Ефективнiсть органiзацiї та проведення культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей
Змiст
Вступ
І. 1. Сутнiсть термiну «Дозвiлля» та «Культурно-дозвiллєва дiяльнiсть» дiтей у контекстi сучасного життя
І. 2. Специфiка дозвiлля дiтей та його органiзацiї
І. 3. Сутнiсть “органiзацiї” дитячого дозвiлля
Роздiл ІІ. Установи культурно-дозвiллєвого призначення
ІІ. 1. Органiзацiя сiмейного дозвiлля дiтей
Список використаної лiтератури
Вступ
Дозвiлля — це особлива сфера соцiалiзацiї дiтей, у якiй природно реалiзуються їхнi iнтереси i потреби, особистiснi i соцiальнi амплуа, розвивається активнiсть, творча iнiцiатива, здiйснюється пошук нових цiннiсних орiєнтирiв шляхом вiльного вибору видiв дiяльностi.
Виходячи з того, що культура суспiльства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, полiтика, релiгiя, традицiї, звичаї, iдеологiя, пiд дитячою дозвiллєвою культурою розумiється стан i рiвень органiзацiї дозвiлля дiтей в суспiльствi на певному етапi його розвитку. Дитяча дозвiллєва культура втiлює нацiональнi, етнорегiональнi, сiмейнi та дитячi традицiї (духовнi, святковi, художнi, iгровi), вiдтворює свiтосприйняття дитини, сприяючи реалiзацiї рiзноманiтних потреб особистостi (пiзнавальних, комунiкативних, творчих, естетичних, розважальних, гедонiстичних). Дозвiллєва культура особистостi являє собою певну iнтегративну якiсть, що виявляється на iндивiдуальному рiвнi органiзацiї вiльного часу, реалiзується через систему установок, знань, цiнностей, емоцiй у рiзноманiтних видах дозвiллєвої дiяльностi (грi, художнiй i технiчнiй творчостi, спортi, спiлкуваннi).
Сфера дозвiлля займає прiоритетне мiсце в сучаснiй системi нацiонального виховання, так як в нiй найбiльш повно акумулюються та вiдтворюються народнi традицiї, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор. Але на даному етапi iснування нашої держави залишаються осторонь вирiшення проблеми дитячого. Дiяльнiсть дитячих гурткiв, клубiв, спортивних секцiй здебiльшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерцiалiзацiї дитячого дозвiлля, що позбавляє дiтей з малозабезпечених сiмей можливостi вiдвiдувати такi заклади. Водночас на цьому тлi з'явилося безлiч комерцiйних комп'ютерних та iнших клубiв, де дiти та пiдлiтки за плату мають доступ до iгор, змiст яких нiким не контролюється.
Актуальнiсть дослiдження у ХХI столiттi, одним iз актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвiлля України, вiдродження, утвердження i подальшого розвитку нацiональної системи культурно-дозвiллєвої дiяльностi пiдростаючого поколiння. Це зумовлено тим, що в умовах нової соцiально-економiчної та культурної полiтики нашої держави науково обґрунтована система органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi, яка обiймає сферу вiльного часу дiтей та молодi, покликана не тiльки врахувати їхнi природнi здiбностi, а створити сприятливi умови для творчого розвитку та формування повноцiнної особистостi громадянина України, вiдтворити його нацiональний характер, спосiб мислення та свiтогляд (І. Д. Бех, А. М. Богуш, В. Г. Кузь, О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинська, Т.І. Сущенко та iн.).
для українського народу погляду на дозвiлля як час суспiльно-корисної дiяльностi. Це, у свою чергу, значно знижує не тiльки громадську активнiсть пiдростаючого поколiння, а також гальмує заходи щодо педагогiчного керiвництва процесом формування свiдомого громадянина.
та вiдтворенням культурних цiнностей, для повноцiнного проведення дозвiлля, а також вiдповiдна професiйна пiдготовка майбутнiх вчителiв до ефективної органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв, з урахуванням нових тенденцiй розвитку соцiокультурної сфери українського суспiльства. Це й зумовило вибiр теми дослiдження –
– виявити та науково обґрунтувати полiфункцiональнi умови, що забезпечують ефективнiсть органiзацiї та проведення культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей.
завдання:
Визначити сутнiсть, специфiку, види i функцiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей.
Розкрити особливостi функцiональної структури та охарактеризувати етапи працi вчителя з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв.
Визначити критерiї, показники i рiвнi пiдготовленостi педагогiв до органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв.
Об’єкт дослiдження
– дитяче дозвiлля, його сутнiсть, специфiка та функцiї, як в школi так i в позашкiльний час.
Предмет дослiдження
Методологiчними засадами дослiдження
виступили положення наукової теорiї пiзнання про: дiяльнiсть та її соцiальну природу; особистiсть як сукупнiсть усiх суспiльних вiдносин; дiалектичний взаємозв’язок дiяльностi, свiдомостi й особистостi; взаємозв’язок свiдомостi, самосвiдомостi та соцiального розвитку людини в культурно-iсторичному просторi. Конкретна методологiя ґрунтувалася на iдеях цiлiсностi як принципу пояснення специфiки педагогiчних явищ i процесiв; системного пiдходу як засобу всебiчного i багаторiвневого їх аналiзу.
