висновки
Лiтература
Вступ
У сучаснiй ситуацiї корiнних трансформацiй суспiльства вiдбувається якiсне перетворення сталих форм полiтичного й економiчного життя. Поряд з цими змiнами стрiмко трансформується свiдомiсть i свiтогляд людей. Не пiддається сумнiву той факт, що змiни в полiтичнiй i економiчнiй сферах зумовили активну переоцiнку цiнностей та переорiєнтованiсть на принцип корисностi, викликали ситуацiю духовної кризи i моральнiсної деградацiї сучасного суспiльства. Це з необхiдною гостротою пiдiймає питання про пошуки адекватних форм регулювання моральнiсної поведiнки та практичної дiяльностi людей.
Однiєю з таких форм регулювання в суспiльнiй практицi є сфера естетичного. Проте в сучаснiй культурi виникає загроза пiдмiни моральнiсно-виховної функцiї естетичного функцiєю соцiальної манiпуляцiї. Це зв'язано з тим, що моральнiснi, по сутi, безкорисливi i неутилiтарнi почуття, сутнiсть яких полягає в регулюваннi поведiнки у напрямку подолання вiдособленостi i вiдчуженостi мiж людьми, використовуються в регулюваннi поведiнкової активностi в iнтересах накопичення капiталу. Бiльш того, експлуатацiя моральнiсних почуттiв у повсякденностi, в актах економiчних манiпуляцiй реклами, знижує, якщо не цiлком нiвелює їхню регулюючу функцiю вищої нервової дiяльностi, придушує високий морально-емоцiйний пафос оманною патетикою, пiдмiнює дiйсно високi почуття сурогатними – псевдопатриотизмом, мелодраматизмом та iн. Безумовно, результатом таких манiпуляцiй стає дезорiєнтацiя i деморалiзацiя свiдомостi, руйнування практичних життєвих орiєнтирiв глибоких психологiчних рiвнiв. Художня практика, яка володiє дiйсною можливiстю формування моральнiсної свiдомостi, також не реалiзує свiй моральнiсно-регулятивний потенцiал. Вона орiєнтована на суб'єктивiзм i самоцiннiсть художньої творчостi, захоплена здебiльшого експериментальними пошуками, метою яких стає лише епатаж i розвага публiки.
В умовах сучасної культурної ситуацiї зростає роль критичного теоретичного осмислення колiзiй суспiльної практики вiтчизняною фiлософською наукою. Проте спостерiгається значний вiдрив теорiї вiд реальних соцiальних процесiв. Фiлософський дискурс – завданням якого є осмислення суспiльної практики i теоретичне формування духовних стратегем соцiального розвитку – фактично виключив з поля сучасних наукових iнтересiв питання про вплив мистецтва на моральнiснiсть. Разом з цим, сучасна наука не може залишатися осторонь вiд культурних тенденцiй, що намiтилися. Науковою вiдповiддю на повсюдне використання естетичного як манiпулятивного засобу повинна знову стати гуманiстична теорiя естетичного виховання, яка б стала знаряддям та орiєнтиром сучасної художньої творчостi. Усi перерахованi фактори обумовлюють практичну та теоретичну значимiсть порушеної проблеми. Вивчення моральнiсно-регулятивної функцiї мистецтва детермiновано об'єктивними потребами сучасного суспiльства.
Проблема спiввiдношення естетичного та моральнiсного має величезний науково-теоретичний дослiдницький шар. Це питання завжди перебувало у колi iнтересiв захiдноєвропейських мислителiв протягом усiєї iсторiї фiлософiї, не залишилася й поза увагою вiтчизняної фiлософської думки. У визначеннi пiдходу щодо проблеми взаємозв
’язку естетичного та моральнiсного найбiльш значущими є вiтчизнянi дослiдження, в яких зазначається загальна форма людської емоцiйностi, характерна для обох типiв пiзнання – “небайдужiсть”, “спiвпереживання” (А.І. Фортова, А. С. Канарський, В. Г.Іванов), загальний досвiд естетичних та моральнiсних почуттiв (В.І. Толстих, І.І. Машковський), чуттєво-практичний характер пiзнання моралi (Т. Г. Аболiна). Дослiдження Л. Т. Левчук, А. М. Федя, В. А. Личковаха, Т.І. Домбровської, Р. Шульги спрямовують дослiдницькi iнтенцiї до окремих питань, важливих у контекстi вивчення проблеми взаємозв'язку моралi та мистецтва (спiввiдношення моралi, моральностi, iдеологiї та мистецтва; естетичне виховання; мистецтво та моральнiснi цiнностi, аморалiзм та гедонiзм в мистецтвi). Пiдхiд до естетичного як знакової сфери вiдтворення почуттiв усвiдомив український письменник та фiлософ І. Франко, роботи якого мали iстотний вплив на постановку проблеми естетичного моделювання.
Серед зарубiжних шкiл усвiдомлення тiсного зв’язку моральнiсного та естетичного пiзнання здiйснилося англiйськими сенсуалiстами (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсберi, Д. Юм, А. Смiт), визначався елементарний характер моральнiсного пiзнання, його унiкальнiсть та iстотна вiдмiннiсть вiд наукового пiзнання, здатнiсть осягти “добро” не через поняття, а лише за допомогою iнтуїцiї (Р. Прайс, Дж. Мур). Зазначалися аксiологiчнi аспекти сутностi етичного та естетичного росiйськими дослiдниками (Т. Б. Любимова, М. С. Каган, В. Г.Іванов), чуттєво-образна специфiка моральнiсного та естетичного пiзнання набула аналiзу в естетичних (Н. Б. Берхiн, О. Ф.Єремеєв) та етичних доробках (А.І. Титаренко, А. А. Гусейнов, Р. Г. Апресян, Г. П. Матяш, М. Лiфшиць), в дослiдженнях з психологiї (В. К. Вiлюнас, Б.І. Додонов, Л. С. Виготський, Я. Рейковський, П. В. Симонов, К.Ізард, Г. М. Бреслав). Вiдбулося виявлення взаємозв’язку естетичного та етичного крiзь призму естетичних категорiй: пiднесеного, мелодраматичного, прекрасного (В. П. Крутоус), трагiчного (Т. Б. Любимова, Ю. Б. Борев), значнi доробки по данiй проблемi (В.І. Самохвалова, Г. А. Брандт та А. М. Лобок, А. С. Каргiн, Д.Є. Яковлєв, В. В. Бичков, Г. Д. Гачев) акцентували увагу на образi людинi в мистецтвi, iсторичних формах спiввiдношення мистецтва та моралi, спiввiдношеннi добра i краси в англiйському неоромантизмi, художнiх засобах формування суспiльних почуттiв, художнiй iстинi в мистецтвi. Проблемi впливу мистецтва на загальний досвiд почуттiв внесли дослiдження зарубiжних науковцiв в галузi психологiї сприйняття (Т. Лiппс, К. Кларк, Л. Макс, Р. Арнхейм), росiйських дослiдникiв (Б. В. Раушенбах, В. В. Медушевський, Л. А. Мазель, Е. В. Назайкiнський, М. А. Смiрнов, І. Г. Сапєго, П. Флоренський та iн.).