Теоретичнi засади дослiдження
становлять науковi доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистостi у сферi вiльного часу (М. А. Арiарський, В. В. Кiрсанов, В. П. Пiча, О. В. Сасихов, Ю. А. Стрельцов, В.Є. Трiодiн та iн); сутностi i специфiки дитячого дозвiлля (Н. Б. Путiловська, В. П. Ручкiна, Т.І. Сущенко, В. М. Терський, С.І. Ашмаков та iн.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-iгрової дiяльностi (Д. М. Генкiн, О.І. Марков, А. А. Конович, С. В. Образцов, І. Г. Шароєв та iн.); проектування нових форм культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей (Д. Б. Дондурей, Т. М. Дрiдзе, О. Г. Севан, В. М. Розiн, С. М. Гончарук, О. М. Петровський та iн.); позакласної виховної роботи з дiтьми шкiльного вiку (Т. Д. Дем’янюк, Г. Т. Кловак, В. П. Коротеєва, С. А. Литвиненко, Г. Я. Майборода, Н. М. Чернуха, П. М. Щербань та iн.); органiзацiї дозвiллєвої дiяльностi школярiв (Є. Б. Акнаєв, Ю. К. Бабанський, М. Г. Бушканець, Г. Г. Волощенко, Г. А.Євтєєва, В. Кузь, В. Х. Лукманова, А. С. Макаренко, О. О. Мелiк-Пашаєв, В. П. Пiча, В. О. Сухомлинський та iн.); гуманiзацiї та гуманiтаризацiї професiйно-педагогiчної пiдготовки (А. М. Богуш, В. Г. Кузь, Н. Г. Ничкало, О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинська, О. Я. Чебикiн та iн.); формування професiйно важливих якостей майбутнiх учителiв (І. М. Богданова, В. К. Буряк, Т. О. Дмитренко, Л. В. Кондрашова, З. Н. Курлянд, А. Ф. Линенко, С. А. Литвиненко, Г. О. Нагорна, О. В. Плахотник, Р.І. Хмелюк та iн.).
Особливе значення для дослiдження даної проблеми мають науковi розробки в галузi педагогiчної культурологiї i педагогiки дозвiлля. Зокрема було встановлено, що дозвiлля є специфiчною сферою соцiалiзацiї та iнкультурацiї особистостi (М. Арiарський, Б. Титов, Ю. Клейберг, М. Поплавський та iн.). В процесi неформального спiлкування, в iгровiй, розважальнiй дiяльностi, дiяльностi за iнтересами у дитини формуються цiннiснi орiєнтацiї, моделi поведiнки i спiлкування, якi функцiонують у дозвiллєвих спiльностях i далеко не завжди спiвпадають iз тими, якi намагаються прищепити їй сiм’я i школа. Таким чином, “цiннiсний пiдхiд виступає як найпрiоритетнiша виховна проблема” (О. Сухомлинська). Хоча комунiкативна культура вивчалася у зв’язку з проблемами професiйної культури вчителя, вивчення iноземних мов, корекцiї поведiнки, органiзацiї навчання, фахової пiдготовки студентiв i т. iн., специфiка її формування в умовах дозвiлля не стала предметом спецiального розгляду. Це обумовлює потребу у розробцi методiв педагогiчного супроводу “дозвiллєвої соцiалiзацiї” i необхiднiсть спецiального вивчення даної проблеми. Науковий iнтерес до формування комунiкативної культури в молодшому шкiльному вiцi визначається необхiднiстю своєчасного виховного впливу з метою попередження пiдлiткових “комунiкативних проблем”, про якi багато говориться сьогоднi.
Методи дослiдження
– теоретичнi: аналiз i узагальнення наукової лiтератури з проблем дитячого дозвiлля, сутностi i функцiональної структури культурно-дозвiллєвої дiяльностi, особливостей її органiзацiї, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змiсту, форм i методiв професiйно-педагогiчної пiдготовки майбутнiх учителiв до органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв.
культурно-дозвiллєвої дiяльностi школярiв та особливостi її органiзацiї; уточнено змiст педагогiчної працi з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей шкiльного вiку.
Практичне значення курсової роботи
полягає у можливостi використати результатiв дослiдження для вирiшення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так i спецiальних праць з цiєї проблематики, педагогiки та iнших сумiжних галузей; вони можуть стати практичною допомогою викладачам у пiдготовцi лекцiйних курсiв, спецкурсiв, проведеннi семiнарських занять зi студентами.
Структура курсової роботи.
Курсова робота складається зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури. Список використаної лiтератури охоплює 29 найменувань.
Роздiл І. Культурно-дозвiллєва дiяльнiсть дiтей — сутнiсть, специфiка та функцiї
Дозвiлля – це час вiльного вибору занять, розваг, друзiв. Вiльний час у нашому дослiдженнi розглядається як позаурочний час, який може бути використаний дiтьми для поглиблення своїх знань з усiх навчальних предметiв, для задоволення i розвитку iнтересiв, запитiв та нахилiв, духовного зростання, вдосконалення фiзичних якостей та вiдпочинку. Характер проведення вiльного часу i цiннiсних орiєнтацiй в сферi дозвiлля визначають спрямованiсть поведiнки молодої людини [13, 73].
Пiд рацiональним використанням вiльного часу мається на увазi сукупнiсть занять, спрямованих на формування суспiльно корисних установок особистостi, її всебiчний розвиток. Це затрати часу на самоосвiту, суспiльну роботу, заняття фiзкультурою i спортом, художньою i технiчною творчiстю, вiдпочинок i розваги.
А нерацiональним – можна назвати такi дiї у вiльний час, якi не сприяють, a протидiють вихованню людини в дусi моральних цiнностей, призводять до деградацiї особистостi або безпосередньо є порушенням суспiльних правил.