Естетичний характер моральнiсного пiзнання та обмеженiсть рацiоналiстичного методу в проблемi пiзнання моралi порушували О. Ф.Єремеєв, М. М. Бахтiн, дослiдження яких виступають теоретико-методологiчними джерелами в обґрунтуваннi засадових позицiй моральнiсно-регулятивної функцiї естетичного. В сучасних доробках щодо постановки проблеми спiввiдношення “естезиса”, “етоса” та “логоса” зазначається вiдмiннiсть естетичного пiзнання вiд iнтелектуального (В. В. Прозерський, А. А. Грякалов), конкретно-чуттєвий характер естетичного та етичного (В. В. Селiванов), емоцiйний характер моральнiсного мислення (Р. А. Сатибалдiєва, М. С. Вiгелль), аналiзуються естетично-рацiональнi механiзми музичного мистецтва в регулюваннi естетичних станiв (Є. Г. Соколов). В питаннi критики рацiоналiстичного пiдходу щодо пiзнання моралi найбiльш вагомою працею слiд вважати мiжнародну колективну монографiю “Мораль i рацiональнiсть”. Принциповою в методологiчному вiдношеннi є визначена в роботi думка щодо помилковостi визнання рацiональними тiльки таких проявiв розуму, як встановлення фактiв або вiдкриття iстини (Р. Хеар), що актуалiзувало в монографiї проблему практичного розуму та дозволило зробити акценти саме на сенсуалiстичнiй основi моральнiсного регулювання (Б. Герт), переосмислити проблему рацiональностi виходячи з культурно-практичних механiзмiв морального вдосконалення: художнiх, релiгiйних, та iн., та практично-усвiдомлених засобiв вiдтворення культурою моральнiсних почуттiв (Р. Г. Апресян). Це дослiдження мало суттєвий вплив на усвiдомлення дисертантом мистецтва як культурно-практичного механiзму вiдтворювання моральнiсностi.
Ю. Л. Афанасьєв), так i в зарубiжних естетичних доробках (У. Еко, Т. Адорно), що дозволили усвiдомити форми естетичної рацiональностi.
Фундаментальними дослiдженнями з проблеми естетичного формування iсторичних типiв моральнiсних почуттiв слiд вважати працi І. Ф. Волкова, А. Я. Гуревича, С. С. Аверинцева, Л. М. Баткiна, Г. С. Кнабе, О. А. Кривцуна, в яких здiйснився iсторико-фiлософський та естетичний аналiз впливу мистецтва на почуття. Усвiдомлення iсторiї мистецтва за принципом вiдтворюваних ним моральнiсних почуттiв в певнiй мiрi здiйснилося в захiдних сучасних розробках в областi iсторичної антропологiї (школа Анналiв – Марк Блок, Люсьєн Февр), в мистецтвознавствi (Е. Панофський, А. Хаузер, Г. Зедльмайр) зазначався соцiально-iсторичний характер естетичних почуттiв, здiйснювалася iнтерпретацiя художнiх прийомiв мистецтва у вiдтворюваннi ним моральнiсних станiв (Е. Гомбрiх), акцентувалася увага на соцiальнiй, “надiндивiдуальнiй” обумовленостi художньої творчостi, соцiальнiй структурi iндивiдуального сприйняття (Г. Вельфлiн). У вiтчизнянiй естетицi аналiз iсторiї мистецтва через “iсторичний рух почуттєвостi”, художнi форми “соцiального самопочуття” здiйснюється Л. Б. Мiзiною.
Фiлософсько-естетична рефлексiя спiввiдношення естетичного та моральнiсного на сучасному етапi здiйснюється в аспектах: впливу художнiх творiв мистецтва на моральнiсну свiдомiсть (С. В. Бусов, Н. В. Голiк), визначення особливостей реалiстичного мистецтва (Т. А. Акiндiнова), функцiонування естетичного та мистецтва як “спокуси” (Н. Н. Суворов), втрати сучасним мистецтвом моральнiсних цiнностей та зникнення з мистецтва трагiчного (Л. А. Закс), моральнiсної позицiї митця (В. М. Лiпська). Дослiдження регулятивної функцiї естетичного в сферi сучасних соцiальних процесiв певною мiрою обумовлена проблемним полем неомарксистської естетики (Т. Адорно, Г. Маркузе), роботами Ж. Бодрiйяра, “несциєнтиськими” поглядами Макса Вебера на сутнiсно новий для сучасного свiту засiб моральної регуляцiї через систему моральнiсних почуттiв.
Об’єкт дослiдження
–естетичне виховання культури поведiнки молодших школярiв.
Предмет дослiдження
Реалiзацiя поставленої мети обумовила рiшення наступних завдань
:
1. Проаналiзувати основнi теоретичнi здобутки у вирiшеннi проблеми впливу сфери естетичного культуру поведiнки.
2. Виявити особливости моральнiсного пiзнання у його зв’язку з художнiм, конкретно-чуттєвим пiзнанням;
3. Охарактеризувати естетичнi форми моральнiсних почуттiв, особливостi їх формування в культурно-iсторичнiй практицi;
4.
Виявити специфiку естетичного формування естетичної культури;
Роздiл I Естетичне вихованн
я школярiв як психолого-педагогiчна проблема
1. 1Роль естетичного виховання в розвитку особистостi.
У сучаснiй педагогiчнiй лiтературi поняття " естетичне виховання" розкривається як невiд'ємна складова iдейного, трудового, морального,фiзичного виховання ,як систематичне ,науково умотивоване звертання до людських емоцiй ,якi розвивають у школярiв такi здiбностi, що сприяють не тiльки естетичному сприйняттю прекрасного у життi i мистецтвi, а й роблять кожного з них творцем естетичних цiнностей.
У широкому педагогiчному
значеннi виховання- соцiально i педагогiчно органiзований процес формування людини як особистостi.
У вузькому розумiннi
виховання- це цiлеспрямована дiяльнiсть з метою формування у школярiв певних якостей , властивостей i вiдносин, системи поглядiв i переконань.
Естетичне виховання
- це систематичний цiлеспрямований вплив на особистiсть, орiєнтований на формування її естетичних iдеалiв , смакiв i потреб, на вироблення здатностi сприймати, переживати й оцiнювати прекрасне у природi, життi, мистецтвi i працi, на пробудження i розвиток її здiбностей i непримеренностi до всього потворного i нiкчемного в життi й дiяльностi. Естетично вихована людина вмiє бачити, розумiти i створювати прекрасне.