Феномени “дозвiлля” та “культурно-дозвiллєва дiяльнiсть” є предметом традицiйних мiждисциплiнарних дослiджень, виконаних у межах теорiї гуманiтарного знання (фiлософiї, соцiологiї, культурологiї, психологiї й педагогiки). Мiж тим, проблема дозвiлля i органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi, не зважаючи на наявнi доробки вчених, до сьогоднi залишається однiєю з найменш розроблених. Причому, анi надмiрна полiтизацiя дозвiлля у 20-40-вi роки, анi його американiзацiя у 80-90-тi роки минулого столiття не вiдповiдають сучасним вимогам, оскiльки наявнi потреби життя українського суспiльства третього тисячолiття вимагають упровадження нових дозвiллєвих технологiй, диференцiйованого змiсту та полiварiантних способiв органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi пiдростаючого поколiння.
Враховуючи актуальнiсть проблем органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi пiдростаючого поколiння, а також наявнi виховнi можливостi та педагогiчнi перспективи щодо її удосконалення, сучаснi українськi науковцi (І. Д. Бех, А. М. Богуш, Л. В. Кондрашова, В. Г. Кузь, С. А. Литвиненко, О. В. Сухомлинська, Т.І. Сущенко, Т.І. Чернiговець та iн.) одностайно наголошують, що дитяче дозвiлля, яке здiйснюється в емоцiйно-розважальному середовищi неформального спiлкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогiчних зусиль рiзноманiтних соцiальних iнститутiв, що склалися iсторично (сiм’я, школа, культурно-дозвiллєвi i спецiально позашкiльнi заклади, включаючи державнi бiблiотеки, музеї, будинки творчостi, клуби при школах та за мiсцем проживання, громадськi й приватнi аматорськi органiзацiї). [29, 75]
При цьому, незалежно вiд форм своєї органiзацiї, дитяче дозвiлля як полiфункцiональний феномен, здебiльшого виявляє свою суть, як: час вiдновлення сил дитини, що були втраченi нею у процесi навчальної дiяльностi (А. С. Воловик, В.І. Воловик); час духовного розвитку особистостi дитини, бо воно надає їй можливiсть вiльного вибору суспiльно значущих ролей, забезпечуючи умови дiяльностi, що сприяють доцiльному використанню її безмежних можливостей (Г. С. Костюк, В. О. Сухомлинський); сфера життєдiяльностi дитини, що реалiзує принцип гармонiйної репродукцiї всiх її морально-естетичних якостей та здiбностей, якi формуються за умов тренування їх у процесi вiдповiдної (творчої, художньої, iгрової, спортивної i т. iн.) дiяльностi (В. М. Григорьєв); сукупнiсть занять у вiльний час, за допомогою яких задовольняються безпосереднi фiзичнi, психiчнi та духовнi потреби здебiльшого вiдновлювального характеру (В. П. Пiча); сукупнiсть умов для дiяльностi дитини, метою якої є вiдпочинок, розвага, гармонiйний розвиток, а також сама ця дiяльнiсть (Л. М. Бiлоножко, Т.І. Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськостi, психологiчної самостiйностi школярiв, що через заняття у клубах, гуртках, а також участi в колективних iграх та забавах надає можливiсть виступити їм у нових соцiальних позицiях i ролях, вiдмiнних вiд тих, якi вони виконують у навчальнiй дiяльностi (І. Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цiнностями, задоволення духовних потреб, оволодiння навичками й умiннями спiлкування як iз своїми однолiтками й дорослими, так i культурно-дозвiллєвої (вокально-хорове i танцювальне виконавство, гра на музичних iнструментах, фольклор, декоративно-ужитковi види творчостi тощо) дiяльностi (Т.І. Чернiговець). [29, 76]
(забезпечення можливостей вiльного обрання особистiсно та суспiльно спрямованих, корисних, цiкавих i привабливих для них видiв любительської дiяльностi); iнформацiйно-освiтньої (стимулювання активного набуття дiтьми знань самостiйним шляхом; розвиток їхнiх пошуково-творчих здiбностей та вмiнь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалiзацiя потреб учнiв щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережi дозвiллєвих науково-технiчних гурткiв, художнiх i музичних студiй, колективiв ужиткового мистецтва та iнших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацiєю результатiв творчої працi через органiзацiю виставок, експозицiй, концертiв i т. iн.) та рекреацiйно-розважальної (забезпечення фiзичної розрядки особистостi, зняття у неї iнтелектуальної втоми i нервової напруги, збагачення позитивними емоцiями) функцiй.
У трактуваннi феномена “органiзацiя” культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей, хоч i вiдсутня єднiсть думок, однак науковцi виходять з того, що це: управлiння їхнiм вiльним часом шляхом створення умов, якi забезпечують вiльний вибiр справдi культурних форм та засобiв проведення вiльного часу, вiдповiдно їхнiм рiзнобiчним iнтересам i потребам (Є. Б. Акнаєва, В. П. Пiча); надання можливостi кожному з них активно проявити себе, виявити iнiциативу, а не “споживати” пiдготовленi вчителем-вихователем, культосвiтнiм працiвником заходи (М. Г. Бушканець); здiйснення вмiлого тактовного “переходу” дiтей вiд простих форм дiяльностi до все бiльш складних, вiд пасивного вiдпочинку до виховання глибоких соцiальних i культурних устремлiнь, вiд пасивного засвоєння культурних цiнностей – до багатогранної самостiйної творчостi” (Г. Г. Волощенко); пробудження їхнiх власних потреб, для чого необхiдний не стандартний, а особливий пiдхiд, що передбачає зацiкавлення духовно повноцiнними формами проведення культурного дозвiлля, пiдтримку особисто корисних iнiцiатив, допомогу в починаннях (О. О. Мелiк-Пашаєв); наповнення вiльного часу дiтей змiстом, що особливо сприяє формуванню в них духовностi, нацiональної свiдомостi, загальнолюдських якостей, творчих здiбностей (Т.І. Чернiговець). [29, 77]
І. 2 Специфiка дозвiлля дiтей та його органiзацiї
Вiдтак, пiд органiзацiєю культурно-дозвiллєвої дiяльностi ми розумiємо двобiчний процес, в якому органiчно поєднуються опосередкований педагогiчний вплив учителя з активною самодiяльнiстю дiтей-учнiв, їхньою свободою у виборi видiв i форм дозвiлля та способiв заповнення його змiсту. При цьому ми дотримувалися думки вчених, якi обґрунтували необхiднiсть i доцiльнiсть “органiзацiї” культурно-дозвiллєвої дiяльностi тим, що вона є наслiдком конструктивного подолання наявного протирiччя мiж спiввiдношенням бажання дiтей, їхнiм прагненням самостiйно задовольнити потреби й iнтереси у вiльний час та вiдсутнiстю в них життєвого досвiду, знань, умiнь i навичок щодо їх повноцiнної реалiзацiї в дозвiллєвiй сферi життєдiяльностi (Б. А. Грушин).