Естетичне виховання у широкому фiлософському значеннi передбачає якiснi змiни рiвня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистiсть, соцiальна група, так i суспiльство в цiлому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечностi мiж рiвнем естетичної культури людства та володiнням цiєю культурою (естетичним досвiдом) окремою особистiстю у кожний конкретний перiод її життєдiяльностi. Це оптимальна форма оволодiння навичками творення та сприйняття краси, передачi естетичного досвiду iндивiда шляхом цiлеспрямованої дiяльностi.
Таким чином виховання з погляду суспiльнго розвитку є провiдною сферою дiяльностi як окремої людини , так i людської спiльноти.
Метологiчною засадою естетичного виховання є наука естетика. Поняття " естетика " вперше увiв нiмецький фiлософ А. Баумгартен. Вiн у своїй теорiї естеики не обмежувався тiльки поняттями прекрасного в собi, а пiдкреслював, що естетика – це наука про вдосконалiсть у свiтi явищ. І. Кант, розширюючи теорiю Баумгартена, видiляв два види пiзнання: апрiорне й емпiричне. За Кантом, апрiорнi форми знаня закладенi у свiдомостi кожної людини. Цю апрiорну iстину вiн називає трансцен-
дентальною. Навiть розглядаючи елементи видової специфiки мистецтва, вiн видiляє деякий «витончений естетичний» елемент як вищу форму впливу зразка мистецтва на свiдомiсть людини – почуттєве задоволення вiд твору мистецтва, що стимулює пiзнавальну дiяльнiсть людини.
дiяльностi людей.
Як писав М. Монтень : " Недостаточно, чтобы воспитание только не портило нас, - нужно, чтобы оно изменяло нас к лучшему."
У процесi естетичного виховання формуються i розвиваються здатнiсть людини до сприйняття i спiвпереживання, її естетичнi смаки й iдеали, здатнiсть до творчостi за законами краси, до створення цiнностей у мистецтвi та поза ним (у сферi трудової дiяльностi, побутi, у вчинках i поведiнцi).
Таким чином, естетичному вихованню властивi двi основнi функцiї:
- формування естетично-цiннiсної орiєнтацiї особистостi;
Естетичне виховання розкриває всi духовнi здiбностi людини, що необхiднi у рiзноманiтних галузях творчостi.
Естетична та художня культура є важливим компонентом духовного обличчя особистостi. Вiд їх присутьностi та степеню розвитку залежить її iнтелiгентнiсть, творчий напрямок дiяльностi, особливе вiдношення до свiту та iнших людей.
Змiстом естетичного виховання
є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичнi знання, естетична культура, естетичнi почуття, естетичнi переживання , естетична насолода, естетичнi смаки та естетична дiяльнiсть. У комплексi цi категорiї розкривають сутнiсть естетичного виховання , розширюють його палiтру, становлять його структуру.
, тендiтнiсть почуттiв.
Мета естетичного виховання
як усiм iснуючим ), внутрiшню органiчну причетнiсть до нього. Така людина не вiдчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнiшнiй свiт ( природний i соцiальний ) протистоїть як " не-Я". Вона навпаки усвiдомлює себе як частинку природи, що досягла самопiзнання , та наявний живий рiд[ 2, с. 178].
Для забеспечення ефективностi естетичного виховання необхiднi такi умови:
- створення в школi та сiм'ї естетично привабливої обстановки ;
- звернення у виховнiй роботi з учнями до народних традицiй та
обрядiв ;
- висока естетична культура виховних заходiв ;
- широке залучення учнiв до гурткiв самодiяльностi , участi у кон
курсах та олiмпiадах естетичного спрямування ;
- висока естетична культура педагогiв i вихованцiв в їх зовнiшньо
му виглядi та поведiнцi ;
- взаємодiя школи , сiм'ї ,позашкiльних закладiв, закладiв культури,
у мистецтвi та поза ним.
Естетичне виховання розкриває всi духовнi та творчi здiбностi людини, що необхiднi у рiзноманiтних галузях творчостi.
Таким чином, естетичне виховання є одним iз компонентiв цiлiсного педагогiчного процесу,який повинен сформувати у школярiв потяг та вмiння будувати своє життя за законами краси.
Отже естетичний розвиток особистостi , високий рiвень її естетичної культури формує її здатнiсть мислити не за однiєю чи декiлькома обмеженими мiрками , а за мiркою будь-якого виду, здатнiсть розмовляти мовою предмета допомагає знайти спiввiдношення способу перетворення предмета з її власною мiрою.
Видатнi вченi, естети i педагоги Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В. Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорiї естетичного виховання.
До проблеми комплексного естетичного виховання i зв'язку рiзних видiв мистецтва зверталися фiлософи, психологи, мистецтвознавцi, педагоги Б. Асафьєв, Т. Крижанiвська, Г. Падалка, В. Разумний, О. Ростовський, В. Сухомлинський, А. Буров, І. Бех, Г. Шевченко та iншi. У праця Н. Антонової, І. Барвiнок, М. Баскiна, К. Горбунової, С. Грибкова, Н. Путiловської мiститься наукове обгрунтування педагогiчної мети , завдання й змiсту естетичного виховання у дитячих творчих об'єднаннях, якi покликанi задовольнити соцiально-культурнi прагнення дiтей. При цьому науковцi опираються на основнi теоритичнi положення естетики ,педагогiки, психологiї та педагогiчний досвiд.
1. 2
Формування естетичної культури особистостi школярiв.
Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усiх граней особистостi. У дошкiльному вiцi формуються основи потреб i смакiв, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчi здiбностi, якими рiзною мiрою надiлена кожна дитина. Для їх реалiзацiї необхiдне правильно органiзоване виховання i навчання, яке враховує особливостi вiку, iндивiдуальнiсть.
прекрасне в оточуючий свiт, оберiгати природну красу
Вченi, фiлософи, педагоги, лiтературознавцi сходяться в тому, що функцiональну структуру естетичної культури слiд вiдрiзняти вiд її складу, який утворюють самостiйнi сфери естетичної дiяльностi. Ядром естетичної культури є мистецтво, як дiяльнiсть, що породжує художнi i об'єктивiзує естетичнi цiнностi. Елементами естетичної культури є художня самодiяльнiсть, народне мистецтво, фольклор, архiтектура, дизайн, художня лiтература i таке iнше.
Естетичнi принципи, виробленi в дизайнi, поширюються на органiзацiю природного середовища, ландшафти якої набувають i самостiйну естетичну цiннiсть, так виникає логiчна естетика. Вченi О. О. Бєляєв, Н.І. Киященко, Н. Л. Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соцiальну сферу життєдiяльностi людей: культуру побуту, дозвiлля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тiльки суспiльство, а головне – iндивiда. "Для того, щоб стати суб'єктом естетичної культури, людина повинна оволодiти системою естетичних вiдносин i цiнностей, що склались" [27, 170]. Як частина культури суспiльства естетична культура соцiально обумовлена й надiлена певною стiйкiстю традицiй i цiнностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до iнтересiв i потреб народу, забезпечення державою умов для вiльної художньої творчостi кожнiй людинi, для всебiчного залучення в рiзнi види естетичної дiяльностi, перетворення цiнностей свiтової художньої культури в духовний здобуток народу.
Розвинена естетична свiдомiсть особистостi включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвiсть (естетичне сприйняття, емоцiї, переживання, почуття i чуттєва частина естетичного смаку) i
естетично розвинений розум, або iнтелект (рацiональна частина естетичного смаку, естетичний iдеал, естетичнi потреби, погляди, переконання)
Рiвень естетичної культури виявляється у розвитку всiх компонентiв естетичної свiдомостi ( почуттiв, поглядiв, переживань, потреб i iдеалiв) а також i в розвитку умiнь i навичок активної перетворрюючої дiяльностi у мистецтвi, працi, побутi, людських взаєминах.
Залежно вiд соцiальноїзначимостi видiляють:
-естетичну культуру соцiальної групи;
-естетичну культуру конкретного суспiльства;
-естетичну культуру людства в цiлому.
засвоєння естетичних цiнностей, якою володiє окремо кожна особистiсть.
iндивiдiв. Для особистостi, яка естетично розвинута свiт стає бiльш вiдкритим, цiкавим та зрозумiлим. А саме змiна ставлення до навколишнього свiту передбачає i позитивне ставлення до самого себе,що вiдображає унiверсальну людську сутнiсть. Саме це забарвлює емоцiї, волю та розум людини вмiнням бачити та створювати красу. Якщо людина естетично розвинена вона ставитьсться до себе, до iнших та природи не як спостерiгач, а як особистiсть, що вiдчуває унiкальнiсть та своєрiднiсть iншого.
Естетична культура мiстить у собi такi елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичнi потреби , естетичнi iдеали, естетичнi смаки. Вони визначаються розумовою, моральною, емоцiйною, духовною дiяльнiстю людини i зумовлюють iстотнi змiни в її свiтосприйняттi, переконаннях, поведiнцi, сприяють естетичнiй дiяльностi особистостi, розвитку її творчих сил та здiбностей вiдповiдно до об’єктивних законiв розвитку краси.
Естетичне сприйняття
є початковим моментом у формуваннi естетичного ставлення
до дiйсностi, тобто первiсним пiзнанням явищ. Виражається воно в загальнiй спостережливостi, в здiбностi помiчати прекрасне i звертати на нього увагу. Що саме сприймається i як – визначається особистiсними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить свiт.
Хоча естетичнi враження виникають тiльки в результатi безпосереднього контакту людини iз значущими об’єктами, досвiд показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речi рiзнi.
Характер сприйняття залежить вiд того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фiксацiю саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцiнити естетично.
естетичними
почуттями,
Естетичнi почуття виражаються у хвилюваннi людини, насолодi. Це досить складне явище, яке вiдбиває багатство iндивiдуального духовного життя особистостi. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, вiдвiдувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має i художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.
Тому естетичнi почуття, естетична насолода несе в собi величезну силу впливу на особистiсть.
Школярi повиннi не тiльки сприймати прекрасне, але й розумiти, оцiнювати твори мистецтва, вчинки людей та iн. , тобто необхiдно формувати
. В процесi оцiнювання вiдбувається порiвняння сприйнятого з ранiше вже оцiненими предметами або з еталонними образами, якi вiдклалися у смаках дiтей як уявлення про те, якими повиннi бути окремi боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалостi.
Починаючи з несмiливих i часто безпiдставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцiнки поступово набувають бiльш визначений характер, що дозволяє говорити про здатнiсть людини правильно розумiти i оцiнювати прекрасне.
естетичному iдеалi – з тим це основний критерiй, з позицiї якого оцiнюється навколишня дiйснiсть, особистiсть людини, її поведiнка, вчинки.
На базi конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, iдеалiв, суджень i понять формується естетичний смак
, пiд яким розумiємо стiйке емоцiйно-оцiнне ставлення людини до прекрасного, що носить вибiрковий характер. У вiдповiдностi з особливостями розвитку i виховання у кожної людини виробляється свiй особистий смак в тiй чи iншiй галузi.
в вiршах, скласти казку i таке iнше). Так з’являється
. В її результатах естетичне ставлення до свiту знаходить своє предметне втiлення, свою матерiалiзацiю. Створенi за законами краси предмети є важливим показником рiвня естетичного розвитку, естетичної культури людини.
Тонкiсть почуттiв, переживань, емоцiйно-естетичного ставлення до оточуючого свiту i до самого себе залежить вiд культури почуттiв i сприйняття. Чим тоншi почуття i сприйняття, чим бiльше бачить i чує людина в оточуючому свiтi вiдтiнкiв, тонiв, напiвтонiв, тим глибше виражається емоцiйна оцiнка фактiв, предметiв, явищ, подiй, тим ширший емоцiйний дiапазон, який характеризує духовну культуру людини [20, 48].
Естетична культура мiстить у собi такi елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичнi потреби , естетичнi iдеали, естетичнi смаки. Вони визначаються розумовою, моральною, емоцiйною, духовною дiяльнiстю людини i зумовлюють iстотнi змiни в її свiтосприйняттi, переконаннях, поведiнцi, сприяють естетичнiй дiяльностi особистостi, розвитку її творчих сил та здiбностей вiдповiдно до об’єктивних законiв розвитку краси.
Естетичне сприйняття естетичного ставлення особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить свiт.
Хоча естетичнi враження виникають тiльки в результатi безпосереднього контакту людини iз значущими об’єктами, досвiд показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речi рiзнi.
Характер сприйняття залежить вiд того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фiксацiю саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцiнити естетично.
Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними
почуттями,
якi виникають у процесi сприйняття прекрасного i вiдбивають ставлення людини до прекрасного.
Естетичнi почуття виражаються у хвилюваннi людини, насолодi. Це досить складне явище, яке вiдбиває багатство iндивiдуального духовного життя особистостi. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, вiдвiдувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має i художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.
Тому естетичнi почуття, естетична насолода несе в собi величезну силу впливу на особистiсть.
Школярi повиннi не тiльки сприймати прекрасне, але й розумiти, оцiнювати твори мистецтва, вчинки людей та iн. , тобто необхiдно формувати естетичне судження життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалостi.
Починаючи з несмiливих i часто безпiдставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцiнки поступово набувають бiльш визначений характер, що дозволяє говорити про здатнiсть людини правильно розумiти i оцiнювати прекрасне.
Найбiльш повна i закiнчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному iдеалi –
основномузразку, з позицiї якого людина оцiнює навколишню дiйснiсть, людей, їх вчинки. Естетичний iдеал вiдображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, i разом з тим це основний критерiй, з позицiї якого оцiнюється навколишня дiйснiсть, особистiсть людини, її поведiнка, вчинки.