Саме тому специфiка органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вiльного вибору змiсту, форм i видiв дозвiлля) — дiтей, характером їхнього дозвiллєвого спiлкування (високий рiвень психологiчної сумiсностi, взаєморозумiння i поваги; чуйнiсть; виключення безапеляцiйного вказiвного тону) з учителем (як носiя соцiокультурного досвiду i посередника помiж дитиною i культурою, тобто суб’єкта педагогiчного супроводу й опосередкованого керiвництва), змiстом (“будiвельний матерiал” для педагогiчного проектування й засвоєння дiтьми) та засобами педагогiчного впливу (форми, методи, прийоми).
Сутнiсть “органiзацiї” культурно-дозвiллєвої дiяльностi полягає в замiнi особистiсної позицiї дiтей у сферi дозвiлля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогiчного керiвництва, на активну, що є наслiдком розвитку їхнього самоуправлiння в цiй сферi шляхом опосередкованого педагогiчного впливу.
Призначення “органiзацiї” культурно-дозвiллєвої дiяльностi полягає в тому, щоб у процесi залучення дiтей до засвоєння соцiокультурних цiнностей, а також активного вiдпочинку, не подавляти їхньої самостiйностi, iнiцiативи й iндивiдуальностi в дозвiльний час, а навпаки сприяти повноцiннiй самореалiзацiї творчих сил i потенцiй дiтей, пробудженню їхньої активностi, самодiяльностi та iнтенсивного розвитку iндивiдуальних здiбностей.
Тому роль вчителя або керiвника як органiзатора культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей полягає не у вигадуваннi рiзних форм виховної роботи, як це нерiдко трапляється в реальному педагогiчному процесi, а в уважному спостереженнi за тим, як спрямовуються їхнi iнтереси, а також у допомозi їм “самим органiзувати роботу, дати можливiсть розвернутись, не йти всупереч їхнiм цiлям, нав’язуючи старi форми”. [4, 3-7]
й педагогiчного менеджменту (Я. Л. Коломинський, В. П. Симонов, О. М. Трубiцина, О. С. Цокур, Т.І. Шамова та iн.) та теорiї психологiчної структури працi вчителя (Н. В. Кузьмiна), в межах яких останню розумiють як саме педагогiчне керування, було конкретизовано, що педагогiчна праця вихователя, вчителя або керiвника з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей розгортає свою сутнiсть як певна функцiональна система (у складi гностичної, проектувальної, конструктивної, комунiкативної й органiзацiйної функцiй) i як цiлiсний процес, управлiнський акт якого мiстить чотири провiдних етапи: орiєнтувальний, моделювальний, виконавський i рефлексивний. В результатi цього ми дiйшли висновку, що опанування вихователем, вчителем або керiвником кожного з означених етапiв педагогiчної працi у визначеному напряму передбачає, вiдповiдно, наявностi ознак його пiдготовленостi до розробки, ухвалення, реалiзацiї й контролю якостi виконання педагогiчних рiшень щодо органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi школярiв. [6, 54]
На першому — орiєнтувальному етапi педагогiчної працi пiдготовленiсть вихователя або учителя до розробки педагогiчних рiшень з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей виявляється через сприйняття означеного процесу як цiлiсної педагогiчної системи; диференцiацiї особливостей його структурних компонентiв та їх взаємозв’язкiв (мета; суб’єкт; об’єкт; змiст, способи; засоби; результат); усвiдомлення особливостей функцiонального механiзму кожної iз пiдсистем (любительська дiяльнiсть дiтей у вiльний час i професiйна дiяльнiсть вихователя, учителя щодо її органiзацiї); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинникiв пiдвищення ефективностi цього процесу.
На другому — моделювальному етапi пiдготовленiсть вихователя або учителя до ухвалення педагогiчних рiшень з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей виявляється на пiдставi бачення ним її суперечностей i утруднень; трансформацiї змiсту iнформацiйно-пiзнавальних, пошуково-творчих чи рекреацiйно-розважальних проблем у структуру управлiнських завдань; прогнозування ймовiрних реакцiй дiтей на педагогiчнi впливи, що плануються; алгоритмiзацiї стратегiї i тактики власної поведiнки i дiй дiтей у кожному з основних видiв культурно-дозвiллєвої дiяльностi.