На базi конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, iдеалiв, суджень i понять формується естетичний смак
, пiд яким розумiємо стiйке емоцiйно-оцiнне ставлення людини до прекрасного, що носить вибiрковий характер. У вiдповiдностi з особливостями розвитку i виховання у кожної людини виробляється свiй особистий смак в тiй чи iншiй галузi.
Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоцiйне вiдношення переходить в активно-дiйове вiдношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її iншим (намалювати, описати в вiршах, скласти казку i таке iнше). Так з’являється естетична дiяльнiсть культури людини.
Висновок до роздiлу 1
Естетичне виховання
- це процес формування цiлiсного сприйняття i правильного розумiння прекрасного у мистецтвi та дiйсностi; здатнiсть до творчого самовиявлення притаманна людинi.
естетичної свiдомостi (почуттiв, поглядiв, переживань, оцiнок, смакiв, потреб та iдеалiв), так i в розвитку умiнь i навичок активної перетворюючої дiяльностi у мистецтвi, працi, побутi людських взаєминах. Формування у школярiв певної системи художнiх уявлень, поглядiв, якi зможуть допомогти їм виробити в собi дiйовi критерiї естетичних цiнностей, готовнiсть та умiння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається iз сприймання оточуючого.
Завданням естетичного виховання
е не тiльки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творiв, а й органiзацiя людських почуттiв, духовного росту особистостi, регуляцiя i корекцiя поведiнки.
Естетичне виховання проникає в усi сфери дитячого життя, воно забезпечується всiма ланками виховання i використовує багатство i рiзноманiтнiсть його засобiв. Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальностi естетичного виховання i художньої освiти.
Методологiчною основою i важливим принципом
естетичного виховання на сучасному етапi е iдея комплексного пiдходу який у реалiзацiї системи естетичного виховання має подвiйне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб рiзнi види мистецтва постiйно взаємодiяли мiж собою у процесi впливу на дитину, тобто органiзовується необхiднiсть тiсної взаємодiї мистецтва на основi мiжпредметних зв‘язкiв. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так i засобами дiйсностi повинно стати органiчною частиною будь-якого виду виховання. Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодiяльностi учнiв. Це виявляється у здатностi школярiв переносити виробленi творчi навички на виконання будь-якої справи.
Новi завдання в галузi виховання у загальноосвiтнiй школi суверенної України докорiнним чином змiнили i установки в естетичному вихованнi. Вiд завдань бачити, вiдчувати, розумiти прекрасне вони перетворились на бiльш складнi i пов'язанi зi здатнiстю творити його у навколишнiй дiйсностi, працi, мистецтвi, у повсякденному життi. Ця здатнiсть є важливою ознакою нашого часу i забезпечується завдяки реалiзацiї принципу естезацiї усього дитячого життя.
освiти, розвитку, виховання дiтей, побудований на основi сукупностi методологiчних принципiв, психолого-педагогiчного обґрунтування методичних документiв, якi забезпечують здiйснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистостi, її моральний i трудовий розвиток.
Основним структурним елементом системи естетичного виховання е особистiсть, оскiльки мета, завдання, специфiчнi методи естетичного виховання орiєнтованi на естетичний i загальний розвиток особистостi, збагачення її у педагогiчному процесi з урахуванням iндивiдуальних i психологiчних особливостей органiзацiї впливу на учнiв рiзного вiку.
Однiєю з ведучих пiдсистем естетичного виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманiтарного та естетичного циклiв, а також трудове виховання вносять у цю пiдсистему свiй вклад i одночасно тiсно пов’язанi мiж собою як її елементи. Керiвну роль у забезпеченнi педагогiчної цiлеспрямованостi цього процесу вiдiграє учитель.
Наступна пiдсистема - позакласна дiяльнiсть школярiв, пов’язана з навчально-урочною дiяльнiстю. Особливе мiсце належить в нiй факультативним курсам з предметiв художнього та Інших циклiв, функцiонування цiєї пiдсистеми передбачає необхiднiсть використання творчого пiдходу до будь-якого виду дiяльностi дитини, форми І методiв пробудження їх до iнтересудо естетичної творчостi, а також здiйснення педагогiчного контролю за соцiально-цiнною дiяльнiстю учнiв у процесi позакласної та позашкiльної роботи, органiзацiї дозвiлля i поведiнки дiтей рiзного вiку. Важливою пiдсистемою е також художньо-естетичнi впливи засобiв масової комунiкацiї (преса, радiо, телебачення, кiно), сiм’ї, мiкро середовища школяра. Контроль з боку школи за дiяльнiстю її елементiв виявляється у вивченнi i аналiзi впливiв, ступеня сформованостi в учнiв естетичного iдеалу, смаку, критичної оцiнки естетичної iнформацiї, художнiх iнтересiв i потреб школярiв у галузi мистецтв, мотивiв спiлкування з ним.
Таким чином функцiонування системи естетичного виховання ефективно здiйснюється тодi, коли вона дiє не iзольовано, а включається у комплекс усiєї навчальне-виховної роботи i здiйснюється з допомогою цiлеспрямованого педагогiчного керiвництва.
Роздiл 2.
Методика формування естетичного виховання школярiв у педагогiчнiй роботi вчителя
2. 1. Виховання культури поведiнки молодших школярiв на уроках в початкових класах.
Як вiдомо, молодший шкiльний вiк вважається особливо благодатним для формування основ культури поведiнки. Дiти цього вiку бiльш свiдомо, нiж дошкiльники, спроможнi сприймати вимоги до своєї поведiнки. До того ж вони характеризуються пiдвищеною сприйнятливiстю до зовнiшнiх впливiв, здатнiстю до наслiдування. Власний моральний досвiд молодших школярiв вiдносно обмеженим. Тому вони надзвичайно вiрять у iстиннiсть того, що говорять дорослi, насамперед учитель, у безумовнiсть i необхiднiсть моральних норм. Саме це й вiдiграє вирiшальну роль в успiшному сприйняттi дiтьми правил культурної поведiнки.
Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвiд моральної поведiнки, набутi ними до школи культурнi навички та звички неоднаковi. Тому вчитель молодших класiв першi днi перебування дiтей у школi повинен присвятити вивченню рiвня їхньої вихованостi. З цiєю метою вiн має визначити, якi у дiтей уявлення про правильну поведiнку, якими навичками вони володiють, якi прогалини мають мiсце у їх вихованнi. Результати вивчення сприятимуть правильнiй органiзацiї виховної роботи з школярами з урахуванням їх iндивiдуальних особливостей.