На третьому – виконавському етапi пiдготовленiсть вихователя або учителя щодо реалiзацiї ухвалених педагогiчних рiшень з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей виявляється через доведення ним основних завдань щодо рацiонального використання вiльного часу до дiтей iз зазначенням порядку i способiв їх найбiльш конструктивного вирiшення; мотивування активної позицiї й позитивного ставлення дiтей до виконання функцiй своєї власної iнформацiйно-пiзнавальної, пошуково-творчої та рекреацiйно-розважальної дiяльностi; забезпечення оптимального чергування видiв культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей шляхом стимулювання їхньої творчої, емоцiйно-вольової i пiзнавальної активностi; оперативне регулювання i корекцiю власних i чужих взаємин та дiй.
На останньому – рефлексивному етапi педагогiчної працi пiдготовленiсть вихователя або учителя до контролю якостi виконання ухвалених педагогiчних рiшень з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей виявляється на пiдставi усвiдомленого уявлення про особистiснi настанови, орiєнтацiї та iндивiдуальнi можливостi її учасникiв у вирiшеннi поставлених завдань; бачення ймовiрної картини ситуацiї дозвiлля, що потребує її аналiзу з рiзних статусних позицiй; розумiння логiки управлiнських дiй, сутностi рацiональних прийомiв у своїй дiяльностi i культурно-дозвiллєвiй дiяльностi дiтей; бачення негативних моментiв в обґрунтуваннi й реалiзацiї стратегiї i тактики керування означеним процесом, їх причин i способiв подолання. [8, 139-141]
Роздiл ІІ. Установи культурно-дозвiллєвого призначення
Дозвiлля, або вiльний час, як одна зi сторiн життя суспiльства наповнюється рiзним змiстом. В основi своїй дозвiлля має двi функцiї: з одного боку, вiдновлення сил людини, що поглинаються рiзними видами працi, а з iншого боку — її духовний розвиток. Це повною мiрою вiдноситься й до дитячого дозвiлля. Дiти, будучи найбiльш уразливою й залежною частиною суспiльства, не можуть самостiйно вирiшувати, коли, скiльки i як вони можуть використовувати вiльний вiд основного заняття - навчання - час. Разом з тим важливо зрозумiти специфiку дитячого дозвiлля як соцiально-iсторичної категорiї в часи найбiльш серйозних соцiально-полiтичних змiн. На даному iсторичному етапi нашої країни важливо виховувати дiтей у дозвiллєвий час у дусi патрiотизму, любовi до ближнiх, прищеплювати дiтям доброту до однолiткiв, повагу до дорослих, прививати звичку до занять спортом.
Головна мета дозвiллєвої дiяльностi, позашкiльної освiти й виховання — створення умов для творчого, iнтелектуального й фiзичного розвитку дiтей та учнiвської молодi у вiльний вiд навчання час, впровадження якiсно нових форм i методiв органiзацiї позашкiльної життєдiяльностi дiтей, задоволення їхнiх освiтнiх та духовних потреб. Для цього установами культурно-дозвiллєвої дiяльностi мiста органiзовуються рiзноманiтнi гуртки, студiї, клуби за iнтересами та спортивнi секцiї. [11, 113-115]
Аматорськi (гуртковi) об¢єднання — це основа дiяльностi культурно-досугової установи.
яка сприяє розвитку талантiв його учасникiв, освоєнню й створенню ними культурних цiнностей, а також засноване на єдностi прагнення людей до одержання актуальної iнформацiї й прикладних знань у рiзних областях громадського життя, культури, лiтератури й мистецтва, науки й технiки, до оволодiння корисними навичками в областi культури побуту, здорового способу життя, органiзацiї дозвiлля й вiдпочинку. Такi ж завдання ставляться i перед аматорськими (гуртковимми) об¢єктами для проведення дозвiллєвої дiяльностi дiтей. [11, 118]
До гурткових формувань дитячого дозвiлля вiдносяться:
колективи, кружки й студiї аматорської художньої й технiчної творчостi;
аматорськi об'єднання й гуртки, клуби по iнтересах;
школи прикладних знань i навичок;
iншi гуртковi формування, якi вiдповiдають основним принципам i видам дiяльностi культурно-дозвiллєвої установи.
органiзовує систематичнi заняття у формах i видах, характерних для даного гурткового формування (репетицiя, лекцiя, урок i т. п.);
використовує iншi форми творчої роботи й участi в культурному й громадському життi;
бере участь у мунiципальних, регiональних, загальноукраїнських i мiжнародних фестивалях, оглядах, конкурсах, виставках i т. п. [11, 120]
за рахунок позабюджетних коштiв базової культурно-дозвiллєвої установи;
за принципом часткової самооплатностi, з використанням коштiв базової культурно-дозвiллєвої установи, iнших засновникiв, учасникiв гурткового формування, а також за рахунок коштiв, отриманих вiд власної дiяльностi;
за принципом повної самооплатностi, з використанням коштiв учасникiв гурткового формування, а також коштiв, отриманих вiд власної дiяльностi, i iнших коштiв. [28, 37-39]
Наповнюванiсть учасниками гурткових формувань визначається керiвником культурно-дозвiллєвої установи.
У гуртковому формуваннi, яке дiє на платнiй основi, його наповнюванiсть визначається у вiдповiдностi з кошторисом доходiв i видаткiв, затвердженою керiвником культурно- дозвiллєвої установи.
Колективи аматорської художньої творчостi
– це форма органiзованої дiяльностi групи дiтей, заснованої на спiльностi художнiх iнтересiв, спiльному учбово-творчому процесi по освоєнню теоретичних основ i виконавських навичок музичного, хореографiчного, театрального, циркового, образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Це унiкальна система по розвитку й удосконалюванню особистостi дитини в процесi художньої дiяльностi.
свої колективи на репетицiї частiше, наприклад, у перiод пiдготовки до концерту, фестивалю, конкурсу, огляду й iншим подiбним до заходiв.
Наприкiнцi кожного творчого сезону повиннi бути органiзованi звiтнi концерти, спектаклi, представлення аматорських художнiх колективiв, виставки робiт учасникiв формувань образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва.
За досягнутi успiхи аматорському колективу може бути привласнене почесне звання «народний, зразковий колектив аматорської художньої творчостi». [26, 85-87]
Студiя
– самодiяльний клубний колектив з перевагою в сутi роботи учбово-творчих занять. У культурно-дозвiллєвiй роботi серед дiтей провiдне положення займають художнi студiї: музичнi, хореографiчнi, вокальнi, естраднi, художнього слова й iн.
У студiї є свiй керiвник-педагог, заняття ведуться по типових програмах, затвердженим органами культури, є спецiальнi класи й зали, працюють органи самоврядування. [26, 91]
Аматорськi об'єднання й клуби по iнтересах
—
Робота аматорського об'єднання будується на принципах самоврядування. Керiвник аматорського об'єднання, як правило, це громадський працiвник, що не одержує заробiтну плату за керiвництво об'єднанням;
Аматорське об'єднання може не мати строго фiксований графiк зустрiчей i занять, його загальний кiлькiсний склад також може не бути постiйним;
Аматорськi об'єднання й клуби по iнтересах розвиваються по цiлому рядi напрямкiв, що дає пiдставу для їхньої зразкової класифiкацiї:
художньо – творчi;
культурно – розважальнi;
спортивно – оздоровчi;
екологiчнi, природничо-науковi й iн.
Аматорськi об'єднання й клуби по iнтересах сприяють органiзацiї змiстовного дозвiлля дiтей, створюють сприятливi умови для живого дитячого спiлкування, беруть участь у пропагандi досягнень вiтчизняної й свiтової культури, лiтератури, мистецтва, науки, формують свiтогляд, виховують естетичний смак, прищеплюють навички самоврядування й самоосвiти, розвивають iнiцiативи й заповзятливiсть. [29, 101-104]
когнiтивних, цiннiсно-орiєнтацiйних, афективних.
Мотивацiйно-регулятивнi критерiї визначають спрямованiсть дозвiллєвих iнтересiв i потреби дiтей, їх динамiку i виявляються у процесi вибору дозвiллєвих занять, якi здiйснюються "не заради якоїсь цiлi, а заради себе самої" (Д. Келлi). Змiстовно-дiяльнiснi критерiї вiдображають характер, основнi напрями, види i форми дiяльностi дитини у вiльному часi.
На основi цiннiсно-орiєнтацiйних критерiїв виявляються гуманiстичнi, естетичнi та етичнi компоненти дiяльностi та поведiнки дитини, якi сформувались чи доповнили наявнi в результатi фольклорно-iгрового дозвiлля, що реалiзуються у стосунках з друзями, ровесниками, однокласниками, педагогами, батьками, старшими людьми i знаходять своє вираження в культурi поведiнки i ставленнi до культурних цiнностей.
ІІ. 1 Органiзацiя сiмейного дозвiлля дiтей
Вiдпочинок дiтей, так само як i їхнiй робочий час, потрiбно правильно органiзувати. Не можна допускати, щоб вихiднi днi стали для дiтей — днями неробства й нудьги. «Ледарство — мати порокiв», — говорить народна мудрiсть. У цi слова вкладений глибокий педагогiчний, змiст. Дiти, у яких багато вiльного часу, якi безцiльно блукають по вулицях, часто починають порушувати порядок i дисциплiну. Разом з тим вiд безладного проведення часу вони швидше, стомлюються, виснажують свої сили.
Треба навчити дiтей весело й розумно вiдпочивати, вiдновлювати сили. Вiд правильної органiзацiї вiльного часу дiтей багато в чому залежить їхня працездатнiсть.
Особливо важливо добре органiзувати вихiдний день школярiв. Школам заборонено давати домашнi завдання на вихiдний день. Школярi, що навчаються в першу змiну, готовлять уроки в суботу, а учнi другої змiни мають можливiсть виконати домашнi завдання в понедiлок ранком. Вихiдний же день треба цiлком використовувати для вiдпочинку й розваги дiтей. Зрозумiло, у кожнiй родинi вихiднi днi дiтей протiкають по-рiзному. Мати чотирьох учнiв на батькiвських зборах розповiла: вихiднi днi в нас протiкають по-рiзному, залежно вiд того, якi заходи в цi днi проводить школа i яка участь моїх дiтей у цих заходах. Доводиться рахуватися також з порою року й з погодою. Звичайно пiсля снiданку молодшi дiти йдуть гуляти, а старшi допомагають по господарству, пiсля обiду можна вiдпустити старших у кiно або погуляти. Влiтку й восени в деннi години є можливiсть виїхати до лiсу. По вечорах читаємо вголос книги». [22, 16-18]
Багато батькiв свої вихiднi днi намагаються проводити разом з дiтьми. Особливо цiннi прогулянки з дiтьми у святковi днi: новорiчнi свята, 8 березня, Пасхальнi свята, Перше травня, 9 травня, 24 серпня - день незалежностi України й iн. Вони залишають велике враження в дiтей. Гарно прикрашене мiсто, iлюмiнацiя, портрети й плакати, святковий настрiй батькiв — все це викликає в дiтей радiсть i надовго запам'ятовується в пам'ятi. У цi днi дiти, веселi i святково вдягненi, гуляють з батьками по жвавих вулицях, бувають у дитячому театрi або в клубi на дитячому ранку, грають iз iншими дiтьми в обстановцi святкового пiдйому й разом з подарунками несуть враження радостi й щастя. Цi переживання сприяють вихованню дiтей у дусi патрiотизму до своєї держави, до звичаїв свого народу, регiону, у дусi любовi до свого народу.