Важливою умовою успiшного формування культури поведiнки учнiв молодших класiв є продумана система у виховнiй дiяльностi вчителя. Безсистемнiсть призводить до того, що увага дiтей нерiдко акцентується на другорядному, а найважливiшi правила залишаються поза увагою учнiв i не засвоюються ними. Вiдомо, що знання та навички, якi подаються без необхiдного логiчного зв'язку й нерегулярно, не закрiплюються i надзвичайно швидко втрачаються.
Істотною особливiстю мислення учнiв 1 — 3 класiв є його конкретнiсть, ситуативнiсть. Тому в роботi з ними не можна обмежуватись абстрактними повчаннями. Слiд не тiльки ставити вимоги i розкривати змiст кожного правила культурної поведiнки, а й конкретизувати кожну вимогу, роз'яснювати й показувати, як саме треба поводитись у рiзних ситуацiях. Дитина повинна чiтко уявляти, якої саме поведiнки вимагають вiд неї у тих чи iнших обставинах.
Наслiдувальна здатнiсть молодших школярiв вимагає вiд учителя бути прикладом для них в усьому. Виховуючи у дiтей звичку до порядку та дисциплiни, повагу до шкiльних правил, доброзичливе ставлення до людей, культуру мови, педагог насамперед сам повинен бути в цьому зразком для учнiв.
Змiст роботи з учнями початкових класiв по вихованню у них культури поведiнки визначається умовами шкiльного життя, новою соцiальною роллю дитини, бiльш широкими, порiвняно з дошкiльним вiком, її можливостями. Тому за своїм змiстом робота може проводитися по таких основних напрямах: ознайомлення з правилами поведiнки у школi; правилами особистої гiгiєни та охайностi; правилами спiлкування з людьми; правилами поведiнки вдома, на вулицi та у громадських мiсцях.
У практицi багатьох шкiл держави застосовуються рiзноманiтнi методи i форми роботи по засвоєнню учнями правил ввiчливостi, такi як етичнi бесiди та збори, читання й обговорення творiв дитячої художньої лiтератури, перегляд вiдповiдних кiнофрагментiв та дiафiльмiв, iнсценування творiв i постановка дитячих п'єс, проведення рольових iгор, правилами яких передбачено дотримання норм ввiчливостi: «У магазинi», «Ми прийшли до бiблiотеки», «На поштi», «Зустрiчаємо гостей», «Мандрiвка по мiсту ввiчливих», «Чарiвнi слова», «Хто бiльше знає ввiчливих слiв», уроки ввiчливостi тощо.
Наприклад, при проведеннi етичної бесiди «Поговоримо про ввiчливiсть» школярi дiзнаються, що ввiчливiсть — це вмiння поводитися так, щоб iншим було з тобою приємно. Ввiчливий учень завжди привiтний до своїх товаришiв та iнших людей, при зустрiчi вiтається, за допомогу i пiклування дякує, не забуває попрощатися. Йдучи з дому, обов'язково говорить, куди йде i коли повернеться, щоб рiднi не хвилювалися, повертається вчасно. Не капризує, щоб не зiпсувати iншим настрiй. Нiколи й нiкуди не спiзнюється, береже свiй i чужий час. У транспортi, не чекаючи прохань, поступається мiсцем старшим. Допомагає пiднятися, якщо хтось упав, перейти вулицю тим, хто цього потребує.
Пiд час бесiди у пригодi стануть такi твори дитячої художньої лiтератури, як «Чарiвне слово» В. Осєєвої, «Великий i малий» В. Бичка, «Букет» А. Дублянського, «Урок Ввiчливостi», «Отак буває iз хвальком» Д. Ткача, «Найстрашнiше» Є. Пермяка, «Ти думав школа не вокзал» С.
Поряд iз словесними формами роботи досвiдченi педагоги запроваджують систему вправ, пiд час яких навички ввiчливої поведiнки закрiплюються, конкретизуються.
Важливе мiсце у системi роботи по формуванню у дiтей культури поведiнки займає ознайомлення їх з правилами для учнiв та формування у них звички дотримуватися цих правил. Кожне правило школярi повиннi не тiльки зрозумiти та усвiдомити необхiднiсть його виконання, а й конкретно знати, як виконувати, яких способiв поведiнки дотримуватись. Поряд з роз'ясненням, показом i вправлянням необхiдно також застосовувати рiзнi форми контролю. Істотну роль у засвоєннi дiтьми правил для учнiв вiдiграють такi форми роботи, як збори групи та етичнi бесiди на теми: «Що означає вчитися сумлiнно», «Як треба готувати домашнi завдання», «Чому не можна запiзнюватись на заняття», «Як я допомагаю мамi», «Моя допомога товаришам» тощо. Запам'ятовувати i втiлювати у життя дiтей правила для учнiв допомагають рiзнi iгри, в тому числi рольовi.
Наприклад, для того, щоб навчити школярiв дотримуватися правила про необхiднiсть участi у працi, у справах свого класу, допомоги товаришам у навчаннi та працi, можна провести рiзноманiтнi iгри, зокрема «Подорож по мiсту веселих майстрiв». Пiд час гри учнi розподiляються на невеликi групи по 3—5 чоловiк, якi мандрують, заходячи до «книжкової лiкарнi», на «фабрику саморобної iграшки», до «ательє», «майстернi друзiв птахiв» тощо, де навчаються ремонтувати книжки, робити iграшки для дошкiльнят, шити одяг лялькам, майструвати годiвнички для птахiв, наводити чистоту в класi та iн. Подорож може продовжуватися досить тривалий час, поки учнi не оволодiють певними трудовими навичками, не навчаться допомагати один одному. Закiнчується вона органiзацiєю виставки робiт школярiв, вiдзначенням кращих «веселих майстрiв», проведенням збору на тему: «Школярi — вмiлi, працьовитi та дружнi дiти».
Запам'ятовуванню правил для учнiв допомагає вивчення вiршiв, у яких викладено змiст правил.
Значне мiсце у системi роботи по вихованню культури поведiнки повиннi посiдати питання особистої гiгiєни, чистоти й охайностi. Навички особистої гiгiєни й охайностi виробляються у дитинствi. Дiтей необхiдно поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти i чистити нiгтi, охайно зачiсуватись, прати i прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають дiтей до охайностi щоденно, використовуючи рiзнi форми i методи роботи.»
голки, нитки, ґудзики, крем i щiтки для чищення взуття й одягу, гребiнцi, мило, рушник.
Якщо у І класi вчителi придiляють увагу лише питанням охайностi, то у II i III класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У вирiшеннi цих питань iстотне мiсце вiдводиться грi «У ляльковому ательє», де на прикладi ляльок дiти обговорюють, як треба одягатися, що таке краса i скромнiсть в одязi, гарний смак.