Для дiтей особливо корисний вiдпочинок активний, пов'язаний з фiзичними вправами, рiзноманiтними рухами, туристськими походами, спортивними iграми. Тому батькам потрiбно подбати про органiзацiю походiв i подорожей, спортивних iгор i розваг. Дiти люблять заняття, пов'язанi зi змiною мiсць, з новими враженнями. Це прагнення дiтей до нових мiсць i необхiдно використовувати для органiзацiї їхнього активного вiдпочинку у вихiднi днi й пiд час шкiльних канiкул.
iнтересiв.
Вiльний час у школярiв буває не тiльки у вихiднi й святковi днi, але й у звичайнi робочi днi, пiсля готування урокiв. Потрiбно стежити за тим, щоб цей час дiти проводили головним чином на повiтрi, займалися спортом, рухливими iграми.
Важливими формами органiзацiї дозвiлля дiтей є також заняття фотозйомкою, конструюванням, авiамоделюванням i т. п. Таке переключення досить корисно. У процесi дiяльностi дiти привчаються до працi й дисциплiни, здобувають коштовнi практичнi навички. Серйозну помилку допускають тi батьки, якi прагнуть надати своїм дiтям готовi розваги й задоволення, якi не вимагають вiд них затрат якихось зусиль. Це суперечить дитячiй натурi, особливостям дiтей, якi прагнуть до активностi й самостiйностi.
Висновки
Дозвiлля це особлива сфера соцiалiзацiї дiтей, у якiй природно реалiзуються їхнi iнтереси i потреби, особистiснi i соцiальнi амплуа, розвивається активнiсть, творча iнiцiатива, здiйснюється пошук нових цiннiсних орiєнтирiв шляхом вiльного вибору видiв дiяльностi. Дозвiлля визначається як особлива сфера життя особи та суспiльства, що мiстить великi можливостi для виховання дитини, становлення й розвитку особистостi, набуття досвiду вирiшення життєвих проблем. У процесi дозвiллєвої дiяльностi формуються цiннiснi орiєнтацiї, культурнi потреби, смаки, емоцiйно-вольова сфера дiтей та молодi.
Виходячи з того, що культура суспiльства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, полiтика, релiгiя, традицiї, звичаї, iдеологiя, пiд дитячою дозвiллєвою культурою розумiється стан i рiвень органiзацiї дозвiлля дiтей в суспiльствi на певному етапi його розвитку. Дитяча дозвiллєва культура втiлює нацiональнi, етнорегiональнi, сiмейнi та дитячi традицiї (духовнi, святковi, художнi, iгровi), вiдтворює свiтосприйняття дитини, сприячи реалiзаiї рiзноманiтних потреб особистостi (пiзнавальних, комунiкативних, творчих, естетичних, розважальних, гедонiстичних). Дозвiллєва культура особистостi являє собою певну iнтегративну якiсть, що виявляється на iндивiдуальному рiвнi органiзацiї вiльного часу, реалiзується через систему установок, знань, цiнностей, емоцiй у рiзноманiтних видах дозвiллєвої дiяльностi (грi, художнiй i технiчнiй творчостi, спортi, спiлкуваннi).
спосiб – минулому, сьогоденнi та майбутньому;
активного засвоєння особистiстю суспiльних та виробничих вiдносин, що залежить вiд iнтересiв i потреб її полiтичного, культурного та морального розвитку; пiдсистема духовного та культурного життя суспiльства, що поєднує в собi соцiальнi iнститути, якi забезпечують поширення та активне засвоєння культурних цiнностей з метою формування творчої особистостi.
Таким чином, дозвiлля має значний виховний потенцiал у формуваннi громадянських якостей дiтей та пiдлiткiв, що може бути спрямований на нацiональне виховання пiдростаючого поколiння.
Велике значення в органiзацiї дозвiлля дiтей має специфiка педагогiчної працi вчителя з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв. В органiзацiї навчально-виховного процесу вищої педагогiчної школи, незважаючи на кардинальнi змiни в соцiокультурних прiоритетах та iнноватизацiю шкiльної практики, дотепер не вiдбувається перехiд на пiдготовку нового типу фахiвцiв – менеджерiв навчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалiзацiї функцiй педагогiчної працi з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв. Причиною цього є застарiлий змiст загальнопедагогiчного компонента вищої професiйної освiти, недосконалiсть її культурологiчної складової, а також порушення прiоритету форм i методiв професiйного виховання i самовиховання майбутнього вчителя, неможливостi його повноцiнної самореалiзацiї у сферi дозвiлля.
Культурно-дозвiллєва дiяльнiсть дiтей — це любительська дiяльнiсть, яка будучи пов’язаною з органiзацiєю їхнього вiльного часу та вiдпочинку, виконує певну виховну мету через реалiзацiю соцiально-педагогiчної (забезпечення можливостей вiльного обрання особистiсно та суспiльно спрямованих, корисних, цiкавих i привабливих для них видiв любительської дiяльностi); iнформацiйно-освiтньої (стимулювання активного набуття дiтьми знань самостiйним шляхом; розвиток їхнiх пошуково-творчих здiбностей та вмiнь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалiзацiя потреб дiтей щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережi дозвiллєвих науково-технiчних гурткiв, художнiх i музичних студiй, колективiв ужиткового мистецтва та iнших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацiєю результатiв творчої працi через органiзацiю виставок, експозицiй, концертiв i т. iн.) та рекреацiйно-розважальної (забезпечення фiзичної розрядки особистостi, зняття у неї iнтелектуальної втоми i нервової напруги, збагачення позитивними емоцiями) функцiй.