Малюки дуже люблять яскравi ранки i свята, що присвячуються чистотi й охайностi. Так, у школах Харкiвської областi проводяться свята чистоти i здоров'я дiтей пiд назвою «В гостях у Мийдодiра». Пiд час цих свят iнсценується твiр К. Чуковського «Мийдодiр», учнi розгадують загадки, наводять прислiв'я про чистоту i охайнiсть, читають вiршi, спiвають пiсень, беруть участь у костюмованому парадi речей.
Першорядне мiсце у системi роботи по вихованню культури поведiнки займає вироблення в учнiв навичок i звичок культури спiлкування з людьми, поведiнки у сiм'ї, на вулицi та у громадських мiсцях. При цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способiв правильної поведiнки за столом, у
кiно та театрi, на вулицi, у транспортi, правил поведiнки з старшими i малюками, з старими i хворими, з сусiдами по квартирi та з членами сiм'ї.
Для того, щоб дiти запам'ятали змiст правил i постiйно дотримувалися їх у повсякденному життi, широко застосовуються бесiди й практичнi заняття па теми: «Як з’явилися правила поведiнки? Хто їх придумав, навiщо?» «Поважай старших», «Бережи свiй i чужий час», «Що значить пiклуватися про людей якi тебе оточують» та iн.
Істотну роль у засвоєннi учнями правил культури поведiнки вiдiграють рольовi iгри. Навичок пiклування про малюкiв школярi набувають, беручи участь у шефськiй роботi в дитячому садку та у грi «Дитячий садок»; навичок спiлкування з дорослими, а також з людьми, якi потребують допомоги, — в iграх «У лiкарнi», «Ми їдемо в трамваї», «Я мамина помiчниця», «Ми у театрi», навичок поведiнки на вулицi — в iграх «Свiтлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пiшоходи» тощо.
Важливе значення для виховання культури поведiнки має поступове вироблення в учнiв звички постiйно дотримуватися конкретних правил моральної поведiнки.
Цi правила ґрунтуються на простих нормах моральностi, як наприклад: допомагай iншим, не будь жадiбним, не вiдмовляйся вiд доручень, поводь себе ввiчливо з товаришами, iз старшими. Порушення цих норм суворо засуджується колективом.
Чiткiсть колективних вимог, їх доступнiсть для учнiв цiєї вiкової групи, постiйна правильна реакцiя колективної думки на їх порушення роблять їх важливим засобом виховання культури поведiнки школярiв не на словах, а на дiлi.
Успiх в роботi з молодшими школярами по прищепленню їм навичок i звичок культури поведiнки можливий лише тодi, коли одночасно з виховною роботою в дитячому колективi ведеться роз'яснювальна робота з батьками, спрямована на те, щоб навички, якi прищеплюються учням у школi, закрiплювалися вдома.
Необхiдно на батькiвських зборах, заняттях унiверситету для батькiв провести цикл бесiд, наприклад, за такою тематикою: «Поведiнка батькiв у сiм'ї — головний фактор успiшного морального виховання дитини», «Про вироблення в учнiв культури спiлкування з дорослими i товаришами», «Культура мови», «Виховання ввiчливостi, точностi й обов'язковостi», «Формування у дiтей навичок особистої гiгiєни та охайностi», «Про поведiнку учнiв на вулицi та в громадських мiсцях», «Правила поведiнки та обов'язки дитини у сiм'ї».
2. 3. Значення засобiв народної педагогiки у вихованнi культури поведiнки молодших школярiв.
Пiд культурою поведiнки учнiв початкових класiв необхiдно розумiти звичну систему дiй i вчинкiв, притаманних дитинi, в яких вiдображаються позитивнi мотиви її поведiнки та сукупнiсть уявлень i знань про норми моралi. З огляду на це, видiляємо такi компоненти поняття культури поведiнки: iнтелектуальний, емоцiйний, дiяльнiсно-практичний.
до джерел української народної педагогiки, в яких нагромаджений досвiд народу щодо виховання та навчання дiтей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого поколiння, традицiйнi для українцiв форми та засоби виховного впливу. На основi багатовiкового досвiду українцiв склалися народна фiлософiя, мораль, система знань i вiрувань, якi й утворили основу української народної педагогiки. Педагогiчнi знання та вмiння народу сконцентрованi в українському фольклорi, традицiях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнiв початкових класiв.
в дотепних формах, що полегшує їх усвiдомлення молодшими школярами. Українськi народнi казки мiстять вiдомостi про форми та способи культурної поведiнки, а також про наслiдки порушень визначених норм. Іншими словами, можна сказати, що в прислiв'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом. Виховна цiннiсть народної гри полягає в тому, що в iгровiй ситуацiї дiти беруть на себе певнi ролi i виконують iгровi дiї. Це потребує усвiдомленого дотримання визначених правил та норм поведiнки. Внаслiдок цього в учня, з одного боку, накопичується соцiальний досвiд, закрiплюються певнi позитивнi форми та способи поведiнки, а з iншого — вiн привчається дотримуватися вимог, якi до нього ставляться. Таким чином, використання засобiв народної педагогiки, а саме, фольклору, в процесi виховання культури поведiнки молодших школярiв дає змогу впливати на iнтелектуальну, емоцiйну, практично-дiяльнiсну сфери особистостi дитини.
Обмаль часу обмежує можливостi вчителя щодо органiзацiї спецiальних занять з формування культури поведiнки. Тому ми спинимося на використаннi засобiв народної педагогiки в навчальнiй дiяльностi.
Мета проведення рiзноманiтної роботи з прислiв'ями не полягає лише у визначеннi i вивченнi конкретних правил культурної поведiнки (формування iнтелектуального компонента). Доцiльно ставити дiтям i такi запитання: Чому саме таке правило зафiксовано в прислiв'ї? До чого може привести порушення цього правила? Чому необхiдно його виконувати? За допомогою подiбних запитань з'ясовується причинно-наслiдковий зв'язок, який мiститься в прислiв'ї, що дає змогу викликати у дiтей вiдповiднi емоцiї (формування емоцiйного компонента).
Для формування позитивно-емоцiйного ставлення до правил культурної поведiнки велике значення має українська народна казка Пропонуємо деякi види роботи:
І. З поданих уривкiв казок виберiть рiзнi форми привiтання.
Вибiгла лисичка на поле, сiла, виїла мачок iз пирiжка, а туди напхала смiттячка, стулила його та й бiжить.
От бiжить, а хлопцi товар женуть.
— Здоровi були, хлопцi!
—
— Помiняйте менi бичка-третячка на маковий пирiжок!
— Пустiть переночувати!
— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — нiде тобi лягти.
— Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
“Лисичка-сестричка"
...Іде та й iде Котигорошка — аж стоїть дiм змiїв, i сестра з колодязя бере воду.
— Хiба ти менi брат? Вiн каже:
— Побачиш, який я тобi брат! От заходить змiй.
—
— Здрастуй! Змiй питає
—
" Котигорошко"
З'ясуйте, як би ви вiталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привiтання?
II. З поданих уривкiв запам'ятайте ввiчливi слова,
... Вилизькала та до журавля:
— Вибачай, журавлику,
— що мала, тим тебе й приймала, а бiльше нема нiчого.
— То спасибi ж,
— мовить журавель.
— Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гостi.
" Лисичка та журавель".
несе?
— Іду,
—
— дiдусю, свiт за очi, шукати сбое, жiнки, вона десь у тридесятiм царствi, у Баби-Яги— костяної ноги... Чи ви, дiдусю, не знаєте, де вона живе?
— Скажiть, будь ласка, дiдусю, й менi!
" Царiвна-жаба".
III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бiблiотеку", "На перервi", "Ми робимо покупки" та iншi. Дiтям необхiдно в парах скласти дiалог з використанням ввiчливих слiв, видiлених iз казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-дiяльнiсного компонента поведiнки.
На нашу думку виховання культури поведiнки – одна з актуальних проблем морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалi бiльшого соцiального значення. Культура поведiнки є виявом загальної культури людини у її дiях, вчинках, ставленнi до iнших людей. На практицi я переконалася, що показником культури поведiнки у трудовiй дiяльностi є дисциплiнованiсть, яка є однiєю з головних умов сумлiнного ставлення до працi, показником моральної надiйностi людини.
Робивши цю курсову роботу ми зауважили, що практична реалiзацiя завдань естетичного виховання учнiв сучасної школи (ступеня стримується теоретичною не розробленiстю його основ, вiдсутнiстю експериментальної обґрунтованостi. Шкiльна практика засвiдчує, що вчитель початкових класiв, втративши орiєнтири у моральному вихованнi, вiдчуває найбiльшi складнощi саме у розв’язаннi завдань становлення i розвитку у молодших школярiв першооснов моральної культури. Сучасна школа виявилася нездатною до результативного формування моральної та естетичної культури з урахуванням досягнень сучасної науки, оскiльки практика свiдчить: вся робота обмежувалася окремими заходами, виховними “моментами”. В умовах переважання навчальної програми сучасної початкової школи особлива роль у формуваннi моральної та естетичної культури належить позаурочнiй дiяльностi, адже вона входить в зазначений арсенал активних форм, специфiчних методiв i прийомiв виховної роботи.
молодших школярiв. Педагоги прагнуть позбутися формальностi стосункiв учителiв i учнiв i будувати їх на засадах взаєморозумiння й тактовностi, створювати умови для вияву iнiцiативи й активностi вихованцiв.
На практицi формування естетичної та моральної культури школярiв ми здiйснювали у нерозривнiй єдностi процесiв навчання й позаурочної роботи. Залучали дiтей до рiзнопланових сфер дiяльностi, застосовуючи такi форми роботияк бесiда, тематична розповiдь тощо. Водночас у практицi шкiльного вихованни я виявилиi негативнi тенденцiї:
- вiдсутнi цiлiснiсть та системнiсть у естетичному вихованнi, у тому числi в роботi щодо формування першооснов моральної та естетичної культури з урахуванням загальнолюдських цiнностей i народної педагогiки;
- епiзодично забезпечується реалiзацiя принципу особистiсного пiдходу до вихованця, молодшi школярi недостатньо навчаються особистiсно орiєнтованого спiлкування;
- дiтей практично не вчать елементарних прийомiв самооцiнки, самовдосконалення поведiнки, елементарних основ психоаналiзу та психокорекцiї.
Також для формування моральної культури, її першооснов важливою є тенденцiя до обґрунтування своїх вчинкiв i оцiнювання їх молодшими школярами.
Усе сказане дає нам змогу зробити висновок про те, що формування засад моральної й естетичної культури необхiдно починати в молодшому шкiльному вiцi, маючи опорою напрацювання дошкiльних закладiв. Психологiчнi особливостi молодших школярiв такi, що саме впродовж цього перiоду життя процес становлення першооснов моральної й естетичної культури вiдбувається найсприятливiше.
Список використаної лiтератури
Рута, 2007. – Вип. 300. – С. 172 – 180.
2. Цибар Т. М. Естетичне виховання учнiвської молодi на уроках образотворчого мистецтва / Т. М. Цибар // Науковий вiсник Ужгородського нацiонального унiверситету: Серiя “Педагогiка. Соцiальна робота”. – Ужгород, 2007. – Вип. 11. – С. 155 – 156.
3. . Харламов И. Ф. Педагогика: Курс лекций. - М.: Просвещение, 1990.
4. Урунбасарова Э. А. Проблемы нравственного воспитания в исторических трудах педагогической науки. - Алматы: Казгосиздат, 1999.
7. Сухомлинський В. А. Как воспитать настоящего человека ( Советы воспитателям) / Сухомлинський В. А « Радянська школа». – К.:
8. Левчук Л., Олещенко О. Основи естетики: Навч. посiбник. – К.,2000.
9. Москвичева Л. Н. Эстетическое развитие личности и ее творческий потенциал. – М., 1985.
10. Филипьев Ю. А. Искусство в системе человеческих ценностей. – М., 1996.
11. Цимбалюк Н. Скромнiсть прикрашає людину: виховна бесiда / Цимбалюк Н. – К.: Вид. дiм « Шкiл. Свiт», - 2006. – с. 24-26.
12. Бех І. Моральний розвиток особистостi в iсторико-педагогiчному осмисленнi / Бех І.// Рiдна школа. – 2004. - Сiч. – с. 16-19.
16. Волченко Л. Б. Культура поведения, етикет, мораль. –М., 1992. – 420 с.
18. Георгiєвський В. А., Шитиков Л. И. Проведение праздников в навчальных классах. –М.: Просвещение, 1993. – 160 С.
20. Мацулевич В. П. Програма i методичнi рекомендацiї по вихованню культури поведiнки, навичок свiдомої дисциплiни, морально-етичних норм в учнiв 1-4 кл. –К.: “Радянська школа”, 1986. – 54 с.
21. Мойсеєв Н.Є. Педагогiка. Навчальний посiбник. – К.: Либiдь, 1999. – 350 с.
22. Немежанська О. А. Це чарiвне слово “гра”. – К.: Молодь, 2004. – 184 с.
23. Фiбула М. М. Педагогiка. Навчальний посiбник. – К.: “Академвидав”, 2005. – 560 с.
24. Ходаков М. С. Естетика поведiнки. – М.: “Радянська школа”, 1984.
25. Т. Р. Гуменкова. “Першооснови моральної культури”. Формування особистостi школяра. // Початкова школа. – 2000. – 13-20 червня. –с. 14-15.
26. Л. П. Павленко. Почитай подумай. Виховання школяра. // Рiдна школа. – 2005. – 4 сiчня. – с. 50-51.
27. Шеремет И. И. Трансформация в сфере воспитания. / И. И. Шеремет, Е. В. Стронова // Грани. – 2004. - № 1. – с. 107-109.
|