Пiд органiзацiєю культурно-дозвiллєвої дiяльностi ми розумiємо двобiчний процес, де органiчно поєднуються опосередкований педагогiчний вплив вихователя, учителя з активною самодiяльнiстю дiтей, їхньою свободою при виборi видiв i форм дозвiлля та способiв заповнення його змiсту. Специфiка органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вiльного вибору змiсту, форм i видiв дозвiлля) — дiтей, характером їхнього дозвiллєвого спiлкування (високий рiвень психологiчної сумiсностi, взаєморозумiння i уваги; чуйнiсть i емпатiя; виключення безапеляцiйного вказiвного тону) з вихователем, учителем (як носiя соцiокультурного досвiду i посередника помiж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогiчного супроводу й керiвництва), змiстом (“будiвельний матерiал” для педагогiчного проектування й засвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогiчного впливу (форми, методи, прийоми).
Педагогiчна праця вихователя або вчителя з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi реально проявляє свою сутнiсть, з одного боку, як специфiчна система, структура якої ґрунтується на єдностi гностичного, проектувального, конструктивного, комунiкативного й органiзацiйного компонентiв, а з iншого, — як безперервний процес, цiлiсний акт якого у своєму складi має чотири провiдних етапи: орiєнтувальний — пiдготовки (гностична й проектувальна функцiї); моделювальний — ухвалення (проектувальна та конструктивна функцiї); виконавський — реалiзацiї (органiзацiйна та комунiкативна функцiї) й рефлексивний — контролю якостi виконання ухвалених педагогiчних рiшень щодо органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi дiтей (гностична функцiя).
Список використаної лiтератури
1. Бабенко Н. Б. Культурно-дозвiллєва дiяльнiсть. Програма дисциплiни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2001. – 28 с.;
2. Бойчев І.І. Аналiз ефективностi пiдготовки майбутнiх учителiв до органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв // Наука i освiта. – Одеса, 2004. – №4. – С. 78-81;
3. Бойчев І.І. Практикум з органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi учнiв /Пiд ред. О. С. Цокур. — Одеса, 2003. – 16 с.;
педагогiчного унiверситету iм. К. Д. Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2004. – Вип. 12. – С. 3-7;
5. Бойчев І.І. Специфiка педагогiчної органiзацiї культурного дозвiлля учнiв //Науковий вiсник Ізмаїльського державного гуманiтарного унiверситету. – Ізмаїл, 2004. – Вип. 17. – С. 3-7;
/Мат. мiжн. наук. -практ. конф. – Одеса, 2004. — С. 53-56;
7. Бойчев І.І. Щодо дiагностики дозвiллєвої культури майбутнiх фахiвцiв //Науковий вiсник Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету iм. К. Д. Ушинського (Зб. наук. пр.). – Спецвипуск //Проблеми соцiалiзацiї майбутнiх фахiвцiв у контекстi вимог Болонського процесу. – Одеса, 2004. – С. 23-28;
8. Бойчев І.І. Щодо сутностi сучасної концепцiї органiзацiї професiйної пiдготовки майбутнiх учителiв //Науковий вiсник Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету iм. К. Д. Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2002. – Вип. 4-5. — С. 139-141;
9. Бойчев И. И. К вопросу педагогизации культурно-досуговой деятельности учащихся //Початкова школа українського подунав’я: минуле, теперiшнє, майбутнє /Зб. мат. регiон. наук. -практ. конф. – Ізмаїл, 2001. — С. 7-10;
12. – С. 33-36;
11. Бочелюк В. Й. Дозвiллєзнавство: навчальний посiбник для вузiв / В. Й. Бочелюк, В. В. Бочелюк. - К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. — 207 с.;
12. Брилiн Б. А. Педагогiчнi проблеми органiзацiї вiльного часу // Психологiя i педагогiка. – 1996. – №4. – С. 72-76;
14. Дозвiлля в Українi. Теоретичнi та емпiричнi аспекти: Монографiя. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2003. – 224 с.;
15. Досуг несовершеннолетних – проблема для криминолога // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – Москва, 1991. – С. 276-303;
16. Жарков А. Д. Культурно-досуговая деятельность как общественный
феномен // Вестник МГУКИ. – 2003. — № 2. – С. 72-79;
19. Куц О. С., Ружило О. В. Спосiб життя i дозвiлля учнiвської молодi в нових соцiально-економiчних умовах // Актуальнi проблеми розвитку фiзичної культури i спорту у ВМЗ України. – Львiв, 1998. – С. 162-164;
20. Органiзацiя та методика культурно-дозвiллєвої дiяльностi. Частина 1. Теоретичнi основи культурно-дозвiллєвої дiяльностi: Монографiя. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2000. – 180 с.;
22. Понаморев, В. Д. Игровая технология праздничного досуга / В. Д. Понаморев. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 1995;
24. Современные технологии социально-культурной деятельности: учеб. пособие. – Тамбов: изд-во ТГУ им. Державина, 2002;
25. Соцiологiя вiльного часу i дозвiлля. Програма дисциплiни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2002. – 25 с.;
26. Стрельцов Ю. А. Культурология досуга: Учебное пособие. – М.: МГУКИ, 2002. – 184 с.;
27. Тарасов, С. М. Игры для всех / С. М. Тарасов. – М.: Профиздат, 1991;
28. Тихоновская Г. С. Методика организации отдыха и развлечений в клубе / Г. С. Тихоновская. – М.: МГИК, 1991;
29. Чернiговець Т.І. Дитяче дозвiлля як предмет педагогiчних студiй //Оновлення змiсту, форм та методiв навчання i виховання в закладах освiти: Зб. наук. пр. РДГУ. – Рiвне.: РДГУ, 2000. — Ч. 2. — С. 75 – 78.
|
